Календар словесника: 2014 – рік Тараса Шевченка 14 – 15 березня 2013 року проведена міжрегіональна науково-практична конференція «Творчість Тараса Шевченка у світовому контексті»



Сторінка6/7
Дата конвертації18.12.2016
Розмір1.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
Пребезумний в серці скаже,/ Що Бога немає,/ В беззаконії мерзіє,/ Не творить благая (52); блажен муж, що не йде на раду нечестивих (Пс. 1:1) – Блаженний муж на лукаву/ Не вступає раду,/ І не стане на путь злого,/ І з лютим не сяде (1); блаженний той, кого Бог карає на землі (Пс. 93:12) (Благо тому, кого Господь/ Карає меж нами,/ Не допуска, поки злому ізриється яма (93)); Бог не бачить (Пс. 9:34; 93:7) – Добро Твоє/ Кров’ю потопили,/ Зарізали прохожого,/ Вдову задавили/ І сказали: «Не зрить Господь,/ Ніже теє знає» (93); Бог-заступник (Пс. 17:3; 93:22) – Мені Господь пристанище,/ Заступником буде (93); Бог (Господь) любить і не залишає своїх людей (Пс. 93:14) – Господь любить свої люди,/ Любить, не оставить,/ Дожидає, поки правда/ Перед ними стане (93); Боже, суди землю (Пс. 81:8) – Встань же, Боже, суди землю/ І судей лукавих (81); сором (стид) наш (мій) перед нами (Пс. 43:16) – І всякий день перед нами/ Стид наш перед нами (43) та ін. Усього 136 уживань.

Усе ж, незважаючи на те, що Т. Шевченко переспівував псалми, він послуговувався й висловами з інших книг Біблії:

1) Книга Буття: Вавилон (Бут. 11:9) (На ріках круг Вавилона,/ Під вербами в полі,/ Сиділи ми і плакали/ В далекій неволі...<...> Вавилоня,/ Дщере окаянна!/ Блаженний той, хто заплатить/ За твої кайдани! (136). Хоча це можна назвати й цитатою з цитати, оскільки Псалтир використовує цю назву, що раніше була згадана в Книзі Буття.

2) Вихід: чудеса Господні (Вих. 3:20) – Розкинь же їх, твої святиє,/ По всій землі. І чудесам/ Твоїм увірують на світі/ Твої малі убогі діти (11).

3) Євангеліє від Матвія: Божа воля (Мт.26:42) – Боже, спаси, суди мене/ Ти по своїй волі (53); пекло (ад) (Мт. 16:18) – Якби не Бог поміг мені,/ То душа б живая/ Во тьмі ада потонула,/ Проклялась на світі (93). Усього 4 цитування.

4) Євангеліє від Марка: вірувати в Бога (Мк. 9:24) (І чудесам/ Твоїм увірують на світі/ Твої малі убогі діти! (11).

5) Вислови, що походять з кількох Євангелій: вознестися на небо (Мк. 16:19; Лк. 24:51) – Вознесися над землею/ Високо, високо,/ Закрий славою Своєю/ Сліпе горде око (93); воскреснути (Мт. 27:64; Мк. 16:6; Лк. 24:6; Ін. 20:9) –  Воскресну я! – той Пан нам скаже. –/ Воскресну нині! Ради їх/ Людей закованих моїх,/ Убогих, нищих... Возвеличу/ Малих отих рабів німих!/ Я на сторожі коло їх/ Поставлю слово (11). Усього 3 цитування.

6) Соборні послання: сила Божа (Юд. 1:25) – І силу/ Твою восхвалили/ Твої люде і в покої,/ В добрі одпочили,/ Славя Господа!.. (43).

7) Одкровення (об’явлення) святого Івана Богослова (Апокаліпсис): Боже слово (Апок. 6:11) – Не хотять/ Познать, розбити тьму неволі,/ І всує Господа глаголи,/ І всує плачеться земля (81). Усього 2 цитувань.

Тарас Шевченко використовує у своїх переспівах 150 уживань висловів із Біблії. Варто зазначити, що Т. Шевченко часто вживав церковнослов’янські варіанти висловів, оскільки біблійні переклади новою українською мовою з’явилися пізніше. До церковнослов’янських варіантів використання біблійних фразеологізмів та висловів, пов’язаних зі Святим Письмом, належать: Молюсь, Господи, внуши їм/ Уст моїх глаголи (внуши божє молитву мою (Пс. 53:7)); Воспоєм чесним собором (Воспойтє господови пѣснь нову (Пс. 149:1) та ін.).

Вислови з Біблії є одним із найбільш часто вживаних елементів релігійного стилю в переспівах Тараса Шевченка, що надає поезіям особливого урочистого звучання. Часто поет послуговується висловами із Псалтиря та Євангелій, оскільки ці книги були найбільш знані й вислови з них були зрозумілі всім читачам.

Уводячи у свої переспіви Давидових псалмів біблійні фразеологізми та вислови з Біблії, Тарас Шевченко наснажує свої вірші особливим сакральним змістом і піднесеністю. Цитування Біблії – характерна риса, що притаманна мові творів поета, яскрава особливість його авторського стилю. Вислови з Біблії та біблійні фразеологізми, які використовує Тарас Шевченко у своїх переспівах, надають цим віршам особливо урочистого звучання, створюють певну піднесену настроєність, наближують твори поета до творів релігійної літератури, підносять українське красне письменство на високий сакральний рівень.

Оскільки біблійні фразеологізми та вислови з Біблії увійшли в українську мову через церковнослов’янські та українські переклади, то і їх трансформація в Шевченкових переспівах Давидових псалмів є логічною. Поет, іноді використовуючи церковнослов’янські усталені варіанти цих висловів, часто добирає українські відповідники у власному варіанті. Вислови з Біблії Тарас Шевченко вводить у свої переспіви довільно, тому послуговується тим варіантом, якого вимагає текстотворення та творення образної структури тексту.

Трансформація висловів із Біблії в Шевченкових переспівах Давидових псалмів не ставала предметом досліджень мовознавців, хоча це цікавий факт у лінгвістиці. Услід за В. Виноградовим, вислови в прямому значенні (цитати) часто відносять до фразеологічних єдностей, проте, слід зазначити, що біблійні вислови у творах Тараса Шевченка є окремим типом. Т. Шевченко вживає вислови з Біблії й видозмінює їх залежно від контексту. Переспівуючи псалми, поет уносить зміни й у склад висловів. Вислови з Біблії вжиті в прямому значенні, а тому трансформації цих висловів або передають іншими словами біблійний сюжет, або підсилюють якусь біблійну фразу, або розширюють зміст цитати зі Святого Письма. У Шевченкових переспівах Давидових псалмів чимало видозмін біблійних висловів. До таких трансформацій належать:

1) зміна в морфемній будові складників цитати: безумний говорить у серці своїм (Пс. 13:1, 52:2) – пребезумний в серці скаже (52);

2) еліпсис: воскрес із мертвих (Мт. 27:64, 28:6 – 7; Мк. 16:6; Лк. 24:6; Ін. 20:9) – воскресну (11);

3) заміна компонента у вислові на синонімічний: Блаженний той, кого Бог карає на землі (Пс. 93:12) – Благо тому, кого Господь карає меж нами (93); не поклонятися чужим богам (Вих. 20:3; Пс. 43:21, 80:10) – не молимось чужим богам (43);

4) розширення компонентного складу (експлікація): вавилонська дочко (дщере) (Пс. 136:8) – вавилоня дщере окаянна (136);

5) скорочення компонентного складу (імплікація): молитися Богу (Бут. 49:25; Пс. 38:13) – помолюся (12);

6) як відомо, характерною ознакою біблійних текстів є тавтологія й плеоназм. Тарас Шевченко у своїх поетичних творах здебільшого уникає цієї особливості, трансформуючи при цьому біблійні вислови. Пор.: радітиме Яків, утішатися буде Ізраїль (Пс. 52:7) – возрадується Ізраїль і святий Іаков (52).

Варто також зазначити, що Тарас Шевченко, увібравши у свою творчість традицію використання біблійних фразеологізмів та висловів із Біблії в давній українській літературі, поклав початок широкого послуговування цими лінгвоодиницями в переспівах та перекладах Псалтиря новою українською мовою.

Аналіз мови Шевченкових переспівів Давидових псалмів був би неповним без розгляду синтаксичних особливостей зразків цього жанру. Синтаксична будова таких віршів, її аналіз розширює уявлення про ритмомелодику мови, оскільки використання таких стилістичних фігур, як епітети, порівняння, полісиндетон, постпозиційні означення створює особливу стильову ритмомелодику [4, с. 262].

Синтаксичними особливостями Шевченкових переспівів Давидових псалмів є вживання художніх означень (епітетів), використання таких явищ, як асиндетон та полісиндетон, інверсії, риторичних запитань і риторичних окликів, уживання порівняльних зворотів як елементів художньої тропіки тощо.

Порівняння в Шевченкових переспівах служать художнім засобом і бувають виражені як порівняльними зворотами, так і порівняльними реченнями. Порівняння характерні для художнього мовлення, а оскільки переспіви псалмів увібрали в себе ознаки художнього й релігійного стилів, то використання порівнянь для цього жанру є природним. Та все ж слід зазначити, що Т. Шевченко послуговується здебільшого порівняннями, які зазнали впливу релігійного стилю (порівняння з назвами церковної атрибутики, біблійні цитування тощо): а лукавих, нечестивих і слід пропадає, як той попіл над землею вітер розмахає (1); яко миро добровонне з голови честної на бороду Аароню спадає росою і на шитії омети ризи дорогої; або роси Єрмонськії на святії гори високії Сіонськії спадають і творять добро тварям земнородним, і землі, і людям, – отак братів благих своїх Господь не забуде (132); і пониче, неначе стоптана трава, і думка ваша і слова – неначе срібло куте, бите і семикрати перелите огнем в горнилі, словеса Твої, о Господи, такії (11). Порівняльні речення в Шевченкових переспівах Давидових псалмів часто мають характер паралелізму, який як художній засіб притаманний Псалтиреві.

Як бачимо, Т. Шевченко у своїх переспівах псалмів не зловживає порівняннями, можна навіть сказати, що поет використовує їх рідко. Ідучи за текстами Давидових псалмів, Т. Шевченко вкраплює в переспіви порівняння лише там, де вони в біблійних текстах (пор. И будєтъ яко дрєво насаждєноє при исходищихъ водъ, єжє плодъ свой дастъ во врємя своє... [2, с. 25]) – і стане він, як на добрім полі над водою посаджене древо зеленіє, плодом вкрите (13, с. 358).

Розвитку й утвердженню в українській мові урочисто-художнього стилю сприяє також використання в Шевченкових переспівах таких художніх засобів, як епітети, які, як відомо, є художніми означеннями й розвивають, окрім того, поетичний синтаксис української літературної мови. Епітет є одним із вагомих засобів естетизації мови, у системі епітета, як ніякого іншого тропа, відбивається стиль письменника, епохи, літературні напрями. Без вивчення цієї системи неможливо створити цілісну картину еволюції художнього та релігійного стилів узагалі та віршованої мови зокрема [15, с. 1]

Епітети, використані в Шевченкових переспівах Давидових псалмів, можна поділити на такі групи (за класифікацією Г. Баран [1]):

а) урочисті, які мають або релігійне забарвлення, або є елементами урочистої лексики: Боже милий (13, с. 358, 14, с. 281); псалмом тихим, новим (13, с. 359); неситії гріхами (13, с. 360); во тьмі ада (13, с. 362); псалом новий Господові і новую славу; чесним собором (13, с. 364); на шитії омети ризи дорогої (13, с. 363); едомляне злії (13, с. 364); Господи єдиний (14, с. 281) та ін.;

б) постійні: на добрім полі (13, с. 358); од лютої муки, чистим серцем (13, с. 358 – 359); рукою твердою своєю (13, с. 359 – 360); добру долю (13, с. 360); кров невинну (13, с. 361); Його вічній славі, душа живая, кров добру, за діла їх кроваві, лукаві (13, с. 362 – 363); в дому тихім, в сім’ї тій великій, добру долю (13, с. 363); в далекій неволі, на чужому полі, о холодний камень (13, с. 363 – 364); в залізниє пута (13, с. 364 – 365) та ін.;

в) звичайні: на лукаву раду (13, с. 358); хитрий ворог, в руки вражі (13, с. 358 – 359); про давні кроваві тії літа, вороги нові, ворогам проклятим, нерозумним людям, силу, другу, ще лютішу (13, с. 359 – 360); лукавії люде (13, с. 360); серцем одиноким, незлим моїм оком (13, с. 361); судом лукавим, од рук неситих, тьму неволі, судей лукавих (13, с. 361); сліпе горде око, думи лукаві (13, с. 362 – 363); братам добрим, добро певне, з голови честної, братів благих своїх, в дому тихім, в сім’ї тій великій, добру долю (13, с. 363); язик лукавий (13, с. 363 – 364); серцем нелукавим, на тихих ложах, царей неситих (13, с. 364 – 365); лукавії уста, Твої малі убогі діти (14, с. 281) та ін.;

г) оригінальні: взискающий Бога, добретворящого (13, с. 360); тьму неволі (13, с. 361); органи глухії (13, с. 363); мечі добрі (13, с. 365); медоточивими устами, язик отой велеречивий (14, с. 281) та ін.

Т. Шевченко у переспівах псалмів послуговується здебільшого постійними та звичайними епітетами, а також часто використовує урочисті художні означення й майже не вживає оригінальних авторських новотворень. Пов’язана така особливість із рамками жанру переспіву, а також із усією тропікою Шевченкових поезій. Та це, на нашу думку, не знижує стилістики переспівів Давидових псалмів, а, навпаки, підносить їх до релігійного стилю.

Також можна зазначити, що епітети, які використовує Т. Шевченко у своїх переспівах, здебільшого виражені прикметниками, рідше – дієприкметниками – окрадені, замучені (13, с. 359); добретворящого, взискающий (13, с. 360).

Ще менше поет використовує епітетів, виражених іменниками – тьму неволі (13, с. 361); во тьмі ада (13, с. 362) та прислівниками – вознесися високо (13, с. 362); семикрати перелите (14, с. 281).

Здебільшого, поет послуговується епітетами, вираженими прикметниками та дієприкметниками, оскільки ці форми є традиційними для вираження художніх означень.

Серед Давидових псалмів часто трапляються такі, що мають форму молитви. Серед них є й ті, які обрав для своїх переспівів Т. Шевченко. Зокрема це псалми 12, 43, 53, 81, 93, 149. Для цих псалмів та їх переспівів характерним є вживання спонукальних речень. У Шевченкових переспівах здебільшого вжиті речення, у яких присудок – дієслово у формі наказового способу, наприклад: Боже, спаси, суди мене/ Ти по своїй волі./ Молюсь, Господи, внуши їм/ Уст моїх глаголи (53). Усього в Шевченкових переспівах Давидових псалмів ужито 12 спонукальних речень з присудками-дієсловами у формі наказового способу.

Окрім цього, у цих творах знаходимо речення бажальної модальності, у якому формальним виразником бажальної модальності виступає церковнослов’янська частка да: Спаси мене,/ Спаси мою душу,/ Да не скаже хитрий ворог:/ «Я його подужав» (13, с. 359).

Часто спонукальні речення та речення бажальної модальності виступають як окличні. Здебільшого це – риторичні оклики. Окрім того, іноді риторичними окликами виступають розповідні речення. Наприклад: «Поможи нам, ізбави нас/ Вражої наруги,/ Поборов ти першу силу,/ Побори ж і другу,/ Ще лютішу!.. Встань же, Боже,/ Вскую будеш спати,/ Од сльоз наших одвертатись,/ Скорби забувати!/ Смирилася душа наша,/ Жить тяжко в оковах!/ Встань же, Боже, поможи нам/ Встать на ката знову!» (43); І силу/ Твою восхвалили/ Твої люде і в покої,/ В добрі одпочили,/ Славя Господа! А нині!../ Покрив єси знову/ Срамотою свої люди,/ І вороги нові/ Розкрадають, як овець, нас/ І жеруть!.. (43) та ін. Усього в Шевченкових переспівах Давидових псалмів можна нарахувати 18 риторичних окличних речень. Ці речення вжиті для надання поезії урочистості, піднесеності.

У Шевченкових переспівах Давидових псалмів часто трапляються риторичні запитання як елементи поетичного синтаксису. Це, очевидно, спричинено глибоким впливом на ці поезії самих першотворів, у яких часто використано риторичні запитання. Серед ужитих Т. Шевченком риторичних запитань виділимо такі: Чи ти мене, Боже милий,/ Навік забуваєш,/ Одвертаєш лице своє,/ Мене покидаєш?/ Доки буду мучить душу/ І серцем боліти?/ Доки буде ворог лютий/ На мене дивитись/ І сміятись!.. (12). Коли вони, неситії/ Гріхами, дознають? (52); Хто ж пошле нам спасеніє,/ Верне добру долю? (52); «Доколи будете стяжати/ І кров невинну розливать/ Людей убогих? а багатим/ Судом лукавим помагать?..» (81); Доки, Господи, лукаві/ Хваляться, доколи/ Неправдою? (93); Хто б спас мене од лукавих/ І діющих злая? (93); Чи є що краще, лучше в світі,/ Як укупі жити,/ Братам добрим добро певне/ Пожить, не ділити? (132); Якої ж ми заспіваєм?.. (136); А словами/ Медоточивими устами/ Цілуються і часу ждуть,/ Чи швидко брата в домовині/ З гостей на цвинтар понесуть? (11). Усього в досліджуваних текстах виявлено 12 риторичних запитань.

Засобом поетичного синтаксису в Шевченкових переспівах Давидових псалмів виступають асиндетон та полісиндетон. Для надання динамічності поезії, а також для підсилення й перелічення прохань і благань до Бога Т. Шевченко використовує асиндетон – одну зі стилістичних фігур, яка полягає в тому, що між однорідними членами речення пропускають сполучники, щоб відтворити швидкий рух, раптову зміну явищ тощо. Наприклад: Діла добрих оновляться,/ Діла злих загинуть (1); Спаси мене,/ Спаси мою душу (12); Нема добретворящого,/ Нема ні одного (52); Їдять люди замість хліба,/ Бога не згадають (52); Боже, спаси, суди мене/ Ти по своїй волі./ Молюсь, Господи, внуши їм/ Уст моїх глаголи (53); Не зрять Бога над собою,/ Не знають, що діють (53); Встань же, Боже, Твою славу/ Гордий зневажає./ Вознесися над землею/ Високо, високо,/ Закрий славою Своєю/ Сліпе горде око (93); Твої люди/ Во тьмі і неволі/ Закували... Добро Твоє/ Кров’ю потопили,/ Зарізали прохожого,/ Вдову задавили (93). Усього в Шевченкових переспівах Давидових псалмів ужито 14 речень з асиндетоном, що дозволило поетові відтворити динаміку коломийкового вірша.

Одна із фігур поетичної мови – полісиндетон – допомагає уповільненню розповіді, більшому її розчленуванню, що підсилює, де це необхідно, ліричність псалмів, їх благоговійність і врочистість. Прикладами полісиндетону в Шевченкових переспівах Давидових псалмів є: Блаженний муж на лукаву/ Не вступає раду,/ І не стане на путь злого,/ І з лютим не сяде (1); Доки буду мучить душу/ І серцем боліти?/ Доки буде ворог лютий/ На мене дивитись/ І сміятись!.. (12); І кивають, сміючися,/ На нас головами,/ І всякий день перед нами/ Стид наш перед нами (43); І всує Господа глаголи, І всує плачеться земля (81); Ти радуєш мою душу/ І серце врачуєш,/ І пребудет Твоя воля/ І труд Твій не всує (93); І коли тебе забуду,/ Ієрусалиме,/ Забвен буду, покинутий/ Рабом на чужині./ І язик мій оніміє,/ Висохне, лукавий,/ Як забуду пом’янути/ Тебе, наша славо./ І Господь наш вас пом’яне,/ Едомськії діти... (136); І возвеличимо на диво/ І розум наш і наш язик... (11). Усього налічено 12 речень із полісиндетоном. Використання поетом полісиндетону свідчить про великий вплив Святого Письма на його переспіви псалмів, адже «значне місце в тексті Біблії посідає полісиндетон – одна з фігур поетичного мовлення, виповнена повторюваними однаковими сполучниками задля посилення ліричної виразності чи медитативності» [4, с. 262]. Найчастіше в Шевченкових переспівах Давидових псалмів під впливом Біблії полісиндетон виражений через уживання сполучника іИ воздастъ имъ господь бєззаконїє ихъ, и по лукавствїю ихъ погубитъ ихъ господь богъ (Пс. 93:23) (2, с. 108); І нещастє їх він одверне на них, і злобою їх він погубить їх (переклад І. Пулюя) (3, с. 547); І воздасть їм за діла їх/ Кроваві, лукаві,/ Погубить їх, і їх слава/ Стане їм в неславу (93) (13, с. 363). Використання полісиндетону в Шевченкових переспівах Давидових псалмів свідчить про те, що цей жанр, маючи ознаки медитативної поезії, удосконалює урочисто-художній стиль української мови.

Вплив Святого Письма на Шевченкові переспіви Давидових псалмів виявлений і в такій синтаксичній особливості, як постпозиційні означення. Постпозиційні означення часто трапляються в текстах Псалтиря в церковнослов’янських та українських перекладах. Наприклад: Но въ законυ Гдни воля єго, и въ законυ єго поучится дєнь и нощь. И будєтъ яко дрєво насаждєноє при исходищихъ водъ, єжє плодъ свой дастъ во врємя своє, и листъ єго нє опадєтъ: и вся єлика ащє творитъ, оуспυєтъ (Пс. 1:2 – 3) (2, с. 25) і «Но в законї Господа любується й розмишляє о законї його день і ніч! І буде він як дерево посаджене над водистими потоками, що приносить овочі свої у пору свою, і котрого лист не вяне; і що він творить, все удається йому» (Пс. 1:2 – 3) (переклад І. Пулюя) (3, с. 506). Ця традиція перейшла й на Шевченкові переспіви псалмів: А в законі Господньому/ Серце його й воля/ Навчається, і стане він,/ Як на добрім полі/ Над водою посаджене/ Древо зеленіє,/ Плодом вкрите. Так і муж той/ В добрі своїм спіє (13, с. 358).

На думку Г. Бурдіної, «однією з найвиразніших рис перекладів Біблії є інверсійний порядок слів у словосполученнях і реченнях, що постійно підкреслює урочисту піднесеність мови релігійного тексту» [4, с. 263]. У текстах Шевченкових переспівів Давидових псалмів поширеним є вживання постпозиційних означень. Таке розташування означень допомагає підсилити їхню роль у реченні, зробити на означенні логічний наголос. Наприклад: в законі Господньому; древо, плодом вкрите (1); ворог лютий; в руки вражі; псалмом тихим, новим (12); трупи ворожі; вороги нові; ворогам проклятим; стид наш; од сльоз наших; душа наша (43); вони, неситії гріхами; хваленієм всяким (52); уст моїх; на душу мою; серцем одиноким (53); на раді великій; кров невинну; людей убогих; судом лукавим; вдові убогій; од рук неситих; князь ваш; раб убогий; судей лукавих (81); душа моя; серце ваше; думи лукаві; душа живая; душу праведничу; кров добру; за діла їх кроваві, лукаві (93); братам добрим; добро певне; миро добровонне; з голови честної; ризи дорогої; роси Єрмонськії; на святії гори високії Сіонськії; тварям земнородним; в дому тихім; в сім’ї тій великій (132); органи глухії; едомляне злії; пісню вашу; невольники наші; язик мій лукавий; Сіон святий; дщере окаянна; дітей твоїх (136); псалом новий; серцем нелукавим; мечі в руках їх добрі, острі обоюду; царей неситих; оковами ручними (149); язик отой велеречивий; розум наш; рабів німих; думка ваша; срібло куте, бите і семикрати перелите огнем в горнилі (11). Постпозиційні означення Т. Шевченко, наслідуючи церковнослов’янські переклади Псалтиря, використовує також при імені Божому: Боже милий (12); Господь наш (136); ім’я Боже (149); Боже милий; Господи єдиний (11). Як бачимо, Т. Шевченко вживає традиційні постпозиційні означення при імені Бога. Словосполучення з постпозиційними означеннями часто трапляються в Біблії та канонічних молитвах. Особливо ті, що виражені присвійними займенниками Твій, Свій, Його, Мій, які означують належність до Бога. Наприклад: лице своє (12); рукою твердою своєю; силу Твою (43); правдою своєю (53); славою Своєю; добро Твоє; ділам його; труд Твій (93); братів благих своїх (132); судом своїм правим (149); людей закованих моїх, убогих, нищих; словеса Твої, о Господи, такії; чудесам Твоїм (11).

Загалом у Шевченкових переспівах Давидових псалмів виявлено 78 словосполучень із постпозиційними означеннями. Така кількість уживань свідчить про наслідування Т. Шевченком канонічних традицій перекладів Псалтиря, а також про збагачення художнього стилю української мови, оскільки постпозиційні означення (як інверсія) є характерною особливістю й засобом не лише релігійного, але й художнього стилю.

Отже, Шевченкові переспіви Давидових псалмів увібрали в себе синтаксичні особливості як художнього, так і релігійного стилів. Використовуючи, наприклад, риторичні оклики як засоби художнього стилю, поет послуговується при цьому спонукальними реченнями та реченнями бажальної модальності, що є характерною особливістю псалма як жанру релігійного стилю. Уживаючи епітети, Т. Шевченко використовує здебільшого сакральну лексику. Автор переспівів псалмів уводить у текст ряд засобів художнього стилю. Синтаксичні особливості Шевченкових переспівів Давидових псалмів свідчать про високу художню майстерність поета, його благоговійне ставлення до сакральних текстів.

Шевченкові переспіви Давидових псалмів поєднали в собі елементи художнього та релігійного стилю, удосконалили художній стиль української мови. Ці тексти стали зразками переспівів та перекладів псалмів. Українські перекладачі Святого Письма та поети, що переспівували псалми часто послуговувалися тими мовними засобами, які використав Т. Шевченко у своїх переспівах Давидових псалмів (П. Куліш, І. Огієнко, І. Хоменко, Р. Турконяк; М. Старицький, Д. Павличко, Л. Костенко та ін.).

Услід за Тарасом Шевченком українські поети почали активно переспівувати тексти псалмів, підносячи українську мову на високий сакральний рівень. Ця традиція не перервана й у наші дні.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал