Кафедра режисури естради та масових свят



Скачати 328.86 Kb.
Дата конвертації06.12.2016
Розмір328.86 Kb.
ТипПротокол
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ФАКУЛЬТЕТ РЕЖИСУРИ І ШОУ-БІЗНЕСУ
КАФЕДРА РЕЖИСУРИ ЕСТРАДИ ТА МАСОВИХ СВЯТ
Затверджую

декан ФРІШБ І.В.Іващенко _______

Програма

фахового вступного випробування для абітурієнтів на 2 курс

освітнього ступеня «Бакалавр»

Галузь знань 02 КУЛЬТУРА І МИСТЕЦТВО

Напряму підготовки 6.020201 "театральне мистецтво"

спеціалізації «Режисер естради та масових свят»

Обговорено і схвалено

на засіданні

кафедри режисури естради та масових свят

Протокол № 7

від 02.02.2016 р.



Київ-2016

Пояснювальна записка
Вступне випробування з фаху для отримання освітнього ступеня «бакалавр» (на базі диплому молодшого спеціаліста спеціалізації 5.02010401 «Народна художня творчість») складається з практичної та теоретичної частини з основ теорії режисури та акторської майстерності.
Практична частина передбачає:

Демонстрацію абітурієнтом своїх творчих здібностей та виконавських можливостей в акторській майстерності, а саме:



  • Художнє читання вірша, байки, уривка з прозаїчного твору, естрадного монологу;

  • Виявлення наявності музично-ритмічних даних.

При виконанні художнього твору визначаються індивідуальні та голосові особливості абітурієнта, дикція, орфоепія, вміння визначити та донести до слухача основну думку твору.

При перевірці музично-ритмічних даних необхідно виконати пісню або романс, по можливості продемонструвати володіння музичним інструментом.

Виявляються вокальні навички, постановка голосу, відчуття ритму, темпу, володіння елементами музичної грамоти.

Для виявлення пластики руху тіла абітурієнту пропонується виконати танок або окремі елементи танцю під акомпанемент або фонограму.




Теоретична частина виявляє фаховий рівень абітурієнта, його знання основ теорії режисури та акторської майстерності.

Орієнтовані питання:



  • теорія та методика режисури театру, кіно, естради, масових свят, обрядів та театралізованих вистав, вечорів, концертів тощо;

  • режисерська термінологія;

  • теорія драми та сценарної майстерності, а також драматургічні особливості різноманітних жанрів театральних масових форм;

  • творчість відомих драматургів, режисерів, акторів, композиторів, художників;

  • основні праці з питань культури, літератури, мистецтва; особиста позиція абітурієнта в оцінці духовного життя суспільства.


Критерії оцінювання фахового вступного випробування

за шкалою оцінювання від 100 до 200 балів


Оцінка за 5 бальною

шкалою

Шкала оцінювання

100 200 балів


Критерії оцінювання знань вступників


Відмінно

180– 200

Вступник бездоганно виконує репертуар, демонструє блискучі творчі дані до художнього виконання літературних творів. Володіє сценічною імпровізацією. Вступник бездоганно виконує пісню, танець. Демонструє блискучі вокальні та пластично-ритмічні дані, володіння тілом та голосом.. Виявляє методичну досконалість, високе художнє виконання мистецьких творів та емоційну виразність в акторському мистецтві. Має яскраві режисерські здібності.

Добре

151 – 179

Вступник добре підготував репертуар до показу. Має добрі творчі дані і певні недоліки у акторській майстерності. Має професійні дані до художнього виконання літературних творів та акторські схильності, але недостатньо емоційно виразний як актор. Вступник добре володіє тілом та голосом, має музичний слух, ритмічні дані, добре рухається під музику, підготував відповідний його даним репертуар. Має достатні знання про театральне мистецтво, володіє певною театральною термінологією, демонструє обізнаність в суміжних видах мистецтва. Режисерський аналіз ґрунтовний, демонструє окремі елементи режисерського бачення. Не відчувається бачення стильових та жанрових особливостей драматургії. Дещо поверховий асоціативний ряд режисерського трактування.

Задовільно

124 – 150

Вступник підготував до показу не всі обов’язкові твори, демонструє слабкий рівень майстерності виконання. Допускає порушення логіки. Має недостатні творчі дані. Має слабку акторську емоційну виразність та схильність до художнього виконання літературних творів.

Вступник виявляє слабкі музичні та пластичні дані, окремі та фрагментарні знання з театрального мистецтва.






Незадовільно

0 – 123

Вступник не підготував до показу репертуар, не впевнений у виконанні тексту. Виявляє лише окремі творчі дані. Відсутня акторська емоційна виразність та схильність до художнього виконання літературних творів, професійні дані.

Вступник не підготував до показу репертуар, не виявив музичних і ритмічних даних. Не орієнтується в питаннях театрального мистецтва.





ЗМІСТ ВСТУПНОГО ВИПРОБУВАННЯ
Перевірка акторських даних. Абітурієнт повинен виконати чотири твори: вірш, уривок з прози, байку, естрадний монолог. В ході випробування (творчого конкурсу) перевіряються спостережливість вступника, його внутрішнє бачення, творча увага та уява, емоційна пам’ять, пластично-ритмічні та музичні дані, здатність до органічної дії в запропонованих обставинах.

Для сценічного виконання вступнику рекомендується:

вірш (тривалістю до 2 хв.) – громадянська, інтимна чи пейзажна лірика;


  • уривок з прози (до 2 хв.) – опис явища, події, проблеми, портрета тощо;

байка (до 2 хв.) з яскраво вираженим конфліктом, авторською та прямою мовою, алегоричними образами, мораллю;

естрадний монолог (до 3 хв.) з української чи зарубіжної естрадної драматургії.

Репертуар для творчого конкурсу вступник обирає самостійно і готує для показу заздалегідь.

Бажано, щоб програму виступу складали зразки класичної, сучасної

української та зарубіжної літератури. Виконувані на пам’ять твори повинні відрізнятися між собою змістом та жанром, що надає можливість об’єктивно виявити здібності вступника, широту творчого діапазону.

Перевірка пластично-ритмічних та вокальних даних. Для вияву пластично-ритмічних та музичних даних на другому етапі конкурсу абітурієнт має виконати:

фрагмент або елементи обраного ним одного танцю (народного, естрадного, спортивного інш.) (до 1 хв.);

пісню (або куплет) (народну, естрадну, авторську), (до 2 хв.) або романс, якщо абітурієнт має музичну освіту, по-можливості, продемонструвати володіння музичним інструментом.

З метою повнішого вияву творчих здібностей екзаменаційна комісія має право давати вступникові завдання, які не виходять за межі запропонованої програми. Вступник може включити до програми творчого конкурсу інші творчі роботи, крім вказаних вище у переліку.



Загальна тривалість творчого конкурсу першого етапу для одного вступника не повинна перевищувати 15 хвилин.
«Співбесіда з фаху»

У другій частині творчого конкурсу проводиться співбесіда з фаху, під час якої виявляється загальний культурний рівень абітурієнта, його обізнаність в питаннях соціально-культурного життя, літератури, сучасного театрально-видовищного мистецтва (Орієнтовні запитання для співбесіди з фаху Додаток 1).

Також, екзаменаційна комісія пропонує вступнику назву масового театралізованого заходу (свята, гуляння, карнавалу, обряду, естрадної вистави, концерту інш.) для створення сценарного плану та здійснення режисерського аналізу. На основі аналізу абітурієнт має створити образне бачення масового театралізованого заходу, демонструючи свою здібність до просторового мислення та вміння використовувати виразні засоби театрального мистецтва. Абітурієнт обґрунтовує актуальність заходу, визначає тему, ідею, сюжет, конфлікт; пропонує ряд подій, розкриває режисерський задум основних епізодів; надає характеристику дійових осіб; обумовлює особливості місця проведення.

Оцінюється цілісність змісту відповідей абітурієнта, здатність образно мислити, загальний культурний рівень, спостережливість, рівень професійної обізнаності в різних видах мистецтва і літератури, розуміння специфіки обраної професії.


Зміст програми
Естрада як вид мистецтва. Основні особливості

Естрадне мистецтво як одне з найпоширеніших форм сценічного мистецтва. Естрада як відкрита концертна площадка. Естрада як мистецтво жанрів легкого сприйняття.

Ознаки естрадного мистецтва. Відкритість мистецтва як тісний взаємозв’язок та спілкування з публікою; створення образу «відкритим» прийомом на очах у глядачів. Прийом виконавської імпровізації на естраді. Лаконічність як специфічна властивість естради. Лаконічність та концентрація акторської майстерності на естраді. Мобільність естрадного мистецтва. Святковість, оригінальність та різноманітність естрадного мистецтва. Актуальність як одна з ознак естрадного мистецтва.

Естрада – сценічне мистецтво, що об’єднує музику, танок, спів, розмовні жанри, номери з ляльками, трансформацію та інші циркові і оригінальні жанри. Основний орієнтир естради – масове сприйняття.

Основні форми функціонування багатожанрового естрадного мистецтва – різноманітні театралізовані концертні дійства, шоу-програми, театри естради. Нові форми сучасного естрадного мистецтва України.
Питання 2: Естрадний номер як одиниця естрадного мистецтва

Номер – окремий, закінчений виступ одного або декількох артистів.

Номер як маленька вистава зі своєю зав’язкою, кульмінацією та розв’язкою.

Номер як мала естрадна форма, що диктує структуру всієї вистави чи концерту, які складаються з естрадних номерів різних жанрів і багато в чому від них залежить.

Основні ознаки номеру як одиниці естрадного мистецтва.

Безпосереднє зближення виконавця з публікою, що створює особливу систему спілкування двох сторін.

Лаконічність та мобільність всіх виразних засобів. Тривалість номеру – 5-10 хвилин; чіткий сюжет, добре продумана композиція, гостра кульмінація, виразна авторська позиція, точні акценти. Актуальність та максимальна наближеність до сьогодення.

Розважальність як четверта ознака номеру естрадного мистецтва, що надає йому легкості, святковості, оригінальності та різноманітності. Створення легкості номеру за допомогою складних для виконання різноманітних прийомів акторської майстерності.

Структура номеру – інтригуючий початок, змістовна та логічно вибудована точна середина і несподіваний фінал. Використання декорацій при виконанні номеру. Особливості декорацій в естрадному мистецтві – окремі, умовні, яскраві деталі; світло – локальне; реквізит – найнеобхідніший.
Фольклор як складова української культури. Основні ознаки

Фольклор як складова культури народу, його неписана словесність. За змістом і характером фольклор тісно пов'язаний з різними ділянками побуту і є складовою частиною народної традиційної побутової культури.

У різних жанрах українського фольклору, зокрема, обрядового, казкового простежується відгомін побутові звичаєвих відносин родового ладу, устрою життя, суспільного устрою, історичних подій, але найбільшою мірою твори фольклору відображають важливі події політичного і соціального буття, побуту народу, його переживання, настрої ,сподівання новітнього часу, так як ці твори збирались та записувались з живого народного побутування.

Основні ознаки фольклору : Основна властивість фольклору - усна форма поширення. Його функціонування пов'язане з звичаями, трудовими заняттями, дозвіллям, саме в цьому процесі відбувається творіння фольклору.


Український народний календар. Весняний цикл календарних свят та обрядів.

Пробудження природи, людських почуттів, магічно-ритуальні дії, ворожіння, розваги молоді у весняному циклі календарних свят та обрядів. Драматургія давньослов'янського свята на честь пробудження природи – Масляна. Особливості звичаю справляння "колодки". Благовіщення - важлива віха землеробського календаря. Ігрові елементи у Християнському святі Великдень. Писанки, крашанки як традиційний атрибут Пасхи.



Український народний календар. Зимовий цикл календарної обрядовості.

Історія українського народного календаря. Слов’янська основа календарної обрядовості. Природні явища та сільськогосподарська діяльність – основа українських календарних свят. Традиційна обрядова кухня – обов’язковий компонент свят українців. Господарська та сімейна магія, їх спрямування. Святовечірні таїнства. Коляда – центральне зимове свято. Спільне та відмінне між колядками та щедрівками. Водохреща - народний варіант християнського свята Богоявлення. Значення господарської магії на Стрітення. Зв’язок магічних ритуальних дій з трудовою діяльністю.


Український народний календар. Літній цикл календарної обрядовості.

Символи води і рослин у літньому календарному циклі. Суть і значення Зільницького обряду. Драматургія фольклорно-етнографічного свята Івана Купала. Символіка Купальської обрядовості. Ігрові елементи у святі Івана Купала. Структура та символіка свят Маковія, Спаса, Зелених свят, їх направлення. Оберегові та магічні дії на русалії.


Український народний календар. Осінній цикл календарної обрядовості.

Осінній цикл календарних свят не становить цілісної системи, а вбирає окремі, часом розрізнені звичаї та прикмети. Втім їхній загальний характер визначається станом засинання природи та підготовкою до зими. Обрядові дії переважно переносяться у приміщення, набуваючи форми вечорниць.

Характеристика осіннього циклу календарної обрядовості. Суть та драматургія свята Першого снопа. Покрова – шлюбний сезон давнини. Аналіз драматургії святкових та буденних вечорниць. Ідейно-тематична направленість сюжетної основи святкових та буденних вечорниць. Особливості використання на вечорницях важливого типу жартівливих народних оповідань-небилиць. Магічні дії як основний елемент святкових вечорниць. Обрядово-ігрове дійство “Калита”, його драматургія.
Малі форми естрадного мистецтва. Розмовні естрадні жанри.

Розмовні види драматургії малих форм: побутова розповідь, скетч, реприза, сценка, інтермедія, фейлетон, пародія, парний конферанс, монолог.

Реприза – (від франц. reprise – повторювати, відтворювати) як найдрібніший естрадний розмовний жанр – словесний, пантомімічний жарт.

Скетч – (від англ. sketch – нарис, ескіз) – коротка (одноактова) гостросюжетна, як правило, комедійна п’єса однієї інтриги, одного сюжетного завдання, що виражені у декількох перипетіях (поворотах), за участю 2-3 персонажів.

Інтермедія, як невеличка сценка-суперечка. Історичні витоки даної форми. Функції інтермедії у театрі XVIII століття в Росії.

Естрадний фейлетон (монолог) (від фр. feuilleton – листок) - найбільш публіцистичний розмовний жанр. Узагальнений характер естрадного фейлетону його публіцистична направленість. Монолог як основна форма естрадного фейлетону. Фейлетон-памфлет. Фейлетон у віршах. Фейлетон-огляд. Фейлетон-роздум. Фейлетон-райок. Використання оригінальних естрадних жанрів при виконанні естрадного фейлетону (вентрології, ілюзіону, жонгляжу і т.д.).

Парний конферанс, особливості його використання у театралізованій виставі, масовому святі. Монтажні функції парного конферансу в театралізованій виставі, його роль у публіцистичному визначенні ідеї дійства.

Естрадний монолог, як найпоширеніша форма виразності сценарію театралізованого святкового дійства. Естрадний монолог в театралізованому дійстві як окремий завершений номер і як своєрідний зв’язок між номерами або епізодами.

Монолог в образі як естрадний розмовний жанр, в якому артист веде розповідь від особи того чи іншого персонажу.

Відмінність естрадного та театрального монологів.

Монолог в образі у творчості А.Райкіна.
Малі форми естрадного мистецтва. Музично-розмовні естрадні жанри

Музично-розмовні види малих форм драматургії: куплети, частівки, пародії, музичні фейлетони, шансонетки. Історія виникнення даних форм, їх використання в сценарії театралізованих дійств.

Музичний фейлетон. Музика як основний компонент музичного фейлетону. Природні здібності виконавця музичного фейлетону. Перевага музики у номері. Використання музичних цитат.

Музична мозаїка – попурі з цитат відомих музичних уривків. Підбір цитат до номеру.

Частівка, її особливості – багатогранність, гранична стислість, злободенність, виразність форми і ємність змісту.

Куплет – одна з найбільш цікавих і поширених форм втілення сатиричного матеріалу, в яких велику роль відіграє рефрен (повтор). Рефрен – постійний приспів або рядок, що повторюється. Особливість рефрену – у поєднанні з усім текстом або підкреслює головну думку номера, або посилює момент критики.

Шансонетка – легка жартівлива пісня, яка співалась або промовлялась речитативом під музичний акомпанемент у площадному французькому театрі ХVІ ст. Шансонетка – коротка, весела, бурлескна пісня. Також шансонетка – артистка, що виконує шансонетки. Зародження шансонетки в російських кафе-шантанах. Шансонетка – жіночі куплети в поєднанні з бравурною музикою. Еротичні елементи в виконанні шансонетки. Поетичні теми в шансонетці. Артистки жанру (А.Жюрік, М.Ленська). Автори тексту та музики у шансонетці. Розважальність та “преславутість” шансонетки. Образ виконавиць шансонеток.
Малі форми естрадного мистецтва. Оригінальні та циркові естрадні жанри.

Оригінальний вид малих форм драматургії: ексцентрика, номери, що побудовані на основі фокусів, буфонади, тантаморески.

Тантамореска як зоровий різновид номеру. Тантамореска – (танцююча лялька) – естрадний прийом, різновид сценічного лубка.

Трюк (фр. truc) – вправний, ефектний, майстерний прийом у різних видах сценічного мистецтва.

Синтез слова і оригінальних жанрів.

Ілюзіонізм (фр. illusionnisme від лат. illusio – помилка, обман) – естрадно-цирковий жанр, головним виразним засобом якого є фокус, спритний прийом, трюк.

Трансформація (від лат. transformatio – перетворення) – естрадно-цирковий номер, що відноситься до жанру ілюзії і заключається в миттєвій зміні костюму, маски і повній зміні образу виконавця.

Трансформація як художній прийом в сучасних естрадних фейлетонах, монологах та мініатюрах. Досягнення повної трансформації артиста акторськими виразними засобами, мовними характеристиками, пластикою. А.Райкін як артист, що використовував в своїх номерах елементи трансформації.

Мнемотехніка (від грецьк. mneme - пам’ять і techne - мистецтво, майстерність) – естрадно-цирковий номер, що відноситься до жанру ілюзії, та побудований на спеціально розроблених прийомах і способах запам’ятовування.

Мнемотехніка як парний жанр. Техніка запам’ятовування та передача своєрідним шифром інформації для відповіді, що прихована в формулюванні запитань, інтонації голосу партнера та інших сигналах, головним чином звукових. Використання мнемотехніки в репертуарі парного конферансу.

Черевомовлення (інша назва – вентрологія, від лат. venter – живий, грецьк. logos – слово) – вид естрадно-циркового мистецтва, що ґрунтується на умінні виконавця говорити при відсутності видимої артикуляції губ, що можливо при добре поставленому диханні та особливому тренуванні голосових зв’язок.
Малі форми естрадного мистецтва. Пародія та імітація.

Пародія на естраді (para – біля, проти; ode - пісня) як номер побудований на іронічній імітації (наслідуванні) як індивідуальної манери, стилю, характерних особливостей і стереотипів оригіналу, так і цілих напрямків та жанрів в мистецтві.


Пісня на естраді. Різноманітність форм і жанрів

Пісня як вокально-інструментальна мініатюра, що отримала широке розповсюдження в естрадному мистецтві, безпосередньо в концертній практиці. Постановка пісні-номеру: головні вимоги та принцип класифікації.

Естрадне рішення пісні режисером – постановка у формі сценічної ігрової мініатюри за допомогою пластики, костюму, світла, мізансцени.

Значення особистості, особливостей таланту і майстерності виконавства в роботі над даною формою естрадного мистецтва. Робота режисера з виконавцем.


Інсценізація літературного твору. Види інсценізації

Інсценізація літературних творів: оповідання, роману, розповіді тощо.

Аналіз та оцінка літературного твору. Суть інсценізації, її особливості.

Основні технологічні моменти: побудова діалогів, композиційне рішення, ряд подій, єдина лінія.

Види інсценізацій: драматургічний, епічний, сценічна композиція.

Драматургічний вид інсценізації – побудова за законами аристотелівської драматургії. Драматургічна інсценізація як найбільш самостійний твір, віддалений від оригіналу тип інсценізації, який можна назвати „п’єса-інсценізація”. Драматургічний вид інсценізації характеризується такими ознаками:



  • самостійність, відносна незалежність від першоджерела у розумінні використання виражальних засобів;

  • трансформація епічного стилю у драматичний, перебудова сюжету і композиції;

  • перетворення характерів, образів прози в дійових осіб драматичного твору;

  • скорочення або збільшення кількості персонажів;

  • поєднання певних персонажів в одну особу або поділ одного персонажа на декілька дійових осіб;

  • концентрація та загострення дії;

  • зміна назви твору.

Епічний вид інсценізації – основний принцип побудови – не тільки показ, але й розповідь, оповідання. У цьому типі інсценізації підвищується питома вага літературного слова – глядачеві час від часу передається голос автора, його тональність розповіді, стиль ліричного опосередкування. Епічний тип інсценізації – тип драми особливої літературної властивості, в якій характери розкриваються не шляхом прямого розвитку дії, яка стимулюється яскраво вираженим конфліктом, а шляхом ґрунтовного літературного показу і розвитку.
Символ, метафора, алегорія як виразні засоби театралізації

Виразні засоби як мова театралізації, як допомога створення естетичних цінностей.

Символ (у пер. з грецької – „знак”) – багатозначна форма.

Символи – ознака, мітка, клеймо, печатка, пароль, цифра, рисочка, сигнал, девіз, гасло, емблема, вензель, герб, шифр, марка, ярлик тощо.

Укрупнення сценічних символів у театралізованих заходах як стимулювання уявлення акторів і глядачів.

Зміна сенсу символу залежно від епохи, історичної обстановки, умов спілкування.

Асоціативний зв’язок символу з сприйняттям його глядачем.

Поняття „штамп” і символіка.

Основні шляхи використання символів у сценарії: у рішенні окремого епізоду, вистави; в кульмінації вистави; в художньо-декоративному оформленні.

Використання символів в рішенні окремого епізоду – поетичне осмислення сценаристом реального життєвого матеріалу.

Використання символів в кульмінації як символічної дії, яка передає емоційну напругу вистави.

Метафора як важливий засіб виразності театралізації, в основі якого лежить принцип образного зіставлення предмета з якимось іншим на основі загальної для них ознаки.

Завдання метафори – створення образного ряду, поетичне поглиблення думки, яке дозволяє повести рішення вистави до філософського узагальнення.

Діапазон застосування метафори у виставах – від зовнішнього оформлення до образного звучання всієї вистави.

Алегорія – інакомовність, зображення абстрактної ідеї засобами конкретного зримого образу.

Ролі алегорії у сценарії: перша – художній образ; друга – інакомовна, визначена знанням ситуації, історичної обстановки, асоціативністю.

Історичний аспект алегоричних образів в масових святах.

Символ, метафора, алегорія як основні виразні засоби інакомовності.

Метафорична образність у сценарії – введення асоціацією підтексту другого плану, які надають зображенню переносного змісту, перетворюють його у форму інакомовності.

Основні принципи відбору інакомовних виразних засобів для сценарію.


Ідейно-тематичний аналіз сценарію як складова частина режисерсько-постановочного плану

Літературний сценарій як перший розділ теоретичної частини, з якого починається письмовий виклад основних етапів створення постановки театралізованого дійства.

Основні вимоги до форми мистецького заходу для якого пишеться літературний сценарій – обов’язкове здійснення задуму виключно театралізованої форми (вистави, концерту, свята).

Аналіз написання сценарію – оцінка матеріалу як з особистих позицій, так і з позицій глядача.



Складові ідейно-тематичного аналізу сценарію, їх характеристика та послідовність.

Обґрунтування вибору теми – знання фактору, який є визначальним при виборі загальної теми заходу; врахування ідейної спрямованості та актуальності тематики; особисті мотиви вибору: які думки, асоціації, почуття, прагнення збуджує в сценаристі обрана проблема, тема, чим він захопився, що його схвилювало; на що зверне увагу глядачів майбутнє театралізоване дійство, над чим примусить їх замислитися; як допоможе постановка цієї вистави вихованню естетичних смаків, яке пізнавальне значення матиме для глядачів.

Тема (від грец. thema – те, що лежить в основі) – коло життєвих явищ чи окремі явища, що відображене автором у творі; основне питання, яке висвітлює сценарист у літературному викладі матеріалу відповідно до своїх світоглядних позицій. Тема – це, те що зображується у творі, про що він написаний.

Ідея (від грец. idea – поняття, уявлення) – головна думка твору, ставлення автора-сценариста до відображеної їм дійсності, те головне, до чого закликає автор і що хоче цим сказати.

Конфлікт (від лат. conflictus – зіткнення) – зіткнення протилежних світоглядів, соціальних груп, характерів, думок, поглядів, почуттів з певних питань, проблем, що матеріалізується у боротьбі, яка охоплює всіх дійових осіб і призводить до відповідного результату.

Сюжет (від фр. sujet – предмет) – кістяк твору, поєднання взаємопов’язаних подій, що послідовно і логічно розвиваються. Сюжет – стислий до краю зміст, який об’єднує головні конфлікти твору, є його каркасом, стрижнем, відображає життєві протиріччя, фіксує увагу глядача. Сюжет – це долі дійових осіб, їхнє життя, їхні суперечності, їхні характери. Сюжет – основні події, що визначають суть конфліктів і характерів.

Подія – як дієвий факт чи обставина, що відбувається в житті персонажа або групи дійових осіб і змінює течію драматичної дії, створює нову розстановку конфліктуючих сил, ставить нові взаємовідносини дійових осіб твору.

Композиція (від лат. compositio – складання, з’єднання) – побудова та співвідношення окремих частин драматичної дії твору, що становить одне ціле для найповнішого розкриття її ідейної спрямованості. Складові частини композиції: пролог (від грец. prologos – передмова) – вступна частина твору, яка розповідає про події, що передують основним подіям твору, наводять історичну паралель, створюють потрібний настрій, готуючи до розуміння того, про що йтиметься далі; експозиція (від лат. expositio – пояснення, виклад) – частина, в якій відбувається знайомство з персонажами та життєвими обставинами, спільним оточенням та історичними умовами за яких мають розгортатися майбутні події; зав’язка – початок протиріччя (конфлікту), що складає основу сюжету, вихідний епізод, момент, який визначає наступне розгортання дії твору і обумовлює розвиток всіх наступних подій; розвиток дії – частина подальшого розвитку сюжетної лінії твору, в якій відбувається наростання дії, загострення конфлікту; кульмінація – центральна подія твору, вершина, найвища точка напруження, після якої відбувається злам та спад розвитку дії; розв’язка – подія, яка завершує розвиток подій і показує результат, завершеність твору; фінал (від лат. finalis – кінцевий) – частина, в якій ставиться остання крапка дійства, завершуються другорядні лінії сюжету.
Сценарно-режисерський хід в естрадно-театралізованих формах

Поняття ходу в театралізованих виставах, концертах як драматургічний, режисерський, сценарний і авторсько-режисерський.

Сценарно-режисерський хід як смисловий хід, в основі якого лежить ідейне начало, що визначає напрям монтажу, підказує композиційні прийоми та образно-пластичне вирішення.

Випадкова та цільова установка виникнення сценарно-режисерського ходу. Сценарно-режисерський хід як образний рух авторської концепції, спрямований на досягнення педагогічного впливу.

Народження сценарно-режисерського ходу на початковому, ознайомчому етапі розробки задуму майбутньої вистави. Практичні приклади запозичення сценарно-режисерських ходів при постановці святкових театралізованих форм.

Сценарно-режисерський хід як одна з основ оформлення вистави в цілому, як знаходження для неї сценічної метафори.

Метафора в структурі театралізованої вистави як одна з умов видовищності.

Синтез виражальних засобів театралізованого мистецтва у створенні задуму сценарно-режисерського ходу.

Послідовність сценарно-режисерського ходу епізодів, блоків вистави та їх сюжетно-смислове вирішення. Комплексність творчого процесу режисера-митця над вирішенням сценарно-режисерського ходу майбутньої вистави.

Асоціативний зв’язок у визначенні сценарно-режисерського ходу.

Особливості сценарно-режисерського ходу концерту. Сценарно-режисерський хід не як абстрактна декламація, а як певна образна сутність.
К.С.Станіславський про етику та дисципліну в роботі актора.

Дисципліна та етика актора як основа колективної творчості митців театру та естради. Роль творчої дисципліни та етики у створенні творчої атмосфери та вірного сценічного самопочуття у театральному мистецтві. Художньо-естетичні закони поведінки в діяльності актора в театрі. «Люби мистецтво в собі, а не себе в мистецтві» - основний моральний і творчий принцип митця театру та естради. Морально – етичні принципи молодого актора як шлях до професійного удосконалення майбутнього митця. Дисциплінарно-етичні закони поведінки актора в репетиційному процесі. Відношення актора до реквізиту, костюму та гриму як основна вимога до виконання професійних творчих обов’язків.

Особистий приклад дисциплінарно-етичного поведінкою і дисципліни актора як запорука його творчого авторитету. Роль тренінгу та муштри актора в його професійно-етичному становленні. Режисер як організатор, матеріально-етичної атмосфери у формуванні творчого колективу.
Питання 18: Мізансцена – мова режисера

Поняття мізансцени як розташування дійових осіб на сценічному майданчику у певному фізичному відношенні один до одного і до навколишнього предметного середовища.

Мізансцена як один з найважливіших засобів образної виразності режисерської думки і як один з найважливіших елементів створення вистави. Мізансцена - мова режисера. Режисер - творець сценічного простору.

Різновиди мізансцен: за змістом (функціональні, психологічні, тематичні), за геометрією (горизонтальні, вертикальні, діагональні, перпендикулярні, глибинні, симетричні, асиметричні, круглі, серпантинні, з чітким малюнком, з прихованим малюнком). Залежність мізансцени від жанру і стилю вистави, від міри умовності.

Пошук мізансцен як важливий етап роботи режисера над виставою. Створення яскравих і виразних мізансцен як одна із ознак професіоналізму режисера.
Поняття атмосфера в сценічній творчості

Атмосфера як простір, що живить творчу активність актора.

Поняття двох антагоністичних атмосфер, їх одночасна дія у сценічному просторі.

Прийом протиріччя між протилежним настроєм образу і атмосферою відповідно до єдності протиріч.

Атмосфера і зміст вистави.

М.Чехов про роль атмосфери у розкритті змісту драматичного твору.

Внутрішня динаміка атмосфери.

Атмосфера як засіб репетиційного процесу.

Атмосфера як збудник творчих почуттів актора у роботі над образом.

Роль музики та шумів у створенні атмосфери. Засоби створення атмосфери в сценічному етюді.


Танець на естраді. Його роль та головні особливості

Танець на естраді - короткий танцювальний - номер, сольний або груповий, який представлений в збірних або театралізованих естрадних концертах, вар'єте, мюзик-холах, театрах мініатюр та інших естрадних формах.

Танець як супроводження та доповнення програм вокалістів, номерів оригінальних та розмовних жанрів. Характер танцювальної пластики на естраді.

Народний танець (сольний, дует, тріо, груповий) на естраді. Народний танець в репертуарі театралізованих дивертисментних вистав. Народні танці (українські, циганські тощо) в програмах концертів та театрів естради.

Бальний танець (екосез, вальс, котильйон, мазурка тощо) на естраді.

Класичний балети на естраді. Сюжетно-танцювальні мініатюри класичного балету на естраді.

Танець модерн, спортивної гімнастики, акробатики, на схрещенні всіляких закордонних впливів (реп, технопоп, брейк) та народних традицій, на естраді.

Дуетно-акробатичний танець на естраді. Головні особливості -адаптована сюжетна лінія, ефектні трюки, витонченість пластичних поз.

Танцювання в нічних клубах, його основні напрямки. Особлива техніка «плаваючого танцю» з елементами класичного балету, танцю модерн, брейк-дансу, йоги, у-шу.

Сольний естрадний танець. Головні принципи створення сольного естрадного танцю: створення образу, жанрова відповідність і передування номерів.


Значення тренінгу у підготовці психофізичного апарату актора.

Значення професійних вправ для оволодіння елементами органічної поведінки у творенні сценічної правди.

Створення фізичної лінії органічної поведінки на сцені. Єдність фізичного і психічного, об’єктивного та суб’єктивного в акторській творчості.

Внутрішня та зовнішня техніка акторської майстерності. Поєднання відчуття правди та відчуття форми.

Подія як збудник психофізичних дій, безперервний ланцюг великих та малих подій. Подія як систематизація фактів для визначення та розвитку логічної поведінки дійової особи. Реакція актора на драматургічну подію.
Сценічна увага, її роль у роботі актора. Види уваги.

Сценічна увага як основа внутрішньої техніки і умова правильного внутрішнього сценічного самопочуття актора.

Увага як психологічний процес. Чотири внутрішні дії процесу уваги. Довільна і мимовільна сценічна увага. Об’єкти мимовільної уваги.

Зовнішня увага – поза самою людиною: зорова, слухова, дотична, нюхова і смакова. Внутрішня увага – в середині організму: голод, спрага, больові відчуття, думки і почуття, образи створені уявою. Поєднання внутрішньої і зовнішньої уваги. Правильний вибір об’єкта уваги. Безперервна лінія уваги.

Суб’єкт сценічної уваги. Увага формальна і творча. Сценічна увага і фантазія.
Театр як особливий вид мистецтва, його специфіка.

Театр як особливий вид мистецтва, його специфіка. Відображення життєвих перепитій, характерів, подій, конфліктів, їх трактовка, оцінка, ствердження деяких ідей засобом драматичної дії, що виникає в процесі гри актора перед публікою.

Театр - мистецтво колективне як праця багатьох учасників творчого процесу: драматурга, актора, режисера, музиканта, декоратора, освітлювача, гримера, костюмера та ін.

Театр як синтез багатьох мистецтв, що взаємодіють одне з одним: література, живопис, архітектура, музика, вокальне мистецтво, мистецтво танцю.


Жанри драматургії.

Жанр — це певне тлумачення конкретної теми.

Розвиток жанрів в різні історичні періоди. Епос - епопея, билина, казка, роман, повість, оповідання, нарис, байка, анекдот. Лірика - епіграма, епітафія, епіталама, ідилія, романс тощо. Драматургія - трагедія, драма, комедія. Принципи ділення на види. Жанр як конкретний різновид того чи іншого виду мистецтва. Специфічні прийоми художнього втілення кожного окремого жанру. Жанр як елемент художньої форми та засіб розкриття змісту.

Драма як жанр драматургії. Різновиди драми - побутова, сімейна тощо.

Жанру трагедії притаманні гострота і непримиримість конфлікту. Обов'язкова загибель героя у трагедії - її характерна риса. Фатум, "трагічна провина" та поняття помилки у трагедії.

Комедія - протилежність жанру трагедії. Смішне, комічне як об'єкт дослідження у комедії.

Побутова комедія, комедія характерів, комедія положень, сатирична комедія. Сатира як один із найважливіших різновидів у комедії. Поняття гумору, гротеску, іронії тощо.
Пісня на естраді. Різноманітність форм і жанрів

Пісня як вокально-інструментальна мініатюра, що отримала широке розповсюдження в естрадному мистецтві, безпосередньо в концертній практиці. Постановка пісні-номеру: головні вимоги та принцип класифікації.

Естрадне рішення пісні режисером – постановка у формі сценічної ігрової мініатюри за допомогою пластики, костюму, світла, мізансцени.

Значення особистості, особливостей таланту і майстерності виконавства в роботі над даною формою естрадного мистецтва. Робота режисера з виконавцем.

Жанри і форми пісні: романс, балада, народна пісня, куплет, шансон.

Різноманітність способів виконання пісні: сольна та ансамблева (дуети, хори, вокально-інструментальні ансамблі та ін.).

Сучасний шансон української естради, його основна тематика та різноманітність форм виконання.

Поняття «рок» і «попса» в естрадному мистецтві сьогодення.


Сценічна віра як одна з найважливіших професійних здібностей актора.

Сценічна віра як запорука перетворення художнього вимислу на художню правду життя. Взаємозв’язок сценічної віри і сценічної свободи. Переконливість свідома необхідність тих дій, вчинків, рухів, інтонацій, жестів які являють собою сутність ролі.

Сценічна віра як процес зрощення актора з образом; як пошук зерна природних людських якостей.

Сценічне виправдання як шлях до істинної віри через пояснення і мотивацію.

Виправдання випадковостей на сцені. Тренування сценічної віри.

Сценічне відношення як одна з найважливіших здібностей актора як уміння встановлювати і змінювати своє сценічне відношення засобом творчої віри в правду вимислу.

Сценічне відношення як шлях до створення образу. Ставитися до об’єкту сценічної уваги у відповідності з заданим образом як одне з головних завдань акторської творчості.

Відношення людини і відповідно сценічного образу до людей, речей, фактів, подій як визначальний чинник її внутрішньої сутності. Сценічне відношення формує внутрішній зміст образу. Осмислення ролі шляхом пошуку сценічних відношень.


Конфлікт. Види конфліктів.

Конфлікт як зіткнення двох протидіючих сил, інтересів, як подолання перешкод, відкриття нового, раніше невідомого. Драматичний вузол (перипетії). Колізії та перипетії як елементи конфлікту. Колізія як зіткнення інтересів. Перипетії -обставини, що заважають герою досягнути поставленої мети та водночас розпалюють бажання її досягнути. Причини виникнення конфлікту: прагнення персонажів до різної мети та досягнення однієї мети різними шляхами. Внутрішній та зовнішній конфлікти. Антагоністичний та неантагоністичний типи конфлікту. Ворожий, непримиримий конфлікт. Конфлікт, що вирішується мирним шляхом (неантагоністичний). Види конфлікту: філософський, моральний та соціально-побутовий. Засоби вирішення конфлікту: конфлікт вирішений мирним шляхом - знайдено компроміс. Конфлікт вичерпаний, коли зникає об'єкт конфлікту. Вирішення конфлікту позасюжетним персонажем. Конфлікт вирішується заміною його об'єкта.


Поняття сценічного спілкування.

Процес взаємодії акторів на сцені. Уміння актора спостерігати життя, стосунки людей, уміння помічати в окремій деталі поведінки однієї людини вплив поведінки іншої.

Особливості сценічного спілкування. Взаємодія з партнером.

Елементи живого процесу сценічної взаємодії: оцінка, орієнтація, привернення уваги партнера, пристосування до об’єкта, характер та динаміка пристосування.

Взаємодія як процес становлення та розвитку взаємовідносин з об’єктами-партнерами під час сценічної боротьби.

Сценічне спілкування як засіб реалізації надзавдання.

Інтонація і міміка при взаємодії.

Словесна та фізична дія у процесі побудови сценічного спілкування як створення взаємодії.

Елемент імпровізації у сценічному спілкуванні.

Специфіка репетиційної роботи партнерів на сцені.

Взаємовідносини партнерів у житті і на сценічному майданчику, етично-моральні аспекти.

Взаємовідносини з глядачем: гра “на публіку”, гра “над глядачем”, та їх наслідки.


Літературний сценарій. Загальні поняття

Сценарій - драматичний твір, який визначає зміст, форму, жанрове та стильове вирішення заходу.

Сценарій - детальний літературний опис дії на основі якого створюється театралізована вистава, свято, концерт, ігрова або будь-яка інша програма.

Види сценаріїв: оригінальні авторські, компілятивно-авторські. Метод компіляції - сукупність матеріалів інших сценаристів, літераторів в органічному поєднанні з оригінальним авторським текстом.

Типи сценаріїв - за засобами ідейно-емоційного впливу: розмовні, образно-розмовні; художньо-ігрові. Типи сценаріїв за засобом організації матеріалу: сюжетний; безсюжетний. Сюжетний сценарій - ланцюг логічно пов'язаних між собою подій, через які сценарист розкриває зміст. Безсюжетний - сценарій, створений з епізодів, в якому кожний епізод несе в собі побічну тему і допомагає розкриттю головної.

Засоби літературно-сценарної роботи - переказ, демонстрація, вправи, навіювання, приклад, переконання, видовище, розвага.

Вимоги до літературного сценарію - чітка черговість і взаємозв'язок викладення всього, що відбуватиметься: послідовність розкриття теми; авторські переходи від однієї частини дії до іншої; орієнтовний напрямок усіх публіцистичних виступів; вписування в дію використаного художнього матеріалу; передбачення методів підвищення активності учасників; оформлення та спеціальне обладнання основних залів й допоміжних приміщень.
Закони композиції. Її складові.

Поняття про композицію як внутрішню структуру драматичного твору. Послідовність та співвіднесеність окремих частин твору. Висхідна ситуація - першооснова виникаючого конфлікту. Поняття про експозицію драматичного твору. Різновиди експозицій - пряма і зворотна. Зав'язка як початок конфлікту у драмі, перша подія, яка порушує рівновагу в дії. Експозиція і зав'язка - невід'ємні елементи єдиного початкового етапу драми, джерело драматичної дії. Розвиток дії як основний зміст п'єси, в якому відбувається розвиток драматичної дії твору - розвиток конфлікту. Кульмінація - найвища точка напруження, після якої наступає спад дії. Кульмінація як злам у ході драматичної боротьби. Розв'язка - зосередження морально-етичного пафосу драми, засіб надання уявлення про задум автора, підкреслення цінності ідей, принципів, закладених у творі. Розв'язка як обов'язкова умова вирішення конфлікту.


РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

  1. Аникст А. Теориядрамы от Аристотеля до Лессинга / А. Аникст. – М., 1967.

  2. Борисов С.К. Сценарное майстерство. – М., 1980

  3. Борисов С.Н. Основидраматргиитеатрализованых представлений /С.Н. Борисов.-ЧГИК, 2002.- 206с.

  4. Богданов И.А., Виноградский И.А. Драматургия эстрадного представления: Учебник.-СПб. : Изд-во СПбГАТИ, 2009. – 424с.

  5. Генкин Д. М. Массовыепраздники / Дмитрий Михайлович Генкин. - М. : Просвещение, 1975. – 140 с.

  6. Генкин Д. М. Массовыетеатрализованныепраздники и представления : учеб. - метод. пособие / Д. М. Генкин, А. А. Конович. – М. : ВНМЦ НТиКПР, 1985. – 87 с.

  7. Горбов А. С. Режисура видовищно – театралізованих заходів / Анатолій Сергійович Горбов. – Фастів. : Поліфаст, 2004. – 264 с.

  8. Дмитриев Ю. А. Искусствосоветскойэстрады / ЮрийАрсеньевичДмитриев. – М. : Мол. гвардия, 1962. – 127 с.

  9. Дмитриев Ю. А. Эстрада и цирк глазамивлюблённого / ЮрийАрсеньевичДмитриев. - М. : Искусство, 1971. – 206 с.

  10. Зайцев В. П. Режисура естради та масових видовищ / Валерій Павлович Зайцев. – К. : Дакор, 2003. – 304 с.

  11. Захава Б. Е. Мастерствоактёра и режиссёра : учеб. пособие для спец. учеб. заведений культуры и искусства. [4-е изд., испр. и доп.]. – М. : Просвещение, 1978. – 334 с.

  12. Кісін В. Б. Режисура як мистецтво та професія Життя. Актор . Образ: Із творчої спадщини / Віктор Борисович Кісін. – К. : Видавничий дім «КМ Academia», 1999. – 268с.

  13. Клитин С. С. Эстрада: Проблемытеории, истории и методики : учеб. пособие / СтаниславСергеевичКлитин. – Л. : Искусство, 1987. – 192 с.

  14. Кузнецов Е. М. Изпрошлогорусскойэстрады / Евгений Михайлович Кузнецов. – М., 1958. – 365с.

  15. Рубб А. А. Показанавесзакрыт / АлександрАроновичРубб. – М. : Сов. Россия, 1987. – 112 с.

  16. Рубб А. А. Размышления о нетрадиционном театре, илиНетрадиционный театр как он есть / АлександрАроновичРубб. – М. : Издательство «ВК», 2004. – 604 с.

  17. Рубб А. А. Театрализованныйтематический концерт: совершенствованиеорганизации и проведения : [конспект лекций.]. / АлександрАроновичРубб. – М. : АПРИКТ, 2005. – 66 с.

  18. Русскаясоветскаяэстрада. 1930 – 1945. : очеркиистории / [ отв. ред. Уварова Е. Д. ]. – М. : Искусство, 1976. – 415 с. – (М-во культуры СССР. Всесоюзн. научно – исследин – т искусствознания).

  19. Станіславський К. С. Робота актора над собою./ За ред.. Ф. Гаєвської, перекл. Т. Ольховського. – К. : Мистецтво, 1953. – 672 с.

  20. Станиславский К. С. Моя жизнь в искусстве. / Ред. А. С. Захаренко. – М. : Вагриус, 2000. – 445 с.

  21. Туманов И. М. Режиссурамассовогопраздника и театрализованногоконцерта : учеб. пособие [для ин-товкультуры] / Иосиф Михайлович Туманов. - М. : Просвещение, 1976. – 87 с.

  22. Уварова Е. Д. Эстрадный театр: миниатюры, обозрения, мюзик-холлы (1917-1945) / ЕлизаветаДмитриевнаУварова. – М. : Искусство, 1983. – 320с.

  23. Чечётин А. И. Основыдраматургиитеатрализованных представлений: история и теория / АнатолийИвановичЧечетин. – М. : Просвещение, 1981. – 192с.

  24. Шароев И. Г. Режиссураэстрады и массовых представлений / ИоакимГеоргиевичШароев. – М. : Просвещение, 1986. – 461 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал