Історія України втілює в собі віхи історичного шляху українського народу, який вносив значний вклад у розвиток світової цивілізації



Сторінка9/10
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.55 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Республіка


Населення

ВНП

Продукція

Національне багатст-во

промисловість

Сільського господар-ства

1

2

3

4

5

6

Україна

18,5

16,5

16,0

22,5

16,8

* - Економічна історія України. – Харків, 2005. – с.417-440.

Україна, яка становила 2,7 відсотків території СРСР, у 1990 р. виробляла 16 відсотків усієї промислової, 22,5 відсотків сільськогосподарської продукції країни. Проте переважання бюрократичних методів, надмірна централізація в управлінні економікою не давали можливості ефективно використати могутній промисловий і науково-технічний потенціал республіки.

Розбудова української держави


Проголошення незалежності України гостро поставило питання про розбудову держави, її суспільно-політичний розвиток. Одним з найперших державотворчих кроків було запровадження атрибутів державності:

- встановлення державного кордону 4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон “Про державний кордон України”.

- визначення громадянства 8 жовтня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про громадянство України”;

- затвердження національної символіки (28 січня 1992 р. – постанова Верховної Ради про затвердження Державного Прапора України; 15 січня 1992 р. – Президія Верховної Ради України ухвалила указ “Про Державний Гімн України”; Постановою Верховної Ради від 19 лютого 1992 р. малим Гербом України затверджено тризуб);

- запровадження власної грошової одиниці (гривні);

- “Декларація прав національностей України” (1 листопада 1991 р.);

- створення власних Збройних сил та служби безпеки України;

- формування трьох основних гілок влади (законодавчої виконавчої та судової) – основний напрям державотворчого процесу. Виникає інститут президентства, на постійній основі починає працювати парламент, формуються три гілки влади, в тому числі запроваджуються нові посади представника Президента на місцях.

Важливою подією у формуванні нової політичної системи стали ліквідація монополії на владу комуністичної партії і перехід до багатопартійності. Кількість політичних партій зростала дуже швидко і за 2-3 роки їх стало вже понад сто. Втім на цьому початковому етапі своєї діяльності необхідної популярності та авторитету серед населення вони ще не мали.

Особливість трансформаційного періоду в Україні полягала в тому, що, незважаючи на всі впроваджені заходи, в суспільстві з кожним днем поглиблювалась суспільно-економічна і політична криза. Почалися масові виступи протесту проти політики уряду. Керівництво держави змушено було піти назустріч вимогам населення, насамперед страйкуючих шахтарів: у 1994 р. було прийнято рішення про проведення дострокових виборів президента і депутатів Верховної Ради. За їх результатами лише чотири партії одержали можливість утворити парламентські фракції: комуністи, Народний рух, соціалісти.

У тому ж році на виборах Президента України у другому турі перемогу здобув Л.Кучма.

На жаль, у суспільстві не було політичної єдності та злагоди між законодавчою та виконавчою гілками влади, тривало протистояння між різними політичними силами, бракувало чіткої національної ідеї, представникам владної еліти не вистачало справжнього патріотизму. Все це стримувало процес розвитку українського суспільства, гальмувало проведення необхідних реформ, вироблення і прийняття назрілих рішень, у тому числі і основного закону. Тільки після багаторічної дискусії Верховна Рада, нарешті, 28 червня 1996 р. ухвалила нову Конституцію України. Тим самим було зроблено важливий крок вперед на шляху державотворення і формування більш ефективного механізму влади.



Проблеми створення ринкової економіки
Перші роки незалежності виявились особливо складними. Це був час демократизації суспільного життя, розбудови державних структур, закладення першооснов національного законодавства, створення власної економічної системи, відродження національної культури. У цей період було розпочато перехід до ринкових відносин через розгортання процесів роздержавлення, приватизації, підприємництва, демонополізації.

У жовтні 1991 р. Верховна Рада України розглянула “Основні напрями економічної політики в умовах незалежності”, в яких передбачалась структурна перебудова господарства України. Велике значення надавалось конверсії оборонної промисловості, яка в минулому посідала чільне місце в народногосподарському комплексі України. Передбачалося закриття нерентабельних підприємств, а машинобудування переорієнтувати на задоволення потреб агропромислового сектора, легкої та харчової промисловості. В документі важливе місце відводилося регіональній господарській політиці. Вперше в історії України передбачалось здійснення урядом контролю за формуванням економічної структури, прийняття рішень щодо реконструкції та переоснащення діючих підприємств усіх галузей промисловості.

У березні 1992 р. Верховна Рада України розглянула “Основи національної економічної політики України”. В документі зазначалося, що Україна повністю виходить із рубльового простору, хоча залишається в СНД. Так було покладено початок виходу із господарського механізму колишнього Радянського Союзу й розбудови власної економічної системи.

Основними завданнями економічної політики України стала інтеграція в європейську й світову економіку, перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки. У зв’язку з цим в Україні було прийнято Закон “Про приватизацію майна державних підприємств”, згідно з яким було створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств, було зареєстровано понад 30 тис. малих підприємств, 28 тис. кооперативів із загальною кількістю працюючих 670 тис. чол.

Україна, як і країни колишнього Радянського Союзу, розпочала економічні реформи в специфічних і гірших умовах, ніж інші країни Центральної Європи. До них, зокрема, відноситься:

- тотальне одержавлення економіки. Свого часу загальносоюзні міністерства і відомства розпоряджались 95 відсотками усієї власності, розташованої в Україні. Панування монополізму призвели до відсутності самостійного історичного розвитку національних господарств і власного досвіду використання національної валюти;

- нераціональне територіальне розміщення промислових підприємств без урахування втрат на транспорт і енергію. В результаті рівень економічного розвитку центру і заходу України був майже удвічі нижчим, ніж Подніпров’я і Донбасу;

- значною проблемою для незалежної держави стала успадкована структура республіканської економіки,яка базувалась на принципі незавершеності. Достатньо сказати, що майже 80 відсотків усього виробництва в Україні не мало закінченого технологічного циклу, а значить, залежало від імпорту комплектуючих виробів і сировини. Саме тому ще у листопаді 1991 р. українські підприємства мали постійні господарські зв’язки з 33 тис. підприємств інших республік. У цей час тільки зв’язки з Росією забезпечували 67,3 відсотків виробництва кінцевого продукту промисловості України;

- характерною рисою української економіки була значна її мілітаризація. На воєнні цілі витрачалося майже 35 відсотків бюджету. Вагома частка цих коштів вкладалась у промисловість України. У результаті в республіці після розпаду СРСР залишилось майже 30 відсотків союзного воєнно-промислового комплексу (ВПК), приблизно 80 відсотків підприємств машинобудівельних галузей у попередній період були втягнуті у виробництво зброї. Зосередження в Україні чималої ВПК Радянського Союзу мало суперечливі наслідки. З одного боку, це змінювало економічний потенціал республіки якісним обладнанням, новітніми технологіями, кваліфікованими кадрами, з іншого – суттєво ускладнювало вирішення проблеми конверсії;

- майже повна відсутність приватного сектора, ринкових традицій, недостатній досвід у питаннях управління підприємствами, фінансами і збутом порівняно з країнами Центральної Європи.

Після проголошення незалежності основними завданнями економічного розвитку України стали: структурна перебудова економіки, роздержавлення й перехід до ринкових відносин. Відмова від однобічної орієнтації на розвиток важкої індустрії за рахунок інших галузей народного господарства, переорієнтація виробництва на потреби людини, а також здійснення заходів із метою подолання витратного характеру виробництва шляхом запровадження, підвищення конкурентоспроможності виробів, розширення експорту.

Тому основними напрямками економічної політики України стали:

- роздержавлення в промисловості, перехід до ринкових відносин;

- приватизація (при збереженні стратегічних галузей у власності держави). Це створює умови для розвитку конкурентоспроможного виробництва, змагання підприємств різних форм власності;

- структурна перебудова, в ході якої забезпечується гармонічний розвиток усіх галузей. Адже радянська у т.ч. українська, орієнтувалася не на потреби людини, а на випуск продукції, прямо або посередньо пов’язаної з військово-промисловим комплексом;

- земельна реформа, в результаті якої село отримує виробника-власника, а не найманого працівника на чужій землі.

Створення умов переходу до ринку відбувалося з великими труднощами, своєчасно не було підготовлено виваженої програми структурної перебудови економіки, виробництво продовжувало розвиватися екстенсивно, мало затратний характер. Економіка держави не була зорієнтована на внутрішні потреби. Пошуки з кризи владні структури вели без чіткої програми, а пропоновані програми передбачали тільки половинчасті заходи, що часто не були матеріально підкріплені.

При переході до ринкових відносин та таких умов Україні необхідно було розв’язати цілу низку проблем і, перш за все, створити інститути ринкової економіки. Крім того, реформи слід було починати з лібералізації цін і макроекономічної стабілізації. Жорстка грошова політика повинна була лише забезпечувати зниження темпів інфляції.

На початку реформ була лібералізована торгівля, відмінена монополія на зовнішню торгівлю, що відкривала можливості для контрактів із країнами світової співдружності. Почався процес роздержавлення та приватизації промислових підприємств, що давало можливість створити приватний сектор в економіці. Для успішного проведення реформ важливою умовою стала фінансова підтримка міжнародних фінансових організацій (особливо Міжнародного валютного фонду та Світового банку).

Однак, проблеми, успадковані від колишнього СРСР, труднощі перехідного періоду, помилки та прорахунки лідерів та їх нерішучість не дали змогу Україні здійснити на цьому етапі запланованого прориву від формальної незалежності до реального суверенітету. Прогресуючий спад виробництва, розвал фінансової системи, деградація соціальної сфери, зубожіння населення, катастрофічне зростання злочинності, наростання політичної напруги переконливо свідчили про глибоку системну кризу.

Маючи значний економічний та інтелектуальний потенціал, Україна за рівнем розвитку свого господарства посідала лише 91-е місце серед держав світу. Повільний і непослідовний реформаторський курс призвів до найнижчих за всю повоєнну історію показників господарської діяльності.

Лише зі створенням у грудні 1999 р. нового складу реформаторського уряду В. Ющенка намітилися зміни щодо поліпшення ситуації. Було здійснено реструктуризацію зовнішніх боргів, заборонено бартер і взаємозаліки, розроблено і схвалено бездефіцитний бюджет. Уряд вперше розпочав реальну боротьбу проти тіньової економіки.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал