Історія України втілює в собі віхи історичного шляху українського народу, який вносив значний вклад у розвиток світової цивілізації



Сторінка10/10
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.55 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Сучасна національна політика української держави та її вплив на державотворчі процеси України

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. на території України проживають громадяни більше ніж 100 національностей, які разом з українцями складають народ України. Загальна чисельність населення України складає

48,4 млн. чол.


НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

більш як 100 національностей

Загальна чисельність населення – 48,4 млн. чол.


  • українці – 37,5 млн. чол. – 77,8%

формування – ХІІ-ХVІІІ ст.

  • росіяни – 8,3 млн. чол.

  • євреї – 100 тис. чол.

  • білоруси – 280 тис. чол.

  • молдавани – 260 тис. чол.

  • болгари – 200 тис. чол.

  • поляки – 140 тис.чол.

  • угорці – 160 тис. чол.

  • греки – 99 тис. чол.

  • грузини, вірмени, румуни та інші народи - решта



За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в Одеській області нараховується 2 млн. 469 тис. чоловік. Із них українців на території Одещини 1млн. 400 тис. чол., що складає 62 відсотки від загального населення області. Росіян на території Одещини проживає 508 тис. чол. (20 відсотків населення), крім того, в області мешкає 150 тис. болгар, 123 тис. молдаван, 13,5 тис. євреїв, 14 тис. гагаузів, понад 7 тис. вірмен. 46 відсотків населення вважають рідною мовою українську, 41 відсоток – російську. В самій Одесі кількість населення складає 1,029 млн. чол.

Національна політика в Україні включає в себе політику української держави щодо:

а) українців (української етнічної спільноти), які формують основу українського етнополітичного організму;

б) етнічних меншин, які є складовою українського етнополітичного організму, але в суто етнічному плані являють собою його окремі структурні елементи;

в) представників українського етносу, що мешкають за кордоном, за межами українського етнополітичного простору і не є його складовою частиною, хоча різною мірою зв’язані з ядром українського етносу;

г) міграцій, обсяги і форми яких постійно змінюються.


Дані Всеукраїнського перепису населення 2001 рр.


Етнос

2001 р.




Млн. осіб

%

Українці

37,54

77,8

Росіяни

8,33

17,3

Євреї

0,10

0,2

Білоруси

0,28

0,6

Молдавани

0,26

0,5

Болгари

0,20

0,4

Поляки

0,14

0,3

Угорці

0,16

0,3

Румуни

0,15

0,3

Греки

0,09

0,2

Кримські татари

0,25

0,5

Інші

0,96

1,6

Усього

48,46

100,0

З моменту здобуття Україною незалежності у площині практичного розв’язання відбулися зрушення в бік цивілізованого регулювання та саморегулювання міжнаціональних відносин. Це стосується перш за все ефективного забезпечення основних прав та свобод людини, у тому числі прав осіб, що належать до національних меншин. Держава спрямовує свою національну політику на вирішення таких проблем, як:

- досягнення міжнаціональної злагоди, гармонізація міжетнічних відносин, утворення в міжетнічних стосунках толерантності, дружби, довіри, поваги до національних традицій, мови, культури;

- правове забезпечення рівних можливостей для участі громадян, незалежно від їх національності, в усіх сферах суспільно-політичного життя;

- відродження українського етносу, забезпечення етнокультурної самобутності української нації, її динамічного відтворення;

- національно-культурне відродження, захист етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин;

- відновлення прав депортованих у радянські часи народів, здійснення заходів щодо їх реабілітації.

Політика української держави щодо етнічних меншин враховує ряд важливих особливостей:

1. Представники інших, крім українського, етносів складають майже 14 млн. чол. Отже, це значний соціальний, економічний і політичний потенціал держави.

2. У сучасних умовах для них, як і для українців, властивий етнічний ренесанс (відродження).

3. Більшість етнічних меншин України є частиною етносів, ядро яких знаходиться за межами України.

Національна державна політика будується з урахуванням тенденції розподілу населення за національним складом, етапів етногенезу в різних регіонах, традицій і психології етносів, що їх населяють. Слід відзначити, що в ході державного будівництва України вдалося запобігти міжетнічних зіткнень, що свідчить про досить зважену національну політику. Одним з найважливіших документів, який заклав основу національної політики, стала прийнята Верховною Радою України 1 листопада 1991 р. Декларація прав національностей України, що гарантувала рівні права всім етносам і етнічним групам, які проживають у республіці. Ці положення розкриває і доповнює Закон України від 25 червня 1992 р. “Про національні меншини в Україні”. Він гарантує громадянам України, незалежно від їх національного походження, права і свободи, а також право користуватися захистом держави на рівних підставах. У Конституції України відзначено, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації , її історичної свідомості, традиції, культури, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин. Конституція України забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови, гарантує вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин України.

Слід відмітити, що головна ідея українських правових актів з національного питання – це ідея рівності всіх етнічних спільностей, з чого випливає рівноправний підхід до них. Для реалізації політико-правових документів в Україні в 1991 році був створений Державний комітет у справах національностей та міграцій.

Таким чином, національна політика української держави направлена на збереження миру та злагоди в умовах існування єдиного українського громадянства, цілісності державної території, рівноправності громадян усіх націй і народностей.



Україна у новому геополітичному просторі

Досягнення Україною незалежності змінило умови її міжнародної діяльності. З цього часу можна говорити про власну, самостійну зовнішню політику держави. Головним її принципом є демократизм, миролюбивість, розширення економічного співробітництва. Визнана більше ніж 150 державами світу Україна ще в першій половині 90-х років впевнено заявила про себе. Наша держава бере участь у діяльності багатьох міжнародних організацій, у першу чергу – ООН.

Надзвичайно важливим геополітичним вектором для нашої держави з самого початку 90-х років були відносини з європейськими країнами. В попередні роки Україна штучно була відділена від Європи. Втім її сучасний європейський вибір сформувався на об’єктивних чинниках і визначався не тільки культурно-цивілізаційним прагненням українців, а й суто геополітичними реаліями: адже Україна – європейська держава, що розташована в самому центрі Європи, на перехресті світових і європейських шляхів і просто приречена розвивати тісні стосунки з усіма країнами цього регіону. З початку 90-х років налагоджується співробітництво з Європейським Союзом, щорічно зростає торговельний оборот. Україну було прийнято до багатьох європейських міжнародних інституцій: Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Оформилося і поширилося співробітництво з НАТО. У 1994 р. нашу країну було офіційно прийнято до Ради Європи, була розпочата процедура оформлення вступу до СОТ – Світової організації торгівлі. Таким чином, визначається і поступово реалізується шлях входження чи, точніше, повернення України до європейської сім’ї цивілізованих народів.

Міжнародна діяльність нашої держави, її засади були закладені в “Основних напрямках зовнішньої політики України” (2 липня 1993 р.), в яких визначено демократичний і миролюбивий зовнішньополітичний курс України. У документі наголошується, що неодмінною умовою розбудови української державності є її активне та повномасштабне входження до світового співтовариства.

У сучасних умовах зовнішня політика України спрямована на:

- утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;

- збереження її територіальної цілісності та недоторканості кордонів;

- входження національного господарства у світову економічну систему;

- підвищення добробуту;

- захист прав та інтересів громадян України за кордоном;

- підтримка зв’язків із зарубіжними українцями.

У зовнішньополітичному курсі України приділяється велике значення розширенню її участі в європейському регіональному співробітництві, активна участь у діяльності ООН, співпраця з державами Європейського Союзу та НАТО, а також розвиток двосторонніх відносин з Російською Федерацією, Білоруссю та Молдовою.


Помаранчева революція 2004 року: причини та наслідки
Слід відмітити, що Помаранчева революція 2004 р. має дуже глибокі об’єктивні причини, однією із яких було те, що у перші роки становлення та розвитку України на чолі нашої держави опинилися представники старої партгоспноменклатури, які за традицією прагнули підкорити суспільство, використовуючи авторитарні методи управління. Небачених масштабів досягла корумпованість, як вже наголошувалось, олігархічні клани намагалися управляти державою, маючи у своїх руках переважну більшість економічного потенціалу. В Україні гальмувалися реформи, був найнижчий рівень життя, глибоке соціальне розшарування, дошкуляла висока корумпованість всіх сфер життя, елементарно порушувались права громадян, не було вільної преси тощо.

У зв’язку з цим у країні поширювалося незадоволення політикою влади, виникла могутня опозиція, яка провела декілька широких антиурядових акцій, у тому числі масові виступи під гаслом “Україна без Кучми!”. Останньою краплиною, яка стала поштовхом для нового виходу людей на вулиці, стало фальшування результатів президентських виборів 2004 року. В результаті нового туру виборів, які відбулися 26 грудня, переконливу перемогу здобув

В. Ющенко.

Основне значення Помаранчевої революції полягає в тому, що український народ вперше в новітню добу проявив себе активним суб’єктом політики та історії, формуючи тим самим громадянське суспільство і сучасну політичну українську націю. Важливою подією у політичному житті України стали парламентські вибори в березні 2006 р., перемогу на яких здобули “помаранчеві” партії, але парламенська криза продовжувалась. Президент В. Ющенко для виходу із складної політичної ситуації врешті-решт видає Указ про припинення діяльності Верховної Ради. Було вирішено провести дострокові парламентські вибори 30 вересня 2007 р. Їх проведення свідчить, що в Україні створені важливі передумови для початку нової сторінки у вітчизняній історії, яка відкриває сприятливу перспективу для подальшої розбудови цивілізованої України.


Українська державна символіка.
1.Тризуб. 2.Державний Прапор. 3.Державний Гімн.
Українська державна символіка відображує традиційну українську символіку, що формувалася протягом багатьох століть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства.

Державні символи України були офіційно затверджені Верховною Радою України і зафіксовані в статті 20 Конституції України. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.



Тризуб – один з найстародавніших знаків-символів, перша літописна згадка про нього належить до Х ст. нашої доби. Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього и жовтого кольорів: верхня синього кольору і нижня - жовтого. Державний Гімн України ухвалено 15 січня 1992 р., відповідним указом Верховної Ради України. Ним затверджено мелодію національного гімну “Ще не вмерла Україна”.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал