Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі



Дата конвертації07.03.2017
Розмір89.5 Kb.
ТипПостанова



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:


головуючого

Кривенка В.В.,


суддів:

Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б.,
Самсіна І.Л., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Конотопа (далі – Лікарня) до Конотопської об’єднаної державної фінансової інспекції (далі – ОДФІ), Державної фінансової інспекції в Сумській області (далі – ДФІ), про визнання протиправною та скасування вимоги,



в с т а н о в и л а:
У серпні 2014 року Лікарня звернулася до суду з адміністративним позовом до ОДФІ, ДФІ про визнання протиправними та скасування пунктів 3, 4, 5 листа-вимоги ОДФІ від 10 липня 2014 року № 102-14/1079 «Про усунення порушень, виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності» (далі – вимога від 10 липня 2014 року).

Позов мотивовано тим, що відповідач безпідставно дійшов висновку про порушення Лікарнею вимог чинного законодавства, у результаті чого Лікарні та державі завдано матеріальної шкоди (збитків).

Суди встановили, що ОДФІ провела планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Лікарні за період з 1 січня 2011 року по 28 лютого 2014 року, за результатами якої склала акт від 23 червня 2014 року № 102-21/176.

На підставі зазначеного акта ревізії ОДФІ направила на адресу Лікарні вимогу від 10 липня 2014 року.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 30 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від
1 грудня 2014 року, позов Лікарні задовольнив частково: визнав протиправними та скасував пункти 3, 5 вимоги, в задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 січня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДФІ на вищевказані рішення судів.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ДФІ просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Лікарні відмовити в повному обсязі.

На обґрунтування заяви надала копії постанов Вищого адміністративного суду України від 14 січня та 3 лютого 2015 року (справи №№ К/9991/77715/13, К/800/44872/13 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 2939-XII) в частині повноважень органу фінансового контролю звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У наданих для порівняння постановах Вищого адміністративного суду України касаційний суд у подібних відносинах, відмовляючи в задоволенні позову про скасування пункту вимоги, виходив із того, що в органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов’язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки. Встановивши, що відповідач пред’явив вимогу, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та необхідність їх стягнення, суд дійшов висновку про те, що оскільки збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення та можливість повернення майна перевіряє суд, який розглядає такий позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

У справі, що розглядається, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що при прийнятті пунктів 3, 5 вимоги ОДПІ діяла всупереч установленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з’ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, чим було порушено законні інтереси позивача.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції пункту 7 статті 10 Закону № 2939-XII, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2939-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов’язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов’язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб’єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі – підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб’єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі  – Положення, Держфінінспекція відповідно), Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред’являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов’язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об’єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Положенням також установлено, що якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред’являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов’язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред’являти обов’язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об’єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов’язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об’єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов’язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов’язки для позивача.

У справі, що розглядається, ОДФІ пред’явила вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії Лікарні. При цьому, зокрема, у пунктах 3, 4, 5 оскаржуваної вимоги інспекція вказує на виявлені збитки, їх розмір та зобов’язання Лікарні вжити заходів щодо повернення цих коштів, в тому числі і до Державного бюджету України, або стягнути їх з винних осіб.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов.

Аналогічна правовий висновок у спорах цієї категорії вже неодноразово висловлювався колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 15 квітня, 13 травня та 25 листопада 2014 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14, 21-442а14 відповідно).

Таким чином, рішення касаційного суду у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2015 року підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» та статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України та, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Державної фінансової інспекції в Сумській області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2015 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.




Головуючий



В.В. Кривенко

Судді:

О.Ф. Волков

О.А. Коротких

М.І. Гриців

О.В. Кривенда




В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко




О.Б. Прокопенко

І.Л. Самсін




О.О. Терлецький














Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал