Компетенції майбутніх фахівців різного професійного спрямування



Скачати 129.54 Kb.
Дата конвертації25.12.2016
Розмір129.54 Kb.
Коцюба Роман Богданович

аспірант Інституту інформаційних технологій і засобів навчання

м.Київ
УДК 378.016:81’243
СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ

КОМПЕТЕНЦІЇ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ РІЗНОГО ПРОФЕСІЙНОГО СПРЯМУВАННЯ

В умовах інтеграції України в Європейський простір успішне вирішення багатьох професійних і життєво важливих завдань фахівцями різних спеціальностей суттєво залежить від рівня сформованості їхньої іншомовної комунікативної компетентності. З огляду на це проблема поліпшення іншомовної підготовки майбутніх фахівців різного професійного спрямування у вищих навчальних закладах набула особливої актуальності й стала предметом багатьох наукових досліджень, зокрема:


  • психологічні аспекти формування комунікативної компетентності вивчали О. Бодальов, Ю. Ємельянов, Н. Кузьміна, С. Макаренко, Ю. Паскевська, Л. Петровська, Н. Чепелєва, В. Черевко та ін.;

• дидактичні аспекти досліджували В. Борщовецька, В. Бухбіндер, Г. Китайгородська, В. Коростильов, Ю. Пассов, Т. Симоненко, О. Тарнопольський, С. Шатілов та ін.;

  • сутність і структуру іншомовної професійної комунікативної компетенції з’ясовували А. Андрієнко, Г. Архіпова, Н. Гез, С. Козак, О. Павленко, Н. Пруднікова, Ю. Федоренко, Н. Чернова та ін.;

  • впровадженням компетентнісного підходу в систему освіти займалися Н. Бібік, О. Локшина, О. Овчарук, Л. Паращенко, О. Пометун та ін.

Дослідження останніх років доводять, що іншомовна комунікативна компетенція є складним багатокомпонентним явищем. Проте слід зауважити, що дослідники розглядають з різних позицій як поняття “компетентність” і “компетенція”, так і їхні складові та види.

Мета статті – визначити структуру і сутність іншомовної комунікативної компетенції майбутніх фахівців різного професійного спрямування

У сучасних дослідженнях іншомовну комунікативну компетентність тлумачать як необхідний людині рівень сформованості досвіду міжособистісної взаємодії, щоб успішно функціонувати в суспільстві з огляду на власні здібності й соціальний статус [3, с. 13].

Іншомовну професійну компетентність майбутнього фахівця науковці розглядають як:



  • здатність здійснювати міжкультурне професійно спрямоване спілкування; взаємодіяти з носіями іншої культури, беручи до уваги національні цінності, норми та уявлення; створювати позитивний настрій спілкування для комунікантів; вибирати комунікативно цілеспрямовані способи вербальної та невербальної поведінки на основі знань про науку і культуру інших народів у межах полілогу культур [1,c.16];

  • результат затрачених зусиль, спрямованих на формування таких іншомовних знань і вмінь, які відображають лінгвістичний, професійно-контекстуальний, психологічний, соціальний та ситуативний стан мови як засобу професійного спілкування в сфері фінансів та особистісного спілкування [5, c.63];

  • сформовану в процесі навчання іноземної мови здатність вільно і адекватно до умов соціально-рольових ситуацій професійної діяльності розуміти й зумовлювати відповідні мовленнєві висловлювання згідно з теоретичними положеннями і знаннями, що виконують інформаційно-комунікативну функцію, а також практичні вміння та навички, які забезпечують перцептивно-комунікативну та інтеракційно-комунікативну функції спілкування за допомогою засобів іноземної мови [6, c.12];

  • володіння індивідом необхідною сумою знань, умінь і навичок, що визначають ступінь сформованості його професійної діяльності, стилю професійного спілкування та його особистості як носія визначених цінностей, ідеалів і професійної свідомості [9, c.8].

Отже, іншомовна комунікативна компетентність є інтегральною характеристикою професійної діяльності фахівця, яка охоплює такі підструктури:

  • діяльнісну (знання, уміння, навички та способи здійснення професійної діяльності);

  • комунікативну (знання, уміння, навички та способи здійснення

професійного спілкування).

Термін “комунікативна компетенція” ввійшов у науковий обіг у 1972р. завдяки працям американського лінгвіста Д. Хаймза [11]. Учений вживає його у значенні знання, що дає змогу індивідові здійснювати функціонально спрямоване мовленнєве спілкування та забезпечує досягнення успіху в комунікації у середовищі іншомовної культури.

У сучасних дослідженнях термін “іншомовна комунікативна компетенція” тлумачать так:


  • здатність брати до уваги у мовленнєвому спілкуванні контекстуальну доречність і вживаність мовних одиниць для реалізації когнітивної та комунікативної функцій [4, c.18];

  • знання мови, високий рівень практичного володіння як вербальними, так і невербальними її засобами, а також досвід володіння мовою на варіативно-адаптивному рівні залежно від конкретної мовленнєвої ситуації [7, c.14];

  • ступінь задовільного володіння певними нормами спілкування, поведінки як результат навчання, як засвоєння етно- і соціально-психологічних еталонів, стандартів, стереотипів поведінки, ступінь володіння технікою спілкування, як мовну систему в дії [8, c.12];

  • знання, уміння та навички, необхідні для розуміння чужих та власних програм мовленнєвої поведінки, адекватних цілям, сферам, ситуаціям спілкування, зміст якої охоплює знання основних понять лінгвістики мови (стилі, типи, способи зв’язку речень у тексті), уміння та навички аналізу тексту та власне комунікативні надбання

[10, c.6-7].

Розглядаючи професійно-комунікативну компетенцію як особливий вид компетенції, вчені визначають її як:



  • інтегральну властивість особистості, яка синтезує в собі загальну культуру спілкування та її прояви в професійній діяльності [5, c.103].

  • інтегрований компонент комунікативного менеджменту, комунікативної та професійної компетенцій, який передбачає володіння мовою і професійно орієнтованим мовленням на варіативно-адаптивному рівні, а також на рівні вільного ділового спілкування (для фахівців, що мають високий рівень комунікативно-професійної компетенції), вирішення завдань щодо формування позитивного іміджу організації або особи [7, c.14].

  • готовність та здатність до оволодіння предметними, науковими знаннями в професійному спілкуванні [9, c.8].

Аналіз цих та інших праць засвідчує, що науковці розглядають поняття “іншомовна комунікативна компетенція” з позиції свого дослідження, виокремлюючи в ньому те, що важливе для спеціаліста з погляду певної науки. Зауважимо, що є різні думки фахівців щодо структури означеного феномена. Зокрема, А. Андрієнко запропонувала модель іншомовної професійної комунікативної компетенції студентів технічного вищого навчального закладу, яка складається із сукупності ключових компетенцій: лінгвістичної, дискурсивної, стратегічної, соціокультурної, прагматичної (соціальної), лінгвопрофесійної, соціально-інформаційної, соціально-політичної, персональної (особистісної, індивідуальної) [1, c.16-17].

Г. Архіпова виділила у структурі комунікативної компетенції спеціаліста медичного профілю п’ять компонентів:



  • лінгвістичну (мовну) компетенцію (соціолінгвістичну);

  • тематичну компетенцію, що передбачає володіння екстралінг-вістичною інформацією (це система знань професійних особливостей і реалій, етикетних форм мови і вміння користуватись ними в різних сферах ділового спілкування);

  • соціокультурну компетенцію (поведінкову, етикетну);

  • компенсаторну компетенцію (вміння домагатися взаєморозуміння; комплекс спеціальних мовних умінь, що характеризують рівень володіння іноземною мовою як засобом спілкування);

  • навчальну компетенцію (вміння вчитися, навчальні і компенсуючі

вміння, вміння користуватися довідковою літературою тощо) [2, 12-13].

Інші дослідники (зокрема, Н. Гез) вважають, що спочатку використовували термін “лінгвістична компетенція”, а згодом , зважаючи на вузьке розуміння цього поняття, було запропоноване ширше — “комунікативна компетенція”. У її структурі виокремлюють такі складові:



  • вербально-комунікативна компетенція (здатність опрацьовувати,

групувати, запам’ятовувати і у разі необхідності згадувати знання, фактичні дані, застосовуючи мовні позначення);

  • лінгвістична компетенція (здатність розуміти, продукувати необмежену кількість мовно правильних речень за допомогою засвоєних мовних знаків і правил їх поєднання);

  • вербально-когнітивна компетенція (здатність брати до уваги під час мовленнєвого спілкування контекстуальну доречність і вживання мовних одиниць для реалізації когнітивної та комунікативної функцій);

  • метакомунікативна компетенція (здатність володіти понятійним

апаратом, який необхідний для аналізу та оцінення засобів мовленнєвого спілкування) [4, c.19].

Важливою складовою іншомовної комунікативної компетенції, на думку вченої , є лінгвістична компетенція — комплекс знань, умінь та навичок, які забезпечують оволодіння мовними засобами, визначення комунікативного змісту розуміння окремих мовних одиниць, їхніх значень, форми і структури, зв’язків між ними. У її структурі дослідниця виокремлює такі компетенції:

• лексичну (складається з лексичних та граматичних елементів);


  • граматичну (знання та вміння користуватися граматичними ресурсами мови);

  • семантичну (здатність студента усвідомлювати й контролювати організацію змісту, відношення слова до його загального контексту, внутрішньолексичні зв’язки, значення граматичних елементів, категорій, структур);

  • фонологічну, орфографічну та орфоепічну (ці компетенції формуються лише настільки, наскільки є необхідним для усної та письмової комунікації в межах академічного й професійного середовища) [6, c.8].

Другою складовою іншомовної комунікативної компетенції є соціокультурна компетенція, яка характеризує розуміння лінгвокраїно-знавчих реалій, ономастичної лексики, фразеології та афористики з національно-культурною семантикою. Вона сприяє розвитку розуміння й тлумачення різних аспектів культури і мовної поведінки у професійному середовищі. Ця компетенція забезпечує також розвиток умінь, характерних для поведінки в різних культурних і професійних ситуаціях, та реакцію на

них. Цілісну систему соціокультурної компетенції формують такі взаємопов’язані компоненти:



  • країнознавча (охоплює усталені знання, професійну тематику, молодіжну тематику, що забезпечує формування системи знань про народ-носій мови, національний характер, суспільно-державний устрій, здобутки у галузі освіти, культури, особливості побуту, традиції, звичаї);

  • лінгвокраїнознавча, що характеризує здатність сприймати мову в її культуроносній функції, з національно-культурними особливостями (охоплює знання мовних одиниць, зокрема з національно-культурним компонентом семантики, і вміння використовувати їх відповідно до соціально-мовленнєвих ситуацій);

  • соціолінгвістична компетенція (це знання особливостей національного мовленнєвого етикету і невербальної поведінки та

навички врахування їх у реальних життєвих ситуаціях, здатність організовувати мовленнєве спілкування відповідно до комунікативної ситуації, соціальних норм поведінки та соціального статусу комунікантів).

Важливу роль у структурі іншомовної комунікативної компетенції відіграє стратегічна компетенція. Вона характеризує наявність блоку знань, умінь та навичок, що забезпечують розуміння методу викладу й способу поєднання речень, визначення важливості теми повідомлення, логічного зв’язку між частинами тексту та порядку деталізації їхнього логічного взаємозв’язку.

Професійна компетенція, на думку С. Козак, поєднує такі типи знань, умінь та навичок, які:


  • забезпечують розуміння конкретних професійних проблем та адекватність формулювання висновків, об’єктивацію спеціальних термінів, виокремлення головної інформації, оцінення її значущості з позиції професійної діяльності;

  • допомагають подолати психологічні бар’єри під час спілкування за допомогою засобів іноземної мови;

  • активізують комунікативний потенціал особистості на основі усвідомлення нею власної потреби в такому спілкуванні [6,c.11].

Структурно-змістова модель комунікативно-професійної компетенції (за О. Павленко) містить мовні, культурно- і предметно-змістові, соціальні (соціально-психологічні та соціолінгвістичні ) знання, а також навички і вміння користуватися ними для вирішення завдань щодо спілкування у простих і комбінованих видах комунікативної діяльності [7, с.18].

Н. Прудникова виокремлює такі її складові: лінгвістичну, соціолінгвістичну та предметну компетенції [8, c.13].

Ю. Федоренко [10, c.7] відносить до складових іншомовної комунікативної компетенції мовленнєву, мовну, дискурсивну, стратегічну та соціокультурну компетенції.

Мовленнєва компетенція ґрунтується на таких видах компетенцій:



  • компетенція у говорінні (охоплює компетенцію в діалогічному та монологічному мовленні);

  • лексична (лексичні знання і мовленнєві лексичні навички);

  • граматична (граматичні знання і мовленнєві граматичні навички);

  • фонологічна (фонетичні знання та мовленнєві слухо-вимовні навички).

Мовна компетенція охоплює мовні знання (лексичні, граматичні,

фонетичні та орфографічні) та відповідні навички.

Дискурсивна компетенція охоплює комунікативні вміння, пов’язані з умовами реалізації окремих мовленнєвих функцій із застосуванням адекватних мовних моделей-зразків.

Аналіз цих підходів засвідчує, що іншомовна комунікативна компетенція є багатокомпонентною структурою. Отже, ефективність її формування значною мірою залежатиме від урахування різних механізмів та чинників, що притаманні процесу вивчення іноземної мови.

Список використаних джерел

1. Андриенко А. С. Развитие иноязычной профессиональной коммуникативной компетентности студентов технического вуза (на основе кредитно-модульной технологии обучения): Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.08. Ростов н/Д, 2007.

2. Архипова Г. С. Формирование иноязычной компетентности будущего специалиста (медицинского профиля). Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.08. Чита, 2006.

3. Вольфовська Т. Комунікативна компетентність молоді як одна з передумов досягнення життєвої мети // Шлях освіти. 2001. № 3. С. 13–16.

4. Гез Н. И. Формирование коммуникативной компетенции как объект зарубежных методических исследований // Иностранные языки в школе.

1985. № 2. С. 17–24.

5. Клименко Е. В. Формирование иноязычной профессиональной коммуникативной компетентности будущих финансистов: Дис. ... канд.пед. наук: 13.00.08. Калуга, 2004.

7. Козак С. В. Формування іномовної комунікативної компетенції майбутніх фахівців морського флоту: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04.Одеса, 2001.

8. Павленко О. О. Формування комунікативної компетенції фахівців митної служби в системі неперервної професійної освіти: Автореф. дис. ... д-ра пед. наук. 13.00.04. К., 2005.

9. Прудникова Н. Н. Педагогическая технология формирования иноязычной компетенции студентов неязыковых вузов: Автореф. дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.01. Саратов, 2007.

10. Сура Н. А. Навчання студентів університету професійно орієнтованого

спілкування іноземною мовою 2005 года: Автореф. дис. ... канд. пед. наук:

13.00.04. Луганськ, 2005.

11. Федоренко Ю. П. Формування у старшокласників комунікативної компетенції в процесі вивчення іноземної мови: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04. Луцьк, 2005.

12. Hymes D. On Communicative Competence // C. J. Brumfit and K. Johnson

(eds.). The Communicative Approach to Language Teaching. London, 1979.



P. 5–27.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал