Канд філол наук, доцент Станіслав О. В. Україна, м. Київ, Київський національний університет імені Тараса




Дата конвертації23.12.2016
Розмір98.6 Kb.

Proceedings of the International Scientific and Practical Conference
66
Канд. філол. наук, доцент Станіслав О. В.

Україна, м. Київ, Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, кафедра французької філології

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ
СИНТАКСИЧНОЇ СЕПАРАТИЗАЦІЇ ТА КОГЕЗІЇ У
СТРУКТУРІ ВНУТРІШНЬОГО МОВЛЕННЯ
(на матеріалі французької літератури)

The research deals with the problem of syntactic links in the
structure of the inner discourse, which in their particular way organize the
artistic textual space. On the material of the modern French literature the
particularities of functioning of the separatism and cohesion in different
types of inner discourse were found. The dominating type of the syntactic
connectedness according to the type of the inner discourse was defined. The
dependence of the structure, syntactic construction and syntactic types of
links on the form of the inner discourse and on the communicative vector of
the utterance in general was proved.
Останні дослідження у галузі філології засвідчують сталий
інтерес науковців до проблем аналізу мовного матеріалу крізь призму психолінгвістичних спостережень. У цьому плані на особливу увагу заслуговує такий спосіб представлення персонажа як його внутрішнє мовлення. Власне у внутрішньому мовленні виражаються найбільш об’ємно і глибоко думки, емоції, почуття, переживання літературного героя. Саме тут відкривається духовний, моральний, ідейний образ персонажа в істинному світі, створюється його психологічний стан та життєвий характер.
Слід сказати, що феномен внутрішнього мовлення представляє неабияку наукову зацікавленість не лише у лінгвістів, але й у спеціалістів
інших дотичних галузей. Внутрішнє мовлення залишається актуальним об’єктом вивчення для психологів та психолінгвістів (Л. С. Виготського, М. І. Жинкіна, О. М. Леонтьєва, О.
Р. Лурії, О. С. Мельничука, У. Джеймса, Дж. Міллера та інших), філософів (приміром, Н. Т. Абрамової,
В. С. Біблера), літературознавців (М. М. Бахтіна, Л. П. Гросмана, Ю. М. Лотмана, І. В.
Страхова), інших фахівців у різних сферах науки, що ще раз посвідчує багатогранність та багатоаспектність досліджуваного явища.
У контексті означеної проблематики наша розвідка пропонує розглянути синтаксичні види зв’язності речень у структурі

The Top Actual Researches in Modern Science
67 внутрішнього мовлення, що своєрідним чином організовують художній текстовий простір. На матеріалі сучасної французької літератури маємо на меті: 1) з’ясувати особливості функціонування сепаратизації та когезії в різних типах внутрішнього мовлення й 2) установити домінуючий вид синтаксичної зв’язності у залежності від типу внутрішнього мовлення.
Передусім, уточнимо, що сепаратизація – це така синтаксична універсалія мовлення, яка передбачає побудову повідомлення шляхом розділення речення на кілька самостійних висловлень, інтонаційно та графічно відокремлених, проте єдиних за змістом. Характерною відзнакою сепаратизованої фрази є те, що її основа (базисна частина) не відображає усієї повноти змісту висловлення, яке поступово, по мірі свого формування, наділяється новими подробицями, доповненнями, що особливим чином прикріпляються до раніше сказаного й
інтонаційно завершеного речення [1, с. 77]. За допомогою сепаратизації мовець виокремлює необхідну йому інформацію, додає семантичні акценти, наголошує на них, підсилює, розвиває або ж роз'яснює деталі висловлення. На противагу сепаратизації, когезія – це синтаксичний зв’язок, що забезпечує граматичну зв’язність речень, змістову цілісність, структурну завершеність та адекватну
інтерпретацію висловлення. За допомогою когезії мовець на синтаксичному рівні логічно вибудовує повідомлення, послідовно викладає свої думки, судження, оцінки.
Крім того, вкажемо, що наше розуміння внутрішнього мовлення спирається на теоретичну концепцію Л. С. Виготського, згідно якої, внутрішнє мовлення – це самостійна й специфічна функція мовлення.
Ми поділяємо думку психолінгвіста, що внутрішнє мовлення не є звичне (зовнішнє) мовлення мінус звук, а зовнішнє мовлення не є внутрішнє мовлення плюс звук. Перехід від внутрішнього до зовнішнього мовлення є складна динамічна трансформація, а тому ми цілком усвідомлюємо, що у літературному творі ми маємо справу зі своєрідною імітацією фактичного внутрішнього мовлення [2, с. 102]. У даному випадку можна говорити про внутрішнє мовлення як особливу художню форму, що трансформована у літературне явище, як засіб вираження внутрішнього світу героя „зсередини”.
Аналіз лінгвістичної літератури стверджує велике різноманіття форм внутрішнього мовлення, що зумовлено багатством його структури, семантики, функцій тощо. У своїй роботі ми будемо послуговуватись класифікацією В. А. Кухаренка, який виокремлює: малі вкраплення, внутрішній монолог, аутодіалог та потік свідомості
[3, c. 169-180].

Proceedings of the International Scientific and Practical Conference
68
У ході дослідження було встановлено, що синтаксис внутрішнього мовлення може бути спрямованим: 1) на відтворення власне самого процесу мислення, творення думок, ідей, поглядів
(раціональне начало) та 2) на зображення емоційного фону, забарвлення на основі яких формуються ті чи інші думки, судження, враження, відчуття тощо (емоціональне начало). Можна припустити, що раціональна / емоціональна складові є визначальними для того чи
іншого виду внутрішнього мовлення при виборі синтаксичної структури, а відтак, вони обумовлюють типи зв’язності речень у ній.
Обґрунтуємо дане твердження, розглянувши конкретні приклади різновидів внутрішнього мовлення з аналізом типів зв’язності речень.
Малі
вкраплення
внутрішнього мовлення
(просте реплікування) – це окремі, відносно короткі, невзаємопов’язані вислови, що переважно виникають у немовленнєвих ситуаціях, або містять внутрішні коментарі, відображають почуття персонажа щодо подій або зовнішнього мовлення, яке він сприймає. За структурою малі вкраплення мають фрагментарний, уривчастий характер. Головною прагматичною функцією цього виду внутрішнього мовлення є вираження широкого спектра емоційних оцінок
індивіда
(емоціональне начало).
Для прикладу розглянемо уривок із роману Анни Гавальди, знаної французької авторки психологічної прози, твори якої насичені надзвичайною емоціональністю та тонкою сентиментальністю:
Parce qu’elle [la lettre] m’impressionne, je décachette
précautionneusement cette lettre en me servant d’une clef pour ne pas la
déchirer. La feuille est pliée en trois. Je soulève le premier pan, entends
mon cœur battre, puis le second, et s’arrêter.
Trois mots.
Sans signature. Sans rien.
Trois mots.
Tchac.
Remonter le couperet (Gavalda A. La Consolante, р. 45).
Головний герой – Шарль Баланда – успішний архітектор, веде розмірене, спокійне життя в Парижі з коханою жінкою та її донькою; як раптом, він отримує лист із далекого минулого. В листі повідомлялося про смерть жінки, яку він кохав у молодості. Зразок даного внутрішнього мовлення представляє просте реплікування, яке відображає емоційне потрясіння пережите героєм у момент отримання листа. За синтаксичною будовою – фрагмент наближений до розмовного, спонтанного (непідготовленого) мовлення. Спостерігаємо широке використання сепаратизованих структур (Trois mots. Sans

The Top Actual Researches in Modern Science
69
signature. Sans rien. Trois mots. Tchac. Remonter le couperet), які відтворюють на синтаксичному рівні дискретний, афективний характер внутрішнього мовлення персонажа.
Проаналізуємо ще один приклад малих вкраплень:
Le boulevard Noir est inhumain. Comme un minéral. Comme un
triangle. C’est une chance qu’il y ait un boulevard comme ça à Bouville...
Voilà des gens. Deux ombres. Qu’avaient-ils besoin de venir ici ?
(J.-P. Sartre. Nausée, p. 43).
Вжиті сепаратизовані структури (Comme un minéral. Comme un
triangle. Voilà des gens. Deux ombres) передають емоційні, чуттєві враження героя, який прогулюється одним із безлюдних, пустинних бульварів міста та зненацька зустрічає двох перехожих. Сепаратизація
імітує експресивно забарвлене внутрішнє мовлення та відображає емоційну оцінку особистості. Відмічаємо перевагу конструкцій розчленованого синтаксису, що представлені сепаратизацією.
Внутрішній монолог – складна форма односторонньої мовленнєвої взаємодії індивіда з самим собою. Як правило, це значний уривок тексту, що становить ланцюг спогадів, медитацій героя та
„розвивається за асоціативними законами, залучаючи в монолог все нові тематичні вузли” [3, c. 175]. Внутрішньому монологу притаманні слова й конструкції розмовного мовлення. Здебільшого внутрішній монолог має чітку синтаксичну структуру.
Розберемо приклад внутрішнього монологу, що являє собою роздуми про друзів, життя і смерть, вічні людські цінності головного персонажа з твору Антуана де Сент-Екзюпері «Земля людей»:
Quand un camarade meurt ainsi, sa mort paraît encore un acte qui
est dans l’ordre du métier, et, tout d’abord, blesse peut-être moins qu’une
autre mort [...].
[...] La terre ainsi est à la fois déserte et riche. Riche de ces jardins
secrets, cachés, difficiles à atteindre, mais auxquels le métier nous ramène
toujours, un jour ou l’autre. Les camarades, la vie peut-être nous en écarte,
nous empêche d’y beaucoup penser, mais ils sont quelque part, on ne sait
trop où, silencieux et oubliés, mais tellement fidèles !
Rien, jamais, en effet, ne remplacera le compagnon perdu. On ne se
crée point de vieux camarades. Rien ne vaut le trésor de tant de souvenirs
communs, de tant de mauvaises heures vécues ensemble, de tant de
brouilles, de réconciliations, de mouvements du cœur. On ne reconstruit pas
ces amitiés-là. Il est vain, si l’on plante un chêne, d’espérer s’abriter
bientôt sous son feuillage.
Ainsi va la vie. Nous nous sommes enrichis d’abord, nous avons
planté pendant des années, mais viennent les années où le temps défait ce

Proceedings of the International Scientific and Practical Conference
70
travail et déboise. Les camarades, un à un, nous retirent leur ombre (A. de
Saint-Exupéry. Terre des hommes, p. 117-118).
Представлений зразок внутрішнього монологу – це форма розкриття душевного світу героя, засіб створення психологічної глибини твору, своєрідна з’єднуюча ланка між зовнішнім планом подій і внутрішнім світом людей. На разі спостерігається перевага цілісного змісту тексту над окремими значеннями лексичних одиниць, певна нелінійність письма, яка зумовлена нелінійністю мислення.
Аналіз показує, що за допомогою таких когезійних способів зв’язності як: слова-скрепи (la vie, le camarade, le métier , les années), синоніми- замісники (le camarade – le compagnon, la vie – les heures vécues – la
terre), стилістичні антоніми (la mort – la vie), паралельні синтаксичні конструкції (Rien... Rien..., On ne... On ne...), лексичні повтори (la mort,
mourir, le camarade, la vie) відбувається об’єднання різних тематичних вузлів у суцільну оповідь. Підкреслимо значення когезії як важливого синтаксичного типу зв’язності у внутрішніх монологах із домінуючим раціональним началом.
Наступний приклад, на противагу вищеописаному, представляє зразок внутрішнього мовлення із характерним емоціональним мотивом:
Son bain lui sembla tiède. Il frissonnait. Qui d’autre pouvait-il
appeler ? Sylvie... la seule véritable amie qu’il lui eût jamais connue... [...].
Est-ce qu’elle saurait le renseigner ?
Et avait-il envie de le savoir lui-même ?
Elle était morte.
Morte.
N’entendrait plus jamais le son de sa voix.
Le son de sa voix.

Ni son rire.
Ni ses colères.
Ne serrait plus jamais ses lèvres se tordre, trembler ou s’étendre à
l’infini. Ne regardait plus jamais ses mains. L’envers de son poignet, le
tracé de ses veines, le creux de ses cernes. Ne saurait plus jamais ce qu’elle
cachait, si bien, si mal, si loin, derrière ses sourires fatigués ou ses
grimaces idiotes. Ne la regarderait plus en douce. Ne lui prendrait plus le
bras au débotté. Ne...(Gavalda A. La Consolante, р. 107).
Наведений фрагмент – це сентиментальні переживання героя, його спогади та роздуми з приводу втрати коханої людини. Сильне емоційне потрясіння Шарля нагадує незв’язне розмовне мовлення, якому властиві фрагментарність, спонтанність, стислість, розчленовані синтаксичні конструкції (Elle était morte. Morte. Le son de sa voix. Ni

The Top Actual Researches in Modern Science
71
son rire. Ni ses colères), повтори (plus jamais – 4 рази), синтаксичний паралелізм (N’entendrait plus jamais… – Ne serrait plus jamais… – Ne
saurait plus jamais…; Ni son rire… – Ni ses colères…), риторичні питання (Est-ce qu’elle saurait le renseigner ?Et avait-il envie de le savoir
lui-même ?) тощо, які заразом підсилюють афективний стан героя.
Отже, внутрішній монолог, в якому переважає емоційна складова оповіді, характеризується значним використанням сепаратизованих структур.
Внутрішній діалог (аутодіалог) – це розмова із самим собою, послідовність взаємопов’язаних висловів, які реалізують відтворення у мовленні індивіда його різних смислових позицій. Це „боротьба емоційного з раціональним, яка виражена двома внутрішніми голосами” [3, c. 177] і покликана забезпечувати динамічність розгортання внутрішнього мовлення персонажа.
Аутодіалог використовується за наявності поліфонії внутрішніх точок зору героя
(і раціональне, і емоціональне начало).
Яскравим зразком внутрішнього діалогу може слугувати фрагмент з «Втішлива партія гри у петанк» Анни Гавальди, в якому представлена боротьба двох «я» головного героя Шарля: гордовитість та боягузливість:
Charles Balanda se vêtait de propre et tirait sur ses lacets en se
broyant les molaires.
Il le savait. Qu’il avait peur de connaître la vérité.
Et le faraud en lui, posait la main sur son épaule en le baratinant :
Allons... Laisse donc... Reste avec tes souvenirs... Garde la comme tu l’as
connue... Ne l’abîme pas plus... C’est le plus bel hommage que tu puisses
lui rendre, tu le sais bien... De la retenir encore de cette manière...
Absolument vivante.
Mais le lâche, pesait sur sa nuque au contraire, et lui murmurait à
l’oreille : Et puis tu t’en doutes, hein, qu’elle est partie comme elle a vécu ?
Seule. Seule et dans le désordre (Gavalda A. La Consolante, р. 107).
Як бачимо, дане внутрішнє мовлення за посередництвом форми аутодіалогу своєрідним чином зображає схвильований емоційний настрій дійової особи. Характерним є використання дієслів у другій особі однини (laisse, reste, garde, ne l’abîme pas, tu t’en doutes), розчленованих синтаксичних структур (Absolument vivante. Seule. Seule
et dans le désordre), повторів (Seule. Seule...), незавершених, обірваних речень (Allons... Laisse donc... Reste avec tes souvenirs... Garde la comme
tu l’as connue... Ne l’abîme pas plus... C’est le plus bel hommage que tu
puisses lui rendre, tu le sais bien... De la retenir encore de cette manière...), паралельних конструкцій (Et le faraud en lui, posait la main sur son

Proceedings of the International Scientific and Practical Conference
72
épaule en le baratinant – Mais le lâche, pesait sur sa nuque au contraire,
et lui murmurait à l’oreille ) що передають внутрішній неспокій, сумніви, протиріччя, суперечливість думок героя. Один голос аутодіалогу виражає раціональний зміст, інший – емоційний, у результаті чого виникає конфлікт, який покликаний розв’язати герой у ході своїх душевних страждань.
Потік свідомості – повне або майже повне невтручання автора в потік внутрішнього мовлення героя. Потік свідомості – це потік внутрішніх переживань, чуттєвих образів і мисленєвих реакцій людини на оточуючу дійсність, яку вона сприймає.
Техніка потоку свідомості складна і для письменника і для читача.
Першому необхідно створити ефект примхливого зчеплення свідомого та підсвідомого, раціонального та ірраціонального, реальності та вимислу, що асоціативно розвиваються. Другому необхідно відшукати в цьому складному мереживі якісь логічні опори, зв’язати їх із зовнішніми подіями, визначити відношення між ними. Читання твору перетворюється у розв’язання задачі з багатьма невідомими, де наперед знаєш, що вичерпна відповідь неможлива [3, c. 171].
За структурою, цьому виду внутрішнього мовлення притаманні синтаксична незв’язність та послаблення просторово-часових відносин. Відзначаємо також використання синтаксично надмірних, наддовгих конструкцій; поєднання в одному комплексі різноманітних синтаксичних і семантичних зв’язків; недискретність даного виду внутрішнього мовлення.
Зразком потоку свідомості може служити наступний уривок із роману Ж.-П. Сартра «Нудота»:
Est-ce que je pourrai pas essayer... Naturellement, il ne s’agirait pas
d’un air de musique... mais est-ce que je ne pourrais pas, dans un autre
genre ?... il faudrait que ce soit un livre : je ne sais rien faire d’autre. Mais
pas un livre d’histoire, ça parle de ce qui a existé – jamais un existant ne
peut justifier l’existance d’un autre existant. Mon erreur, c’était de vouloir
ressusciter M. De Rollebon. Un autre espèce de livre. Je ne sais pas très
bien laquelle – mais il faidrait qu’on devine, derrière les mots imprimés,
derrièrs les pages, quelque chose qui n’existerait pas, qui serait au-dessus
de l’existence. Une histoire, par exemple, comme il ne peut en arriver, une
aventure. Il faudrait qu’elle soit belle et dure comme de l’acier et qu’elle
fasse honte aux gens de leur existence.
Je m’en vais, je me sens vague. Je n’ose pas prendre de décision. Si
j’étais sûr d’avoir du talent... Mais jamais – jamais je n’ai rien écrit de ce
genre ; des articles historiques, oui, – et encore. Un livre. Un roman. Et il y
aurait des gens qui liraient ce roman et qui diraient : « C’est Antoine

The Top Actual Researches in Modern Science
73
Roquentin qui l’a écrit, c’était un type roux qui traînait dans les cafés », et
ils penseraient à ma vie comme je pense à celle de cette Négresse : comme
à quelque chose de précieux et d’à moitié légendaire. Un livre. (J.-P. Sartre.
Nausée, p. 248-249).
Головний герой твору – Антуан Рокантен – після невдалої спроби написання історичної монографії про Робелона вирішує створити щось вагоме, цінне, надважливе, легендарне. Перебуваючи у стані роздумувань, мрій, він хоче написати книгу, можливо пригодницький роман, щось, що заставило б усіх говорити про нього.
Антуан Рокантен свідомо чи несвідомо пояснює, аргументує свій вибір, логічно вибудовуючи хід своїх думок. Слово «книга» (un livre) можна вважати семантичним ядром роздумів героя, навколо якого формується його мисленнєво-чуттєвий ланцюг медитацій. Переважно за допомогою когезійних засобів відбувається послідовна зв’язність речень у висловлення. Відзначаємо використання стилістичних синонімів-повторів (pas un air de musique – un autre genre – un livre –
pas un livre d’histoire – un autre espèce de livre – je ne sais pas très bien
laquelle – quelque chose qui n’existerait pas – les mots imprimés – les
pages – une histoire – une aventure – un roman, Antoine Roquentin – un
type - je ), займенників-замісників (je – moi), часткових повторів
(existant – exister – existance) та інших способів формування висловлення.
Можна стверджувати, що потік свідомості характеризується посутньою змістовою й емоціональною глибиною, оскільки представляє механізм мовленнєвого мислення, живий процес зародження думки в слові, а когезійні засоби синтаксичної зв’язності дозволяють автору відобразити складний та суперечливий внутрішній світ своїх героїв.
Таким чином, установлюємо певну залежність структури, синтаксичної будови, синтаксичних типів зв’язку від форми внутрішнього мовлення, від комунікативного вектора висловлення загалом. У ході дослідження було визначено, що у таких видах внутрішнього мовлення як потік свідомості та внутрішній монолог переважає когезійна зв’язність речень, а у таких видах внутрішнього мовлення як малі вкраплення, внутрішній діалог превалює сепаратизація. Роблячи дані узагальнення, зазначимо, що мова йде про певну своєрідність, частотність у використанні означених синтаксичних категорій у внутрішньому мовленні сучасної французької літератури. У художній текстовій тканині спостерігаємо яскраве сплетіння різних синтаксичних засобів зв’язку. Заразом гармонійно поєднуються і когезія, і сепаратизація, приводячи тим самим у рівновагу тенденції до компресії та декомпресії.

Proceedings of the International Scientific and Practical Conference
74
Ще раз підкреслимо безперечну важливість когезії та сепаратизації для синтаксису французької мови. Когезія забезпечує логічну зв’язність речень, синтаксичну цілісність структури, завершеність тексту загалом; сепаратизація
– розширює
інформативність, афективність, комунікативні можливості висловлен- ня, деталізує та акцентує увагу на значущих мовних елементах.
Проведена розвідка показала, що внутрішнє мовлення, зокрема синтаксичні засоби зв’язності, створюють певний стиль, манеру говоріння літературного персонажа, індивідуалізують його мовлення, персоніфікують художній образ у цілому. У структурі внутрішнього мовлення і когезія, і сепаратизація демонструють складність організації й роботи свідомості, відображають багатство внутрішнього світу й унікальність кожної особистості.
Перспективи наступних досліджень пов’язуємо з аналізом особливостей функціонування інших синтаксичних категорій у структурі внутрішнього мовлення.
ЛІТЕРАТУРА

1. Андриевская
А.
А.
Явления
„сепаратизации” в стилистическом синтаксисе современной французской художественной прозы / А. А. Андриевская // Филологические. – 1969.
– №3. – С. 77-83.
2. Выготский Л. С. Мышление и речь / Л. С. Выготский. – М.:
Лабиринт, 1999. – 352 с.
3. Кухаренко В. А. Інтерпретація тексту / В. А. Кухаренко. –
Вінниця: Нова книга, 2004. – 261 с.
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

1.
Saint-Exupéry A. Oeuvres. – Paris : Éditions Gallimard, 1976. –
Р.
2.
Gavalda A. La Consolante. – Paris: Édition du Club France
Loisirs, 2008. – 604 Р.
3.
Sartre J.-P. La nausée. – P. : Éditions Gallimard, 1938. – 239 P.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал