Історія України втілює в собі віхи історичного шляху українського народу, який вносив значний вклад у розвиток світової цивілізації



Сторінка3/10
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.55 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


Природні багатства






Зовнішня і внутрішня

торгівля




Військова

здобич



Платня від перевозів

Продаж вина





Царське хлібне і грошове жалування

Подимний податок

Землі козацтва. Козацтво мало свої землі. Вже на першому етапі воно поступово заселило території на схід і захід від Середньої та Нижньої Наддніпрянщини – від Дністра до Сіверського Дінця й Дону. На 1700 верст

у другій половині ХVІІІ століття простяглися землі Війська Запорозького. За територіальним принципом 1625 року були сформовані Київський, Білоцерківський, Переяславський, Корсуньський, Канівський та Черкаський реєстрові полки.



Його функції. В ході своєї еволюції козацтво опанувало такими функціями: 1) колонізація і господарське освоєння Дикого Поля; 2) збирання в своїх лавах поневолених категорій українського суспільства та взяття їх під захист; 3) мобілізація українського народу на боротьбу проти феодально-кріпосницького гніту; 4) збройна боротьба проти турецько-татарської агресії та інших поневолювачів; 5) консолідація українського народу та створення умов для усвідомлення ним власних національних завдань; 6) створення моделі, а згодом, розбудова Української держави (Запорозька Січ, Українська козацька держава середини ХVІІ-ХVІІІ ст.).

Окремо слід звернути увагу на роль козацтва у формуванні визвольних ідеалів українського народу, втіленню української ідеї, як ідеї окремішності українців. В цьому контексті варто мати на увазі внутрішню потребу козацтва мати “якийсь ідеологічний зміст в своїм буянні на степовім пограниччі”. Попри всілякі спроби принизити загальнонаціональний зміст української козаччини необхідно пам’ятати, що “на чолі козаччини стояли в значній частині люди, що були плоттю від плотті і кістю від кості тої української інтелігенції, що на своїх плечах виносила національну справу свого народу”. Спираючись на думку М. Грушевського, що козаччина “ставши на грунт оборони релігійних і національних прав української народності, вона проголошувала свою солідарність з останками української шляхти – в Східній Україні ще не малозначними тоді, і з могутньою духовною верствою та вищими верствами міщанства, ” то можна зробити висновок, що козацька старшина стала чинним соціально-політичним фактором формування еліти українського суспільства вже на рубежі XVI – XVII ст.



Запорозькі Січі. Історію запорозького козацтва творили вісім Січей (Хортицька (1552-1557), Томаківська (60-ті рр. ХVІ ст. – 1593), Базавлуцька (1593-1638), Микитинська (1638-1652), Чортомлицька (1652-1709), Кам’янська (1709-1711), Олешківська (1711-1734), Нова або Підпільненська (1734-1775).

Найважливішими об’єктивними причинами заснування військово-організаційного центру козацтва в Подніпров’ї були: 1) внутрішня потреба козацтва в своїй організації у зв’язку із зростанням його чисельності на середину ХVІ ст.; 2) практична потреба в захисті українських земель від зростаючої татарської агресії; 3) необхідність об’єднання в згуртовані загони на чолі з досвідченим отаманом у зв’язку з тривалим перебуванням козаків далеко від волостей.

Вперше ідею створення Запорозької Січі та козацького реєстру висловив черкасько-канівський староста Остап Дашкевич. 1533 року він запропонував польському уряду побудувати на неприступному острові серед Дніпра замок, де можна було утримувати 2000 козаків.

Неоціненну роль в історії запорозького козацтва відіграла Хортицька Січ, заснована князем Д. Вишневецьким. По-перше, справила політичний вплив на еволюцію козацтва та зростання його лав. По-друге, активна дипломатична діяльність Д. Вишневецького заклала основи зовнішньої політики наступних Січей, а згодом, козацької держави Б. Хмельницького. По-третє, стосунки, які склалися в процесі створення Хортицького гарнізону та у перших військових кампаніях між козаками та представниками військово-службової верстви, стали моделлю майбутньої суспільно-політичної організації запорозького товариства. З Хортицею були пов’язані плани Д. Вишневецького про відродження Великого князівства Київського. Демократичний характер на Січі базувався на таких принципах: 1) заперечення феодально-кріпосницької залежності та станової нерівності; 2) рівність у праві на участь в органах управління та володіння землями і угіддями; 3) вільний вступ до його лав незалежно від соціальної, національної чи релігійної приналежності.



Влада на Січі. На Січі функціонували законодавча, виконавча і судова гілки влади. Вищим законодавчим органом на Січі була рада. В її функції входило переобрання кошового отамана і старшини; встановлення військового устрою: вирішення питання війни і миру; ведення переговорів з дипломатами інших держав; поділ земель і угідь; покарання важливих злочинців.

Виконавча влада належала Кошу в особі кошового отамана та козацької старшини, яка утворювала уряд (військові начальники, військові чиновники, похідні та паланкові полковники). Старшина виконувала військові, адміністративні, судові, фінансові та дипломатичні функції.

Козацьке право закріплювало військову та адміністративно-територіальну організацію Січі (38 куренів і 5-8 паланок), регламентувало діяльність адміністративних і судових органів, забезпечуючи першочерговий захист особи і майна на Січі.

Запорозька Січ здійснювала цілий ряд державницьких функцій. Вона створила боєздатну армію; організувала український народ на боротьбу за визволення з-під іноземного гніту; поширила козацький устрій на всі українські землі; здійснювала на Україні власну релігійну та культурну політику; проводила міжнародну діяльність.


Козацько-селянські повстання кінця ХVІ- 20-30-х рр. ХVІІ ст.
Причини:


  • впровадження кріпосного - зіткнення інтересів шляхти

права; та козацької верстви;

  • захоплення польською шляхтою - репресивні заходи

українських земель; проти козацтва;

життя міст;

Роки

Керівники

Основні

битви

Території, охоплені повстанням

Здобутки

Втрати

1591-1593

1594-1596



К.Косинський,

Г. Лобода,

М. Шаула,

С. Наливайко



Біла Церква;

урочище Гострий Камінь біля Трипілля; урочище Солониця



Київщина, Волинь, Брацлавщина, Поділля, білоруське Полісся

масове покозачення; козацький устрій; проект передачі земель під козацьку юрисдинцію

С. Наливайка



повстання придушені; курс влади на ліквідацію козацького імунітету

1625

М. Жмайло,

М.Дорошенко, О. Голуб та ін.



Урочище Ведмежі Лози біля Куруківського озера

Київщина

за територіальним принципом сформовано 6 реєстрових козацьких полків; збільшено щорічну плату до 60 тис. злотих;

козакам заборонено здійснювати власну політику щодо Криму, Туреччини; втручатись у релігійну боротьбу

1630

Т. Федорович (Трясило)

“Тарасова ніч” під Переяславом

Полтавщина, значна частина Лівобережжя

реєстр-8 тис.

збільшено вдвічі (до 2-х тис.) залогу реєстровців на Запоріжжі

1632




Корсунська рада




вперше-ідея створення козацької республіки на Лівобережній Україні




1635

І. Сулима

Знищив Кодацький замок







через страту І. Сулими ці події не переросли в повстання

1637

П.Бут (Павлюк)

Під Кумейками, біля Боровиці

Лівобережжя, Подніпров’я




поразка

1638

Я. Острянин (Остряниця);

Д. Гуня


Під с. Жовнин

Лівобережжя




“Ординація Війська Запорозького”:- реєстр-6 тис.; - скасовувалося самоврядування та ін.

Таким чином, козацько-селянські повстання кінця ХVІ – 20-30-х р. ХVІІ ст. із відстоювання станових інтересів переростали в збройну боротьбу з Польщею під прапором православ’я. Прагнення позбутися кріпацтва та національно-релігійних утисків розширило соціальну базу повстанців. Ці виступи поневолених верств на чолі з козацтвом суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, сприяли накопиченню досвіду політичної боротьби та удосконалення військового мистецтва, піднімали козацтво до ролі провідника національно-визвольного руху.


Тема 3. Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького.

Формування української держави в ході української національної революції ХVІІ ст.

(2 год.)

Національно-визвольна боротьба широких верств українського народу в перші десятиліття ХVІІ століття сприяла формуванню його національної свідомості, об’єднанню за виборення незалежності. Визвольна війна середини ХVІІ століття на чолі з Б. Хмельницьким створила умови для виникнення нового суспільно-економічного ладу, руйнування кріпацтва. В складних умовах Б. Хмельницькому вдалося сформувати Українську козацьку державу з її характерними рисами, яка відіграла велику роль у боротьбі українського народу проти іноземного поневолення. І хоча здобутки національної державності були втрачені під натиском царського самодержавства, все ж можна стверджувати, що молода українська держава, вписала важливу сторінку в історію українського державотворення.


План

1.Передумови, причини, характер, рушійні сили та основні етапи Української національної революції.

2.Утворення та розбудова Української держави.

3.Переяславсько-московська угода 1654 року та її наслідки.


Основні поняття: Українська козацька держава, українська національна ідея, автономія, соборна Україна, ознаки української державності, адміністративний поділ, бюджет, правова система, економічна політика Б.Хмельницького, Переяславська Рада, “Березневі статті”.
Навесні 1648 року в Україні спалахнула національно-визвольна боротьба українського народу під керівництвом Б. Хмельницького, яка стала переломним етапом в історії України.
З початку 90-х років ХХ століття сучасна українська історіографія поставила проблему національно-визвольної боротьби на якісно вищий рівень наукового пізнання. Ряд сучасних істориків, таких як: В.А.Смолій,

В.С. Степанков, В.М. Литвин, О.Г. Сокирко, І.В. Рибак та багато інших, вважають, що за своїм значенням, масштабами, радикальними змінами в державному ладі, політичній організації, соціальній структурі, культурному житті цю подію можна трактувати, як Українську національну революцію ХVІІ ст. Передумови та розвиток її мали спільне із революціями в Нідерландах, Німеччині, Англії, Франції. Проте, вона як і інші, мала свої особливості.

Новим в історичній науці є те, що в сучасних умовах, дослідники вказують на спрямування національно-визвольної боротьби не лише проти Речі Посполитої, а і проти інших ворогів незалежності українського народу.

Національно-визвольна війна українського народу проти польської шляхти була спричинена насамперед безправним соціально-економічним, політичним, релігійним становищем українського суспільства. Це викликало велике обурення всіх верств населення, що вилилось в ряд селянсько-козацьких повстань.



Передумови та причини визвольної війни середини ХVІІ ст.




політична сфера

соціально-економічна сфера:

національно-релігійна сфера



-позбавлення українського народу національної ідеї шляхом проголошення приєднаних до Польщі земель своєю споконвічною територією;

-всупереч політики польського уряду козацтво стає захисником і носієм української національної ідеї.





-посилення економічного визиску;

-зародження мануфактурного виробництва;

-подальше закріпачення селян;

-політика польського уряду з ліквідації козацтва як соціальної верстви.



-значне

зростання національного, релігійного гніту;

-політика ліквідації православної віри і насадження католицизму;

-дискримінаційна

мовна і освітня політика.



Рушійні сили

визвольної війни

Мета

визвольної війни


Мета Рушійні сили

визвольної війни визвольної війни


побудова незалежної соборної держави в етнічних межах проживання українського народу


  • козацтво;

  • селяни;

  • міщани;

  • дрібні та середні верстви шляхти;

- нижче

православне духовенство.



побудова незалежної козацтво;

соборної держави .

Козацтво виконувало роль керівної і провідної сили визвольної війни і було ядром українського війська.

Селянство приймало досить активну участь у боротьбі проти релігійного, національного та соціального гніту. Виступало проти політики польських і українських феодалів покріпачення, ставило вимоги щодо отримання особистої свободи і права на володіння землею.

Міщанство вимагало послаблення податкового тиску і відіграло важливу роль у ході революції.

Частина української дрібної та середньої шляхти взяла участь у визвольній боротьбі, у формуванні української еліти.

Представники православного духовенства (нижчого) теж стали учасниками подій у процесах українського державотворення.

Козацька старшина стала керівною силою в ході визвольної боротьби.

Більшість учасників визвольної боротьби за національним складом становили православні українці. Але серед повстанців було багато представників інших національностей, які проживали на українських землях.

Відносно хронологічних рамок періодизації Української національної революції в історичній науці існують різні варіанти. Одні історики, враховуючи події, що відбувались у ході визвольної боротьби, об’єднують їх у більш загальні періоди, інші – виокремлюють їх детальніше.

Найпоширенішим варіантом є виокремлення трьох етапів у розвитку Української національної революції:

І етап – лютий 1648 – серпень 1657 рр. - відбувається найбільше піднесення національно-визвольної і соціальної боротьби. Відроджується Українська держава. Намагання української еліти за допомогою союзників об’єднати усі етнічні українські землі.

ІІ етап – вересень 1657 – червень 1663 рр. – загострення соціально-політичної боротьби в українському суспільстві. Початок громадянської війни (“Руїна”). Поділ на Лівобережну і Правобережну Україну.


ІІІ етап – червень 1667 – вересень 1676 рр. - намагання національно-патріотичних сил на чолі з гетьманом П. Дорошенко об’єднати Україну в єдину державу. Втручання іноземних держав. Поразка революції. Характер революції – національно-визвольний, соціальний, релігійний.

Згідно Зборівському договору у 1649 р. було визнано створення автономії козацької України в межах Брацлавського, Київського та Чернігівського воєводств. У роки визвольної війни середини ХVІІ століття в результаті угоди Б. Хмельницький отримав можливість будувати незалежну Українську державу. Але до цієї ідеї він прийшов не одразу. Гетьман і його соратники, розпочинаючи свій виступ проти польської шляхти, намагались забезпечити існування козацьких вольностей. Та з розгортанням всенародної боротьби і визволенням значної території українських земель Б. Хмельницький окреслив план створення української автономії у складі Речі Посполитої, а з часом висунув ідею формування української незалежної держави. Державне будівництво українського суспільства здійснювалось поетапно.


Основні етапи державного будівництва та боротьба Б. Хмельницького за їх виконання.
І етап лютий-вересень 1648 р. – розробка ідеї автономії на

козацькій території в складі Речі Посполитої.


ІІ етап вересень 1648 р. – серпень 1649 р. – виокремлення політичної

програми з головною метою – створення незалежної

української держави в межах усіх етнічних земель України.
ІІІ етап серпень 1649 р. – червень 1651 р. – діяльність

Б. Хмельницького з реального втілення ідеї формування

незалежної держави та негативні наслідки зрадницької

політики кримського хана.


ІV етап липень 1651 р. – березень 1654 р. – поразка політики

автономії в межах Речі Посполитої та українсько-російський

договір.
На звільнених землях було організовано місцеві та центральні органи влади, запроваджено новий адміністративно-територіальний поділ (на зразок територіально-політичному устрою Запорозької Січі).
Найхарактерніші ознаки Української козацької

держави середини ХVІІ ст.



Адміністративно-територіальний устрій



полки – на чолі полковники (у різні часи було 36, 26, 16, 10)

сотні – на чолі сотники

волость – на чолі війт

отаман – управляв містами і селами



полки – на чолі полковники (у різні часи було 36, 26, 16,





  • Полки і сотні одночасно були військовими і адміністративними одиницями.

  • Полковники і сотники здійснювали військову і адміністративну владу.

  • Полковники були головними представниками гетьманської влади на місцях.




Розбудова національної держави республіканського типу

У ній брало участь усе козацьке військо

На чолі держави – гетьман, якого обирала Військова рада.

Виконавча і судова влада знаходилась у руках гетьмана.

Дорадчий орган – генеральна старшина (Старшинська рада)
Розбудова національної держави республіканського типу:

Верховний орган влади в Україні
Верховний орган влади в Україні

загально-козацька рада

(Військова або Генеральна рада)


Загально-козацька рада

(Військова або Генеральна рада)

В ній брало участь усе козацьке військо.
На чолі держави – гетьман, якого обирала Військова рада.

Виконавча і судова влада знаходилась в руках гетьмана.

Дорадчий орган – генеральна старшина (старшинська рада)

Гетьманська держава налічувала сильну сучасну армія, яка характеризувалась мужністю, високим бойовим духом, суворою дисципліною. Чисельність армії доходила до 130-150 тис. чоловік.

Українська козацька держава мала свою фінансову систему.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал