Концептуальні засади безпекової політики у сфері національної ідентичності та міжетнічних відносин в Україні



Скачати 271.89 Kb.

Сторінка3/3
Дата конвертації24.03.2017
Розмір271.89 Kb.
1   2   3
Додаток 2. Проблема набуття подвійного громадянства мешканцями
прикордонних регіонів України та місць компактного проживання представників
національних меншин
Досить тривожним симптомом у цьому сенсі є проблема незаконного набуття
громадянами України громадянства інших держав, що нині має ознаки сталого процесу, з тенденцію до збільшення кількості порушень законодавства у цій сфері та урізноманітнення їх способів Передумови до набуття громадянами України громадянства інших країн існують, насамперед, у Республіці Румунія, Угорській Республіці, Російській Федерації Республіці
Польща, Республіці Молдова, а також у країнах, які безпосередньо не межують з Україною –
11

Державою Ізраїль, Федеративною Республікою Німеччина. Відповідними органами суміжних держав активно здійснюється видача національних паспортів громадянам України, що компактно проживають на території Прикарпаття, Закарпаття, Буковини, Автономної
Республіки Крим, а також в Донецькій, Луганській та інших областях сходу України.
Значну стурбованість викликає у цьому питанні політика Румунії. Ухваленим 29 жовтня
2009 року законом значно лібералізовано процедуру отримання громадянства цієї країни
особам, що проживали на території Румунії у межах 1940 року та їх нащадки до
третього коліна, „які втратили громадянство через незалежні від них обставини”.
Кандидати звільняються від обов’язкової співбесіди на предмет володіння румунською мовою.
[Румыния упрощает процедуру вступления в гражданство для жителей Молдавии – РИА
Днестр, 29.10.2009. – http://dniester.ru/content/rumyniya-uproshchaet-proceduru-vstupleniya-v- grazhdanstvo-dlya-zhiteley-moldavii
].
Важливо також, що нова процедура ускладнює можливість виявлення випадків отримання подвійного громадянства, оскільки дозволяє отримати громадянство Румунії без особистого візиту заявника до органів влади чи дипломатичних установ, крім того, скасовується вимога щодо оприлюднення списків осіб, що набули громадянство Румунії у офіційному друкованому органі.
Особливі ризики пов’язані з добровільним вступом осіб, які зберігають громадянство
України, на військову службу іншої держави. Зокрема, у Севастополі громадяни України, вступаючи на контрактну військову службу до частин Чорноморського Флоту Російської
Федерації, набувають у спрощеному порядку її громадянство, при цьому втрата ними громадянства України нормативно не оформлюється.
Слід зазначити, що окремі положення законодавства України у сфері громадянства мають суперечливий характер. Підпунктом 1 статті 2 Закону України „Про громадянство
України" визначено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на принципі
єдиного громадянства. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином
України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Водночас, відповідно до статті 19 не передбачається автоматичної втрати громадянства України у разі добровільного набуття громадянства іншої країни, що не відповідає вимогам статті 4 Конституції України. Існуюча практика демонструє, що без бажання особи відмовитись від українського громадянства, позбавити її українського громадянства надзвичайно складно.
Із зазначеного випливає можливість посилити протидію набуттю подвійного громадянства шляхом внесення відповідних змін до законодавства. Так, Верховною Радою
України 9 лютого цього року прийнято у першому читанні проект Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо громадянства", спрямований на недопущення випадків подвійного громадянства.
Водночас діяльність правоохоронних органів сама пособі не є ефективною відповіддю на виклики подвійного громадянства, зокрема набуття його населенням прикордонних територій, які потенційно можуть стати предметом територіальних претензій. Чинником, що ставить відповідне правопорушення на рівень серйозної загрози національній безпеці країни,
є питання ідентичності.
Втрачання у внутрішні справи України під приводом захисту прав власних громадян можливе лише при активній співпраці мешканців відповідних регіонів (проведення ними акцій громадської непокори, масова відмова співпрацювати з органами державної влади, звернення до держави, що надала друге громадянство за захистом своїх прав тощо). У свою чергу, така співпраця у широких масштабах можлива лише у випадку, коли власну самоідентичність, візію власного майбутнього вони пов’язуватимуть з іншими політичними націями.
Наразі набуття другого громадянства українцями визначається переважно соціально- економічними причинами (отримання можливості доступу до Шенгенської зони, ринку праці країн, які надають громадянство тощо). Подібні причини, як правило, не здатні спонукати до радикального протистояння з державою, враховуючи, що неминучі ризики такого протистояння стравлять під сумнів будь які матеріальні вигоди. Крім того, прискорений поступальний розвиток як всієї економіки України, так і регіонів, де найбільш поширені випадки набуття подвійного громадянства, здатний суттєво знизити інтерес до „диверсифікації” правової належності особи.
Водночас, без формування потужної національної ідентичності в Україні влив інших політичних націй та відповідних держав, усталені національні проекти яких пропонують
12
особам, етнічним та регіональним спільнотам перспективу, безпеку та стабільність, може призвести до втрати Україною суверенітету над відповідними регіонами якщо не де-юре, то де-факто впродовж 15-20 років, а за негативних сценарії – навіть раніше.
Додаток 3. Проблеми інтеграції кримських татар в українське суспільство
Серед етнополітичних проблем, що стоять перед Українською державою сьогодні, чи не найбільш гострою є ситуація навколо реалізації прав осіб, депортованих та
репресованих за національною ознакою. Зокрема, вимагають термінового вирішення культурні, економічні та політичні проблеми облаштування на новому місці проживання представників кримськотатарського народу, їх соціальної адаптації та інтеграції в українське суспільство.
Одним із пріоритетів внутрішньої політики держави, що має велике значення для збереження соціально-економічної стабільності, національної безпеки та міжнародного авторитету України – є забезпечення необхідних умов для повернення, облаштування, соціальної адаптації та інтеграції колишніх депортованих громадян в українське суспільство.
Ефективність зусиль Української держави щодо відновлення прав та задоволення потреб кримських татар, знижується внаслідок недосконалості законодавчої бази забезпечення процесу репатріації та відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою; невідповідності бюджетних асигнувань реальним потребам з виконання державних програм у сфері облаштування та інтеграції репатріантів; недостатнього рівня державної підтримки соціокультурного розвитку корінних народів та національних меншин в регіоні.
За даними Державного комітету у справах національностей та релігій України, у 2009 р. на реалізацію Програми розселення та облаштування депортованих кримських татар і осіб
інших національностей, що повернулися на проживання в Україну, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство на період до 2010 р. виділено лише 53,3056 млн грн при потребі у
108,622 млн грн. Загальне недофінансування даної програми за період 2006-2009 роки склало
103,0 млн грн. У черзі на отримання державного житла у міських і сільських радах перебувають більше 7 тис. сімей (27 тис. осіб) та 16 тис. сімей (64 тис. осіб) індивідуальних забудовників з числа кримських татар.
Нагальність проблеми підтверджується даними соціології: у 2008 р. 62,9 % мешканців
Криму визнали існування в автономії проблем в міжетнічних відносинах. Розв’язання проблеми ускладнює відсутність цілісної стратегії регулювання етнополітичних взаємин у регіоні. Державна програма соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим на період до 2017 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 року № 1067, орієнтована, передусім, на розв’язання соціально-економічних, а не етнополітичних проблем регіону.
Існування великого комплексу соціально-економічних, політико-правових та соціогуманітарних проблем в сфері інтеграції кримських татар до українського соціуму негативно відбивається на етнополітичній ситуації в регіоні. Дані соціологічних досліджень демонструють, що в АР Крим зберігається високий рівень дистанційованості до кримських татар з боку російськомовного населення, існують прояви дискримінації, простежується тенденція анклавізації кримських татар. Це підтверджують дані соціологічного опитування
Центру Разумкова: більшість кримських татар (58,5 %) – визнають прояви дискримінації, ще
23,8 % – упевнені, що вона існує в Криму як явище. [Соціологічне дослідження Центру
О. Разумкова „Особливості соціально-культурної і громадянської ідентичності домінуючих в
АР Крим національно-етнічних груп”, проведене у жовтні-листопаді 2008 р.]
Спостерігається зростання рівня конфліктності у стосунках між кримськими татарами та російськомовним населенням Криму. В її основі: суттєві культурні та релігійні відмінності між різними етнічними групами населення; неефективність політики щодо регулювання етнополітичної ситуації на півострові; загальне незадоволення громадян рівнем своєї соціальної та правової захищеності.
Попри значну роботу з вивчення цих проблем, проведену державними органами
України та представницькими органами кримськотатарського народу, до цього часу немає повного взаєморозуміння між його політичним керівництвом і державною владою з питань відновлення економічних, соціальних, культурних і політичних прав кримськотатарського народу, визначення його місця у правовому просторі України та її державній системі. Це призводить до втрати довіри до влади, як української, так і кримської, і погіршення міжнаціональних відносин у Криму.
13

Сьогодні серед проблем облаштування кримських татар, що повернулися на батьківщину, найгострішими є наступні.
Проблема земельних відносин в АР Крим, наявний диспаритет у доступі до земельних ресурсів між різними верствами населення має переважаючий вплив на етнополітичну ситуацію, динаміку соціально-економічних процесів на півострові. (Зауважимо, що ситуація в земельній сфері у кожному районі АР Крим різна: в Північному Криму актуальність земельної проблеми та її вплив на сферу міжетнічних відносин є мінімальними.).
У суспільстві традиційно поширені негативні стереотипи щодо самозахоплень землі виключно з боку кримських татар. Але існує ряд фактів, що спростовують подібне твердження,
– земельні самозахоплення здійснюють громадяни різної етнічної приналежності.
Етнонаціональний фактор, стереотипи в цій сфері використовуються як ширма для непрозорої діяльності державних органів у земельні сфері.
Земля для кримських татар – не просто матеріальний ресурс, це частина їхньої ідентичності. Однією з причин загострення земельної проблеми останніми роками є рішення Кримського облвиконкому 1989 р. про заборону прописувати кримських татар, які поверталися до Криму, в Сімферополі і районі, у Великій
Ялті, Великій Алушті, Судаку, Феодосії, Євпаторії і Бахчисарайському районі – саме там, де їх найбільше мешкало до депортації. Репатріанти були змушені селитися у депресивних сільськогосподарських степових регіонах півострова з найбільшим рівнем безробіття, зруйнованою інфраструктурою, безліччю соціальних та економічних проблем.
Попри десятки різних міжвідомчих нарад і засідань, в тому числі – РНБО, Кабміну
України, Ради міністрів Криму, створення цілої низки комісій і робочих груп, земельна проблема репатріантів не втрачає своєї гостроти.
Рада міністрів АР Крим затвердила «План заходів із облаштування і соціально- культурного розвитку депортованих громадян в АРК» на 2010 р. У ньому йдеться про підвіз води, оздоровлення дітей, видання навчальної і художньої літератури кримськотатарською мовою, зміцнення бази освітніх і культурних закладів, але нічого немає про земельну проблему. Водночас кримський уряд ухвалив перелік земельних ділянок обсягом 707 га, які ближчим часом буде виставлено на аукціон.
Земельна проблема є актуальною темою і у сфері міжконфесійних відносин, зокрема стосовно виділення землі під будівництво культових споруд. Маючи соціально-економічну складову, земельні суперечки впливають на міжконфесійні відносини, що веде до актуалізації конфліктів у Криму (Бахчисарайський район, конфлікт навколо землі Свято-Успенського монастиря).
Існуюча правова бази демонструє свою непридатність для регулювання ситуацій, коли релігія стає ресурсом або інструментом у політичній боротьбі. Нормативні акти, що передбачають повернення майна релігійних організацій неузгоджені з іншими нормативно- правовими актами, не містять чіткої атрибуції типів об’єктів, що підлягають поверненню, чітких часових рамок щодо визначення термінів для подачі претензій, так і історичної точки відліку, на момент якої певний об’єкт уважався власністю тієї чи іншої релігійної громади.
Конфліктним є й питання доцільності повернення у Криму історичних
(кримськотатарських) топонімів. Зміна топонімів свідчитиме про зміни в «символічно- ціннісному просторі» Криму на користь кримськотатарської спільноти, а володіння цим простором відбиває володіння матеріальним простором з усіма його ресурсами (70 % кримських татар вважають це за доцільне, а 70 відсотків представників слов’янської спільноти
– недоцільним), що й зумовлює значний конфліктний потенціал цього питання. [Дослідження
Центру Разумкова // Національна безпека і оборона. – 2009. – № 5. – С. 18.]
Відсутність регіонального підходу до освітньої політики в мовному вимірі
стосовно Криму, підтримки мовно-культурних прав етнічних груп створюють додатковий фактор напруги. З
адоволення освітніх потреб є важливим чинником, що забезпечує збереження національно-етнічної самобутності спільноти та впливає на соціальне самопочуття громадян.
Ситуація з покращення рівня освіти кримськотатарською мовою гальмується обмеженими бюджетними можливостями органів місцевого самоврядування, а також обмеженою кількістю фахових вчителів, що не може не позначитися на якості освітнього процесу.
В останні два-три роки спостерігається активізація ісламського фактору в житті
Криму. Можна говорити про ісламізацію кримсько-татарського руху, що дає можливість залучати до нього не тільки увагу міжнародної спільноти, як це було зроблено лідером
Меджлісу М. Джемільовим (виступ у Європарламенті, березень 2010 р.), але й підтримку
14
впливових мусульманських кіл Саудівської Аравії, Турції, Пакістану, Ірану, Іорданії. Крим відвідує багато релігійних місіонерів з ісламських держав, розповсюджується література
ісламсько-фундаменталістської спрямованості. Серед прибічників ісламського фундаменталізму в Криму багато молоді, що проходять підготовку в ісламських навчальних закладів, як на території автономії, так і за кордоном. Половина (50,6 %) кримських татар, які вважають себе мусульманами, дотримуються думки, що мусульманин повинен виконувати заповіді Ісламу, залишаючись при цьому лояльним громадянином своєї держави. 20 % представників цієї групи вважають, що мусульманин повинен прагнути до перебудови держави, в якій він проживає, на ісламських принципах, а 25,6 % − домагатися відновлення
Халіфату (Всесвітньої Ісламської держави). Отже, серед кримських татар досить поширеними
є ісламістські переконання. [Дослідження Центру Разумкова // Національна безпека і оборона.
– 2009. – № 5. – С. 5-6.]
Етнополітичну ситуацію в АР Крим ускладнює використання окремими кримськими ЗМІ та громадськими організаціями “мови ворожнечі”, поширення в інформаційному просторі
негативних етностереотипів.
15


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал