Кондрашова Л. В. Лаврентьєва О. О




Сторінка7/20
Дата конвертації03.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   20

Для формування в учнів екологічної культури можна застосувати: конкурс
«Робінзонада», усний журнал «Сторінками Червоної книги», конференція «Біль, що не знає кордонів», вечір козацьких традицій, краєзнавчі походи, похід з елементами спортивних ігор «Зустрічаємо весну», прес-конференція «Екологічні проблеми регіону», літературний вечір «Людина і природа в поезії», екскурсії в природу, читацька конференція «Природа: джерело життя і краси», тематичні вечори
«Вразливі точки екології», конкурс виробів з природного матеріалу «Природа і фантазія», фестиваль, екологічний ринг, екологічні дебати і багато чого іншого.
Інтерактивні вправи: дослідження природи під час екскурсії
Вправа 1. Мета: усвідомити свої почуття де природи.
Спостерігаючи за природним оточенням, учні повинні обирати найбільш цікаві для себе об'єкти. При цьому звертають увагу на форму, колір, розміри об'єктів, що привернули
їхню увагу.
Перепочиньте, і нехай кожен з учасників поділиться своїми враженнями.
Вчитель просить учасників звернути увагу на об'єкти, які їх не зацікавили. Нехай також визначать їхній колір, розміри, форму.
Питання для обговорення;
Чи змінилося ваше ставлення до обраних об'єктів після такого дослідження?
Чи змінилося розуміння природи після вивчення природних об'єктів?
Чи відповідальні ми перед природою?
Як саме ми відповідаємо за ті об'єкти, які обрали для обстеження?
Вправа 2. Мета: з’ясувати свій зв’язок з природою.
Запропонуйте учасникам лягти на землю і вслухатися у звуки навколо себе, глибоко вдихнути повітря, відчути зв'язок із Землею (10 хв.), після чого нехай вони обміняються враженнями.
Можна запропонувати обійняти дерева. А потім через деякий час (5-10 хв.) обмінятися враженнями.
Вправа 3. Змійка. Мета: відчути зв'язок із природою і з людьми.
Учасники стають один за одним, як у дитячій грі «паровозик». Лише в першого й останнього учасника очі розплющені, вони мають бачити, куди «повзе змій». Решта учасників рухається із заплющеними очима, намагаючись не розірвати ланцюжка.
Учасники, що складають «тіло змії», мають спробувати відчути себе частиною природи.
Вони також мають запам'ятати свої відчуття під час руху і потім, пригадуючи їх, розповісти про маршрут руху.
Вправа 4. Закладання дослідів із різними видами відходів.
Мета: усвідомити зміни, які зазнає природа в результаті діяльності людини.
Заздалегідь окремим групам учасників (по 3-5 осіб) дається завдання зібрати зразки будь-яких відходів, які утворюються в екскурсійному таборі за день. Це можуть бути скло, папір, нитки, одноразовий посуд, різні харчові відходи тощо.
Зразки принесених на заняття матеріалів складають в 4 синтетичні сітки на зразок тих, у яких часом фасують фрукти в магазинах. Вміст сіток має бути однаковим.
Складається список вмісту кожної сітки. Списки зберігаються окремо. Вказується число, місяць початку досліду.
Підготовлені сітки з відходами закопують у землю на глибину 30-50 см на різних ділянках: відкриті сухі галявини (поле, лучні ділянки), під деревами в лісі, поблизу мурашника чи водойми, Експеримент розраховано на весь час перебування в природній зоні чи оздоровчому таборі. Підсумки підбиваються наприкінці зміни. Сітки викопують.
Вміст сіток порівнюють зі складеними на початку списками.

54

З'ясуйте: Чого не вистачає? Що залишилось?
Проведіть підсумкову бесіду про утворення відходів, проте, чим супроводжуються процеси їх ліквідації. Підведіть дітей до висновку, що мінімізація відходів, запобігання їх утворенню – справді кардинальний шлях вирішення екологічних проблем.


Відтворіть взаємозв’язки виховної діяльності класного керівника щодо
екологічного виховання з шкільними та позашкільними установами:
бібліотекою,
музеєм,
школами
юннатів,
суспільними
екологічними
організаціями і т.д. Оцініть виховні можливості таких взаємозв’язків, тематику
спільних заходів екологічного спрямування.
Організація природоохоронної діяльності учнів
Охорона природи, раціональне використання людиною її багатств – важлива загальнодержавна справа. Охорона природи – обов’язок кожної людини. Успіх у цій справі залежить, перш за все, від усвідомлення важливості цього завдання, від переконаності, вміння і звички постійно, на кожному кроці, оберігати рідну природу, лікувати ті рани, які вже їй нанесено, й не допускати нових.
Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності: шкільних лісництв, садівництва, роботи в мисливських господарствах та ін., роботі санітарних загонів захисту довкілля, які виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку; загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах ); групи швидкої допомоги звірам та птахам у зимовий період; кутків природи в школах, будинках школярів.
З природоохоронною пов’язана туристко-краєзнавча робота з дітьми, спрямована на прищеплення їм навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах та ін.
Загальноосвітня школа покликана виховувати школярів у дусі любові до рідної природи, охорони навколишнього середовища. У школах природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках:

на уроках;

під час проведення екскурсій;

у процесі суспільно-корисної праці;

різних масових заходів тощо.
Успіху природоохоронної діяльності сприяє й дослідницька робота учнів, під час якої вони розширюють свій екологічний світогляд, оволодівають методами дослідження природи, нагромаджують певний досвід. Не можна лишати поза увагою прищеплення учням навичок естетичного сприймання природи, формування гуманістичних ідеалів.
Ефективність природоохоронної освіти залежить, перш за все, від забезпечення продуманої цілеспрямованої комплексної системи у її здійсненні, від широкого ознайомлення учнів з усіма основними аспектами охорони природи: природничо- науковим,
ідеологічним, екологічним, юридичним, оздоровчо-гігієнічним, морально-етичним і науково-пізнавальним.
В ході підготовки до природоохоронного виховання учнів, з’ясовуючи наукові основи охорони навколишнього середовища, вчитель повинен передбачити показ ролі наукових знань, як продуктивної сили, соціального та виробничого прогресу,

55

стимулювати навчальну діяльність учнів, переконати їх у тому, що прогрес суспільства неможливий без глибокої природоосвіченості людей.
Досить важливою є природоохоронна самоосвіта – це засіб поглиблення знань учнів, їх творчих здібностей, дослідництва, формування умінь і навичок самостійно вирішувати різні проблеми захисту природи. Найкраще сприймається та осмислюється та інформація, яку опрацьовуєш самостійно, до якої учні виявляють поглиблений інтерес.
Природоохоронна робота повинна проводитись безперервно на всіх рівнях організації навчально-виховного процесу, з усіх предметів і ґрунтуватись на
принципах зв’язку теорії з практикою, науковості, міжпредметності, індивідуального підходу. Крім того вона повинна впливати на формування цілісної орієнтації усіх учнів.
Проте не всі учні до кінця усвідомлюють цінність та глобальність проблем охорони природи, їх соціально-економічний, політичний, морально-етичний, естетичний, правовий аспекти. Як правило, питання охорони природи розглядається учнями відірвано від складних природних явищ. Школярі неправильно уявляють норми ставлення людей до природного середовища, протиріччя, що виникають у системі: техніка–суспільство–природа.
Все це вимагає посиленої уваги і продуманої роботи серед учнів з питань охорони навколишнього середовища.
Починаючи вже з молодших класів, основні зусилля педагогів спрямовуються на добір завдань, що сприяють формуванню в учнів позитивних установок, навичок спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах в навколишньому природному середовищі, емоційно-естетичного сприйняття і оцінки природи, високої громадянської відповідальності за її стан.
Найефективнішою формою організації природоохоронної діяльності учнів є екскурсії, під час яких вирішуються програмно-навчальна мета й завдання з обов'язковим компонентом екологічної освіти і природоохоронної діяльності.
У середніх і старших класах передбачається більш складна і різноманітна природоохоронна робота, яка включає зокрема експериментально-пошукові, дослідницькі підходи. Добираються завдання, наприклад, з вивчення видового складу дикорослих кормових трав на місцевих пасовищах, видового складу і розповсюдженості шкідників, збудників, переносників збудників захворювань рослин, тварин, виявлення місцевих джерел забруднення атмосфери, водойм,
ґрунту, лісу; вивчення рекреаційного використання лісу, лук; стану місцевих пам'яток природи; можливостей створення екологічних стежок, мікрозаказників; режиму і системи охорони місцевої природи тощо. Врешті досягаються позитивні результати: учні усвідомлюють, що екосистеми не повинні зазнавати негативних змін під впливом прямої чи опосередкованої діяльності людини, що вони підлягають контролю, який сприятиме збереженню їх рівноваги; набувають навичок науково- дослідницької роботи.
Організовуючи комплексну природоохоронну освіту, практичну діяльність учнів у цьому напрямі, вчителі домагаються усвідомлення ними того важливого положення, що у природоохоронних проблемах збігаються різносторонні знання людей, інтереси різних галузей народного господарства, різні сфери життя і діяльності суспільства, держави, осушення ґрунту тощо.

56

Учні пропонують заходи для захисту плюсових дерев: висаджування навколо них в радіусі 5-6 метрів густих і колючих кущів, розселення мурашників (по 4 на 1га лісу), охорона турунів, їздців, підгодовування та приваблювання птахів, висаджування стійких до забрудненого атмосферного повітря рослин – тополі, шовковиці, акації, лоху низьколистого, клена ясенелистого, туї, ялини, кизилу, шипшини, обліпихи та інших, категорична заборона обривання бруньок, пагонів ялини, викопування підземної частини багаторічних трав, зокрема лікарських, визбирування гарноквітучих рослин на букети, пошкодження ягідних кущів, тобто певними правовими нормами впорядковують експлуатацію лісу.
Як і в кожному виді діяльності, у природоохоронній можна виділити основні структурні компоненти [5]:
I.
Інтелектуальний – екологічні знання, які формуються в учнів під час урочної та позаурочної роботи. Тут доцільними можуть бути лекції, інформаційні повідомлення, калейдоскопи, випуски тематичних бюлетенів, радіопередачі, бесіди за круглим столом і ін., за орієнтовною тематикою «SOS», «Увага, небезпека!»,
«Моніторинг природного середовища», «Екологічні проблеми світу й мого міста»,
«Важливо знати!», «Природа і суспільство» тощо; заочні мандрівки, екскурсії
«Заповідниками світу», «Сторінками Червоної книги» і ін.
II.
Операційний – вміння та навички охорони природи, серед яких: оцінювати стан навколишнього середовища, найближчого природного оточення; правильно поводитися в конкретній ситуації; захистити навколишнє середовище від забруднень і руйнувань; пропагувати сучасні проблеми екології і охорони природи.
Ці та інші уміння формуються у ході організації конкретної природоохоронної діяльності, туристсько-краєзнавчої роботи. Довели свою ефективність екологічні акції, проекти, марафони, колективно-творчі справи, гаслом яких слугує необхідність у збереженні природного середовища; рольові та ділові ігри,
інтерактивні вправи «Зберігаємо для майбутнього»
III.
Мотиваційний – сукупність збуджуючих причин діяльності людини в природі. Виділяють гуманістичні, патріотичні, естетичні, економічні, санітарно- гігієнічні й пізнавальні мотиви. Класні керівники задля цього пропонують учням етичні бесіди «Людина і природа в поезії», тематичні вечори, читацькі конференції
«Природа: джерело життя і краси», зустрічі з учасниками екологічних експедицій, диспути «Що дає екологічна грамотність» і багато чого іншого.
Урахування у виховній роботі усіх аспектів організації природоохоронної діяльності дозволяє здійснювати повноцінне формування екологічної культури школяра.

1. У чому сутність природоохоронної роботи? Чи має вона своєрідність,
пов’язану з віком вихованців?
2. Який Ваш особистий досвід природоохоронної роботи?
Профорієнтаційна робота
Профорієнтація – в самому загальному плані означає допомогу дітям та молоді в життєвому самовизначенні, виявленні та реалізації їх індивідуальних

57

можливостей. В багатьох країнах прийняті також більш вузькі поняття: «навчальна орієнтація» та «професіональна орієнтація», які розглядаються як спеціальна допомога особі в реалізації її прав в сфері освітніх та професійних можливостей, виборі направлення навчання і професії відповідно до інтересів та здібностей [6].
Професійна орієнтація (від фран. orientation – установка) – комплекс психолого-педагогічних і медичних заходів, спрямованих на оптимізацію процесу працевлаштування молоді відповідно до бажань, схильностей, здібностей і з урахуванням потреб у фахівцях народного господарства й суспільства в цілому.
Вибір професії молодою людиною належить до категорії так званих разових рішень, тому помилки, які роблять учні в професійному самовизначенні, дорого обходяться як суспільству, так і самим молодим людям.
Тому надзвичайно велика роль педагога, батьків в формуванні і корекції професійних планів молоді в пошуку найбільш оптимальних шляхів впливу на молодих людей в процесі професійного становлення.
У наш час система профорієнтаційної роботи містить у собі діяльність за наступними напрямками: професійна освіта, що включає профінформацію, профпропаганду й профагітацію, соціально-професійна адаптація, професійне виховання, що ставить своєю метою формування в учнів почуття обов’язку, відповідальності, професійної честі й гідності
Основними формами профорієнтації в школі є урок (зокрема урок трудового навчання), тиждень профорієнтації, екскурсії на підприємство, тематичні виховні заходи.
У профорієнтації найважливішими
методами
є профконсультація, профдіагностика, профвідбір, профадаптація, презентація професії. Далі ми розглянемо сутність тих методів та форм роботи, яку має проводити класний керівник у системі підготовки учнів до свідомого вибору професії.
Профконсультація може проводитися як індивідуально, так і з класом, її мета – надати основні відомості щодо галузі виробництва. У змісті профконсультаційної бесіди виділяють декілька важливих аспектів. Психолого-педагогічний аспект має своєю метою надання допомоги учням в усвідомленні себе активними учасниками суспільно-трудової діяльності. Медичний аспект профконсультації визначає фізичну придатність школяра до професії відповідно до стану його здоров'я, а також фізіологічними особливостями організму. Інформаційно-ознайомчий аспект бесіди спрямований на розширення уявлень учнів про різні види професійної діяльності.
Довідково-інформаційний аспект бесіди пов'язаний з конкретними відомостями про можливості одержання фахової освіти, працевлаштування (про навчальний заклад, його місця розташування, тривалості навчання, про вимоги до учнів, про можливості працевлаштування, перспективах кваліфікаційного й посадового росту).
Профконсультація може проводитися в індивідуальній чи груповій бесіді з учнями, у ході практикуму «Обираємо професію», «Барометр професій», «Знайди своє місце у житті» тощо.
Новітнім методом профорієнтації учнів є презентація професії.
Презентація – пред’явлення, подача матеріалу, яскрава дія, з метою створення запам’ятовуючого уявлення, що проводиться, як правило, у нестандартній формі.
Ознайомлення учнів із професіями в процесі бесіди чи презентації варто проводити за таким планом:

58

1. Загальні відомості про професії:
Коротка характеристика галузі народного господарства, де застосовується професія, короткий історичний нарис і перспективи розвитку професії, основні спеціальності, пов'язані з даною професією.
2. Виробничий зміст професії:
Місце й роль професії в науково-технічному прогресі, її перспективність; предмет, засоби й продукт (результат) праці; зміст і характер (функція) трудової діяльності; обсяг механізації й автоматизації праці; загальні й спеціальні знання й уміння фахівця даної професії, моральні якості; зв'язок (взаємодія) з іншими спеціальностями.
3. Умови роботи й вимоги професії до людини:
Санітарно-гігієнічні умови праці; вимоги до віку й здоров'я; елементи творчості, характер труднощів, ступінь відповідальності, спеціальні вимоги до фізіологічних і психологічних особливостей людини, відмітні якості гарного працівника; спеціальні умови: вплив професії на спосіб життя працівника, його побут і т.д.; економічні умови: організація праці, система оплати, відпустка.
4. Система підготовки до професії:
Шляхи одержання професії, курси, технікуми, вузи; зв'язок професійної підготовки з навчанням і трудовою діяльністю в школі; рівень і обсяг професійних знань, умінь і навичок, необхідних для одержання початкового кваліфікаційного розряду по даній професії.
Презентація передбачає й показ та демонстрування засобів та продуктів виробництва, фотомонтаж, застосування відеоматеріалів, інтерв’ю з представниками цієї професії.
У профорієнтаційній роботі активно застосовуються заочні конкурси: малюнків, стінних газет, бюлетенів, плакатів, вікторини. Орієнтовна тематика:
«Професія моїх батьків», «Всі професії важливі», «Ким я хочу бути». «Подорож до цукеркової фабрики». Запровадження у навчальному закладі тематичного тижня дозволяє приділити більшу увагу цій проблемі.
Тепер розглянемо одну із ігор, яку можна включати до заходу, профорієнтаційної спрямованості:
Гра «Ланцюжок професій»
Вправа використовується для вироблення уміння виділяти спільне в різноманітних видах трудової діяльності.
Гравці сідають в коло. Кожен по черзі називає професію так, щоб вона мала щось спільне з попередньою. Наприклад, фрезерувальник – зубний лікар (також використовує маленьку фрезу) – медсестра – нянька – смітникар – еколог – біолог – художник і т.д. У випадку невдалого продовження необхідно пояснити в чому ж схожість. Якщо хтось не може назвати – виходить з гри.

Спираючись на фах свого факультету опрацюйте фрагмент уроку, на
якому варто використати елементи профорієнтації

Формування емоційної культури учнів у виховній роботі
Емоції – реакція людини на дію внутрішніх і зовнішніх подразників, які мають яскраво виражене суб’єктивне забарвлення і охоплюють усі види чутливості і

59

переживань.
Завдяки емоціям не лише відчувають, сприймають, уявляють чи розуміють навколишню дійсність, а й переживають її. Сукупність емоцій і почуттів становлять емоційну сферу людини.
Розвиненість почуттів, здатність оптимально управляти своїми емоціями визначають емоційну культуру особистості.
Емоційна культура – це визначений рівень психічного розвитку, що забезпечує здатність особистості адекватно виявляти власні емоції і реагувати на емоції інших, керувати емоційним станом і емоційними реакціями на зовнішні і внутрішні впливи, регулювати процеси витрат нервової енергії.
Складовими емоційної культури є [14]:
I. Мотиви емоційного світовідчуття:
інтерес до емоційної сфери іншої людини; прагнення до підтримки в себе й у навколишніх позитивного емоційного стану; прагнення зрозуміти почуття і настрої навколишніх; бажання свідомо керувати своїм настроєм.
II. Емоційні відчуття і сприйняття навколишньої дійсності і свого «Я»: відчуття і сприйняття почуттів радості, захвату, подиву й ін.; здатність відчувати відтінки почуттів інших людей; здатність сприймати емоційний стан і настрій навколишніх; здатність сприймати багатство й емоційне зафарбування слова.
III. Знання й уміння, які розкривають емоційну природу людини: знання, що розкривають значення, місце і роль емоції у житті людей; знання, що розкривають види емоційних станів і розмаїття емоційних реакцій організму на різні впливи навколишнього середовища; поінформованість про шляхи і засоби збагачення емоційної сфери і керування емоціями; уміння відзначити і правильно розцінити виразні рухи людини (міміку, жести, позу й ін.); уміння правильно розуміти емоційний стан навколишніх; уміння переборювати негативні емоції, бачити причини і шляхи усунення їх; уміння оптимально використовувати запас знань про емоційну сферу, особливості емоційного стану, емоційних реакціях у встановленні емоційного контакту.
IV. Емоційна регуляція діяльності: уміння співчувати, розуміти почуття оточуючих; уміння гальмувати свої емоції, що не знаходять фізичної і біологічної розрядки; уміння дарувати оточуючим радість; уміння діяти проти власного гніву; уміння виділяти в однолітках позитивне і почувати те, що переживають інші.
V. Емоційність: здатність бачити життя у світлих тонах;

60

здатність розбиратися в багатьох нюансах виразних рухів; вразливість; сприйнятливість до чужої радості, суму, горя.
VI. Емоційний самоконтроль і самооцінка: здатність керувати своїми бажаннями; здатність контролювати емоції, настрої, емоційні реакції; здатність правильно оцінювати події, що впливають на емоційний стан і емоційні реакції; здатність розцінювати свої можливості в регулюванні свого настрою і оточуючих; здатність правильно оцінювати емоційну ситуацію й адекватно реагувати на неї.
Формування емоційної культури старшокласників протікає успішно, якщо в навчально-виховному процесі створена атмосфера довіри, доброзичливості, взаємоповаги; має місце установка на регулювання емоційного стану й емоційних реакцій на зовнішні і внутрішні впливи; учні включаються в навмисно створені емоційні ситуації, пошук виходу з яких розширює і поглиблює знання старшокласників про емоційну сферу людини і ролі емоцій у його діяльності, удосконалює способи емоційної регуляції їхньої поведінки; використовується емоційний тренінг, що забезпечує розвиток емпатії й умінь керувати емоційними реакціями й емоційним станом своїм і оточуючих.
До основних, загальновідомих та частіше за все використовуваних методів формування емоційної культури відносять: проблемні питання, бесіди, лекції,
інструктажі, тестування, ігри, змагання, заохочення, покарання; романтику, методи самопізнання.
У виховній роботі використовуються рольові і ділові ігри, диспути, дискусії, бесіди за «круглим столом», інтерв’ю, консультації, служба «SOS» – запитуйте- відповідаємо-радимо!», служба «Телефон довіри», «Швидка музична допомога», анкетування, захист творчих робіт з тем (наприклад «Сама прекрасна з жінок»,
«Добро і зло…Чого ж у світі більше?», «Душі прекрасні пориви», «Від посмішки стане всім світліше», «Людина стає Людиною», «Бути особистістю – означає бути!»,
«Мені і боляче, і кривдно», «За гроші не все купується», «Якщо друг виявився раптом…» та ін.), літературні вітальні (де учні не тільки зустрічаються з поетами, виконавцями творів різних жанрів, але і читають власні вірші, виконують улюблені твори); виставки робіт учнів; аутотренінг; індивідуально-рольові ігри; конкурси ерудитів, ораторів, поетів, дикторів радіо і телепередач та ін.; рукописні журнали;
індивідуальні і групові консультації; листування з учнями (пропонуються ситуації, питання для обговорення в класі).
Романтика – це емоційний стимул більш високого рангу, ніж гра чи змагання.
Справжня романтика — це те, що ґрунтується, передусім, на привабливості й емоційному усвідомленні суспільно корисної діяльності. Романтика має на увазі все незвичайне, фантастичне, таємниче, чудове (пригоди, почуття, обставини) [8].
В процесі різнопланової діяльності дітей романтика є елементом особливого стану душі дитини. Романтика, як і кожен метод, може пронизувати всі види діяльності школярів. Складовими романтики можуть бути елементи гри, творчого

61


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал