Кодекс законів про працю України (ст. 42, 91, 126), 06. 1971



Сторінка3/10
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.38 Mb.
ТипКодекс
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Глава 75 ЦКУ

Інститут права інтелектуальної власності є одним з найважливіших інститутів цивільно-правової науки. Охороняючи духовні цінності нашого народу, він створює правові підстави регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі творчої та науково-технічної діяльності людей. Так, відповідно до чинного законодавства України створення творів літератури, науки та мистецтва, винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо є підставою для виникнення у їх автора комплексу особистих немайнових та майнових прав на результат своєї творчої праці.


Право інтелектуальної власності на твори літератури, науки та мистецтва (авторське право) виникає в автора автоматично, без виконання будь-яких формальностей, з моменту створення твору. На відміну від авторського права, момент виникнення права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки (патентного права, або права промислової власності), супроводжується проходженням процедури реєстрації зазначених об´єктів у відповідних державних органах.
Правомірно набуте авторське або патентне право може передаватись іншим особам на підставі договору (слід акцентувати увагу на тому факті, що відчужуватися можуть лише майнові права автора, особисті немайнові авторські права, за окремими винятками, є невідчужуваними). Відповідно до ст. 1107 ЦК України розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватися на підставі таких договорів:
1) ліцензія на використання об´єкта права інтелектуальної власності;
2) ліцензійний договір;
3) договір про створення за замовленням і використання об´єкта права інтелектуальної власності;
4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
5) інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є двосторонніми (правами та обов´язками наділені обидві сторони договору: суб´єкт права інтелектуальної власності та особа, яка виявляє бажання використовувати об´єкти авторського чи патентного права); нонсенсуальними (договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами), від-платними (обов´язку однієї сторони вчинити певні дії відповідає обов´язок іншої сторони).
Істотними умовами договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є: предмет (об´єкт права інтелектуальної власності, права щодо використання якого передаються за договором; конкретні права, що передаються; способи використання зазначеного об´єкта тощо), ціна (плата за використання об´єкта права інтелектуальної власності) та строк (період у часі, протягом якого діє договір). Крім того, за власним бажанням сторони можуть включити у договір й інші умови, без досягнення згоди за якими договір не буде вважатись укладеним.
Сторонами договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності є суб´єкт права інтелектуальної власності (ліцензіар, автор тощо) та особа, яка виявила бажання використовувати об´єкт права інтеле

ктуальної власності (ліцензіат, замовник тощо).

Сторонами даного договору можуть бути як фізичні особи, які досягли 14 років, так і юридичні особи (незалежно від форми власності та місцезнаходження).
Форма договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності є письмовою. У разі недодержання письмової форми дані договори є нікчемними. Проте законом можуть встановлюватись випадки, в яких договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності можуть укладатися усно (ч. 2 ст. 1107 ЦК України).
Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності не підлягають обов´язковій державній реєстрації, хоча вона може бути здійснена на вимогу однієї із сторін у порядку, встановленому законом. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об´єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право звернення до суду за захистом своїх прав.
Розглянемо особливості окремих договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.


  1. Ліцензійні договори на об’єкти авторського права.

Ст.. 1109, 1110 ЦКУ
Ліцензійний договір — це правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу (ліцензіар) надає фізичній або юридичній особі (ліцензіатові) дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного терміну однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов'язується сплатити винагороду за надання права на використання винаходу.

Визначальною концепцією юридичної природи ліцензійних договорів є цивільно-правовий характер даних відносин.

Основна мета ліцензійного договору — забезпечити можливість практичного використання конкретного технічного рішення. Але, деталізуючи мету ліцензійних відносин, можна відзначити, що вона складається, з одного боку, з можливості використання винаходу (запатентованого або незапатентованого) у виробництві і як результат — отримання прибутку, з іншого - з отримання винагороди за надане право користуватися винаходом.

Деякі ознаки та умови ліцензійного договору схожі з ознаками та умовами інших цивільно-правових договорів. Ліцензійний договір — це окремий вид договору і ототожнювати його, зокрема, з договорами купівлі-продажу, найму або товариства, не можна.

Сторонами у договорі — ліцензіаром і ліцензіатом — можуть виступати всі учасники цивільно-правового обігу, тобто фізичні і юридичні особи та держава, інтереси якої представляє Держпатент України. Ліцензіар — це власник запатентованого або незапатентованого винаходу. Ліцензіат—фізична або юридична особа, яка відповідно до ліцензійного договору отримала дозвіл (ліцензію) на використання винаходу.

Особливістю участі в ліцензійному договорі є те, що і з боку ліцензіара, і з боку ліцензіата можуть брати участь кілька осіб. Так, лі-цензіарами виступають співавтори винаходу, а ліцензіатами — кооперативні юридичні особи. Володільцем патенту може бути особа, яка не досягла 18 років, у ліцензійних відносинах інтереси цієї особи захищатиме її законний представник.

Структуру ліцензійного договору визначає його зміст, який у свою чергу грунтується на умовах, погоджених сторонами з метою встановити їх взаємні права та обов'язки. Зазначені умови мають неоднакове правове значення.

Істотні умови ліцензійного договору поділяються на дві групи — об'єктивні та суб'єктивні.

Об'єктивними істотними умовами визнаються ті, які є такими за законом або необхідні для договорів даного виду.

Суб'єктивні істотні умови — це ті, які на вимогу будь-якої сторони мають бути узгоджені між сторонами. Якщо з будь-якої такої умови не досягнуто згоди, договір чинності не набирає.

До об'єктивних істотних умов належать сторони у договорі; предмет договору; вид ліцензії; вартість ліцензії, винагорода; строк чинності договору.

У ліцензійному договорі обов'язково застережується обсяг прав, наданих за ліцензійним договором (обсяг використання предмета ліцензії і територія, на якій ліцензіату дається право його використовувати).

Ліцензійним договором можуть передбачатися випадки, при яких може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Ліцензія може бути надана як на право виробництва, так і на право збуту ліцензійної продукції; одночасно може бути встановлене кількісне обмеження як щодо виробництва, так і щодо продажу.

Право використовувати предмет ліцензії може бути надано і на території кількох країн (у тому числі наданням субліцензій). Чітке визначення в договорі території, на якій ліцензіат може здійснювати експорт виробу, має важливе правове значення, оскільки від цього залежить становище на ринку ліцензіара й інших ліцензіатів.

При передаванні або переуступленні прав промислової власності тверда сума може виплачуватися на момент передавання або переуступлення прав промислової власності або у випадку ліцензії на промислову власність чи договору про передачу технології --по укладенні ліцензії або договору або невдовзі чи через якийсь час після того, у вигляді або разового платежу, або серії послідовних платежів. Останні можуть бути здійснені відповідно до певних подій, наприклад, підписання ліцензії або договору або надання певної технічної інформації.


  1. Права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору.


Ст. 429 ЦкУ
За загальним правилом особисті немайнові права інтелектуальної власності залишаються за працівником, який створив об'єкт права інтелектуальної власності в порядку виконання трудового договору. В окремих, передбачених законом, випадках деякі особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник, який створив даний об'єкт права інтелектуальної власності.

ЦК не містить норм, які б передбачали належність особистих немайнових прав роботодавця (фізичним або юридичним особам, де або в яких працює працівник, що створив об'єкт права інтелектуальної власності).

Норма ЦК про розподіл майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений працівником у зв'язку з виконанням трудового договору, між працівником і роботодавцем, є новою. Раніше чинне законодавство України про інтелектуальну власність такої норми не знало.

Дана норма проголошує, що майнові права інтелектуальної власності в такому разі належать зазначеним особам спільно, але не порівну. Думається, що в окремих випадках ці права можуть розподілятися між працівником, який створив об'єкт права інтелектуальної власності у зв'язку з виконанням трудового договору, і роботодавцем не обов'язково порівну.

При розподілі зазначених прав слід враховувати вклад у створення об'єкта права інтелектуальної власності кожної сторони — творчий

внесок працівника та матеріальне, фінансове та інше забезпечення робіт по створенню даного об'єкта.

Здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, може породжувати свої специфічні особливості. Це можуть бути різноманітні особливості, які можуть зумовлюватися характером самого об'єкта права інтелектуальної власності та інтересами сторін. Відповідно до Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» який містить норму, відповідно до якої роботодавець має право затримати в себе заявку на винахід в якості конфіденційної інформації на чотири роки. Думається, що така специфічна особливість здійснення майнового права інтелектуальної власності роботодавцем має бути більш детально урегульована додатковим законом.


  1. Субєкти авторського права.

За загальним правилом, автором будь-якого твору визнається той, хто його створив, результатом творчої праці кого є цей твір. Творцем може бути будь-яка фізична особа — громадянин України, іноземний громадянин або особа без громадянства. При цьому не має значення стать, національність, громадянство, незалежно від віку і стану дієздатності автора. Авторське право виникає з того моменту, як тільки твір набуде об'єктивної форми, яку можуть сприймати інші.

ЦК поділяє суб'єктів авторського права на дві групи — первинних і похідних. До першої групи відносяться тільки творці, якими можуть бути тільки фізичні особи. До другої групи відносяться інші фізичні і юридичні особи, до яких авторське право перейшло на підставі договору або чинного закону.

Особливою категорією авторів, саме творців творів, є неповнолітні та інші недієздатні особи. Історія розвитку права інтелектуальної власності знає немало випадків, коли неповнолітні діти (в тому числі й малолітні) та інші недієздатні особи створювали прекрасні об'єкти, які можуть охоронятися авторським правом. Такі

особи мають право творити і бути суб'єктом авторського права, його носіями. Відповідно до ст. ЗЗ ЦК особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні) можуть здійснювати особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецтва, на об'єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом.

Проте здійснювати свої майнові права інтелектуальної власності зазначені особи та інші недієздатні особи самостійно не можуть. За малолітніх та повністю недієздатних осіб авторські права здійснюють їх батьки або опікуни як їх законні представники. Вони укладають від імені малолітніх авторів договори, виступають на захист їх прав в разі правопорушення і т. ін.

Але зазначені особи не беруть на себе будь-яких обов'язків за цими договорами і не несуть відповідальності за їх виконання. Стороною в такому договорі є сам малолітній.

Громадяни, які в силу тих чи інших обставин обмежені у своїй дієздатності, здійснюють свої авторські права лише зі згоди своїх піклувальників.

Неповнолітні, тобто особи віком від 14 до 18 років, здійснюють свої авторські права самостійно. Відповідно до ст. 34 ЦК такі неповнолітні особи самостійно здійснюють свої авторські права на результати літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що охороняються законом.

Іншими суб'єктами авторського права (похідними) можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, в тому числі і держава Україна, до яких авторське право переходить на підставі договору або закону.




  1. Колективне управління авторськими правами

ЗУ «про авторські та суміжні права» ст.. 45-49
Відповідно до чинного законодавства України суб’єкти авторського права і суміжних прав мають право вільно користуватися та розпоряджатися своїми творами як особисто, так і управляти своїми правами через повіреного або організацію колективного управління.

Оформлення прав на той чи інший об’єкт інтелектуальної власності, як правило, дуже складний процес, який потребує наявності професійних знань. У світі вже давно з’явилися і успішно діють спеціальні фахівці, що здійснюють управління майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав.

Суб’єкт авторського права і суміжних прав може доручити управління своїми майновими правами повіреному, з яким укладається спеціальний договір-доручення. Повірений зобов’язаний дотримуватися чинного законодавства, діяти тільки в межах повноважень, переданих суб’єктом. Однією з основних функцій повіреного є захист прав і законних інтересів авторів та інших суб’єктів авторського права і суміжних прав. Повірений повинний діяти від імені і в інтересах особи, яка довірила управління своїми колективними правами.

Автори творів науки, літератури, мистецтва, виконавці, виробники фонограм, відеограм, організації мовлення мають право створювати організації, які здійснюють управління майновими правами авторів та інших суб’єктів авторського права і суміжних прав на колективній основі. Ці організації одержали назву організації колективного управління майновими правами. Такі організації існують у багатьох країнах світу, також існують міжнародні організації колективного управління майновими правами, наприклад, Міжнародна організація акторів, Міжнародна організація музикантів та ін.

В Україні діють такі організації колективного управління майновими правами: Державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав»; Всеукраїнське об’єднання суб’єктів авторських і суміжних прав «Оберіг»; Об’єднання підприємств «Український музичний альянс»; Об’єднання підприємств «Українська ліга музичних прав»; Всеукраїнська громадська організація «Агенція охорони прав виконавців»; Асоціація «Дім авторів музики в Україні»; Всеукраїнська громадська організація «Автор»; Асоціація «Гільдія виробників відеограм і фонограм»; Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнське Агентство з авторських та суміжних прав»; Приватна організація «Українське агентство з авторських прав»; Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнське Агентство Авторських Прав». Основною сферою діяльності організацій колективного управління є управління на колективній основі майновими правами виконавців.

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» організації колективного управління повинні виконувати від імені авторів та інших суб’єктів авторського права і суміжних прав на основі одержаних від них повноважень такі функції:

а) узгоджувати з особами, які використовують об’єкти авторського права і (або) суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору;

б) укладати договори про використання прав, переданих в управління. Умови цих договорів повинні відповідати положенням статей 31–33 Закону України «Про авторське право і суміжні права»;

в) збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав суб’єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб’єктам прав відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права»;

г) вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, у тому числі звертатися до суду за захистом прав суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб’єктів.

Організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, у тому числі та про взаємне представництво інтересів.

Організації колективного управління можуть доручати на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями управляти на колективній основі закордоном майновими правами українських суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі про взаємне представництво інтересів.

На основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об’єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об’єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Суб’єкти авторського права і (або) суміжних прав, які непередали організаціям колективного управління повноваження на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об’єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об’єктів суміжних прав із дозволів на використання, що надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об’єкти.

Організації колективного управління мають право резервувати на своєму рахунку суми винагороди без запиту, що надійшла їм від осіб, які використовують об’єкти авторського права і (або) суміжних прав. Після трьох років від дня надходження на рахунок організації колективного управління відповідних сум суми винагороди без запиту можуть бути використані для чергових виплат суб’єктам авторського права і (або) суміжних прав або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах суб’єктів авторського права і суміжних прав.




  1. Порядок створення та реєстрації організації колективного управління авторськими правами.

Організації колективного управління створюються суб’єктами авторського права і суміжних прав, вони мають статус юридичної особи після державної реєстрації (здійснюється у загальному порядку, встановленому для некомерційних організацій). Такі організації діють на підставі затверджених свідоцтв та в межах повноважень, одержаних від суб’єктів авторського права і суміжних прав.

Облік організацій колективного управління та нагляд за їх діяльністю здійснює Державна служба інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. Організація колективного управління зобов’язана стати на облік у ДСІВ протягом 30 днів після її державної реєстрації. У разі пропущення зазначеного строку організація повинна надати ДСІВ пояснення у письмовій формі з обґрунтуванням причин, які призвели до затримки подання документів у встановлений строк. Про взяття на облік організації колективного управління ДСІВ видає свідоцтво про облік встановленого зразка. Право на діяльність організація колективного управління отримує з моменту видачі свідоцтва про облік організації колективного управління. Облік організацій колективного управління є засобом державного контролю дотримання організаціями колективного управління вимог законодавства щодо таких організацій.

Організація може бути взята на облік, якщо вона:

а) є юридичною особою;

б) немає на меті безпосередньо або опосередковано одержувати прибуток;

в) метою діяльності є – управління на колективній основі майновими правами суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав;

г) немає права займатися господарською комерційною діяльністю чи використовувати будь-яким чином об’єкти авторського права і (або) суміжних прав, доручені їй для управління;

ґ) поширює свою діяльність на територію всієї України і має місцеві відділення або представництва у більшості областей України;

д) створена засновниками, об’єднує членів (учасників) організації, які є суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав і передали на підставі договорів власні майнові права в колективне управління цій організації;

е) має статут, що відповідає вимогам законодавства, зокрема у сфері авторського права і суміжних прав.

Організація колективного управління підконтрольна Державному департаменту інтелектуальної власності. Вона зобов’язана надавати ДСІВ інформацію для здійснення нагляду в такі строки:

а) про укладення двосторонніх чи багатосторонніх договорів з іншими організаціями колективного управління, у тому числі іноземними, та про управління майновими правами суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі осіб, які не передали організації колективного управління відповідні повноваження – один раз на півроку;

б) про зміни, що вносяться до статуту організації – протягом п’яти робочих днів після оформлення внесення відповідних змін згідно із законодавством;

в) про укладання договорів управління майновими правами суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав – один раз на півроку;

г) про результати аудиторських перевірок – не пізніше п’яти робочих днів після оформлення висновку перевірки;

ґ) інформація про річний баланс, річний звіт за формою відповідно до законодавства – до 20 березня, наступного року за звітним;

д) про осіб, уповноважених представляти організацію – протягом 10 робочих днів кожного разу, коли обрання (призначення) чи звільнення з посади має місце.

Інформація, одержана під час виконання функцій нагляду, не може бути розголошена без згоди організації, крім випадків, які передбачені чинним законодавством. За порушення цих вимог передбачена відповідальність згідно з чинним законодавством.


  1. Поняття та види об’єктів авторського права.

Твори як об’єкти авторського права відрізняються за різними критеріями: за об’єктивною формою, способами відображення, ступенем самостійності, видами використання та ін. Різниця, яка існує між творами, впливає на їх правовий режим.

Перш за все усі твори поділяються на три групи: твори науки, літератури, мистецтва.

Під творами науки розуміють будь-які твори, основний зміст яких складається із створення і систематизації об’єктивних знань про дійсність. Творами літератури вважаються художні твори, виражені у словесній формі. Твори мистецтва – це усі інші твори художньої творчості, в тому числі твори архітектури, живопису, графіки.

Цивільний Кодекс України, Закон «Про авторське право і суміжні права» відносять до об’єктів авторського права:

а) літературні та художні твори, зокрема:


романи, поеми, статті та інші письмові твори;

лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші сценічні твори;

твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

фотографічні твори;

твори ужиткового мистецтва;

ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів (похідні твори);

збірники творів, інші складені твори, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної власності;

б) комп’ютерні програми;

в) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

г) інші твори.

Значну групу об’єктів складають літературні та художні твори, до яких законодавство відносить романи, поеми, статті, лекції, промови, драматичні твори, музичні тощо. Залежно від форми вираження вони поділяються на письмові та усні. Крім того, твори можуть бути зафіксовані в іншій об’єктивній формі – плівки, грампластинки, магнітні диски і т.п. До усних творів належать промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо. Ці твори теж охороняються законом. Однак твір, виражений в усній формі, захистити досить складно. У разі порушення авторських прав автору, який немає такого усного твору на матеріальному носії, дуже важко довести факт порушення. Такий твір практично неможливо захистити від неправомірних дій та від перекручень. Тому слід уникати усної форми твору. Усі інші твори відносяться до письмових.

Важливе значення має поділ творів на опубліковані та неопубліковані. Законодавець поділяє твори також на оприлюднені та не оприлюднені. При усій схожості цих понять, вони не є тотожними. Розглянемо кожне з цих понять.

Відповідно до закону оприлюдненим твір стає тоді, коли за згодою автора або іншого суб’єкта авторського права здійснюється дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо.

Опублікуванням твору вважається випуск в обіг примірників твору за згодою автора або іншого суб’єкта авторського права у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки з урахуванням характеру твору.

Таким чином, незважаючи на схожість цих понять, вони збігаються за змістом.

Ще одним критерієм поділу творів на окремі види є ступінь самостійності твору. За цим критерієм твори поділяються на оригінальні (самостійні) і залежні (похідні).

Оригінальним вважається твір, усі елементи якого створені самим автором. Відповідно до законодавства до елементів, що охороняються авторським правом, відноситься мова (зовнішня форма) та система образів (внутрішня форма). Зміст твору, що не пов’язаний з формою, законом не охороняється. Твір, зміст якого запозичений (тема, сюжет, матеріал), але має нову форму, визнається оригінальним.

Об’єктами авторського права є і так звані похідні твори. Похідний твір – це твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдання шкоди його охороні (анотації, адаптації, аранжування, обробка фольклору та інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову. Похідні твори охороняються, якщо вони мають нову форму порівняно з оригіналом. Крім того, авторське право на такий твір автора отримує тільки при умові дотримання прав автора, твір якого перекладається, переробляється, аранжується. Як правило, закон вимагає згоди автора оригінального твору.

Велике практичне значення має поділ творів на службові та неслужбові. Службовий твір – це твір, створений автором згідно з виконанням службових обов’язків, відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем. Особливості службового твору такі: 1) авторське право на такий твір належить автору; 2) право на використання службового твору належить роботодавцю, з яким автор знаходиться у трудових відносинах, якщо в трудовому договорі не передбачено інше; 3) розмір авторської винагороди за кожний вид використання службового твору визначається договором між автором і роботодавцем; 4) відносини між автором службового твору і роботодавцем визначаються трудовим договором (контрактом).

Поділ творів на окремі види має не тільки теоретичне, але і практичне значення. Це дозволяє враховувати усі особливості того чи іншого твору, що впливає на рівень його правової охорони.





  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал