Ключові слова: культура взаємодії, молодший школяр, гуманний підхід. Актуальність проблеми



Скачати 82.42 Kb.
Дата конвертації27.01.2017
Розмір82.42 Kb.
УДК 37.06:37.034 Гаряча С.А.,

м. Черкаси
ГУМАННИЙ ПІДХІД ДО ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ ВЗАЄМОДІЇ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

У статті висвітлено актуальність орієнтації навчально-виховного процесу у загальноосвітніх закладах на гуманістичні цінності, проаналізовано програмні документи та праці філософів і педагогів, розглянуто питання виховання культури взаємодії.

Ключові слова: культура взаємодії, молодший школяр, гуманний підхід.
Актуальність проблеми. Визначаючи рівень розвитку як суспільства в цілому, так і окремої особистості зокрема, в умовах кризи цінностей, національних і соціальних конфліктів, культура взаємин виступає одним із найважливіших надбань людства, без якої не можливий подальший прогрес суспільства, втілення ідеалів демократії і гуманізму у життя. Це актуалізує необхідність переходу від авторитарних до гуманістичних принципів виховання підростаючого покоління, утвердження цінностей добра, справедливості, честі, гідності, совісті, обов’язку, відповідальності.

У дитячому середовищі часто виявляється відсутність умінь будувати взаємодію, вести діалог з однолітками на правах рівності з повагою один до одного. Саме через взаємодію світ розгортається перед дитиною кожної миті своєї суті і сенсу. У цьому контексті особливої ваги набуває виховання культури взаємодії, яке передбачає формування ціннісного ставлення до себе, оточуючих, Батьківщини, природи.

Потреба у вихованні культури взаємодії молодших школярів зумовлена необхідністю реалізації та втілення гуманного підходу, що ґрунтується на ціннісному ставленні до дитини і повазі до її гідності, як умови особистісного становлення.

Стан дослідження. У вітчизняній та зарубіжній психолого-педагогічній науці цінними є дослідження феномену культури взаємин молодших школярів, зокрема, дослідження особливостей взаємин (І. Булах, О. Киричук, М. Красовицький, А. Мудрик, А. Реан, Д. Фельдштейн), специфіки формування культури взаємин (В. Білоусова, І. Романишин, В. Штифурак, Н. Щуркова), становлення культури взаємин з однолітками (І. Бужиної, А. Глущенка, В. Киричок, О. Кононко, М. Ночевника, К. Чорної).

У педагогічному дискурсі проблема гуманного підходу до виховання обґрунтована В. Сухомлинським, Ш. Амонашвілі, В. Білоусовою, К. Журбою, В. Киричок, К. Чорною, І. Шкільною та іншими.



Метою статті є обґрунтування гуманного підходу до виховання культури взаємин молодших школярів.

Виклад основного матеріалу. Психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, окреслені І. Бехом, Л. Божович, М. Боришевським, С. Якобсон свідчать, що молодший шкільний вік є сенситивним для виховання культури взаємодії, оскільки в цей період закладається підґрунтя світосприйняття, активно формується моральна сфера, інтеріоризуються етичні цінності, усвідомлюється необхідність моральних якостей, поведінки, дотримання етикетних норм.

Як відзначає І.Д. Бех, «віковим новонадбанням сучасного молодшого школяра, яке певною мірою змінює традиційні уявлення про закономірності розвитку особистості в онтогенезі, є більш системний і змістовно диференційований процес його індивідуалізації. Нинішня дитина прагне вичленити своє Я, протиставити себе іншим, виразити власну позицію стосовно інших людей, отримати від них визнання її самостійності, зайнявши активне місце у різноманітних соціальних відносинах, де її Я виступає на рівні з іншими» [3, с.15].

За визначенням українських вчених, під «змістом виховання» розуміється «науково обґрунтована система загальнокультурних і національних цінностей і відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості, що характеризують її ставлення до самої себе, до інших людей, до суспільства і держави, до праці, природи, мистецтва… В основі сучасної вітчизняної методології добору змісту виховання лежить ідея гуманістичної парадигми виховання – ставлення до людини, згідно зі ст.3 Конституції України, як до найвищої цінності, переорієнтація на особистісну спрямованість, створення умов, які забезпечать її вільний саморозвиток, збереження своєї індивідуальності, входження в соціум та активну життєву позицію соціально-ціннісного спрямування» [5].

Традиційне вчорашнє виховання окреслювало зовнішні дії на дитину, передаючи їй культурний і соціальний досвід людства. Головним при цьому було знання правил і норм поведінки, що і регулювало взаємовідносини особистості в суспільстві.

На разі виховання, в основі якого лежать почуття та цінності, ставить акцент на внутрішні регулятори дитини, яка розвивається, її здібності до самоуправління і самоудосконалення. Таке виховання проектує вільну людину, якій притаманне саморегулювання, що є заставою її вільного вибору в соціальній дійсності, яка наповнена величезною масою різних соціальних норм.

Емоційно-ціннісна основа знань про взаємин, як зазначає І. Бех потребує переведення засвоєних учнем знань із плану зовнішнього у план внутрішній. У такому випадку норми, ідеали, правила, взірці поведінки набувають ролі виховного чинника, коли перетворюються в особистісні принципи життєдіяльності, тобто стають внутрішніми спонуками (мотивами) взаємин особистості [2].

На жаль, в сучасному світі панує предметне сприйняття людини в її зовнішньому оформленні (статус, звання, успіх, влада, слава, посада). Буддистський монах Далай-Лама звертає увагу на те, що планеті не потрібна велика кількість «успішних людей». Планета відчайдушно потребує миротворців, цілителів, реставраторів, казкарів і люблячих всіх видів. Вона потребує людей, поруч з якими добре жити. Планета потребує людей з Мораллю, які зроблять світ живим і гуманним. А ці якості мають мало спільного з «успіхом», як він визначається у нашому суспільстві.

Найважливішим засобом виховання культури взаємодії у дітей молодшого шкільного віку є особистий приклад педагога, адже саме йому розвивати образ внутрішньо вільної людини, яка самостійно буде вибирати свій життєвий шлях на основі світосприйняття, світорозуміння і світогляду, які будуть накопичуватися і розкриватися у навчально-виховному процесі. Відомо – виховати дитину може лише сам вихований дорослий, а тому педагог повинен бути морально розвинутою особистістю з мотиваційно-ціннісним ставленням до процесу виховання культури взаємодії не лише на професійному, а й на особистісному рівні. Проблематичним буде виховання культури взаємодії вчителем, який сам не може будувати взаємодію з оточуючими. Ш.Амонашвілі вустами Мудреця у книзі «Балада про виховання» звертається до дорослого: «О, людино, ти не осилиш проблему виховання до того часу, доки не осилиш самого себе, адже вона в тобі, а не в Дитині. Доки ти вважаєш, що сам уже вихований, Дитина твоя не раз постраждає від твоїх виховних помилок»[1, с.57].

На сьогодні не спрацьовує, стара, здавалося б, добра, перевірена часом, педагогічна схема «вимога – сприймання – дія» зі своїми нав’язуваннями, примусовістю, відсутністю врахування психологічних та природовідповідних особливостей вихованців, їхніх інтересів, природних задатків та потенційних можливостей.

Здійснення ефективного процесу виховання культури взаємодії не можливе без усвідомлення базових цінностей педагогічної діяльності. Між світом і дитиною має бути мудрий дорослий, носій культури.

У Педагогічній Конституції Європи зазначено, що основи педагогічної освіти Європейського простору були закладені ще в епоху античності, і кожна з наступних епох – Середньовіччя і Відродження, Реформація і Просвітництво, Нові часи і Класична епоха – послідовно формувала педагогічну освіту як освіту гуманістичну, креативну, людино- і культуротворчу. А тому центром педагогічної освіти та різних форм підготовки педагога у її рамках є формування особистості вчителя – людини високого рівня освіти, загальнокультурної підготовки, високих духовних і моральних якостей, здатного до навчання та виховання підростаючого покоління [4, с.11].

У Статті 5.5 вищевказаної Конституції зазначено, що «зміст педагогічної освіти підпорядковується потребі формування у вчителя здатності навчити своїх учнів жити разом у сучасному глобалізованому світі, постійно відтворювати і вдосконалювати умови гідного існування людини; забезпечення їх вільного спілкування в системі сталого людського розвитку» [4,с.13].

Тому наразі здійснюється пошук цілеспрямованого формування виховного простору і виховного середовища, які зможуть виконати свою місію – стати для дитини засобом культурного самовизначення в полікультурному суспільстві, занурити її у світ цінностей, дати можливість оволодіти елементарними звичними соціальними нормами, при цьому, навчивши здійснювати вільний свідомий вибір у життєвих ситуаціях і нести відповідальність за якість людського життя як індивідуального так і соціального. А тому ціллю виховання є особистість, здатна творити життя, гідне Людини, іншими словами – Благородної Людини.

Важливо, насамперед, окреслити нові психолого-педагогічні орієнтири щодо виховання особистості: викорінити примітивні судження про результати виховання дитини за її епізодичними вчинками; посилити чуттєву свідому сторону дитини, щоб вона «зрозуміла – захотіла – діяла» через ситуації протиставлення (зло – добро, скупість – щедрість, зневага – повага, лінь-праця та ін); усунути зовнішній тиск на дитину, залякування і авторитарні, представлені наказовим способом, розпорядження; надати свободу вибору думок і варіантів вирішення, яка дозволить кожному учневі вчинково діяти і виступати в ролі «людини-діяча», «людини творчої».



Вміння вчинково діяти дає можливість дитині вільно вступати у взаємодію зі світом і його об’єктами. Для виховання в молодшого школяра культури взаємодії, насамперед потрібно розвинути певні навички, які будуть позитивно впливати на даний процес:

  • бачити, слухати, чути, – ці вміння стосуються процесу адекватного сприйняття об’єкту світу;

  • розмірковувати – вибудовувати адекватну поведінку, спрямовану на саморозвиток, самовдосконалення;

  • запитувати і культурно заперечувати – важливе вміння вести діалог у навчальному і життєтворчому процесі;

  • аналізувати і прогнозувати – вміння виявляти свої помилки, робити висновки і орієнтуватися на позитивний результат взаємодії;

  • запамятовувати – вміння, яке грає роль платформи, на якій щоразу в кожний життєвий момент відтворюється інформація попереднього досвіду;

  • дякувати – звичка дякувати за поради, спільну роботу сприяє звичній установці на доброзичливі взаємини з партнерами.

Освітній гуманний простір гармонійно розвивається на принципах духовної спільності, співробітництва, взаєморозуміння, довіри, творчого терпіння, вільного вибору, радості пізнання, любові. У книзі «Балада про виховання» Ш.Амонашвілі звертає увагу на те, що «Наш виховний процес буде гуманним, якщо ми:

  • зануримо Дитину у творені нами образи добра, любові, краси, щирості, відданості, мужності, справедливості, поваги, співчуття…;

  • спрямуємо її погляд на свій внутрішній духовний світ і допоможемо знайти і осягнути там свій Шлях, свою Місію, своє Покликання, своє багатство духа, які треба буде проявити;

  • розбудимо в ній почуття, через які проявляються і утверджуються благородні переживання і вчинки;

  • розвинемо добромислення і прекрасномислення, добромовлення, відповідальність за свої думки і за своє слово;

  • навчимо жити духовним життям у своєму внутрішньому світі: розмірковувати, бажати, уявляти себе героєм і вершити гідні вчинки, мріяти, творити, молитися, спілкуватися;

  • розвинемо волю, сміливість, самостійність, будемо стверджувати у ній щирість, бажання говорити правду, бути уважним до думок інших;

  • допоможемо вникнути в суть поняття «совість» і жити по совісті;

  • пробудимо і розвинемо пізнавальну пристрасть, любов до труднощів пізнання, інтерес до знань, допитливість…» [1, с.60].

Педагог-гуманіст у зверненні до дитини розмірковує «Чи зможемо ми, виховуючи тебе, підвести до розуміння того, що люди народжуються один для одного, і що кожний зі своєю місією є сходинкою для іншого, і що ми всі-всі, хто жив будь-коли, хто живе зараз і хто буде жити в майбутньому, є єдиним цілим для більш високого цілого» [1, с.27].

Висновки. Таким чином зазначимо, що виховання культури взаємодії молодших школярів ставить акценти на внутрішні регулятори особистості, яка розвивається. У соціальному житті особистості вирішальним є саморегулювання самої особистості з орієнтацією на загальнолюдські цінності – це основа її вільного вибору в соціальній дійсності, яка наповнена великою кількістю соціальних норм.

Список використаних джерел

  1. Амонашвили Ш.А. Баллада о воспитании. Истинное воспитание Ребенка – в воспитании самих себя – Артемовск, 2008. – с.172

  2. Бех І. Д. Виховання особистості: У 2 кн. Навч.-метод. видання. – К.: Либідь, 2003. – Кн. 1: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади. – 280 с.

  3. Бех І.Д. Молодший школяр як особистість // Навчання і виховання учнів 4 класу: Метод. посібник для чителів. – К.: Початкова шк., 2005. С. 15.

  4. Педагогічна Конституція Європи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.arpue.org/index.php/ru/hlavnaia/104-pedagogicheskaya-konstitutsiya-evropy/141-pedahohichna-konstytutsiia-yevropy-1

  5. Чорна К.І. Зміст виховання // Енцикловедія освіти. – К.: Юрінформ, 2007. – С.342.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал