Кондрашова Л. В. Лаврентьєва О. О




Сторінка18/20
Дата конвертації03.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

творчими доповідями. Таким чином вихованці підводять підсумки виконання власних виховних завдань.
Виховні завдання в процесі колективної творчої справи постають і вирішуються вихователями переважно непомітно для вихованців, нібито по ходу, в глибині вирішення життєво-практичної задачі і відкриваються – в тому чи іншому ступені – під час обговорення результатів КТС.
Шоста стадія – найближча післядія КТС. На цій стадії виконуються рішення, які були прийняті загальними зборами.

З’ясуйте, КТС – це те саме, що й масовий виховний захід? Або це
виховний захід, де беруть участь всі члени колективу? Чи можливо для КТС є
певна специфіка у підходах до організації та проведенні?
Розрізняють типи КТС: вистава, мала творча справа, велика творча справа [20].
Велика творча справа (ВТС) вимагає попередньої підготовки як від організаторів даної справи, так і від його учасників. Як правило організатори дають завдання учасникам й таким чином тривалість цього типу КТС не менш ніж тиждень, а то й місяць.
Мала творча справа (МТС) не вимагає попередньої підготовки від учасників – всі завдання, які дають їм організатори повинні бути здійсненні безпосередньо при проведенні справи.
Вистава взагалі не має на увазі видачі завдань, учасників вистави правильніше назвати глядачами. Таким чином при МТС і виставі справа буде КТС тільки для їх організаторів. Варто особливо підкреслити, що вистава – це тип КТС, а не його форма.
Приклади типів КТС:
Вистава: колективні пісні, ігри, концерт, концертні номери та ігри із залом, бесіди (різновиди диспуту).
МТС: телевізійні ігри, мандрівки по станціям, конкурси, несценарні рольові
ігри, «усні журнали»,
ВТС: конкурс або набір постановок, сценарні рольові ігри, різновиди диспуту, акції, десанти і т.д.
Розглянемо сутність окремих КТС.
Сюрприз [20]
Колективна творча справа – операція; творчій подарунок, підготовлений дітьми
і їх старшими товаришами на радість людям. Святковий сюрприз відмінний засіб виховання турботливого становлення до людей, розвитку творчої фантазії, кмітливості, згуртування старших і молодших, дітей і дорослих.
В святковому сюрпризі можуть брати участь класні колективи, окремі мікроколективи, зведені об’єднання різного віку.
Трудовий сюрприз може бути зроблений до всенародного свята, на честь якої- небудь знаменної події в житті людини або колективу (наприклад, до дня народження), а також і в звичайні дні, щоб зробити людям радість, перетворити будні у свято.
Можливі види сюрпризів:

161

трудовий сюрприз типу ССМ (святковий сюрприз малятам) (наприклад, підготовка до новорічного свята в дитячому садку, на дитячій площадці з іграми і хороводами навколо ялинки, з атракціонами і подарунками); святковий сюрприз типу НШ (нашим шефам) – для виробничого колективу, установи, військової частини (наприклад, прикрашання до свята приміщення, виступ з святковим концертом, подарунки виготовлені учнями кожного колективу); трудовий сюрприз типу РШ (рідній школі) – святкове оформлення приміщення, впорядкування подвір’я; трудовий сюрприз типу ПДД (подарунок далекім друзям); трудовий сюрприз типу «золота фантазія»: прикрашання гірляндами із осінніх квітів і листків фасаду і подвір’я школи, внутрішніх приміщень дитячого садочка, виготовлення колекції для далеких друзів; трудовий сюрприз типу «снігова казка».
Поради організаторам. Як і всякий сюрприз, святковий сюрприз слід готувати по-секрету від тих, кому призначений подарунок. Наприклад, «золота фантазія» проводиться в неділю. При необхідності потрібно домовиться з керівниками колективу і зробити їх утримувачами «таємниці».
Святковий сюрприз може бути задуманий під час складання плану на деякий період життя колективу, але може бути проведений поза планом, у зв’язку з будь- якою святковою подією. Розробка плану операції проходить на загальних зборах учасників, керує підготовкою сюрпризу Рада справи (штаб операції) або командир зведеного загону. Дорослі беруть участь у розробці і проведенні операції в ролі комісарів, членів штабу, його радників і рядових бійців. Підсумки операції потрібно обговорити на спільному зборі «вогнику», щоб зробити висновки для майбутніх сюрпризів.
Концерт-блискавка [20]
Це гра-огляд, учасники якої (декілька команд) готують за короткий час (не більше 30 хв.) імпровізований колективний виступ у загальній програмі.
Програма концерту-блискавка складається також експромтом, краще всього радою капітанів команд за пропозицією учасників.
В програму включають декілька (3-5) обов’язкових для команди жанрів, наприклад: хоровий спів, танець, сценка, декламування, оригінальний жанр.
Програма може бути ускладнена таким завданням: об’єднати всі обов’язкові номери єдиною темою або сюжетом. В результаті кожна команда покаже невелику концертну сюїту або навидь і виставку. При цьому можливі два варіанта: а) тема (сюжет) таких сюїт-спектаклів для віх команд загальна (вибирається радою капітанів за пропозицією команд); б) кожна команда, починаючи підготовку, придумує свою тему.
Приклади тем (сюжетів): «День в таборі», «В туристичному поході», «Зустріч
Нового року», «Проводи зими», «Лісовий карнавал», «На всесвітньому фестивалі молоді», «В Антарктиді».
Порядок гри-огляду:
створення команд, вибір капітана, складання програми; підготовка концерту командами (до 30хв.); виступи команд (кожній команді дається 5-7хв.).

162

Поради організаторам. Закінчити концерт було б добре піснею, яку знають усі учасники. Проводити концерт-блискавку можна під час святкових ранків, вечорів, в походах, в перерві між виконанням якоїсь роботи і т.п.
Змагання між командами робити не потрібно. Нехай кожен виступ має одну мету – задоволення, радість, а весь концерт хай буде своєрідним обміном сюрпризами.
Учасниками концерту-блискавки можуть бути й постійні колективи. Зведені команди можна утворювати різними способами: жеребкування, за іменами учасників, за часом їх народження (наприклад, «зима» «весна», «літо», «осінь» або за музичними чи літературними уподобаннями ).
Слід пам’ятати, що головне в грі – прояв творчих здібностей, винахідливості, фантазії кожного учасника, згуртованості колективу.
«Жива газета» [20]
Пізнавальна і організаційна справа-огляд. Являє собою серію коротких виступів, автори-виконавці яких в образній формі повідомляють про новини з життя колективу (і навколишнього життя), дають оцінку зробленому і розкривають перспективу на майбутнє.
На відміну від усного журналу мета «живої газети» – допомагати членам колективу правильно оцінити позитивні і негативні сторони свого життя і налаштуватися на вирішення нових завдань. Звідси – бойовий, мобілізуючий характер кожного номера, а також порівняно малий час його продовження – переважно не більше 15-20 хв.
Матеріал для випуску «живої газети»:
позитивний досвід свого колективу та інших колективів, який заслуговує розповсюдження і розвитку; радісні події в житті свого колективу і в навколишньому житті; неприємності і конфлікти, а також пропозиції щодо шляхів їх вирішення; плани і перспективи розвитку колективу.
Весь цей матеріал оформлюється за допомогою різноманітних засобів (жанрів, прийомів), наприклад таких, як перекличка, сценки або серії сценок, «лозунг- вирок», «живі картинки», карикатури, дружні шаржі, інтерв’ю, загадки, частівки, жартівливі оди, жартівлива енциклопедія, картини, світлові сторінки, пісні, в тому числі з новими словами на популярні мелодії.
«Живу газету» можна випускати епізодично і регулярно, в класі – силами мікроколективів, в школі – силами класних колективів або зведеними об’єднаннями.
Виступати з «живою газетою» можна на загальному зборі, зльоті, на лінійці.
Підготовка до випуску «живої газети» починається на зборі-старті учасників, де разом обирають їй назву, складають план номера, придумують жанри виступів, утворюють окремі групи, які відповідають за підготовку свого виступу. На одній- двох репетиціях відпрацьовують загальні виступи, проглядаються і обговорюють групові. Дуже важливо після показу номера оцінити його на «вогнику» учасників, а якщо є можливість – разом з глядачами.
Однією із головних умов успіху «живої газети» є дружня робота дітей і їх старших товаришив, яка будується як загальна турбота про колектив: про подолання недоліків в його житті, про розвиток і впровадження позитивного досвіду.

163

Хай якомога більше членів колективу пройдуть через цю роботу, будуть авторами-виконавцями «живої газети»: адже вона володіє воістину чарівною силою в боротьбі з байдужістю, у вихованні багатьох цінних якостей, і перш за все відповідальності і честі, розвиває творчі можливості, навички виразної мови і культури поведінки, згуртовує дітей і дорослих загальними роздумами, переживаннями, загальною турботою, мажорним тоном, сприяє взаємному вихованню і самовихованню дорослих і малих.
Таким чином КТС – ціла сукупність прийомів, дій вибудуваних у певній
послідовності. Її сутністю є тісне співробітництво, спільна діяльність всіх членів колективу – старших і молодших, дорослих і дітей, педагогів і школярів. При цьому вони спільно планують, готовлять, проводять і оцінюють роботу, віддаючи свої знання, уміння, навички на загальну користь. На кожній стадії групової діяльності
(етапі КТС) члени колективу ведуть пошук кращих шляхів, способів, засобів вирішення практичних завдань, знаходячи щоразу новий варіант.
Не всяка колективна справа є КТС. Відмітними ознаками КТС є:
спільне створення (продумування, проведення й аналіз) справи; соціальний характер діяльності (Для кого це потрібно?); висока мотивація творців. Не зважаючи на цілий ряд мотивів учнів, акцент у проведенні КТС робиться на інтересі у реалізації своїх здібностей.
Отже колективні творчі справи багаті виховними можливостями, але реалізовані вони можуть бути при дотриманні таких умов:
1.
Необхідно ретельно дотримуватися послідовності дій при підготовці та проведенні будь-якої КТС, не порушуючи функцій педагога у системі діяльності
«вихованці-вихователь», не допускати перекручення позицій, ролі, що визначена педагогові як старшому товаришеві.
2.
Не можна розглядати кожний з видів КТС у «чистому» варіанті. Планування, підготовка і проведення будь-якого виду КТС повинні використовувати досвід, методи і засоби в діях, набутих під час попередніх КТС.
3.
Необхідно враховувати досвід і знання учнів. отримані в навчально- виховному процесі.
4.
Необхідно всіляко сприяти розвитку стосунків творчої співдружності вихователів і вихованців, спрямованих на спільне розв’язання соціальних завдань;організовувати ці стосунки на рівні педагогічного співробітництва.
5.
Намагатися розвивати відносини творчої співдружності між вихованцями різних вікових груп з метою збагачення молодих школярів соціальним досвідом вихованців старшого покоління.
6.
Створювати оптимальні умови для розвитку творчих можливостей кожного члена колективу, а також творчої співдружності вихованців.
1.

З’ясуйте сутність понять «справа», «комунарська методика», «КТС»,
наведіть їх ознаки, спільні риси, вкажіть
відмінності.
2.

Яке місце у виховній роботі мають займати КТС?
3.

Наведіть етапи колективної творчості й відповідні
прийомі, які використовує вихователь для активізації діяльності вихованців.
4.

Які види, типи КТС Вам відомі? 5. Які умови реалізації виховних
можливостей КТС?
Питання для

обговорення:

164

МОНІТОРИНГ ЯКОСТІ ВИХОВНОЇ РОБОТИ
Поняття моніторингу та його види
Моніторинг – слово, що ввійшло в педагогічний лексикон відносно недавно.
Саме поняття моніторинг з'явилося в процесі вивчення впливу господарської діяльності людини на навколишнє природне середовище. Сучасний словник
іноземних слів визначає його як постійне спостереження за яким-небудь процесом з метою виявлення його відповідності бажаному результату або первісним припущенням.
Моніторинг (від лат. Monіtor – застережливий) – у широкому змісті – спеціально організоване, систематичне спостереження за станом об'єктів, явищ, процесів з метою їхньої оцінки, контролю або прогнозу.
Дослідниками поняття «моніторинг» трактується по-різному: як інновація, як діалог проекту з поточними процесами, як збір і узагальнення інформації, як метод, що оптимізує діяльність з контролю. Таким чином, моніторинг – це контроль не результату, а процесу діяльності, виявлення тенденцій її динаміки. Систематичне відстеження результатів діяльності, її корекція – сутність моніторингу. Інакше кажучи, моніторинг є одним з методів контролю.
Існують різні види моніторингу: соціологічний, психологічний, педагогічний і багато інших.
У цьому розділі ми розглянемо педагогічний моніторинг, моніторинг виховного процесу, мета якого не тільки визначення стану процесу педагогічної діяльності, виявлення тенденцій динаміки її розвитку, але й надання виховному впливу цілеспрямованості на основі гуманістичного підходу до його організації й проведення.
Педагогічний моніторинг – це система цілеспрямованої діяльності педагогів щодо збору, зберігання, систематизації, узагальнення й використання інформації про стан і тенденції навчально-виховної роботи [13, с.191].
Це відстеження педагогічних фактів, явищ і отриманих результатів, установлення причинно-наслідкових зв'язків між ними. Моніторинг заснований на безперервному тривалому спостереженні за станом освітнього середовища, характером управління навчально-виховним процесом і процесом становлення особистості школяра.
Моніторинг процесу виховання необхідний самим різним категоріям працівників сфери освіти, адже він дає можливість одержувати інформацію, що чинить конструктивний вплив на характер і якість освітнього процесу. Моніторинг необхідний органам управління освіти, тобто тим, хто здійснює контроль і ресурсне забезпечення процесу виховання в школах. Моніторинг необхідний тим, хто здійснює методичну підтримку процесу виховання в школах і за службовим обов'язком повинен допомагати педагогам підвищувати ефективність їхньої діяльності. Нарешті, і це найважливіше, моніторинг необхідний самим педагогам, тобто тим, хто безпосередньо здійснює виховну роботу: шкільній адміністрації, організаторам позакласної роботи, класним керівникам, педагогам додаткової освіти, шкільним психологам тощо [39].
Компонентами схеми моніторингу якості виховної роботи є:

параметри результативності виховної роботи – що саме відслідковується;

165


процедура оцінювання результативності – як досліджується;

форма подання отриманих результатів (статистичний звіт, таблиці, діаграми, графіки тощо);

опис аналізу отриманих даних і висновки, що з них виводяться.
Технологічна модель моніторингу містить у собі наступний набір компонентів: мета, об'єкт, предмет управління, керуюча й керована підсистеми, стадії, результат.
Охарактеризуємо коротко ці компоненти для моделі моніторингу якості виховної роботи.
Мета моніторингу якості виховної роботи – відстеження ефективності застосовуваних педагогічних засобів задля розвитку учнів та учнівського колективу в процесі виховної роботи класного керівника.
Об'єкт – рівень особистісного розвитку учнів та учнівського колективу.
Предмет – організаційно-педагогічні умови ефективного використання засобів організації виховної роботи.
Виходячи з вимоги цілісності виховного процесу у сучасній школі предмет моніторингу якості виховної роботи у цьому тлумаченні варто розглянути як сукупність найважливіших чотирьох складових [39]
Таблиця 1
Предмет моніторингу якості виховної роботи у сучасній школі
Позиція
Предмет моніторингу
(що вивчається)
Механізм моніторингу
1.
Особистість школяра як головний показник ефективності процесу виховання тестові методики особистісного зросту; спостереження; бесіди; рейтинг; анкетування; вивчення продуктів діяльності; вивчення шкільної документації; збір незалежних характеристик; метод педагогічних ситуацій.
2.
Учнівський колектив як середовище розвитку особистості школяра узагальнення
індивідуальних показників на групу; соціометричні методи; методики вивчення рівня згуртованості, вихованості, рівня сформованості колективу.
3.
Професійна позиція педагога як умова розвитку особистості школяра
діагностика професійної позиції педагога як вихователя; методики вивчення професійних орієнтирів педагогічного колективу у галузі виховання; оцінка ефективності застосування форм і методів виховного впливу.

166

4.
Організаційні умови процесу виховання: матеріально-технічна база; укомплектованість школи кваліфікованими фахівцями у галузі виховання; предметно-естетичне середовище; діяльність дитячих об’єднань, органів учнівського самоврядування; програмне забезпечення процесу виховання експертний аналіз; якісний та кількісний аналіз
(обладнання, апаратури, культурно- масового, туристичного, спортивного знаряддя, бібліотечно-інформаційного, музейного фонду тощо); якісний аналіз концепцій, програм освітньої установи.
Керуюча система технологічної моделі моніторингу представлена діяльністю класного керівника, заступника директора з виховної роботи, педагога-організатора, батьківського комітету, керівниками гуртків позашкільних установ і ін.
Керована система представлена в особі учнів, учнівського колективу, колективу батьків.
У педагогічному моніторингу можна виділити, принаймні, три чи чотири стадії
/етапи.
І стадія. Вихідно-діагностична. Тут відбувається вивчення вихідного стану рівня особистісного розвитку учнів, колективу учнів та умов виховання у сім’ї за допомогою робочої документації, продуктів діяльності, збору незалежних характеристик, технологічної карти, професійної карти педагогів тощо. Припускає ознайомлення педагогів, батьків й учнів з результатами діагностування.
ІІ стадія. Установочно-перспективна або підготовча. Визначення цілей і завдань виховної роботи з учнями класу, виходячи з результатів вихідної діагностики, Програми виховання молоді в Україні, річних завдань освітньої установи й індивідуальних потреб учнів та учнівського колективу. На цьому етапі створюється план виховної роботи.
ІІІ стадія. Змістовно-діяльнісна. Реалізація наміченого плану виховної діяльності, спостереження за ходом розвитку учнів, заповнення індивідуальних діагностичних карток, створення зведених карток за підсумками роботи за певний період часу (квартал, півріччя тощо), проведення індивідуальної корекційної роботи, оцінка ефективності окремих виховних заходів у системі роботи.
ІV стадія. Оціночно-прогностична. Узагальнення результатів виховної роботи у формі таблиць, графіків, діаграм, гістограм; розгляд питання щодо необхідності корекції виховних дій, ефективного застосування тих чи інших форм виховної роботи, видача відповідних рекомендацій батькам та вчителям-предметникам, визначення перспектив подальшого розвитку учнів та колективу класу, підсумковий звіт класного керівника про результати свої діяльності, створення аналізу виховної роботи та минулий період.
Результатом моніторингу якості виховної роботи є змістова характеристика рівня розвитку особистості учня та учнівського колективу відповідно до засобів, що застосовуються у виховній діяльності її суб’єктами.

167

Педагогічна діагностика якості виховної роботи як складова педагогічного
моніторингу
Діагностика (від грецького dіagnostіkos – здатний розпізнавати) – процес розпізнавання й оцінки властивостей, особливостей і станів людини, що полягає в цілеспрямованому дослідженні, тлумаченні отриманих результатів і їхньому узагальненні у вигляді висновку (діагнозу). Діагностика використовується для оцінки здоров'я, фізичного й психічного розвитку, професійної придатності, а також
і в інших сферах діяльності людини. Набуває важливого значення й діагностика педагогічних явищ.
Об'єктом діагностики якості виховної роботи є розумовий, моральний, трудовий, естетичний та фізичний розвиток учня й стан розвитку учнівського колективу.
Л.П. Кацинська визначає структуру об’єктів педагогічної діагностики [10].
1. Діагностика особистості школяра, з метою виявлення індивідуальних особливостей, рівнів їхньої вихованості та загального розвитку. Вивчаються:
спрямованість особистості (потреби, інтереси, переконання, ціннісні орієнтації, мотиви, установки). пізнавальна і навчальна культура, культура розумової праці; культура поведінки та спілкування; здоров'я і фізична культура; умови сімейного виховання; характерологічні особливості (характер, темперамент, воля);
індивідуальні характеристики.
2. Діагностика виховного колективу, з метою виявлення виховних можливостей колективу та умов для інтелектуального розвитку. Вивчаються:
структура, особливості міжособистісних стосунків; ставлення до навчання в школі; характер громадської думки; згуртованість (традиції, суспільна думка, роль активу тощо); зовнішні зв'язки;
історія колективу; форми дозвілля.
3. Діагностика виховної роботи, з метою виявлення затрачених педагогом зусиль; одержання всебічної інформації про характер впливів навколишніх мікро- і макросередовищ на розвиток школярів). Вивчаються:
рівень вихованості і загального розвитку учнів; виховна система роботи в класі; емоційні реакції учнів на впроваджувані заходи, педагогічні вимоги; ступінь задоволеності виховною роботою її суб’єктами; ступінь і характер взаємодії (співробітництво) суб'єктів виховання; моменти напруженості в стосунках учнів і педагогів та їх причини; ступінь узгодження виховної роботи сім'ї, школи, ін.
4. Самодіагностика особистості і діяльності педагогів, з метою оцінки ними власних можливостей у розв'язанні конкретних виховних завдань, включаючи

168

самоаналіз особистих рис і професійних умінь. Вивчаються:
виховна діяльність педагогів;
індивідуальний стиль педагогічного спілкування та керівництва; поведінка у складних, у тому числі й конкретних ситуаціях; культура розумової праці та самовдосконалення. рівень оволодіння педагогічними вміннями; авторитет у колег та учнів і їхніх батьків; володіння, педагогічною технікою, технологією та методикою
індивідуальних педагогічних взаємин; характер і причини труднощів у виховній роботі.
Методи діагностики, які варто використати: неекспериментальні (анкетування, педагогічне спостереження, вивчення документації, вивчення продуктів діяльності); діагностичні (тестування, ранжирування, рейтинг); експериментальні (метод педагогічних ситуацій); формувальні методи, спрямовані на підвищення морального, суспільного розвитку учнів, рівня пізнавальних здібностей, потреб, інтересів і нахилів школярів й, водночас, такі, що дозволяють діагностувати наявний рівень сформованості цих якостей у тому числі й їх «зону ближнього розвитку». соціометричні методи вивчення стосунків у класному колективі.
Види діагностики:
- вихідна, яка проводиться на початку нового навчального року чи у нещодавно створеному учнівському колективі;
- поточна, що відбувається у ході виховної роботи;
- підсумкова або рубіжна, яка завершує вивчення даного колективу у цей час.
Діагностика, що проводиться у системі й за певною програмою дозволяє зробити процес педагогічного моніторингу цілеспрямованішим і результативнішим, акцентувати увагу на головних, істотних моментах досліджуваного явища, що підвищує дієвість отриманої інформації й дає можливість оперувати фактами під час вирішення практичних педагогічних завдань з даним учнівським колективом.
Для цього діагностична програма моніторингу будується на наступних
принципах: організації педагогічного спілкування; прагматичної значущості;
інтегративному характері інформації; педагогічній діагностиці; соціально- нормативної обумовленості; прогностичної спрямованості; науковості; безперервності; цілісності й наступності. Урахування цих принципів у ході розробки програми моніторингу сприяє успішності його протікання й одержання об'єктивної
інформації.
До складових діагностичної програми моніторингу якості виховної роботи відносять:
1) постановку мети (вказівка на те, яким повинен бути результат виховного впливу);
2) вироблення критеріїв, за якими буде проводитися відстеження педагогічних фактів і явищ;
3) вибір коригувальних дій педагога;

169


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал