Історія розвитку психологічної науки. Основні тенденції розвитку психологічних явищ і знань у сучасному світі. (2 години)



Сторінка7/11
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема: Національна вища школа і Болонський процес. (2 години)

        1. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ:

з’ясувати рівень засвоєння студентами розуміння необхідності формування Болонського процессу, а також особливості формування національної вищої школи.


        1. КОНКРЕТНІ ЦІЛІ НАВЧАННЯ:

Мати уявлення про Болонський процесс, його завдання; своєрідність принципів, форм, методів і засобів навчання.

Знати поняття про освіту та самоосвіту; структуру та основні принципи національної вищої школи; спеціалізацію навчання, актуальні проблеми.

Вміти розрізняти особливості загальної та професійної освіти; методи та форми навчання у національній вищій школі.


        1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:

Сучасний етап розвитку вищої освіти ознаменований об‘єднанням європейської освітянської спільноти в структурі, відомій під назвою “Болонський процес”.

Чому виникла необхідність формування Болонського процесу? Останніми роками у вищих освітянських закладах Європи визрівало і все більше стверджувалось переконання, що університетська система підготовки професійних кадрів на основі традиційних методів і форм навчання не тільки недосконала і малоефективна, а й вимагає глобального реформування та реорганізації. Зрештою в об‘єднаній Європі дійшли єдиної думки і згоди про необхідність створення спільного європейського освітньо-наукового простору.

Євроінтеграційні процеси в галузі освіти і науки були попередньо і послідовно реалізовані у таких основних акціях: прийняття у Болоньї (1988 р.) Хартії університетів, в якій була сформована концепція університету як самостійної організації; Лісабонської конвенції (1997 р.), яка визначила принципи взаємного визнання кваліфікації вищої освіти (підписану й Україною), а також Сор- бонської декларації (1998 р.) щодо погодження структури вищої освіти. Зрештою, процес створення єдиного освітнього і наукового простору, єдиних, уніфікованих стандартів і критеріїв у системі університетської освіти викристалізувався у Болонській декларації, яка фактично підсумувала 10-річну працю експертних груп у різних країнах Європи.

У червні 1999 року в італійському місті Болонья міністри освіти ЗО країн Європейського Союзу підписали декларацію, якою визначили стратегічні цілі і тактичні заходи, спрямовані на радикала не переформування вищої освіти на європейському просторі.

Подальший розвиток Декларації та підтримка розвитку Болонського процесу знайшли відображення у таких міжнародних фору« мах: у Празі і Саламанці (2001 р.), Барселоні (2002 р.), Берліні (2003 р.). завершальним етапом формування європейського освітнього і наукового простору в контексті Болонського процесу визначений 2010 рік.

У чому ж сутність Болонського процесу, його цілі і завдання, ефективність їх застосування в системі вузівської освіти і науки, зокрема національної?



У галузі науки: створення до 2010 р. єдиного європейського наукового простору, опрацювання системи порівняння наукових ступенів і вчених звань та методики їх присудження.

У галузі вищої освіти: створення єдиного європейського освітнього простору, опрацювання єдиної системи залікових одиниць перехід до двоступеневої системи освітньо-кваліфікаційних рівнів-бакалавр і магістр, які застосовувалися в системі вищої освіти України ще на початку 90-х рр. XX ст.

Для реалізації цієї стратегії Болонський процес передбачає радикальне реформування національних систем і навчальних програм університетської освіти в країнах Європи, що приєднались до Болонської конвенції.

Найважливіші переваги і достоїнства реалізації на європейському просторі завдань і цілей, передбачених Болонською декларацією:


  • створення єдиного європейського простору вищої освіти стане реальною засадою та передумовою конкурентоспроможності, а відтак підвищення якості вищої освіти та підготовки професійних кадрів;

  • створення унікальних інтеграційних умов розвитку і підвищення якості науково-освітньої діяльності, забезпечить значно вищий рівень науки й освіти у національних університетах;

  • будуть забезпечені кращі умови для мобільності викладачів, студентів і професійних фахівців у межах єдиного європейського освітньо-наукового простору, що сприятиме поширенню національних наукових, освітянських і культурних традицій;

  • з‘явиться можливість розширення Європейського простору у сфері вищої освіти;

можливість випускникам національних вищих навчальних закладів отримувати диплом єдиного європейського зразка, що дозволить працевлаштуватися на європейському ринку праці;

  • суб‘єкти Болонського процесу - студенти і викладачі - отримають більші можливості для навчання і стажування в європейських навчальних закладах;

  • присудження наукових ступенів і вчених звань стане прерогативою національних університетів;

  • створення двоступеневої системи підготовки професійних кадрів - бакалавра (після 4-х років навчання у внз) та магістра (після 5-6-ти років), що визначить чітку професійну диференціацію кадрів;

  • збільшення обсягу самостійної роботи студента у навчальному процесі, що дозволить підвищити не лише рівень засвоєння теоретичних знань і практичних навичок та вмінь, а й рівень творчої діяльності суб‘єктів навчання.

Які конкретні заходи мають бути здійснені в освітянському просторі згідно з вимогами Болонської декларації?

По-перше, впровадження у навчальний процес Європейської кредитної трансферної системи (European Credit Transfer System ECTS).

ECTS - це умовна одиниця виміру навчального навантаження і оцінки його засвоєння студентом. Конкретна сутність ECTS полягає, насамперед, у визначенні і впровадженні у національних вищих навчальних закладів таких основних понять, як кредит, залікова одиниця, модульна система навчання, рейтинговий механізм оцінювання за багатобальними шкалами.

Кредит - визначається фактично як довіра і впевненість в однаковій якості навчальної роботи всіх учасників Болонського процесу, а не тільки і не стільки на повній тотожності, синхронності і співпадінні всіх навчальних програм.

Залікова одиниця (заліковий кредит) - обсяг навчального навантаження при виконанні всіх форм (модулів) навчальної і наукової роботи студента: аудиторна, самостійна, навчальна практика, участь у конференціях, робота з літературою, оформлення контрольних робіт, рефератів, підготовка повідомлень тощо.

Модульна система навчання основана на структуру ванні навчальних програм на модулі - логічно пов‘язані фрагменти навчального матеріалу в одній навчальній дисципліні. Блок модулів відображає повний обсяг навчального навантаження студента з певної дисципліни.

Рейтингова система оцінок здійснюється за рейтинговими шкалами успішності, які в системі ЕСТБ основані на комплексному врахуванні даних аудиторної успішності, самостійної роботи, участі у науковій роботі та інших форм навчальної діяльності студента.

7-бальна шкала оцінок має дві основні градації: 5-бальна - для успішних студентів і 2-бальна - для неуспішних.

Болонською декларацією регламентовані не лише принципи, а й конкретні одиниці і показники кредитно-модульно-рейтингової системи в установах вищої школи, що дозволить зблизити національні системи вищої освіти в країнах Європи на основі порівнянні чітких і прозорих кількісних і якісних показників навчання і контролю за близькими або ідентичними освітніми програмами, основаними на єдиному розумінні і впровадженні нових освітніх технологій.

У чому ж сутність кредитно-модульної системи навчання?

Згідно з Болонською декларацією, конкретний обсяг кредитів щороку складає 60 залікових одиниць. Це відповідає 1600 навчальним годинам впродовж одного академічного року (40 тижнів), 1 кредит відповідає ЗО академічним годинам. Тривалість тижня становить 1,5 кредиту, тобто 4-5 академічних годин на добу при шестиденному і 5-6 - при п‘ятиденному тижні.

Застосування кредитної системи замість традиційної залікової екзаменаційної, ефективніше та об'єктивніше забезпечуватиме обік багатовекторної освітньої і наукової діяльності студента. Тому система кредитів надає можливість виявити ступінь і якість виконання навчальної програми з окремої дисципліни, незалежно від того, в якому вищому навчальному закладі навчається студент. Кредитна трансферна система дозволяє не лише виміряти трудомісткість навчальної програми, але й ступінь засвоєння кожним студентом навчальних дисциплін впродовж академічного семестру або року і всього періоду навчанні у вищому навчальному закладі.

В Україні з метою переформування освіти у вищих навчальних закладах 8 вересня 2004 р. була прийнята спеціальна Постанова Уряду, якою затверджена Державна програма розвитку вищої освіти на 2005-2007 рр., в якій передбачені конкретні заходи щодо її реалізації.

У січні 2004 р. Міністерство освіти і науки України (далі МОНУ) видало Наказ “Про затвердження Програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки”, яким передбачені конкретні цілі і заходи щодо інтеграційних процесів з європейською системою вищої освіти. Зокрема, “розробити пропозиції щодо вдосконалення багаторівневої структури вищої освіти в Україні на основі зіставлення структури вищої освіти в Європі, досвіду української системи освіти і науки та задекларованих країнами-учасницями Болонського процесу принципів і напрямів щодо майбутньої системи освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти” (п. 1.5.) та “удосконалити перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах на основі вивчення тенденцій розвитку потреб національного та світового ринків праці” (п. 1.8.).

Зрештою, Наказом МОНУ від 30 квітня 2004 р. № 812 визначені особливості впровадження у вищих навчальних закладах кредитно-модульної системи організації навчального процесу. Заплановано проведення широкого педагогічного експерименту в окремих вищих навчальних закладах країни з використанням нормативів, рекомендованих Болонською декларацією.

Приєднання України до Болонського процесу (2005 р.) зобов‘язує найважливіші положення Декларації впровадити у навчальний процес національних університетів та факультетів (інститутів) на базі попередньо напрацьованих доробок.


        1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ДО ЗАНЯТТЯ:

  1. Яка сучасна структура освіти? Назвіть основні ланки освіти.

  2. Що таке загальна освіта? Професійна освіта?

  3. Яке значення освіти у розвитку суспільства і окремої людини?

  4. Які вам відомі основні принципи освіти?

  5. Що є предметом педагогіки вищої школи?

  6. Яке розуміння спеціалізації навчання у вищій школі?

  7. У чому полягає зміст освіти? Які існують вимоги щодо змісту освіти?

  8. У чому, на вашу думку, відображений зміст освіти?

  9. Яка відома вам класифікація лекційних занять?

  10. Які характерні особливості семінарських занять? Практичних занять?

  11. Які існують види, функції, методи і форми контролю за навчальним процесом?

  12. Які основні умови, за яких оцінка стає ефективним засобом підвищення успішності студентів?

  13. Чи не гальмують низькі оцінки розвиток особистості майбутнього фахівця? Поясніть.

  14. Чи можна, на вашу думку, здійснювати контроль без оцінки знань, умінь та навичок? Аргументуйте.

  15. Як можна оптимізувати процес навчання у вищій школі?

  16. У чому, на вашу думку, полягає важливість і необхідність Болонського процесу для системи вищої школи?

  17. У чому сутність кредитно-модульної системи організації навчального процесу?

  18. Які конкретні заходи в освітянському просторі мають бути здій снені згідно з вимогами Болонської декларації?




        1. СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ:

1. З'ясуйте, який зміст вкладається у поняття “освічена людина".

2. До основних методів організації навчального процесу у вузі належать: ….

3. Основними формами самостійної роботи студента у вузі є: ….

4. Назвіть основні форми контролю у вузі.

5. Покажіть місце семінарських, практичних і лабораторних занять у вищій школі.

6. Назвіть основні принципи контролю і перевірки знань студентів у вищій школі.

7. Згадайте систему педагогічних наук і покажіть місце в ній педагогіки вищої школи.

8. На основі публікацій у педагогічних періодичних виданнях визначте проблеми сучасної дидактики у навчально-виховних закладах України.

9. Охарактеризуйте одну з функцій навчання із використанням фактів з предмету вашої спеціальності (освітню, виховну, розвиваючу).

10. Доведіть необхідність у сучасній вищій школі різних підходів до процесу навчання: програмованого, проблемного, диференційного.

11. Дайте оцінку різним видам диференціації навчання у вузі.

12. Доведіть доцільність впровадження основних засад Болонської декларації у систему вищої освіти України.




        1. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:

1. Розкрийте поняття “освіта” та “самоосвіта”. Дайте визначення основних категорій педагогіки за схемою:

а) загальні риси;

б) відмінності;

в) визначення.



2. Із запропонованих відповідей виберіть правильну:

а) освіта - це процес і результат оволодіння людиною системою знань, вмінь та навичок з метою максимального вияву нею своїх можливостей та здібностей;

б) освіта - це передача знань від старших поколінь молодшому;

в) освіта передбачає формування вмінь та навичок, що дають змогу особистості пристосуватися до життя та діяльності у суспільстві.




        1. ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ:

          Вміння

          Загальна середня освіта

          Заліки

          Зміст освіти



          Знання

          Навички


          Навчальна програма

          Навчальний план

          Навчальний предмет

          Норми оцінок

          Освіта


          Практикум

          Професійна освіта



          Самостійна освіта


        2. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

              1. Загальна психологія. /За заг. ред. Максименка С.Д. – К., 2000.

              2. Загальна психологія./За заг. ред.. акад. С.Д. Максименка. Підручник. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – Вінниця:Нова книга 2004.

              3. Лазуренко О.О. Основи психології: навчально-методичний посібник. – К., 2002.

              4. Лазуренко О.О. Навчально-методичні вказівки з організації та проведення самостійної позааудиторної роботи студентів з курсу «Основи психології та педагогіки». – К.- Ніжин, 2005.

              5. Лазуренко О.О. Основи психології та педагогіки. Навчально-методичний комплекс. – Київ, 2011.

              6. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – Видання 2-ге перероблене та доповнене. – К., 2004.

              7. Максименко С.Д., Євтух М.Б., Цехмістер Я.В., Лазуренко О.О. Психологія та педагогіка. – Київ, 2012.

              8. Максименко С.Д., Євтух М.Б., Коваленко В.В., Цехмістер Я.В., Лазуренко О.О. Психологія та педагогіка. /За ред.. С.Д. Максименка. – Київ, 2013.

              9. Максименко С.Д. Психологія особистості. – К., 2008.

              10. Психологія і педагогіка / За ред. С.Д.Максименка. – Вінниця, 2007.

              11. Фіцула М.М. Педагогіка. – Тернопіль, 1997.


Додаткова:

        1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи: курс лекцій. – К., 1993.

        2. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. – К. Здоров‘я. 1994.

        3. Галузинський В.М., Євтух М.З. Педагогіка (теорія та історія). – К., 1995.

        4. Грехнів В.С. Культура педагогічного спілкування. – К., 1990.

        5. Данилюк І.В. Історія психології в Україні. Західні регіони. – К., 2002.

        6. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г. Практикум з педагогіки. – К., 1996.

        7. Комплексне вивчення психології та педагогіки. Вступ до психології та педагогіки. Навчальний посібник. За ред. Скрипниченко О.В., Бурлака Я.І. та ін. – К., 1992.

        8. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності. – К., 2003.

        9. Лазуренко О. О. Програма, плани практичних занять, методичні вказівки та рекомендації до виконання контрольних робіт з дисципліни «Основи психології та педагогіки». – К, 2005

        10. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. – К., 2000.

        11. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник для самостійного вивчення. – К., 1999.

        12. Лозова В.І., Москаленко П.С., Троцко Г.В. Педагогіка. Навчально-методичний посібник. – К., 1993.

        13. Методичні рекомендації та завдання з курсу «Основи педагогіки» /укл. О.О. Лазуренко та ін. Вид. 2-е. – К., 2001.

        14. Пелеха Ю.І. Основи психології та педагогіки. Навчально-методичний посібник. – К., 1999.

Автори: ас., к.мед.н. Шустерман Т.Й., ас. Широков О.В.


Затверджено на засіданні кафедри

«____»_____________ 2015 року. Протокол № ________

Методична вказівка

до самостійної аудиторної та позааудиторної роботи

для студентів 1- го курсу спеціальностей

"Лікувальна справа", "Педіатрія",

"Медико –Профілактична справа" та "Стоматологія"

з дисципліни «Основи психології. Основи педагогіки».



Тема: Освіта в інших країнах світу. (2 години)

              1. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ:

надати студентам поняття про особливості навчання в різних країнах світу, та їх структуру.


              1. КОНКРЕТНІ ЦІЛІ НАВЧАННЯ:

Мати уявлення про особливості навчання в різних країнах світу

Знати поняття про освіту та самоосвіту; структуру, основні принципи, та спеціалізацію навчання в різних країнах світу.

Вміти розрізняти особливості загальної та професійної освіти; методи та форми навчання у різних країнах світу.


              1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:

СИСТЕМА ОСВІТИ АВСТРІЇ

Сиcтeмa вищої освіти Австрії поділяється на три сектори: університети і університети мистецтв; коледжі, у яких навчають викладачів та соціальних працівників; вищі школи.



Особливістю навчання в університетах Австрії є широкий профіль підготовки. Університет, як правило, дає загальні теоретичні знання. Практичні навички і здібності здебільшого виробляються у процесі трудової діяльності.

У навчальному плані регламентується обсяг навчального часу на обов’язкові дисципліни і дисципліни на вибір. Студент, ґрунтуючись на запропонованому плані, самостійно формує свою програму. Велику допомогу спочатку надає навчальна консультаційна служба. Дуже важливий і контакт з однокурсниками і студентами старших курсів.

Навчання в університеті починається зі вступного етапу, мета якого - допомогти студентам-першокурсникам освоїтися у вузі. У цьому їм допомагають старшокурсники. Принцип “волі навчання” вимагає від студентів гарної орієнтації в пропонованому факультетом навчальному матеріалі, самостійності й організованості.

Передбачене не тільки право вибору навчальних дисциплін, тем курсових та дипломних робіт, але й право здачі іспиту в термін, установлюваний тим, хто здає. Якщо дисципліну викладають декілька викладачів, студентові надається можливість вибору екзаменатора.



Навчальний процес

Навчальний рік поділяється на два семестри. Початок зимового семестру - 1 жовтня, літнього - 1 березня.

Тривалість навчання складає 8-12 семестрів. Однак у відведений термін укладаються лише 4% студентів. Реальна тривалість навчання перевищує встановлені терміни в півтора раза. Відсоток відрахованих студентів високий: на деяких факультетах успішно закінчує університет лише половина з тих, хто вступив.

Основу навчального процесу складають семінари та практичні заняття. На лекції припадає близько 25% навчального часу. Навчання в австрійських університетах підрозділяється на два етапи (на медичних факультетах - три етапи навчання) - базовий етап і етап спеціалізації. Кожен етап завершується іспитами - переддипломними наприкінці базового етапу і дипломними - по закінченні навчання.

На першому етапі даються фундаментальні наукові знання, здійснюється огляд наукових галузей, що належать до обраного наукового напрямку, а також суміжних наукових дисциплін.

Другий етап присвячений поглибленню в науково-теоретичну галузь і спеціалізації знань. Вивчаються також філософські, історичні і соціологічні аспекти, пов’язані з конкретною науковою галуззю. На другому етапі збільшується обсяг навчального часу, що відводиться на семінарські заняття і самостійну наукову працю, проводяться спеціалізовані дослідницькі семінари.

Знання студентів оцінюються по п’ятибальній шкалі: “дуже добре”, “добре”, “задовільно”, “досить”, “недостатньо”. Іспит вважається складеним, якщо отримано оцінку “досить”. При виведенні середнього балу за дипломні іспити ставиться “відмінно”, якщо більш ніж половина іспитів складені на “дуже добре” і немає оцінок нижче “добре”. Допускається перескладання іспитів до трьох разів, але і для цього потрібен дозвіл академічних органів.

На останньому курсі студенти пишуть дипломну роботу. Це може бути як теоретичне дослідження, так і експериментальний проект - аж до виконання конструкторських робіт.

По закінченні навчання випускникам присвоюється перший академічний ступінь: дипломованого інженера або магістра з філософії, права, соціальних наук, архітектури та деяким іншим напрямкам.

Поряд зі звичайними для нас лекціями і семінарами в Австрії прийняті й особливі форми занять. Наприклад, “просемінари”, на яких даються базові знання, вивчається спеціальна термінологія, студентам надається допомога в ознайомлені зі спеціальною літературою та ін. Або бесіди - дискусії і з’ясування у викладача незрозумілих моментів. Важливо згадати також спільну роботу над проектами. Під проектом розуміється реальна проблема, рішення якої вимагає міждисциплінарного підходу. При роботі над проектом студенти на практиці застосовують знання з різних галузей.

Прийняття нового Закону “Про навчання в університетах” у 1997 році призвело до перегляду напрямків підготовки, пов’язаного з новими потребами економіки, і скорочення фактичних термінів навчання. Розробка навчальних планів тепер є прерогативою навчальних комісій університетів. На федеральному рівні регламентовані лише загальні підходи до формування навчальних планів, порядок прийому до університетів, форми навчання, рамкові вимоги до проведення іспитів і підготовки наукових праць, порядок присудження академічних ступенів.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал