Київ видання університету 2011 2




Сторінка17/19
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.13 Kb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19
Тематика рефератів:
1.
Вчення Аристотеля про державу як джерело політичної філософії демократії.
2.
Значення новоєвропейських концепцій “суспільного договору” у становленні інституту демократичного цивільного контролю над військовою організацією держави.
3.
Центральні проблеми сучасної політичної філософії демократії.
4.
Демократичний цивільний контроль як модель цивільно-військових відносин.
5.
Розвиток інституту демократичного цивільного контролю над військовою організацією України.
Список літератури:
1. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-IV від
08.12.2004 р. – К. : Велес, 2007. – 48 с.
2. Себайн Дж. Історія політичної думки / Дж. Себайн, Т. Торсон. – К. : Основи,
1997. – 838 с.
3. Реформування Збройних Сил України: пріоритети, передумови та перспективи / За матеріалами міжнародних семінарів “Реформування Збройних
Сил України. Потреба у змінах”, Київ, 14-15 поточного 2000 р. та “Відносини між збройними силами, суспільством і державою”, Київ, 22-23 червня 2000 р. –
К., 2001. – 176 с.
4. Розвиток цивільного військового контролю над збройними силами. Розробка концепції національної безпеки / Матеріали круглого столу у Верховній Раді
України 20.03.2001. – К., 2002. – 340 с.
5. Баранівський В.Ф. Демократизація Збройних Сил України В.Ф.
Баранівський. – К. “Центр практичної філософії”, 2001. – 112 с.
6. Баранівський В.Ф. Демократизація в Збройних Силах як об’єкт наукового дослідження / В.Ф. Барановський. – Розбудова держави. – № 9–10. – К., – С. 29-
35.
7. Баранівський В.Ф. Цивільний контроль над Збройними Силами України: стан та шляхи вдосконалення / В.Ф. Баранівський, П.В. Мироненко,
С.М. Постніков. – Народна армія. – 2001. – 6 листопада.

256 8. Баранівський В.Ф. Вплив демократичного цивільного контролю на кадрову політику в Збройних Силах / В.Ф. Баранівський. – Народна армія. – 2002. –
9 липня.
9. Чорний В.С. Словник-довідник основних понять та категорій з філософсько- методологічних проблем військово-соціального управління / В.С. Чорний. – К.
: НАОУ, 2006. – 112 с.
10. Демчук П.О. Соціально-політичні проблеми державного і воєнного управління. Навчальний посібник / П.О. Демчук. – К. : НАОУ, 2002. – 172 с.
11. Філософія. Філософсько-методологічні проблеми воєнної теорії та практики / [Л.М. Будагьянц, М.В. Цюрупа, В.С. Чорний та ін.]. – К.: ВГІ
НАОУ, 2000. – 192 с.
12. Закон України “Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави”. 19.06.2003.
13. Военний энциклопедический словарь. [В 2 т.] / [Редкол.: А.П. Горкин,
В.А. Золотарев, В.М. Карев и др.]. – Том 2. – М. : Большая Российская энциклопедия, 2001. – 816 с.
14. Клаузевиц К. О войне / К. Клаузевиц. – М. : Изд-во Эксмо; СПб. : Terra
Fantastica, 2003. – 864 с.
15. Новая философская энциклопедия. [В 4-х т.]. / Ин-т философии РАН, Нац. общ-научн. Фонд. – Т.1. – М. : Мысль, 2000. – 721 с.
16. Хантингтон С. Вооруженные силы и демократия / С. Хантингтон // Journal of Democracy. – Том 6. – Номер 4. – 1995. – октябрь.

257
РОЗДІЛ 3. МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ТА РЕЛІГІЄЗНАВЧІ ПРОБЛЕМИ
ВІЙСЬКОВО-СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

3.1. Управлінська етика та військово-соціальне управління
Трансформація українського суспільства передбачає радикальне оновлення усіх сфер життєдіяльності самої людини, особливо лідера, керівника, становлення та зміцнення його організаційного, професійного і морального потенціалу.
Моральна культура особистості – це міра її моральної соціалізації, тобто сутність засвоєння і набуття пануючих у суспільстві моральних цінностей і ступінь їхньої реалізації у різних сферах суспільного життя. Іншими словами – це досягнутий особистістю ступінь морального розвитку, який характеризується засвоєними і реалізованими в діяльності моральними цінностями. На повсякденному рівні під моральною культурою найчастіше розуміють моральну вихованість людини, ступінь засвоєння нею моральних норм, приписів, вимог та їхню реалізацію у житті.
Моральна культура особистості є невід’ємною складовою її загальної культури. Головним критерієм оцінки рівня моральної культури є моральна поведінка людини, її моральні ідеали, ставлення до інших людей, колективу, суспільства, міра гуманності, яку особистість проявляє в соціальній діяльності і яка виражає ступінь її моральної необхідності. Основною функцією моральної культури особистості є регулювання моральної складової будь-якої діяльності і моральних відносин людини з іншими людьми.
3.1.1. Професійна етика військового керівника у контексті військово-
соціального управління
Діяльність людини – дуже різноманітний процес, що вміщує у собі економічну, політичну, наукову та інші види діяльності. У сфері суспільно- політичної діяльності можемо виділити такий її особливий вид, як військова
(мирний час) та бойова (військовий час) діяльність.
Військова та бойова діяльність Збройних Сил України має багато специфічного у проявах моральності, тому характер реалізації загальних принципів та положень етики за умов військової та бойової діяльності є досить своєрідним. Такі морально-бойові якості, як відвага, мужність, героїзм, військова честь та гордість складають суттєві риси військової моралі. Тому дослідження того, яким чином загальні принципи моралі діють у сфері військової та бойової діяльності, дозволяють визначити низку основних положень військово-етичної теорії.

258
Військова етика є складовою частиною етики, що вивчає і висвітлює специфіку проявів моралі під час процесу підготовки військовиків до збройного захисту Батьківщини та безпосередньо під час бойових дій.
Сутність військової етики полягає у тому, що вона є концентрованим виразом моральних принципів, норм та правил, які визначають ставлення військовиків до виконання ними своїх службових обов’язків.
Військово-етична теорія є конкретизацією основних положень етики стосовно військової та бойової дійсності. Разом з тим вона є суміжною з тією частиною військової науки, що досліджує питання військового виховання та психологічної підготовки військ (сил), тобто пов’язана з військовою психологією та педагогікою.
Військова етика відображає специфіку функціонування моралі за умов військової та бойової діяльності, досліджує шляхи формування морально-бойових якостей та їхні прояв під час війни. Особливість військової етики обумовлена характером та змістом об’єкту відображення та характером соціальних завдань, що стоять перед Збройними Силами України. До них належать:
– постійна готовність та моральна спроможність здійснити збройне насилля для захисту народу України;
– необхідність виконання поставлених командуванням завдань за будь-якої ціни;
– висока регламентація життя військовиків морально-правовими нормами Конституції України, Військової присяги, статутів, наказів та розпоряджень командирів (начальників) тощо.
Головним завданням військової етики є:
– конкретизація суспільних моральних вимог відповідно до військової діяльності;
– узгодження суспільних та професійних інтересів;
– отримання нових знань в сфері військової моралі.
На емпіричному рівні військово-етичні дослідження спираються на дані спостережень та експериментів. Відбувається узагальнення, зіставлення, класифікація дослідних даних для відкриття емпіричних закономірностей, вироблення вихідних абстракцій та класифікаційних схем, що робить можливим упорядкування накопиченого матеріалу.
На теоретичному рівні розкривається сутність явищ і відбувається втілення цієї сутності до відповідних концепцій, систем наукових понять.
Військова етика є професійною етикою, яка досліджує специфічні норми поведінки, зумовлені певним видом військової діяльності та забезпечує моральний характер стосунків між людьми під час цієї діяльності. Гідність військовиків стверджується тим, наскільки вони послідовно втілюють загальні етичні принципи відповідно до специфіки своєї діяльності та наскільки глибоко усвідомлюють свою моральну відповідальність за виконання професійного обов’язку.

259
Як відомо, професійна мораль існує тільки в професіях, що мають глибокі традиції, сталі елементи морально-психологічного характеру
(священик, лікар, юрист, військовик, тощо).
До чинників, які впливають на формування та розвиток професійної етики (у тому числі й військової) належать:
– вимоги до професійної компетентності, моральних та ділових якостей кожної людини;
– авторитет професії в суспільстві;
– доступність професії;
– характер змісту праці, тощо.
Основними функціями військової етики є: регулятивна (регулювання моральних відносин у військових соціальних групах); виховна; пізнавальна; прогностична; орієнтаційна; мотиваційна; комунікативна; оціночно-
імперативна (оцінка моральних вимог – імперативів, регулювання поведінки людей з погляду принципового протиставлення добра і зла).
Як філософська дисципліна військова етика:
– розширює духовне видноколо особистості військовиків;
– розкриває зміст і значення цінностей та проблем військової моралі;
– розвиває культуру філософсько-етичної думки та дискусій;
– стимулює власний духовно-моральний пошук та моральну творчість військовиків.
Воїнська етика є невід’ємною складовою частиною загальної системи етики; вона розкриває специфіку проявів моралі суспільства у період підготовки до безпосереднього збройного захисту інтересів держави, відстоювання свободи і незалежності своєї Батьківщини за умов військового протистояння.
Професійна етика офіцера є сукупністю моральних принципів, норм, військово-етичних категорій, що розкривають специфіку ставлення офіцера до свого військового обов’язку як до обов’язку професійного (військового, а через нього й до суспільного обов’язку). Вона уточнює, доповнює, конкретизує положення суспільної моралі стосовно військової та бойової діяльності офіцера.
Етика – це наука про мораль як загальнолюдський феномен. Вона є світоглядно-теоретичним підґрунтям прикладних теорій – етичних “теорій середнього рівня”, до кола яких належать дослідження професійно-етичних систем. З розвитком диференціації в суспільстві у кожній соціальній групі, пов’язаній з певним родом діяльності, а у подальшому – у професійній групі, утворюється особливий етос – комплекс моральних настанов, уявлень про чесноти, гідність, моральних оцінок та відповідних емоцій, почуттів, переживань тощо.
Історично загальнолюдська мораль формується через ці особливі форми і виступає як така, що звертається до людини як родової істоти, коли утворюється громадянське суспільство з його цінностями свободи, рівності, братерства, прав людини. Характерною рисою сучасного етапу розвитку

260 моральної свідомості є визнання провідної ролі загальнолюдських цінностей стосовно професійних, станових, конфесійних тощо. Останні тлумачаться як конкретизація загальної моральної нормативно-регулятивної системи за умов життєдіяльності соціальних груп.
Як зазначалося вище, етика є філософською дисципліною. Це означає, що всі її проблеми концентруються в людському світовідношенні (відношенні
“людина-світ”, “людина-світ іншої людини”, “людина-світ культури”, “людина- природа” тощо), яке відображається у діях, вчинках, стосунках, самосвідомості людини. Основою і засобом морального оцінювання та самооцінювання людських спільнот та самодостатньої особистості постають центральні етичні категорії – добро і зло, що виступають полюсами напруги поля, до якого потрапляють феномени, що можуть бути оціненими з погляду моралі.
Військова мораль, яка в епохи античності та середньовіччя виступала формою і вищим проявом загальнолюдської моралі, зосереджує у собі весь комплекс особливостей, притаманних певному історичному типу світогляду, і відповідної системи культурних цінностей суспільства, на ґрунті якого вона
(військова мораль) викристалізувалася. Разом з тим, моральні вимоги, цінності, орієнтири, принципи військової етики мають імперативний характер, тобто безумовно обов’язкові для виконання.
Кожна наука має свою специфічну мову – категоріальний апарат, за допомогою якого розкривається
її зміст, аналізуються проблеми, узагальнюються основні зв’язки і відносини. Категорії етики – добро, зло, совість, обов’язок та інші є теоретичним відображенням об’єктивних моральних відносин суспільства і разом з тим синтезують реально існуюче в житті з ідеально бажаними для певного роду діяльності. “Категорії етики – основні поняття етики, які відображають найбільш істотні аспекти та елементи моралі, є теоретичним апаратом етичної науки” [9, с. 126].
Категорії етики відображають динаміку дії морального пізнання від менш глибокого знання до більш глибокого змісту і значення моральних відносин. Зміст самої категорії, наприклад, “добра”, історично змінювався по мірі наповнення
її новим соціальним змістом.
Категорії етики характеризуються певними специфічними рисами. Зокрема, вони широко використовуються не тільки в етиці, але й у гуманітарних, природничих та військових науках. Будь-яка концепція, теорія, наукове відкриття містять оціночний момент, оскільки перед вченими, конструкторами не може не виникнути питання: в ім’я чого все це створюється, досліджується, формується
– добра чи зла , прогресу чи регресу людства або країни?
Перед сучасними офіцерами Збройних Сил України стоять надзвичайно складне завдання: морального виховання молодих військовиків. У свої 18–19 років молоді люди мають певні моральні переконання, світогляд, погляд на політичні, економічні та інші події у суспільстві, свій погляд на військову службу. Їм необхідно прививати думку про їхній громадянський обов’язок

261 чесно відслужити в Збройних Силах України, бути дисциплінованими, сумлінними, відповідальними тощо.
Обов’язок кожного офіцера – глибоко вивчати підлеглих, знати
індивідуальні особливості кожного з них, вивчати моральний стан своїх підлеглих, при цьому дотримуватися такту, поважати їхню гідність.
Стосовно військовиків “спрацьовує” й “вертикальна” лінія професійної етики, яка закладена у Статутах Збройних Сил України. При цьому в центрі необхідно поставити проблему морального обов’язку. Поняття морального обов’язку є ключовим у етиці військовика. Моральний обов’язок виражає суспільну необхідність у вигляді певних моральних вимог, що висуваються до окремої особи і особою до суспільства.
Людина – це, передусім, соціальна істота. Вона включена до різних форм спільності людей, є представником держави певного суспільства, соціальної групи, нації, професії, сім’ї і пов’язана з ними цілою системою різноманітних соціальних зв’язків та залежностей.
Обов’язок виражає певне ставлення особи до суспільства і суспільства до особи. У ньому зосереджена сукупність вимог, що висуває до особи суспільство, держава, нація, соціальна група та ін. Ці вимоги мають об’єктивний зміст, вони обумовлені потребами держави, суспільного розвитку, забезпечують інтереси народу, нації і проявляються у вигляді певних моральних обов’язків особи. Особистість – це активний носій моральних обов’язків перед суспільством, які вона усвідомлює і реалізує у своїй діяльності та поведінці.
Відносини між суспільством і особою носять двобічних характер – не лише особа залежить від суспільства, але й суспільство залежить від особи. У моральному понятті обов’язку виділяються два аспекти: об’єктивний і суб’єктивний.
Об’єктивний аспект виражає суспільні (стосовно збройних сил – державні) вимоги до людини, що забезпечує функціонування суспільного життя, загальний інтерес – захист Батьківщини, виконання норм права, дотримання правил співжиття, турботу про батьків, сім’ю тощо. Зміст цих вимог не залежить від особи, вони обумовлені життєвою необхідністю.
Суб’єктивний аспект пов’язаний з усвідомленням людиною моральних вимог суспільства, держави, її внутрішнім розумінням, готовністю виконати будь-який наказ, що стосується захисту своєї Батьківщини. Цей аспект виражає свідоме ставлення особистості до свого обов’язку. Найглибше він сприймається на почуттєво-емоційному рівні, як внутрішнє почуття обов’язку.
Зазначені загальні положення мають пряме відношення до моральної культури військовика. Об’єктивний зміст військового обов’язку виражений у
Військовій присязі: сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно дотримуватися Конституції і законів України, захищати українську державу, непохитно стояти на варті її свободи і незалежності,

262 ніколи не зрадити українському народу. Відтак, приймаючи присягу, кожен військовик визнає свій моральний обов’язок: служіння інтересам суспільства і держави, забезпечення свободи та незалежності свого народу.
Суб’єктивний зміст військового обов’язку полягає в тому, що військовик усвідомлює його. Усвідомлений обов’язок стає мотивом діяльності, внутрішньою моральною необхідністю. Це і є найбажаніше співвідношення моральної необхідності і внутрішньої потреби.
Військовий статут є змістом військового обов’язку, він регламентує військове життя, конкретні обов’язки військовика. Якщо військовик не виконує статут, відступає від його норм – він порушує й моральний обов’язок. Підґрунтям свідомого виконання службового обов’язку військовиком є його переконання в цінності військової служби, висока культура і моральні почуття (любов до
Батьківщини, свого народу тощо), здатність висувати до себе високі вимоги.
Для успішного виконання військового обов’язку необхідні певні моральні якості, без яких людина неспроможна нести складну та відповідальну військову службу: рішучість, мужність, настирливість, чесність, витримка, здатність до самопожертви, героїзм.
Особливою формою виконання військового обов’язку є героїзм. Природа героїчного пов’язана з виконанням обов’язку за надзвичайних умов. Це ситуація, за якої особливо яскраво проявляється активність суб’єкта, його воля і відповідальність. Героїчний вчинок – це подвиг, тобто вчинок, який вимагає від людини найбільшого напруження волі і сил. Він пов’язаний з подоланням надзвичайних труднощів. Герой бере на себе виконання найскладніших завдань, покладає на себе більшу міру відповідальності і обов’язку, ніж це регламентовано загальноприйнятими нормами поведінки у звичайних умовах. Відтак, подвиг межує з самовідданістю, є вибором, який пов’язаний з ризиком для життя.
Здійснення героїчного вчинку характеризує особистість, яка бере на себе підвищену відповідальність. Героїчний вчинок людина здійснює з особливим напруженням моральних і фізичних сил, в мінімальні терміни приймає рішення, тобто проявляє рішучість. Це ще одна риса характеру військовика, без якої неможливе виконання ним морального обов’язку до кінця.
Ситуація військових дій вимагає негайного прийняття рішень і негайний дій.
Тому надзвичайно важливо виховувати у військовиків рішучість, відповідальність, почуття військового обов’язку як внутрішньої потреби чесно служити Батьківщині, суспільству і нараду. У житті досить часто буває недостатньо зовнішніх спонукань до виконання обов’язку, оскільки обов’язок – це сфера обов’язкових, формалізованих дій особистості. А конкретна ситуація військових дій вимагає більшого: героїзму, ентузіазму, самовідданості, які виходять за межі вимог службового обов’язку.
Відтак, обов’язок, дисципліна, відповідальність – моральні якості, внутрішньо притаманні професійній діяльності військовогоика Збройних Сил
України.

263
3.1.2. Шляхи вдосконалення управлінської культури офіцерів
Збройних Сил України
Зміни, що відбуваються в українському суспільстві і військової сфері, вимагають пошуків нових підходів щодо зміцнення морального потенціалу військовиків, а складні умови сьогодення потребують значного покращення рівня морально-етичної культури військового керівника як носія військово- професійної моралі.
Рівень розвитку моральної культури особистості може вимірюватися через систему функціонально пов’язаних показників, серед яких відзначимо: знання основних моральних норм, вимог, приписів, принципів та ідеалів суспільства; їхня оцінка як соціально справедливих, доцільних, необхідних, таких, що сприяють як суспільному прогресу загалом, так і всебічному гармонійному розвитку особистості зокрема; їхнє втілення у повсякденній поведінці, діяльності, спілкуванні; соціально значуща мотивація поведінки і діяльності; дотримання вимог обов’язку і совісті у складних життєвих ситуаціях і екстремальних умовах; потреба і здатність (спроможність) до постійного морального самовдосконалення.
Зазначені змістовні показники моральної культури особистості є невід’ємною складовою її загальної культури. Головним критерієм оцінки рівня моральної культури є моральна поведінка людини, її моральні ідеали, ставлення до інших людей, колективу, суспільства, міра гуманності, яку особистість проявляє в соціальній діяльності і яка виражає ступінь її моральної необхідності. Основною функцією моральної культури особистості є регулювання моральної складової будь-якої діяльності і моральних стосунків людини з іншими людьми.
Структурно моральна культура особистості є діалектичною єдністю культури моральної свідомості та культури моральної поведінки, які у свою чергу
є складними підсистемами. Проте моральна культура не зводиться лише до освіченості у сфері моралі. Моральна свідомість повинна спиратися не тільки на раціональні аргументи, але й на силу почуттів. Саме почуття людини, перетворені та удосконалені моральністю, є могутнім чинником переходу етичних знань у моральні вчинки. У поведінці будь-якої людини визначальну роль відіграє роль культурної свідомості, тобто її внутрішня культура, яка ґрунтується на світогляді
і засвоєних моральних цінностях. У ній втілюються результати виховання.
Відтак, моральна культура особистості – це якісна характеристика морального розвитку і моральної зрілості особистості, яка проявляється на трьох рівнях:
– культура моральних почуттів, яка виражає здатності особистості до співчуття, співпереживання (емпатії), милосердя, тобто спроможності відчувати чужу біль і радість як власні;

264
– культура етичної думки як раціональна складова моральної свідомості; вона виражається у знанні моральних вимог суспільства, у здатності людини свідомо обґрунтовувати мету і засоби діяльності; цей ціннісно-орієнтуючий і програмуючий рівень моральної культури залежить від світогляду особистості, етичних знань, переконань і забезпечує внутрішнє сприйняття моральної мети і засобів;
– культура поведінки, за допомогою якої реалізується поставлена і прийнята моральна мета; у ній, в остаточному підсумку, виражається життєва позиція людини.
Культура поведінки характеризується здатністю особистості до морального вибору і практичної реалізації мети, задумів, рішень відповідно до пануючих моральних цінностей. І, врешті-решт, моральна культура особистості проявляється в усій системі її поглядів і переконань, повсякденній поведінці, конкретних вчинках, що здійснюється нею у різних видах діяльності. Вона проявляється у будь-якому виді особистісної культури
(політичної, правової, естетичної, професійної тощо) у тій мірі, в якій будь- який вид людської діяльності має моральний “вимір”, моральний аспект.
У суспільній оцінці закріпилося, що офіцер є людиною обов’язку і відповідальності. “Офіцер – зразок для підлеглого”, “слово офіцера – закон” – ці норми вимагають не лише високих професійних, але й моральних якостей військового керівника. Тобто, характерною рисою моральної культури офіцера
(як лідера) є єдність слова і діла, що передбачає єдність думки і вчинку, знання
і почуття, особистої чесності і високої принциповості.
Дуже важливо для будь-якої лідера і особливо для офіцера не
“переходити” за межі доброчинності, позитивних якостей, не втрачати почуття міри у спілкуванні ні з тими, хто перебуває нижче, ні з тим, хто перебуває вище у соціальній чи службовій ієрархії. Недотримання, порушення міри може знебарвити найкращі моральні якості офіцера. Межа між доброчинністю і її антиподами в конкретних життєвих ситуаціях інколи буває ледь помітною.
Морально виправдані, наприклад, сміливість без показовості (бравади), спритність без обдумування, твердість без впертості, гідність без зарозумілості, впевненість без самопевності тощо. Моральна культура офіцера передбачає стійкий імунітет проти зла, моральну чистоту, вихованість, що виключає виникнення суб’єктивізму, душевної глухоти, зловживання владою, службовим становищем, досягнутим статусом.
Важливою складовою моральної культури офіцера є здатність і готовність до моральної рефлексії (самопізнання, самоаналізу, самооцінки), саморегуляції і, нарешті, самовиховання (самовдосконалення). Необхідність у моральному вдосконаленні соціально зрілої особистості усвідомлюється як потреба і стає джерелом її активності. Офіцер повинен бути відповідальним за свою професійну і загальнокультурну самоосвіту.

265
Під час самовиховання може бути подолана емоційна глухота, нещирість, нетерпимість, догматична прямолінійність тощо, а також можуть вироблятися моральні якості, які підносять особистість як людину і фахівця.
Чим вища моральна культура, тим ефективніше офіцер виконує суспільні та службові обов’язки, тим відповідальніше ставиться до процесу і результатів своєї суспільної та професійної діяльності. І навпаки, низька моральна культура може звести нанівець лідерський потенціал офіцера, тобто він може втратити лідерський “багаж” в очах колективної і навіть громадської думки.
Важливою складовою морально-етичної культури військового керівника в реалізації військово-соціального управління є рівень його управлінської культури як практична сторона реалізації морально-етичної культури особистості керівника.
Головна вимога до управлінської культури офіцера полягає у досягненні особистістю високого рівня духовного розвитку, військово-професійної спрямованості та майстерності, і виражається в самовідданій службі, спрямованій на захист Батьківщини. Це пов’язано з високим покликанням офіцера до військової діяльності.
Справжня культура поведінки офіцера ґрунтується на науковому світогляді, знаннях про навколишній світ, суспільство та людину, на моральній
і естетичній культурі. Вона містить у собі як складові елементи культуру почуттів, мови, зовнішнього вигляду тощо.
Важливими професійними рисами високої культури управлінської діяльності офіцера є досягнутий ним необхідний рівень якості управління, комплекс умінь, що дозволяють, виходячи з державних інтересів, відповідально, грамотно, з урахуванням індивідуальних особливостей підлеглих успішно керувати ними, спрямовувати їхню діяльність на розв’язання різноманітних завдань.
Загальновідомо, що успішна діяльність керівників будь-якої ланки перебуває у прямій залежності від його вмінь працювати з різними видами
інформації, що поступає з різноманітних джерел, та на основі її аналізу приймати правильні управлінські рішення.
Діяльність офіцера нерозривно пов’язана з навчанням і вихованням підлеглих. Одним із шляхів вдосконалення культури його управлінської діяльності є педагогічна майстерність, яка проявляється не лише в умінні професійно вирішувати завдання виховання та навчання військовиків, але й у здатності надавати управлінській інформації педагогічної спрямованості, домагатися стійкого позитивного виховного ефекту під час проведення
інформаційних заходів з особовим складом.
На формування управлінської культури офіцерів впливає розвиток їхньої моральності, професіоналізму, педагогічної культури, соціальної зрілості, компетентності та низки інших якостей особистості, що становлять основу загальної культури.

266
Змістом культури управлінської діяльності офіцера є складним синтез взаємозалежних структурних елементів і функцій як культури управлінської діяльності, так і компонентів та функцій, що відносяться до різноманітних аспектів професійної, психолого-педагогічної, інформаційної, методичної та загальної культури особистості.
Практичний досвід показує, що офіцери з високою культурою спілкування вміють встановлювати високоморальні стосунки як з командирами
(начальниками), так і з підлеглими. Культура спілкування охоплює всі сторони діяльності офіцера в різноманітних видах управлінської діяльності. Вона виникає і розвивається під час службової діяльності і є певним ступенем майстерності, досягнутим офіцером у комунікативній сфері. Результати аналізу військової практики, наукової та спеціальної літератури дозволяють зробити висновок про те, що офіцер з високим рівнем культури управлінської діяльності повинен мати комплекс певних знань, навичок, умінь і якостей особистості, уміло реалізовувати їх у своїй професійній діяльності, досягати більш високих професійних результатів при мінімальних затратах сил і часу.
Під час управлінської діяльності керівного складу важливу роль відіграє успішне здійснення таких функцій, як регулювання (сукупність дій, що включають розпізнавання та аналіз конкретної ситуації), ухвалення оптимального рішення, необхідний вплив на об’єкти управління та уміння створити компетентну і грамотну робочу команду, тобто вміння налагодити організовану та зацікавлену роботу усього підлеглого особового складу.
Серед основних шляхів удосконалювання культури управлінської діяльності офіцерів виділяють загальнотеоретичні і технологічні напрями.
До загальнотеоретичних напрямів відносяться: засвоєння офіцерами знань про природу та сутності управління, його властивості, особливості, якісні та кількісні показники, суспільні функції, механізми управлінського впливу на свідомість і поведінку військовиків.
До технологічних напрямів відносяться: поєднання колективного та
індивідуального підходів під час здійснення управлінського впливу; оволодіння навичками пошуку, обробки і аналізу управлінської інформації; методичне забезпечення та проведення навчальних занять з підлеглими; вивчення потреб та інтересів особового складу; уміння аналізувати запити і настрої військовиків.
Командири (начальники) усіх рівнів несуть відповідальність за створення та підтримання у військових соціальних групах такої соціально-психологічної атмосфери, при якій у військовиків виникає бажання сумлінно служити у
Збройних Силах України. Для того, щоб створити такий клімат, офіцери повинні мати впевненість у собі, бути ввічливими, тактовними, знати особисті якості підлеглих, мати інтуїцію тощо.

267
При формуванні управлінської культури командних кадрів виділяють низку етапів:
– управлінська освіта – передача офіцерам найбільш загальних знань
і відомостей про управлінську діяльність та умови офіцерської служби;
– розвиток управлінських здібностей офіцерів – формування комплексу якостей особистості, необхідних для здійснення управлінської діяльності;
– формування інтересів, спрямованості, ціннісних орієнтації, які визначають образ керівника та вибір стилю управління;
– професійний відбір, визначення рівня управлінських здібностей особи, яка претендує на оволодіння професією офіцера;
– професійне навчання – спеціальна військово-професійна підготовка офіцера, формування власного досвіду управлінської діяльності;
– удосконалювання управлінських якостей офіцера під час службової діяльності, на курсах підвищення кваліфікації та перепідготовки.
Культура управлінської діяльності офіцерів як своєрідний синтез особистісних і соціальних компонентів може ефективно формуватися під час цілеспрямованого, організованого навчально-виховного процесу. У цей період відбувається озброєння офіцерів теоретичними та прикладними управлінськими знаннями з метою підвищення їхньої управлінської ерудиції, вироблення в них управлінських навичок і умінь, формування особистісних якостей відповідно до вимог управлінської діяльності.
Постійне ускладнення військової діяльності, подальша гуманізація військово-службових відносин у Збройних Силах України висувають зростаючі вимоги до якості та ефективності управлінської діяльності офіцерів. Для того, щоб бути висококласним фахівцем, професіоналом, офіцерові необхідно регулярно приділяти увагу питанням удосконалення своїх особистісних і професійних якостей, постійно займатися підвищенням досягнутого рівня своєї морально-етичної культури.
Практика життєдіяльності Збройних Сил України свідчить про недостатній рівень управлінської культури офіцерів, хоча у низці випадків він обумовлений цілком об’єктивними причинами.
Виходячи з цього, пропонується два найбільш актуальні напрями її удосконалення:
1. Використання формальних шляхів: отримання додаткової освіти (на курсах підвищення кваліфікації, у військових і цивільних внз); участь у заходах щодо узагальнення управлінського досвіду; проведення різного роду досліджень; активна участь у реалізації державних та корпоративних інтересів; використання в управлінській діяльності досягнень науки і техніки.
2. Активна реалізація неформальних шляхів і способів подолання проблем соціально-управлінської діяльності (самоосвіта, самовиховання тощо).
Відтак, проблема удосконалення управлінської культури офіцерів носить не тільки об’єктивний, але й суб’єктивний характер і безпосередньо пов’язана з

268 процесами, що відбуваються як у Збройних Силах України, так і в суспільстві загалом.
Наостанок зазначимо, що культура управлінської діяльності офіцерів полягає в оволодінні та постійному вдосконалені стилю, форм і методів управлінської діяльності відповідно до посадового призначення, а опанування етичною проблематикою дає змогу офіцерам:
– оволодіти знаннями етичних концепцій Сходу і Заходу, військово- етичних теорій, засвоїти категорії військової етики та бойової моралі і на цій основі підвищити моральну культуру діяльності та спілкування;
– сформувати навички високоморальної поведінки і гуманістичного стилю життя, усвідомити моральний зміст своєї діяльності та служби в
Збройних Силах України;
– усвідомити шляхи досягнення морального авторитету, засвоїти напрями формування моральних позитивів керівництва військовими колективами;
– дотримуватися моральних вимог і орієнтацій суспільного життя
України, Кодексу честі офіцера Збройних Сил України.

Питання для самоконтролю:
1. Професійна діяльність та професійна етика.
2. Форми існування моральних феноменів.
3. Морально-етична складова військової професії.
4. Предмет і завдання військово-етичної теорії.
5. Моральне регулювання професійної діяльності.
6. Толерантність, повага, пошана як складові культури спілкування у військово-професійному середовищі.
7. Морально-етична культура військовика: моральний обов’язок та вимоги професії.
8. Морально-етичні категорії військового обов’язку.
9. Суспільно-історична практика формування військових кодексів честі.
10. Ціннісні засади, моральні норми та ідеали.
11. Категорії військового обов’язку та бойової моралі у структурі військових кодексів честі.
12. Структура та призначення військового етикету.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал