Кодекс законів про працю України (ст. 42, 91, 126), 06. 1971



Сторінка2/10
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.38 Mb.
ТипКодекс
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Глава35


  1. Наукові теорії права інтелектуальної власності.

Загалом калейдоскоп теорій та уявлень про сутність інтелектуальної власності та права інтелектуальної власності вражає уяву навіть досвідченого науковця. Це теорія привілеїв і договірна, теорія промислової власності та нематеріальна (імматеріальна), теорія особового права (або персональна) і теорія інтелектуальних прав, деліктна доктрина інтелектуальної власності та рентна конструкція, теорія вічної промислової власності, й, нарешті дві основні теорії права інтелектуальної власності, кожна з яких має своїх палких прихильників і опонентів в усі часи існування поняття права інтелектуальної власності — це проприєтарна теорія (теорія власності та теорія квазівласності) і теорія виключних природних прав.

Представники проприєтарної теорії ототожнюють права авторів та інших осіб на продукти творчої діяльності з правом власності на матеріальні об’єкти. Перед ними одразу постала проблема визначення змісту правомочностей власника, способів охорони цієї власності, правових форм передачі цієї власності іншим особам. Отже, будь-який винахід чи відкриття було проголошено власністю його автора, а згодом постало питання про поширення облігаторного підходу і на твори літератури, мистецтва і науки. За суб’єктом права власності на «нетілесні» об’єкти було визнано ті ж правомочності, які належали власникам «тілесних об’єктів»: право володіння, право користування і право розпорядження.

На відміну від попередньої, теорія виключних прав у своїй основі була побудована на тому, що в самій природі виключного права знаходиться заборонна функція, яка дозволяє патентоволодільцю виключити третіх осіб із несанкціонованого використання запатентованого винаходу, і це право є факультативним. Отже, виключне право дозволяє заборонити використання цього права будь-якій третій особі.




  1. Зміст права інтелектуальної власності

Для сучасної концепції українського цивільного права характерним є те, що право інтелектуальної власності стосовно особи розглядається у 2 значеннях: 1) як елемент правосуб'єктності (правоздатності, статусу) особи; 2) як суб'єктивне право. Відповідно і тлумачиться зміст права інтелектуальної власності.

По-перше, йдеться про сукупність майнових та немайнових прав, ікі разом складають "право інтелектуальної власності" як елемент і атусу приватної особи. Саме Так "зміст права інтелектуальної власності" визначений у ст.ст. 418, 423, 424, 425 ЦК.

Зокрема, ч. 2 ст. 418 ЦК розкриває зміст права інтелектуальної власності як елементу правосуб'єктності, вказуючи, що право інтелек- і уальної власності становлять особисті немайнові права інте- ісктуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК та іншими законодавчими актами.

Згідно зі ст. 423 ЦК особистими немайновими правами суб'єктів нрава інтелектуальної власності є:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інте- іектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації іворця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права, встановлені законом.

Зазначені немайнові права можуть бути поділені на два види:

а) особисті немайнові права, пов'язані з майновими правами; її) особисті немайнові права, не пов'язані з майновими правами.

Особистим немайновим правом, пов'язаним з майновим правом, є право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому випадку визнання автором породжує для людини усю сукупність майнових прав інтелектуальної власності (ст. 424 ЦК).

Особистим немайновим правом, не пов'язаним з майновим правом, і право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності, та деякі інші особисті немайнові права. Хоча завдання шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності тягне виникнення у нього права на відшкодування моральної шкоди, однак це є наслідком правопорушення, а не результатом творчої діяльності.

Висновок про те, що ч. 1 ст. 423 ЦК розрізняє два види особистих немайнових прав суб'єкта права інтелектуальної власності (особисті немайнові права, пов'язані з майновими правами, та особисті немайнові права, не пов'язані з майновими правами), не суперечить положенням ч. З цієї ж статті про те, що особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Співвідношення цих прав виглядає таким чином. Особисте немайнове право на визнання творця об'єкту інтелектуальної власності автором, породжує для нього всю сукупність майнових прав інтелектуальної власності. Разом з тим, навіть якщо він не реалізує жодне з майнових прав, це не вплине на його право бути автором твору, захищати недоторканність цього твору.

Особисті немайнові права є чинними безстроково (ч. 1 ст. 425 ЦК). Вони можуть відчужуватися (переходити від автора до іншої особи) лише у виняткових випадках, котрі спеціально встановлені законом. Таке рішення пов'язане з тим, що ці особисті немайнові права належать саме певній особі — автору, творцю об'єкта права інтелектуальної власності. Винятком із загального правила можна назвати перехід у разі смерті автора його права на охорону недоторканності твору до особи, уповноваженої на це автором (ст. 439 ЦК).

Майнові права суб'єкта права інтелектуальної власності — це суб'єктивні права учасників правовідносин, що виникають в результаті інтелектуальної, творчої діяльності, які пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також з тими матеріальними вимогами, які виникають з приводу розподілу цього майна і його міни.

Майнові права у правовідносинах інтелектуальної власності можуть бути як абсолютним (виключним) правом творця або інших осіб на об'єкт права інтелектуальної власності, так і мати зобов'язальний характер у правовідносинах, пов'язаних з передачею цих прав від автора до іншої особи.

Частина І ст. 424 ЦК включає обидва згадані вище майнових права інтелектуальної власності, зазначаючи, що такими майновими правами є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Загалом вказані майнові права інтелектуальної власності належать до абсолютних прав речового характеру, мають виключний характер. Разом з тим, у процесі їхнього використання можуть виникати і права зобов'язального характеру (наприклад, при укладенні договору про передачу твору автором для використання іншою особою).

Хоча майнові права інтелектуальної власності належать до абсолютних прав і підлягають абсолютному захисту, законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності. Однак такі обмеження та винятки можливі за умови, що вони не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав. На відміну від особистих немайнових прав інтелектуальної власності, існування майнових прав у правовідносинах інтелектуальної власності обмежене строком. Частина 2 ст. 425 ЦК, де закріплене це правило, не встановлює конкретних термінів, лише вказуючи, що майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених Кодексом, іншим законом чи договором. Отже, ця норма має відсильний характер. Прикладом спеціальної норми, що встановлює конкретний строк у цій галузі, може бути ст. 446 ЦК, яка передбачає, що за загальним правилом строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через 70 років, що відраховуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього зі співавторів, який пережив інших співавторів. З цього правила законом можуть бути встановлені винятки. Скажімо, строк чинності суміжних майнових прав у більшості випадків складає 50 років (ст. 456 ЦК)

Оскільки існування майнових прав інтелектуальної власності обмежене певним строком, то вони можуть бути припинені і достроково, наприклад, якщо це передбачено договором. Дострокове припинення майнових прав інтелектуальної власності може бути також встановлено безпосередньо законом.

Оцінюючи зміст права інтелектуальної власності як суб'єктивного права творця та інших осіб, зазначених у законі, слід виходити із загальної характеристики суб'єктивного цивільного права як такого, що містить 3 складових: 1) можливість певної власної поведінки (здійснення права); 2) можливість вимагати певної поведінки від інших осіб; 3) можливість вимагати захисту від суду або інших державних органів.

Найбільш повно специфіка змісту права інтелектуальної власності проявляється у першому із вказаних елементів, який розглянемо далі.


  1. Держава як суб’єкт права інтелектуальної власності.

Суб'єктом права інтелектуальної власності може стати держава та її відповідні органи. Держава може стати суб'єктом цього права у випадках, коли сплив строк правової охорони того чи іншого об'єкта інтелектуальної власності, або в порядку спадкування. Держава може стати спадкоємцем як за законом, так і за заповітом. Держава може стати суб'єктом права інтелектуальної власності І на підставі відповідних цивільних правочинів — дарування, безоплатної передачі державі своїх прав їх володільцем тощо. На таких же підставах суб'єктами права інтелектуальної власності можуть стати й інші державні органи та органи самоврядування. Проте ні ЦК, ні інше чинне законодавство України про Інтелектуальну власність не містять норм, які регулювали б порядок переходу права інтелектуальної власності до держави чи її органів у зазначених випадках.




  1. Джерела права інтелектуальної власності в Україні(те, що для законодавства)




  1. Майнові теорії права інтелектуальної власності




  1. Особистісні теорії права інтелектуальної власності

подальший розвиток права інтелектуальної власності виявляв усе більше й більше відмінностей та суперечливостей між правом власності та правами на результати інтелектуальної діяльності. З часом з’явилися філософські концепції, які розглядали авторське право як продовження та відображення особистості самого автора, основоположником яких став І. Кант. Саме на цих концепціях була пізніше побудована теорія особистих прав. Її розробники вважали, що авторське право належить до категорії особистих, та не розрізняли майнові права, а вважали, що всі авторські права є особистими, тому що пов’язані безпосередньо з автором. Саме внаслідок цього у романо-германській правовій системі виокремилася група особистих немайнових прав.
Крім того, існувала ще й інша концепція – концепція інтелектуальних прав, яка була вперше сформульована Є. Пікаром. Зокрема, він стверджував, що права інтелектуальної власності істотним чином відрізняються від права власності на речі, а тому є правом особливого роду, чого не передбачає традиційний поділ прав на речові, особисті та зобов’язальні. Треба відзначити, що багато прихильників цієї концепції взагалі виступають проти використання самого терміна „інтелектуальна власність”, пропонуючи використовувати термін – „інтелектуальні права”, які пізніше лягли в основу теорії „виключних прав” [3, 18– 23].
Розроблені теорії щодо природи прав на результати творчої діяльності відображали об’єктивні процеси, які проходили з уведенням їх у цивільний обіг та отримуваним ефектом. Суб’єктивно ж ці теорії відображали загальний стан науки та розуміння сутності прав на результати творчої діяльності. Це стосувалося проблеми встановлення природи прав, які виникають із факту створення результатів творчої діяльності та визначення їх місця серед інших правових категорій. Тому ця проблема й спричинила тривалі дискусії, що ведуться дотепер.
Як слушно зазначає проф. Р. Б. Шишка, “якщо проаналізувати загалом наведені у літературі класифікації, то можна визначити, що вони проводяться на підставі ознаки публічно-правового або приватноправового підходу до прав на результати творчості”. Виходячи із запропонованої ним схеми поділу цих теорій, до публічно-правових можна віднести такі теорії: а) виключних прав, головним положенням якої є можливість законодавчо наділити виключними правами автора чи його правонаступника як певним привілеєм за створення результату творчої діяльності; б) праці чи творчості як особливого внеску в суспільне надбання гідної винагороди; в) виявлення або збагачення. В основі захисту прав автора чи іншого володільця визнається не сама творча праця, а її результати у вигляді виявлення інтелектуальної думки чи досягнення, завдяки чому збагачується суспільне надбання. Приватноправовими теоріями відповідно вважаються такі: а) концепція інтелектуальної власності (пропрієтарний підхід, який виходить із визнання прав на витвори мистецтва, літератури і технічні новинки різновидом прав речової власності (права власності на нематеріальні об’єкти); б) концепція особистості, що виходить із визнання права на результати творчості невід’ємною частиною особистості її автора; в) концепція привілею, що виходить із надання такого права на певний термін за виявлене старання при створенні результату творчої діяльності [4, 123– 128].
Хоча й необхідно відзначити теоретичну цінність наведеної вище класифікації, слід сказати, що використання критерію поділу ознаки публічно-правового або приватноправового характеру, однак, повною мірою не відображає, яким чином відповідна доктрина визначає місце прав на результати творчої діяльності в системі цивільних прав. Так, наприклад, теорія праці й теорія збагачення лише відображають соціально-економічні причини виникнення цих прав. Тобто вони можуть розглядатись як певне доповнення до доктрини виключних прав, але ж не пояснюють юридичну природу прав на результати творчості. Тому кращим, на думку того ж Р. Б. Шишки, є поділ згаданих вище теорій на певні групи суб’єктивних прав: 1) теорія виключних прав, яка базується на ідеї прав автора як виключно суб’єктивних, що надають йому можливість використовувати будь-яким не забороненим законом способом результат інтелектуальної діяльності, які розглядаються у тісному зв’язку з специфічними особистими немайновими правами; 2) концепція інтелектуальної власності, що заснована на віднесенні майнових та немайнових прав до речових; 3) теорія особистості, яка заснована на віднесені згаданих прав до особистих; 4) теорія інтелектуальних прав, що виходить із віднесення авторських та патентних прав до прав особливого роду, які розміщені поза межами класичного поділу цивільних прав на речові, зобов’язальні й особові.
Необхідно сказати, що англо-американська система більш схильна розглядати право інтелектуальної власності як право власності, а в романо-германській системі більшого поширення набуло визнання його специфічним правом на об’єкт інтелектуальної праці, який охоплює майнові та особисті немайнові права. У Російській Федерації достатньо сильною є традиція визнання прав інтелектуальної власності особливими, виключними правами.
Сьогодні в Україні щодо цієї проблеми домінують дві основні концепції: виключних прав і пропрієтарний підхід. Серед українських учених-юристів не існує єдиної думки з приводу розуміння прав інтелектуальної власності. Так, одні науковці розглядають права на результати інтелектуальної діяльності як право власності, інші ж вважають, що термін „інтелектуальна власність” є не більш ніж логічною абстракцією щодо сукупності виняткових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, а також прирівняних до них засобів індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт і послуг.


  1. Співавторство та його види.

Ст.. 436 ЦКУ
Якщо твір створюється творчою працею двох або кількох авторів (співавторів), то така сумісна творча праця по створенню спільного твору називається співавторством. ЦК розрізняє (як і цивільно-правова теорія) нероздільне, неподільне співавторство і роздільне, подільне співтовариство. Нероздільним визнається таке співавторство, за яким виділити частину твору, написану конкретним співавтором, неможливо. Твір є єдиним цілим. При роздільному співавторстві та чи інша частина твору, написана будь-яким конкретним співавтором, чітко визначена. Кожна з таких частин твору може бути використана окремо як самостійний твір, вона має самостійне значення, не зв'язана з іншими частинами такого спільного твору нерозривно.

При нерозривному співавторстві спільний твір, створений спільно творчою працею кількох співавторів, використовується ними за згодою усіх співавторів. При відсутності такої згоди спір розв'язується судом. При роздільному співавторстві кожен із співавторів має право використовувати свою частину твору самостійно на свій розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна із яких має самостійне значення. Право опублікування та іншого використання такого твору в цілому належить всім співавторам.

Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору.

Співавторство може виникати за таких умов: наявність угоди (письмової чи усної) про спільну співпрацю над створенням твору; зазначена співпраця має носити творчий характер. Надання автору будь-якої технічної допомоги (передрук на друкарській машині твору чи його набір на комп'ютері, надання іншої допомоги) співавторством не визнається; спільна співпраця над твором має бути творчою; співавторство має бути добровільним.

Відносини між співавторами визначаються угодою між ними. Співавторством визнається також дача і запис інтерв'ю. Співавторами інтерв'ю є особа, яка дає інтерв'ю, та особа, яка його взяла. Авторське право на інтерв'ю виникає в кожного з них. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою зазначених осіб.

Винагорода за використання твору, створеного в співавторстві, належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше. Якщо твір, створений у співавторстві, є одним нерозривним цілим і частка кожного із співавторів не може бути виділена, винагорода співавторам належить у рівних частках. При роздільному співавторстві винагорода за використання твору визначається угодою між ними. Якщо такої угоди немає, то розмір винагороди визначається відповідно до частки твору, створеного конкретним співавтором. Проте співавтори можуть домовитися й про інший розподіл винагороди за використання твору, створеного спільною творчою працею.


  1. Ліцензія на використання об’єкту права інтелектуальної власності: поняття, види, порядок надання

Ліцензія – це письмовий дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі патенту на винахід, промисловий зразок, корисну модель.

Ліцензіар – це особа, якій належать виключні майнові права інтелектуальної власності, тобто власник охоронного документу на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Ліцензіат – це особа, якій надано дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію).
Ліцензія може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.
За обсягом прав, що надаються ліцензія може бути таких видів:

• виключна;

• одинична;

• невиключна;

• іншого виду
Виключна ліцензія – ліцензія, яка видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта інтелектуальної власності і видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у визначеній сфері.
Одинична ліцензія – ліцензія, яка видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта інтелектуальної власності в сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання цього об’єкта у визначеній сфері.
Невиключна ліцензія – ліцензія, яка не виключає можливості використання ліцензіаром об’єкта інтелектуальної власності та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкту.
За умовами надання розрізняють такі види ліцензій:

• Субліцензії

• Перехресні

• Зворотні

• Відкриті
Субліцензія (залежна ліцензія) – це письмове повноваження на використання об’єкта інтелектуальної власності іншій особі за згодою обох сторін.
Перехресна ліцензія (крос-ліцензія) передбачає взаємний обмін правами на використання об’єктів інтелектуальної власності, які часто доповнюють одне одного.

Зворотна ліцензія надає ліцензіару право на використання результату творчої діяльності, розробленого ліцензіатом на основі отриманих від ліцензіара знань у результаті покращення чи удосконалення об’єкта основної ліцензії.


Відкрита ліцензія (ліцензія по праву) має місце у випадку, якщо патентовласник згоден надати право на використання об’єкта інтелектуальної власності будь-якій фізичній або юридичній особі за умови оплати винагороди.
Патентовласник може подати заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка до Державного департаменту інтелектуальної власності для офіційного опублікування.
У цьому випадку мито за підтримання патенту в силі знижується на 50%, починаючи з року, наступного за роком публікації такої заявки.

Особа, яка виявила бажання скористатись зазначеним дозволом, зобов’язана укласти з патентовласником договір про платежі. За своєю суттю така ліцензія може бути лише невиключною.


Відповідно до законодавства України патентовласник має право відкликати відкриту ліцензію, якщо ні від кого не надійшло пропозицій щодо використання цього об’єкта. У цьому випадку річний збір за підтримання чинності патенту сплачується у повному розмірі починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання.
Ліцензійний договір – це договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства.
У ліцензійному договорі мають бути вказані: сторони ліцензійного договору, предмет ліцензійного договору, номер патенту і назва винаходу, промислового зразка, корисної моделі, обсяг прав, що передаються, вид ліцензій, строк дії ліцензійного договору, територія дії ліцензійного договору, місцезнаходження (місце проживання) сторін.
Предметом ліцензійного договору є ліцензія (дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності ), а об’єктом – винахід, промисловий зразок або корисна модель.


  1. Порядок отримання патенту на винахід та корисну модель.

Процедура одержання патенту на винахід (корисну модель)

Як показує практика, процедура одержання патенту на винахід в Україні займає 2,5-3 роки, патенту на корисну модель - 9-11 місяців.
В Україні існує єдиний державний орган, уповноважений видавати патенти на винаходи (корисні моделі) - Державний департамент інтелектуальної власності. Заявки на видачу патенту подаються в Український інститут промислової власності (Укрпатент) , що є структурним підрозділом Департаменту.
заяву на видачу патенту на винахід (корисну модель);

опис винаходу (корисної моделі);

формулу винаходу (корисної моделі);

реферат;


креслення (за необхідності).

Крім цього, повинен бути сплачений державний збір за подання заявки у встановленому розмірі.


Заявником винаходу (корисної моделі) може бути його (її) автор, роботодавець автора або їхній правонаступник. Подати заявку може як фізична, так і юридична особа (резидент і нерезидент) - як самостійно (тільки резиденти), так і через довірену особу. В останньому випадку до матеріалів заявки додається довіреність, видана заявником на ведення діловодства.
встановлення дати подання заявки – заявка перевіряється на наявність всіх необхідних документів і матеріалів, а також перевіряється відповідність сплаченого держзбору встановленому розміру. У випадку, якщо матеріали заявки відповідають всім установленим правилам, заявникові направляється повідомлення про встановлення дати подання заявки на винахід (корисну модель).

формальна експертиза – перевіряється правильність оформлення матеріалів заявки та їх відповідність вимогам Закону України «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі». У випадку невідповідності матеріалів заявки якій-небудь із установлених вимог, заявникові направляється повідомлення із зазначенням порушеної вимоги. Протягом двох місяців заявник має можливість виправити помилку або внести уточнення в матеріали заявки. Якщо матеріали заявки відповідають всім установленим вимогам, заявник одержує рішення про завершення формальної експертизи й можливості проведення кваліфікаційної експертизи (за заявками на винаходи) або рішення про видачу патенту на корисну модель.

кваліфікаційна експертиза (проводитися тільки за заявками на винаходи) – перевіряється відповідність заявленого винаходу критеріям патентоздатності, встановлених Законом. Кваліфікаційна експертиза проводиться тільки після одержання Укрпатентом відповідної заяви й оплати збору за її проведення. У випадку невідповідності винаходу якому-небудь із установлених критеріїв, заявникові направляється обґрунтований попередній висновок із зазначенням порушеного критерію. Протягом двох місяців заявник має можливість надати аргументовану відповідь і усунути зазначені недоліки. Якщо винахід відповідає всім установленим критеріям патенотоздатності або якщо експертиза взяла до відома доводи заявника щодо усунення недоліків, заявникові направляється рішення про видачу патенту на винахід.

Після одержання позитивного рішення за заявкою заявник повинен оплатити державне мито за видачу патенту й державний збір за публікацію у встановленому розмірі.


Після оплати відомості про видачу патенту на винахід (корисну модель) публікуються в офіційному бюлетені «Промислова власність» і одночасно заносяться у відповідний Державний реєстр. При цьому заявник винаходу (корисної моделі) одержує патент і статус власника виключних прав на винахід (корисну модель).



  1. Судовий захист прав інтелектуальної власності

Захист права інтелектуальної власності — це сукупність заходів, спрямованих на встановлення та визнання прав інтелектуальної власності у разі їх порушення, оспорення чи невизнання. Захист права інтелектуальної власності може бути здійснено в кримінально-правовому, адміністративно-правовому та цивільно-правовому порядку.

Зокрема, відповідно до ст. 176 КК України, до кримінальної відповідальності притягаються особи, винні в такому порушенні авторського права і суміжних прав, як незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі.

Стаття 177 КК України визнає кримінально караним порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі.

Щодо адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності, то ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення визнає адміністративно караним таке порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, як незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом.

Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності, насамперед, може бути здійснено судом. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності.

Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права", порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є, наприклад: а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, та їх майнові права; б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав — опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення; в) плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору та низка інших порушень.

У разі порушення будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, особа, права якої порушено, має право:

1) вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

2) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

3) подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

4) подавати позови про відшкодування збитків (майнової шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

5) вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України ;

6) брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов'язаних із виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, у порядку, встановленому KM України;

7) вимагати, в тому числі в судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

8) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;

9) вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та суміжних прав.





  1. Немайнові права інтелектуальної

Стаття 423.

Особистими немайновими правами визнаються ті права інтелектуальної власності, які не породжують майнових. Проте деякі з них можуть зумовлювати виникнення майнових прав інтелектуальної власності. Основним особистим немайновим правом є право на визнання певної фізичної особи творцем того чи іншого об'єкта права інтелектуальної власності. Право авторства визнається і за виконавцем.

Право авторства може виражатися зазначенням свого імені на творі і його примірниках і, за будь-якого публічного використання твору, псевдонімом і, навіть, анонімно, якщо це практично можливо. Право авторства проявляється також і в тому, що творець має право забороняти згадування свого імені під час використання його твору, якщо автор хоче залишитися анонімом. Автор має право вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого публічного використання.

Особисті немайнові права належать також і суб'єктам права промислової власності, зокрема, право на присвоєння свого імені або спеціальної назви створеному винаходу чи корисній моделі. Винахіднику належить право авторства на його винахід чи корисну модель. Думається, що такі особисті немайнові права належать й іншим суб'єктам права промислової власності. Спеціальна назва присвоюється сорту рослини.

Авторові належить право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Раніше це право називалося правом на недоторканість. В спеціальній літературі зараз це право часто називають правом на захист репутації автора.

Це право полягає в тому, що при виданні, публічному виконанні та іншому використанні твору забороняється без згоди автора вносити будь-які зміни як в самий твір, так і в його назву і в позначення імені автора. Без згоди автора твір не може супроводжуватися будь-якими передмовами, післямовами, коментарями, поясненнями, а також ілюстраціями. Забороняється також скорочувати твір, змінювати або замінювати окремі глави, порушувати його цілісність без згоди автора. Не допускається будь яке перекручення чи спотворення твору, що може нанести шкоду честі і репутації автора.

Право на недоторканність не поширюється на об'єкти промислової власності. Але забороняється будь-яке посягання на право інтелектуальної власності, здатне завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта інтелектуальної власності.

Суб'єкту права інтелектуальної власності можуть належати й інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, передбачені законом: право на обнародування твору, право на пріоритет, право доступу автора до твору образотворчого мистецтва, право на подання заявки, право на зміну змісту заявки тощо. Ці та інші права за певних умов можуть визнаватися особистими немайновими правами.

Особисті немайнові права за загальним правилом належать тільки творцеві об'єкта інтелектуальної власності. Але у випадках, передбачених законом, можуть належати й іншим особам.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися) іншим особам, за винятками, встановленими законом. ЦК таких випадків не передбачає.




  1. Міжнародне співробітництво в сфері охорони та захисту об’єктів права інтелектуальної власності.

Міжнародна система охорони інтелектуальної власності спрямована на формування єдиних підходів до забезпечення її прав. Комплекс заходів щодо міжнародного співробітництва координує Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), що є однією із 16 спеціалізованих організацій в системі ООН. ВОІВ сприяє розвитку культури ІВ, включає ІВ у політику і програми національного розвитку держав-членів, розробляє міжнародні закони і норми в галузі створення, використання, захисту, охорони та обігу ІВ, надає послуги в рамках глобальних систем охорони в області ІВ, сприяє підвищенню ефективності процесу управління і допоміжних процесів у ВОІВ.

Наша держава є країною-учасницею міжнародних угод, які зобов’язують забезпечення виконання підписаних норм і створення дієвого державного апарату захисту прав ІВ з особливою увагою до судової системи. На даний момент ВОІВ нараховує 184 члени, в тому числі і Україну. Штаб-квартира цієї організації знаходиться у місті Женева, Швейцарія.

На міжнарожному рівні також діють регіональні міжнародні організації, задачами діяльності яких є забезпечення правового захисту створення, використання, обігу обєктів ІВ.

Європейська патентна організація (ЄПО) — міжурядова організація європейських держав, спрямована на розширення їх взаємоспів-робітництва у сфері охорони винаходів, метою якої є запобігання дублюванню діяльності патентних служб різних країн, що забезпечується видачею Європейського патенту, тобто має на меті узгодження національного патентного права з Конвенцієй про видачу європейських патентів. Структуру ЄПО становлять Європейське патентне відомство, основним завданням якого є видача європ. патентів, та Адміністративна рада — орган, що визначає фінансову політику організації, контролює діяльність і призначає керівника.

Євразійська патентна організація має власну патентний-інформаційну систему, що забезпечує доступ до світових, регіональних і національних фондів патентної документації. Інформація про євразійських патентних повірених міститься у відповідному реєстрі патентного відомства. Головне завдання Євразійського патентного відомства полягає в тому, щоб приймати заявки і видавати євразійські патенти, діючі на території держав-учасників Євразійської патентної конвенції.

На африканському континенті діють дві організації подібного напрямку діяльності – Африканська організація ІВ та Африканська регіональна організація промислової власності. Африканська організація ІВ діє до Угоди про створене єдине патентне відомство, розташоване в м. Яунде (Камерун). Прийняте законодавство у сфері охорони промислової власності з багатьох положень близьке до відповідного законодавства Франції.

Африканська регіональна організація промислової власності (АРОПВ) створена у грудні 1976 року на Дипломатичній конференції англомовних країн Африки в м. Лусака (Замбія). У країнах-учасницях АРОПВ єдине законодавство у сфері охорони ІВ відсутнє, тому патент, виданий Відомством цієї Організвції, отримує статус національного тільки після спеціаль­ного схвалення його відомством країни-учасниці.

Глобальне регулювання у сфері ІВ відбувається відповідно до угод, прийнятих ВОІВ. Вони встановлюють обовязкові для всіх країн-учасниць стандарти охорони ІВ.


  1. Загальна характеристика договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал