Київський національний університет імені тараса шевченка кравець вячеслав іванович



Скачати 422.81 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір422.81 Kb.
1   2   3
В сучасній фінансовій науці є достатньо дискусійним питання визначення суті фінансового інституту, адже в наукових працях доволі часто застосовуються паралельно чи перетинаються за змістом такі поняття, як: «фінансові інститути», «фінансові посередники», «фінансові установи», «фінансові організації» тощо. На підставі інституційного підходу запропоновано авторське визначення фінансового інституту як специфічної організаційної форми економічного інституту, що створює умови для переміщення фінансових ресурсів між господарськими суб’єктами та виконує певні функції в структурі фінансового ринку, відповідно інституційна структура фінансового ринку формується на основі субординації виконуваних фінансовими інститутами функцій у процесі виконання фінансових угод та складається з таких рівнів: рівень регулювання (інститути-регулятори фінансового ринку), рівень виконання (інститути, що укладають фінансові угоди зі споживачами фінансових продуктів, тобто фінансові інститути-посередники) та рівень забезпечення (інститути інфраструктури фінансового ринку).

У процесі розвитку фінансового ринку інституційна структура постійно змінюється, а форми фінансових інститутів відображають можливості надання фінансових послуг в конкретних історичних та економічних умовах. Для здійснення класифікації моделей інституційної структури фінансового ринку як критерії застосовано структуру активів фінансових інститутів та особливості механізму регулювання діяльності фінансових інститутів.

Щодо структури активів фінансових інститутів можливим є переважання банківських інститутів (так звана банківсько-орієнтована модель, що властива для країн ЄС з показником відношення активів банківських установ до ВВП на рівні 274% при відношенні капіталізації фондового ринку до ВВП на рівні 42%) або небанківських фінансових інститутів (фондово-орієнтована модель, властива США з показником відношення активів банківських установ до ВВП на рівні 96% при відношенні капіталізації фондового ринку до ВВП на рівні 81%). Відповідно до механізму регулювання фінансових ринків виділяють такі моделі: секторну модель, модель розподілу регулюючих та наглядових функцій (модель «двох вершин») та модель єдиного інституту – мегарегулятора.

У розвинутих економіках світу особливості побудови інституційної структури визначались еволюцією здійснення регулюючого впливу держави на розвиток фінансового ринку. Зокрема, формування та розвиток банківсько-орієнтованих фінансових ринків у країнах ЄС притаманне економічним системам із традиційно сильним регулюючим впливом держави на економічні процеси, тому на сучасному етапі застосовуються всі моделі регулювання фінансового ринку з тенденцією до закріплення як домінантної моделі мегарегулятора. У країнах з переважно ліберальним підходом та мінімізацією ролі держави в управлінні економікою (США, Велика Британія) відбувалось становлення фондово-орієнтованих ринків і на сучасному етапі розвитку фінансового ринку переважає секторна модель з розгалуженою системою інститутів-регуляторів.

У трансформаційних економічних системах становлення фінансового ринку здійснювалося переважно революційним шляхом. Особливістю країн з трансформаційною економікою є прямий вплив держави на ефективність реформування банківського сектору та на подальший розвиток структури фінансового ринку. Так, у країнах з відносно швидкими та якісними змінами у банківському секторі (країни Східної Європи та Балтії з показником відношення активів банківських установ до ВВП на рівні 50% при відношенні капіталізації фондового ринку до ВВП на рівні 15,6%) було сформовано достатньо розвинутий фондовий сегмент з діючими небанківськими інститутами, що конкурують з комерційними банками на ринку фінансових ресурсів.

У країнах з повільними темпами банківських реформ (Україна, країни СНД) фондовий ринок та небанківські фінансові інститути суттєво відстали у розвитку, водночас закріпилась домінуюча роль банківських установ та звузились можливості збалансованого розвитку фінансового ринку.

Особливістю України є існування внутрішніх суперечностей побудови інституційної структури фінансового ринку, адже використовується структурна модель регулювання при банківсько-орієнтованому фінансовому ринку, що не дозволяє інститутам-регуляторам ефективно впливати на процеси розвитку фінансового ринку та призводить до неконтрольованого поширення кризових явищ.



У процесі дослідження встановлено, що розвиток світового фінансового ринку сягнув такого рівня проникнення в національні економіки, за якого не лише міжнародні фінансові інститути здатні вплинути на розвиток національних фінансових ринків, але й локальні економічні проблеми можуть стати причиною порушення балансу міжнародної фінансової системи, і при цьому не існує регуляторів здатних запобігти негативним тенденціям.

Свідченням цього факту є формування передумов розвитку світової фінансової кризи на іпотечному ринку США. Інститути-регулятори США, створені за секторною моделлю регулювання, не змогли вчасно відстежити негативні тенденції розвитку фінансового ринку (зосередження значної частини активів інституційних інвесторів у високо ризикових інструментах іпотечного ринку), що призвело до виникнення національної фінансової кризи. Оскільки основні втрати припали на активи фінансових інститутів із значним рівнем інтеграції у світовий фінансовий ринок, то криза швидко перекинулась з національного рівня на міжнародний.

Разом з тим національні інститути-регулятори не завжди готові до захисту локальних фінансових ринків від негативних тенденцій розвитку світового фінансового ринку. Так, в Україні відсутність адекватних регуляційних заходів сприяла ринковій вразливості банківської системи, а тому з появою суб’єктивних ознак неплатоспроможності окремих банків системна банківська криза швидко розгорнулась й перекинулась на небанківські сегменти фінансового ринку та реальний сектор економіки.

У другому розділі «Суперечності та тенденції розвитку інституційної структури фінансового ринку України» обґрунтовано актуальність дослідження інституційної структури щодо конкретизації місця й ролі фінансових інститутів у системі перерозподілу фінансових ресурсів у національній економіці та визначено особливості інституційного розвитку фінансового ринку України.

Розвиток фінансового ринку України показує, що основні завдання у структурі вітчизняного фінансового ринку виконують фінансові інститути-посередники, адже саме ці інститути забезпечують переміщення фінансових ресурсів, а також вони є дієвими елементами фінансового забезпечення інвестиційного процесу в національній економіці. Тому розгляд особливостей розвитку структури фінансового ринку України здійснено на основі аналізу інститутів-посередників за такими критеріями, як: цільове використання фінансових ресурсів; динаміка кількісних показників; структура фінансових активів.

За цільовим використання фінансових ресурсів у структурі фінансового ринку найпотужніший потенціал мають фінансові інститути, що здійснюють тимчасове використання грошових ресурсів на умовах обов’язкового повернення та платності (комерційні банки, кредитні спілки, фінансові компанії). Їх загальні активи становлять близько 87% від активів усіх фінансових інститутів (табл. 1). Другою групою фінансових інститутів за обсягом активів є інститути, що здійснюють перерозподіл прав власності між економічними суб’єктами (інститути спільного інвестування (ІСІ)), фінансовий потенціал яких становить близько 8,6% загальних активів фінансових інститутів у 2010 році зі спостережуваною динамікою зростання. Фінансові інститути, спрямовані на мінімізацію економічних ризиків у майбутньому шляхом компенсаційних виплат (страхові компанії та пенсійні фонди), мають до 4% від загальних активів фінансових інститутів.



Кількісні показники фінансових інститутів вказують на існування значних регіональних диспропорцій у розвитку інституційної структури. Зокрема, зафіксовано значну концентрацію фінансових інститутів у економічно найрозвиненіших регіонах (тільки у м. Київ за обсягом активів зосереджено: 24,5% - кредитних спілок; 89,6% - пенсійних фондів; 59,5% - страхових компаній та 72,2% - ІСІ) та недостатню представленість при низькому фінансовому забезпеченні або ж і відсутність деяких фінансових інститутів у регіонах із слабким економічним потенціалом, що обмежує можливості використання фінансових інструментів та диверсифікації ризиків потенційними інвесторами, а тому зумовлює потребу вдосконалення регіональної структури фінансового ринку України.

Таблиця 1

Динаміка активів фінансових інститутів України

Фінансові інститути

Активи (млрд. грн.)

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

Банки

134,34

223,02

353,09

619,0

973,2

1001,62

1090,2

Кредитні спілки

0,84

1,94

3,24

5,26

6,06

4,21

3,43

Фінансові компанії

0,816

1,87

4,8

3,27

6,01

6,37

10,22

Страхові компанії

20,01

20,92

23,99

32,21

41,93

41,97

45,23

Пенсійні фонди

0,01

0,046

0,137

0,281

0,61

0,85

1,14

Інститути спільного інвестування

1,93

6,09

17,14

40,78

63,23

82,54

108,12

Загальні активи фінансових інститутів

157,95

253,88

403,49

703,85

1097,7

1138,75

1258,34

Складено автором на основі офіційної звітності.

Динаміка активів фінансових інститутів свідчить, що головним інструментом перерозподілу фінансових ресурсів у національній економіці є кредитування підприємств та населення за допомогою банків, кредитних спілок та фінансових компаній, що мають обмежений набір фінансових інструментів.

Аналіз кількісних та якісних показників діяльності фінансових інститутів, котрі здійснюють кредитування господарських суб’єктів, показує, що за обсягами кредитування провідну роль в Україні виконують банківські установи з певними особливостями розвитку. По перше, активний розвиток банківської системи відбувався завдяки суттєвому підвищенню концентрації банківського капіталу. По друге, проникнення іноземного капіталу в національну банківську систему (частка іноземного капіталу у статутних фондах банків за період 2007-2010 рр. збільшилася майже в 1,5 рази - з 27,6% до 40,6%) посилює залежність вітчизняної банківської системи від кон’юнктури міжнародного ринку капіталів, а тому становить потенційну загрозу трансмісії кризових явищ світового фінансового ринку в національну економіку. По третє, аналіз динаміки частки коштів населення в зобов’язаннях банків засвідчує можливість суттєвого впливу суб’єктивних очікувань населення на стабільність банківської системи.

Переважання банків та домінування у пропозиції фінансового ринку банківських інструментів є однією з ключових проблем розвитку вітчизняного фінансового ринку, адже обмеження ринкового вибору фінансових інструментів зумовлює значну частку банківських депозитів у структурі активів фінансових інститутів. Найбільш залежними від банківських установ є пенсійні фонди (37,8% активів – депозити у комерційних банках) та страхові компанії (29% активів становлять депозити). Достатньо високий рівень залежності спостерігається також у сегменті ІСІ. Так, вкладення в депозити становить відповідно 27,41% у структурі активів відкритих ІСІ; 24,2% у структурі активів інтервальних ІСІ та 6,6% у структурі активів закритих ІСІ.

Переважаюче використання банківських депозитів небанківськими фінансовими інститутами, порівняно з іншими формами фінансових інструментів, обмежує можливості диверсифікації фінансових ризиків, водночас зумовлюючи виникнення ризиків передачі ринкової нестабільності від комерційних банків до інших фінансових інститутів, а зрештою збільшує вартість використання фінансових інструментів та послуг для споживача.

Важливим елементом інституційної структури фінансового ринку щодо виконання функції перерозподілу грошових ресурсів є кредитні спілки. Особливість їх розвитку полягає у високій чутливості до кон’юнктури фінансового ринку, що пояснюється слабкістю ресурсної бази, а також орієнтацією на взаємодію з фізичними особами - вкладниками та позичальниками, що створює високий ризик неповернення кредитів та ажіотажного припинення депозитних договорів. Так, за трирічний період (2008 - 2010 рр.) активи знизилися майже вдвічі, а кількість кредитних спілок скоротилася майже на третину, при цьому частка прострочених кредитів зросла до 40,5 % від загального обсягу наданих кредитів.

Однією з системних причин негативних тенденцій розвитку кредитних спілок є відсутність дієвих інституційних засад державного регулювання діяльності кредитних спілок. Регуляційна діяльність інституту-регулятора (Держфінпослуг України) опирається переважно на адміністративні важелі, що не завжди відповідає вимогам забезпечення ефективного розвитку цього сегменту фінансового ринку та вимагає застосування нових принципів регулювання.

Кількісні та якісні показники діяльності фінансових інститутів, що забезпечують можливість мінімізації фінансових втрат через дію певних суб’єктивних чи об’єктивних причин, не залежних від дій економічного суб’єкту (страхових компаній та пенсійних фондів), свідчать про достатньо низькі темпи нарощування активів при сталій позитивній динаміці. Особливістю інституційного розвитку страхових компаній в Україні є жорсткі умови, накладені державою, щодо формування обсягів капіталу та структури активів страхових компаній. З одного боку, жорсткі нормативи сприяють консолідації страхової галузі (зменшенню кількості учасників страхового ринку з одночасним підвищенням надійності цієї галузі, про що свідчить зростання середніх активів навіть у кризових умовах (динаміка щорічного зростання середніх активів: 2008 - 23%; 2009 - 4%; 2010 - 6%), а з іншого - перешкоджають виходу на ринок нових страховиків та знижують рівень конкурентної боротьби. Однією з ключових проблем розвитку пенсійних фондів в Україні є те, що існуючий набір доступних фінансових інструментів не забезпечує диверсифікації пенсійних активів та обмежує їх прибутковість. Проте існує значний потенціал розвитку сегменту пенсійних фондів із властивою їм позитивною динамікою активів під час фінансової кризи. Зокрема, зростання активів пенсійних фондів майже на 33% у 2010 році є найбільшим серед усіх фінансових інститутів України.

Понад 90% активів інститутів спільного інвестування (інститути, що здійснюють перерозподіл прав власності між економічними суб’єктами) зосереджено у венчурних інвестиційних фондах, у структурі активів яких 59,64% становлять корпоративні права, позики, дебіторська заборгованість, тобто інструменти, призначені для реалізації економічних інтересів обмеженої кількості юридичних осіб – засновників венчурного ІСІ, які фактично не виступають активними учасниками фінансового ринку. Динаміка активів ІСІ показує значну залежність розвитку даних інститутів від динаміки фондового ринку. Причинами такого факту є те, що прибуток ІСІ формується в результаті зростання ринкової вартості цінних паперів, а тому вони зацікавлені в операціях з цінними паперами, і в той же час ІСІ стимулюють розвиток ринку цінних паперів через випуск власних цінних паперів. Зокрема, тенденцією в емісії цінних паперів в Україні упродовж останніх років стало різке збільшення в обігу на первинному та вторинному ринку цінних паперів, емітованих ІСІ (у 2010 році – 45,5% від загальної емісії цінних паперів) (рис. 1). Однак ця тенденція не є однозначною у своїх наслідках для розвитку національної економіки, адже свідчить про перетікання капіталу з реального у фінансовий сектор.
Складено автором на основі офіційної звітності.

Рис. 1. Емісія цінних паперів, сертифікатів пайових інвестиційних фондів та акцій корпоративних інвестиційних фондів в Україні, в 2005-2010 рр., млрд. грн.

Суттєвим недоліком вітчизняного фондового ринку визначено практичну відсутність похідних інструментів (деривативів). У світовій практиці цей сегмент ринку є досить динамічним, а в Україні процес реєстрації похідних цінних паперів розпочався ще у 2000 році, але обсяги їх використання на сьогодні є незначними (в структурі торгів фондових торгових площадок за 8 місяців 2011 року це всього 72,66 млн. грн. при загальному обсязі торгів цінними паперами 125,23 млрд. грн.). Відсутність використання похідних цінних паперів обмежує можливості у перерозподілі ринкових ризиків, що забезпечується за рахунок хеджування, а тому такі фінансові інститути, як страхові компанії, пенсійні фонди, частково ІСІ, змушені обмежувати операції на ринку цінних паперів через високий ступінь ризику. Інституційною причиною слабкого використання деривативів є відсутність гарантій здійснення хеджування та недостатнє технічне забезпечення інституційної інфраструктури фінансового ринку України.

У третьому розділі Перспективи інституційного розвитку фінансового ринку України” розглянуто особливості розвитку кризи на фінансовому ринку, механізм удосконалення інституційної структури фінансового ринку України та визначено пріоритети розвитку фінансових інститутів та фінансового ринку держави.

У сучасних умовах важливим чинником впливу на фінансовий ринок є наслідки світової фінансової кризи, що розгорталась у 2007 – 2008 роках та розпочалася з локальної кризи фінансового ринку США, передумовою якої стало стрімке зростання іпотеки та ринку нерухомості упродовж 2002-2006 років. У передкризовий період на іпотечному ринку США було створено нові фінансові інструменти - «пули закладних» які слугували об’єктом значних вкладень для транснаціональних інституційних інвесторів: інвестиційних компаній (Merrill Lynch, Goldman Sachs, Lehman Brothers, Bear Stearns), страхових компаній (AIG), фінансових компаній (GMАC FS, Cerberus), пенсійних фондів. Спад ринку нерухомості США зумовив зниження ринкової вартості іпотечних цінних паперів та призвів до зниження капіталізації інституціних інвесторів з наступним банкрутством деяких з них (Lehman Brothers, Bear Stearns). Зниження вартості цінних паперів інвестиційних фондів США сприяло втраті вартості активів банківських установ ЄС, адже досить значна частина фондових інвестицій була здійснена європейськими банками (наприклад, BNP Paribas втратив 2,75 млрд. дол., вкладених у американські інвестиційні фонди). Таким чином, через фондовий сегмент європейського фінансового ринку, інтегрованого у глобальну фінансову систему та тісно пов’язаного з американським фондовим ринком, криза перекинулася на банківську систему європейських країн, а далі механізм її дії був близький до американського – відбулось зниження вартості активів та порушилась ліквідність банківської системи, що призвело до скорочення кредитування, а зрештою, загальмувало економічне зростання через зниження рівня фінансового забезпечення господарських суб’єктів.

На відміну від європейських країн, в Україні фінансова криза розгорнулася пізніше (2008-2009 рр.) та мала ендогенний характер виникнення та розвитку. Передумови кризи було створено на національному рівні, про що свідчить не лише її пізніше розгортання порівняно з світовою фінансовою кризою, але й механіка розвитку в напрямі перенесення кризових явищ від банківського до небанківського сегменту. Безпосередньою причиною розгортання фінансової кризи стали певні суб’єктивні обставини, зумовлені проблемами з ліквідністю окремих банківських установ (Промінвестбанк, «Надра», «Родовід», Укргазбанк, «Київ»), але структурні суперечності, в першу чергу залежність інвестицій у реальному секторі та споживання від кредитів комерційних банків, призвели до швидкого скорочення доступності фінансових ресурсів та гальмування темпів економічного зростання.

Механізм розгортання та перенесення кризи на небанківський сегмент засвідчив, що передумовою виступає неефективність інститутів – регуляторів, які не здатні існуючими інструментами та методами регулювання (в першу чергу адміністративними) дієво впливати на розвиток фінансового ринку. Таким чином, відсутність у механізмі регулювання ефективного системного бачення принципів розбудови всіх сегментів фінансового ринку призводить до виникнення структурних суперечностей і сприяє виникненню фінансових криз.

Ефективний розвиток інституційної структури залежить від належного інституційного забезпечення з системним та поетапним визначенням завдань вдосконалення фінансового ринку по кожному з інституційних рівнів. З цією метою розроблено модель удосконалення інституційної структури фінансового ринку України (рис. 2). У запропонованій моделі як етапи реалізації процесу вдосконалення інституційної структури визначено: встановлення існуючих суперечностей розвитку інституційної структури фінансового ринку України; визначення цілей вдосконалення інституційної структури фінансового ринку; визначення інструментів вдосконалення інституційної структури фінансового ринку; розробка послідовності застосування інструментів вдосконалення інституційної структури фінансового ринку; впровадження змін до інституційної структури фінансового ринку; оцінка ефективності нової інституційної структури фінансового ринку України.

Структурними елементами процесу вдосконалення інституційної структури визначено інституційне забезпечення (правові та регуляторні акти), заходи вдосконалення діяльності регуляторів, інститутів - виконавців фінансових угод та інститутів інфраструктури фінансового ринку України, створення формальних параметрів вдосконалення інституційної структури. Для встановлення формальних параметрів процесу вдосконалення інституційної структури запропоновано розробити: комплексну систему оцінки ефективності фінансового ринку; стратегію розвитку інституційної структури фінансового ринку; процедуру реструктуризації фінансового ринку України; послідовність (програму) реструктуризації фінансового ринку України; план заходів змін у інституційній структурі фінансового ринку та комплексну оцінку результатів вдосконалення інституційної структури фінансового ринку України.

В сучасних умовах для запобігання та подолання кризових явищ необхідно вдосконалити діяльність вітчизняних фінансових інститутів шляхом реструктуризації регуляторної діяльності інститутів-регуляторів, щоб створити дієвий механізм розвитку фінансового ринку України. Необхідно забезпечити передумови для отримання адміністративної та економічної незалежності Держфінпослуг та ДКЦПФР та здійснити впровадження економічних методів регулювання відповідних ринкових сегментів. Остаточною метою реформування інститутів-регуляторів має бути реорганізація існуючої вітчизняної секторної моделі у напрямі формування моделі нагляду та регулювання фінансових інститутів за завданнями (модель «двох вершин») та з поступовим формуванням передумов для створення єдиного інституту – мегарегулятора, організованого за принципами, які застосовують у країнах ЄС.



Етапи

Елементи процесу вдосконалення інституційної структури фінансового ринку України


Етап І Визначення суперечностей розвитку інституційної структури фінансового ринку

Аналіз інституційного середовища фінансового ринку

Аналіз діяльності інститутів-регуляторів фінансового ринку

Аналіз діяльності інститутів-посередників

Аналіз діяльності інститутів інфраструктури фінансового ринку

Формування комплексної системи оцінки ефективності фінансового ринку

Етап ІІ Визначення цілей вдосконалення інституційної структури фінансового ринку України

Визначення напрямів

розробки необхідного нормативно-правового забезпечення



Розбудова

ефективної моделі

регулювання


Нарощування активів

Розширення пропозиції фінансових інструментів

Зниження вартості фінансових інструментів


Збільшення пропозиції фінансових послуг

Зниження вартості фінансових послуг



Розробка Стратегії розвитку інституційної структури фінансового ринку

Етап ІІІ Визначення інструментів вдосконалення інституційної структури фінансового ринку України


Розробка законодавчих актів

Розробка регуляторних актів



Розробка принципів регулювання та нагляду

Впровадження нових фінансових інститутів

Впровадження нових інститутів інфраструктури

Розробка Процедури реструктуризації фінансового ринку України

Етап ІV Розроблення послідовності застосування інструментів вдосконалення інституційної структури фінансового ринку України


Порядок затвердження законодавчих актів

Порядок введення в дію регуляторних актів



Порядок реструктуризації напрямків регулювання

Порядок реорганізації інститутів-регуляторів



Порядок та вимоги до організації діяльності нових інститутів

Порядок та вимоги до організації діяльності нових інститутів

Порядок реструктуризації фінансового ринку України

Етап V Впровадження змін до інституційної структури фінансового ринку України

Затвердження законодавчих актів

Введення в дію регуляторних актів



Реструктуризація регулювання та пруденційного нагляду

Реорганізація інститутів-регуляторів у напрямку моделі «за завданнями»




Створення агенції обігу депозитних сертифікатів

Створення кооперативних банків

Створення хедж-інституту


Створення національної рейтингової агенції

План заходів змін у інституційній структурі фінансового ринку

Етап VІ

Оцінювання ефективності нової інституційної структури фінансового ринку України




Оцінювання дієвості законодавчих та регуляторних актів

Оцінювання результативності регулювання фінансового ринку

Оцінювання кількісних та якісних показників діяльності фінансових інститутів

Оцінювання показників діяльності інститутів інфраструктури фінансового ринку

Комплексне оцінювання результатів вдосконалення інституційної структури фінансового ринку

Рис. 2. Модель вдосконалення інституційної структури

фінансового ринку України

Практичними напрямами вдосконалення інституційної структури фінансового ринку України є розширення пропозиції фінансових інструментів та створення нових форм фінансових інститутів. Зокрема, більш широке використання цінних паперів у банківській практиці можливе завдяки сек’юритизації банківських депозитів. Механізм сек’юритизації повинен забезпечити випуск і обіг депозитних сертифікатів, для забезпечення обігу яких запропоновано створення спеціальної державної установи – агенції з обігу депозитних сертифікатів, основним завданням якої буде організація обігу депозитних сертифікатів між емітентами (банками) та власниками сертифікатів (інвесторами).

Щодо впровадження нових форм фінансових інститутів перспективним є створення кооперативних банків – спеціалізованих банківських установ, які слугуватимуть для забезпечення ліквідності учасників (кредитних спілок) та уможливлять ефективне регулювання діяльності кредитних спілок. Важливим для розвитку страхового ринку визначено створення фінансового інституту – гаранта операцій з деривативами на фондовому ринку (хедж-інститута фінансового ринку), що обмежить ризики в операціях страховиків із фінансовими активами. Оскільки вітчизняні біржі не готові взяти на себе відповідальність за організацію хеджування, державі слід ініціювати створення саморегульованої організації з провідною роллю держави, яка б забезпечувала виконання угод хеджування.

Важливим інституційним заходом удосконалення фінансового ринку, особливо в післякризовий період, є створення ефективної системи рейтингування підприємств-резидентів, що емітують цінні папери та використовують фінансові інструменти. Тому необхідним є створення державної установи, яка на законодавчій базі за чіткими і зрозумілими принципами оцінюватиме емітентів та буде формувати базу даних із необхідною для потенційного інвестора інформацією про діяльність кожного з них.

Одним із заходів активізації фінансового ринку може стати вдосконалення механізму отримання кредитів під заставу цінних паперів, які є інструментами власності (акції). З цією метою запропоновано створення нових організаційних форм фінансових інститутів – заставних інвестиційних фондів, які здатні залучати фінансові ресурси від приватних, корпоративних чи банківських суб’єктів фінансового ринку для кредитування певного позичальника чи групи позичальників під заставу їх корпоративних цінних паперів.

Вирішення зазначених завдань сприятиме розбудові стійкого, транспарентного й конкурентоспроможного фінансового ринку, що забезпечить довгострокове економічне зростання та інтеграцію України у світовий фінансовий простір.

ВИСНОВКИ

На підставі результатів комплексного дослідження інституційних основ функціонування фінансового ринку України можна зробити наступні висновки теоретичного та практичного характеру:




  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал