Історія України втілює в собі віхи історичного шляху українського народу, який вносив значний вклад у розвиток світової цивілізації



Сторінка2/10
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.55 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Кріпосні селяни



“похожі” (вільні)
Тяглові селяни




Службові селяни


Церковне життя. Берестейська унія
Чинники, які активізували унійні настрої в українському суспільстві:


внутрішні




зовнішні

- державна підтримка католицького - перетворення церкви у чинник

наступу з боку Речі Посполитої; економічних інтересів;

- авторитет Римської курії; - моральна деградація духовної ієрархії

- єзуїтська пропаганда; - загальна дезорганізація церковного

життя;

-“Календарна реформа” - окатоличення української еліти та

Папи Григорія ХІІІ (1582р.) занепад інституту духовного

патронату;

- прагнення утвореного у 1589 р. - втручання у справи церкви

Московського патріархату світської влади;

встановити контроль над Київською - зростання анархії з боку братств.

Митрополією;

- неконструктивна політика

Константинопольської патрархії;

Внаслідок цього, у частини українських ієрархів визріває думка про доцільність унії з католицькою церквою.

Сподівання на встановлення релігійної стабільності, прагнення українського духовенства, шляхти та міщан до зрівняння в правах з католиками, бажання зберегти свої земельні володіння та звільнитися від податків робили унію принадною для різних груп українського суспільства, що бажали дійти компромісу з Польщею.

На початку 90-х рр. ХVІ ст. розпочалася організаційна підготовка до унії. З метою погодження її умов з 1590 до 1595 р. православними єпископами було проведено 5 синодів. Вони сподівалися, що задумана справа буде розв’язана шляхом переговорів на відкритому соборі обох церков, зі взаємними поступками та приязню. Але скоро стало зрозуміло, що до відкритої дискусії суспільство не готове, і тому обговорення всіх питань відбувалося таємно.

Дізнавшись про підготовку до унії, православна громада вибухнула обуренням. Дії відступників рішуче засудив К.Острозький. За таких умов від унії відступилися Г. Балабан і М. Копистенський. Однак події вже набули незворотного характеру.

Погодивши всі питання, Київський митрополит М.Рогоза та польський король Сигізмунд ІІІ для офіційного проголошення унії скликали церковний собор, який розпочав роботу 6 жовтня 1596 р. у Бересті (нині м. Брест, Білорусія). Однак, єдиного собору не відбулося. Духовенство відразу поділилося на два окремих і ворожих собори. Спроби об’єднатися провалилися. Розкол став реальністю.

9 жовтня представник Константинопольського патріарха Никифер позбавив Київського Митрополита та його однодумців-єпископів сану за самовільне піддання Папі. Уніатський собор публічно проголосив унію, а владик, які до неї не пристали, та учасників Православного собору прокляттю. Він також затвердив акт про об’єднання церков та утворення греко-католицької церкви, яка підпорядковувалась Папі Римському.

Уніати визнали зверхність Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви і прийняли католицькі догми. В той, же час, вони зберігали східний обряд, церковнослов’янську літургійну мову, право на заміщення митрополичої та єпископської кафедр, вживання старого (Юліанського) календаря. Нижче духовенство і надалі зберігало право одружуватися. Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків; уніатська шляхта та міщани одержували право займати посади у державних та міських урядах. Уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті.

Рішення Берестейської унії ще більше розколювали українське суспільство за релігійною причетністю. Поруч з православною і католицькою активно почала діяти щойно утворена греко-католицька церква, посиливши позиції католиків і послабивши православний табір. Водночас становище самих греко-католиків було досить хитким. Православні вбачали в них зрадників, а католики розглядали їх як засіб поширення власного впливу, а не як самостійну церковну організацію.

Під приводом впровадження унії католики і уніати розгорнули широкий наступ на православну церкву: 1) офіційно заборонили православну віру і переслідували її прихильників; 2) відбирали православні храми і спустошували монастирі; 3) забороняли будувати церкви і школи; 4) не дозволяли здійснювати культові відправи; 5) жорстоко придушували будь-які спроби спротиву з боку міщан.

Загроза існуванню православ’я підняла на його захист здорові сили українського суспільства. Братства та українські шляхтичі-патріоти відстоювали інтереси грецької церкви на сеймиках і в судах. Сильною зброєю стала публіцистична література, в кінці ХVІ- на початку ХVІІ століття на допомогу православному табору прийшло козацтво.

Генеза українського козацтва
Наукова спадщина з історії українського козацтва пропонує читачеві різні версії щодо його походження. За характером аргументації їх можна віднести до таких груп, як етимологічна, етнічна і автохтонна. Представники першої початки козацтва шукали в різних словах, схожих з терміном “козак” за своїм звучанням, чи значенням. Прихильники етнічної групи прагнули пов’язати козацтво з косогами, хозарами, тюрками, половцями тощо. Більшість дослідників, як українських (С.Величко, М.Грушевський, Д.Яворницький та ін.), так і зарубіжних (М.Бєльський, Г.Боплан та ін.) сходилися на думці про місцеві корені українського козацтва. Втім, зв’язок з минулим вони тлумачили по-різному. Одні надавали перевагу соціальним передумовам, інші – необхідності захисту українських земель від татар. М. Грушевський,

М. Брачевський, М. Котляр пов’язували джерела українського козацтва з вічовими громадами лицарських княжих часів Київської Русі. Узагальнюючи існуючі теорії, О.Д. Бойко вважає, що кожна з них має раціональне зерно і лише їх синтез дає можливість наблизитися до відповіді на питання про походження козацтва.

З питанням про походження козацтва повязана проблема з’ясування джерел його формування. Об’єктивному висвітленню цієї проблеми сприяє запропонована М.Грушевським періодизація історії українського козацтва, що включає в себе зародковий (перший) та класичний (другий) етапи. На першому етапі (ХV- початок ХVІ ст.) в ході освоєння південних степів (“уходництво”, “добичництво”) основу козацтва закладали міщани, зем’яни-шляхта, селяни. На другому етапі (ХVІ- початок ХVІІ ст.) з перетворенням козацтва в суспільну верству зі своїм окремим устроєм, правами, організацією в лави козацтва вливалися вихідці з давніх княжих родів, шляхти, боярства, кріпосні селяни, міська біднота та ін.


Джерела формування козацтва





Міщани,

земяни-шляхта, селяни

(“уходництво”,

добичництво”)




XV – початок XVI ст.


Вихідці з давніх

княжих родів,

шляхти та інш.

соціальних груп



Вихідці із боярства

(безземельні бояри)



З др. пол. XVI ст.


Кріпосні селяни-

втікачі, міська

біднота та ін.

литовці встановили контроль

над Поділлям, їх землі сягнули

Надпоріжжя та берегів Чорного

моря між гирлами Дніпра та

Південного Бугу.



та та ін.


Кінець XVI ст.
До складу українського козацтва входило міське (городове), в подальшому реєстрове козацтво, запорозьке (низове) та нереєстрове козацтво (виписні козаки та ті, хто в прикордонних районах вів козацький спосіб життя).

Запорозьке (низове)
Козацтво

(кінець ХVІ – початок ХVІІ ст.)
Міське

(городове), Нереєстрове

реєстрове (виписні та ін.)


Прибутки Війська Запорозького низового

(за Д.І. Яворницьким)
Головні джерела прибутків



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал