Історія виникнення преси” Частина ІІ дніпропетровськ



Скачати 406.22 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації29.12.2016
Розмір406.22 Kb.
ТипПротокол
1   2   3
Тема 2. Роль преси в поширенні просвітницьких ідей

та формуванні громадської думки

План

  1. Становлення інформаційного простору епохи Просвітництва. Формування нової читацької аудиторії.

  2. Реабілітація приватного життя як предмета публічного обговорення.

  3. Звичаєва журналістика: стандарти, теми, герої.

  4. Століття часописів. Жанрово-тематичні стандарти епохи.

Розум та Природа, як основа філософських і соціальних суджень епохи Просвітництва, актуалізували ідею «природної людини» й зумовили появу нового прогресивного героя, нових наукових, естетичних, моральних та інформаційних стандартів. У ході обговорення пропонується узагальнити сталі і змінні процеси у формуванні та розвитку європейського інформаційного простору ХVІІІ ст. Особливу увагу слід звернути на принципи звичаєвої журналістики, її універсальні жанрові форми, активність авторського «слова», жанрово-тематичні преференції. На прикладі «Афінської газети» (1691) унаочнюються загальні тези щодо реабілітації приватного життя й загальних неполітичних тем.

Епоха Просвітництва визначається як століття журналів. Особливість перших європейських журналів – переважно наукова орієнтація, але наукове переписування не могло залучити до комунікації досить велику кількість учасників (перший європейський журнал («Журнал учених», 1665–1828) був створений з ініціативи французького міністра фінансів Жан-Батіста Кольбера). Тому поява видань, орієнтованих на пересічного читача, не дуже глибоко зануреного в тонкощі політичних дискусій, сприймалася як певна культурна революція, а затребуваність моральних видань була актуальною протягом століття. Не випадково найбільш вдалі моральні тижневики перевидавалися неодноразово: так протягом ХVІІІ ст. «Глядач» («Spectator») витримав 55 перевидань, «Базіка» («Thatler») і «Опікун» («Guardian») – по 26.

У ході практичного заняття пропонується згадати варіанти просвітницьких журналів у світовій та російській літературах, на прикладі російської сатиричної журналістики (видання «Трутень», «Трудолюбивая пчела», «Живописец», «Почта духов») проаналізувати національні та жанрово-стильові особливості вказаної періодики.

У журнальній типології видань епохи Просвітництва треба виокремити такі напрямки:



  • власне моральні тижневики (їм присвячені окремі практичні завдання);

  • літературно-критичні видання;

  • літературно-політичні журнали;

  • політичні журнали та газети революційного періоду.

На прикладі німецької періодики ХVІІІ ст. пропонується оцінити жанрово-стильову своєрідність таких національних видань:

  • «Щомісячні бесіди» Томазіуса;

  • «Гамбурзька драматургія» Лессінга;

  • «Німецький меркурій» Віланда;

  • «Німецькі хроніки» та «Вітчизняні хроніки» Шубарта.


Список рекомендованої літератури
Бессмертный, Ю. Л. Частная жизнь [Текст]: стереотипное и индивидуальное/ Ю.Л.Бессмертный // Человек в кругу семьи: очерки по истории частной жизни в Европе до начала нового времени:сб. ст. / под ред. Ю. Л. Бессмертного. – М.: РГГУ, 1997. – С. 11–19.

Лабутина, Т.Л. Политическая мысль английского Просвещения (1689–1714) [Текст] / Т. Л. Лабутина; Рос. Акад наук; Ин-т всеобщей истории. – М.: [Б. и.], 1994. – 302 с.

Немецкие демократы XVIII века. Шубарт. Форстер. Зейме [Текст] / под. ред. В. М. Жирмунского. – М.: ГИХЛ, 1956. – 663 с.

Рак, В.Д. Сатирико-нравоучительные журналы Аддисона и Стиля и литературная полемика их времени [Текст]: дис. … канд. филол. наук / В.Д. Рак. – Л., 1966. – 200 с.



Саломон, Л. Всеобщая история прессы [Текст]/ Л. Саломон// История печати: антология: сб. ст. / сост. Я.Н. Засурский и Е.Л.Вартанова. – М.: Аспект Пресс, 2001. – С. 65–194.

Эпоха просвещения [Текст]: из истории международных связей русской литературы : сб. ст./ под. ред. М.П.Алексеева. – Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1967. – 363 с.


Просвітницька журналістика в Англії
Тема 1. Моральний тижневик як тип видання

План

  1. Зміна культурних та філософських пріоритетів в епоху Просвітництва.

  2. Герой журналу. Дискусія про сатиру в європейській журналістиці ХVІІІ ст.

  3. Порівняльна характеристика моральних тижневиків Дж. Свіфта та Дж.Аддісона і Р. Стіла.

  4. Типологічні особливості морального часопису як типу видання.

Завдання просвітницької журналістики – повчати розважаючи. Тому мова моральних тижневиків відзначалася простотою і доступністю, а теми, що в них розглядалися, зазвичай були актуальні та цікаві пересічному читачеві. Заклик журналу «Глядач» «вивести філософію з кабінетів і бібліотек, шкіл і університетів та оселити її в клубах та зібраннях, у кав’ярнях та за читацьким столом» (переклад наш.– О.Г.) (Spectator. – 1711. – №10) ставить не тільки нові завдання популяризації культурних та філософських ідей, а й свідчить про впливовість просвітницької преси, яка, наприклад, в Англії вважалася «четвертим станом», а щорічний тираж провідних газет зріс до 10 млн примірників. Студентам пропонується звернути увагу на важливість скасування «Акта про ліцензії» (1695) та впровадження нових форм тиску на пресу («податки на знання», правило «пілорі» тощо).

Аналізуючи ідеологічні та культурні концепти Просвітництва, слід зробити акцент на активності громадянської позиції більшості просвітників, що сприяла поширенню «духу критики» та розквіту сатири, яка пронизує всі жанри й стає чи не найвизначальнішою рисою англійської просвітницької публіцистики.

У межах дискусії навколо питання про результативність різних видів сатири (викривальна, морально-дидактична, «сатира на звичаї», «сатира на порок») студентам пропонується оцінити змістові й стильові характеристики торійського щотижневика Джонатана Свіфта «Дослідник» (він вів його з листопада 1710 по 1711 р.) та особливості повчальної журналістики Джозефа Аддісона і Річарда Стіла у виданні «Глядач» (1711–1712).

Пропонується такий план порівняння тематичних та жанрових особливостей видань:



  1. Структура жірналів. Особливості побудови моральних часописів.

  2. Політична тема в журналах. Відображення ролі політика в суспільстві.

  3. Завдання морального тижневика. Форми виховання читацької аудиторії.

  4. Герой журналу. Авторська позиція у виданнях. Принципи поліфонізму в композиції журналу “Глядач”.

  5. Антигерой у журналі Дж. Свіфта.

Характеризуючи структурні особливості просвітницьких журналів, треба звернути увагу на певну усталеність та послідовність таких елементів: датування, нумерація, епіграф, есе, поточна інформація.

Узагальнюючи історію становлення англійських моральних тижневиків, визначимо хронологічні етапи:



  • 17041713 рр. – журнал Д.Дефо «Огляд подій у Франції та іншій Європі», який завдяки великій кількості «позаштатних» кореспондентів вважають першим «народним», власне англійським журналом. Дефо навіть одержав прізвисько «пан Ревю». Активне введення регіональних новин, опис скандальних світських та гучних громадських подій, жанрові новації (репортаж з місця подій тощо) забезпечили національну популярність виданню, а Дефо стали вважати «батьком англійської журналістики»;

  • 12 квітня 17091711 р. – журнал Р.Стіла (з 1710 р. видавничим проектом свого друга зацікавився Дж. Аддісон) «Базіка Ісаака Бікерстафа» («The Tatler»), що поклав початок не тільки англійській, але усій європейській повчальній журналістиці. Видання починалося зверненням Бікерстафа, який пропонував читачеві «повчальне і водночас цікаве читання», «добродійне і необхідне». Основою кожного номера було есе, що відповідало трьом вимогам: відсутність суворих канонів, повчання (життєвими прикладами та побутовими сценками) і стислість. Крім есе в кожному номері містилися невеликі оголошення й замітки («Базіка» виходив три рази на тиждень);

  • 1710 р. – журнал Дж. Свіфта (45 номерів) «Дослідник», який вперше продемонстрував ефективність «сатири на особу» (Дж. Свіфт безжально критикував відомого політика і військового герцога Мальборо);

  • 1 березня 1711 р. – журнал Дж. Аддісона і Р. Стіла «Глядач» («The Spectator») – найбільший за тиражем (14 000 примірників), за читацькою аудиторією (уся Європа та колонії) і найчисленніший за кількістю перевидань (55 разів лише у ХVІІІ ст.) та епігонів (близько трьох десятків). «Глядач» проіснував два роки – усього вийшло 555 номерів, в останньому номері було оголошено про несподіване одруження одного з персонажів і раптову смерть іншого;

  • 1713 р. – журнал «Опікун» («The Gardian»), який мав майже такий самий успіх, як і «Глядач», однак проіснував близько року, після чого видавничий тандем Стіл–Аддісон розпався;

  • 17131714 рр. – видавання Стілом самостійно журналу «Англієць» («The Englishman»).

У Франції журналістські ідеї Аддісона і Стіла використовувалися П’єром де Маріво й абатом Прево. У журналі Маріво «Французький глядач» (1722–1723), де сам заголовок перегукується з англійським «Глядачем», помітне прагнення ознайомити французького читача з англійськими культурними традиціями. Антуан-Франсуа Прево, більш відомий під ім'ям абата Прево, ознайомився з методами й прийомами англійської журналістики під час вигнання. У 1733 р. Прево в Лондоні заснував за зразком «Глядача» щотижневий журнал «За і проти» (1733–1740). Він створювався в Англії, але поширювався в Парижі й став помітним явищем у журналістському світі Франції. Заголовок журналу Прево маніфестував прихильність до об'єктивності, правдивості й надійності інформації. Сам Вольтер домагався того, щоб рецензії на його твори містилися в журналі абата Прево.

У Німеччині лінія англійської просвітницької журналістики була продовжена повчальними виданнями «Розумник» (1713–1714), «Весела подруга» (1718), «Бесіди живописців» (1721–1723), літературно-критичними журналами швейцарських видавців І. Бодмера та І.Брейтінгера і суперечними їм журналами І. Готшеда «Чесна людина» (1728), «Розваги духу та життя» (1741).

Особливе місце в історії становлення німецької публіцистики мало видання «Гамбурзька драматургія» Г.- Е. Лессінга. Просвітник виступав за створення національного театру й писав, що його журнал буде критичним переліком усіх п'єс, які будуть ставитися на сцені, стежитиме за кожним кроком сучасного мистецтва. Завданням журналу стало формування театрального смаку нації, і хоча видання проіснувало недовго (1767–1768), воно вийшло далеко за межі літературно-критичного часопису.

Німецькі політичні видання – журнали Шубарта («Німецькі хроніки»), Віланда («Німецький меркурій») – актуалізували інтерес читацької аудиторії не тільки до вітчизняних політичних тем, а й до подій світового значення, що відбувались у революційній Франції та повоєнній Америці, яка тільки-но здобула незалежність.

Американська просвітницька публіцистика за принципами подання матеріалу і естетичними ідеалами певною мірою наслідувала традиції європейської культури. Питання моралі і звичаїв, традиційні для пуританського світогляду, у виданнях Б.Франкліна, Е. Бредфорда, С.Кревекера все частіше розглядалися поза межами теологічної дидактики, набуваючи гострого соціального змісту.

Під впливом революційних подій на зміну моралізаторським есе приходять памфлет і політична газета. На прикладі творів Т.Джефферсона, Т.Пейна студентам пропонується схарактеризувати національні особливості американської просвітницької публіцистики.


Список рекомендованої літератури

Аддисон, Дж. Спектейтор [Текст]/ Дж. Аддисон// Из истории английской эстетической мысли XVIII века. – М.: Искусство, 1982. – С. 178–196.

Аддисон, Дж. Эссе из журнала «Зритель» [Текст]/Дж. Аддисон; пер. с англ. Н. Трауберг // Англия в памфлете: английская публицистическая проза начала XVIII века/ сост. И.Шайтанов. – М.: Прогресс, 1987. – С. 97–184.

Брэдфорд, У. История поселения в Плимуте. Автобиография. Памфлеты. Письма американского фермера [Текст]/ У. Брэдфорд, Б.Франклин, С.Дж. Кревекер. – М.: Худож. лит., 1987. – 422 с.

Вороненкова, Г.Ф. Путь длиною в пять столетий [Текст]: от рукописного листка до информационного общества/ Г.Ф.Вороненкова. – М.: Яз. рус. культуры, 1999. – 640 с.

Левин, Ю. Д. Восприятие английской литературы в России [Текст] / Ю.Д. Левин. – Л.: Наука, 1990. – 285 с.

Просветительское движение в Англии [Текст]/ под ред. Н.М.Мещеряковой. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 445 с.

Соколов, В.С. Периодическая печать США [Текст]: учеб. пособие/ В.С.Соколов. – С.Пб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1998. – 145 с.


Тема 2. Англійська преса та публіцистика епохи Просвітництва

План

  1. Літературно-публіцистична та видавнича діяльність англійських просвітників (Дефо, Свіфт, Філдінг та ін.).

  2. Боротьба за висвітлення діяльності парламенту в газетах та виникнення політичної преси.

  3. Заснування газети «Таймс» і початок формування «якісної» преси.

Під час підготовки до практичного заняття слід звернути увагу на національні особливості формування ринку преси, розвитку журнальної періодики. Скасування цензури, впровадження нових форм тиску на видання (перш за все економічного характеру) змушують пресу не тільки шукати нових форм і засобів самовиразу, а й активно боротися за професійні права, проти численних привілегій влади.

Так, аналізуючи публіцистику Дж. Свіфта та Д. Дефо, студентам потрібно згадати висновки дискусій на попередніх заняттях щодо типів сатири і проілюструвати їх прикладами з публіцистичного доробку англійських просвітників (слід зосередити увагу перш за все на памфлетах Д.Дефо «Найкоротший засіб розправи з дисидентами» (1702) та Дж.Свіфта «Листи сукнаря» (1724)).

Для порівняльної характеристики пропонується орієнтовний план аналізу:


  • соціокультурні та історико-журналістські обставини виникнення памфлетів;

  • роль героя-оповідача («уявний автор») у жанрово-стильовій системі памфлетів;

  • засоби переконання читача («рівень впливовості тексту»), застосовані в памфлетах Дж. Свіфта та Д. Дефо;

  • результативність публікації.

Важливою проблемою для англійської журналістики першої третини XVIII ст.  стала боротьба за «відкриття» парламенту для преси. «Парламентська привілея», прийнята в 1729 р. (термін неодноразово подовжувався), не дозволяла пресі висвітлювати в діяльність законодавчого органу країни. Студентам слід звернути увагу на поступовість зміни ставлення преси до таких привілеїв.

Так, щомісячне видання Едуарда Кейва  «Журнал джентльмена», засноване в 1731 р., спочатку лише передруковувало інформацію з інших видань, подавало огляди внутрішніх і закордонних новин. Але вже через п'ять років потреба в актуальній політичній інформації змусила засновника порушити закони й повідомити про парламентські суперечки спочатку відкрито, а після арешту й відбуття ув’язнення – у вигляді звітів про засідання сенату ліліпутів, імена промовців повністю не наводилися, але освічені читачі прекрасно розуміли, про кого і про що йде мова.

Водночас життєвий шлях та журналістська діяльність Джона Уїлкса свідчать про можливість відкрито протистояти цензурним заборонам. На прикладі публічного суду над виданням “ Шотландець” студентам пропонується оцінити впливовість і самостійність судової гілки влади в Англії XVIII ст. і юридичні наслідки цієї справи (право журналіста на захист).

Передбачається опрацювання додаткової літератури та підготовка рефератів і виступів за такими темами:



  1. Листи Юніуса та їх вплив на процес звільнення англійської преси від парламентських привілеїв.

  2. Видання Вудфолів і становлення традицій висвітлення парламентських дебатів.

  3. «Справа Уїлкса» в історії англійської преси.

  4. Соціополітичні аспекти формування податкової системи в Англії на прикладі «податків на знання».

  5. Двохсотрічна таємниця англійської журналістики: хто ховався за псевдонімом «Юніус».

Характеризуючи ринок англійських газет, слід звернути увагу на дві обставини, що в подальшому визначатимуть розвиток національної преси. По-перше, має місце поступове формування преси за вертикальною моделлю, тобто пріоритетність столичних лондонських видань у поширенні щоденної інформації (нагадаємо, що з 1702 р. у Лондоні виходить перша англійська щоденна газета «Куранти»). Наприкінці століття їх налічувалося близько десятка. Водночас поява провінційних тижневих газет засвідчувала потребу також і в місцевих новинах.

По-друге, відбувається певна диференціація преси на якісну та масову (у майбутньому qualities & popular). Уже Свіфт, ідучи з посади редактора журналу «Дослідник», із сумом констатує не тільки посадові зміни (видавцем стала міс Менслі), а й зниження якості видання. Навіть географічне протистояння Фліт-стріт (де будуть у майбутньому розташовані редакції старих поважних видань) і Граб-стріт (де перебували операрії – традиційні носії «брудної», невиваженої інформації, чуток та пліток) неодноразово згадується в історичних текстах. Преса дедалі частіше стає об’єктом критики навіть у моральних тижневиках. Так, Г. Філдінг у передмові до свого журналу «Щирий патріот» (1745) критикував сучасні йому газети за відсутність правди й змісту, пустоту і поверховість.  Критичною спрямованістю відзначалися видання Т. Смоллетта «Суспільство джентльменів», «Критичний огляд», «Британський журнал».

Важливу роль у такій якісній поляризації відіграла газета Д.Уолтера «Таймс» («The Times», 1785). Студентам пропонується проаналізувати перші примірники газети з архіву видання.
Список рекомендованої літератури
Англия в памфлете [Текст]: английская публицистическая проза начала XVIII века: сб. ст. / сост. И. Шайтанов. – М.: Прогресс, 1987. – 528 с.

Дубашинский, И. Памфлеты Свифта [Текст] / И. Дубашинский. – Рига: Звайгэне, 1968. – 194 с.

Соколов, В. С. Периодическая печать Великобритании [Текст]: учеб.пособие / В.С.Соколов. – С.Пб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2000. – 112 с.

Урнов, Д.М. Робинзон и Гулливер [Текст]/ Д.М. Урнов. – М.: Наука, 1973. – 88 с.

Черняк, Е.Б. Тайны Англии: заговоры. Интриги. Мистификации [Текст]/ Е.Б.Черняк. – М.: Остожье, 1996. – 491с.

Вплив Французької буржуазної революції на світову журналістику

Тема 1. Велика французька буржуазна революція та розвиток преси

План


  1. «Декларація прав людини та громадянина» про свободу преси і право на поширення інформації.

  2. Типологія революційних видань.

  3. Розвиток політичної та партійної преси в Європі в ХVІІІ ст.

  4. Журналістика північноамериканських колоній періоду війни за незалежність.

Активна політизація європейського інформаційного простору пов’язана з резонансними подіями у Франції в 1789–1794 рр. Під час підготовки до практичних занять студентам слід звернути увагу на актуалізацію ідеологічної та пропагандистської функцій преси в революційну добу. Власне революційна преса й зумовила появу інституціональних характеристик засобів масової інформації.

Студентам пропонуються для обговорення й написання рефератів такі теми:



  1. ЗМІ і пропаганда: історія та хронологія взаємодії.

  2. Публіцистика періоду якобінської диктатури.

  3. Газети Великої французької буржуазної революції.

  4. Засоби революційної пропаганди.

  5. Типологічні універсалії революційної публіцистики.

  6. Роялістська преса та публіцистика під час революційних змін (порівняльна характеристика).

  7. «Персональний журналізм» в історії світової журналістики.

  8. Публіцистика англійської та французької революцій. Порівняльно-типологічна характеристика.

  9. Володарі думок, їх поведінка в часи політичних зрушень.

  10. Жанрова характеристика революційних газет.

  11. Журналістська діяльність К. Демулена.

  12. Журналістська та публіцистична діяльність Ж.-П. Марата.

  13. Журналістська діяльність Ж.-Р. Ебера.

Хронологічне виокремлення трьох етапів революційних процесів (травень 1789–серпень 1792 р.; 10 серпня 1792 – 2 червня 1793 р.; 1793 – 9 термідора 1794 р.) передбачає не тільки з’ясування типологічних особливостей преси, але й дослідження змін у видавничому процесі в їх зв’язку з тогочасними політичними подіями.

На прикладі тижневика П. Прюдома і Е. Лустало «Паризькі революції», газет К.Демулена «Революції Франції і Брабанта», П.Бріссо «Французький патріот», Ж.-Р. Ебера «Татусь Дюшен» студентам пропонується проаналізувати особливості редакційної політики, інформаційне наповнення революційних видань, з’ясувати політичні та соціоекономічні передумови появи «персонального журналізму».

Особливу увагу слід приділити пресі якобінців, яка, за характеристикою сучасників, була найвпливовішою та наймасовішою. На прикладі видання Ж.-П. Марата «Друг народу» (розпочате 12 вересня 1789 р.) пропонується проаналізувати журналістські авторські прийоми:


  • стильові особливості тексту;

  • діалогізація монологічного тексту газети;

  • образ читача – «маленької людини», санкюлота;

  • образ ворога в памфлетистиці Марата;

  • проста, зрозуміла народу й водночас «запальна» мова газети;


Список рекомендованої літератури

Карлейль, Т. Французская революция. История. Ч.1 [Текст]/ Т.Карлейль. – М.: Мысль, 1991. – 529 с.

Манфред, А.З. Жан-Поль Марат[Текст]/ А. З. Манфред. – М.: Мол. гвардия, 1962. – 352 с.

Марат, Ж.-П. Избранные произведения [Текст]: в 3 т. / Ж.-П. Марат. – М.: Изд-во АН СССР, 1956. – 3 т.

Матьез, А. Французская революция [Текст] / А. Матьез; пер. с фр. К.И. Цидербаума; вступ. ст. А.А. Егорова. – Ростов н/Д: Феникс, 1995. – 575 с.

Попов, Ю.В. Публицисты Великой французской революции [Текст] / Ю.В. Попов. – М.: Изд-во Моск. ун-та. – 1989. – 174 с.

Пую, А.С. Журналистика Франции. Плюрализм и этатизм [Текст] / А.С. Пую. – С.Пб.: Роза мира, 2003. – 132 с.

Революционный невроз [Текст]/ Ин-т психологии. – М.: Изд-во КСП, 1998. – 576 с.



Тема 2. Персональний журналізм. Становлення лібертаріанської концепції преси

План

  1. Соціокультурні та політичні обставини появи «персонального журналізму».

  2. Роль автора у розвитку публіцистики та журналістики Просвітництва.

  3. Традиції лібертанажу у світовій журналістиці XVIII ст.

Узагальнюючи розгляд публіцистики та журналістики XVIII ст., слід враховувати не тільки багатоплановість розвитку європейського комунікативного простору, а й універсальні особливості, типологічні явища в історико-журналістському процесі. На прикладі поширення традицій «персонального журналізму» та концепцій свободи студентам пропонується (бажано у формі дискусії) розглянути політичні та соціальні передумови виникнення первісного професійного симбіозу – літератора, трибуна, видавця, комерсанта – у журналістській справі.

На прикладі діяльності Д. Дефо, Д. Аддісона, Р. Стіла, Ж.-П. Марата, Х.-Ф.-Д. Шубарта пропонується обґрунтувати:



  • актуалізацію персонального журналізму в період суспільно-політичних зрушень, революцій;

  • появу (на думку французьких просвітників-енциклопедистів) двох типів журналіста: один світить «відтвореним світлом», коментуючи новинки літератури, науки, мистецтва і т.ін.; другий має достатній талант і сміливість служити прогресу і протистояти обставинам.

Століття Розуму абсолютизувало розуміння особистісної свободи, трактування поняття «громадянин світу» передбачало крім усього іншого й інтенсифікацію комунікативних зв’язків. Власне в цих лібертаріанських пошуках і відбувалося об’єднання просвітницького інформаційного простору. Водночас не менш значущим для журналістів-просвітників стало усвідомлення міри відповідальності автора за творення громадської думки.

Журналістика поступово набувала рис суспільної інституції, не тільки збагачувала протягом століття жанрово-тематичну палітру періодичних видань, а й активно експериментувала з арсеналом пропагандистських прийомів і технологій впливу. Цьому сприяла індустріалізація друкарської справи, що в підсумку відчужувала продукт інтелектуальної праці від творця, стимулювала отримання прибутку не тільки автором, а й друкарем. Так виникла проблема вибудовування взаємовідносин між автором (творцем інтелектуальної продукції) і видавцем (виробником і розповсюджувачем чужої інтелектуальної продукції), тобто проблема "авторського права".

Студентам пропонується самостійно розглянути історію становлення авторського права в провідних європейських країнах та США.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал