Кодекс законів про працю України (ст. 42, 91, 126), 06. 1971



Сторінка5/10
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.38 Mb.
ТипКодекс
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Субєкти права інтелектуальної власності.

ЦКУ 421


Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути передусім творці цієї власності. Творцем об'єкта інтелектуальної власності може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку. Творцями багатьох об'єктів інтелектуальної власності бувають малолітні і неповнолітні діти та інші недієздатні. Це первинні суб'єкти права інтелектуальної власності, яке на підставі закону чи договору може перейти до інших фізичних чи юридичних осіб — правонаступників — суб'єктів права інтелектуальної власності як похідних.

Юридичні особи за ЦК не можуть бути творцями, але вони можуть стати первинними суб'єктами права інтелектуальної власності в силу закону. Первісне право інтелектуальної власності виникає у роботодавців на об'єкти, створені в порядку виконання службових обов'язків (у зв'язку з виконанням трудового договору).

Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності визнаються фізичні і юридичні особи, до яких це право переходить в силу закону чи договору (спадкоємці та інші правонаступники).

Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності слід визнати осіб, яким ЦК та інші закони надають право на використання об'єкта права інтелектуальної власності без дозволу суб'єкта цього права і без виплати (чи з виплатою) винагороди (так зване вільне використання) або право попереднього використання та інші випадки, передбачені законом.


34.Авторські права на твір, створений за замовленням. ?
Стаття 430. ЦКУ
Виходячи з поняття договору, передбаченого ст. 1112 ЦК, а саме, «за договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець — письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та у встановлений строк», можна стверджувати, що сторонами цього договору є замовник (юридична або фізична особа) та творець. Ст. 421 ЦК, яка дає визначення творця, вказує, що це «автор, виконавець, винахідник тощо», тобто — фізична особа, творчою працею якої створено результат творчості. Імперативний характер ч. 2 ст. 1112 ЦК, яка говорить, що «договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником», дає підстави вважати, що способи та умови використання створеного об'єкта замовником є істотними умовами цього договору, тобто, якщо ними не досягнуто згоди і не закріплено її в договорі, то такий договір вважається не укладеним. Таким чином, майнові права інтелектуальної власності належать виконавцю, тобто творцю, а замовник має право використовувати створений об'єкт за умов, передбачених у договорі. Такий висновок підкріплюється і формулюванням назви договору, яка визначена у ч. 1 ст. 1112 як «договір на створення і використання».
2. Стосовно визначення суб'єкта майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, має місце спеціальна норма, передбачена ч. 2 ст. 430 ЦК, яка регулює права інтелектуальної власності на зазначений об'єкт. Ця норма встановлює презумпцію, що майнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт належать творцеві та замовникові спільно. Це правило може бути змінено договором. Отже, якщо інший розподіл не встановлено в договорі між замовником і виконавцем-творцем, то майнові права інтелектуальної власності на об'єкт належать їм спільно. Це означає, що і право на подання заявки на одержання патенту також належить їм спільно (оскільки за ч. 1 ст. 462 ЦК право інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки засвідчується патентом). Здебільшого створення об'єкта замовляється спеціалізованим організаціям (науково-дослідним установам, вищим навчальним закладам, де здійснюється науково-дослідна діяльність, тощо). Отже, виконавцем виступає не творець, а юридична особа, у зв'язку з чим такі відносини не підпадають під регулювання ст. 1112 та ст. 430 ЦК. Так само, не можна застосовувати ці статті, якщо виконавцем виступає фізична особа — не творець (наприклад, суб'єкт підприємницької діяльності, у якого працює творець). Найбільш близьким за своїм предметом до відносин з приводу створення об'єкта не-творцем є договір на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт, врегульований гл. 62 ЦК. Такі види робіт передбачають інтелектуальну творчу діяльність. Спеціальне законодавство, а саме ст.ст. 8-Ю Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст.ст. 7-9 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», передбачає, що право на одержання патенту мають три категорії осіб: творець (винахідник, автор), роботодавець і правонаступник творця або роботодавця. Заявник має підпадати під одну з цих категорій. Тому слід вважати, що майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за цивільно-правовим договором виконавцем, належать виконавцю. Якщо сторони бажають встановити інший розподіл, то вони повинні передбачити це в договорі.
35.Розподіл прав інтелектуальної власності на твір, створений в порядку виконання трудових функцій
Ст.. 429 ЦКУ
твір може бути створено на підставі трудового договору. У зв'язку з виконанням трудового договору на твір повинні регулюватися питання, пов'язані з особистими немайновими та майновими правами автора і роботодавця, тобто юридичної або фізичної особи, де або в якої працює працівник. Мова йде про службовий твір, створений у зв'язку з виконанням трудового договору. Ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, що службовий твір — це твір, створений автором під час виконання службових обов'язків у відповідності зі службовим завданням або трудовим договором (контрактом) між ним і роботодавцем. Однак ці завдання не можуть виходити за межі трудової функції роботодавця, тобто за межі його службових обов'язків. Ст. 1 Закону України «Про охорону права на винаходи і корисні моделі» також передбачає визначення службового винаходу. Що стосується особистих немайнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, то вони належать працівникові, який створив цей об'єкт. ЦК також вказує, що в деяких випадках окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник. Однак ЦК чітко не встановлює випадки належності особистих немайнових прав роботодавця.
2. Що стосується майнових прав на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, то вони належать працівнику, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Дана норма є новою, так як раніше цивільним законодавством передбачалось, що майнові права на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належали ро­ботодавцю. Працівник і роботодавець можуть за домовленістю сторін встановити у договорі інші умови розподілу майнових прав на визначений об'єкт. В такому випадку доля майнових прав працівника і роботодавця на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, може бути нерівною. Право слідування, хоч і відноситься до майнових прав, однак невід'ємно від особи автора (за життя автора) і тому не входить до прав, які можуть переходити до роботодавця. При використанні службового твору його автор, крім заробітної платні має право на виплату авторської винагороди, розмір якої встановлюється трудовим договором. Винагорода може бути у вигляді процентів від доходу, який був отриманий від використання об'єкта права інтелектуальної власності, у вигляді фіксованої суми або іншим способом.
3. Що стосується здійснення права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, то воно має деякі особливості. Згідно зі ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» роботодавець може прийняти рішення про збереження службового винаходу як конфіденційної інформації на 4-річний термін. Після того, як пройшов зазначений термін, роботодавець повинен подати заявку на отримання патенту на винахід. У разі невиконання такої умови у встановлений термін, право на отримання патенту на службовий винахід переходить до винахідника або його правонаступників.
36. Реєстрація авторського права
Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення.
Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору.
Проте будь-який суб’єкт авторського права (не тільки автор, а й особа, якій належать майнові авторські права) може зареєструвати авторське право у відповідних реєстрах.
Порядок реєстрації авторського права затверджено Постановою Кабінету Міністрів України “Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір” від 27.12.2001 р. №1756.
Реєстрація авторського права в Україні можлива двох видів:- реєстрація авторського права на твір;- реєстрація авторського права на службовий твір.
Зареєструвати авторське право в Україні можна самостійно або за допомогою спеціалізованої юридичної компанії.
Для реєстрації авторського права самостійно потрібно подати Державному підприємству “Українське агентство з авторського права і суміжних прав” заявку, що складається з :
- заяви про реєстрацію авторського права;- документа, що свідчить про факт і дату оприлюднення твору (за наявності);

- документа або копії документа про сплату збору за підготовку до реєстрації авторського права, або копії документа, що підтверджує наявність пільг;

- документа про сплату збору за оформлення і видачу свідоцтва або копії документа, що підтверджує наявність пільг.
Якщо здійснюється реєстрація авторського права на службовий твір, заявка на реєстрацію повинна містити документ, що підтверджує, кому належать майнові права на твір, створений у зв’язку з виконання трудового договору.

За результатами реєстрації авторського права в Україні Ви отримаєте Свідоцтво про реєстрацію авторського права.


37. Строк охорони авторських прав.
ЗУ «Про авторські та суміжні права»
Стаття 28. Строк дії авторського права
1. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його

створення і починає діяти від дня створення твору.


2. Авторське право діє протягом усього життя автора і

70 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією

статтею.
3. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом,

строк дії авторського права закінчується через 70 років після

того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не

викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору,

оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не

пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору,

застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті.
4. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє

протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього

співавтора.
5. У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не

водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками,

серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для

кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.


6. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів

діє протягом 70 років після їх реабілітації.


7. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом

30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його

правомірного опублікування.
8. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони

авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше

його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту

майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років

від часу, коли твір був вперше оприлюднений.
9. Строк дії авторського права після смерті автора і строки,

встановлені частинами третьою - сьомою цієї статті, починаються

від дня смерті автора чи з дня настання подій, передбачених у

зазначених частинах, але відліковуються з 1 січня року, наступного

за роком смерті чи роком, в якому відбулася зазначена подія.

( Частина дев'ята статті 28 в редакції Закону N 850-IV ( 850-15 )

від 22.05.2003 )
10. Особисті немайнові права автора, передбачені статтею 14

цього Закону, охороняються безстроково.



38. Загальна характеристика фонограми як об’єкта суміжних прав.
фонограма, якою визнається звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій).

Фонограма є також одним із способів використання об'єкта авторського права. Слова пісні і музика до неї не можуть бути реалізовані, якщо вони не будуть певним чином оприлюднені, найбільш поширеним способом чого є запис на певному матеріальному носії.


+ ст. 454 ЦКУ + ст.. 40 ЗУ « про авторські та суміжні права»
39. Реєстрація прав на комп’ютерну програму як об’єкта авторського права.
1. Заявником заповнюється і подається (особисто, поштою чи Е-mail) Патентному повіреному заявка , де вказуються його реквізити і описується суть предмету захисту — твору (програмне забезпечення, база даних).
2. Патентний повірений проводить регіональну реєстрацію поданої заявки, розрахунок витрат по державній реєстрації права на твір, оформляє кошторис витрат з проектом договору на виконання робіт по реєстрації авторського права.
3. Заявник подає Патентному повіреному підписаний договір, кошторис, довіреність , текст твору і додаткові матеріали (при наявності), що необхідні для опису вказаних об’єктів.
4. Заявник оплачує Патентному повіреному передбачений договором аванс — 50% суми договору.
5. Патентний повірений виконує роботи по дослідженню предмета захисту і оформленню заяви та документів на державну реєстрацію авторського права на твір (протягом одного місяця за звичайним тарифом):

— аналіз предмету захисту і визначення системи захисту його складових (авторське право чи право «sui generis»);

— визначення форми подання твору на реєстрацію та його оформлення;

— оформлення опису щодо використання твору та його структури;

— оформлення інших документів відповідно до «Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір».
6. Заявник підписує заявочні документи і оплачує Патентному повіреному 30% суми договору.
7. Патентний повірений оплачує передбачений в кошторисі державний збір за підготовку до реєстрації авторського права на твір (згідно постанови КМУ від 27 грудня 2001 р. № 1756) і особисто подає заявку в УААСП Державного департаменту інтелектуальної власності на реєстрацію авторського права на твір.
8. Патентний повірений супроводжує формальну експертизу УААСП заявки і приймає певні рішення чи надає відповідні додаткові документи на запити експерта (протягом одного місяця).
9. УААСП установлює пріоритет заявки і видає Патентному повіреному рішення про реєстрацію авторського права на твір (протягом місяця).
10. Заявник оплачує Патентному повіреному 20% суми договору, який оплачує державне мито за видачу свідоцтва на авторське право (згідно Декрету КМУ «Про державне мито» ).

11. УААСП заносить відомості про реєстрацію до Державного реєстру свідоцтв, публікує інформацію про зареєстроване авторське право в офіційному бюлетені «Авторське право і суміжні права» і видає Патентному повіреному свідоцтво України на авторське право (протягом одного місяця).


12. Патентний повірений вручає свідоцтво України на авторське право Заявнику і надає консультації по його правовому супроводженню, в т.ч. по оформленню авторських договорів.
Державна реєстрація авторського права і договорів здійснюється відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» і Постанови КМУ від 27.12.2001р. № 1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір».
40. Захист авторських прав в мережі інтернет.

В пдф
Особливості захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет полягають насамперед у контролі правовласників за використанням об’єктів, який полягає у такому:

- Обмежена функціональність. За такого підходу, власник авторського права надає користувачеві примірник твору, який має функціональні обмеження. Такий підхід є одним із шляхів упровадження в життя таких бізнес-моделей, як „спробуй, перед тим, як купити ” та „продавай поліпшені версії ”.

- „Годинникова бомба”. Аналогічно до прийому з функціональними обмеженнями, за цього підходу власник авторських прав розповсюджує функціонально повноцінний об’єкт інтелектуальної власності, але встановлює дату, після якої доступ до нього буде неможливим.

- Захист від копіювання. За цього підходу продавець обмежує кількість разів, коли комп’ютерний файл може бути скопійований.

- Криптографічні конверти. Це програмне забезпечення, яке зашифровує твори так, що доступ до них може бути отриманий лише із застосуванням належного ключа до шифру.

- Контракти. За умови правильного оформлення контракти можуть надати власникам авторського права і суміжних прав ширше повноваження щодо контролю за використанням їхніх творів ніж ті, що надаються їм відповідно до законодавства.

- Запобіжні заходи. Законодавством держав-членів Світової організації торгівлі (СОТ) мають бути передбачені процедури, які передбачають ефективні дії проти будь-якого порушення прав інтелектуальної власності, в тому числі термінові заходи, та способи захисту прав, які стримують від подальших порушень. Такі процедури держави-члени СОТ зобов’язує встановити стаття 41(1) Угоди TRIPS, яка є обов’язковою для підписання всіма членами організації [3].



Одним із шляхів вирішення проблеми додержання авторських прав багато хто бачить так звану „справедливу ціну”, адже, безперечно, що рівень доходів громадян в Україні порівняно, наприклад, з Німеччиною суттєво різниться, а ось ціна, наприклад, „софту” однакова.
41. Реєстрація договорів про передачу майнових прав інтелектуальної власності.
ЦКУ Стаття 1114.
Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення за замовленням і використання об'єкта інтелектуальної власності та договір про передання прав інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації. Реєстрація подібних договорів може здійснюватися на вимогу будь-якої сторони у порядку, встановленому законодавством. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права. 2. Друга частина коментованої статті містить положення, що факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до ЦК України або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації. Враховуючи, що права на об'єкти патентного права, сорти рослин та породи тварин, компонування інтегральної мікросхеми та торговельні марки набувають чинності з моменту їх реєстрації, то договір про передання майнових прав на такі об'єкти є чинним з моменту його державної реєстрації. Проведення подібної реєстрації зумовлюється потребою відображення факту зміни правоволодільця об'єкта промислової власності. Спеціальне законодавство містить інші вимоги до державної реєстрації договорів про передачу прав на об'єкти промислової власності, встановлюючи факультативність подібної реєстрації (ч. 9 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", ч. 8 ст. 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"). Однак, беручи до уваги, що ЦК України є основним актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 4), то його норми мають пріоритет над положеннями спеціальних законодавчих актів. Тому, якщо для чинності договорів про використання об'єктів промислової власності (ліцензія, ліцензійний договір, договір про створення об'єкта інтелектуальної власності за замовленням) достатньо їх вираження у письмовій формі, то дійсність договорів, спрямованих на передачу прав на об'єкти, що охороняються патентами чи свідоцтвами, виникає з моменту їх державної реєстрації. Факт передачі майнових авторських прав не потребує обов'язкової державної реєстрації. 3. Передача прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин та породи тварин, компонування інтегральної мікросхеми та торговельні марки підлягає державній реєстрації. Така реєстрації здійснюється на підставі відповідних підзаконних актів Державним департаментом інтелектуальної власності МОН України. Зокрема, сторона договору про передачу права власності на торговельну марку має право на інформування невизначеного кола осіб. Подібне інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених Інструкцією про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака для товарів і послуг, затвердженою наказом МОН України N 576 від 03.08.2001 р. Для публікації в бюлетені та внесення до реєстру договорів відомостей про передачу права власності на знак до департаменту подаються наступні документи: 1. Заява про публікацію та внесення відомостей до реєстру договорів); 2. Договір про передачу прав або нотаріально засвідчений витяг з договору; 3. Документ про сплату встановленого збору; 4. Довіреність, оформлена з дотриманням вимог чинного законодавства, якщо документи від імені сторони договору подає представник у справах інтелектуальної власності (патентний повірений) або інша довірена особа. Заява і договір (витяг із договору) подаються українською мовою. Якщо договір складений на іншій мові, до нього додається його переклад на українську мову, посвідчений нотаріусом. Документи розглядаються протягом двох місяців. У випадку прийняття позитивного рішення Державний департамент інтелектуальної власності направляє заявнику два екземпляра поданого договору та рішення про публікацію і внесення до реєстру відомостей про договір. 4. Згідно ст. 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Тому чинне законодавство не вимагає будь-якої державної реєстрації договорів, позначених главою 75 ЦК України, якщо їх предметом є майнові права інтелектуальної власності на твір чи інший об'єкт авторського права чи суміжних прав. Закон фіксує лише можливість суб'єкта авторського права за власним бажанням для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи неоприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється відповідно до Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. N 1756.
42 Торговельна марка як об’єкт права інтелектуальної власності

Ст.. 492 ЦКУ

В Україні правова охорона товарних знаків здійснюється Законом «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. зі змінами та доповненнями), далі — Закон про товарні знаки. Отже, законодавство України про товарні знаки перебуває у стадії становлення. Але є його стрижень, навколо якого розвиватиметься інше законодавство про торговельну марку.

Товарний знак — це знак, який допомагає відрізнити продукт одного підприємства від такого самого продукту іншого. Продукт у цьому разі вживається у значенні товар, тобто все, що продається. Цей товар повинен мати розпізнавальний знак, аби покупець міг вибрати потрібний товар серед подібних. Такий вибір істотно спрощується, якщо продукт позначений товарними знаками, оскільки, знаючи товарні знаки тієї чи іншої фірми, покупець може судити про якість та інші характеристики товару. Товарні знаки, зокрема, мають важливе значення для товарів народного споживання, у тому числі і для тих, які вживаються у домашньому господарстві. До товарного знака дуже близький знак обслуговування. Він має своїм призначенням розрізняти сервіс різних підприємств. До сервісу входять, наприклад, надання автомобілів в оренду, організація туристичних мандрівок, підготовка різного роду оглядів і т.п. Економічна роль сервісу останніми роками зростає, тому знаки обслуговування набувають дедалі більшого значення.

Товарні знаки виконують в основному чотири функції: 1) вирізнення товару або послуг серед інших подібних, що перебувають у цивільному обороті; 2) вказівка на походження товару або послуг; 3) вказівка на певну якість товарів і послуг; 4) рекламування даного товару і послуг.

Знаки мають бути характерними (тобто відрізнятися від назви самого товару або сфери його застосування) і в той же час різко відрізнятися від знаків, що використовуються конкурентами.

Функція вказівки на джерело походження товару чи послуги дуже близька до функції виокремлення. Тут під джерелом мається на увазі не географічна область, а підприємство.

Функція вказівки на певну якість товару чи послуг полягає в тому, що торговельна марка, за загальним правилом і традицією, що склалася, повинна вказувати на якість товару чи послуг, які у споживача не викликають сумніву, тобто такий знак вказує на високу якість та інші позитивні характеристики товару чи послуг.

Функція рекламування є також однією з основних функцій марки. Внаслідок зв'язку між товаром (послугами) і законом останній дає суспільству інформацію про товари і послуги і цим самим допомагає володільцям стимулювати і зберігати попит на ці товари і послуги. Отже, марки не повинні вводити в оману споживача, використовуватись для фальсифікованої реклами або нечесної конкуренції.

Закон встановлює вимоги, яким має відповідати позначення, що заявляється для реєстрації як знак для товарів і послуг. Передусім, правова охорона надається знаку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені законом.

Якщо знак є стилізованим зображенням малого герба України у вигляді усміхненого дракона, а такий знак було подано на реєстрацію, то це, безумовно, суперечить суспільним інтересам. Образ дракона у фольклорі майже всіх народів асоціюється із силами зла, і його поєднання з державною символікою є неприпустимим. Таке позначення порушує іншу норму охороноздатності, яка не допускає надання правової охорони знаку, що зображує державну символіку. Крім того, норми Паризької конвенції не допускають використання у знаках навіть стилізації державних символів.

Заявлене позначення має бути новим, невідомим у межах України, тобто новизна позначення обмежується лише територією України.

Позначення має бути корисним. Це випливає із ст. 5 Закону про товарні знаки, відповідно до якої правова охорона надається позначенню, що не суперечить суспільним інтересам. Воно має певним чином індивідуалізувати надійну конкурентоспроможність і стабільність попиту на товар і послуги.

Знак повинен мати об'єктивне вираження, яке дає змогу маркувати ним випущені вироби й упаковку, використовувати у технічній і супровідній документації тощо без зниження якості і зовнішнього вигляду товару, тобто бути технологічним. Нарешті, позначення має відповідати вимогам промислової естетики та ергономіки, що включає благозвучність, у тому числі бути милозвучним і легковимовним. Лише сукупність зазначених вимог дає підставу визнати заявлене позначення як знак для товарів і послуг.

Закон чітко визначає, які позначення не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Перелік позначень, наведених у законі, що не можуть бути визнані як знак для товарів і послуг, поділяється на чотири групи.

Першу групу становлять символи, позначення, відзнаки, що мають уже офіційно визнане значення для держави чи суспільства. До цієї групи належать: герби, прапори, емблеми, офіційні назви держав; скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій, а також офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки.

При згоді компетентних органів або власників позначень вони можуть вноситися до знака як елементи, що не охороняються.

Другу групу позначень становлять позначення, які не відповідають вимогам законодавства. Вони або не мають розрізняльної здатності, або є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду, або лише вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товару або надання послуги. Так, не визнаються, зокрема, знаками для товарів і послуг позначення у вигляді чаші, обвитої змією, оскільки це позначення є загальновживаним символом для фармацевтичних препаратів і взагалі для медицини. Численні словесні позначення, такі як «Укрторгреклама», «Промінвестбанк», «Українська біржа нерухомості» та інші, підпадають під зазначений виняток і можуть бути внесені до знака як елементи, що не охороняються, якщо вони не займають домінуючого розташування у зображенні знака.

До цієї ж другої групи належать позначення, які не можуть бути визнані знаками, що можуть ввести в оману споживача щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар чи надає послуги. Не визнаються знаками також позначення, що є загальновживаними символами і термінами.

До третьої групи позначень закон відносить такі, що є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з:

- раніше зареєстрованими знаками чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи щодо однорідних товарів і послуг;

- знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна;

- фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до патентного відомства заявки стосовно однорідних товарів і послуг;

- зазначення походження товарів, крім випадків, коли вони включені до знака як елементи, що не охороняються, і зареєстровані на ім'я інших осіб, які мають право користуватися такими зазначеннями;

- сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку.

Не визнаються знаками для товарів і послуг позначення, які підпадають під чинність інших законів:

- промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам;

- назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;

- прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їхньої згоди.

Закон передбачає такі види знаків для товарів і послуг: словесні (слова й абревіатури, наприклад, Таврія, Славутич, КРАЗ); зображувальні (композиція ліній, плям; фігур, форм на площині); об'ємні (композиції фігур у трьох вимірах, тобто у формі самого виробу або

його упаковки — флакони, пляшки тощо); комбіновані (сполучення зображувальних, словесних і об'ємних елементів). Знаки можуть бути виконані в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Закон України про товарні знаки не згадує про звукові знаки, але такі знаки є, наприклад, музичні сигнали як позивні тієї чи іншої організації радіомовлення. У законодавстві зарубіжних країн про товарні знаки звукові сигнали можуть визнаватися товарними знаками.


43. Поняття та зміст попереднього користувача на винахід, корисну модель та промисловий зразок

ЦКУ ст. 470


Суб'єктом права попереднього користувача на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути будь-яка фізична чи юридична особа. Об'єктом права попереднього користувача може бути винахід, корисна модель чи промисловий зразок, кожний з них окремо як об'єкт права інтелектуальної власності. Проте, зазначені об'єкти можуть бути об'єктом права попереднього користувача і у своїй сукупності — винахід, його внутрішня композиція (корисна модель) і зовнішня форма промислового виробу, в якому використано винахід і корисну модель (промисловий зразок).

Право попереднього використання виникає лише за певних умов. Будь яка фізична чи юридична особа стає суб'єктом права попереднього користування, якщо вона почала ще до подання заявки на винахід, корисну модель, промисловий зразок використання тотожного винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Не має значення, хто створив цей винахід, корисну модель, промисловий зразок — сам користувач чи якась інша фізична особа. Головним є те, що користувач почав зазначене використання добросовісно. Його добросовісність має стосуватися двох аспектів. Якщо користувач почав використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок, створені іншою особою, то це користування здійснюється на правомірній основі. Другий аспект стосується заявника — користувач не порушує при цьому ніяких прав заявника.

Використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка включає в себе як саме використання (вилучення з об'єкту його корисних якостей), так і істотну і серйозну підготовку до такого використання. Значна та серйозна підготовка до попереднього використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка означає, що користувач незалежно від заявника може здійснити комерційне використання зазначеного об'єкта. Головне в тому, що таке використання почалося до подання заявки. Цим положенням охоплюється і дата пріоритету, якщо було заявлено пріоритет.

Будь-які цивільно-правові відносини між заявником і суб'єктом права попереднього користування не виникають і не потребують будь-якого формального оформлення. Право попереднього користування винаходом, корисною моделлю, промисловим зразком виникає лише в силу факту такого використання. Зазначений суб'єкт ніякого документа на право використання не одержує. Спори, що можуть виникнути із цього приводу, розв'язуються в судовому порядку.

Право попереднього користувача носить безоплатний характер. Суб'єкт цього права не зобов'язаний виплачувати будь-яку винагороду за використання запатентованого винаходу, корисної моделі, промислового зразка.

Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки з підприємством чи діловою практикою. Якщо відчужується лише частина підприємства чи ділової практики, в якому використано винахід, корисна модель, промисловий зразок, то таке відчуження також вважається правомірним. У даному разі підприємство чи його частина, ділова практика чи її частина вважаються тими, в яких використано винахід, корисна модель, промисловий зразок або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.


44. Правові наслідки припинення чинності виключних майнових прав на винахід та корисну модель.
ЦКУ с. 466, 467, 468

Патентовласник має право в будь-який час відмовитися від патенту повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи. Не допускається повна або часткова відмова від патенту без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором, зареєстрованим в Установі, а також в разі накладення арешту на майно, описане за борги, якщо до його складу входять права, що засвідчуються патентом.

Дія патенту припиняється в разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання чинності патенту. Річний збір за підтримання чинності патенту сплачується за кожний рік його дії починаючи від дати подання заявки. Дата подання заявки встановлюється за правилами, викладеними вище. Документ про першу сплату зазначеного збору має надійти до Установи не пізніше чотирьох місяців від дати публікації відомостей про видачу патенту. Документ про сплату збору за кожний наступний рік має надійти або бути відправлений до Установи до кінця поточного року за умови сплати збору протягом його останніх 4 місяців.

Дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено. Річний збір за підтримання чинності патенту може бути сплачений протягом 12 місяців після закінчення встановленого строку. У цьому випадку розмір річного збору збільшується на 50 відсотків. При сплаті збору дія патенту відновлюється. Якщо збір не сплачено протягом 12 місяців, Установа публікує у своєму офіційному бюлетені інформацію про припинення дії патенту. Збір за підтримку чинності патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну модель чи на секретний промисловий зразок не сплачується.

2. На об'єкти права інтелектуальної власності винаходи, корисні моделі, промислові зразки майнові права припиняються в разі відмови патентовласника від своїх прав на зазначені об'єкти. Така відмова може мати місце через будь-які причини — втрата комерційного інтересу, неспроможність підтримувати чинність патентів на зазначені об'єкти, відсутність попиту на такі об'єкти тощо. У такому разі патентовласник подає до Установи заяву про відмову від своїх майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Така заява публікується в офіційному бюлетені Установи. Зазначені майнові права припиняються від дати публікації відомостей про відмову.

Патентовласник на винахід, корисну модель, промисловий зразок має можливість відмовитися, тобто припинити чинність майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, який охороняється належним йому патентом, простіше, — він може припинити сплачування зборів за підтримання чинності патенту. Припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винайди, корисні моделі, промислові зразки означає припинення чинності будь-яких прав на зазначені об'єкти, тобто припинення чинності самого патенту.

Припинення чинності патенту не припиняє чинності винаходу, корисної моделі, промислового зразка. Вони можуть не втрачати своєї комерційної цінності, технічного значення, корисної ефективності тощо. У такому разі винахід, корисна модель, промисловий зразок втрачають власника, права інтелектуальної власності на зазначені об'єкти. Вони нікому не належать на праві інтелектуальної власності, власника як такого більше немає. Проте сам об'єкт може бути корисним для використання. У таких випадках будь-яка особа, яку винахід, корисна модель чи промисловий зразок зацікавили, має право їх використовувати на власний розсуд без виплати будь-якої винагороди за їх використання. Безперечно, таке використання не потребує укладення ліцензійного договору.

Як зазначено у ст. 486 ЦК, відмова від майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може мати місце лише за ініціативою патентовласника і в будь-який час протягом чинності патенту. Зазначена відмова може мати місце і під час чинності ліцензійного договору на право використання будь-якого із цих об'єктів. Припинення чинності патенту за ініціативою патентовласника (ліцензіара) може нанести майнові і моральні збитки особі, яка використовує зазначений об'єкт за договором (ліцензіату).

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (ст. 32) застерігає, що не допускається повна або часткова відмова без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором. Таке попередження повинно бути й тоді, коли на майно ліцензіара накладено арешт, до складу якого входять права інтелектуальної власності, засвідчені патентом.

Проте цей Закон не забороняє відмову від майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок під час чинності ліцензійного договору, а лише не допускає зазначеної відмови без попередження ліцензіара. Ліцензіар має бути попереджений про наступну відмову, і з ним мають бути вирішені всі негативні наслідки такої відмови.

Якщо внаслідок дострокового припинення майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок під час чинності ліцензійного договору ліцензіату будуть заподіяні певні майнові (моральні) збитки, то патентовласник зазначених об'єктів (особа, яка надала дозвіл на використання цих об'єктів — ліцензіар) має відшкодувати заподіяні відмовою збитки. Проте, розв'язання цього спору може бути іншим відповідно до договору чи закону. Поки що чинне законодавство України про інтелектуальну власність і ЦК не передбачають таких випадків. Сторони вправі в договорі передбачити інший шлях розв'язання цього спору ніж передбачений п.2 ст. 467 ЦК.

3. Новий ЦК України передбачає можливість відновлення виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, які були достроково припинені за ініціативою патентовласника. Це нова норма в законодавстві України про інтелектуальну власність. ЦК не визначає будь-яких конкретних підстав для такого відновлення, тобто патентовласник має право на відновлення незалежно від способу припинення зазначених майнових прав.

Клопотання про відновлення достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок має право порушувати лише та особа, яка мала право на патент на той чи інший об'єкт в той час, коли це право було достроково припинено (патентовласник). Клопотання про відновлення достроково припинених зазначених прав подається до Установи, яка й вирішує це питання по суті.

Зазначене клопотання може бути порушене протягом строку чинності зазначених майнових прав інтелектуальної власності. Припинити чинність виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок за ініціативою патентовласника можна в будь-який час чинності патенту, отже, його чинність також може бути відновлена в будь-який час.

Порядок розгляду клопотання про відновлення достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід: корисну модель, промисловий зразок та визначення часу відновлення встановлюються Установою.

45. Підстави визнання прав інтелектуальної власності на промисловий зразок недійсними

Ст.. 469 ЦКУ
Визнання прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок недійсними може мати місце в будь-який час їх чинності. Визнання зазначених прав недійсними здійснюється лише в судовому порядку, воно може бути повним або частковим — визнаються недійсними всі права, що випливають із патенту, або тільки їх частина.

Чинні патентні закони України про промислову власність встановили такі підстави для визнання прав інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, недійсними:

- невідповідності запатентованого винаходу, корисної моделі, промислового зразка умовам патентоздатності, що визначені законом;

- наявності у формулі винаходу, корисної моделі, промислового зразка у сукупності суттєвих ознак, яких не було у поданій заявці;

— порушення вимог до закордонного патентування винаходів, корисних моделей та промислових зразків.

З метою визнання деклараційного патенту недійсним будь-яка особа може подати до Установи клопотання про проведення експертизи запатентованого винаходу, корисної моделі, промислового зразка на відповідність умовам патентоздатності.

Про визнання прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені.

Права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, визнані недійсними повністю або частково, визнаються такими, що не набрали чинності від дати публікації відомостей про видачу патенту.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (ст. 37) та Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» (ст. 23) закордонне патентування виплодів, корисних моделей та промислових зразків здійснюється лише в дозвільному порядку, визначеному зазначеними законами. До подання заявки на одержання охоронного документа на винахід, корисну модель, промисловий зразок в орган іноземної держави, в тому числі міжнародної заявки, заявник зобов'язаний подати заявку до Установи і повідомити її про наміри здійснити таке патентування. В разі відсутності заборони протягом 3-х місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи заявку на одержання патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути подано в органи іноземної держави.

Якщо ж заявник порушить встановлений порядок закордонного патентування, то його права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок можуть бути визнані недійсними в судовому порядку.


46. Відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності
ЦКУ ст.. 431, 432

ЗУ про « Автор та сум права» ст.. 52, 53

ККУ ст. 177
В даному разі мова йде тільки про відповідальність за цивільним правом, яка встановлена ЦК, іншим законом чи договором. В даній статті ЦК не розкривається поняття порушення права інтелектуальної власності чи посягання на нього. Ці поняття розкриваються в законах України про інтелектуальну власність.

Цивільно-правова відповідальність за порушення цивільних прав, в тому числі і за порушення права інтелектуальної власності, передбачена статтями 16, 22, 23. Це загальні цивільно-правові засоби захисту цивільних прав, в тому числі права інтелектуальної власності. До них відносяться: визнання права інтелектуальної власності; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи залагодження матеріальної шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелектуальної власності встановлюється також законами України про інтелектуальну власність. Це спеціальна відповідальність. Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає низку засобів, здійснення яких потерпілий має право вимагати для захисту свого права інтелектуальної власності. Такі ж засоби передбачені й іншими законами України про інтелектуальну власність.

Цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелектуальної власності може бути встановлена і договором. Це може бути така відповідальність, яка не передбачена ні ЦК, ні іншими законами, її можна назвати додатковою до тієї, яка встановлена законодавством. Наприклад, в ліцензійному договорі на використання об'єктів права інтелектуальної власності може бути встановлена додаткова відповідальність за порушення умов цього договору. Додаткова відповідальність, встановлена договорам, не може суперечити чинному законодавству. Але вона має силу майнової відповідальності, встановленої законом.


Кримінальний кодекс України
(набув чинності з 01.01.2001 р. )
Стаття 177. Порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності.
1. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, - караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, - караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для їх виготовлення.
Примітка. У статтях 176 та 177 цього Кодексу матеріальна шкода вважається завданою в значному розмірі, якщо її розмір у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі - якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян,а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
(Стаття 176 в редакції Закону N850-IV від22.05.2003, із змінами, внесеними згідно із Законом N3423-IV від 09.02.2006)
Стаття 177. Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію
1. Незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, сорту рослин, раціоналізаторської пропозиції, привласнення авторства на них, або інше умисне порушення права на ці об'єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, - караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь іматеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, - караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для її виготовлення.
(Стаття 177 в редакції Закону N850-IV від 22.05.2003; із змінами, внесеними згідно із законом N3423-IV від 09.02.2006)
47. Загальна характеристика авторського договору.
Використання творів науки, літератури і мистецтва іншими особами може здійснюватися на підставі авторського договору. Порядок укладання цих договорів визначається Цивільним Кодексом України та Законом Україні «Про авторське право і суміжні права».

Авторський договір за своєю юридичною природою цивільно-правовим договором. Відповідно до ЦКУ використання об’єкту інтелектуальної власності здійснюється іншою особою тільки з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта інтелектуальної власності (крім випадків, встановлених законом). Умови передання майнових прав інтелектуальної власності визначаються договором.

Авторський договір можна визначити як договір, відповідно до якого автор передає або зобов’язується передати в майбутньому користувачу свої права на використання твору науки, літератури, мистецтва в межах і на умовах, узгоджених сторонами.

Авторський договір має певні особливості:


предметом договору є твори науки, літератури і мистецтва;

має цивільно-правовий характер, але йому притаманні і власні особливості;

це консенсуальний, взаємний та оплатний договір, авторський договір може бути реальним та безоплатним.

Консенсуальний авторський договір – це угода, при якій права і обов’язки сторін (автора і користувача) виникають з моменту досягнення домовленості.

Реальним є договір, який вважається укладеним з моменту передачі твору або здійснення іншої дії, передбаченої договором.

Взаємний договір – це договір, в якому обов’язок однієї сторони здійснити певні дії викликає обов’язок іншої сторони надати певні матеріальні блага.

Закон не забороняє автору передати користувачу авторські права на безоплатній підставі, але ця умова повинна бути безпосередньо вказана в договорі.

Авторські договори класифікують за різними критеріями:

1. Залежно від виду твору, який виступає предметом договору, розрізняють авторські договори на створення та використання літературних, музичних, архітектурних та інших творів.

2. Залежно від того, чи є предметом договору готовий твір або твір, який ще треба створити, розрізняють:

- авторські договори замовлення – за цим договором автор зобов’язується створити у майбутньому твір згідно з умовами договору і передати його замовникові;

- авторські договори на готовий твір.

3. Залежно від обсягу переданих прав:

- договори про передачу виключних прав (ст.32.п.3);

- договори про передачу невиключних прав (ст.32.п.4-6).

4. Залежно від способу використання твору:

- видавничі договори;

- постановочні договори;

- сценарні договори;

- договори про депонування рукопису;

- договори про використання твору в промисловості;

- договори художнього замовлення і т.д.


6.2. Зміст авторського договору
Елементами авторського договору є суб’єкти, предмет і об’єкт договору, строк, ціна.

Суб’єктами авторського договору є автор або його правонаступники та користувач.

Автор або його правонаступник – це обов’язкова сторона авторського договору, повнолітня, дієздатна фізична особа. Якщо автором є малолітня особа віком до 14 років, або недієздатна особа, договір укладається батьками чи опікунами. Неповнолітні особи віком від 14 до 18 років здійснюють авторські права самостійно.

Якщо твір написаний співавторами, авторський договір укладається зі всіма співавторами. Кожний зs співавторів має право брати участь в обговоренні умов договору. Слід звернути увагу на те, що в ході підготовки збірника договір укладається як з його упорядником, так і з авторами творів, які увійшли до збірника.

Після смерті автора або співавторів права на твір переходять до його спадкоємців за законом чи заповітом. Договір на використання твору має укладатися з ними.

Другою стороною договору є користувач твору – як правило, юридична особа, яка здійснює видавничу, театральну або іншу діяльність, спрямовану на розповсюдження творів науки, літератури та мистецтва.

Предметом авторського договору є майнові права, які автор або його правонаступник передає користувачеві. Закон України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, що предметом авторського договору не можуть бути права, яких не було на момент укладання договору.

Об’єктом авторського договору є сам твір, який передається користувачу, тому що авторські права безпосередньо пов’язані з твором науки, літератури і мистецтва. Тому авторський договір має містити як види прав, які передаються за договором, так і опис твору, по відношенню до якого вони передаються.

Предмет договору є обов’язковою умовою будь-якого авторського договору, тому що усі майнові права на використання твору мають бути визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як передані суб’єктом авторського права, вважаються такими, що не передані і зберігаються за ним.

Важливим елементом авторського договору є строк його дії. Законодавство встановлює, що строк дії договору визначається сторонами самостійно. Строк дії авторського договору не може перевищувати строк його правової охорони (протягом життя автора і 70 років після його смерті). Авторський договір може передбачати і умови дострокового припинення договору.

Залежно від виду авторського договору він може містити й інші строки, наприклад, строк подання твору (якщо він створюється за замовленням), строки усунення зауважень, строки виплати винагороди та ін.

Обов’язковим є строк використання твору, якщо користувач протягом зазначеного строку не використовує твір, автор має право розірвати договір і використати твір на власний розсуд.

Сторони авторського договору повинні визначити авторську винагороду за користування твором. Закон України «Про авторське право і суміжні права» (п.2, ст.33) встановлює, що авторська винагорода визначається у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки встановлені Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).


Стаття 34. Відповідальність за невиконання

авторського договору (ЗУ про «автор та сум пр»)


1. Сторона, яка не виконала або неналежним чином виконала

зобов'язання за авторським договором, зобов'язана відшкодувати

іншій стороні всі збитки, в тому числі упущену вигоду.
2. Якщо автор не передав твір замовникові відповідно до умов

авторського договору замовлення, він повинен відшкодувати

замовникові збитки, в тому числі упущену вигоду.
3. Спори щодо відповідальності за невиконання умов авторських

договорів вирішуються у суді.


48. Загальна характеристика договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності
ЦКУ ст.. 1113

Виключне право — це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам.

Виключні права поділяються на кілька груп, для яких установлений різний правовий режим використання і захисту. Традиційно виділяються дві основні групи: «промислові права» («промислова власність») і «художні права» («художня власність»), до яких примикають «суміжні» права виконавців, виробників фонограм, організацій ефірного і кабельного віщання. Технічний прогрес сприяє розширенню сфери виключних прав, включенню в неї нових видів нематеріальних об'єктів (наприклад, програм ЕОМ та ін.).

Виключні права на об'єкти промислової власності засвідчуються охоронними документами: патентами на винаходи і промислові зразки, свідоцтвами на корисні моделі, товарні знаки, найменування місць походження. Патенти і свідоцтва видаються відповідно до встановленої процедури патентним відомством України на основі акта державної реєстрації заявлених об'єктів.

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності — це угода, за якою одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

До об'єктів виключних прав інтелектуальної власності відносяться такі результати договірних досліджень і розробок, правовий режим яких установлений спеціальними законами й іншими правовими актами. У науково-технічних розробках застосовуються винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

Факт укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше.

Нікчемними визнаються ті умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем, передбаченим цим Кодексом та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів.


49. Обєкти права інтелектуальної власності

Ст.. 420 ЦКУ


Об'єктами права інтелектуальної власності є результати інтелектуальної, творчої діяльності, які відповідають вимогам закону. Зазначені результати можуть бути втілені в об'єкти наведеного переліку. Цей перелік не замкнутий, він може поповнюватися новими результатами творчої діяльності. Не всі об'єкти наведеного переліку є результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Він містить в собі низку об'єктів, прирівняних до зазначених результатів.

Умовно весь перелік об'єктів права інтелектуальної власності прийнято поділяти на чотири групи.

Першу групу — авторське право і суміжні права — складають літературні і художні твори, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі програми, організацій мовлення.

Другу групу складають об'єкти промислової власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції.

До третьої групи відносяться сорти рослин і породи тварин, які прирівняні до об'єктів промислової власності за своїм правовим режимом. Вони, безперечно, є творчими результатами

І при відповідності вимогам закону визнаються об'єктами інтелектуальної власності.

Четверту групу складають комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення. В точному значенні ці об'єкти не є результатами творчої діяльності, але в правовому режимі вони також прирівнюються до об'єктів промислової власності. В спеціальній літературі прийнято називати право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Поза межами цього поділу залишився такий об'єкт як наукове відкриття. На наукове відкриття виключного права не виникає, воно визнається надбанням всього людства, тому його визнавати об'єктом права інтелектуальної власності можна лише умовно. Право авторства і право пріоритету визнається за авторами наукового відкриття.


50. Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал