К ультура західноєвропейського середньовіччя початок середньовічного світу



Скачати 272.96 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка1/4
Дата конвертації29.12.2016
Розмір272.96 Kb.
  1   2   3   4

221
Культура західноєвропейського середньовіччя
К
УЛЬТУРА
ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО
СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Початок середньовічного світу.
Каролінгське Відродження.
Оттонівське Відродження.
Середньовічне місто та його культура.
Університети і наукова думка.
Художня культура XI XIII ст.
Лицарська культура.
Середньовічне свято. Підсумок.
Доба Середньовіччя у Західній Європі охоплює більше десяти сторіч, початок її по в’язаний з падінням Західної Римської імперії (476 р, а завершується вона в першій половині Х ст. (умовна і досить спірна межа. Специфічні особливості історичного шляху країн Західної Європи в середні віки дозволяють характеризувати їх суспільний лад як особливий різновид феодального суспільства. Типологічна своєрідність західноєвропейського феодалізму знайшла відображення у певній культурній єдності країн
Західної й Центральної Європи, а також Скандинавії. Ця єдність виразилася в характерних рисах світогляду, у релігійній єдності, у значній стилістичній близькості художньої
культури.
Еволюція цивілізації середньовічної Європи з V пост. може бути умовно розділена на кілька періодів раннє середньовіччя (V X ст.) — становлення середньовічного
Заходу, виникнення на уламках римської імперії варварських королівств, народжених
із синтезу двох культур, варварської й римської. Головні культурні центри — Каролін гська імперія франків (кінець VIII перша половина IX ст.) і так звана Священна Римсь

222
О.А. Гаврюшенко, В.М. Шейко, О.В. Кравченко. Історія світової культури
ка імперія німецької нації (із кінця Х ст.). Зріле середньовіччя (XI XIII ст.) — формування єдиної й різноманітної християнської Європи, період підйому міської цивілізації. Провідна роль у культурі цього періоду належить Франції. Пізнє середньовіччя XV ст.) — період, який характеризують динамічність розвитку, сміливі пошуки,
значне розширення кругозору, відбувається трансформація європейської середньовічної цивілізації.
П
ОЧАТОК СЕРЕДНЬОВІЧНОГО СВІТУ
Середньовічна європейська цивілізація виникла на руїнах античної. Римська імперія вже з III ст. потерпала від варварських вторгнень у свої межі. Племена аламанів,
франків, готов, аланів, тайфалів, гунів, сарматів, вандалів тощо поступово знесилювали
імперію.
Найбільш розвинутими серед нападників були кельтські племена, які у І ст. до н.е.
розселилися на більшій частині Західної Європи, на територій сучасних Іспанії, Франції,
Великобританії і навіть Італії. Кельти вели переважно осілий спосіб життя. Вони мали самобутню політичну й суспільну організацію, у них була своя релігія, суспільні інститути, своя економічна система, традиційні види мистецтва, форми збереження й узагальнення знань.
Варвари воювали з Римом, розселялися в межах імперії, змішувалися з іншими племенами (із якими теж воювали. Вони освоювали певні досягнення римської цивілізації, частково переймали римські вдачі. Їх володарі робили освічених римлян своїми радниками. Відбувалася складна конвергенція римської й різних варварських культур.
Після падіння Риму Європа, здавалося, втратила усе, що дала чи пропонувала їй античність. Прекрасні римські дороги і мости, ремісничі і торгові центри руйнувалися,
втрачалися складні технології. Торгівля занепадала, для неї частіше використовуються річкові шляхи. Освоєння морів для торгівлі і подорожей відбудеться значно пізніше якби заново. Господарство загалом аграризувалося, набувало все більш самодостатнього характеру, як для Європи загалом, такі в межах численних її територій. Головним багатством стала земля з домашньою худобою. Технологія й організація сільського господарства були примітивними, а ефективність його вкрай низкою. Варвари, хоч і перейняли дещо від римської цивілізації й культури, але оскільки майже все це багатство було їм у той час непотрібне, більше втрачали.
Комфортність життя, досягнута верхівкою римського суспільства, тепер відсутня навіть у дуже заможних людей, у родоплемінної знаті. Ранньосередньовічний світ був ослаблим, злиденним, напівголодним. Безліч дрібних володарів деспотів ворогували один з одним. Знамените римське право згадали значно пізніше, а поки що діяло традиційне варварське право.
У цьому, здебільшого язичницькому хаосі, починається становлення християнської Європи. Християнська церква – попервах вимушено — займає активну і провідну

223
Культура західноєвропейського середньовіччя
позицію у світській сфері, щоб зберегти залишки регульованості суспільства. Єпископи і ченці до своєї релігійної діяльності і саме на цьому етапі додали діяльність політичну й економічну. Християнська церква, накопичуючи землі, збільшуючи доходи, прагнула до повноти влади і в окремих регіонах, і в Європі загалом. Щоправда, вона наштовхувалася при цьому на зростаючий супротив феодалів, що теж бажали збагатитися, мати необмежену владу.
Найбільш яскраві явища в культурному житті V VII ст. у Західній Європі були пов’я зані з Остготським відродженням — періодом культурного підйому в Остготській Італії
під час правління Теодоріха (493 526 рр.). Правляча верхівка Остготського королівства намагалася зберегти деякі привабливі зовнішні прикмети величної римської державності
і тому підтримувала римські культурні традиції, також вона мала стійкі зв’язки з Візантією. Найвідомішими діячами Остготського відродження були Боецій і Кассіодор.
Боецій (бл. 480 524 рр.) — магістр оффіцій (тобто перший міністр) остготського короля Теодоріха, філософ, поет, вчений і теоретик музики — входив до числа найбільш шанованих інтелектуалів раннього середньовіччя.
Він обґрунтував розподіл знань на сім вільних мистецтв, розділив їх на дві щаблини:
вищу — квадривіум і нижчу — тривіум. Боецій був автором ряду шкільних трактатів,
причому завдання освіти Боецій визначав у рамках суто просвітительських, світських.
Його трактати Наставляння з арифметики і Наставляння з музики, твори з логіки й теології, переклади деяких праць Арістотеля стали фундаментом середньовічної європейської освіти. Підручниками Боеція користалися в західноєвропейських університетах аж до початку Нового часу.
Іншим відомим просвітителем раннього середньовіччя був Кассіодор (бл. 490 р. бл. 585 р.),
високоосвічений державний службовець. Кассіодор залишив по собі чимало творів. Головний з них — «Варії» — збірник офіційних документів, указів, розпоряджень королівської канцелярії, які стали стилістичним зразком офіційних паперів наступних часів.
На півдні Італії у власному маєтку Кассіодор заснував освітній центр відомий під назвою Віварій, що включав школу, бібліотеку й майстерню, де переписувалися книги Важливим центром синтезу античних і варварських традицій у культурі був також
Піренейський півострів, де в другій половині V ст. виникла держава вестготів. Вона аж до арабського завоювання VIII ст. зберігала свою самостійність. При вестготах в Іспанії
зберігалися традиції римської освіти, багаті бібліотеки (наприклад, у Севільї).
Главою так званого «Вестготського відродження став найбільший просвітитель раннього середньовіччя Ісідор Севільський (бл. 570 636 рр.). Його перу належить двадця титомний корпус енциклопедичного змісту Етимології, чи Початки, який зберіг залишки античних знань із сімох вільних мистецтв, філософії, медицині, мінералогії, географії, хімії й інших наук.
У VI ст. все більш активну політику в галузі культури починає проводити римський папа, безумовно, з метою вирішення ідеологічних і соціальних завдань важливих на той час для церкви. Найбільш яскраво смисл культурної діяльності римських пап виявився під час правління папи Григорія І (590 604 рр.).

224
О.А. Гаврюшенко, В.М. Шейко, О.В. Кравченко. Історія світової культури
На відміну від Кассіодора, Григорій І вважав абсолютно неприпустимою доктрину мирного співіснування різних ідеологій. До чого вся ця марнота мирських знань, читаємо в його Діалогах прожиття італійських отців і про безсмертя душі, — яку користь можуть принести нам пояснення граматиків, котрі здатні скоріше розбестити нас, ніж наставити на путь істини?».
На VII ст. припадає деяке пожвавлення культурного життя в англосаксонських королівствах, де виникають монастирські школи, бібліотеки і скрипторії – майстерні для переписування книг. Англосаксонські вчені користувалися загальноєвропейською популярністю й повагою, а серед них особливо виділявся Беда Достойний (бл. 673 735 рр.),
автор знаменитої Церковної історії народу англів. Поряд з теологією і граматикою,
Беда займався також математикою і медициною, історією й поезією. Його твір Про природу речей містить розповіді про створення світу і його устрій, описи різних явищ природи зірок, комет, веселки, океану, численних каменів і рослин.
Культура англосаксів найбільших успіхів досягла в галузі літератури, а також уми стецтві книжкової мініатюри. Навіть після визнання християнства англосакси, подібно до інших германських племен, зберегли свій язичеський світ, світ богів, воїнів і героїв уславлених вождів, безстрашних і непереможних витязів минулих часів. На цьому важливому тлі англосаксонської культури розвивалася народна поетична традиція. Там виник знаменитий епічний цикл про легендарного британського короля Артура, а також зразок дружинної поезії — Поема про Беоаульфа» — найбільший добуток героїчного епосу англосаксів.
У ранньому середньовіччі відбулося прийняття переважною більшістю європейських народів християнства. Це дуже непростий, але надзвичайно важливий за своїми наслідками культурний процес. Християнізація зумовила оформлення універсальної концепції
світу й людини, яка визначає напрям культурної діяльності у добу Середньовіччя.
У Середньовіччі відбулася відмова від раціональних методів античної філософії у поясненні світу. Була створена модель, цілком відповідна духу й букві християнського віровчення. Релігійний християнський світогляд характеризується такими основними рисами символізм кожне значиме явище в природі й історії розглядалося як прояв божественної волі. Через символ відбувався зв’язок між земним і небесним світами. Особливо це проявляється в культі, який творить світ релігійної дійсності ціннісний характер ставлення до дійсності, тобто вся дійсність розглядається як боротьба у просторій часі між добром і злом, богом і антихристом, як драматична колізія зі світом, що знаходиться під неправою владою князя світу цього (сатани одкровення визнається за слово Господнє, що веде до абсолютизації слова — Логоса. Поняття Логосу було відоме ще в античності й уперше введено у філософський ужиток Гераклітом. В іудейських і християнських вченнях поняття Логосу було переосмислено як слово особистого й живого бога. Логос стає образом бога, що сполучає в собі повноту як божественної, такі людської природи.
Уявлення про потойбічне — невід’ємний компонент образу світу, що лежить в основі культури тієї чи іншої епохи. Ці уявлення можуть розростатися в надзвичайно

225
Культура західноєвропейського середньовіччя
багату картину, а можуть бути нульовими, коли небо порожніє і поту сторону життя знаходиться лише небуття. І те, і інше — показово. Убудь якому випадку обидва світи життя і смерті — присутні у свідомості культури і визначають її характерні риси. Християнство відносить у потойбічне царство нагороду і кару за прожите життя там знаходяться сили, від яких залежить доля людини.
Однією з характерних рис середньовічного світогляду, в дусі якого виховувались народні маси, був релігійний аскетизм. В аскетизмі земний світі сама людина в її тілесній природі уявлялися втіленням гріха і зла. Обов’язком віруючої людини було поступове звільнення душі від земних пут, безперервна боротьба з пристрастями, щоб підготуватись до переходу в кращий, потойбічний світ. Для цього церква рекомендувала пости,
молитви, каяття, умертвіння плоті (самобичування, носіння волосяниці, вериг тощо).
Найвищим подвигом вважався цілковитий відхід відсвіту в монастир.
Середньовіччя часто уявляють собі як епоху тотального панування християнської
ідеології. Але вона існувала нарізних рівнях з основною масою населення Європи. Коли релігія спустилася до мас, вона — щоб стати масам зрозумілою — неминуче повинна була опроститися. Церкві доводилося спілкуватися з паствою, яка мала власні — відмінні від християнських — погляди на світ, традиції й вірування.
Готи були навернені у християнство ще в III ст., свеви й ірландці звертаються до католицизму в V столітті, із II пост. відбувається процес прийняття християнства галлами. При цьому церкві доводилося бути дуже обережною й обачною, часом навіть язичницькі обряди дозволено було зберігати під новим ім’ям (наприклад, хресний хід замість язичницького обходу полів для гарантування врожаю жертвоприносини замінялися релігійними святами в дні святих. Якщо для них (новонавернених) будуть залишені деякі зовнішні утіхи, легше буде відчути внутрішні радості, — казав папа
Григорій I. Але частіше все таки застосовувалася сила.
За язичеством булане тільки сила інерції, але стійка система уявлень і навичок мислення, визначений погляд на світ. Так, Христос став верховним Богом, але старі боги не вмерли, вони зберігали свою владу над певними силами. Старі боги ставали бісами, зберігали свої окремі риси в образах святих, виконуючи при цьому свої попередні функції.
У VII ст. католицька церква є єдиним соціальним інститутом, який в умовах подальшого роздроблення політичної й адміністративної влади, занепаду місті аграризації
суспільства Європи продовжує виконувати об’єднавчу функцію, затверджуючи в європейському суспільстві єдину ідеологію.
Зрозуміло, при цьому і сама церковна культура потерпала від зміну суспільстві,
суттєво знижується інтелектуальний рівень духівництва. Головним хоронителем життєво важливих матеріальних і культурних цінностей був монастир, він мав певну юридичну владу і міг захистити під своїм дахом членів громади від небезпеки. Тут знаходилися скрипторії, в яких записували й зберігали відомості про всі важливі аспекти суспільного життя. Тут були перші середньовічні центри початкової освіти. Правовий авторитет монастирів був не меншим, а часом навіть і більшим, ніжу замка. Церковний живописі скульптура, книжкова ілюстрація, музика, декоративно прикладне мистецтво були невід’ємною складовою життя монастиря.

226
О.А. Гаврюшенко, В.М. Шейко, О.В. Кравченко. Історія світової культури
Слід також ураховувати, що на час християнізації європейських народів церква уже володіла тривалою і багатою культурною традицією, яку набула ще за часів пізньої античності. Християнізація була цілком самостійним чинником для оформлення європейської цивілізації. Церква пропонувала європейським народам струнку концепцію світу й людини, систему етичних цінностей, варіанти правових відносин, канони естетичного освоєння дійсності Ще у часи пізньої Римської імперії християнство набуло певної організаційної форми. Це римсько католицька церква, що являє собою ієрархічно централізовану систему на чолі з римським папою. Католицька церква заснована на двох взаємовиключних принципах — аскетизмі (відречення від миру) та прагненні до панування над світом.
Історія середньовіччя Західної Європи свідчить про взаємний зв’язок цих принципів.
Аскетизм, відречення відсвіту і віра вбога слугували могутнім інструментом у руках католицької церкви для досягнення її цілей.
Багато що в цьому плані християнством було запозичено з попередніх епох та культурі трансформовано згідно з потребами папської влади. Релігії й філософії стародавнього світу добревідомі аскетизмі відречення від миру. Аскетизм лежить в основі маніхейства, яке виникло на Сході аскетизмом завершується давньогрецька філософія в неоплатонізмі. Видатний християнський теолог, один з отців церкви Августин Блаженний 430 рр.) звертався до цих трьох джерел при написанні своїх праць, до того ж він сам культивував аскетизм, надавав йому високого статуту в своєму вченні про первородний гріх. Августин вважав, що наслідком цього гріха є похіть, тому відречення від похоті,
боротьба з нею є своєрідним поверненням до первісної, райської чистоти. У цьому плані
чернецтво — ужене особливий спосіб життя, а високе покликання людини.
Контраст між аскетичним настроєм середньовічного суспільства Західної Європи і
завойовницькими настроями римсько католицької церкви є характерною рисою історії
середніх віків. Прибіжники аскетизму і церковної ієрархії ведуть запеклу боротьбу, аби встановити в світі панування теократії і підкорити християнському світогляду всі сфери людської життєдіяльності — державу, суспільний лад, економіку, право, літературу й науку. Християнська ідеологія стає основним системоутворювальним початком культури нової епохи. Крізь неї переломлюються всі культурні явища і процеси, взаємодіючи, чи намагаючись їй протистояти. При цьому антична спадщина зберігає роль живильного джерела майбутніх підйомів культурного життя феодальної Західної Європи та її культурного відновлення.
К
АРОЛІНГСЬКЕ ВІДРОДЖЕННЯ
Західна Європа VI VIII ст. — це три великих держави (франкська в Галлії, вестготсь кав Іспанії, лангобардська в Італії) і кілька невеликих окраїнних королівстві герцогств.
Франкам серед германських племен, що проникнули й осіли на території Римської
імперії, належить особлива роль. Саме вони створили державу, яка проіснувала біля

227
Культура західноєвропейського середньовіччя
чотирьох сторіч, займала велику частину Західної Європи і була безпосередньою попередницею середньовічної Франції, Німеччині й Італії.
Політичне об’єднання Європи франкськими королями було важливою передумовою культурного возз’єднання Європи. Зміцнення й розширення франкської держави в VIII ст. у період правління династії Каролінгів, особливо при Карлі Великому (768 814 рр.),
було своєрідною відповіддю західноєвропейської романо германської цивілізації на подвійний натиск — арабів з півдня, через Піренеї, і слов’ян і аварів зі сходу, через Ельбу й Дунай. У цій боротьбі на два фронти романо германська Європа вперше згуртувалася навколо нового для неї центру — не середземноморського, яку античну добу, а континентального, де було ядро держави франків.
Карл Великий був видатним державним діячем і полководцем свого часу. У 800 р.,
під час його перебування в Римі, папа римський Лев III, який бажав скористатися могутністю Франкської держави, увінчав Карла Великого імператорською короною і
приніс йому від імені римського духівництва клятву вірності. Таким чином, Карл Великий був коронований як імператор римлян».
З двох опор державної єдності і добробуту — військової організації й церкви — для
Карла Великого, безперечно, була важливіша друга — церква. Тільки духівництво було письменним, зберігало деякі навички керування, господарювання й суду тільки духівництво впору місцевої роздробленості підтримувало постійний, хоча і слабкий, зв’язок між єпископськими кафедрами, архієпископськими метрополіями і папським Римом.
Звідси — турбота Карла про освіту духівництва. Найбільш відомий його акт — так званий «Капітулярій про науки (бл. 787 р) — наказував при кожному монастирі і при кожній єпископській кафедрі відкривати школи для усіх, хто здатний учитися. Мережа таких шкіл швидко розкинулася по всіх єпархіях франкської держави.
Центром цієї мережі шкіл і розплідником тієї скоростиглої культурної еліти, якої
так потребувала франкська держава, була придворна школа в столиці Карла — в Ахені.
Придворна школа для дітей короля і вищих вельмож, майбутніх державних сановників,
існувала у франків і раніше, але тоді вона слугувала, головним чином, вихованню військових навичок. При Карлі Великому вона стала служити навчанню латинській мові, класикам, Біблії і семи шляхетним наукам. Учителями тут були кращі вчені, запрошені з усіх кінців християнської Європи.
Крім англосакса Алкуіна (бл. 730 804 рр.), найзнаменитішими серед чужоземців були вестгот Теодульф (бл. 750 821 рр.) та італійці Петро Пізанський (помер до 799 р) і Павло
Диякон (бл. 720 799 рр.) — придворний учитель лангобардського короля, автор історичного підручника і чудових віршів, який згодом прославився своєю Історією лангобардів».
Уже приблизно дорна сцену виступає друге покоління Каролінгського відродження — німецькі виученики іноземних учителів. Це Ейнхард (770 840 рр.), наближений Карла, автор його життєпису, що залишився кращим для свого часу майстром володіння латинською мовою. А також два просвітителі Німеччини — Храбан Мавр
(бл. 780 856 рр.), абат Фульдський, і Грімальд, абат Санкт Галленський, працею яких керовані ними монастирі стали найбільшими центрами латинської культури за Рейном,
у східногерманських областях лише недавно прилучених дохристиянської цивілізації.

228
О.А. Гаврюшенко, В.М. Шейко, О.В. Кравченко. Історія світової культури
Відродження античної культури на новій, християнській основі було загальним ідеалом сучасників Карла Великого античні поети повинні були надати новій літературі
блиск форми, християнство — істинність змісту сполучення того й іншого було ознакою, яка відрізняє дійсно культурну людину від зневажуваного носія «брутальності».
Інтелектуальна й художня творчість каролінгського суспільства добре відобрази лась в питаннях літургії. ВІХ ст. літургія набуває дуже урочистого характеру служби відправлялися у величних кам’яних церквах з використанням різноманітних дорогоцінних літургічних предметів, таких, як золоті чаші, срібні хрести тощо. Поети і музиканти створювали нові форми церковного співу, нові релігійні тексти, які співали чи декламували в храмах.
Дуже легко як переоцінити, такі недооцінити наслідки освітньої реформи в державі
Каролінгів. Реформа безпосередньо торкнулася невеликої групи осіб. Кількість людей з освіченої еліти навряд чи перевищувала тисячу убудь який період тієї доби. Більшість мирян були повністю неосвічені багато зі священиків на сільських парафіях майже не знали грамоти багато рядових ченців уміли тільки правити літургію. Але скромна за своїми масштабами реформа мала велике значення для майбутнього.
Латинський Захід поновив зв’язок із римським минулим, яке відтоді постійно стимулювало його розвиток. Формальна освіта оперлася на сім вільних мистецтв, передусім, на гуманітарні дисципліни. Вміння читати та аналізувати тексти античних авторитетів стало ознакою освіченої персони. Відродження граматично правильної латини перетворило західне суспільство на суспільство двомовне, в якому латиною користувалися в царині високої культури, а місцевими говірками — повсякденно. Каролінгська реформа зміцнила також монополію церкви на освіту аж до відродження місту та XII
ст. грамотність була прерогативою духівництва та ченців.
У 814 р. Карла Великого перемінив на імператорському престолі його син Людовик
Благочестивий (814 840 рр.). Його правління було вирішальним кроком до децентралізації імперії й сакралізації культури. Прийшовши до влади, Людовик поклав кінець світському духу і привільному життю ахенського двору. Придворна академія швидко занепала Алкуїн і Ангільберт були в могилі, Теодульф — у вигнанні, Ейнхард — у монастирі. Монастирським школам було запропоновано не приймати учнів із мирян, а навчати тільки послушників, що готуються в ченці. Каролінгський двір переставав бути культурним центром — латинська культура знову поверталася в монастирі.
Центральна фігура цього часу, яка знаменує своєю діяльністю початок нової смуги в культурній історії Європи, — Храбан Мавр (784 856 рр.), учень Алкуїна, абат Фульди
і потім майнцський архієпископ. Для свого поколінні він був тим, чим Алкуїн для свого авторитетним наставником, учителем, просвітителем. Особливо важлива була його діяльність для культурного підйому зарейнської Німеччини. Він ніколи не був при дворі,
а працював у своєму монастирі. З Храбана Мавра починається новий період каролінгсь кого відродження — період монастирський. Тому, коли за Людовика Благочестивого була розігнана придворна академія, культурі вже було куди відступати.
У 840 р. помер Людовик Благочестивий, у 841 р. троє його синів зійшлися в братовбивчій битві під Фонтанете, у 843 рвони поділили між собою імперію у Вердені почала

229
Культура західноєвропейського середньовіччя
ся довга історія каролінгських міжусобиць, розділів і переділів. Смуту підсилювали руйнівні набіги норманів і арабів. Політична єдність імперії скінчилося. Церковна єдність збереглася, алей уній відбулися зміни підсилилася місцева влада єпископів, зріс верховний авторитет римського папи.
У ці бурхливі 60 70 роки — аж до перших десятиліть Х ст. — монастирі знову виявилися найбільш життєздатним соціальним організмом Західної Європи. Вони були добре укріплені і вважалися обителями божими, тому погроми й грабежі торкнулися їх менше, ніж замків і міст. Вони були багаті, бо приплив пожертвувань їм не припинявся, їх земляне дробилася, і сільське господарство (якому ченці вчилися за трудами римлян
Варрона й Колумелла) було поставлено краще.
Вони були майже незалежні від зовнішньої влади і бездоганно організовані внутрішньо ченці за статутом беззастережно повинні були коритися абату. Нарешті, вони були тісніше всього пов’язані з народним життям чернечі кадри які раніше рекрутувалися в основному з низів. Монастирі успадкували від академії смак до книжкової культури.
Шкільна програма залишалася Алкуінова: спершу основи читання, рахунку і церковного співу. Потім — граматика з читанням доступних авторів із елементами інших
«шляхетних наук, для деяких здатних — індивідуальні заняття з богослов’я. За підручники правили твори Алкуїна, Беди, Ісідора Севільського, Боеція, Марциана Капели,
Доната; їх коментували, на полях їх виписували німецький переклад латинських слів
(так звані глосси).
Школа вимагала книг. Майстерні для переписування книг були в кожному значному монастирі. Рукописи, вивезені у значній кількості за Карла Великого з Італії, розсіялися по монастирях, дбайливо переписувалися, з надійними людьми перевозилися з місця на місце,
вимінювалися. Переважна більшість рукописів, за якими видаються у наші часи античні
автори, відносить саме до IX ст. і була написана саме в монастирських скрипторіях.
Іоан Скотт Еріугена (810 877 рр.) був єдиним богословом того часу, що заслуговує
на звання філософа. Він один серед сучасників дозволив собі повторити сентенцію Августина, що справжня філософія й релігія — те саме, і сказати, що розум може мати силу без авторитету, а авторитет без розуму не може. За неоплатонічним зразком він побудував свою філософську систему, в якій не було місця святій трійці, а творець був єдиний з утвором. Якби його трактати були зрозумілі сучасникам, він загинув бияк єретик але,
на щастя, вони залишилися незрозумілими, і тільки в XIII ст. були заборонені як підстава альбігойської єресі.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал