Комунальний заклад



Сторінка4/6
Дата конвертації25.12.2016
Розмір1.17 Mb.
1   2   3   4   5   6

Психологічні детермінанти міжособистісного спілкування

в підлітковому віці
Людина – істота соціальна. Особистістю людина не народжується, а стає, пройшовши складний і тривалий процес розвитку. Розвиток особистості відбувається за соціальною програмою. Щоб людина стала особистістю, необхідна її взаємодія із середовищем.

Середовище – це комплекс умов, у яких живе людина. Розрізнюють біологічне середовище (поєднання природних умов життя людини) і соціальне (сукупність умов життя в суспільстві, суспільних відносин, у системі яких людина виконує певні обов'язки). У середовищі людина соціалізується. Соціалізація – процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству й соціальним групам, до яких він належить, а з іншого – активно залучається до системи соціальних зв'язків і набуває соціального досвіду.

Підлітковий вік – це один з найважливіших етапів життя людини. У ньому багато джерел і починань усього подальшого становлення особистості. З одного боку, це вік соціалізації, входження у світ людської культури та суспільних цінностей, а з іншого – це вік індивідуалізації, відкриття та утвердження власного унікального й неповторного «Я». Досягнення цього періоду пов’язані зі стрімким набуттям знань, умінь, навичок, становленням моральності і відкриттям «Я», опануванням нової соціальної позиції, засвоєнням статевої ролі [34].

У підлітковому віці соціальні норми починають відігравати роль важливих регуляторів дій і вчинків. Інтерналізовані норми, досягаючи у самосвідомості підлітка певної структурної «ніші», створюють особливий нормативно-ціннісний конструкт, під яким і розуміють нормативне «Я». Змістовну сторону цього поняття визначають як: почуття «належного дотримування порядку, правил, зразків» (Д. Болдуїн); уявлення індивіда про нормативні очікування референтних осіб відповідно до того, яким він повинен бути в певному оточенні, щоб його дії та вчинки схвалювали, а його поважали (М. Раусте фон Вріхт); здатність використовувати принцип справедливості та рівності для досягнення взаєморозуміння в кооперативній спільноті (С. Якобсон); провідник різних «Я - утворень» особистості, що означає те, якими нам належить бути, або від нас інші очікують, що ми будемо такими (Т. Хіггінс); нормативно-ціннісна регуляція інстанцій «Я» в просторі особистісного ризику (Б. Мастєров). Таким чином, нормативне «Я» у феноменальному полі самосвідомості проявляється в найрізноманітніших якостях, а саме: «коректора», «регулятора», «провідника», «установки на належне», «рефлексії очікувань», «уявлення ціннісного», «антиципації», «повинного» [15].

Спілкування є невіддільною і загальною умовою формування особистості підлітка. Саме у спілкуванні відбувається процес його соціалізації і становлення як особистості [63].

Дослідження А. Мудрик (1974) та А. Ценципер (1967) свідчать, що процес набуття індивідуального досвіду спілкування найбільш динамічно відбувається саме у школярів-підлітків. Підлітковий вік – це період остаточного «оформлення» комунікативних умінь та навичок [54].

У спілкуванні підлітка відмічають дві протилежні тенденції: розширення його сфери, з одного боку, і зростаючу індивідуалізацію  з іншого. Перша проявляється у збільшенні часу, який витрачається на нього, у суттєвому розширенні його соціального простору, географії спілкування і, нарешті, в особливому феномені, що отримав назву «очікування спілкування» та відображається в самому пошуці його, у постійній готовності до контактів.

Що стосується індивідуалізації стосунків, то про неї свідчить суворе розмежування природи взаємин з оточуючими, висока вибірковість у дружніх прихильностях, часто максимальна вимогливість до спілкування. Складається враження, що ці дві існуючі спрямованості «обслуговують» різні потреби школярів: у «пошуці» спілкування знаходить потреба пережити новий досвід, випробувати себе в новій ролі, а вибірково  потреба у самовиявленні і зустрічному розумінні. І та, й інша потреба має постійний характер, і те, як вони задовольняються чи не задовольняються, викликає у дітей глибокі переживання [53].

Для підлітка характерні дві сфери спілкування: спілкування з дорослими і спілкування з однолітками. Роль цих сфер у формуванні його особистості не однакова. Якщо в першій сфері він виступає в ролі відомого, засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі і мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дії, то в другій – стикається віч-на-віч з проблемами відносин серед рівних собі, тобто з проблемами моральності й етики.

Сфера взаємин підлітка з батьками протягом усього періоду дорослішання залишається значущою і має сильний вплив на формування його особистості: потребово-мотиваційної сфери, системи ставлення до себе і оточуючих тощо. У ході дорослішання ставлення до батьків та сім'ї в цілому змінюється, причому в підлітковому віці ці зміни відбуваються особливо інтенсивно і стають значущими. Основні тенденції змін такі [71]:

1) дозрівання когнітивних і емоційних функцій може призвести до того, що молоді люди використовують нові здібності у формі критики, сумнівів і протидії цінностям, установкам і способам дій дорослих. Часто це є причиною конфліктів з батьками, особливо якщо в сім'ї панує авторитарний і обмежувальний стиль виховання;

2) у процесі соціалізації група однолітків у значній мірі заміщує батьків і стає референтною групою;

3) перенесення центру соціалізації з сім'ї на групу однолітків сприяє послабленню емоційних зв'язків із батьками та заміні їх взаємовідносинами з багатьма іншими людьми, які формують певні форми поведінки підлітка. Усе це часто спричинює конфлікти із членами родини;

4) унезалежнення від батьків позначається не на всіх формах поведінки, поглядах і установках. Хоча в багатьох підлітків батьки, як центр орієнтації і ідентифікації, відступають на другий план, це стосується далеко не всіх сфер життя;

5) незважаючи на зменшення впливу, сім'я, як і раніше, зостається для підлітка важливою референтною групою. Відносно стабільними залишаються емоційні зв'язки навіть за умови розриву з родиною вони в більшості випадків підтримуються, особливо з матір'ю.

Усе це робить сферу взаємин підлітків із батьками досить конфліктною. Складність ситуації часто посилюється тим, що ні батьки, ні підлітки не знайомі з динамікою дитячо-батьківських відносин, не усвідомлюють внутрішньої причинно-наслідкової обумовленості раптово виникаючих у цих взаєминах проблем, і в результаті починають звинувачувати у всіх конфліктах і непорозумінні іншу сторону. Це, у свою чергу, часто призводить до посилення протестних реакцій і емансипованої поведінки з боку підлітків, до спроб посилити контроль або, навпаки, повністю «відпустити підлітків» з боку їх батьків. У результаті і діти, і батьки переживають цілий комплекс особистісних проблем, який, зокрема, відбивається на такому психологічному показникові, як тривожність.

Головною особливістю психічного розвитку дитини в підлітковому віці є вихід на перший план (поряд з провідною навчально-пізнавальною діяльністю і навчальною взаємодією в системі «вчитель-учень» міжособистісного спілкування, не детермінованого учінням. Більше того, міжособистісне спілкування починає впливати на сам хід навчального процесу та його успішність [34].

У підлітковий період провідною діяльністю, за Д. Ельконіним, є «інтимно-особистісне спілкування», що вирізняється своїм предметом і особливою системою відносин учасників цієї діяльності. У ході діяльності спілкування в підлітка виробляється певна здатність, яка є центральним психологічним новоутворенням цього віку. Це «почуття дорослості» як особлива форма самосвідомості особистості [73]. На його підставі підліток розгортає свою основну діяльність – міжособистісне спілкування, що вимагає певних засобів вияву цього почуття, відповідних особистісних якостей, комунікативних навичок, побудови взаємин з іншими людьми. Тобто для свого здійснення спілкування потребує освоєння підлітком комунікативної сфери суспільного досвіду, вироблення культури комунікативної діяльності відповідно до існуючого в суспільстві стандарту.

У процесі міжособистісної взаємодії – завдяки розвитку розумово-комунікативних здібностей – підвищується рівень научіння підлітків, легкість і швидкість набуття ними знань, навичок та вмінь, особливо мовленнєвих. Зростають пізнавальні можливості школяра в результаті розвитку в діяльності і спілкуванні сенсорних та перцептивних процесів, пам'яті, уваги, мислення і мовлення, що веде до більш ефективного опанування учбової діяльності – запам'ятовування навчального матеріалу, розв'язання завдань, виконання різних типів навчального контролю і самоконтролю [31].

Для підлітків характерна інтенція до осмислення, надання значення певній практичній дії [60]. У цей віковий період спостерігається інтелектуалізація всіх пізнавальних процесів: усі вони набувають довільності та мовленнєвої опосередкованості. У процесі міжособистісної взаємодії активізується становлення особистості підлітка: його мотивації, основних ціннісних орієнтацій, емоційно-вольових проявів й етико-комунікативних якостей (наприклад, товариськості, щирості), які визначають можливості спілкування, вікові особливості розвитку комунікативної культури [34].

У віці від 12 до 14 років відбуваються істотні зміни в мотивах діяльності підлітка, у його інтересах і поглядах. Змінюється мотивація основних видів діяльності: учіння, спілкування та праці.

За спостереженням Р. Нємова, колишні «дитячі» мотиви, характерні для молодшого шкільного віку, втрачають свою спонукальну силу – натомість з'являються нові, «дорослі» мотиви, що спричиняють переосмислення змісту, цілей і завдань діяльності. Відтак, ті види діяльності, які досі виконували головну роль (скажімо, гра), починають відходити на другий план, виникають нові види діяльності.

У підлітковому віці з'являються нові мотиви учбової та комунікативної діяльності, пов'язані з розширенням і поглибленням знань, набуттям відповідних навичок і вмінь. В ієрархії мотивів найважливіше місце починає займати комунікативне мотивування. Поведінку і діяльність детермінує потреба в спілкуванні, прагнення підтримувати приязні взаємини з оточенням, самостверджуватися в спілкуванні, намагання дістати підтримку і визнання в колі своїх ровесників. Школяр виявляє інтерес до спільної діяльності. Та комунікативне мотивування нерідко не сприяє успішному розв'язанню навчальних завдань [26; 54].

У підлітків поряд з психічними змінами під дією гормонів мають місце глибокі психологічні, особистісні зміни: відбувається формування свідомості і нової самосвідомості з підвищеним почуттям власної гідності, прагненням бути дорослим, усвідомлення своїх можливостей і здібностей. У підлітковому віці загострюється інтерес до моральної сфери життєдіяльності і здійснюється певний перегляд моральних норм, що є головним регулятором людських взаємин.

Для підлітка його індивідуальне вагоміше від суспільного. Він схильний до самоспостереження, до аналізу й оцінки власних думок, почуттів, учинків; цілком свідомо стежить за реакцією оточення на свою поведінку. Здатність бачити себе очима інших людей призводить до усвідомлення достоїнств і недоліків своєї особистості, яка часто значно відрізняється від уявлення про самого себе, тобто «Я-реальне» і «Я-ідеальне» нерідко не збігаються.

Підлітковий вік – це період формування головних особистісних цінностей, що визначають зміст діяльності учня, сферу його спілкування і відповідне ставлення до партнерів по спілкуванню, оцінку інших людей і самого себе. Починаючи з дитинства і до юнацького віку, здійснюється перегляд особистістю своїх ціннісних уявлень. Ідеальні уявлення, які формуються в підлітка, на думку фахівців, є характерною рисою дорослішання.

Разом з тим у підлітків ще не сформований психологічний механізм ціннісного вибору, тому їхні цінності, життєві орієнтири виражаються здебільшого через особистісні якості. Мотиваційно-ціннісні утворення становлять психологічне підґрунтя для формування етико-комунікативної орієнтованості особистості в діяльності і спілкуванні, закладання основ моральності. І якщо в дитинстві вагоме значення має виховний вплив, то, починаючи з підліткового віку, уже переважають абстрактні ціннісні поняття і погляди, що формуються під впливом ровесників. У цих умовах актуалізується процес самовиховання через самопізнання і самовдосконалення.

Підлітки відзначаються підвищеною пізнавальною активністю. Вони відчувають нагальну потребу все побачити, пізнати (особливо самих себе), обов'язково чомусь навчитися. Тому цінують інших людей за їхні знання та вміння і прагнуть наслідувати їхні якості. У підлітковому віці виникають умови для широкого використання абстрактних понять, побудови гіпотез і перевірки цих гіпотетичних міркувань на практиці, для осмислення отриманої інформації і творчості.

На відміну від дитини, яка живе теперішнім, підліток починає думати про майбутній фах, будувати професійно орієнтовані плани і намагається визначити можливі шляхи та засоби його здобуття. У зв'язку з цим він відчуває інтерес до різних видів діяльності (зокрема спілкування), в яких розвиває свої ділові та комунікативні якості і здатність до творчості.

Саме в підлітковому віці, у 13 років, як стверджує автор концепції механізму креативності В. Клименко, починає працювати творчий механізм, спрямований на перетворення матеріалу, що дістався нам у спадок і є продуктом діяльності талантів і геніїв. І хоч власний механізм творчості швидко розвивається, але він ще не працює на повну силу. У цей період основну функцію виконує якийсь один з елементів механізму, а всі інші сприяють його роботі. Якщо зберігається гармонія розвитку, то підліток безболісно досягає наступної вікової межі, непомітно для себе долає її і робить новий крок уперед [29].

Підліток природно тяжіє до спілкування з однолітками. Актуальною є потреба в друзях та бажання зайняти серед них гідне місце. Група ровесників створює ідеальне середовище, в якому підліток може розвинути свої здібності та навички, випробувати вже наявні вміння, а також набути впевненості у своїй спроможності виконувати різні справи і, як наслідок, здобути авторитет у товаришів.

Підлітковий вік створює нові умови для розвитку комунікативних умінь та навичок через міжособистісне спілкування, яке не детерміноване учінням. На відміну від навчального спілкування, що за своєю сутністю є функціонально-рольовим і зводиться здебільшого до формальних контактів учителя й учнів, міжособистісне спілкування являє собою неформальну за своїм характером взаємодію його суб'єктів, через яку відбувається раціональний, емоційний і вольовий взаємовплив та інформаційний обмін, складаються відносини взаємоповаги і взаємодопомоги, визнання особистості кожного з учасників процесу спілкування. У міжособистісному спілкуванні його суб'єкт постає не як носій певної соціальної ролі, а передусім як особистість, що реалізує свої внутрішні потенції через безпосередній контакт, на підставі спільності цілей і пріоритету загальнолюдських цінностей [58].

У рамках міжособистісної взаємодії підліток «уперше народжується» як її автор. При цьому зміст спілкування підлітків подібний до змісту з такими характеристиками, як попередня незаданість, незавершеність, певна неочікуваність результату, задум (авторство), що є смисловим центром підліткової дії.

Попри всю різноманітність сюжетів одним із ключових моментів спілкування підлітка є обмірковування (планування і наступний аналіз) певного «процесу з’ясування стосунків» – знайомства, сварки тощо. Підлітки (здебільшого дівчатка) обговорюють саме значення поведінки – своєї чи чужої. Спілкування їх центрується навколо задуму, розподілу обов’язків, зміни способу та проектованого продукту тощо [60].

Відтак, міжособистісне спілкування – важлива умова формування особистісного і комунікативного статусу підлітка. Водночас це досить значуща сфера його самореалізації, розкриття здібностей, задоволення певною мірою прагнення бути дорослим. В умовах неформального спілкування підліток є вже не суб'єктом навчального процесу, а суб’єктом спілкування і неповторною особистістю, яка набуває комунікативного досвіду. Адже комунікативні знання та вміння здобуваються не тільки у процесі засвоєння теоретичних понять у межах формального навчального спілкування, а й шляхом нагромадження практичного досвіду через неформальне спілкування. Розвиток комунікативних навичок і вмінь, встановлення міжособистісних відносин відбувається завдяки безпосереднім контактам із найближчим оточенням.

Міжособистісне спілкування з ровесниками відіграє надзвичайно важливу роль у процесі віднайдення і творення життєвих орієнтирів. Думка однолітків набуває особливої значущості, коли треба зробити вибір – тим паче пов'язаний з цінностями. Крім того, в умовах неформального міжособистісного спілкування особливе значення має сформованість перцептивних навичок підлітків.

Встановлено, що з віком сприймання підлітками інших людей істотно змінюється. Еталони міжособистісного сприймання, якими вони користуються при оцінюванні оточення, стають все більш узагальненими і співвідносяться не з думкою окремих дорослих, як це було в молодшому шкільному віці, а з ідеалами, цінностями і нормами [54].

Зміст оцінкових моральних еталонів продовжує розширюватися і поглиблюватися, вони стають диференційованішими, індивідуально відмінними. Це підтверджується експериментальними даними, на підставі яких О. Бодальов дійшов висновку про існування в підлітковому віці значної особистісної диференціації еталонів міжособистісного сприймання й оцінювання інших людей [9].

Разом з тим взаємодія в групі ровесників створює найбільші можливості для формування в підлітків установки на позитивні емоційні контакти з іншими людьми, розвитку в них адекватної оцінки та самооцінки, вироблення вміння розуміти психічний стан інших, а також уміння здійснювати самоконтроль за власним станом і вольове регулювання своєї поведінки. Набуття навички самоорганізації особливо важливе у зв'язку зі змінюваністю емоційної поведінки, почуттєвою неврівноваженістю, несформованістю механізму саморегуляції. У підлітка досить довго зберігається невпевненість щодо вибору форм поведінки, емоційних реакцій на зовнішній і внутрішній впливи.

Нові почуття вже виникли, але ще не набули адекватних способів вираження. З одного боку, підліток прагне до дорослості, а відтак – хоче бути самостійним, з іншого, – стикається з обмеженнями середовища і очікуваннями оточення. Унаслідок цього він часто виявляє агресивність у взаємодії з оточенням, протидіючи усталеним соціальним нормам, законам етикету, комунікативним правилам. Саме тому підлітки потребують вчасного формування етико-комунікативної орієнтованості в спілкуванні з оточенням, що виявляється через такі особистісні якості, як увічливість, повага до іншої людини, доброзичливість, здатність зрозуміти емоційний стан іншого, почуття власної гідності. Слід також розвивати здатність коригувати свою емоційну поведінку в діяльності та спілкуванні.

Підлітковий вік сенситивний до розвитку вольових якостей особистості, що створює можливість для своєчасного формування вольового компонента комунікативних навичок. Загальну логіку розвитку вольових якостей Р. Нємов сформулював таким чином: від уміння управляти собою, концентрувати зусилля, витримувати великі навантаження до здатності керувати діяльністю, досягати в ній високих результатів (при цьому набуває подальшого розвитку мотивація досягнення успіху) [54]. Водночас у цьому віці зростає самоконтроль у діяльності та спілкуванні.

У процесі спілкування природним шляхом створюються сприятливі умови для розвитку раціональних навичок і вмінь – поглиблення здатності до аналізу та синтезу, порівняння й узагальнення, до з’ясування причинно-наслідкових зв’язків, уміння майже миттєво сприймати, «відчувати» та розуміти іншу людину і здатності до діагностування людиною самої себе, визначення своїх творчих сил та комунікативних можливостей. Усе це дає підлітку змогу уникати складнощів у комунікації та робити вибір на користь конструктивних форм спілкування, а отже, розвивати його культуру, досягати взаєморозуміння завдяки управлінню своїми емоційними переживаннями, контролюванню вербальних і невербальних реакцій [34].

Дослідники Т. Григор’єва, Л. Лінська, Т. Усольцева сформулювали головні умови конструктивного спілкування. Це, по-перше, здатність людини аналізувати ситуації міжособистісної взаємодії, вичленовуючи причини та наслідки своїх реакцій та реакцій партнера; по-друге, здатність здобувати з кожної такої ситуації досвід, необхідний для успішного спілкування в майбутньому; по-третє, здатність ставити завдання для самозміни в спілкуванні і розв’язувати їх на підставі отриманого досвіду. Ці умови створюють підґрунтя для особистісного зростання, особливо на етапі персоналізації дитини, коли вона засвоює поняття, опановує механізми і засоби діяльності у всіх сферах суспільної свідомості, а також на етапі індивідуалізації, що спонукає її до вступу в «діяльнісні відносини, опосередковані системою суспільних ідеалів і цінностей» [20, с.8].

У підлітковому віці відбуваються істотні зміни в мовленнєвому розвитку школярів, детерміновані значною мірою їхнім неформальним спілкуванням. Поряд з розвитком лінгвістичного аспекту мовлення (опанування знань з мови як системи знаків), у процесі учіння набуває подальшого розвитку його психологічний, комунікативний аспект – бути засобом спілкування з оточенням, управління пізнавальними процесами і регулювання поведінки.

Практичне опанування техніки мовленнєвого спілкування, засвоєння соціально-психологічних еталонів, стереотипів і норм поведінки, правил увічливості відбувається вже не тільки в процесі навчального спілкування, а й у ході міжособистісної взаємодії з ровесниками. При цьому реальною одиницею мовленнєвого спілкування є висловлювання, якими обмінюються співрозмовники. Такий діалог між співрозмовниками будується за допомогою одиниць мови (слів, словосполучень, речень) і вимагає лексичного багатства, володіння не лише основами граматики, а й інтонаційно-оцінними, експресивними засобами, що народжуються тільки у процесі говоріння, «живого вживання» [4].

У цьому віці розуміння смислу висловлювання (усного чи писемного) стає визначальним чинником мовленнєвого процесу, бо воно забезпечує здійснення комунікації. Розуміння смислу є також одним із критеріїв продуктивності інформаційного обміну, це внутрішня передумова успішності мовленнєвого спілкування, досягнення взаєморозуміння. Крім того, мовленнєвий розвиток дедалі більше характеризується взаємопроникненням мислення і мовлення.

Процес мовлення, як головний засіб спілкування, вимагає від своїх суб'єктів вияву в ході учіння і неформальної міжособистісної взаємодії більш досконалих комунікативно-мовленнєвих умінь, особливо вміння говорити змістовно, зрозуміло і цікаво для співрозмовника, а також уміння його слухати, викликаючи бажання повідомити щось нове, уміння аналізувати та робити висновки з почутого. Розвиток мовлення супроводжується вдосконаленням морально-комунікативних якостей, зокрема таких, як увічливість, тактовність, взаємоповага, товариськість і почуття власної гідності, що вимагає більш ретельного відбору вербальних і невербальних засобів, сприяє міжособистісному пізнанню та взаєморозумінню партнерів зі спілкування.

У сфері навчального спілкування усне мовлення розвивається в напрямі від уміння молодшого школяра переказувати невеликий твір (чи уривок тексту) і формулювати його головну думку до здатності підлітка самостійно міркувати, висловлювати думки і аргументувати їх. У свою чергу, письмове мовлення перетворюється в напрямі від здатності до письмового відтворення почутого (прочитаного) до самостійного твору на задану або вільну тему [54].

Навчальне спілкування, як і неформальна міжособистісна взаємодія, відбувається переважно у формі діалогу – елементарної одиниці інформації, що змушує обох учасників процесу спілкування до мовленнєвої активності. Вона реалізується через такі її показники: сформовані на основі знання правил і закономірностей спілкування комунікативно-мовленнєві, перцептивні й інтерактивні вміння; здатність логічно мислити і застосовувати розумові операції при структуруванні вербального матеріалу; уміння оперувати гіпотезами і самостійно розв'язувати творчі завдання, пов'язані із словотворенням і текстотворенням.

Крім того, відбувається поповнення активного словника за рахунок пасивного запасу, засвоєння нових понять і появи в повсякденному обігу словоформ, характерних для середовища підлітків. Ці показники комунікативної активності є найбільш значущими рисами в мовленнєвому розвитку підлітка і визначають культуру його мовленнєвого спілкування. У цей період активно розвивається інтерактивна здатність підлітка до самоподання (самопрезентації). Вона являє собою своєрідну стратегію і тактику управління враженням, яке підліток справляє на своє оточення і яке має для нього особливе значення.

У процесі шкільного навчання і спілкування, що є найважливішою умовою соціалізації, відбувається становлення особистості школяра, набуття нею своєї визначальної властивості – комунікативної культури, що об’єднує психосоціальні її характеристики (потреби, мотиви, настановлення, переконання, інтенції, цілі тощо) і комунікативні характеристики (морально-комунікативні якості й комунікативні, перцептивні та інтерактивні вміння).

Формування характеристик комунікативних навичок школяра підліткового віку відбувається в умовах зміни мотивації основних видів діяльності: учіння, спілкування і праці, посиленого пізнавального розвитку й активного становлення особистості в процесі діяльності й особливо в ході неформальної міжособистісної взаємодії. Ці чинники спонукають підлітка до постійного розвитку психоморальних якостей, удосконалення комунікативних навичок та вмінь [34].

Складний підлітковий вік характеризується низкою комунікативних труднощів. Психолого-педагогічна література кінця XX  початку XXI століття відображає занепокоєність педагогічної громадськості «проблемою шостих класів» та прагнення психологів цю проблему пояснити. «Проблема шостих класів» є центральною у праці А. Краковського «Про підлітків», у якій автор звертає увагу на те, що в період навчання в шостому класі учні стали вшестеро впертішими, ніж у п'ятому, удесятеро зросла кількість випадків протиставлення себе вчителям, удев'ятеро частіше спостерігалося хизування недоліками і в сорок два рази більше стало не досить мотивованих учинків [36].

І. Кон вважає, що найпоширенішим утрудненням спілкування серед підлітків і молодих людей є сором’язливість. Він стверджує, що ті, хто вважає себе сором’язливим відрізняються зниженим рівнем екстраверсії, вони менш здатні контролювати і направляти свою соціальну поведінку, більш тривожні, схильні до нейротизму і переживають більше комунікативних труднощів [32].

За даними В. Куніциної [38], у школярів сором’язливість коливається від 25% до 35%. П. Пілконіс та Ф. Зімбардо серед учнів 4-6-х класів шкіл і коледжів виявили 42% сором’язливих, причому різниці між хлопчиками та дівчатками за частотою її проявів не було. Але вже в 7-8-х класах їх кількість збільшилася до 54% саме за рахунок дівчат, причому 60% із них розглядають сором’язливість як серйозну трудність у спілкуванні, що сприяє розвиткові замкнутості, перешкоджає ясності думки й ефективності спілкування. Одним із проявів сором’язливості є «замкнутість» – схильність до мовчання, невміння говорити вільно, бажання залишатися непоміченим. Серед ситуацій, що слугують поштовхом до запуску механізму сором’язливості, 73% опитаних Ф. Зімбардо окреслили таку, коли вони знаходяться в центрі уваги великої аудиторії, 53% – коли їх оцінюють [25].

Нерішучі, сором’язливі підлітки не відчувають усієї повноти життя. Вони обмежують свій досвід, не піддаючи себе неминучим соціальним ризикам, і в результаті не відчувають себе впевненими в різних ситуаціях. Нездатність увійти в колектив і неспроможність завоювати нових друзів буде переслідувати їх усе життя і згодом з’явиться біль соціального відчуження [12].

Наступною болючою проблемою спілкування є проблема агресивної поведінки, що найгостріше постає в підлітковому віці, коли відбувається перехід до нового ступеня розвитку особистості. Серед підлітків посилюється негативізм, демонстративна поведінка, частішають випадки проявів жорстокості. Характерними є неадекватна самооцінка, підвищена емоційна напруженість і тривожність, несформованість комунікативних навичок тощо.

Статистичні дані свідчать про те, що понад 30% дітей в українських школах демонструють агресивну поведінку. Така поведінка підлітків розглядається як спосіб задоволення потреб у спілкуванні, самовираження й самоутвердження, відреагування на несприятливі обставини в сім’ї, досягнення значущої мети. Таким чином, агресивна поведінка є своєрідним захисним механізмом і звичайним явищем для підліткового віку (Є. Гергель) [29].

Питання толерантності серед молоді є злободенною сучасною проблемою, оскільки її наслідками є агресія, грубість, цинізм, егоїзм, відсутність друзів тощо. Г. Оллпорт, досліджуючи корені нетерпимості, представив отримані результати в книзі «The Nature of Prejudice» («Природа упередженості»). Він установив, що терпимі люди, як правило, виростають у тих сім’ях, де є три умови: 1) сильна любов і теплота батьків; 2) послідовне виховання; 3) чіткі моделі моральної поведінки. При відсутності цих трьох умов у дітей розвивається нетерпимість.

Щоденно в мережі Internet з’являються сотні нових сайтів, що заохочують почуття расової переваги, ненависті, упередженості та нетерпимості; школярі мають до них вільний доступ. Діти не народжуються злобливими, вони опановують упереджене ставлення. Оскільки їм доведеться жити в багатонаціональному соціумі, дуже важливим є розвиток толерантності.

І. Зимняя називає ще одну площину комунікативних утруднень характерних підлітковому віку – це міжособистісні відносини. У їх основі лежать симпатія (антипатія), ухвалення (неприйняття), збіг ціннісних орієнтацій і їх розбіжність, сумісність або відмінність когнітивних і в цілому індивідуальних стилів діяльності спілкування. Усе це і багато іншого може полегшити або утруднити взаємодію підлітків, аж до її припинення [26].

Н. Шулдик, вивчаючи гендерні особливості спілкування підлітків, дійшов висновку, що рівень розвитку комунікативних навичок хлопчиків у підлітковому віці вищий, ніж у дівчаток. Коло інтересів у хлопчиків ширше, їм легше спілкуватися, вони більш відкриті та розкуті й для них не характерна сором'язливість у такій мірі як для дівчаток. Відповідно до цього в них більший і словниковий запас, особливо за рахунок загальних понять.

Хлопчики більш рухливі, непосидючі, сміливіше поводяться з однолітками та друзями. У підлітковому віці дедалі більшого значення набуває думка товаришів, стосунки в класі [72]. Комунікативні риси і стиль спілкування юнаків і дівчат не зовсім однакові. Це стосується і рівня товариськості, і характеру афіліації (потреби в приналежності до якоїсь групи чи спільноти). На перший погляд, хлопчики в будь-якому віці більш товариські, ніж дівчатка. Із самого раннього дитинства вони активніше за дівчаток вступають у контакти з іншими дітьми, організовують спільні ігри тощо. Почуття приналежності до групи однолітків і спілкування з ними для хлопчиків будь-якого віку значно важливіше, ніж для дівчаток.

Але відмінності між статями на рівні товариськості не стільки кількісні, скільки якісні. Зміст спільної діяльності й особистий успіх у ній означають для хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальної симпатії до інших учасників гри. Хлопчик обирає перш за все цікаву гру, в якій він може проявити себе, заради цього він вступає в контакт, навіть якщо партнери йому не дуже подобаються. Чоловіче товариство, як і весь стиль життя, скоріше предметні, ніж експресивні.

Спілкування дівчаток виглядає більш пасивним, зате більш дружнім і вибірковим. За даними психологічних досліджень, хлопчики спочатку вступають в контакти один з одним і лише потім, в ході ігрової чи ділової взаємодії, у них формуються позитивна установка, з'являється духовне тяжіння один до одного. Дівчатка, навпаки, вступають у контакт головним чином з тими, хто їм подобається, зміст спільної діяльності для них є порівняно другорядним.

З раннього віку хлопчики тяжіють до більш екстенсивного спілкування, вони частіше грають більшими групами, а дівчатка  по дві чи по три. Діади дівчаток є більш закритими для сторонніх, ніж компанії хлопчиків, але в той же час тісніше пов'язані з батьківською родиною. Зате компанії хлопчиків мають більш строгий і стійкий ієрархічний порядок, систему лідерства, більш автономні від дорослих, нерідко її члени поводять себе антисоціально.

Різні способи соціалізації хлопчиків і дівчаток, що існують у всіх людських суспільствах, з одного боку, відображають, а з іншого  створюють і відтворюють психологічні статеві відмінності. Причому мова йде не просто про кількісні відмінності у ступені товариськості хлопчиків і дівчаток, але й про якісні відмінності в структурі і змісті їх спілкування та життєдіяльності.

Істотні статеві відмінності мають місце на рівні емпатії (збагнення емоційних станів іншої людини шляхом співпереживання їй) і саморозкриття. Жінки в середньому емоційно суттєвіші і сприйнятливіші, ніж чоловіки, у будь-якому віці перевершують чоловіків за потребою і здатністю до саморозкриття, передачі іншим інтимної і особистісно-значимої інформації про себе і свій внутрішній світ.

Ще Ж. Піаже звернув увагу на те, що дівчатка і хлопчики неоднаково відносяться до правил групової гри. Хлопчики, з їх предметним і інструментальним мисленням, надають більшого значення дотриманню загальних правил, порушення яких завжди викликає у хлопчачому середовищі конфлікт. Дівчатка в цьому відношенні більш терпимі, особисті стосунки для них важливіші за формальні правила. Стиль мислення тісно пов'язаний з особливостями виховання. Дівчаток раніше і послідовніше привчають піклуватися про інших, зокрема про молодших дітей. Це робить їх більш емоційно чуйними і разом з тим комунікативно вразливими [32].

Коло спілкування підлітків не обмежується тільки близькими друзями. У них виникає тяжіння до неформальних груп або компаній. У неформальних групах підлітки досить часто відходять від мовної норми, користуючись сленгом або застосовуючи ненормативну лексику. Сленг (англ. sleng) – варіант розмовного мовлення, у тому числі з експресивно прикрашеними його елементами, який не співпадає з нормами літературної мови. У підлітків виникає особливий тип спілкування, що неприпустимий у звичному житті.

Таким чином реалізується потреба в автономності не тільки територіальній, але й знаковій, що надає особливого змісту їх об’єднанням. У них виробляються особливі форми сленгового мовлення, які знижують міжіндивідуальні дистанції і надають можливості іншого життя для підлітків [16].

Усе вище сказане дозволяє зробити висновок, що в підлітковий період, коли провідною діяльністю продовжує залишатися учіння, у процесі якого відбувається подальше засвоєння школярем соціально вироблених способів і засобів діяльності, виникає і розвивається особлива діяльність, яка починає посідати ключову позицію в його життєдіяльності. За змістом вона являє собою інтимно-особистісне спілкування, тобто неформальну міжособистісну взаємодію. У ході цього спілкування найбільш інтенсивно формуються особистісні смисли життя, мотиви, ставлення до інших людей, подій та дій, засвоюються культурні зразки поведінки, моральні норми відносин з людьми. Відбувається становлення особистості суб’єкта спілкування, його самосвідомості як інтеріоризованої соціальної свідомості. Розвиток операційно-технічних можливостей підлітка здійснюється в тісному зв’язку з розвитком його потребово-мотиваційної сфери, яка є рушійною силою опанування ним способів та засобів пізнання і спілкування. Комунікативні труднощі, характерні підлітковому віку, а саме: сором’язливість, невміння товаришувати, конфліктність, агресивність, нетерпимість, тривожність, пасивність – ускладнюють процес взаємодії сучасних підлітків.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал