Кондрашова Л. В. Лаврентьєва О. О



Pdf просмотр
Сторінка6/20
Дата конвертації03.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Мета обряду – за допомогою символів і символічних дій висловити, передати, закріпити традиційні для якого-небудь суспільства, соціальної групи ідеї, ідеали, норми, цінності, зразки життєдіяльності, викликати у його учасників відповідні почуття, настрої, переживання, створити у процесі його проведення морально- психологічну атмосферу, яка сприяла б засвоєнню соціального досвіду, котрий передається за допомогою даного обряду.
Відмінною особливістю обряду є його символічність, умовність, образність.
Символ – це особливий різновид знака. Національна символіка кожного народу виконує історично важливі функції консолідації нації в єдину етнографічну, культурно-історичну спільність, єдину суверенну державу. Національні символи
України – герб (тризуб), прапор (блакитно-жовтий), гімн («Ще не вмерла Україна»).
Завдяки етнічним символам (бережіння, обереги пам’яті, калина, верба тощо) у свідомості кожного українця виникають дорогі серцю образи дитинства, рідного краю, батьківської хати, родинного вогнища.
Для того, щоб обрядові символи дійшли не тільки розуму, але і до серця, були не тільки усвідомлені, але й пережиті учнями необхідно виразити їх у яскравій психологічній дії і формі. Обряд завжди символ тих чи інших ідей, норм, ідеалів, цінностей, відношень, повчань, символ певної події, символічне ставлення соціального досвіду. Характерним для обряду є художнє оформлення всього його комплексу.
У суспільстві, окремій соціальній групі обряд виконує декілька функцій - нормативну (формує ціннісні орієнтації і моральні якості), регламентуючу (надає певні стереотипи поведінки, звички), заохочуючу (заохочення до суспільного життя, соціальної групи), консервативну. Обряд органічно пов'язаний із звичаєм, але звичай, на відміну від обряду, не несе в собі символічного змісту.
Свято – більш широке явище. Воно включає і необрядові дії, котрі часто навіть
і переважають. Воно може значно видозмінюватися залежно від творчості його учасників, самодіяльність яких не регламентована.
Якщо в обряді головним є особлива символіка дій, то у святі знаходить відображення безпосередній вираз почуттів, настроїв, переживань у зв’язку з пам’ятними подіями в житті суспільства, колективу, сім’ї, особи. Свято – день (чи дні), в яких (які) урочисто відзначають значні, видатні події, історичні або календарні дати. В минулому, як і зараз, свята з більшості випадків були днями, присвяченими для відпочинку. За ними, у зв’язку із цим, і закріпилася назва святкових, тобто вільних, незайманих неробочих, на відміну від буднів. Так виникло поняття свята. У дні пам’яті важливих подій і дат проводилися обряди на честь кого- чи чого-небудь. Звідси зв'язок свят із обрядами, котрий, проте, не переростає в їх тотожність. Свято і обряди були і є відносно самостійними явищами культури, засобами передачі досвіду від покоління до покоління.
Методика роботи школи з використанням народних традицій складається
з певних етапів [14]:
І. Уточнення змісту, мети та завдань роботи.
ІІ. Вивчення та аналіз стану одержаних результатів.
ІІІ. Ознайомлення учнів з поняттями «традиція», «обряд», «свято», розкриття їх ролі у житті та історичному минулому країни.
ІУ. Організація пізнавальної та пошукової діяльності учнів, залучення їх до

46

активної участі у проведенні виховних заходів з використанням народних традицій.
Упроваджуючи у виховний процес народні традиції слід передбачити роботу як з учнями, так і батьками. Стосовно українських національних традицій, то тут потрібно знайомити і з надбаннями українського народного виховання, і з козацькою педагогікою.
Вивчення та впровадження педагогіки народу формує етнічну самовідданість, зацікавленість в її відродженні, повагу до національно-культурних традицій народу.
Скарбниця народної педагогіки містить перевірені віками національні виховні традиції, культурно-освітні цінності. Головними виховними засобами було виховання у сім'ї (поведінка, вчинки батьків, мова, праця), а також фольклор, народні звичаї, вірування, мистецтво, ремесла та промисли, природа рідного краю, любов до Бога. Історичні дослідження переконливо доводять, що вся виховна система народної педагогіки спрямована на виховання людяності, високих моральних почуттів і рис, любові до вітчизни, шанобливого ставлення до людей праці, до всього свого, рідного. Через пісні, казки, прислів’я та інші засоби фольклору народ відкривав перед дитиною красу людських взаємин, прагнув одухотворити людську працю, побут, вчив жити за законами краси [4].
Система козацького виховання значною мірою відображає сутність народного досвіду роботи з підростаючим поколінням, стрижень якого визначає головна національна ідея українського етносу про непересічність особистості, збагаченої відчуттям волі, розкутості духу, устремлінням до незалежності держави.
Сьогодні в багатьох регіонах України почалося активне відродження козацьких виховних традицій. Величезний виховний вплив має вивчення героїчного життя, подвижницької діяльності, високого військового мистецтва гетьманів, кошових отаманів, керівників повстань. А одним з головних напрямків втілення в життя козацької педагогіки - дослідження й практичне відродження військово-спортивного мистецтва наших предків. Слід також поставити на широкий і практичний рівень пізнання й відродження традицій козаків як мудрих хліборобів, господарів землі, зберігачів і примножувачів рукотворних скарбів рідного краю, його природних багатств [4].
Таким чином, використання національних традицій у виховній роботі звільняють від абстрактності і надуманості у виборі форм та змісту роботи, дозволяють створити природне виховне середовище, дають змогу глибше усвідомити зв'язки з історією своєї місцевості, нерозривну єдність з попередніми поколіннями, їх духовним світом, глибше пізнати свій народ, його традиції, вірування в самого себе, як часточку великого народу
Як правило тематичний підбір форм та методів виховання роботи з використанням національних традицій спирається на народний календар, а також традиційні свята, до цього додається вивчення морально-етичних норм народу.
Активно впроваджуються індивідуальні та групові форми роботи, такі як пошук та збір фольклору, матеріалу, свідчень, узагальнення та творча інтерпретація набутого, підготовка та участь у фестивалях, конкурсах. Застосовуються і масові форми, особливо ті, що передбачають різновіковий склад учасників. Наприклад, фестивалі народного фольклору, колективно-творчі справи «Традиції мого народу»,
«Бабусина скринька», Свято родини і ін.
Учням можна запропонувати усні журнали («Чарівний світ народних

47

традицій», «Народні прикмети»), «кругли столи», інформаційні повідомлення (прес- дайджести) (звідки пішло..., а що наші предки робили коли...). Матеріалом слугують різноманітні легенди, казки, звичаї, обряди, що підбираються з урахуванням теми та мети.
«Як дитина бігає і грається, так їй здоров'я усміхається», – мовить народна мудрість. Рухатися, бігати, гратися - це значить жити. Ігри прищеплюють любов до праці, сприяють фізичному та розумовому розвитку дитини, формуванню почуття справедливості, чесності, взаємодопомоги, колективізму. Гра - важливий фактор виховного впливу. Корисність ігор, що тісно пов'язані з національними звичаями, традиціями, обрядами в тому, що дитина під час виконання певних дій відтворює вчинки певної людини в конкретних історичних умовах, набуваючи необхідного обсягу знань, норм поведінки. В ході рольових ігор учнів можна познайомити з обрядами, зі взаєминами між членами сім’ї, ставленням наших предків до виховання дітей, до ледарства та ін., занурити їх в атмосферу народного свята, показати форми дозвілля наших предків, навчити національним іграм та забавлянкам, познайомити з фольклором.
Хто ти такий?
Українець малий!
Який знак твій?
Тризуб золотий!
Де ти живеш?
Між своїми!
В якім краю?
В Україні!
Специфічними формами виховної роботи з використанням національних
традицій виступають вечори українського фольклору «Радуйся земле від віку до віку», «Ой у лузі калина», літературні вітальні «Народ скаже, як зав’яже», «Великий
Кобзар», «ЇЇ вірші – то мова солов’їна», конкурси козаків «Козацькому роду нема переводу», вечорниці, свята («Різдво», «Святий Миколай», «День Землі») тощо.
1.

Що є метою національного виховання? Чи
відмічаєте Ви зміни у ставленні людей до народних
традицій та звичаїв?
2.

Який виховний потенціал народних звичаїв,
обрядів, традицій? Чи є сенс впроваджувати їх у виховний процес школи, сім’ї?
3.

Користуючись народним календарем розробіть систему виховних
заходів з використанням народних традицій. Обговоріть різні підходи до її
створення залежно від віку учнів та особливостей регіону.
4.

Чи доводилося Вам особисто брати участь в українських вечорницях? У
будь-якому разі висловіть свою думку з приводу того суспільного, морального,
естетичного, етичного досвіду, що формують вечорниці
Організація громадянського виховання
Громадянське виховання – це спеціальна робота щодо формування громадянськості як інтегральної характеристики особистості, яка дає можливість людині відчути себе морально, соціально, політично дієздатною та захищеною.
Сухомлинська О.В., Боришевський М.Й., Чорна К.І., Тараненко І.Г., Рябов С.Г., автори Концепції громадянського виховання особистості (2000 р.) в умовах
Питання для

обговорення:

48

розвитку української державності, дають визначення основних понять, які необхідно правильно тлумачити під час організації громадянського виховання у сучасній школи.
Громадянин – людина, яка ідентифікує себе з певною країною, де вона наділена відповідним юридичним статусом, що є основою для користування певними правами та для додержання обов'язків.
Громадянськість – духовно-моральна цінність світоглядно-психологічна характеристика людини, зумовлена
її державною самоідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни.
У педагогічному плані громадянськість містить знання, переживання й вчинки, ці складові перебувають у певних зв'язках і взаємодії з переважанням на певних етапах розвитку індивіда емоційного компонента, формування почуттєвої сфери.
Громадянська позиція – система ціннісних і соціальних орієнтацій та настанов, що характеризують людину як громадянина країни та суспільства.
Виховання громадянина має бути спрямоване передусім на розвиток патріотизму. Патріотизм є проявом особистістю любові до свого народу, поваги до національних традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння українською мовою [Бех, с.301].
Велике значення у вирішенні поставлених завдань має виховання поваги до батьків, свого роду, до традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього, як представника, спадкоємця і наступника.
З патріотизмом органічно поєднується національна самосвідомість, громадянська відповідальність і мужність, суспільна активність й ініціативність, готовність працювати для розквіту батьківщини.
Важливе місце у громадянському вихованні посідає громадянська освіта – навчання, спрямоване на формування знань про права і обов'язки людини, громадянська освіта тісно пов'язана з формуванням соціально-політичної компетентності особистості в суспільній сфері, яка передбачає насамперед політичну, правову й економічну освіченість і здатність керуватися відповідними знаннями в умовах кардинальної перебудови суспільства.
У процесі громадянського виховання провідне місце належить освітній складовій, яка доповнюється й розширюється вихованням в дусі громадянськості. це поняття об'єднує в собі громадянську, політичну соціалізацію майбутнього громадянина та його здатність долучати до цього процесу моральні цінності.
Мета й завдання громадянського виховання: сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людину з притаманними їй особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні, вони мають органічно поєднуватись з потребою й умінням діяти компетентно й технологічно [15].
Мета громадянського виховання конкретизується через систему завдань, зміст
громадянського виховання:
розвиток патріотизму, розвиток національної самосвідомості громадян, культура міжетнічних відносин,

49

розвиток планетарної самосвідомості, розвиток правосвідомості, розвиток політичної культури, дбайливе ставлення до природи, формування моральності особистості формування культури поведінки особистості, розвиток мотивації до праці.
Громадянське виховання, таким чином, тісне пов’язане з моральним та національними напрямками виховної роботи, але при цьому має специфічні ознаки – визначає своєрідність виховної роботи, пов’язану з конкретними історичними умовами, суспільним життям даної країни.
На відміну від інших розвинутих країн, де громадянське виховання майже повністю базується на політичній та правовій сфері діяльності громадянського суспільства, в Україні на сучасному етапі її розвитку громадянське виховання, через відсутність відповідної правової та юридичної бази або її недієспроможності, багато в чому базується на морально-етичних засадах, тобто морально-етичні імперативи й цінності виступають головним критерієм ефективності громадянського виховання.
У громадянському вихованні пріоритетна роль належить активним методам, що базуються на демократичному стилі взаємодії й спрямовані на самостійний пошук
істини, сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості вихованців. До таких методів належать: ситуаційно-рольові ігри, соціодрама, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони,
«мозкові атаки», метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри-драматизації тощо [15].
До них доцільно долучати також бесіди, диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книгою, з періодичною пресою, самостійне рецензування, суспільне доручення, самоуправління, приклад.
Серед технологій громадянського виховання учнів значне місце займають технології учнівського самоврядування.
Самоврядування – це демократичний спосіб організації колективного
(суспільного) життя. Розрізняють соціальний і психологічний аспекти самоврядування. У першому випадку самоврядування розуміється як засіб устрою громадянського життя на демократичних принципах, і в цьому сенсі воно виступає як фактор демократизації суспільства. Психологічний аспект самоврядування пов'язаний із саморегуляцією людини, тобто з психічними процесами, що створюють підґрунтя для формування найважливіших громадянських якостей особистості [23].
Таким чином, учнівське самоврядування є одним з найважливіших факторів формування в учнів умінь і навичок керівництва демократичними процесами, що відбуваються в державі. Формування ініціативної, здатної приймати нестандартні рішення особистості неможливе без широкого залучення учнів до участі в управлінні шкільними справами через діяльність в органах учнівського самоврядування.
Учнівське самоврядування - це спосіб, принцип організації учнівського колективу, що забезпечує комплексний виховний вплив на учнів шляхом їх залучення до усвідомленої і систематичної участі в справах школи, класу, до

50

вирішення важливих питань життя школи.
Однією з найважливіших форм громадянського виховання, учнівського самоврядування є класні та загальношкільні збори учнівського колективу, які не втратили своєї значущості і в наш час.
Тести для визначення рівня сформованості громадянських якостей учнів
Інструкція: для визначення рівня сформованості громадянських якостей слід скористатися шкалою, у якій ці якості оцінюються за п’ятибальною системою: 4 бали – це максимальний рівень даної якості, 3 – високий. 2 – середній, 1 – низький, 0 – повна її відсутність.
Тест можна використовувати як для експертного оцінювання вихователями учнів, так
і для самооцінки.
Бланк

Громадянські якості
Бали
Антигромадські якості
4 3 2 1 0 1
Прихильність державним
інтересам

Егоїстичність інтересів
2.
Демократичність

Авторитарність
3.
Суспільна ініціативність

Суспільна пасивність
4.
Гуманістичність

Мізантропія
5.
Етнічність

Денаціональність
6.
Державна патріотичність

Державна нігілістичність
7.
Громадянська відповідальність

Громадянська безвідповідальність
8.
Громадянська дисциплінованість

Громадянська недисциплінованість
9.
Громадянська самосвідомість, політичність

Аполітичність
10.
Почуття громадянського обов’язку

Громадянська необов’язковість
11.
Громадянська мужність

Громадянська непокірність
12.
Прихильність до вселюдських вартостей

Націльнальна обмеженість
13.
Національна гідність

Комплекс меншовартості
14.
Готовність захищати
Батьківщину військовими засобами

Угодовство, слабовілля
15.
Терпимість до представників
інших етносів

Ксенофобія
16.
Піклування про державну мову, піднесення її престижу

Нехтування державною мовою, байдуже чи негативне ставлення до неї
17.
Екофілія, піклування проприроду

Агресивність до природи.
Екофобія
18.
Приязнь до громадських обрядів

Нехтування громадських обрядів
19.
Повага до національних традицій

Скепсис, нехтування національними традиціями
20.
Правосвідомість

Схильність до правових відхилень у діяльності та поведінці
21.
Державницький оптимізм

Державницький песимізм

51

22.
Почуття місцевого патріотизму
(любов до місцевості проживання, її людей, культури)

Зневага до свого місця проживання
23.
Відданість справі українського державотворення

Антипатія до справи українського державотворення
24.
Громадянська активність

Громадянська мімікрія, ригідність
25.
Громадянська вірність

Громадянська зрадливість
26.
Філантропічність

Скупість
27.
Політична воля

Безвільність
Обробка тесту. 91 бал і вище – вищий рівень громадянської вихованості; 80-90 – високий рівень, 50-80 – середній, 30-50 – низький, до 30 балів – початковий.
1.


Продіагностуйте себе за рівнем громадянської вихованості, зробіть
висновки.
2.

Дайте
визначення
поняттям:
громадянин,
громадянськість,
громадянська освіта, громадянське суспільство, громадянське виховання.
3.

Перерахуйте принципи громадянського виховання.
4.

Розкрийте зміст та форми громадянського виховання.
5.

Дайте характеристику технологіям громадянського виховання учнів.
Екологічне виховання учнів
Ціннісне ставлення до природи і формування на його основі екологічної культури є обов’язковою умовою сталого розвитку суспільства, узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку. Поява суттєвих екологічних проблем більшою мірою й обумовлена низьким, а у деяких громадян початковим, рівнем екологічної грамотності, свідомості.
Концепція екологічної освіти в Україні, затверджена у 2002р. МОН України, передбачає чітку структуру формування екологічної освіти, що охоплює всі вікові, соціальні та професійні групи населення. В ній виділені два основні напрямки освіти
– формальна і неформальна. Формальна екологічна освіта охоплює всі ланки
існуючої загальної освіти в Україні, а неформальна – має просвітницький характер і спрямована на формування екологічної культури через засоби масової інформації, громадські екологічні об’єднання, партії.
Отже у системі загальної середньої освіти передбачена екологічна освіта в рамках вивчення навчальних предметів, спецкурсів, роботі позашкільних установ.
Поряд з цим класний керівник спрямовує свої зусилля на екологічне виховання учнів, на закладання основ екологічних знань, розвиток умінь природоохоронної діяльності.
Метою екологічного виховання є формування екологічної культури учнів.
У структурі екологічної культури, як складному особистісному утворенні, виділяють екологічні знання, екологічне мислення, уміння та навички природоохоронної діяльності, екологічний світогляд, екологічну етику. Кожному компоненту відповідає певний рівень екологічної зрілості: від елементарних екологічних знань та уявлень до їх глибокого усвідомлення і практичної реалізації на всіх рівнях [19].
В екологічному вихованні слід звернути увагу на формування ціннісного
ставлення до природи: усвідомлення цінності природи в житті людини, самоцінність

52

природи; почуття особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальність за них, здатність гармонійно співіснувати з природою, поводитися компетентно, екологічно безпечно; критично оцінювати споживацько-утилітарне ставлення до природи; вміти протистояти проявам такого ставлення доступними способами; активно брати участь у практичних природоохоронних заходах; здійснювати природоохоронну діяльність з власної ініціативи; займатися посильним екологічним просвітництвом; формування почуття відповідальності за природу як національну і загальнолюдську цінність.
Саме формування ціннісного ставлення до природи є найважливішим виховним завданням класного керівника щодо становлення екологічної культури учнів.
Духовне формування і розвиток особистості має протікати в екологічному руслі. Толерантне, бережливе ставлення до оточуючого природного середовища не тільки екологічна та економічна, але й етична проблема. В цьому зв’язку необхідна корінна переорієнтація моральної свідомості людини, «переоцінка» моральних цінностей у ставленні до природи.
Люби природу не як символ
Душі своєї,
Люби природу не для себе,
Люби для неї.
Вона – не тільки тема вірша
Або картини, -
В ній є висоти незримі
Й святі глибини.
У неї є душа могуча,
Порив є в неї,
Що більші над усі пориви
Душі твоєї.
Вона – це мати. Будь же сином,
А не естетом,
І станеш ти не папірняним –
Живим поетом (М. Рильський)
У процесі організації екологічного виховання слід враховувати, що ставлення вихованців до природи має специфічні вікові особливості. Учням початкової школи властиве непрагматичне ставлення до природи, вони прагнуть до спілкування з природними об’єктами. У молодшому і середньому підлітковому віці відмічається високий ступінь психологічної близькості з природою, ставлення до неї як до об’єкту охорони. У старшому підлітковому віці з’являється установка користі, однак разом з тим, нерідким є прояв природоохоронних мотивів. Для старшокласників властиве сприйняття природи як об’єкта, ставлення до неї обумовлене більшою мірою естетичними мотивами, а ніж настановами користі. У цьому віці остаточно складається структура ставлення до природи, властива дорослим, однак у порівнянні для учнів вона займає вищу ієрархію цінностей.
Таким чином у екологічній культурі особистості виділяють інтелектуальний, моральний, естетичний та емоціональний компоненти. Відповідно до того як змінюється ставлення учня до природи, екологічних проблем планується й організовується виховна робота, враховуючи всі аспекти та компоненти екологічної культури.

53


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал