Концепція виховної діяльності навчальних закладів Полтавської області



Скачати 419.68 Kb.
Дата конвертації28.12.2016
Розмір419.68 Kb.
Обласна Концепція

виховної діяльності навчальних закладів Полтавської області

на 2015-2020 роки

Вступ

  • Актуальність

  • Регіональні особливості Полтавської області

  • Визначення проблем


Актуальність розробки обласної Концепції виховної діяльності навчальних закладів Полтавської області на період 2015-2020 рр. зумовлюється необхідністю пошуку ефективних шляхів формування позитивного соціального досвіду, світоглядних позицій і ціннісних орієнтирів дітей та молоді на основі духовних, моральних і культурних засад життя українського народу, координації взаємодії освітніх установ, державних інституцій та громадськості.

Кожен регіон, заклад освіти має формувати свою виховну систему, яка ґрунтується на традиціях рідного краю і держави та побудована за принципами системності, врахування інтересів, запитів різних категорій учнів і спрямована на організацію виховного процесу з використанням інноваційних педагогічних технологій.

Полтавщина є унікальною частиною України. Мальовнича природа, прекрасні пам'ятки історії, літератури, архітектури, наукові досягнення – усе це й сьогодні є неповторною особливістю Полтавщини. Не існує галузі людської діяльності, у якій би полтавці не проявили себе. Тільки діячів письменства Полтавщина дала світові понад 1000. Чого варті лише імена Григорія Сковороди та Івана Котляревського, Миколи Гоголя і Миколи Гнєдича в українській та світовій літературі? Козацьку славу описали літописці Самійло Величко і Григорій Грабянка. У Полтаві та на її околицях народилися Степан Стеблін-Камінський, Оксана Іваненко, Андрій Пашко, Андрій Страшко. Тут жили й працювали письменники: Володимир Короленко, Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький, Федір Гарін, Олександр Чуча, Михайло Казидуб, Тарас Нікітін, Петро Ротач, Федір Моргун.

Козельщинський, Кобеляцький та Новосанжарський райони – це батьківщина багатьох письменників. Найвизначніші серед них – Олесь Гончар, Павло Загребельний, Борис Олійник, Юрій Дольд-Михайлик.

На Лубенщині жили й творили Олесь Донченко, Петро Лубенський, Володимир Малик, Шолом-Алейхем, Василь Симоненко, Петро Артеменко.

З Миргородщини – Василь Капніст, Панас Мирний, Іван Білик, Володимир Самійленко, Олесь Донченко, Яків Шутько, Анатолій Дімаров, Степан Руданський.

Із Гадяччини походять Олена Пчілка, Михайло Драгоманов, із Лохвиччини – Архип Тесленко, Яків і Петро Савченки.

Славетні імена Зіньківщини – брати Григорій і Григір Тютюнники, Микола Зеров, Михайло Орест, Іван Цюпа, Іван Багряний, Дмитро Нитченко (Чуб).

У Глобинському районі народились і творили Володимир Канівець, Дмитро Косарик, Михайло Старицький, брати Майбороди, Олександр Білаш, Раїса Кириченко.

Гребінківщину уславив поет Євген Гребінка.

Гідно заявили про себе полтавці-актори Віра Холодна, Клара Лучко, Юрій Тимошенко (Тарапунька), Тамара Кислякова.

Не можна не згадати про видатних учених-земляків: конструкторів ракетно-космічної техніки Юрія Кондратюка (Олександра Шаргея), Володимира Челомея, Юрія Побєдоносцева, конструктора важких танків Миколу Духова, космонавта Георгія Берегового, математика Михайла Остроградського, відомих учених-винахідників Гліба Котельникова, Миколу Пильчикова, Івана Францевича, Семена Брауде.

На Полтавщині працювали природодослідники Василь Докучаєв, Володимир Вернадський, Микола Вавилов, видатні вчені-педагоги Антон Макаренко, Григорій Ващенко, Василь Сухомлинський.

Засновник української класичної музики Микола Лисенко також родом із Полтавщини.



Матеріали про діяльність цих людей, їх творчу, наукову спадщину повинні використовуватись у виховній роботі навчальних закладів області.

Одне з найважливіших виховних завдань, що стоїть перед педагогами області, це виховання підростаючого покоління на національних традиціях, звичаях, що властиві Полтавщині.

Реформування системи освіти ставить перед органами управління й навчальними закладами невідкладні завдання щодо визначення пріоритетних напрямів виховання, науково-методичного та інформаційного забезпечення виховної діяльності педагогів з урахуванням особливостей полтавського краю.

За умови суттєвих змін світоглядних і ціннісних орієнтацій у суспільстві, соціально-економічної кризи і спаду життєвого рівня населення педагогам потрібно вести цілеспрямовану роботу з тим, щоб допомогти молоді адаптуватися, знайти своє місце у складних суспільно-політичних реаліях, запобігти розповсюдженню світоглядного нігілізму в молодіжному середовищі.

Економічна криза, сучасний стан культури та освіти, неясність перспектив, значне розширення свобод громадян і неможливість для більшості людей скористатися ними, як через економічну скруту, так і через психологічну неготовність, поширення бездуховності, збільшення кількості правопорушень в учнівському середовищі, зростання злочинності – все це не може позитивно впливати на становлення особистості дитини.

Побудова громадянського суспільства, інтеграція України у світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру, виховання ціннісного ставлення до соціального оточення та самої себе, національно свідомого, високоосвіченого, життєво компетентного, толерантного громадянина-патріота, здатного до саморозвитку та самовдосконалення, відповідального перед своєю нацією.

Зміст обласної Концепції спрямований на пошук шляхів вирішення питань захисту і збереження психічно, фізично здорового дитинства, становлення національно свідомої учнівської молоді, готової до будь-яких життєвих ситуацій.

Концепція визначає фундаментальні засади організації виховної роботи, її основні цілі, форми і методи. Вона є підґрунтям для створення і практичної реалізації різних форм виховної діяльності, розроблення положень, програм і планів виховної роботи.



Кожен заклад освіти має формувати свою виховну систему, виходячи при цьому не тільки із суспільно-політичної необхідності, а й враховуючи національні традиції та регіональні особливості.

Варто враховувати природно-географічні, історичні, економічні, етнографічні особливості Полтавщини, по-новому поглянути на викладання дисциплін культурологічного спрямування.

Виховання повинно акумулювати національну історію, народні звичаї, обряди, традиції, багатство української й етнічних культур як самобутнього явища світової цивілізації, одночасно не допускаючи національної обмеженості та винятковості.

Глобальний простір, у який інтегрується суспільство, передбачає засвоєння надбань культури різних народів. Тому постає потреба в здатності дітей та молоді до входження у світовий соціокультурний простір – за умови збереження української національної ідентичності.

У вихованні особистості загострилися певні суперечності, які виникли в суспільстві, що породило нові суттєві проблеми:



  • зміна ціннісних орієнтирів соціуму;

  • погіршення стану здоров’я населення;

  • соціальна апатія, дезадаптація, поляризація суспільства;

  • несформованість життєвих навичок молодого покоління;

  • поширення шкідливих звичок, захворювань на ВІЛ/СНІД, зниження показників репродуктивного здоров’я молоді;

  • агресія і насильство, прояви ксенофобії;

  • бездоглядність, безпритульність;

  • збільшення проявів девіантної поведінки;

  • недостатній рівень медіаосвіти в учнівському та молодіжному середовищі;

  • низький рівень культури мовлення;

  • медіа-, комп’ютерна залежність; дефіцит живого спілкування;

  • особливостей молодіжної субкультури.

Загострення проблем, зазначених вище, акумулюються на певних рівнях:



Сімейний рівень:

  • помилки сімейного виховання, перекладання виховних проблем на школу;

  • низький рівень педагогічної культури батьків, перевага авторитарних методів виховання;

  • загострення конфліктів «діти – батьки»;

  • неповні сім’ї, брак авторитету одного із батьків;

  • психологічний дискомфорт у сімейних стосунках.

Навчальний рівень:

  • прорахунки в організації виховного процесу;

  • формалізація навчального процесу;

  • авторитарний та ліберальний стилі виховання;

  • відчуженість особистості від освітнього середовища;

Особистісний рівень:

  • відсутність перспектив використання набутого соціального досвіду суспільно-корисної діяльності в майбутньому;

  • втрата ціннісних орієнтирів;

  • конфліктизація взаємовідносин між дітьми;

  • криміналізація поведінки;

  • соціальне розшарування;

  • несприйняття авторитарних методів виховання;

  • вплив негативного соціального досвіду на формування свідомості особистості;

  • нагромадження низькопробної масової культури над високохудожніми надбаннями національного фонду країни у вихованні різноманітних смаків дітей та молоді;

  • низький рівень комунікативних навичок.


І. Мета, завдання, принципи

  • Мета, основні принципи

  • Завдання виховної роботи

  • Основні форми виховної діяльності

  • Суб'єкти, цільові групи та їх взаємодія, чинники виховання


Метою Концепції є проектування виховного простору з урахуванням сучасної суспільно-політичної ситуації, яка базується на загальнолюдських та громадянських цінностях української нації, для формування свідомого громадянина Української держави, готового до виконання громадянських обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань Полтавщини, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури дітей та молоді. Для створення сприятливого виховного середовища з урахуванням сучасних вимог, специфіки та традицій освітніх навчальних закладів Полтавщини, їх матеріального забезпечення, науково-методичного рівня педагогічних колективів визначено основні завдання Концепції:

  • утвердження патріотизму, виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки – Герба, Прапора, Гімну України та історичних святинь; сприяння набуттю дітьми і молоддю громадянського досвіду на основі готовності до участі у процесах державотворення та розвитку Полтавщини як регіону;

  • формування навичок здорового способу життя, профілактика правопорушень і негативних соціальних явищ дітей та молоді;

  • культивування кращих рис української ментальності, виразником яких стала Полтавщина; збереження традицій полтавської педагогічної спадщини (А.Макаренко, В.Сухомлинський, Г.Ващенко, Б.Грінченко); формування мовної культури, оволодіння та вживання української мови як духовного коду нації;

  • забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, людей похилого віку, турбота про молодших та людей з особливими потребами;

  • усвідомлення функції і значення природи в житті людини, здатності жити в гармонії з природою, мотивації до ведення природоохоронної діяльності;

  • формування духовності, моральності, загальнолюдських цінностей серед молодого покоління засобами етнопедагогіки; успадкування культурних надбань українського народу, збереження народних традицій та промислів Полтавщини;

  • створення умов для розвитку, саморозвитку, самовдосконалення та професіоналізму, високої мотивації до праці як основи конкурентоспроможності громадянина, а відтак, держави.


Основні принципи виховної роботи:

  • Принцип національної спрямованості. Передбачає формування національної самосвідомості усіх суб’єктів виховного процесу, моральної та фізичної готовності до виконання громадянського обов’язку захисту територіальної цілісності та незалежності України, виховання любові до рідного краю, свого народу, шанобливе ставлення до його культури; повагу, толерантне ставлення до культури всіх народів, які проживають в Україні та за її межами.

  • Принцип цілісності. Виховання організовується як системний педагогічний процес; спрямовується на гармонійний та всебічний розвиток особистості, формування в неї цілісної картини світу. Передбачає наступність у реалізації напрямів і етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях: охоплює всі сфери життєдіяльності дітей та молоді; здійснюється різними соціальними інституціями, а також у навчальній та позаурочній діяльності.

  • Принцип культуровідповідності. Вихованці і педагоги спільними зусиллями перетворюють зміст історичного морально-етичного досвіду людства на систему відкритих проблем. Така проблематизація моральної культури слугує джерелом особистісного розвитку дитини, умовою засвоєння нею загальнокультурних надбань, а саме виховання здійснюється як культурологічний процес, формування базису культури особистості.

  • Акмеологічний принцип. Педагоги повинні будувати виховний процес так, щоб вихованці засвоїли найвищі морально-духовні цінності; створювати умови для оптимальної самореалізації підростаючого покоління, розвитку їх індивідуальних можливостей і здібностей. Напрями виховної роботи втілюються у відповідних результатах — міцно й органічно засвоєних загальнолюдських і національних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійний рух до здійснення нових, соціально значущих задумів; формування умінь долати труднощі, прогнозувати наслідки своїх учинків; здатності свідомо приймати рішення.

  • Принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії. Учасники виховного процесу є рівноправними партнерами у процесі спілкування, ставляться уважно до поглядів одне одного, визнають право кожного на самоідентичність, узгоджують свої позиції. Педагог повинен уникати жорстких приписів, не ставитися до вихованця як до пасивного об'єкта своїх впливів; зважати на його психологічний стан, життєвий досвід, систему звичок і цінностей; виявляти емпатію, вдаватися до конструктивних та продуктивних виховних дій; бути схильним до творчості та педагогічної рефлексії.

  • Принцип адекватності виховання до психологічних умов розвитку особистості. Педагоги повинні зосереджувати свою увагу на дитині, враховувати її вікові та індивідуальні особливості, не форсувати її розвиток, задовольняти фундаментальні потреби дитини (у розумінні, визнанні, сприйнятті, гуманному ставленні до неї); виробляти індивідуальну програму її розвитку; стимулювати розвиток особистості у свідомому ставленні до своєї поведінки, діяльності, життєвого вибору.

  • Принцип особистісної орієнтації. Педагоги повинні культивувати у зростаючої особистості вміння самооцінки, впевненості у собі, визнавати її право на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей; не обмежувати її у правах почуватися індивідуальністю; виробляти оптимістичну стратегію розвитку кожного вихованця; спрямовувати зусилля на розвиток світогляду, самосвідомості, культури потреб, емоційної сприйнятливості, доцільної поведінки, базових якостей особистості.

  • Принцип превентивності. Навчальні заклади повинні проводити профілактику негативних проявів поведінки дітей та учнівської молоді, допомагати їм виробити імунітет до негативних впливів соціального середовища. При цьому має бути забезпечена система заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, інформаційно-освітнього, національно-патріотичного характеру по формуванню позитивних соціальних настанов, позитивної мотивації до здорового способу життя за методом “рівний-рівному, запобігання вживанню наркотичних речовин та різному прояву деструктивної поведінки, відвернення суїцидів та формування навичок безпечних статевих стосунків.

  • Принцип технологізації. Виховний процес повинен будуватися на науково обгрунтованих діях педагогів та відповідно організованих ними діях вихованців, підпорядкованих досягненню спеціально спроектованої системи виховних цілей, що узгоджуються з психологічними механізмами розвитку особистості та ведуть до кінцевої мети виховання. Побудований таким чином виховний процес має ознаки проективності, певною мірою гарантує позитивний кінцевий результат.

Принцип демократизації. Визнання академічною спільнотою права кожного на свободу виявлення своєї творчої індивідуальності, усунення авторитарних методів виховання.

Принцип гуманізації. Створення умов для особистісної самореалізації, формування людяної, щирої, доброзичливої, милосердної особистості.

Принцип єдності навчальної та виховної діяльності. Консолідація учнівства, студентства та науково-педагогічних працівників у єдину академічну спільноту, об’єднану спільною мораллю та ідеями.

Принцип послідовності, системності і наскрізності. Включення виховних аспектів у всі форми освітнього процесу, зв'язок виховання із життям, трудовою діяльністю народу та продуктивною працею.

Принцип диференціації та індивідуалізації виховного процесу. Врахування у виховній діяльності рівнів фізичного, духовного, психічного, соціального, інтелектуального розвитку дітей та молоді, стимулювання їхньої активності та розкриття творчої індивідуальності.

Принцип єдності теорії та практики. Реалізація набутих дітьми та молоддю знань, умінь і навичок на практиці, включаючи самоврядування та громадську діяльність.

Принцип природовідповідності. Врахування багатогранної і цілісної природи

людини, вікових та індивідуальних, соціально-психологічних особливостей учнів і студентів.

Принцип правової свідомості. Виховання поглядів, ідей, які виражають ставлення дітей та молоді до права, законності, правосуддя, їхнє уявлення про те, що є правомірним і неправомірним.
Вказані принципи складають певну систему. Кожен із них є важливою складовою, взаємопов'язану з іншими. Їх гармонійне поєднання є запорукою ефективного виховного процесу.
Основні форми виховної діяльності дітей, учнів і студентів:

  • Інформаційно-масові (конференції, круглі столи, усний журнал, інтелектуальні аукціони, ранки, вечори, дискусії, диспути, інформаційні студії, ринги, подорожі до джерел рідної культури, історії, держави і права, “жива газета”, створення книг, альманахів).

  • Діяльнісно-практичні групові (ситуаційно-рольова гра, сюжетно-рольова гра, інсценування, гра-бесіда, гра-мандрівка, екскурсія, колективне творче панно, тематичний зошит, групова справа, оформлення альбому, уявна подорож, конкурси, ігри, школа ввічливості, моделювання, вікторина, хвилини з мистецтвом, година спостереження, година милування, спортивні змагання, козацькі забави, театральна вистава, ляльковий театр, ведення літопису класного колективу, веселі старти, естафети, творчі групи, осередки, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, ярмарки, народні ігри, огляди-конкурси, олімпіади).

  • Інтегративні (клуби за інтересами, операція-рейд, виставка-ярмарок, переклик повідомлень, добродійна акція, КВК, фестивалі, форуми юних дипломатів, асамблеї з проблем традицій, культури, політики і права, гуртки)

  • Діалогічні (бесіда, міжрольове спілкування)

  • Індивідуальні (доручення, консультації, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота тощо)

  • Наочні (музеї, центри дитячої дипломатії, кімнати і зали, галереї в навчальних закладах, виставки дитячої та юнацької творчості, книжкові виставки, тематичні стенди тощо)


Окремі форми роботи з педагогами щодо організації виховної діяльності:

  • Словесні: конференції, семінари, круглі столи, веб-конференції тощо;

  • Практичні: методичні практикуми, тренінги, майстер-класи, авторські творчі майстерні педагогів, міжнародні та державні проекти і конкурси, координаційні ради педагогів, учнів та батьківської громадськості тощо;

  • Наочні: творчі виставки, книжкові стенди, Інтернет-ресурси, друковані засоби масової інформації, культурно-просвітницькі центри тощо.

Виховний процес – це цілеспрямовані дії суб’єктів виховання на досягнення загальної мети – виховання об’єкта.



Взаємодія суб’єктів виховного процесу





ВИХОВАНЕЦЬ




  • НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД:

    • Педагоги

    • Психологи

    • Учнівське і студентське самоврядування




    СОЦІАЛЬНІ
    ОБ
    ЄКТИ:

    • Інформаційний простір

    • Державні та інші установи

    • Громадські організації






  • РОДИНА,

    БАТЬКІВСЬКА ГРОМАДСЬКІСТЬ:

    • Батьки

    • Опікуни чи особи, що їх замінюють



Чинники сучасного виховання

1. Суб'єкт виховання – батьківська громадськість

Найважливішим чинником виховання є родина, котра стоїть у центрі глобальних економічних, політичних і культурних змін, що відбуваються у державі і є тією найменшою ланкою у житті суспільства, його основою, яка через власну культуру, мову, цінності впливає на виховання підростаючого покоління. На виховання і розвиток дітей та молоді впливає рівень вихованості самих батьків, ступінь їхньої готовності до виховання власних дітей, вибір доцільного педагогічного впливу, спосіб родинного життя, традиції, проектування життя і самотворення кожного члена родини, а також особисті якості, світоглядні позиції, життєвий досвід і можливості самореалізації.

Учасники: батьки або особи, які їх замінюють; батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу, шкіл-інтернатів.
Основними виховними завданнями батьківської громадськості є:

    • виховання національної свідомості та самосвідомості, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів;

    • створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості;

    • виховання фізично й морально здорової особистості, формування навичок здорового способу життя та статевого виховання;

    • розвиток рис творчої працелюбної особистості, формування навичок господарювання;

    • виховання поваги в сім’ї, почуття дружби, кохання, підготовка до сімейного життя, вироблення навичок виховання дітей у сім'ї;

  • зміцнення взаємозв’язку та співпраці сім’ї, школи, трудових колективів та громадськості щодо забезпечення єдності та підвищення результативності виховного впливу; залучення батьківської громадськості до активної участі в житті школи, організації позашкільної та позакласної роботи, сприяння розвитку учнівського самоврядування;

  • підвищення відповідальності батьків за виховання дітей;

  • виховання відповідального ставлення дітей та молоді до навчання і відпочинку, організації змістовного дозвілля, суспільно-корисної, виробничої праці та професійної діяльності;

  • підтримка матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів; допомога освітньому закладу в організації громадського харчування дітей та молоді, участь у здійсненні контролю за його якістю.




2. Суб'єкт виховання – навчальні заклади

Навчальний заклад покликаний стати осередком самовизначення і самореалізації кожної особистості. У навчально-виховному процесі головний акцент має переноситись із засвоєння певної кількості знань на виховання особистості з урахуванням її унікальної природи, і вже на цій основі формувати у неї моральні цінності, творчу діяльність.

Виховання і навчання є двома взаємопов'язаними сторонами єдиного педагогічного процесу, які доповнюють одна одну. Саме тому основне виховне навантаження має відбуватися на уроках базових дисциплін.

Перевага у формуванні світоглядних цінностей вихованців, пізнавального розвитку дитини має надаватися спецкурсам, факультативам та гурткам. З цією метою необхідно у загальноосвітніх та вищих навчальних закладах широко запроваджувати викладання курсів морально-духовного спрямування, спроектованих на розвиток етики, моралі, сімейних цінностей, поваги до історії та національних героїв.

Успішність виховання особистості великою мірою залежить від особистості педагога, котрий повинен володіти високими моральними якостями, ґрунтовними знаннями, педагогічними технологіями, здатністю отримувати додаткові знання, необхідними для практичної діяльності.

Критеріями педагогічної культури є визнання особистісних пріоритетів та інтересів вихованця, усвідомлення гуманістичних цінностей педагогічної професії, емпатія, готовність до морального вибору, тактовність, вольова регуляція, дотримання норм учительської етики, уміння креативно діяти у конфліктних ситуаціях.

Водночас несприятливими чинниками, які гальмують процес виховання підростаючого покоління, є брак знань, педагогічного досвіду, низький рівень життя, егоїзм, невизначеність сфери етичних взаємин вчителів, розбіжності у декларованих цінностях та цінностях життя, пріоритет особистісного перед професійним, порушення етичних норм тощо.


2.1. Дошкільні, загальноосвітні, професійно-технічні навчальні заклади, міжшкільні навчально-виробничі комбінати.

2.1.1.Виховними завданнями дошкільного навчального закладу є:

  • впроваджувати особистісно орієнтовану модель виховання, використовувати інноваційні освітні технології;

  • виховувати у дітей любов до рідного краю, традицій, мови, культурних надбань;

  • здійснювати інтегрований підхід до організації та змісту дошкільної освіти, надаючи пріоритет провідним видам діяльності дітей у кожному віковому періоді;

  • формувати життєві компетенції дошкільнят, готувати їх до шкільного життя;

  • спеціально організовувати різні форми виховної діяльності такі як: заняття, ігри, самостійна діяльність дітей (художня, рухова, мовленнєва, ігрова, трудова, дослідницька та ін.), індивідуальна робота, спостереження, екскурсії, походи, свята і розваги, гуртки тощо;

  • широко застосовувати творчі ігри (сюжетно-рольові, будівельно-конструктивні, ігри-драматизації та інсценівки, ігри з елементами праці та художньо-творчої діяльності) та ігри з правилами (дидактичні, інтелектуальні, рухливі, хороводні тощо) як ефективний засіб і метод розвитку, виховання та навчання дітей.

2.1.2. Завданнями загальноосвітнього, професійно-технічного навчального закладу, міжшкільного навчально-виробничого комбінату в здійсненні виховного процесу є:

  • здобуття якісної освіти дітей та молоді, враховуючи ідеї педагогічної спадщини А.Макаренка, В.Сухомлинського, Г.Ващенка, Б.Грінченка;

  • створення умов для засвоєння загальнолюдських і національних цінностей, самовиховання й самореалізація особистості, виховання ціннісного ставлення особистості до суспільства і держави, людей, природи, праці, мистецтва, до себе;

  • органічне поєднання організаційно-педагогічної, сімейно-родинної, національно-культурної та просвітницької діяльності вчителів, батьків, учнів;

  • створення науково-методичної, матеріально-технічної бази для здійснення виховного процесу; забезпечення добору і розстановки педагогічних кадрів;

  • налагодження зв'язків та координація зусиль усіх соціальних інститутів у справі виховання;

  • філософсько-світоглядна та правова підготовка учнів, допомога їм у визначенні сенсу життя та професійному самовизначенні;

  • здійснення соціально-психолого-педагогічного супроводу навчально-виховного процесу, патронажу соціально незахищених категорій учнів, профілактики правопорушень серед неповнолітніх;

  • формування психологічної культури учасників виховного процесу;

  • діагностика рівня розвитку навчально-пізнавальних та професійних здібностей дитини, когнітивної сфери, навчальної мотивації, вихованості тощо;

  • дослідження соціально-психологічних явищ як в учнівському, так і в педагогічному колективах;

  • проведення консультаційної та профорієнтаційної роботи серед учнів, педагогів, батьків;

  • проведення інтерактивних занять для батьків, класних керівників, вихователів, спрямованих на формування навичок психологічної підтримки учнів у процесі соціалізації;

  • профілактика та подолання асоціальних проявів у поведінці дітей та молоді, негативних явищ в учнівському середовищі;

  • створення найбільш сприятливих умов для емоційної і психологічної захищеності, душевного комфорту, реалізація потреб вихованців у позитивних емоціях, радості, доброзичливості, успіху, творчому самоствердженні;

  • забезпечення ефективності профілактики девіантної поведінки дітей та учнівської молоді, дитячої безпритульності, правопорушень, запобігання та подолання тютюнокуріння, вживання наркотичних речовин, профілактики ВІЛ/СНІДу.

Сьогодення потребує кардинальних змін ставлення до органів учнівського самоврядування. У загальноосвітніх навчальних закладах необхідно створити відповідні умови для їх утворення та функціонування – перейти від формального учнівського самоврядування до дієвого, уміло організованого педагогічним колективом.

Суб'єктами самоврядування є учнівські парламенти, ради старшокласників, дитячі об’єднання, організації.

Учнівське самоврядування виконує місію:

  • розвиває лідерські якості, формує соціальний досвід та ціннісні орієнтири, створює простір для самореалізації, сприяє усвідомленню особистістю своїх прав, свобод, обов'язків, задоволенню потреб у спілкуванні з однолітками, самоствердженню в суспільно-значущій діяльності, захищає від негативних впливів соціального середовища,

  • виховує активних громадян України та почуття власної причетності молодої особистості до розвитку суспільства, держави;

  • формує навички самоврядування, соціальної активності та соціальної відповідальності суб'єкта громадянського суспільства у процесі практичної суспільної діяльності школярів;

  • повноцінно, а не формально залучати органи учнівського самоврядування до організації шкільного життя навчального закладу на рівні з педагогічним колективом.


2.2. Позашкільні навчальні заклади

Суттєву роль у самореалізації особистості відіграють позашкільні навчальні заклади, де задовольняються інтереси, індивідуальні запити дітей та учнівської молоді у сфері культури, мистецтва, наукових знань, техніки, природи, виробництва, життєвої практики; створюються сприятливі умови для розвитку творчої особистості, органічно поєднуються різні форми освітньої діяльності з організацією змістовного дозвілля вихованців. Це сприяє розв'язанню проблеми їх зайнятості у вільний від навчання час, створює підґрунтя для загальнонаукового, загальнокультурного розвитку та допрофесійної підготовки.

Суб’єктами позашкільної освіти є обласні центри: еколого-натуралістичної, науково-технічної творчості, туризму та краєзнавства, естетичного виховання учнівської молоді, будинки дитячої та юнацької творчості, гуртки, студії, клуби, Полтавська обласна Мала академія наук учнівської молоді, учнівські наукові об’єднання, дитячі спортивні школи, мережа дитячо-юнацьких клубів за місцем проживання.

Виховні завдання позашкільних навчальних закладів реалізуються через:



  • пошук, розвиток та підтримку юних талантів, виховання творчої еліти у різних галузях суспільного життя, стимулювання творчого самовдосконалення дітей та молоді;

  • створення умов для здобуття вихованцями позашкільної освіти, набуття ними умінь і навичок шляхом участі у творчих об'єднаннях за інтересами, сприяння їхній допрофесійній підготовці та професійному самовизначенню;

  • виховання в дітей і молоді дбайливого ставлення та збереження природних багатств України, залучення їх до еколого-натуралістичних, природоохоронних, туристсько-краєзнавчих, науково-технічних напрямків діяльності;

  • виховання естетичних смаків у дітей та молоді, залучення їх до народної творчості, оволодіння народними ремеслами, збагачення культурними цінностями скарбниці українського народу.


2.3. Вищі навчальні заклади

Виховний процес у ВНЗ здійснюють: ректорат, рада вищого навчального закладу, керівники та відповідальні працівники управлінських структур, декани факультетів, заступники деканів з виховної роботи, працівники кафедр, куратори академічних груп, тимчасово створені фахові групи методичної, організаційної та іншої спрямованості для забезпечення консультативної і організаційної роботи, студентське самоврядування (студентські активи академічних груп, самоврядування гуртожитків, студентські ради факультетів, університету); викладачі, співробітники вищих навчальних закладів, відповідальні за виховну роботу в гуртожитках, спортивних клубах, бібліотеках, керівники гуртків і колективів художньої самодіяльності.



Виховна робота у вищому навчальному закладі є важливим компонентом навчально-виховного процесу. Вона спрямовується на забезпечення гармонійного цілісного розвитку особистості, формування у студентів гуманістичного світогляду, соціально-політичної орієнтації, моральності і культури, виховання студентів на основі національних традицій та культурно-історичного надбання українського народу.
Завданнями вищого навчального закладу в здійсненні виховного процесу є:

  • виховання національно свідомого студента, який є громадянином держави, патріотом своєї країни, з урахуванням педагогічної спадщини А.Макаренка, В.Сухомлинського, Г.Ващенка, Б.Грінченка;

  • розвиток у студентства цілеспрямованості, чіткої громадянської позиції, високого рівня володіння політичною та правовою культурою;

  • зміцнення моральних якостей студентів у процесі діяльності та спілкування;

  • формування глибоко усвідомленого почуття професійного обов'язку;

  • формування естетико-духовних цінностей студентської молоді через глибоке усвідомлення ними національних основ культури, зокрема народної пісні, творчості українських композиторів-класиків;

  • підготовка свідомої інтелігенції України, збереження інтелектуального генофонду нації;

  • забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів;

  • уведення молодої людини у світ соціального, господарського, політичного, інтелектуального, етичного, культурного досвіду людства і українського народу;

  • виховання правової культури: поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки – Герба, Прапора і Гімну, знання та дотримання законів;

  • освоєння накопичених людством знань в усіх галузях діяльності;

  • виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції, оволодіння актуальними методами здобування знань, оволодіння сучасними методами практичного використання знання;

  • формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення студентів у процес державотворення;

  • виховання культури мислення і культури розумової діяльності;

  • формування мовної культури, володіння і утвердження української мови;

  • вироблення внутрішньої потреби в суспільно-корисній праці, формування актуальної, мотиваційної структури праці;

  • виховання родинно-сімейної свідомості, етики та інших чеснот, притаманних українському народові;

  • утвердження розуміння своєї родини, оселі, батьківського дому як відправної і кінцевої фізичної, духовної, моральної межі свого власного життя;

  • виховання розуміння високої цінності українського громадянства, внутрішньої потреби бути громадянином України;

  • культивування кращих рис української ментальності: працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;

  • спонукання студентів ВНЗ до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності, ксенофобії та расовій дискримінації;

  • формування у суспільній свідомості переваг здорового способу життя, культу соціально активної, фізично здорової та духовно багатої особистості;

  • культивування родинних цінностей, усвідомленого батьківства;

  • створення необхідних умов для ефективного розвитку студентського самоврядування, виявлення його потенційних лідерів і організаторів;

  • забезпечення високого рівня професійності та вихованості молодої людини, сприяння розвитку індивідуальних здібностей, таланту і самореалізації;

  • плекання поваги до своєї alma-mater, дотримання і розвиток демократичних та академічних традицій вищого навчального закладу.


Реалізація основних принципів і завдань виховання здійснюється на основі пріоритетних напрямів:

1. Національно-патріотичне виховання:

• формування національної свідомості й відповідальності за долю України;

виховання любові до рідної землі, її історії, відновлення і збереження історичної пам’яті;

• культивування кращих рис української ментальності (працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою тощо);

• виховання бережного ставлення до національного багатства країни, мови, культури, традицій.

2. Інтелектуально-духовне виховання:

• розвиток пізнавального інтересу, творчої активності, мислення;

•  виховання потреби самостійно здобувати знання та готовності до застосування знань, умінь у практичній діяльності;

• реалізація особистісного життєвого вибору та побудова професійної кар’єри на основі здібностей і знань, умінь і навичок;

• виховання здатності формувати та відстоювати власну позицію;

• формування особистісного світогляду як проекції узагальненого світосприймання.

3. Громадянсько-правове виховання:

виховання поваги до прав і свобод людини та громадянина;

• виховання поваги до Конституції, законів України, державних символів України;

• виховання громадянського обов’язку перед Україною, суспільством;

• формування політичної та правової культури особистості;

• залучення студентської молоді до участі у доброчинних акціях і розвитку волонтерського руху.

4. Моральне виховання:

• розвиток почуття власної гідності, честі, свободи, рівності, працелюбності, самодисципліни;

• формування моральної культури особистості, засвоєння моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань;

• становлення етики міжетнічних відносин та культури міжнаціональних стосунків.

5. Екологічне виховання:

•  формування основ глобального екологічного мислення та екологічної культури;

•  оволодіння знаннями та практичними вміннями раціонального природокористування;

• прищеплення почуття відповідальності за природу як національне багатство;

•  виховання готовності до активної екологічної та природоохоронної діяльності.

6. Естетичне виховання:

• розвиток естетичних потреб і почуттів, художніх здібностей і творчої діяльності;

• формування у молоді естетичних поглядів, смаків, які ґрунтуються на українських народних традиціях та кращих надбаннях світової культури;

• вироблення умінь примножувати культурно-мистецькі надбання народу, відчувати і відтворювати прекрасне у повсякденному житті.

7. Трудове виховання:

• становлення особистості, яка свідомо та творчо ставиться до праці в умовах ринкової економіки;

• формування почуття господаря та господарської відповідальності;

• розвиток умінь самостійно та ефективно працювати.

8. Фізичне виховання та утвердження здорового способу життя:

• виховання відповідального ставлення до власного здоров’я, здорового способу життя;

• формування знань і навичок фізичної культури в житті людини;

• забезпечення повноцінного фізичного розвитку студентів;

• фізичне, духовне та психічне загартування;

•  формування потреби у безпечній поведінці, протидія та запобігання негативним звичкам, профілактика захворювань;

• створення умов для активного відпочинку студентів.

Зазначені напрями виховання тісно взаємопов'язані, доповнюють один одного, мають самостійне теоретико-методологічне значення. Разом з тим вони утворюють цілісну систему виховання.

Вищий навчальний заклад співпрацює з органами державної влади, місцевим самоврядуванням, громадськими організаціями. Формування особистості майбутнього фахівця здійснюється системно, через вплив усіх структур і підрозділів, що функціонують у навчальному закладі. Це відбувається як у навчальний, так і в позанавчальний час: через лекційні курси, роботу клубів, гуртків, колективів художньої самодіяльності, університетських музеїв, діяльність ЗМІ, відвідування пам'ятних місць, мистецьких програм, участь у заходах з відзначення державних свят і пам’ятних дат, зустрічі з ветеранами праці і бойових дій, залучення студентів до волонтерської роботи, зустрічі з представниками державних і громадських організацій, центрів, місцевого самоврядування тощо. Отже, крім аудиторно-навчальних форм діяльності, студенти проходять школу громадянського становлення через систему різноманітних студентських структур, а саме: гуртків, факультативів, клубів, мистецьких колективів, об'єднань за інтересами тощо.

Важливу роль в організації виховної діяльності вищого навчального закладу відіграє студентське самоврядування – форма організації діяльності студентів і аспірантів, що сприяє максимальному виявленню і реалізації їхніх творчих здібностей, формуванню моральних і професійних якостей, відповідальності за результати своєї життєдіяльності.

Студентське самоврядування формує у молоді навички майбутніх професіоналів, працівників, організаторів і керівників, сприяє залученню юного покоління до процесу управління навчальним закладом. Діяльність органів студентського самоврядування спрямована на вдосконалення навчально-виховного процесу, підвищення якості навчання, виховання культури студентів і аспірантів, збільшення соціальної активності та відповідальності молоді.


3. Органи влади та місцевого самоврядування, соціальні інституції як суб'єкти виховання

Без особливої державної турботи про вільний і забезпечений розвиток освітніх установ неможливо забезпечити належну організацію виховання гармонійно розвиненої особистості.

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування розробляють стратегію і тактику виховної діяльності, створюють умови для її реалізації, стимулюють та поширюють позитивний досвід роботи.

Обласна державна адміністрація, обласна рада, Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, органи управління освітою, управління та служби, які залучаються до виховання, громадські організації, друковані видання, радіо, кіно, телебачення, комп'ютерно опосередковане спілкування, Інтернет, мобільна телефонія – є суб'єктами виховного процесу в регіоні.



Основними виховними завданнями є:

  • прийняття правових актів (як нормативних, так і індивідуальних) та управлінських рішень з питань виховання, забезпечення охорони і захисту основних прав людини, природного середовища, охорони і відновлення здоров'я, соціального забезпечення, освіти, виховання, розвитку культури тощо;

  • активна протидія випадкам порушення чинного законодавства;

  • вдосконалення нормативно-правових аспектів взаємодії;

  • підготовка спеціалістів з координації взаємодії органів державної влади, навчальних закладів з дитячими та молодіжними громадськими організаціями і об'єднаннями;

  • надання можливостей учнівському та студентському самоврядуванню, дитячим і молодіжним об'єднанням брати участь у формуванні соціальної молодіжної політики;

  • сприяння розбудові в Україні ефективної системи медіаосвіти;

  • забезпечення всебічної підготовки дітей і молоді до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою медіа;

  • формування у дітей медіа обізнаності, медіаграмотності і медіа-компетентності відповідно до їхніх вікових та індивідуальних особливостей;

  • формування інформаційної, просвітницької, пізнавальної, розвивальної та розважальної культури.

Виховання дітей як у сім’ї, так і в навчальному закладі повинно враховувати індивідуальні здібності і нахили, здійснюватись рідною мовою, в атмосфері доброзичливості і взаєморозуміння, з опорою на народні і сучасні педагогічні надбання, національну і світову культуру, вселюдські і національні моральні цінності.

Важливим чинником у вихованні підростаючого покоління є соціальні об’єкти, які виступають суб’єктами виховання дітей та молоді, дають змогу покращувати і коригувати виховання школярів.

Взаємодія всіх учасників виховного процесу забезпечує педагогічні умови ефективного виховання підростаючого покоління.



ІІ. Основні напрями реалізації



  • Інструменти та механізми реалізації

  • Очікувані результати

Інструменти та механізми реалізації Концепції

Діяльність кадрових посадових осіб освітніх закладів:

  • директор, ректор закладу освіти;

  • методисти відділів освіти;

  • заступники директора з навчально-виховної та виховної роботи, проректори, декани, заступники деканів;

  • вчителі-предметники, викладачі;

  • класоводи, класні керівники, вихователі, куратори;

  • педагоги-організатори, культорганізатори;

  • соціальні педагоги;

  • практичні психологи;

  • керівники гуртків, колективів художньої самодіяльності.


Діяльність громадських об’єднань освітян, батьків і вихованців:

- учнівські організації та об’єднання самоврядування (учнівські ради навчальних закладів, районні і міські ради старшокласників, студентські ради та осередки);

- батьківські комітети;

- координаційні ради педагогів, учнів і батьків;

- ради координації роботи з учнями;

- громадські асоціації освітян тощо.



Організаційно-методична діяльність закладів освіти:

  • включення положень Концепції до планів виховної роботи закладу освіти та його структурних підрозділів;

  • підготовка організаційно-методичного забезпечення, вивчення та узагальнення досвіду організації виховної діяльності у закладах освіти;

  • організація і проведення науково-методичних конференцій, семінарів, круглих столів, тренінгів тощо;

  • сприяння активному обміну теоретико-методологічними аспектами системи виховання, новими підходами, формами і методами виховної діяльності;

  • розгляд питань реалізації Концепції на засіданнях педагогічних рад, методичних комісій тощо;

  • проведення соціально-психологічного моніторингу життя учнів психологічною службою закладу освіти;

  • вивчення особових справ учнів;

  • анкетування всіх учасників навчально-виховного процесу;

  • активне залучення до виховної діяльності органів учнівського або студентського самоврядування закладу та проведення навчання активу самоврядування з використанням інтерактивних технологій: рольових ігор, тренінгів розвитку лідерських якостей;

  • співпраця освітніх закладів із органами державної влади, місцевим самоврядуванням, громадськими організаціями.

Фінансові інструменти:

- кошти державного бюджету;

- кошти місцевих бюджетів;

- кошти, залучені навчальними закладами;

- спонсорські кошти;

- кошти, зароблені під час учнівських акцій, ярмарків, виставок-продажів;



Інформаційні інструменти:

- створення веб-сайтів, блогів і шкільних газет;

- складання календаря знаменних дат навчального закладу;

- розміщення матеріалів про проведені виховні заходи у друкованих, Інтернет-виданнях, на офіційних веб-сайтах, сторінках закладів у соціальних мережах;

- налагодження співпраці між навчальними закладами, у т. ч. зарубіжними;

- участь у міжнародних проектах і програмах, зокрема програмі eTwinning Plus в Україні (etwinning.com.ua) тощо.



Очікувані результати реалізації Концепції
Виконання Концепції сприятиме:

  • створенню в області виховного простору, який формує ціннісне ставлення особистості до суспільства, держави, себе, праці, мистецтва, природи історичних, культурних і духовних надбань людей рідного краю;

  • створенню, розвитку, забезпечення ефективного функціонування виховних систем навчальних закладів області;

  • оптимальному поєднанню різних форм організації виховної роботи: індивідуальної, групової, масової – під час організації начально-виховного процесу та якісного змістовного дозвілля, підтримка інтелектуальних і творчих здібностей дітей та молоді;

  • інтеграції зусиль батьківської громадськості навчальних закладів Полтавщини, представників державної влади, громадських і благодійних організацій, правоохоронних органів та установ системи охорони здоров'я;

  • становленню, створенню і розвитку дитячих і молодіжних громадських організацій та об’єднань як осередків формування громадянської і соціальної активності особистості;

  • створенню належних умов для гармонійного розвитку особистості, її громадянській, соціальній активності та особистісного зростання кожного вихованця.

Пропонована обласна Концепція має допомогти педагогам Полтавської області проектувати та моделювати виховний процес, залучати широку батьківську громадськість до активної участі у навчально-виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів, привертати увагу суспільства до проблем навчання і виховання молодого покоління, плекати творчу особистість, яка здатна бути справжнім громадянином-патріотом суверенної України.


У розробці обласної Концепції

виховної діяльності навчальних закладів Полтавської області

на 2015-2020 роки брали участь:



  • Кирилюк М. В. – проректор з науково-методичної роботи Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім.М.В.Остроградського, голова робочої групи.

  • Романенко А. М. – методист відділу методики виховання Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім.М.В.Остроградського, секретар робочої групи.

  • Красницька О. А. – методист відділу методики виховання Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім.М.В.Остроградського.

  • Єщенко М. М. – методист відділу військово-патріотичного виховання Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім.М.В.Остроградського.

  • Резніченко З. В. – кандидат педагогічних наук, доцент, професор кафедри менеджменту Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім.М.В.Остроградського.

  • Устименко Т. А. – кандидат психологічних наук, доцент, професор кафедри менеджменту освіти, методист відділу військово-патріотичного виховання Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М.В. Остроградського.

  • Павленко Н. О. – кандидат педагогічних наук, доцент, проректор з виховної роботи Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка.

  • Рибалко Сергій Валерійович – головний спеціаліст відділу кадрової, позашкільної та виховної роботи Департаменту освіти і науки Полтавської облдержадміністрації.

  • Бакунович Е. В. – методист з виховної роботи міського методичного кабінету Управління освіти Полтавського міськвиконкому.

  • Процько І. В. – головний спеціаліст з виховної роботи управління освіти виконавчого комітету Кременчуцької міської ради.

  • Кріль Ю. В. – заступник директора з виховної роботи Полтавського багатопрофільного ліцею №1.

Ректор В. М. Зелюк





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал