К. В. Аймедов Ігроманія – паралельний світ Під редакцією д мед н. О. А. Ревенка



Сторінка1/17
Дата конвертації03.03.2017
Розмір4.04 Mb.
ТипКнига
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17



К.В. Аймедов

Ігроманія – паралельний світ

Під редакцією д.мед.н. О.А. Ревенка

Київ – 2012

ББК

С15


УДК: 616.89-008.446

Рекомендовано до друку Вченою Радою НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України

(Протокол № від 08.11.2011 р.)

Рецензенти:

Іван Кузьмич Сосін – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедрою наркології Харківської медичної академії післядипломного утворення, Заслужений винахідник України.

В’ячеслав Данилович Мішиєв – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедрою дитячої соціальної та судової психіатрії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, Заслужений лікар України.

Олександр Іванович Мінко – доктор медичних наук, професор, завідувач відділу клінічної та соціальної наркології Інституту неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України.
Костянтин Володимирович Аймедов:

під редакцією доктора медичних наук, керівника відділу наукових проблем судово-психіатричних експертиз залежних станів Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров’я України Олександра Анатольовича Ревенка.
С15 Ігроманія – паралельний світ. – Київ: НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, 2012. – 200 с.

ISBN 000-000-00-0

У монографії викладено аналіз сучасних літературних даних та результатів власних досліджень за проблематикою патологічної схильності до азартних ігор. Також подано варіанти профілактики та реабілітації у різних країнах світу, терапевтичні підходи до боротьби з ігроманією, запропоновані власні розробки.

Книга представляє інтерес для наркологів, психіатрів, сімейних лікарів, медичних психологів, педагогів та соціальних працівників.



ББК
ISBN 000-000-00-0

@ К.В. Аймедов 2012

ПЕРЕДМОВА

Ситуація, що пов’язана з адиктивною поведінкою, є досить проблемною для багатьох країн світу, у тому числі і України. Причина полягає у докорінній відмінності стереотипів мислення та світогляду послідовних генерацій, що виховувались у різних соціально-економічних умовах, а також через затяжну політичну, економічну та соціальну кризу (П.В. Волошин, 2002; І.К. Сосін, 2010; С.І. Табачніков, 2010). В останні роки ситуація в Україні характеризується безперервно зростаючими вимогами та психологічним навантаженням на підростаюче покоління через дію різноманітних масових психогенних чинників (Н.О. Марута, 2003; І.В. Лінський, 2008; О.С. Чабан, 2009). Це, у свою чергу, не змогло не торкнутись психічного здоров’я суспільства, не привести до збільшення у ньому поведінкових розладів, зокрема, хвороб залежності (В.Л. Гавенко, 2001; А.І. Мінко, 2002; О.А. Ревенок, 2004). Залежними від ігор стають особи працездатного віку, що впливає на стан економіки в цілому та зайнятість населення, зокрема (Б.В. Міхайлов, 2000; В.С. Підкоритов, 2003).

За кордоном на проблему ігрової залежності звернули увагу ще 30 років назад (J.C. Barker, M. Miller, 1968; Custer R.L., 1984; E. Hollander, C.M. DeCaria, 2000; J.E. Grant, M.N. Potenza, 2006). Доля патологічних гравців у дорослій популяції варіює у межах від 0,4 до 3,4%, але у деяких регіонах сягає 7,0% (В.О. Солдаткін, О.О. Бухановський, 2005; Г.І. Каплан, Б.Дж. Седок, 1994).

У сучасному світі азартні ігри – доволі розповсюджене явище і для більшості людей воно не несе за собою небажаних наслідків, але є й ті, у кого такий спосіб відпочинку прогресує у патологічну схильність до азартних ігор (патологічний гемблінг або лудоманія). Це явище є різновидом нехімічної адикції і потребує певної уваги як з боку лікарів, так і всього суспільства, насамперед через наслідки, до яких призводить ця схильність (більше того – залежність). Адиктивна поведінка, у даному випадку – адикція від азартних ігор, – це спосіб зміни реальності, втеча від існуючої дійсності з усіма її проблемами й питаннями у «світ гри» через зміну свого психічного стану (А.Ю. Егоров, 2005; А.Н. Ярмиш, В.А. Соболев, А.А. Сердюк, 2000).

За даними Російської Академії наук біля семисот тисяч росіян страждають на ігроманію. За даними Державного наукового центру соціальної та судової психіатрії ім. В.П. Сербського (2007) кожний з 20 мешканців Росії може бути включеним у групу ризику по ігровій залежності. На думку А.Ю. Егорова, у Санкт-Петербурзі налічується біля 50 тисяч залежних від азартних ігор, а за даними засобів масової інформації у Москві налічується не менше, як 30 тисяч ігрових автоматів, якими користуються 500 тисяч громадян, з яких на ігрову залежність страждають понад 15% (А.Ю. Егоров, 2009). Станом на 1 січня 2005 року кількість офіційно зареєстрованих хворих на ігроманію у Росії склала майже 270 тисяч, що у 9 разів перевищує аналогічні показники 2000 року (О.Ж. Бузик, Т.В. Агібалова, 2006). Переважну більшість ігроманів становлять особи у віці до 30 років. Пристрасть до азартних ігор швидкими темпами поширюється серед дітей та молоді – 12-15% старшокласників у тій чи іншій мірі уражені комп’ютерною залежністю, що чітко з’ясовується на підставі скринінгових досліджень. Захворюваність ігроманією серед підлітків зросла протягом десятиріччя у 17 разів. Неухильно зростає кількість молодих людей призивного віку з ознаками ігрової адиктивної поведінки (В.В. Чірко, 2004).

За даними епідеміологічних досліджень, залежністю від азартних ігор страждає приблизно 0,5-1,5% населення розвинутих країн, особливо у тих регіонах, де ігорний бізнес є легалізованим (В.В. Зайцев, А.Ф. Шайдулина, 2003). Дослідження Національної асоціації США щодо проблем азартних ігор свідчать про те, що середньостатистичний мешканець будь-якої країни з вірогідністю 6% може стати карним злочинцем. Ця вірогідність зростає у наркозалежних до 32%, у залежних від алкоголю – до 34%, а у залежних від азартних ігор – аж до 48%. Окрім того, гемблінг часто поєднується з алкоголізмом: за статистикою потатори у 23 рази частіше стають прихильниками ігрової діяльності, ніж ті, хто не зловживає етанолом (E. Hollander, C.M. DeCaria, E. Mari, 2002).

В Україні поки що не існує загальнодержавної статистики, яка б віддзеркалювала стан проблеми ураженості різних верств населення патологічною грою. Поодинокі дослідження стосуються окремих соціальних груп і колективів (С.І. Табачніков, Є.М. Харченко, та ін., 2010; О.С. Осуховська, 2010). Самостійно по допомогу лудомани звертаються рідко; насамперед через відсутність спеціалізованих медичних структур, які могли би надавати таку допомогу комплексно та на підставі сучасних наукових поглядів на проблему.

Адиктивна поведінка при залежності від азартних ігор формується особливо швидко в юнацькому віці, оскільки особистість молодої людини через її психічну й соціальну незрілість менше захищена від впливу зовнішніх і внутрішніх стресів. Ризик також зростає через руйнування традицій сімейного виховання, беззмістовну витрату часу, конфлікти у сім’ї, зростання психічної депривації внаслідок недостатнього задоволення основних емоційних потреб. Все це сприяє формуванню й закріпленню негативних рис особистості, появі тривоги, невпевненості у собі, підвищенню ризику аутоагресивних форм поведінки (А.Р. Назмутдінов, 2000). У зв’язку з розповсюдженням ігрових автоматів і відсутністю контролю, особливо вікового, в ігрових залах серед населення України у період з 2005 до 2009 року зареєстрована своєрідна гемблінг-епідемія, яка вимагала рішучих заходів на законодавчому рівні. Негативний соціальний досвід такої епідемії продемонстрував, що підлітки легше втягуються в азартні ігри, у них частіше виникають на цій основі проблеми (О.С. Осуховська, 2010). Незважаючи на те, що закон у багатьох країнах забороняє приймати участь в азартних іграх особам молодше 18 років, майже три чверті підлітків порушували цю вимогу протягом року. Показники розповсюдженості серед них проблемної й патологічної схильності до азартних ігор майже у два рази перевищують їх серед дорослих (В.Д. Мєндєлєвіч, 2007). Це є актуальним для сучасної психіатрії, яка, керуючись новою стратегією охорони здоров’я, передбачає зміщення акцентів із медицини лікувальної на медицину профілактичну, переорієнтацію основної уваги з хвороби на здоров’я (В.С. Підкоритов, 2006). Стан психічного здоров’я є одним із критеріїв соціальної і психологічної стабільності, як окремого індивіда, так і суспільства у цілому (С.І. Табачніков, 2010). Суспільно-економічні і морально-етичні умови стали суттєвими факторами, які впливають на показники психічного здоров’я та психічної патології, що особливо чітко спостерігається у підлітків у період їх соціалізації (Н.О. Марута, 2003; Р.Д. Дорофеева, В.И. Долгова та ін., 2007).

Незважаючи на активну розробку і впровадження різних медикаментозних та немедикаментозних методів лікування залежності, її профілактики та реабілітації хворих, кількість залежних осіб не зменшується (А.І. Мінко, І.В. Лінський та ін., 2003; Л.Н. Юр’єва, Т.Ю. Больбот, 2006). Дослідження, проведені у державах Європейського Союзу (R.I.F. Brown, 2006) та Сполучених Штатах Америки (Lesieur H.R., 1997; H.J. Shaffer, C.R. Freed, D. Healea, 2002), вказують на таке глобальне розповсюдження патологічної схильності до азартних ігор, яке дає змогу кваліфікувати це явище як пандемію.

Традиційним став розподіл залежності на хімічну та нехімічну. При цьому більшість авторів одностайно вважають, що механізми формування як одних, так і інших, принципово схожі (А.Ю. Єгоров, 2006; Ц.П. Короленко, Н.В. Дмітрієва, 2000). Це важливо, бо пошук ефективних методів лікування і реабілітації повинен проводитися в одному, генеральному напрямі. Але ґрунтовних та поглиблених досліджень, які могли би всебічно висвітлити цю принципову тотожність різних видів залежності, універсальність механізмів, що лежать у їх основі, дотепер не проведено. Поряд з цим, однією з актуальних сучасних проблем є ефективне застосування величезного арсеналу вже розроблених методів фармакотерапії та психотерапії, а також реабілітаційних програм. Знов-таки, це можливо зробити тільки шляхом досконалого вивчення клініко-патогенетичних закономірностей формування та розвитку психічних і поведінкових адиктивних розладів, врахування домінуючих факторів патогенезу, їх впливу на динаміку та вибір терапевтичної програми.

У останні роки спостерігається підвищення інтересу до проблеми патологічного гемблінгу серед різних дослідників у США, країнах Європи (Renter J., 2005; P. Cavedini, G. Riboldi, R. Keller, 2006; J.W. Ciarrocchi, 2007), Росії (Т.Н. Дудко, 2005; Т.В. Агибалова, 2009) та інших. В України цій проблематиці присвячено декілька публікацій вітчизняних дослідників: С.І. Табачніков, І.В. Лінський, О.С. Чабан, О.С. Осуховська та інші. Виходячи з цих міркувань, вважаємо, що мета даного дослідження – всебічне, клініко-патогенетичне вивчення ігроманії, – є своєчасною і актуальною.

Характерною ознакою сьогодення практично в усьому світі є зміщення акцентів з поширеної в минулі десятиліття в популяції залежності від алкоголю і наркотиків у бік так званих «інформаційних» варіантів залежності – патологічного гемблінгу, комп’ютероманії, заміщующого шуму, залежності «телевізійного пульту» (зіппінг) і т.п. (Е.В. Мельник, 1998; А.П. Долгов, 2008). Профілактика адиктивної поведінки за інерцією продовжує відштовхуватись не від інформаційних технологій, а майже виключно від попередження вживання (або надмірного вживання) психоактивних речовин. Тобто, населення недостатньо інформується про можливі наслідки захоплення грою чи іншими адиктогенними поведінковими стереотипами, не виховується культура поведінки в розважальних закладах.

Багатьма авторами підкреслюється зв'язок адиктивної поведінки, зокрема ігрової, з особистісними проблемами у житті: будь-яка залежність є наслідком особистісної дезадаптації і, разом з тим, фактором її подальшого заглиблення (Н.Г. Пшук, 2004). Залежність часто призводить до численних психічних та соматичних розладів як у самого хворого (І.Д. Спіріна, 2001; О.К. Напрєєнко, І.Й. Влох, О.З. Голубков та ін., 2001), так і у його близьких родичів (В.В. Гейко, 2010). Є дані про те, що страждають також особи, які не мають безпосередніх контактів з адиктами у власній життєдіяльності, але чиї інтереси з ними так чи інакше перетинаються (Л. Сонди, 2002). Навіть у лікарів, які працюють з залежними, частіше, ніж у їхніх колег, виникає «синдром вигорання» (Л.Н. Юрьева, 2003; Б.В. Михайлов, 2004). У той же час дослідники проблеми не враховують у повній мірі вплив ноогенних чинників на формування патологічної залежності від різних інформаційних технологій – ігор, зокрема (В.М. Запорожан, В.С. Бітенський, К.В. Аймедов, 2009).

Проблема зростання темпів гемблінгу (лудоманії), як і інших нехімічних адикцій, актуальна через свій негативний вплив на різні сфери життя суспільства (Ю.А. Машек, 2007; В.А. Солдаткін, А.О. Бухановский, 2006). Вирішення цієї проблеми є багатовекторним та можливе тільки у рамках комплексної державної або навіть міжнародної програми захисту психічного здоров’я (В.В. Слюсарь, Л.М. Гайчук та ін., 2002). Представлена робота є частиною такої програми. Відмітимо, що у нашій державі активно ведеться інтенсивний пошук патогенетичних механізмів адиктивної поведінки (І.К. Сосін, Ю.Ф. Чуев, 2005; Е.В. Мельник, 2001; А.Е. Войскунский, 2004). Розробляються також організаційні принципи надання допомоги залежним (В.Ф. Москаленко, А.М. Вієвський, С.І. Табачніков, 2000), проблематика судово-психіатричної експертизи, пов’язана з адиктивною поведінкою (О.А. Ревенок, 2009), методи епідеміологічного моніторингу, соціального скринінгового дослідження з метою швидкого реагування та втілення різних профілактичних заходів (П.В. Волошин, А.І. Мінко, І.В. Лінський, 2001).

Вивчення проблеми має бути комплексним, не тільки у світлі експериментально-медичних підходів, а й з урахуванням різних наукових галузей. Ліквідувати патологічну схильність до азартних ігор можливо тільки зусиллями різних установ – інституту людини, соціальної політики, юриспруденції, медицини, культурних закладів, виховних установ. Це можливо зробити не в межах однієї держави, а у межах суспільства в цілому. Інакше ігроман буде мігрувати з країни в країну, де відношення до азартних ігор є толерантнішим, а разом з цим сприяти розповсюдженню згубної звички на зразок того, як це відбувається при інфекційних захворюваннях. Вже не говорячи про самого залежного, який не розв’язує в такий спосіб свої проблеми, а, навпаки, накопичує їх.

У МКХ-10 основним діагностичним критерієм патологічного потягу до азартних ігор є постійно повторювана участь у азартній грі, яка триває й часто збільшується, незважаючи на соціальні наслідки. На сьогоднішній день немає жодної моделі, яка б цілком пояснювала складний і гетерогенний характер патологічної схильності до азартних ігор. Безперечно, гемблінг є поліетіологічним, багатофакторним розладом, що виникає внаслідок складної взаємодії психологічних, поведінкових, когнітивних і біологічних факторів (M.D. Griffiths, 2000). Не вивчені до кінця мотиви участі у азартній грі, їх різноманіття та глибинна структура. Останнє вимагає розробки методів виявлення структури мотивів, які призводять до патологічної ігрової діяльності, а також – методів якісної та кількісної їх оцінки (К.В. Судаков, 2005; В.С. Бітенський, К.В. Аймедов, 2010). Це дозволить знизити рівень існуючого у практиці клінічного суб’єктивізму (О.О. Хаустова, 2005; В.Л. Малигін, И.М. Гуревський, И.В. Ежов, 2006) та визначити додаткові об’єктивізуючі маркери процесу (П.Д. Шабанов, 1999).

Динаміка хвороб залежності, а також різних преморбідних станів (пошукова адиктивна поведінка за А.Є. Лічко, 1985) варіює у досить широких межах (А.Е. Личко, 1990; T. Gilovich, 1998; І.В. Лінський, 2007). Насамперед це стосується розвитку захворювання: воно може формуватись як досить повільними темпами (епізодичний тип залежності), так і галопуючим чином (деградація особистості за короткий час, втрата соціальних зв’язків тощо). Традиційно це явище характеризується прогредієнтністю (І.В. Лінський, 2001; В.М. Блейхер, І.В. Крук, 1995). Недоліком цієї характеристики, навіть при дуже широкому її застосуванні, є, на наш погляд, описовість та значний суб’єктивізм категорії «прогредієнтність». Оцінка прогредієнтності робиться на основі клінічних ознак (тривалість, стадія захворювання, швидкість зміни стадій, частота рецидивів, якість ремісії та інше), при цьому часто ігнорується преморбідна основа. В результаті, оцінка прогредієнтності набуває характер суб’єктивної констатації ситуації (І.В. Лінський, 2007).

Вплив різноманітних факторів на перебіг залежності від поведінкових патернів є очевидним, але не до кінця вивченим та систематизованим. У випадку патологічного гемблінгу це позначається на своєчасності його виявлення, адекватності вибору терапевтичної тактики, інтенсивності підтримуючого лікування у ремісії, повноті втілення профілактичних заходів, формуванні терапевтично орієнтованого відношення до проблеми у сім’ї адикта. У цьому дослідженні увагу зорієнтовано на пошуку і систематизації цих факторів, розробці адекватних лікувальних, профілактичних та реабілітаційних заходів, що ґрунтуються на з’ясованих закономірностях багатофакторного за своєю сутністю процесу.

Хоча багато авторів висловлюють точку зору на схожість механізмів формування та перебігу хвороб залежності наркотичної та поведінкової природи (В.В. Зайцев, 2001; Ц.П. Короленко, Н.В. Дмитриева, 2000), ще багато аспектів поведінкових адикцій не вивчено, відсутні не тільки чіткі терапевтичні схеми, але й алгоритми формування та перебігу поведінкових хвороб, яких у сучасному світі налічують більше тисячі назв і типів (A. Ibafiez, C. Blanco, J. Saiz-Ruiz, 2005; С. Blanco, 2001). Якщо предиктори формування алкогольної залежності (конституціональні, генеалогічні, дактилоскопічні та інші ознаки схильності до алкоголізму) у більшості своїй з’ясовані, існує їх кореляція не тільки з ймовірністю початку регулярної алкоголізації, а й з тяжкістю перебігу процесу, що вже розвинувся (З.М. Бобрицька, Л.І. Дьяченко та ін., 2006), відповідних досліджень по гемблінгу немає (до речі, аналогічні показники виявлені і у хворих на опійну наркоманію, а це дає можливість формувати «групи ризику»; відносно опійної залежності приведені автором ознаки слід вважати не тільки маркерами схильності до захворювання, але і маркерами прогредієнтності цього захворювання (І.В. Лінський, 2001). Зрозуміло, що на момент першого візиту хворого до лікаря, особливо, якщо цей візит відбувся на ранніх стадіях розвитку хвороби, інформація про частоту рецидивів та про якість ремісії може бути відсутньою. У цій ситуації, за винятком досить рідких хрестоматійних випадків, лікар є безсилим прогнозувати прогредієнтність захворювання, що, у свою чергу, може бути джерелом помилок у виборі адекватної терапевтичної тактики. Звідси – закономірне погіршення результатів лікування. Отже, потреба у прогностичній оцінці прогредиєнтності є нагальною та випливає з суто практичних завдань (П.В. Волошин, Н.А. Марута, 2005).

Не менше значення мають інші аспекти проблеми, такі як кореляція нейрофізіологічних та нейропсихологічних параметрів хімічних та інформаційних залежностей. Задля їх визначення є доцільним підключення всього арсеналу сучасних технологічних та науково-теоретичних можливостей. Окрім клінічного інтерв’ю, клінічних досліджень динаміки хвороби, вивчення анамнезу, патохарактерологічних показників особистості, використання арсеналу інших психологічних методик, лабораторних та інструментальних методів загальноклінічної практики, необхідно об’єктивно вивчати і інші фундаментальні індивідуальні якості. Наявні необхідні передумови для оптимізації існуючих підходів до лікування хвороб залежності з урахуванням клініко-патогенетичних особливостей та закономірностей формування і перебігу патологічного гемблінгу.

Таким чином, актуальність обраного дослідження визначається не лише поширеністю патологічного гемблінгу у популяції, незважаючи на ступінь розвитку суспільства у тій чи іншій країні, і навіть не драматичністю наслідків патологічного потягу до азартних ігор, як для самих гемблерів, так і для їхнього ближнього або віддаленого оточення, а, узагальнюючи, – тим комплексом невирішених проблем, що випливають з віковічної пристрасті людини до розв’язання екзистенціальних вузлів найпростішим шляхом за бінарно-дихотомічним принципом: виграш або програш, усе або нічого. І хоча проблеми ці – вкрай різноманітні (соціальні, побутові, психофізіологічні, психопедагогічні, клінічні тощо), центральною постаттю, яка їх породжує, залишається особистість з її змістовним дуалізмом. Тобто, йдеться насамперед про той же самий людський фактор, дослідити який можливо тільки спираючись на багатовекторний підхід, і патобіологічна сутність якого безумовно вимагає зусиль психіатричної спрямованості. Не заперечуючи патологічного характеру потягу до азартних ігор, фахівці у галузі адиктології дотепер не визначились, до яких саме розладів – особистості чи залежності – відносити гемблінг, отже і підходи до його лікування, профілактики, соціально-медичної експертної оцінки залишаються різноспрямованими залежно від переваг того чи іншого дослідника або наукової школи. Вирішити ці протиріччя автор і намагався у своїй роботі.

ВІД АВТОРА

Дотепер повно та вичерпно не описана клінічна картина ігрової залежності, не описані варіації перебігу клініки лудоманії. Недостатньо розроблені комплексні лікувальні програми, програми реабілітації хворих, що страждають ігровою залежністю та не вивчені показники якості життя й соціального функціонування у хворих на ігрову залежність (Ю.Ю. Молчанова, 2007; Б.Д. Малигін, Б.Д. Циганков, 2008). Сучасний стан розвитку наркології (адиктології) передбачає вплив на усі ланки патогенезу залежних станів (R.M. Cunningham-Williams, L.B. Cottier, W.M. Compton et al., 2001; Г.М. Энтін, 2002). На думку численних авторів цілком виправданою є перевага медикаментозної терапії цієї категорії пацієнтів. Зауважимо, що такий підхід в більшості випадків дозволяє успішно усунути прояви синдрому відміни та постабстинентні психічні розлади, але не є спроможнім стабільно знизити патологічний потяг як до азартних ігор, як і до інших поведінкових патернів, на ґрунті яких формується залежність (В.Д. Мішієв, 2004; І.В. Лінський, 2006; M. Dickerson, E. Baron, 2008). Відомо, що лудомани рідко звертаються за медичною допомогою самостійно, відсутні методики, які б давали змогу констатувати наявність синдрому залежності від азартних ігор у тих, хто підлягає різним видам експертного дослідження, у тому числі – при працевлаштуванні. Отже, актуальним є не тільки раннє виявлення лудоманії, особливо у підлітків, але й розробка нових організаційних підходів до її лікування, як і нових комплексних методів самого лікування.

Аналіз джерел сучасної медичної інформації демонструє, що функціонування людини у соціумі та сучасному інформаційному просторі нікого не може не залишити залежним від певних речей, тому одразу виникає питання, а можливо в загалі не бути залежним? І якщо ні, то де межа між патологічною й так званою фізіологічною залежністю? Як чітко їх розділити, як прийняти рішення, де потрібна допомога рідних, медиків, соціальних працівників, а де це є невідривною частиною життєвої діяльності? Відповіді на ці питання є, точніше їх намагалися давати вже багато років тому, але й до сьогодні вони не до кінця чітко вирішені. Критерії розмежування досить прості. Там, де ми бачимо деградацію особистості у соціальному, фізичному, матеріальному плані, ми кажемо про патологічну залежність і при цьому не важливо, чим вона викликана, психоактивною речовиною чи повторюваним патологічним поведінковим актом.

Зараз, в епоху швидкого розвитку науково-технічного прогресу, розповсюдженість залежності досить велика, як хімічного, так і не хімічного ґенезу. З’являються десятки, а те й сотні нових залежностей, наприклад зіппінг (стереотипне бездумне переключення телеканалів), який з’явився з винаходом телевізійного пульту, шопінг (патологічна пристрасть до непотрібних покупок). Багато інших на перший зір непомітних явищ дуже міцно вийшло у наше життя та с часом, у деяких осіб, трансформувалося у важку хворобу під назвою адикція (залежність), а самі залежні особи стали зватися - адикти.

Патологічна схильність до азартних ігор (частіше ми чуємо назву ігроманія) і була одним з таких процесів, який відомий людству вже на протязі тисячоліть, але тільки у останні декілька десятилітть він почав привертати увагу лікарів та дослідників, та до сьогодні ще не має не чіткого опису цієї хвороби та надійного механізму лікування, хоча спроб зробити це в історії було багато. Тому проведене дослідження і має за мету вирішити ці та декілька інших питань стосовно механізмів появи та формування ігрової адиктивної поведінки й розробити міри як їй протидіяти.

Процеси, які відбуваються у розвитку суспільства відбиваються і на кожній окремій людини, а точніше, на характері особистості та особливостях її поведінки, тому виникнення поведінкових залежностей в епоху швидкого розвитку науково-технічного процесу є логічним. Зокрема, збільшення у геометричній прогресії патологічних азартних гравців при розширенні можливостей розважальної індустрії, ії привабливості і доступності, також є цілком логічним, особливо, враховуючи факт росту екзистенціального вакууму. Тому, дослідження розглядає всі сторони цього теоретично обгрунтованого процесу і практично вивчає і застосовує арсенал сучасних методів, та способів впливу на це явище. Вого спирається на проаналізовані в медичній літературі питання стосовно патологічної схильності до азартних ігор, а також питання, що стосуються адикції в цілому, що мають вплив на клінічні прояви, стадійність процесу, зміну особистості у процесі захворювання, порівняння терапевтичних підходів (статути товариств самодопомоги «Анонімні алкоголіки», «Анонімні наркомани» та «Анонімні гемблери» мають дуже східні устави, програми та принципі організації) (R. Room, N.E. Turner, A. Lalomiteanu, 1999). Тому, представлений методологічний підхід до проблеми є методологічно виправданим. Але абсолютно ідентичних трансферів автор не застосував, тому що це не є можливим.

Огляд літератури логічно починати з історії виникнення явища азартної гри та її трансформування у сучасну адикцію, також з розгляду елементарних одиниць типології, існуючих класифікацій, клініки, загальних світових терапевтичних підходів та інших відомих сторін проблематики патологічного потягу до азартних ігор.

ЧАСТИНА ПЕРША

МЕДИКО-СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ АЗАРТНОЇ ГРИ



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал