Комунального вищого навчального закладу



Сторінка1/3
Дата конвертації23.12.2016
Розмір0.67 Mb.
  1   2   3
КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ОСВІТИ

КОМУНАЛЬНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«ХЕРСОНСЬКА АКАДЕМІЯ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ» ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ
ФОРМУЄМО СОЦІАЛІЗУЮЧИЙ ПРОСТІР

Херсон 2014



Схвалено на засіданні кафедри менеджменту освіти

КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти»

(протокол № 6 від 12 червня 2014 року)

Укладач: Назаренко Л.М., кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач

кафедри менеджменту освіти КВНЗ «Херсонська академія

неперервної освіти»

Рецензент:
Петров Валерій Федорович, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри менеджменту освіти КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти», Заслужений працівник освіти
Макаренко-Нітовкіна Тетяна Володимирівна, магістр, Старший викладач кафедри менеджменту освіти КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти»

Формуємо соціалізуючий простір. Методичні рекомендації / укладач: Л.М. Назаренко – Херсон: КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти», 2014 - 52 с.

У методичних рекомендаціях викладені психолого-педагогічні аспекти процесу соціалізації дітей та учнівської молоді, концептуальні підходи до моделювання соціалізуючого простору, розроблено та обґрунтовано його типову модель.

Науково-методичні матеріали призначаються методистам, керівникам і педагогам дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів, а також можуть бути використані в роботі з батьками, громадськими організаціями.



КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти», 2014 рік

ЗМІСТ

ВСТУП………….…………………………………………………………………4

1. Психолого-педагогічні аспекти процесу соціалізації дітей та учнівської молоді….………………………………………………………………………….6

2. Концептуальні підходи до розбудови моделі освітнього соціалізуючого простору: вітчизняний та зарубіжний досвід…………………………………15

3. Технологія створення моделі соціалізуючого простору..……………….…29

Література………………………………………………………………………..49

ВСТУП


Школа вже протягом тривалого історичного часу є провідним чинником соціалізації особистості. Відповідно до викликів часу і проблем соціального становлення особистості пошук нових моделей розвитку освітнього простору, спрямованого на забезпечення соціально-педагогічних умов успішної соціалізації дитини, тривав завжди. Так, наприклад, виховні функції української школи у радянський період традиційно здійснювались як через зміст навчального процесу, для якого був характерним високий рівень заідеологізованості, так і через добре розвинену систему позаурочної виховної роботи, домінуючу роль у якій відігравала діяльність дитячої та юнацької політичних організацій.

Наприкінці ХХ століття українська школа відмовилась від старої системи виховної роботи, що пов'язано, перш за все, з ідеологічною переорієнтацією суспільства, державотворчими процесами, новими нормами функціонування освітньої системи, затвердженими Законом України "Про освіту". У статті 8 Закону відмічено, що навчально-виховний процес має бути вільним від впливу політичних партій; залучення учнів та студентів до участі у в політичних акціях під час навчально-виховного процесу не допускається; але учні, студенти та працівники освіти можуть створювати у закладах освіти первинні осередки об'єднань громадян, членами яких вони є.

Таким чином поступово формувалася нова система цінностей, утворювалася нова модель соціалізації дітей та учнівської молоді, у якій значно більшу роль відігравав навчальний процес - його зміст, форми й методи здійснення навчання, виховання й розвитку особистості.

На початку ХХІ століття у зв’язку з входженням України до світової інформаційної мережі Інтернет, освіта поволі втрачає монополію у процесі соціального становлення особистості. Адже сучасна школа не в змозі здійснити його самотужки, та й стан розвитку сучасних інформаційних технологій унеможливлює це.

Окрім того, ефективній соціалізації дитини у рамках вітчизняної школи й досі заважають такі особливості її діяльності як:

- перевага функції інструктування над функцією освіти;

- протиріччя між функціями селекції, конкуренції та ранжування за шкільними успіхами, які здійснює школа, та цінностями рівності, солідарності та співробітництва, які вона повинна виховувати;

- авторитарні стосунки, що все ще переважають у навчальному процесі;

- бюрократична природа школи як соціального інституту.

На разі важливим чинником соціалізації є засоби масової інформації; все більшу роль відіграє Інтернет, що дозволяє школярам з різних країн спілкуватися між собою, обмінюючись власним життєвим досвідом. Проте поряд з позитивною роллю інформаційних мереж існує небезпека дегуманізуючого впливу медіа на особистість, що теж потребує посиленої уваги всіх суспільних інститутів, а не лише навчальних закладів.

А враховуючи те, що зміни в суспільстві щоразу накладають додаткові вимоги стосовно готовності випускника школи як особистості до взаємодії з соціумом і, як наслідок, активної адаптації до нових умов життя, у педагогіці соціалізації загострюється проблема пошуку оптимальних шляхів розбудови освітнього простору, здатного забезпечити набуття молоддю позитивного соціального досвіду та вироблення стійкої позиції її протистояння суспільним викликам сьогодення.

Тому у методичних рекомендаціях, які запропоновані нами, викладені не тільки психолого-педагогічні аспекти процесу соціалізації дітей та учнівської молоді, але й концептуальні підходи до моделювання соціалізуючого простору, розроблено та обґрунтовано його типову модель.

Ці матеріали призначаються методистам, керівникам і педагогам дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів, а також можуть бути використані в роботі з батьками, громадськими організаціями у рамках реалізації мети та завдань обласної науково-методичної проблеми «Соціалізація дітей та учнівської молоді у сучасному освітньому просторі: теоретико-методологічні засади».

1. Психолого-педагогічні аспекти процесу соціалізації дітей та учнівської молоді

Одним із чинників соціалізації людини розглядається побудова особистістю власного ціннісно-смислового «Я – образу», що в педагогічній практиці представляється як виховна система, яка спрямована на «формування самостійності та відповідальності, принциповості та почуття власної гідності, творчої активності та критичного мислення» та потребує «підвищеної уваги всіх інститутів суспільства, переорієнтації їх на первинну соціалізацію людини» [6, с. 127]. Тому не випадковою є проблема взаємозв’язку соціалізації та виховання, котру здавна ряд дослідників (М. В. Дьомін, Н. П. Дубінін, А. Ф. Поліс) тлумачать як процес соціальної еволюції людини, у якому відбувається розв’язок протиріччя між біологічним і соціальним через перетворення біологічного. Так, Б. П. Паригін вважає, що соціалізація – це безпосереднє саме входження індивіда в соціальне середовище, «що передбачає: соціальне пізнання, соціальне спілкування, оволодіння навичками практичної діяльності, включаючи як предметний світ речей, так і всю сукупність соціальних функцій, ролей, норм, прав, обов’язків і т. д.» [14, с. 73].

Єдність процесів соціального становлення та навчання й виховання обґрунтовує в своїх наукових працях І. С. Кон, стверджуючи: «Багатозначний термін «соціалізація» позначає сукупність усіх соціальних процесів, завдяки яким індивід засвоює і відтворює певну систему знань, норм, цінностей, які дозволяють йому функціонувати як повноправний член суспільства. Соціалізація містить у собі не тільки усвідомлені, контрольовані, цілеспрямовані впливи (виховання в широкому значенні слова), але й стихійні, спонтанні процеси, що так чи інакше впливають на формування особистості» [9, с. 43]. Фактори включення особистості в соціальну дійсність, які дозволяють їй, залишаючись сама собою, співвідносити себе з різними об’єктами дійсності, визначати різноманітні відносини до них
і цілеспрямоване поводження, досліджував М. Й. Боришевський. На взаємовідношеннях виховання та розвитку дитини вказували в своїх працях М. Ф. Добринін, Г. С. Костюк, К. В. Корсак.

Нагадаємо, що процес соціалізації людини розгортається за віковими стадіями, кожна з яких характеризується формуванням визначеної групи особистісних якостей і ціннісних установок, розвитком конкретних психічних новоутворень особистості і, відповідно, характером сприйняття зовнішніх впливів. Зокрема, за А. Петровським, дорога до зрілості проходить мікрофази:

- дитинства (адаптація особистості);

- отроцтва (соціалізація дитини через самоідентифікацію особистості);

- юності, яка веде до інтеграції особистості в суспільстві.

Так, у період дошкільного дитинства формуються відчуття власних можливостей, потреба у самостійній діяльності, основні уявлення про навколишній світ, добро і зло в ньому, сімейні традиції і малу батьківщину.


І хоча одним із ключових завдань впровадження програм
«Я у світі», «Впевнений старт», «Українське дошкілля» передбачається успішний перехід дошкільної освіти на гуманістичну платформу, унаслідок чого мають здійснитися кардинальні зміни в усіх елементах системи, розвиток ціннісно-смислової сфери особистості залишається поза педагогічної уваги. Аналіз вітчизняної психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що відомі психологи і педагоги, як наприклад, Н. Ветлугіна, Л. Виготський, Н. Гаврик, В. Давидов, О. Запорожець, О. Кульчицька, А. Тихомирова у своїх дослідженнях не лише доводили вплив організованого навчання на розвиток творчих здібностей, які яскраво проявляються в дошкільному дитинстві, а й розглядали питання щодо вироблення ціннісних ставлень дітей до продукту власної творчої і пізнавальної діяльності. В. Зеньковський, О. Лопаткіна, С. Соловейчик, М. Скребкова присвятили низку праць проблемам виховання чеснот у цей період розвитку особистості. На необхідності упровадження у системі довкілля «моральної педагогіки» наполягали А. Амонашвілі, І. Бех. Адже від того, що буде закладено в дошкільному віці, великою мірою залежить, якими ціннісними уявленнями керуватиметься дитина в оцінці суспільних подій, явищ оточуючого світу, при постановці життєвих цілей, розв’язанні виникаючих проблем. Тому найважливіша подія дошкілля – перетворення дитини із «людини діючої» в «людину суспільну» [23]. На думку В. Сухомлинського, дитинство – не підготовка до майбутнього життя, а життя теперішнє, яскраве, незабутнє. Адже завдяки «соціальним силам в душі дитини», що пробуджуються у віці 3-5 років шляхом «засвоєння традицій, набуття здатності до соціального орієнтування, переживання своєї сили і переживання своєї слабкості» народжується самоствердження особистості, розвивається та зріє її індивідуалізм з власною системою цінностей.

У старшому дошкільному віці основні зміни в особистості дитини зумовлені активним входженням у соціальні відносини. Інтерес до речей матеріального світу переміщується на інтерес до світу людей, розширюється коло спілкування: від рідних і близьких дорослих (перша вихователька ясельної групи) до одноліток та інших дорослих. Істотно підвищується сприйнятливість до зовнішніх впливів, зростає емоційна чутливість, здатність до самостійного вибору видів діяльності, що мають ціннісну соціальну значущість. У цей період акцент педагогічного впливу дорослих має перемістится на аксіологічне виховання дітей. Зокрема, щоб попередити нездоровий інтерес малят 4-5 річного віку до вулиці, що виникає в цей період, необхідно вводити дитину в світ однолітків і «чужих» дорослих, роз’яснюючи поведінкові відмінності між дівчатками і хлопчиками, виробляючи перші навички самоконтролю щодо дотримання встановлених правил перебування на вулиці та адекватного (ціннісно-емоціного) сприйняття контролю з боку рідних. Варто уникати зайвої заорганізованості перших соціальних відносин дитини і разом з тим не допускати їх розвитку «на самоплин», показовими моделями поведінки можуть слугувати особистий приклад дорослих вибудовувати міжособистісні стосунки. Важливим завданням аксіологічного виховання дітей старшого дошкільного віку є вироблення позитивного ставлення до самого себе, адже в системі взаємовідносин з іншими однолітками дитина починає відчувати свою значущість, цінність або меншовартість; у подальшому одні з них виявлятимуть себе лідерами дитячого колективу, інші – ізгоями.

Особливий етап соціального становлення та розвитку ціннісно-смислової сфери дитини починається з її приходом у школу. Психологи і педагоги розглядають початковий період шкільного навчання, як найбільш важливий для розвитку таких соціальних якостей, як працелюбність, працездатність, почуття обов’язку і відповідальності. Якщо шкільна соціалізація проходить успішно, то у дитини розвивається впевненість у власних силах і прагнення до досягнення успіху, що супроводжується адекватною самооцінкою. В початковій школі дитина займає соціальну позицію в системі формальних і неформальних відносин серед ровесників. Поступово формується власний, відносно стійкий соціометричний статус, який згодом може бути перенесений і в інші соціальні групи. Потрібно відзначити, що саме в цьому віці формуються також вольові механізми регуляції суспільної поведінки – цей період є сенситивним для розвитку волі. Для успішного соціального розвитку важливо також, щоб дитина змогла досягти успіху в якій-небудь діяльності [6]. У цілому, молодший шкільний вік можна розглядати як унікальний період адаптації індивіда до оточуючого середовища, під час якого складається цілий комплекс індивідуальних особливостей, що визначає можливість багатьох видів активності людини в суспільстві.

Значимим періодом соціального становлення є підлітковий період, коли школяр засвоює соціальні норми, приміряє на себе різні соціальні статуси й формує навички виконання соціальних і психологічних ролей. На думку І. П. Жерносека, підлітковий, або середній шкільний вік, – один з етапів становлення особистості, «період особливо активного формування духовного багатства людини, її моральної чистоти, фізичної досконалості, готовності до праці, здатності бути активним громадським діячем, який відбувається під впливом тих суспільних відносин, в які підліток вступає» [4, с. 149]). Д. І. Фельдштейна теж уважав, що «Главное, данный период отличается выходом ребенка на качественно новую социальную позицию, в которой формируется его сознательное отношение к себе как члену


общества» [27, с. 32]. Про значимість цього вікового періоду життя людини В.О. Сухомлинський зазначав: «Все, що бачить підліток навколо себе… це сходинки розвитку, які здебільшого визначають нові думки, переживання, тривоги, турботи підлітка, які вчителям та батькам здаються незначними» [25, с. 241].

Звертаючись до молодого покоління з настановами, Василь Олександрович навчав, що, вступивши у вік отроцтва, людина вже повинна виховувати сама себе. Роль самовиховання та самопізнання він вбачав у необхідності такого впливу на підлітка, щоб його серце ставало чуйним до навколишнього світу, щоб серцем відчував, що живе серед людей. Тому в якості порад учителям щодо організації виховного процесу школярів підліткового та юнацького віку В. О. Сухомлинський пропонував зміст мети виховання визначати як зміну суб’єктності людини, як продукт соціалізації, як сукупність соціальних ролей. Основними ж завданнями виховання, що конкретизують цю мету, на його погляд, були такі: розвиток самосвідомості учнів та їх ціннісних орієнтирів, формування навичок культури та естетичного смаку, прищеплення дбайливого ставлення до природи, як системотворчого компонента загальної культури людини. З огляду на це виховне середовище повинно залучати дитину до суспільно-корисної діяльності, мотивувати до самодіяльності, яка розгортається через педагогічні впливи, що діють на неї.

Питання, що пов’язані з розкриттям проблеми формування ціннісних орієнтацій у юнацькому віці, дослідженні та проаналізовані в роботах Н. Є. Бондар, Є. С. Волкова, І. В. Дубровіної, О. І. Зотової та М. І. Бобньової, Л. І. Мороз, В. В. Павленко, В. В. Пічуріна. Найважливішою характерною особливістю ранньої юності виступає орієнтація на майбутнє, яка створює позитивний емоційний фон ставлення особистості до себе, стимулює її громадську активність і є основою саморозвитку. Процес засвоєння цінностей життя, їх перетворення в змістовні елементи ціннісних уявлень власне виступає психологічною основою формування ціннісних орієнтацій особистості молодої людини. Особливості протікання даного процесу вчені умовно подають у вигляді трьох взаємопов’язаних етапів. На першому етапі відбувається переоцінка цінностей та ідеалів, якими керувалась особистість до цього. А тому власний досвід життєдіяльності виступає важливим джерелом ціннісних орієнтацій. На другому етапі засвоєння цінностей проходить не лише шляхом утворення цілісних функціональних одиниць емпіричних уявлень, а й комунікативних – через засоби масової інформації
і пропаганди. Необхідною умовою, основою третього етапу
є діяльність, виражена в особистих внутрішніх відношеннях до об’єктивних умов свого буття.

Усвідомлення свого місця в майбутньому, своєї життєвої перспективи є центральним новоутворенням психічного і особистісного розвитку в цьому віці. Проблеми ціннісних орієнтацій юнацького віку торкається Н. Є. Бондар при дослідженні формування особистісної репрезентації життєвого шляху. Вона вважає, що юнацький вік є порою життєвого, соціально-рольового, професійного, особистісного, морального самовизначення та індивідуалізації (усвідомлення власної неповторності). Юність потребує від особистості знання власних можливостей та перспектив. Ця вимога задовольняється у процесі вироблення власного світогляду, смисложиттєвого та ціннісного вибору, формування життєвих планів та програм. Саме юнацький вік є сензитивним для утворення ціннісної орієнтації як стійкого елемента життєвої перспективи. Основними характеристиками ціннісних орієнтацій є їх зміст та ступінь сформованості ієрархічної структури. Як засвідчили проведені дослідження випускники загальної середньої школи зосереджують свою увагу переважно на життєвій перспективі. В усвідомленні ціннісних аспектів життєвого шляху спостерігається тенденція до недиференційованого або слабкодиференційованого відображення ціннісних орієнтацій. У кожного другого юнака або дівчини існує конфлікт у ціннісній сфері між професійними та позапрофесійними цінностями. Для більшості характерна мотивація, орієнтована на вирішення проблем власної самореалізації, спілкування, навчання та майбутньої професії. Серед домінуючих цінностей переважають «вічні» для цього віку: цікава робота, дружба, щасливе сімейне життя, любов. Щодо сімейної та професійної життєвої лінії уявлення юнацтва наближаються до середньостатичних. Стосовно освітніх, кар’єрних, добробутних перспектив справедливим є висновок про їх завищенність, нереалістичність [13].

На думку В. В. Мічуріна в основі життєвої позиції особистості стоять цінності, осмислення котрих виступає конкретним показником усвідомлення нею свого життєвого шляху, перспективи. При цьому найбільш значущі для людини цінності будуть в першу чергу визначати її життєву позицію, а значить відігравати вирішальну роль в її професійній діяльності. Більшість молодих людей пов’язують своє уявлення про майбутнє з отриманням цікавої
і захоплюючої роботи, яка вимагає глибокої професійної підготовки. У процесі професійної підготовки, з однієї сторони, необхідна самореалізація як постійний елемент практичного вираження свого «Я», а з другої – осмислення власної духовності постійного зворотнього звязку між власними вчинками і цінностями, між активністю і самоконтролем, між особисто запропонованими перспективами і досягнутими результатами.

Як вважає В. Т. Лісовський, на престижність тієї чи іншої професії серед молоді впливає не тільки популярність її в суспільстві, але й система цінностей, прийнята соціальними і професійними групами, сім’ями та самим індивідом. Випускники шкіл, як зазначає вчений, відрізняються певним відношенням ціннісних орієнтацій і оцінкою реальної життєвої ситуації.

Першу групу складають учні, ціннісні орієнтації і домагань яких не відповідають їх можливостям і здібностям. Вони відчувають розчарування, думають про зміну свого статусу.

Друга група – це ті, що зіткнулися з конфліктом цінностей і, не зумівши здійснити свої домагання, змирилися з цим. У них відбувається своєрідне зниження рівня ціннісних орієнтацій.

До наступної групи можна віднести учнів, які, зіткнувшись з конфліктною ситуацією, не змогли здійснити свої життєві домагання, вони намагаються перебудовати ціннісні орієнтації у відповідності з тим становищем, в яке їх поставили.

Четверта група – ті, хто, не зумівши досягти своїх життєвих планів, знаходять задоволення в соціальному пристосуванні, в пасивному ставленні до життя.

До останньої групи В. Т. Лісовський уводить тих, хто, не реалізуавши своїх життєвих планів, розчарувавшись, не хочуть займатися певною діяльністю. Саме у представників двох останніх груп при певних обставинах можуть відбуватися істотні зміни ціннісних орієнтацій. При сприятливих обставинах ці ціннісні орієнтації стають більш адекватними (поповнюють перші три групи). У протилежному випадку – особистість може стати на шлях асоціальної поведінки.

Важливим компонентом ціннісної самосвідомості є її життєві орієнтації. Вони виконують функції включення суб’єкта в тій чи іншій формі соціальної діяльності і виступають як відносно самостійні, функціонально єдині підсистеми ціннісних уявлень про певні сфери діяльності і пов’язані з ними соціальні цінності. Життєва орієнтація формується в залежності від того, носієм яких цінностей є те чи інше коло занять для людини,


і якого значення набувають дані цінності в її свідомості. Як компонент свідомості людини в юнацькому віці, життєва орієнтація включає в себе всі характерні для ціннісних орієнтацій рівні:

а) емоційний, що характеризується, в першу чергу, соціальними почуттями;

б) когнітивний, що виражає свідому спрямованість на форми життєдіяльності;

в) поведінковий, що виражає готовність зайнятися тією чи іншою діяльністю.

Цікавим є той факт, що серед прикладів життєвого досвіду, на який варто затратити розум та кошти, більшість молоді обирають відповідь «Розвиток власної справи», 17,2 % готові до громадсько-політичної діяльності, 41,5 % – благодійницької діяльність, 4,2 % – меценатства, 3,4 % – підтримки видавничої діяльності. Усі випускники школи готові долучитися до акцій на підтримку голови міського самоврядування, але зо однієї умови: дії представника місцевої влади мають бути спрямованими на захист дітей, зокрема, сиріт, ветеранів праці і війни, ціннісне ставлення до природи, на зміцнення добробуту людей. А серед життєвих цінностей, людських якостей, компетентностей, які, на їх думку, мають оцінювати сучасні роботодавці, юнаки та дівчата надають перевагу таким: вміння чітко висловлювати свої думки; вміння передбачати результати спільної праці; вміння планувати хід реалізації поставленої мети; здатність знаходити контакт з різними людьми за різних обставин;  наявність організаторських здібностей;  розуміння інших, сприймання критики;  здатність до самооцінки.

Слід також зазначити, що до ієрархії цінностей старшокласників з активною життєвою позицією входять свобода вибору дій, суспільно значуща діяльність, здоровий спосіб життя, повага оточуючих, громадське визнання. Отже, в юнацькі роки відбуваються глибокі зміни в системі життєвих цінностей, проходить ломка уявлень, відмова від ілюзій, з’являються нові погляди, переконання, оцінки. У процесі здійснення життєвих планів молодь зустрічається з певними труднощами, і її ціннісні орієнтації формуються під суперечливим впливом різних факторів.

Серед всієї багатообразності факторів, що впливають на цей процес, найвагомішими є система освіти, діяльність громадських організацій, учнівський колектив, референтна група, засобів масової інформації, родинне оточення, рівень знань громадянознавчого спрямування, допрофесійна самоосвіта, твори мистецтва і літератури, а також сфера міжособистісного спілкування.

Як бачимо, взаємозалежність та взаємообумовленість процесів соціалізації та виховання розкривається, насамперед, через включення дітей в різноманітні види соціальних відносин, форми життєвої діяльності, а також формування свідомості. Важливим є також спрямування зусиль особистості на пізнання самого себе, застосування внутрішніх резервів.

Процеси соціального становлення та розвиток ціннісно-смислової сфери особистості повинні носити прогнозований характер; їх підґрунтям має стати спільна діяльність сім’ї, школи, інших соціальних інститутів у створенні освітнього соціалізуючого простору.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал