Кодекс законів про працю України (ст. 42, 91, 126), 06. 1971



Сторінка8/10
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.38 Mb.
ТипКодекс
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

68. Дострокове припинення чинності виключних майнових прав на винахід.-

69. відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав на промисловий зразок
Питання 44(ЦКУ ст.. 466, 467, 468)
70. Адміністративна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності.
Законодавство України передбачає вирішення в адміністративному порядку широкого кола питань захисту прав інтелектуальної власності. Адміністративна відповідальність за правопорушення настає в разі, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону, кримінальної відповідальності.
Норми адміністративного права, що стосуються захисту прав інтелектуальної власності, містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Митному кодексі України, Законах України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування".
В Україні також діє Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції", яким передбачено розгляд адміністративних правопорушень, що стосуються недобросовісної конкуренції, за зверненням до Антимонопольного комітету України або до його територіальних органів із заявою про вжиття заходів щодо захисту порушених прав.
За незаконне використання літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, торговельної марки, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, передбачено накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

Вчинення дій, що визнані як недобросовісна конкуренція, а саме незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, також імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені, умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця передбачає накладення штрафу у визначеному Законом розмірі, а в певних випадках - конфіскацію виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини.


Власник права інтелектуальної власності, який має підстави вважати, що при переміщенні товарів через митний кордон України порушуються чи можуть бути порушені його права, що охороняються в Україні, має право подати заяву до Держаної митної служби України про реєстрацію товару, що містить об'єкт права інтелектуальної власності з метою вжиття митними органами заходів щодо попередження переміщення через митний кордон України таких товарів.
Ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території з комерційною метою товарів з порушенням права інтелектуальної власності тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією контрафактних товарів. Якщо власник прав інтелектуальної власності або власник товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, не згодні з рішенням митного органу, то вони мають право звернутися за захистом своїх порушених прав до суду.
Захист прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку здійснює також Апеляційна палата Державного департаменту інтелектуальної власності, яка розглядає заперечення проти рішень Державного департаменту інтелектуальної власності щодо реєстрації прав інтелектуальної власності в Україні, заяви про визнання торговельної марки добре відомою в Україні, інші спірні питання. Заперечення, зокрема, може бути подано у зв'язку з відмовою Держдепартаменту у реєстрації прав інтелектуальної власності та видачі охоронного документа на об'єкт права інтелектуальної власності за результатами проведення експертизи поданої заявки. В Апеляційній палаті законодавчо закріплена колегіальна форма розгляду справ, віднесених до її компетенції. Заперечення розглядається колегією Апеляційної палати, яка приймає рішення щодо правомірності дій Держдепартаменту з відмови в реєстрації прав.
Будь-яка особа вирішує на власний розсуд питання потреби в оскарженні дій Держдепартаменту щодо відмови в реєстрації прав через подання заперечення де Апеляційної палати або звернення до суду. Однак, зважаючи на специфіку справ у сфері інтелектуальної власності, що розглядаються, заявники зазвичай звергаються до Апеляційної палати. Це пов'язано з тим, що Апеляційна палата оперативно вирішує спори, оскільки процедура звернення і розгляду є простою і дешевою, у розгляді справи беруть участь найдосвідченіші фахівці, які залучені до роботи в Апеляційній палаті. Крім того, спрацьовує і менталітет наших громадян: вони не поспішають звертатися до суду, якщо справу можна вирішити в адміністративному порядку.
71. Кримінальна відповідальність за порушення авторських прав.
Статті Кримінального кодексу України, що визначають відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності статті 176 “Порушення авторського права і суміжних прав”, 177 “Порушення прав на об’єкти промислової власності” і 229 “Незаконне використання товарного знака”.
Розмір санкцій за порушення прав інтелектуальної власності становить 5 років позбавлення волі. Збільшення санкцій призведе до зміни ступеня тяжкості даних злочинів (із злочинів невеликої тяжкості вони перетворяться на злочини середньої тяжкості). За чинним КК України такий перехід має велике практичне значення. Наприклад, за ст. 46 КК України застосовується звільнення від кримінальної відповідальності, якщо вчинений злочин є злочином невеликої тяжкості (ст. 12 КК України), особа вчинила злочин уперше, а також примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Такий вид звільнення від кримінальної відповідальності широко застосовувався в кримінальних справах за статтями 176, 177 та 229 КК України: правовласники часто використовували кримінальне переслідування саме з метою відшкодування шкоди, а не притягнення до кримінальної відповідальності. З набранням чинності Законом про зміни такий вид звільнення від кримінальної відповідальності не застосовуватиметься, щонайменше, якщо кримінальну справу порушено за частинами другими статей 176, 177 і 229 КК України.
В санкціях попередніх редакцій статей 176 і 177 КК України використовувалось формулювання “з конфіскацією всіх примірників або продукції... та обладнання й матеріалів, призначених для їх виготовлення й відтворення”. Інколи це спричиняло вилучення всіх комп’ютерів (замість вилучення одного жорсткого диска або дискозаписуючого пристрою) та іншого обладнання у суб’єкта, який перевірявся, навіть якщо порушення стосувалось однієї комп’ютерної програми на одному комп’ютері або іншого об’єкта прав у одиничному варіанті. З іншого боку, поняття “обладнання” є досить вузьким і передбачає певний рівень складності тих знарядь, які використовуються для виготовлення продукції. Прості знаряддя не підпадають під це визначення. Для того, щоб усунути ці прогалини, законодавець замінив зазначене формулювання на більш вдале: “із конфіскацією примірників або продукції... та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення”, і тепер воно присутнє у всіх трьох статтях КК України. Ця новела має унеможливити описані зловживання з боку правоохоронних органів.
Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі – якщо її розмір у тисячу й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Зазначимо, що нова редакція примітки до ст. 176 КК України не містить імперативного порядку визначення розміру шкоди з прив’язкою лише до вартості незаконно відтворених або розповсюджених примірників або незаконно отриманого доходу. Беручи до уваги попередню редакцію примітки, представники правоохоронних органів розраховували розмір шкоди на підставі вартості контрафактних примірників, а не ліцензійних, які на порядок дорожчі. Зрозуміло, що це було невигідним для правовласників. Тепер останні зможуть обчислювати розмір нанесеної їм шкоди як кваліфікаційної ознаки ст. 176 КК України будь-яким прийнятним способом, у тому числі за допомогою оцінки шкоди у професійних оцінювачів на підставі фінансових-господарських даних діяльності підприємства.
72. Патентний повірений: поняття та функції.
ПОЛОЖЕННЯ про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)
2. Патентний повірений надає фізичним та юридичним особам

(далі - особи, які він представляє) допомогу і послуги, пов'язані

з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, представляє

інтереси зазначених осіб у Держпатенті та установах, що належать

до сфери його управління, а також судових органах, кредитних

установах, у відносинах з іншими фізичними та юридичними особами.


3. Патентний повірений повинен бути громадянином України,

який:
постійно проживає в Україні;

має повну вищу освіту, а також повну вищу освіту в сфері

охорони інтелектуальної власності;

має не менш як п'ятирічний досвід практичної роботи у сфері

охорони інтелектуальної власності;

склав кваліфікаційні екзамени, пройшов атестацію і одержав

свідоцтво на право займатися діяльністю патентного повіреного.


4. Не можуть бути патентними повіреними працівники

Держпатенту та установ, що належать до сфери його управління, а

також особи, яким це заборонено відповідно до законодавства.
5. Держпатент веде Державний реєстр представників у справах

інтелектуальної власності (патентних повірених)*. Патентному

повіреному, внесеному до Державного реєстру, присвоюється

реєстраційний номер.


————————————————

* Далі - Державний реєстр.


Особи, не зареєстровані в Державному реєстрі, не можуть

іменувати себе патентними повіреними.


6. Держпатент забезпечує публікацію відомостей про патентних

повірених, внесених до Державного реєстру, в офіційному бюлетені

"Промислова власність".

Зазначені відомості щодо патентного повіреного, який працює

за наймом, зобов'язана подавати особа, яка уклала з ним трудовий

договір.


7. Патентний повірений має особисту печатку із зазначенням

свого прізвища та реєстраційного номера, а також розрахунковий та

інші рахунки в установах банків на території України.
8. Патентний повірений діє за дорученням особи, яку він

представляє. Це доручення засвідчується договором, довіреністю або

іншим документом, що підтверджує його повноваження відповідно до

законодавства.

Повноваження патентного повіреного можуть бути засвідчені

також шляхом зазначення його прізвища та реєстраційного номера в

заявці на видачу охоронного документа на об'єкт промислової

власності, якщо заявка підписана заявником.


9. Держпатент не відповідає за зобов'язаннями патентних

повірених.


Права патентного повіреного
10. Патентний повірений є незалежним під час виконання

професійних обов'язків і керується у своїй діяльності

законодавством та цим Положенням.
11. Патентний повірений має право згідно із законодавством, у

межах доручення особи, яку він представляє, виконувати всі

пов'язані з цим дії у відносинах з Держпатентом та установами, що

належать до сфери його управління, а також судовими органами,

кредитними установами, іншими фізичними та юридичними особами,

зокрема:


підписувати заяви, клопотання, описи, формули винаходів тощо;

подавати та одержувати матеріали, що стосуються охоронних

документів;

виконувати платіжні операції;

вносити зміни до опису винаходів і креслень;

відкликати заявки на видачу охоронних документів на об'єкти

промислової власності;

подавати доповнення, заперечення, скарги;

вживати заходів для підтримання чинності охоронних

документів;

проводити науково-дослідні роботи, частиною яких є патентні

дослідження;

представляти інтереси власників прав на об'єкти

інтелектуальної власності в державних і судових органах тощо.


12. Патентний повірений має право визначати порядок

ознайомлення з інформацією, яка є предметом його професійного,

ділового та іншого інтересу, включаючи належність її до категорії

конфіденційної, та встановлювати для неї систему захисту, якщо

інше не обумовлено законодавством та дорученням особи, яку він

представляє.


13. Патентний повірений має право за погодженням з особою,

яку він представляє, передавати свої повноваження іншому

патентному повіреному, якщо інше не передбачено дорученням. Про це

він повинен сповістити Держпатент.


14. Патентний повірений має право займатися своєю діяльністю

індивідуально або разом з іншими патентними повіреними, створювати

патентні агентства, фірми, бюро, контори тощо з правами юридичної

особи, а також працювати за наймом.


Обов'язки патентного повіреного
15. Патентний повірений зобов'язаний сумлінно виконувати свої

обов'язки і додержуватися вимог законодавства, захищати інтереси

особи, яку він представляє.
16. Патентний повірений зобов'язаний зберігати в таємниці

відомості, одержані ним під час здійснення своїх професійних

обов'язків, зокрема суть порушених особою, яку він представляє,

питань, зміст консультацій, порад, роз'яснень тощо.


17. Патентний повірений зобов'язаний відмовитися від надання

своїх послуг або припинити їх надання, якщо вони можуть бути

використані у справі, в якій він вже представляв або консультував

іншу особу з протилежними інтересами і конфлікт не був вирішений.


Набуття та припинення права займатися діяльністю

патентного повіреного


18. Атестацію та реєстрацію патентних повірених здійснює

Держпатент. Для проведення цієї роботи голова Держпатенту утворює

атестаційну та апеляційну комісії.

Атестаційна комісія затверджує порядок проведення

кваліфікаційних екзаменів, екзаменаційні завдання, призначає

екзаменаторів, приймає рішення про допуск осіб, які мають намір

займатися діяльністю патентних повірених (далі - кандидати у

патентні повірені), до екзаменів та їх атестацію.

Апеляційна комісія розглядає скарги кандидатів у патентні

повірені на рішення атестаційної комісії, здійснює контроль за

додержанням патентними повіреними вимог законодавства та цього

Положення.


19. Атестаційна та апеляційна комісії діють відповідно до

положень, які затверджуються головою Держпатенту. Організаційне

забезпечення діяльності цих комісій здійснює Держпатент.
20. За атестацію кандидатів у патентні повірені вноситься

плата, розмір якої визначається Держпатентом.


21. Кандидат у патентні повірені подає до Держпатенту заяву

про атестацію його як представника у справах інтелектуальної

власності (патентного повіреного), складену за зразком згідно з

додатком N 1, копії документів про освіту, документ про стаж

роботи у сфері охорони інтелектуальної власності, документ про

внесення плати за атестацію, а також (на розсуд кандидата) інші

документи, що характеризують рівень його професійних знань.
22. Кандидат у патентні повірені визначає спеціалізацію

майбутньої діяльності, яка враховується атестаційною комісією під

час проведення екзамену.

Дані про спеціалізацію патентного повіреного вносяться до

Державного реєстру та свідоцтва представника у справах

інтелектуальної власності (патентного повіреного) за зразком

згідно з додатком N 2.
23. Особи, які успішно склали екзамени, атестуються як

представники у справах інтелектуальної власності (патентні

повірені). Відповідне рішення атестаційної комісії затверджує

голова Держпатенту.


24. Особа, яка не склала кваліфікаційних екзаменів, має право

складати їх повторно через рік.


25. Рішення атестаційної комісії про відмову громадянину в

атестації як патентного повіреного може бути оскаржено в місячний

термін до апеляційної комісії Держпатенту. Апеляційна комісія

приймає відповідне рішення в місячний термін з дати одержання

скарги.

Рішення апеляційної комісії може бути оскаржено голові



Держпатенту, рішення якого є остаточним.
26. Особа, яка атестована як патентний повірений, подає до

Держпатенту заяву про її реєстрацію у Державному реєстрі та про

видачу свідоцтва представника у справах інтелектуальної власності

(патентного повіреного) за зразком згідно з додатком N 3.

Зазначена заява повинна бути подана не пізніш, як за один рік

з дати прийняття рішення атестаційною комісією Держпатенту. Якщо

заяву не подано у цей термін, заінтересована особа повинна пройти

атестацію повторно.


27. За реєстрацію та видачу свідоцтва представника у справах

інтелектуальної власності (патентного повіреного) сплачується

збір, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України.
28. Право займатися діяльністю патентного повіреного виникає

з дати внесення патентного повіреного до Державного реєстру.

Порядок ведення Державного реєстру визначається положенням

про нього, яке затверджується головою Держпатенту.


29. За порушення вимог законодавства України у сфері охорони

прав на об'єкти інтелектуальної власності і цього Положення

рішенням Держпатенту до патентного повіреного можуть бути

застосовані такі заходи:


попередження;

зупинення дії свідоцтва представника у справах

інтелектуальної власності (патентного повіреного) про право

займатися діяльністю патентного повіреного на період до одного

року;

скасування свідоцтва.


30. Свідоцтво представника у справах інтелектуальної

власності (патентного повіреного) може бути скасовано у разі:


клопотання патентного повіреного;

втрати патентним повіреним громадянства України;

виїзду патентного повіреного на постійне місце проживання за

межі України;

засудження патентного повіреного за вчинення злочину (після

набрання вироком чинності);

обмеження судом дієздатності або визнання патентного

повіреного недієздатним;

систематичного або грубого порушення патентним повіреним

вимог актів законодавства України про охорону прав на об'єкти

інтелектуальної власності та цього Положення.
Скасування свідоцтва тягне за собою припинення права

займатися діяльністю патентного повіреного.


Громадські об'єднання патентних повірених
31. Патентні повірені можуть об'єднуватися у громадські

організації згідно із законодавством.



73. Патент як охоронний документ.
На об'єкти авторського права і об'єкти суміжних прав спеціальні охоронні документи не видаються. Правова охорона зазначених об'єктів виникає з моменту надання твору чи об'єкту суміжних прав об'єктивної форми.

Правова охорона інших результатів інтелектуальної діяльності здійснюється у формі патента або свідоцтва. Патентами охороняються винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення. Свідоцтва видаються на компонування інтегральних мікросхем, торговельних марок, на географічне зазначення походження товарів і послуг.

Результати інтелектуальної діяльності, які для визнання їх об'єктами права інтелектуальної власності потребують перевірки заявлених пропозицій на патентоздатність, охороняються патентами.

Отже, крім об'єктів авторського права і суміжних прав, на всі інші результати інтелектуальної діяльності видаються охоронні документи — патенти або свідоцтва. Завершальним етапом розгляду заявки в Установі є прийняття рішення щодо розглянутої заявки про видачу охоронного документа. На підставі прийнятого рішення Установа публікує у своєму офіційному бюлетені відомості про видачу патенту чи свідоцтва.

Відомості про видачу охоронного документа, що підлягають публікації, визначаються Установою.

Видача патентів на об'єкти інтелектуальної власності

За чинним законодавством України про інтелектуальну власність патент можна визначити як охоронний документ, що засвідчує особисті немайнові і майнові права патентовласника на об'єкт інтелектуальної власності. Патент — це техніко-юридичний документ, що засвідчує визнання заявленої пропозиції об'єктом інтелектуальної власності, авторство на цей об'єкт, пріоритет і право власності на зазначений об'єкт.

Міжнародно-правова практика знає багато різновидів патентів на об'єкти промислової власності. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність також передбачає кілька різновидів патентів. Зокрема, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» розрізняє такі види патентів:

— патент на винахід — різновид патенту, що видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід (патент видається строком на 20 років). Відповідно до ст. 465 цього Закону строк чинності патента на винахід може бути продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу. Порядок продовження зазначеного строку здійснюється відповідно до Інструкції про порядок продовження строку дії патенту на винахід, об'єктом якого є засіб, використання якого потребує дозволу компетентного органу;

— деклараційний патент на винахід — різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи налокальну новизну (видається строком на 6 років)2;

— деклараційний патент на корисну модель — різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель (видається строком на 10 років);

— патент (деклараційний патент) на секретний винахід — різновид патенту, що видається на винахід, віднесений в установленому порядку до державної таємниці;

— деклараційний патент на секретну корисну модель — різновид патенту, що видається на корисну модель, віднесену до державної таємниці.

Іншими патентними законами встановлюється:

— патент на промисловий зразок — різновид патенту на об'єкт промислової власності, що видається за результатами формальної експертизи заявки на промисловий зразок строком на 15 років;

Оформлення прав на об'єкти інтелектуальної власності

— патент на сорт — різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи і кваліфікаційної експертизи заявки на сорт.

Усі патенти, що видаються Установою на об'єкти промислової власності, мають чинність лише у межах України і протягом строку, визначеного законодавством.

Свідоцтва на об'єкти інтелектуальної власності

Свідоцтво видається Установою на компонування інтегральних мікросхем, торговельні марки, географічне зазначення походження товарів. Воно засвідчує факт державної реєстрації засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, а також право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми і торговельних марок.

Свідоцтво на торговельну марку видається будь-якій особі, яка має право на її одержання, строком на 10 років. Проте Закон надає право власнику свідоцтва на торговельну марку продовжити чинність свідоцтва на кожні наступні 10 років після закінчення попередніх 10 років. Продовження чинності свідоцтва здійснюється Установою за клопотанням власника свідоцтва, що подається протягом останнього року його чинності. Порядок та умови продовження чинності свідоцтва на торговельну марку визначаються Установою.

Свідоцтво на компонування інтегральної мікросхеми — документ, що засвідчує факт реєстрації Установою зазначеного компонування і право інтелектуальної власності на неї. Строк чинності свідоцтва 10 років обчислюється від дати подання заявки до Установи або від дати першого використання компонування інтегральної мікросхеми, за умови, що від дати першого використання і дати подання заявки пройшло не більше двох років.

Свідоцтво на географічне зазначення походження товару — це документ, що посвідчує право на кваліфіковане зазначення походження товару та (або) право особи на використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару чи зареєстрованого географічного зазначення походження товару.

Строк чинності свідоцтва на географічне зазначення походження товару обчислюється від дати подання заявки до Установи і діє без обмеження строку.


74. Використання добре відомих торговельних марок.
Правова охорона добре відомих торговельних марок
У світі існує два принципи надання правової охорони товарному знаку: реєстраційний принцип і принцип першовикористання. Україна належить до країн, що використовують реєстраційний принцип. Це означає, що одержати виключне право на торговельну марку можна шляхом її реєстрації і отримання охоронного документа. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Доречно враховувати, що у цьому випадку правова охорона торговельної марки обмежується територією тих країн, де вона зареєстрована. Однак із цього загального правила існують винятки. Відповідно до ч. З ст. 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка мас міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.
Умови охорони прав на добре відому марку передбачені ст. 25 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг". Перш за все необхідно, щоб компетентний орган визнав марку добре відомою. Вирішити це питання може Апеляційна палата Установи або суд. До того ж рішення Апеляційної палати може бути оскаржено у судовому порядку.
При визначенні того, чи є марка добре відомою в Україні, можуть розглядатися, зокрема, такі фактори, якщо вони є доречними: ступінь відомості чи визнання марки у відповідному секторі суспільства; тривалість, обсяг та географічний район будь-якого використання марки чи її просування, включаючи рекламування чи оприлюднення та представлення на ярмарках чи виставках товарів чи послуг, щодо яких марка застосовується; тривалість та географічний район будь-яких реєстрацій чи заявок на реєстрацію марки за умови, що вона використовується чи є визнаною; свідчення успішного відстоювання прав на марку, зокрема територія, на якій марка визнана добре відомою компетентними органами; цінність, що асоціюється з маркою. Цей перелік не є вичерпним. У кожній конкретній ситуації компетентний орган у комплексі усі фактори.

Із дати, на яку за визначенням Апеляційної палати чи суду марка стала добре відомою в Україні, їй надається правова охорона гака сама, якби вона була заявлена на реєстрацію в Україні. При ньому вона поширюється також на товари і послуги, що не споріднені з тими, для яких марку визнано добре відомою в Україні, якщо її використання іншою особою стосовно таких товарів і послуг вказуватиме на зв'язок між ними та власником добре відомої марки і його інтересам, ймовірно, буде завдано шкоди таким використанням.


Таким чином, у випадку визнання марки добре відомою можливе розширення обсягу її правової охорони.
75. Майнові права інтелектуальної власності як вклад до статутного капіталу товариства.

В Україні створено величезну кількість юридичних осіб. Так, за даними Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України в нашій державі зареєстровано 1240776 юридичних осіб, при цьому з них 30696 — акціонерні товариства (далі — АТ), 430731 — товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) [14].


Для створення АТ та ТОВ засновникам таких господарських товариств необхідно володіти значними фінансовими та/чи матеріальними ресурсами.
Так, статтями 24 та 52 Закону України “Про господарські товариства” (далі — Закон) [3], ст. 14 Закону України “Про акціонерні товариства” від 17.09.2008 № 514-VI [8] передбачена необхідність внесення: •суми, що не менше 1250 міні­мальних заробітних плат, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати [1], діючої на момент створення АТ (на сьогодні — це 930000 гривень); •суми, що не менше 100 мінімальних заробітних плат, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення ТОВ (на сьогодні це 74400 гривень). Інші законодавчі акти встановлюють, наприклад суми в розмірі 10 мільйонів євро для банківських установ або 1 мільйона євро для страхових компаній тощо.
Досить часто у осіб, що є засновниками господарських товариств, не вистачає грошових коштів для формування статутного капіталу такого товариства. Можливість формування статутного капіталу шляхом внесення нематеріальних активів дозволяє створити юридичну особу без залучення додаткових грошових коштів. При цьому в якості нематеріальних активів можуть виступати майнові права на об’єкти інтелектуальної власності.
Така можливість закріплена у ч. 3 ст. 424 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) [1], ч. 1 ст. 86, ч. 5 ст. 156 та ч. 6 ст. 157 Господарського кодексу України (далі — ГКУ) [2], ч. 1. ст. 11, ст. 23 Закону України “Про акціонерні товариства”, п. 2.16 Положення про порядок реєстрації випуску акцій, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.04.2007 № 942, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 червня 2007 р. за № 619/13886 (далі — Положення про порядок реєстрації випуску акцій) [9].
Внесення таких нематеріальних активів до статутного капіталу дозволяє:
сформувати значний за розмірами статутний капітал без залучення грошових коштів та забезпечити доступ до кредитів та інвестицій;

суб’єктам інтелектуальної власності ставати засновниками юридичної особи без залучення-грошових коштів.

Обмеження щодо формування статутного капіталу господарських товариств за рахунок вартості майнових прав інтелектуальної власності
Чинне законодавство України передбачає заборону формування статутного капіталу деяких видів господарських товариств за рахунок нематеріальних активів. Зокрема, це стосується фінансових установ — юридичних осіб, які відповідно до Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 № 2664-III (зі змінами) надають одну чи декілька фінансових послуг та які внесені до відповідного реєстру.
До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Так відповідно до ч. 2 ст. 9 цього Закону при створенні фінансової установи або у разі збільшення розміру зареєстрованого статутного (пайового) капіталу, статутний (пайовий) капітал повинен бути сплачений у грошовій формі та розміщений на банківських рахунках комерційних банків, які є юридичними особами за законодавством України, якщо інше не передбачено законами України з питань регулювання окре­мих ринків фінансових послуг [6].
Наприклад, ст. 2 Закону України “Про страхування” від 07.03.1996 № 85/96 (зі змінами) чітко зазначено, що забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи [4].
Згідно зі ст. 32 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 № 2121 (зі змінами) формування та капіталізація банку здійснюються шляхом грошових внесків, крім випадків, передбачених Законом України “Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” протягом строку його дії.
Відповідно до п. 2.1. Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затверджене постановою Правління Національного банку України від 31.08.2001 № 375, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24.10.2001 р. за № 906/6097, формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків учасників [9].
Процедура внесення майнових прав інтелектуальної власності до статутного капіталу господарського товариства та оформлення внесення таких нематеріальних активів
У разі внесення майнових прав інтелектуальної власності до статутного капіталу господарського товариства у першу чергу здійснюється ідентифікація такого об’єкта та перевіряється:
хто є власником прав на відповідний об’єкт;

чи існують права третіх осіб стосовно відповідного об’єкта, підтверджені договором застави, ліцензійним договором тощо;

можливість використання об’єкта інтелектуальної власності господарським товариством, до статутного капіталу якого вносяться майнові права на такий об’єкт;

чи є чинними майнові права на такий об’єкт інтелектуальної власності;

строк чинності майнових прав на об’єкт інтелектуальної власності.

При цьому слід зазначити, що при прийнятті рішення щодо внесення майнових прав інтелектуальної власності до статутного капіталу господарського товариства необхідно враховувати особливість правової охорони відповідного об’єкта, зокре­ма той факт, що патент на корисну модель та патент на промисловий зразок видаються під відповідальність власників таких патентів. А як відомо, випадки визнання недійсними патентів на такі об’єкти у судовому порядку у зв’язку з невідповідністю патентів умовам надання правової охорони не є поодинокими. Тож засновники повинні усвідомлювати ризики формування статутного капіталу свого підприємства за рахунок майнових прав інтелектуальної власності на такі об’єкти. як корисні моделі та промислові зразки, до того ж строки чинності майнових прав на такі об’єкти відносно невеликі.


Тож при прийнятті рішення щодо внесення майнових прав інтелектуальної власності до статутного капіталу господарського товариства доцільно віддавати переваги майновим правам на знаки для товарів і послуг, об’єкти авторського права, об’єкти суміжних прав та винаходи. Важливо зазначити, що під час передання майнових прав інтелектуальної власності до статутного капіталу господарського товариства необхідним є документальне оформлення такої операції:
можливість формування (збільшення) статутного капіталу без залучення грошових коштів (зокрема шляхом передання майнових прав інтелектуальної власності), порядок внесення майнових прав [17], а у окремих випадках і порядок вилучення майнових прав зі статутного капіталу повинні бути передбачені у статутних документах [16];

повинен бути укладений договір про передання майнових прав інтелектуальної власності, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 1114 ЦКУ, і державна реєстрація такого договору.



76. Договір комерційної концесії.
ЦКУ глава 76
Комерційна концесія (франчайзинг, франши-за) є відносно новим інститутом українського цивільного права, її мета — сприяти просуванню на ринку товарів, зокрема, високотехнологіч-ного устаткування, яке, як правило, є засобом виробництва інших товарів, виконання робіт чи надання послуг, а також створення нових комплексів по збуту товарів та наданню послуг. На підставі договору здійснюється сплатна передача виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності, комерційну інформацію (ноу-хау), знаки для товарів і послуг, фірмове найменування для використання іншим суб'єктом в його підприємницькій діяльності.

У залежності від сфери, де використовується договір комерційної концесії, виділяють такі його види: виробничий, збутовий, в сфері обслуговування, торговий.



Договір комерційної концесії є консенсуальним, взаємним і сплатним. Він регулює зобов'язальні відносини, предметом яких є комплекс виключних прав, які використовують у підприємницькій діяльності (див. коментар до ст. 1116 ЦК).
77. Спадкування прав інтелектуальної власності.
Спадкування авторського права і суміжних прав

На правовідносини щодо спадкування авторського права і суміжних прав поширюються загальні положення спадкування, визначені в рамках цивільного законодавства, з врахуванням особливостей та специфіки переходу цих прав у спадщину. Спадкоємці та інші правонаступники, які набули прав визнаються суб'єктами авторського права і суміжних прав в межах строку чинності майнових прав на об'єкти авторського права і суміжних прав. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців (стаття 1297 Цивільного кодексу України). Розмір часток у спадщині кожного із спадкоємців за законом визнається рівним, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Спадкоємці за законом мають ділити спадщину в рівних частках. У випадку, коли один із спадкоємців не прийме спадщину, його частка переходить до інших спадкоємців, закликаних до спадкування, і ділиться між ними порівну. За загальними вимогами цивільного законодавства спадкуванням є перехід авторського права і суміжних прав від спадкодавця до спадкоємців, яким для закріплення за собою цього права слід вчинити такі дії: здійснити права на спадкування та виконати умови заповіту (за наявності таких умов);оформити право на спадщину. У разі відсутності інших спадкоємців, між якими розподіляється спадщина, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкти права інтелектуальної власності (стаття 419 Цивільного кодексу України). Зважаючи на зазначені норми законодавства, при оформленні прав спадкування слід враховувати право інтелектуальної власності на об'єкт авторського права і суміжних прав та право власності на річ, що містить зазначені об'єкти. До складу спадщини входять майнові права суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, чинні на час відкриття спадщини. Право на опублікування твору. Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених законодавством (стаття 442 Цивільного кодексу України). У разі смерті автора його спадкоємці мають право на опублікування твору, якщо це не суперечить волі автора. Право на отримання прав та обов'язків спадкоємцями виникає після відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 Цивільного кодексу України). Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності спливає через сімдесят років, що відліковується з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом (стаття 446 Цивільного кодексу України). Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір закінчується через сімдесят років після того, як твір було оприлюднено (стаття 28 Закону України «Про авторське право та суміжні права»). У даному випадку виникає питання визначення дати оприлюднення твору. Якщо це періодичне видання, книга, тоді дату оприлюднення твору можливо визначити на підставі дати виходу у світ видання. Однак, якщо це, наприклад, відтворення твору в мережі Інтернет, тоді визначити дату досить складно. Дане питання простіше вирішується у разі оформлення та отримання спадкодавцем свідоцтва про державну реєстрацію авторського права на твір. Державна реєстрація передбачає право (а не обов'язок) звернення автора твору до Установи (Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України) та оформлення свідоцтва про державну реєстрацію авторського права на твір. Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство (стаття 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права»). Тобто, для анонімних творів та творів опублікованих під псевдонімом, представляти права може також видавництво за життя автора. Після смерті автора авторське право переходить до спадкоємців автора. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і семидесяти років після смерті останнього співавтора (стаття 28 Закону України «Про авторське право та суміжні права»). Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення (стаття 13 Закону України «Про авторське право та суміжні права»). З огляду на це, спадкування здійснюватиметься після смерті кожного із співавторів спадкоємцями відповідного співавтора. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом семидесяти років після їх реабілітації (стаття 28 Закону України «Про авторське право та суміжні права»). Тобто датою відліку строку охорони буде дата реабілітації фізичної особи. Для отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті реабілітованого необхідне відповідне рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих, яке має містити відомості про склад спадкового майна. Законодавством визначені випадки початку строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір після смерті автора (стаття 28 Закону України «Про авторське право та суміжні права»): 1) авторське право на твір, вперше опублікований протягом тридцяти років після смерті автора, діє протягом семидесяти років від дати його правомірного опублікування; 2) будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить двадцять п'ять років від часу, коли твір був вперше оприлюднений. Згідно із зазначеними нормами особою, яка може бути наділена майновими правами автора, можуть бути спадкоємці автора або інші особи. Строк чинності майнових прав на виконання спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання. Строк чинності майнових прав на фонограму, відеограму спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п'ятдесяти років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення (стаття 456 Цивільного кодексу України). Таким чином, при оформленні спадкування, слід враховувати, що строки чинності майнових прав на об'єкти суміжних прав пов'язані із здійсненням безпосереднього (живого) виконання або за відсутності такого виконання - із записом виконання. Аналогічно строки охорони майнових прав виробників фонограм, відеограм пов'язані із опублікуванням фонограми, відеограми або з їх виробленням, а строки майнових прав організацій мовлення - їх першим здійсненням. Спадкування суміжних прав (на виконання, фонограму, відеограму, програму (передачу) організації мовлення) може здійснюватись за умови, що зазначені права належать фізичній особі - спадкодавцю. У цьому випадку спадкування може бути здійснено за заповітом або за законом відповідно до норм Книги шостої Цивільного кодексу України. При цьому слід враховувати, що виробники фонограм, виробники відеограм, як правило, а організації мовлення завжди є юридичними особами. Особисті немайнові права охороняються безстроково (стаття 28 Закону України «Про авторське право та суміжні права»). Особисті немайнові права не можуть бути передані (відчужені) іншим особам (стаття 14 Закону) та не можуть входити до складу спадщини (стаття 1219 Цивільного кодексу україни). При цьому, необхідно враховувати, що автор твору має право уповноважити визначену ним особу (зокрема, у заповіті) охороняти недоторканність твору після своєї смерті. Право на недоторканність твору полягає у тому, що: автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо (стаття 439 Цивільного кодексу України, стаття 14 Закону України «Про авторське право та суміжні права»). При оформленні спадкування майнових прав спадкодавця (автора твору) для підтвердження належності цих прав можуть бути надані відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, зокрема, інформація, отримана на запит від Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України з Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір (для встановлення факту реєстрації авторського права на твір спадкодавцем) та Державного реєстру договорів, які стосуються права автора на твір (для встановлення наявності чи відсутності факту передачі майнових прав на зареєстрований твір іншим особам). Свідоцтво про право на спадщину за заповітом видається спадкоємцям за заповітом із зазначенням часток авторського права і (або) суміжних прав, визначених спадкодавцем у заповіті. Якщо заповідач не зазначив у заповіті частки спадкоємців, то, слід вважати, що частки спадкоємців є рівними (стаття 1278 Цивільного кодексу України). Якщо спадкоємців декілька, то у свідоцтві зазначається частка авторського права і суміжних прав, а не перераховуються конкретні об'єкти, за виключенням, якщо майнові права належать на конкретні об'єкти, поділені між собою спадкоємцями або за заповітом, коли, наприклад, спадкодавець наділив одного спадкоємця майновими правами на конкретні об'єкти авторського права і (або) суміжних прав. До спадкоємців переходять не лише права, що належали спадкодавцю, але і його обов'язки. Спадкоємці, які прийняли спадщину, відповідають по боргах спадкодавця (суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав). Кредитор має право вимагати виконання зобов'язання як від усіх спадкоємців одночасно, так і від кожного з них окремо, відповідно до його частки у спадковому майні. Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (статті 1281, 1282 Цивільного кодексу України). У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (стаття 1277 Цивільного кодексу України). Спадкоємцю належить право на одержання документів, які з причин смерті спадкодавця не були ним отримані за життя, зокрема свідоцтво про державну реєстрацію авторського права на твір або договорів, що стосуються авторського права, у тому випадку, коли були надані документи для оформлення державної реєстрації та не отримані безпосередньо автором. Спадкоємці, які прийняли спадщину і оформили свої права стають правонаступниками спадкодавця - носіями речових, майнових, зобов'язальних прав та інших прав. Вважається, що коли спадкоємець прийняв спадщину, у тому числі майнові права на об'єкти авторського права і суміжних прав, він фактично вступив у володіння спадкоємними правами. Це означає, що спадкоємець до спливу строку чинності майнових прав може розпоряджатися майновими правами на об'єкт авторського права і (або) суміжних прав за власним розсудом, зокрема надавати дозвіл використовувати об'єкт іншим особам на підставі договору, а також перешкоджати неправомірному використанню, в тому числі забороняти таке використання. Якщо спадкоємців декілька, вони реалізують майнові права на об'єкт авторського права і (або) суміжних прав за взаємною згодою, на підставі договору. У разі, якщо такий договір відсутній, майнові права здійснюються спільно. Кожний із спадкоємців має право використовувати об'єкт авторського права і суміжних прав, однак розпоряджатися майновими правами на об'єкт авторського права і (або) суміжних прав один із спадкоємців може лише за наявності згоди на це інших спадкоємців. У разі укладання договору щодо розпоряджання майновими правами на об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, зокрема, договору про передання (відчуження) майнових прав, ліцензійного договору (авторського договору про передачу виключного або невиключного права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав), суб'єктом прав відповідно до яких виступає спадкоємець, необхідно враховувати: наявність у спадкоємців свідоцтв про право на спадщину; частки спадкоємців при спадкуванні; наступні договори спадкоємців щодо розпоряджання майновими правами на об'єкти авторського права і (або) суміжних прав; строк чинності майнових прав, після закінчення якого об'єкти авторського права і (або) суміжних прав переходять у суспільне надбання й можуть використовуватися будь-якими особами без одержання згоди від суб'єктів прав і без виплати їм винагороди
78. Судова експертиза об’єктів права інтелектуальної власності.

= питання 58
79. Оцінка майнових прав інтелектуальної власності.

ПОСТАНОВА

від 3 жовтня 2007 р. N 1185

Київ
Про затвердження Національного стандарту N 4

"Оцінка майнових прав інтелектуальної власності"
Стандарт може застосовуватись для визначення розміру збитків,

завданих у зв'язку з неправомірним використанням об'єктів права

інтелектуальної власності.
Відповідно до цього Стандарту оцінюються майнові права на

такі об'єкти права інтелектуальної власності:


літературні та художні твори;
комп'ютерні програми;
компіляції даних (бази даних);
виконання;
фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій

мовлення;


винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
раціоналізаторські пропозиції;
сорти рослин, породи тварин;
комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки

для товарів і послуг), географічні зазначення;


комерційні таємниці;
інші об'єкти, що згідно із законодавством належать до

об'єктів права інтелектуальної власності.


8. Для проведення оцінки майнових прав інтелектуальної

власності застосовуються такі методичні підходи:


дохідний;
порівняльний;
витратний.
-Дохідний підхід до оцінки майнових прав інтелектуальної власності ґрунтується на застосуванні оціночних процедур переведення очікуваних доходів у вартість об'єкта оцінки.

-Порівняльний підхід до оцінки майнових прав інтелектуальної власності застосовується у разі наявності достатнього обсягу достовірної інформації про ціни на ринку подібних об'єктів та умови договорів щодо розпорядження майновими правами на такі об'єкти.

-Витратний підхід до оцінки майнових прав інтелектуальної власності ґрунтується на визначенні вартості витрат, необхідних для відтворення або заміщення об'єкта оцінки.
80. Раціоналізаторська пропозиція як об’єкт права інтелектуальної власності.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал