Календар словесника: 2014 – рік Тараса Шевченка 14 – 15 березня 2013 року проведена міжрегіональна науково-практична конференція «Творчість Тараса Шевченка у світовому контексті»



Сторінка2/7
Дата конвертації18.12.2016
Розмір1.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Література

1. Белянин В.П. Психологическое литературоведение. Текст как отражение внутренних миров автора и читателя / В.П.Белянин. – Москва, 2006. – 315 с.

2. Коцюбинська М. Образне слово в літературному творі / М.Коцюбинська. – К.: Видавництво АН УРСР, 1960. – 187 с.

3. Крупник Е.П. Психологическое воздействие искусства на личность / Е.П.Крупник. – М.: Институт психологии РАН, 1999. – 235с.

4. Лісовський А.М. Морфологія художності твору і вивчення літератури в школі/ А.М.Лісовський. – К.: Ленвіт, 2005. – 110 с.

5. Шевченко З.О. Література як складова художньої культури. Теоретико-методичні засади вивчення літературних курсів за вибором у профільній школі / З.О.Шевченко. К.: Педагогічна думка, 2012. – С. 30-37.



Притулик Н.В.

ХРИСТИЯНСЬКА ІДЕЯ ВСЕПРОЩЕННЯ ТА ЛЮБОВІ

КРІЗЬ ПРИЗМУ ЯЗИЧНИЦЬКОГО СВІТОГЛЯДУ

В ПОЕМІ Т. ШЕВЧЕНКА «ВІДЬМА»

Тарас Шевченко безапеляційно посідає найвагоміше місце в історії української культури, оскільки є найбільш значущою постаттю в процесі формування української нації.

Вивченню його біографії та творчості присвячена чимала кількість досліджень різних галузей науки, проте феномен генія і пророка лишається й досі не розгаданим повністю. Із цього приводу згадуються слова Б. Грінченка: «Ми певні, що в українській літературі з’явиться ще багато діячів, рівних Шевченкові талантом, але не буде вже ні одного, рівного йому своїм значенням у справі нашого національного відродження» [5, 72].

У вітчизняній історіософії немає одностайності щодо релігійної спрямованості творчості Т. Шевченка, оскільки в його поетичному доробку гармонійно контаміновано язичницькі (наприклад, персоніфікований образ смерті в поезії «Косар», образи заложних мерців у поемі-містерії «Великий льох», русалок) та християнські (Марія, пророки) мотиви, що повністю відповідає українським етнічним світоглядним орієнтирам. І саме в цьому, очевидно, полягає одна з граней популярності шевченківської поезії, адже її народність має вияв не лише на мовленнєвому, етнографічному, фольклористичному рівнях, але й на світоглядному.



Метою дослідження є виявлення язичницьких і християнських мотивів як української світоглядної основи поеми «Відьма» Т. Шевченка, простеження їхньої ролі в розкритті головної ідеї твору.

Поема «Відьма» (першообраз – «Осика») була написана 7 березня 1847 р. в с. Седневі на Чернігівщині, де поет любив гостювати у своїх друзів – братів Іллі та Андрія Лизогубів. Водночас Т. Шевченко намалював ілюстрацію до твору. Поему переписав у той самий зошит, що й балади «Лілея» та «Русалка».

Через арешт кирило-мефодіївців видання не було здійснене і рукопис передали до ІІІ відділу, де він зберігався до 1907 р. Уперше поема була надрукована значно пізніше – у «Кобзарі» 1925 року видання.

Темою твору є тяжке життя та душевний стан знедоленого українського жіноцтва в умовах кріпосницького ладу.

Основною (і, водночас, прихованою) ідеєю поеми є, на наш погляд, християнська ідея любові і всепрощення як шляху до щасливого життя людини, що втілюється через проблематику викриття вад суспільного ладу засобами язичницьких світоглядних уявлень.

Звернемося до народної інтерпретації образів, що звучать у назвах поеми «Осика» (у першій редакції) – «Відьма».

Міфологему «осики» в українському фольклорі складають такі уявлення: 1) проклята рослина, на якій повісився Юда [6, ІІІ, 66], від того часу тремтить («тремтить, як осика»); 2) різновид нечистого: «Він – осина – так, як чоловік, але має роги, як цап, борідку і фіст такий, гей у корови. Він, чураха му, льичний дуже» [4, 93]; 3) рослина-оберіг, що захищає від нечистої сили, з неї виготовляли також осиковий кіл, який вбивали в груди упирям, щоби вони не вставали вночі [1].

Дослідники творчості Кобзаря [10] мотивують назву першої редакції поеми таким забобоном: жінку, яку вважали відьмою, позбавляли християнського обряду поховання і закопували при дорозі, а могилу «запечатували» осиковим кілком. Тобто наявний зв’язок з інтерпретацією осики як апотропею від нечистої сили.

Образ осики наштовхує також на зв’язок поеми з народними баладами, для яких є характерним прийом метаморфози – перетворення позитивного персонажу на рослину (тополю, вербу), пташку або камінь внаслідок драматичних життєвих обставин.

Головну героїню Т. Шевченко представляє реципієнтам твору як відьму, мару (у назві, а також в епізоді знайомства її з циганами):
«…Мара! Мара!

Цигане крикнули, схопились.

А перед ними опинилось

Те, що співало. Жаль і страх!

……………………………



Що ж се таке? Се не мара.

Моя се мати і сестра.

Моя се відьма, щоб ви знали».

Відьма – демонічний образ в українському міфопросторі. Відьми – «це звичайні жінки, але з деякими надприродними властивостями, що спрямовані тільки на те, щоб творити людям всяке лихе в тій чи іншій формі» [2, 179]. Вони можуть перекидатися на різних тварин або речі, впливати на погоду, видоювати чужих корів, спричиняти хвороби і смерть, завиваючи для цього різні закрутки.

За Б. Грінченком, «мара» – 1) привид; 2) злий дух, різновид чорта, що дурить людей затьмарює їхній розум, щоби завести в небезпечне місце; 3) сон, сновида [6, І, 405]. У словнику В.Войтовича подано таке тлумачення: «мара» – богиня зла, темної ночі, смерті; донька Чорнобога, що сіє на землі чвари, брехню, недуги [3, 187].

Сам автор, охрещуючи головну героїню відьмою, водночас називає її своєю матір’ю і сестрою, тим самим розкриваючи перед читачем глибоку симпатію і співчуття до неї, даючи зрозуміти, що первинна негативна конотація образу головної героїні є оманливою маскою, через яку помилково сприймає її тодішнє суспільство, що саме сприяло її утворенню. І в цьому ставленні важко не впізнати в образі відьми одну з шевченківських обездолених жінок – жертву суспільного ладу, яким присвячено чимало творів митця.

Про життя головної героїні читач дізнається з її діалогу з циганами та монологів самої «божевільної» в моменти самозаглиблення.

Вона – нещасна жінка-мати, що стала покриткою, народивши близнят від пана, який узяв її з собою в похід проти Туреччини, а потім, лишивши з дітьми в Молдавії, – кинув на призволяще. Страждання „відьми” підсилені смертю батька та оплакуванням недолі своїх дітей: сина пан віддав у лакеї прислужувати, бо програв у карти, а власну доньку зганьбив у той час, як відправив жінку молитися на прощу. Стійка традиційна мораль, що не зважає на суспільні обставини, сприяла неприйняттю суспільством покритки, яка, «острижена», змушена була ховати дітей і «підкладати під очіпок клоччя». Навіть розкривши з часом свої найліпші якості, отримавши душевну рівновагу, допомагаючи «добрим людям», лікуючи їх, вона назавжди лишилася для них грішною покриткою, про що йдеться наприкінці поеми.

Так у сюжеті поеми Т. Шевченко розкриває один з аспектів ідейної проблематики твору – суспільний (антикріпосницький).

Твір наскрізь пронизаний фольклорними вставками: сумними весільними (мотиви божевілля матері, утоплення батька), родинно-побутовими (мотиви обтяження материнської долі дітьми, думки про позбавлення від дітей, народження дитини-каліки, людського осуду), цинічно-жартівливими піснями, прислів’ями («Хоч з гори та в воду»), що допомагають читачеві пройнятися відповідними настроєвими почуттями в процесі заглиблення в поему.

З експресивною метою поет також використовує у мові твору назви демонічних істот – рештки міфічного світогляду українців: вовкулаки («Огонь погас, а місяць сходить, в яру пасеться вовкулак») – оборотень, що прийняв вигляд вовка [6, І, 245]; біса («Кицю, кицю, не йде, прокляте бісеня!») – злий дух, демон; у полемічній християнській літературі – назва істот, які колись були ангелами, але не зберегли своїх почестей, відійшли від Бога, зрадивши його, і стали ангелами сатани [3, 28].

З метою відстеження головної (прихованої) ідеї твору Т. Шевченка слід звернутися до композиційної структури поеми.

Твір розпочинається прологом у вигляді молитви автора, що звучить як епіграф. У пролозі відслідковується згорнута ідея поеми – ідея християнської любові та всепрощення: щира молитва і прощення гнобителів пригнобленими здатні трансформувати людську недолю на долю.

У пролозі антагоністично стикаються поняття: з одного боку – долі злої, неправди, невсипущого безталання, недолі, з іншого – добра, раю, волі, всетворящої любові. Очевидно, у контексті вступу до поеми «Відьма» слід сприймати як синонімічні такі поняття: 1) нелюбов – недоля – неволя – неправда – пекло – безталання; 2) любов – доля – воля – правда – рай – талан.

Образи Долі – Недолі (у поемі «Відьма» – Безталання (нещастя, гірка доля [6, І, 46]) як синонім образу Недолі) в українському фольклорі є персоніфікованими і належать до образів міфічних істот, які існують, за народними уявленнями, зовні відносно людини. Судячи з легенд, записаних Г. Булашевим [1], свою Долю треба шукати і знайти, а якщо людина знайде чужу Долю (наприклад, буде займатися не «сродною» (за Сковородою) працею), їй не щаститиме в житті.

Людину Т. Шевченко називає «примиренним» – тобто тим, хто примирився, змирився, знайшов мир у собі через молитву.

Часопростір прологової частини до поеми представлений, згідно з язичницькими уявленнями, двома «світами». Він є подібним до часопростору чарівної казки:

- подорож героя в «той» світ;

- перехід – «ініціація»: подолання труднощів, умовна смерть;

- повернення героя в новому стані («переродженим») – з перемогою і отримання нагороди.

Аналогічне явище спостерігаємо і в українській весільній обрядовості, яка теж являє собою ініціативний «шлях» нареченої зі світу своїх родичів у світ нових родичів, що супроводжується чималою кількістю магічних обрядів, спрямованих на забезпечення вдалого «переходу»; очищення й адаптацію; благополучне життя родини в майбутньому. За уявленнями українців, весільний обряд являє собою ніби «згорнутий» варіант майбутнього життя подружжя.

У поемі Т. Шевченка «Відьма» такими темпоральними і локутивними категоріями умовно є:

1) те, що передує сну (нелюбов – недоля – неволя – неправда – пекло – безталання), у контексті якого відбувається молитва, що є символом духовного очищення;

2) сон (ініціаційний перехід, транформація);

3) пробудження в новому стані і просторі свідомості (любов – добро – рай – доля – воля – талан).

Отже, у пролозі звучить алгоритм переходу знедолених до кращого життя, надії на щасливе майбуття «примиренного», який «…і в неволі познає рай, познає волю і всетворящую любов».

За цією міфічною схемою, пропонованою автором у пролозі, розгортається весь сюжет поеми. Відповідно, якщо пунктирно «накласти» інформацію, подану в пролозі, на сюжетну лінію поеми, то отримуємо викладене нижче.

Те, що передує сну: діалог відьми з циганами, в якому вона оповідає свою долю, інтерпретується як її сповідь перед представниками іншого етносу, що має іншу звичаєву культуру, а тому здатен не осудити жінку.

Сон: життя знедоленої в циганському таборі, «виліковування» її через щиру молитву та знахарські трави. Привертає увагу синкретизм християнських та язичницьких способів позбавлення від хвороби, запропонованих автором твору.

Пробудження виявляє зміни, що відбулися в образі головної героїні: отримала спокій і душевну рівновагу, простила пана за безчинства (коли він захворів, «…пішла в палати лічить його, помагати, а не проклинати»), набула життєвої мудрості:

Отак вона научала,

Болящих лічила,

А з убогим останньою

Крихтою ділилась.

Таким чином, аналіз проблематики та світоглядної основи поеми «Відьма» Т. Шевченка свідчить про її подвійну ідейну спрямованість – релігійну (християнську) та суспільну (антикріпосницьку), які реалізуються автором через українське міфічне поле (конотація демонічних істот, язичницькі уявлення про два «світи», мотиви лікування-видужування магічними способами); дає підстави розглядати її як глибоко гуманістичний твір, провідною ідеєю якого є утвердження духовної сили любові та всепрощення як засобу досягнення щастя «в собі», що, на наш погляд, потребує більш глибокого філософського осмислення і, можливо, визнання певної містерійності поеми «Відьма».

Перспективним, на наш погляд, є також компаративне зіставлення творів «Відьма» Т. Шевченка, «Одержима» Лесі Українки, «Смерть Каїна» І. Франка в плані втілення ідеї «всетворящої любові», покаяння та всепрощення.

Література

1. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях / Г.Булашев. – К.: Довіра, 1992. – 413 с.

2. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології / Хв.Вовк – К.: Мистецтво, 1995. – С. 170-186.

3. Войтович В. Українська міфологія /В.Войтович. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.

4. Гнатюк В. Нарис української міфології / В. Гнатюк. – Львів, 2000. – 263 с.

5. Грінченко Б. Листи з України Наддніпрянської // Грінченко Б. – Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу / НАН України, Інститут археографії. – К., 1994. – С. 72.

6. Грінченко Б. Словник української мови у 4-х томах: У 2-х кн. / Б. Грінченко. – К.: Довіра-УНВЦ «Рідна мова», 1997.

7. Кирилюк Є.П. Тарас Шевченко / Є.П. Кирилюк. –К.: Держ. вид. худ. літ., 1964. – С. 234-235.

8. Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський: хроніка його життя / О.Кониський. – К.: Дніпро, 1991. – 700с.

9. Шевченко Т. Кобзар. / Т. Шевченко. – К.: Радянська школа, 1983. – 580 с.

10. Електронний ресурс – сайт «Ізборник. Історія України ІХ-ХVІІІ ст. Першоджерела та інтерпретації». Режим доступу до джерела: izbornyk.org.ua/shevchenko/shev150.htm.

Бадалов О.П.

МУЗИЧНА ШЕВЧЕНКІАНА У ТВОРЧОСТІ  М. БОДНАРУКА

До питання виконавської діяльності хору

Чернігівського музичного училища імені  Левка Ревуцького

і камерного хору імені  Дмитра Бортнянського

Розгляд творчості Т. Г. Шевченка у світовому контексті актуалізує звернення до проблематики музичної Шевченкіани – зразків композиторської та виконавської творчості, пов’язаних із творами поета. І це не лише тому, що вірші Т. Шевченка надзвичайно близькі до народної пісенно-поетичної творчості. Одну з вагомих причин звернення до музичної Шевченкіани можна пояснити думкою Є. Маланюка, який характеризував Т. Шевченка та його поезію як «органічний згусток нашої нації аж до майже повної герметичності для не українця» [3, 165]. Таким чином, музичні твори, написані на вірші поета, можуть слугувати тим містком, який підведе людину будь-якої нації до розуміння сутності ідей Т. Шевченка.

Сучасна кількість творів музичної Шевченкіани перевищує дві тисячі зразків, із них переважна більшість – вокально-хорові твори. Жоден з українських хорових колективів не оминув у своїй діяльності композицій на слова Кобзаря. Не є винятком і хорові колективи Чернігова, зокрема хор музичного училища імені Левка  Ревуцького і камерний хор імені Дмитра  Бортнянського – єдиний у регіоні професійний хоровий колектив академічного звучання.

Виконавська творчість художнього керівника названих хорів, заслуженого діяча мистецтв України Любомира Мирославовича Боднарука (1938–2009) є визначальним етапом у розвитку хорової культури України, зокрема хорового життя Чернігівщини кінця ХХ – початку ХХІ століть. Однак, мистецький доробок диригента ще не став предметом наукового дослідження. Із огляду на це, значної ваги набуває вивчення однієї з вагомих складових концертно-гастрольної діяльності Любомира Боднарука – музичної Шевченкіани. Метою статті є з’ясування впливу музичної Шевченкіани на розвиток виконавської майстерності хорових колективів, що діяли під орудою Л. М. Боднарука.

Творча діяльність Любомира Боднарука на Чернігівщині розпочата 1979 року, коли він сформував і очолив ансамбль пісні й танцю «Полісся» обласної філармонії. Здобувши ґрунтовну диригентську освіту у Львівській консерваторії імені Миколи  Лисенка, маючи великий досвід роботи з хоровими колективами, Любомир Мирославович швидко вивів «Полісся» на авансцену хорового життя України. Ансамбль здійснював широку концертну діяльність теренами СРСР, виїздив до Чехословаччини, був відзначений обласною премією імені Олекси Десняка. У 1984 році ансамбль пісні й танцю «Полісся» було реорганізовано у Чернігівський народний хор. Л. Боднарук перейшов на педагогічну роботу до Чернігівського музичного училища імені Левка  Ревуцького, де став керівником студентського хору.

Із самого початку роботи з хором Любомир Мирославович визначив пріоритетним у його діяльності концертування. Сутність методу роботи Л. Боднарука з училищним хором полягала у створенні концертних програм, які б були цікаві як виконавцям, так і слухачам та мали б у своїй основі український національний матеріал. Перші такі програми були сформовані з творів на слова Т. Шевченка, передусім, – хорів з «Музики до «Кобзаря» Т. Шевченка» Миколи Лисенка.

Відомо, що робота М. В. Лисенка над «Музикою…» тривала протягом усього життя композитора, починаючи з 1868 року, і є показником його творчої еволюції. Микола Віталійович поступово розширював коло текстів Т. Шевченка, до яких звертався: від ліричних, лірико-драматичних, побутових до історичних, епічних, соціально загострених тощо. Звісно, розширення тематики літературної основи не могло не позначитися на засобах музичної виразності, а творча еволюція композитора – на розвитку й ускладненні його композиторської техніки. Тобто, беручи до роботи зі студентським хором твори М. Лисенка, Любомир Боднарук ставив творчі завдання перед виконавцями, спонукав до поступового вдосконалення їх виконавської майстерності, розвивав їх вокально-хорову техніку, удосконалював засоби виразності тощо задля адекватного втілення думок авторів. До того ж, естетична цінність «Музики до «Кобзаря Т. Шевченка» була перевірена часом, а ментально-ідейна значущість не підлягала сумніву. Таким чином, вводячи до репертуару училищного хору твори Лисенка-Шевченка, Л. Боднарук реалізовував не лише мету музично-естетичного, але й національного виховання. До того ж, диригент сприяв поширенню класичної хорової Шевченкіани в регіоні. Адже випускники училища ставали на чолі самодіяльних хорів або керували хорами шкіл естетичного виховання і обов’язково застосовували у своїй діяльності твори на слова Т. Шевченка, орієнтуючись на високомистецьку інтерпретацію Любомира Мирославовича Боднарука (прийоми роботи, шляхи подолання певних труднощів, глибина проникнення у зміст музики та ін.).

Шевченківські програми студентський хор під орудою Л. Боднарука представляв як на Чернігівщині, так і в Каневі. Майже десять років поспіль, починаючи з 1986 року, у день перепоховання Кобзаря Любомир Мирославович організовував гастрольні подорожі чернігівських хористів до Чернечої гори. Із набуттям виконавського досвіду географія гастролей хору Чернігівського музичного училища імені Левка Ревуцького розширювалася. Колектив виступав у Києві, Вільнюсі, Мінську, Калінінграді, Санкт-Петербурзі. Правильність обраного Л. Боднаруком напряму розвитку студентського хору обумовила здобуття ним перемог у національних (1989, 1993, 1995 рр.) та міжнародних хорових фестивалях і конкурсах (1990, 1992 рр.).

Творча діяльність студентського хору на чолі з Л. М. Боднаруком не просто збагатила палітру музичного життя Чернігова, але й актуалізувала проблему заснування в регіоні професійного хорового колективу академічного звучання. Адже єдиним представником академічного хорового виконавства Чернігівщини у хоровому житті України був, фактично, навчальний колектив. Натомість інші регіони держави вже мали свої професійні камерні хори. І ось, 1996 року за розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації такий хор на чолі з Любомиром Боднаруком було створено. Основу творчого складу Чернігівського камерного хору утворили колишні студенти Чернігівського музичного училища імені Левка Ревуцького – випускники 1995 року. Вони – учорашні учні Любомира Мирославовича – пройшли шлях становлення від студентів-хористів до артистів професійного хору, гартували свою мистецьку вдачу на численних концертах і конкурсах, де виступали зі своїм учителем, який тепер став їхнім художнім керівником.

Надзвичайно швидко камерний хор імені Дмитра  Бортнянського увійшов до кола провідних хорових колективів України. Участь у престижних хорових форумах у Києві і Львові, численні гастрольні турне країною, а також неодноразові гастролі в Польщі та Німеччині забезпечили хору під орудою Л. Боднарука визнання фахівців та прихильність широкої слухацької аудиторії. Лише окремі програми колективу не містили твори на вірші Т. Шевченка. Із часом з великого масиву хорової Шевченкіани, виконаної камерним хором імені Дмитра  Бортнянського, у концертному репертуарі колективу залишилися найбільш яскраві твори. Зокрема, хорова класика була представлена творами М. Лисенка «Реве та стогне Дніпр широкий», Л. Ревуцького «Хустина», «Заповіт», «Ой чого ти, почорніло», «Утоптала стежечку», «У перетику ходила», А. Вахнянина «Садок вишневий коло хати». Творчість композиторів другої половини ХХ століття презентували Б. Лятошинський («Із-за гаю сонце сходить», «Тече вона в синє море», Є. Козак «Думи мої»), В. Іконник («Сонце заходить»), Б. Фільц («Учітеся, брати мої!»), Я. Цегляр («Троїста музика» з кантати «Безсмертному Кобзареві»), Н. Андрієвська («Ой три шляхи широкії…»), В. Дроб’язгіна («Український триптих», частини ІІ та ІІІ «Світає», «Є на світі доля»). Ці композиції були упорядковані Любомиром Боднаруком у монографічну програму, що регулярно звучала в концертах філармонійного лекторію, під час урочистостей із нагоди Шевченкових свят тощо. Вибір вищезгаданих творів був зумовлений тим, що вони, по-перше, відображали безмежний світ Шевченкової поезії з її епіко-героїчними і глибоко філософськими узагальненнями, ліричними почуттями і побутовими сценами, а по-друге, – демонстрували українські композиторські школи в динаміці їх розвитку.

Твори музичної Шевченкіани в інтерпретації Л. М. Боднарука збережені у численних відеосюжетах, створених музичним редактором Чернігівської обласної телерадіокомпанії Любов’ю Федорівною Боднарук, а також на CD і DVD-дисках камерного хору імені Д. Бортнянського, записаних на київській студії «Скарб».

Отже, музична Шевченкіана посідала чільне місце у виконавській діяльності хору музичного училища імені Левка  Ревуцького та камерного хору імені Дмитра  Бортнянського, на чолі яких стояв Любомир Боднарук. За час його керівництва виконання колективами творів на слова Т. Шевченка було традиційним.

У навчальній і виконавській діяльності студентського хору музична Шевченкіана була представлена переважно творами М. Лисенка. Формуючи творчі пріоритети хору музичного училища, проявлені в активному концертуванні, Л. Боднарук, по-перше, спирався на власний багатий досвід концертно-гастрольної роботи. По-друге, диригент усвідомлював, що відсутність у Чернігові хору академічного звучання гальмує розвиток хорового життя регіону. По-третє, Шевченкові тексти були надзвичайно співзвучні соціально-культурним настроям, що мали місце в Україні на зорі здобуття незалежності.

Таким чином, звернення Л. Боднарука до циклу «Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка» М. Лисенка під час формування концертного репертуару студентського хору було надзвичайно актуальним.

Діяльність хору музичного училища стала підґрунтям для утворення на Чернігівщині камерного хору імені Дмитра  Бортнянського під орудою Л. Боднарука. Артисти колективу – колишні студенти Любомира Мирославовича – вже були знайомі з його стилем роботи, мали уявлення про спрямованість його творчої особистості на оволодіння зразками національної хорової класики, яке почалося з «Музики до «Кобзаря» Т. Шевченка» М. Лисенка. Власне, хорова Шевченкіана і стала тією основою (у контексті формування виконавчої культури та власного творчого стилю колективу), на якій постав камерний хор імені Дмитра  Бортнянського.

Для самого Любомира Боднарука інтерпретація хорової Шевченкіани М. Лисенка стала значним кроком в удосконаленні диригентської техніки, навичок роботи як з хоровою мініатюрою, так і з творами великої форми. Робота над «Музикою…» М. Лисенка сформувала у Л. Боднарука досвід створення циклічних програм, що знайшло вияв у впровадженні музично-просвітницького проекту «Україна музична», художнім керівником якого виступив кандидат мистецтвознавства О. П. Васюта. У проекті камерний хор імені Дмитра Бортнянського у формі лекцій-концертів представляв національну хорову творчість різних епох і стилів.

Із хоровою Шевченкіаною камерного хору імені Дмитра Бортнянського Любомир Боднарук познайомив не лише вітчизняних слухачів. Колектив під його орудою здійснював гастрольну діяльність містами України, Російської Федерації, Польщі, Німеччини. За згадкою одного з учасників німецьких гастролей 2004 року «мешканці німецьких міст захоплено сприймали шедеври хорового мистецтва нашої вітчизняної культури, блискуче виконані камерним хором. Кожен твір неодноразово виконувався «на біс», а проводжали хористів після виступу стоячи. Це були незабутні враження, справжній тріумф чернігівської хорової культури в Баварії» [1, 35].

Підсумовуючи, зазначимо, що хорова Шевченкіана відіграла важливу роль у формуванні Любомиром Боднаруком творчої неповторності студентського хору музичного училища імені Левка  Ревуцького. Саме на основі значного творчого потенціалу колективу Л. Боднаруку в надзвичайно короткий термін вдалося вивести в авангард хорового життя України утворений з його ініціативи камерний хор імені Дмитра Бортнянського.

Виконання хорової Шевченкіани було важливою складовою творчої діяльності камерного хору, який мав можливість знайомити широке коло вітчизняних і закордонних слухачів як із творчістю українських композиторів різних епох і шкіл, так і з ідеями Т. Шевченка. Таким чином, введення Любомиром Боднаруком до репертуару студентського хору Чернігівського музичного училища імені Левка Ревуцького та камерного хору імені Дмитра  Бортнянського хорової Шевченкіани довело на практиці вірність слів Євгена Маланюка про те, що «справжня культура завше виростає з національної суті, підіймаючись потім до вселюдських висот» [2, 72].



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал