Історія розвитку психологічної науки. Основні тенденції розвитку психологічних явищ і знань у сучасному світі. (2 години)



Сторінка5/11
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема: Історія педагогічної науки. Актуальні ідеї сучасної освіти в Україні. (2 години)


  1. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: допомогти студентам засвоїти основні закономірності становлення та розвитку педагогічної думки в європейських державах, в тому числі й в Україні, збагатити їх знання відомостями про лікарів - визначних педагогів минулого і сучасності.



  1. КОНКРЕТНІ ЦІЛІ НАВЧАННЯ:

  • Мати уявлення про виникнення науки про виховання; значення педагогіки в житті людини та професійній діяльності лікаря.

  • Знати основні педагогічні концепції розвитку науки про виховання і освіту в різні епохи, зокрема, актуальні ідеї сучасної освіти в Україні та світі.

  • Вміти порівнювати й аналізувати погляди видатних філософів та педагогів у різні часи існування людства; стан розвитку педагогіки на рубежі XX- XXI ст.



  1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:

Потреба передачі досвіду від покоління до покоління з’явилася на самому ранньому етапі виникнення суспільства. Спочатку педагогічна думка існувала у вигляді окремих суджень - своєрідних педагогічних заповідей. їхньою темою були переважно правила поведінки і стосунки між батьками та дітьми. До того як зародилася писемність, ці судження мали усне побутування і до нашого часу дійшли у формі прислів’їв, приказок, крилатих словів.

Джерела народної педагогіки, як першого етапу розвитку педагогіки, знаходяться в казках, билинах, піснях, прислів’ях, приказках, народних прикметах тощо. Джерела педагогічної думки, як відображення практики навчання і виховання, виявляють у різних народів, насамперед у стародавніх пам’ятках писемності.


Історичний розвиток науково-педагогічного знання проходить кілька етапів:

I етап

Зародження педагогічних ідей у руслі

II етап

Формування педагогічних поглядів і теорій у рамках філософсько-педагогічних досягнень

III етап

Перехід від утопічних теорій до концепцій, заснованих на педагогічній практиці й експерименті

Питання навчання і виховання завжди цікавили письменників, філософів і вчених. Перші зародки педагогіки з’явилися у країнах Давнього Сходу (Єгипті, Китаї, Індії), де були зроблені серйозні спроби узагальнення досвіду виховання. У працях візантійських, східних філософів та мудреців можна знайти безцінні думки про виховання й навчання.

Найбільш розповсюджені в цих країнах були три типи шкіл: жрецькі (створювалися при храмах і готували служителів культур двірцеві (готували чиновників для потреб адміністративно-господарського керівництва) і військові (у яких готували військовослужбовців).

Розквіту педагогічна думка досягла у Стародавній І році і та Римі. Невипадково джерела теоретичної педагогіки знаходяться в працях видатних стародавніх філософів: Сократа (469-399 р. до н.е.), Платона (427-347 р. до н.е.) та Арїстотеля (384-322 р. до н.е.), які сформулювали основи вікової періодизації і розкрили етапи навчання і виховання людини, формування її особистості.

У Стародавній Греції існували дві системи виховання: спартанська й афінська. У спартанських школах діти рабовласників училися читанню, письму, лічбі і багато часу приділяли військово-фізичній підготовці, одержували музичну освіту. Особлива увага в спартанських школах приділялась умінню влучно і коротко відповідати на питання. Цим мистецтвом особливо славилися мешканці Лаконії (область Спарти), звідси і з’явився вислів “лаконічний стиль”. Афінська система освіти була більш повною і розвинутою. Виховання дівчат обмежувалося сферою домашнього виховання, а хлопчики з 7-ми років навчалися в платній і приватній школах. Навчалися основам грамоти, займалися музикою і співом, пізніше - гімнастикою. Юнаки зі знатних родин з 16-18-ти років продовжували навчання у гімназіях, де вивчали філософію, літературу, політику тощо.

Своєрідним підсумком розвитку грецько-римської педагогічної думки стала творчість давньоримського філософа і педагога Марка Квінтіліана (35-96 р.). Його праця “Освіта оратора” довгий час була основною книгою, у якій втілилися педагогічні ідеї й настанови і яку вивчали у всіх риторичних школах.

Період від падіння Римської імперії (V ст.) до перших революцій (XVI ст.) - епоха середньовіччя,ау сфері навчання і виховання - епоха панування церкви. У країнах Сходу школа відображала пануючі там релігійні ідеологію та світогляд (індуїзм, буддизм, іслам). У Західній Європі монополія церкви на освіту вбачається вже з простого перерахування існуючих у той час типів шкіл: церковні (при церковному приході), монастирські (при монастирях) і соборні, або кафедральні (при єпископських резиденціях). В усіх цих школах діти 7-15-ти років навчалися основам грамоти, релігійним догмам та співу псалмів і молитов.

Розвиток ремесел і торгівлі в XIII - XIV ст. призвів до появи цехових шкіл, у яких діти ремісників одержували початкову освіту. Інтереси феодалів у той час обслуговувала т.зв.лицарська система виховання. Основу цієї системи складали “сім лицарських чеснот”: верхівкова їзда, плавання, володіння списом, фехтування, уміння полювати, грати в шахи, займатися віршуванням чи грати на музичних інструментах.

Епоха Відродження (XV - XVI ст.) - відродження інтересу до античної культурної спадщини - характеризується гуманізацією навчання, відмовленням від суворої дисципліни, характерної для середньовічної школи. Педагогіка цієї епохи надавала великого значення стимулюванню жвавого інтересу учнів до знань і прагнула створити таку атмосферу навчання, що перетворила б його в радісний і цікавий процес для дітей. З цією метою стали широко використовуватися наочність усіх видів, уроки серед живої природи, екскурсії. В епоху Відродження з’являється новий тип загальної середньої освіти, що одержав назву “класичний”, який характеризувався вивченням латині і грецької мови, античної літератури і мистецтв. Навчальною установою була гімназія.

Ідеали виховання та навчання епохи Відродження представлені у романі Франсуа Рабле (1449-1553 рр.) “Гаргантюа і Пантагрюель”, у трактаті Еразма Роттердамського (1466-1536 рр.) “Про виховання дітей”, у низці творів Мішеля Монтеня (1533-1592 рр.) та багатьох інших яскравих мислителів і педагогів, в працях яких утілювалися педагогічні погляди гуманістичної освіченості філософів та вчених.

Весь період зародження педагогічних ідей і поглядів супроводжувався виникненням нових форм педагогічної думки, відновленням поглядів на природу і практику навчання та виховання людини. Тільки з XVII ст. педагогічна думка починає спиратися на дані; передового педагогічного досвіду. Так, німецький педагог Вольфганг Ратке (1571-1635 рр.) розробив змістовне поняття освіти і відповідну методологію, встановивши критерії педагогічних досліджень.

Саме тоді відбувається виділення педагогіки з філософії й оформлення її в наукову систему.

Педагогіка знайшла статус науки завдяки працям і авторитету видатного чеського педагогаЯна Амоса Коменського (1592-1670 рр.) який спробував привести в систему й обґрунтувати об’єктивні закономірності виховання і навчання. Він виклав свої основні ідеї в праці “Велика дидактика” (1654 р.), яка одержала світове визнання. Праця Я.А. Коменського освітлена вірою в розквіт людської особистості. Фундаментальною ідеєю педагога є узагальнення всіх знань, накопичених культурою та цивілізацією.

Я.А. Коменський вперше обґрунтував принципи навчання і виховання, створив чітку систему загального навчання (ідея “вчити всіх і всьому”), закликав починати навчання рідною, а не латинською мовою (як у середньовічній школі), розробив класно-урочний спосіб навчання, який і нині застосовується в багатьох країнах світу. Тому його називають засновником педагогічної науки.

У період з XVII - по XVIII ст. намітився етап генерування нових педагогічних ідей з дослідно-експериментальних, інноваційних для того часу шкіл.

В епоху Просвітництва цей факт історії розвитку педагогічної думки пов’язаний з іменами: Дж. Локка (1632-1704 рр.), Ж.Ж. Руссо, (1712-1778 рр.), І.Г. Песталоцці (1746-1827 рр.), И.Ф. Гербарта (1776-1841 рр.), Ф.В. Фребеля (1782-1852 рр.), В.А. Дистервега (1790-1866 рр.) та ін.

Англійський філософ та педагог Джон Локк зосередив головні зусилля на теорії виховання. У своїх “Роздумах про виховання” він виклав погляди на виховання джентльмена - людини, що поєднує освіченість з діловими якостями.

Французький просвітитель Жан Жак Руссо в трактаті “Еміль, або Про виховання” висунув ідею співвідношення розвитку і виховання, віддаючи перевагу саме розвитку.

Швейцарський педагог Йоган Генріх Песталощі обґрунтував ідею об’єднання навчання з працею і розробив рекомендації із системи сімейного виховання. У процесі розробки основ навчання пропонував орієнтуватися на знання психології.

У своєму творі “Виховання людини” німецький педагог Фрідріх Вільгельм Фребель сформулював закони виховання. Він вбачав призначення виховання у виявленні і розвитку творчого початку людини.

Німецький педагог-просвітитель Вільгельм Адольф Дистервег розробив багато положень з теорії педагогічної праці, зв’язків виховання і розумового навчання, подолання формалізму в навчанні.

Німецький філософ і педагог Йоган Фрідріх Гербарт обґрунтував нову модель уроку, систему розвиваючих вправ, вперше запропонував ідею навчання, що виховує. У відомому творі “Загальна педагогіка” наполягав на суверенності педагогічної науки, концентруючи увагу на методологічному інструментарії педагогіки як науки. Запровадив практичні способи морального виховання та багато в чому визначив подальший розвиток педагогіки.

Наступний етап у розвитку педагогічної науки пов’язаний зі збагаченням педагогічного знання в надрах філософії під впливом педагогічних трактатів, романів і творів. У результаті, філософи і вчені обговорювали проблеми взаємозв’язку теорії і практики навчання та виховання.

Інтенсивний розвиток педагогічної думки в XVIII - XIX ст. призвів до появи спеціальних навчальних закладів з підготовки педагогів. Таким чином, педагогіка сформувалася як навчальна дисципліна. Перші навчальні заклади з професійної підготовки вчителів з’явилися в Німеччині.

До середини XIX століття вплив філософії на розвиток педагогіки змінюється. На зміну вписування педагогічної проблематики в універсальні світоглядні схеми приходять філософські концепції виховання й навчання. Наприклад, Ф. Ніцше (1844-1900 рр.) виділяв проблему елітного виховання — геніїв, правителів, законодавців. їхня геніальність повинна була виявлятися не тільки в сфері мистецтв, наук, філософії, але і при твердженні життєвих цінностей У XIX ст. поряд із класичною середньою школою широкий розвиток набули реальні і професійні школи, у яких домінували предмети природничо-математичного циклу (т.зв. реальна освіта).

На початку XX ст. помітно зростає кількість педагогічних цен. трів, оживився обмін досвідом між вченими в національному і народному масштабі. Російська педагогіка цього періоду піщла шляхом розробки ідей виховання людини в новому суспільстві (післяреволюційного періоду). Кардинально була перетворена система утворення. Популярність педагогіці принесли С.Т Шацькиц (1878-1934 рр.),А.С. Макаренко (1888-1939 рр.), В.А. Сухомлинсь- кий (1918-1970 рр.) та ін.

Історія української педагогіки, як і будь-якої іншої, розкриває перевірені віками і тисячоліттями ефективні шляхи формування народної духовності, національної свідомості, народної моралі та світогляду (М.С. Грушевський, Г.С. Сковорода, Т.Г. Шевченко, І.Я. Франко та ін.). Високий рівень історико-педагогічних знань унеможливлює сходження сучасної педагогіки нанівець, як це було в роки культу особи та застою. Скарбами історії педагогіки мають оволодівати насамперед студенти вищих навчальних закладів - майбутні вчителі, лікарі - всі ті, чия професія так чи інакше пов‘язана з людиною, які без ґрунтовних історико-педагогічних знань не можуть бути повноцінними представниками національної інтелігенції.

У XX ст. система освіти в розвинутих країнах набула деяких загальних рис при одночасному збереженні своєрідності, обумовленої національними традиціями.



У зарубіжній педагогіці існує багато різноманітних течій: філософські напрямки (екзистенціалізм, неотомізм, прагматизм, неопозитивізм); психолого-педагогічний напрямок (експериментальна педагогіка), соціальний напрямок (педагогіка “ноосфери”) та ін.


  1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ДО ЗАНЯТТЯ:

  1. Коли виникла наука про виховання?

  2. Які країни і чому слід вважати прабатьківщиною освіти?

  3. Яка мета і зміст спартанської системи виховання?

  4. Яка мета і зміст афінської системи виховання?

  5. Характерні риси виховання і освіти епохи середньовіччя?

  6. Що таке “лицарське виховання”?

  7. Які особливості виховання й освіти в епоху Відродження?

  8. Яка мета та зміст “класичної” освіти?

  9. Яка мета та зміст “реальної” освіти?

  10. Чи пам'ятаєте ви, коли з‘явились перші вищі навчальні заклади на території східних слов‘ян?

  11. Яку специфіку мало навчання в Острозькій (1576 р.) та Києво- Могилянській (1615 р.) академіях?

  12. Яких видатних вчених-педагогів, освітніх діячів України ви знаєте?

  13. Які традиції навчання і виховання епохи українського Відродження необхідно творчо відновлювати в сучасній педагогіці?

  14. Які особливості педагогічної діяльності К.Д. Ушинського ви пам‘ятаєте?

  15. У чому полягає специфіка педагогічних поглядів A.C. Мака- ренка?

  16. Яку роль відіграє педагогічна діяльність В.О. Сухомлинського?

  17. Які існують проблеми розвитку національної системи освіти та виховання у сучасних умовах розвитку суспільства ?

  18. Які існують основні теорії педагогіки в зарубіжних країнах?

  19. Яка мета і зміст римської системи виховання?




  1. СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ:

Підготувати повідомлення на за одною з тем:

  • Основні ідеї видатних філософів та педагогів (за вибором).

  • Від Я.А.Коменського до А.С.Макаренка.

  • Ідеї А.С.Макаренка в системі психолого-педагогічних проблем виховання.

  • Писемні пам’ятки педагогічної думки Княжої доби.

  • Проблема “Людина і навколишнє середовище” на сучасному етапі історичного розвитку.

  • Духовний світ давніх греків як приклад виховання сучасних моральних цінностей.

  • Внесок лікарів у розвиток педагогічної науки.

Виконати завдання:

  1. Прочитайте “Повчання дітям” Володимира Мономаха. За змістом прочитаного визначте сутність виховання в державі Київська Русь.

  2. Випишіть основні правила Я.Корчака (1878-1942 pp.) за працею “Як любити дітей?”

  3. Із статті Софії Русової “О.Декролі” випишіть положення, що характеризують педагогічну діяльність бельгійського лікаря-педагога.

  4. Із збірки народних прислів'їв та приказок випишіть такі, що стосуються виховання та навчання.

  5. Зробіть порівняльний аналіз поглядів педагогів минулого на мету виховання на різних етапах розвитку людства.



  1. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:

1. В якій групі вказані всі галузі педагогіки, що складають систему педагогічних наук:

а) філософія, соціологія, шкільна гігієна, психологія, анатомія, фізіологія;

б) основи педагогіки, дидактика, теорія виховання, школознавство;

в) педагогічна психологія, педагогічна соціологія, театральна педагогіка, виправно-трудова педагогіка, військова педагогіка;

г) загальна педагогіка, вікова педагогіка, спеціальна педагогіка, методика викладання окремих дисциплін, історія педагогіки, порівняльна педагогіка;

д) педагогіка профосвіти, педагогіка шкіл подовженого дня, педагогіка шкіл-інтернатів, педагогіка вищої школи.



2. Який документ складається на основі навчального плану;

а) річний план роботи закладу;

б) розклад занять;

в) тематичний план роботи педагога;

г) план виховної роботи педагога, куратора;

д) правильної відповіді немає.



3. До якої групи входять словесні методи навчання:

а) бесіда, робота з книгою, лекція;

б) робота з контурними картами, ілюстрування, демонстрування;

в) розповідь, пояснення, лекція, бесіда, дискусія, диспут;

г) робота з книгою, лабораторні роботи, ілюстрування;

д) правильної відповіді немає.



7. ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ:

Джерела педагогіки Екзистенціалізм Історія педагогіки

Неопозитивізм Неотомізм Прагматизм
8. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

        1. Загальна психологія. /За заг. ред. Максименка С.Д. – К., 2000.

        2. Загальна психологія./За заг. ред.. акад. С.Д. Максименка. Підручник. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – Вінниця:Нова книга 2004.

        3. Лазуренко О.О. Основи психології: навчально-методичний посібник. – К., 2002.

        4. Лазуренко О.О. Навчально-методичні вказівки з організації та проведення самостійної позааудиторної роботи студентів з курсу «Основи психології та педагогіки». – К.- Ніжин, 2005.

        5. Лазуренко О.О. Основи психології та педагогіки. Навчально-методичний комплекс. – Київ, 2011.

        6. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – Видання 2-ге перероблене та доповнене. – К., 2004.

        7. Максименко С.Д., Євтух М.Б., Цехмістер Я.В., Лазуренко О.О. Психологія та педагогіка. – Київ, 2012.

        8. Максименко С.Д., Євтух М.Б., Коваленко В.В., Цехмістер Я.В., Лазуренко О.О. Психологія та педагогіка. /За ред.. С.Д. Максименка. – Київ, 2013.

        9. Максименко С.Д. Психологія особистості. – К., 2008.

        10. Психологія і педагогіка / За ред. С.Д.Максименка. – Вінниця, 2007.

        11. Фіцула М.М. Педагогіка. – Тернопіль, 1997.


Додаткова:

              1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи: курс лекцій. – К., 1993.

              2. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. – К. Здоров‘я. 1994.

              3. Галузинський В.М., Євтух М.З. Педагогіка (теорія та історія). – К., 1995.

              4. Грехнів В.С. Культура педагогічного спілкування. – К., 1990.

              5. Данилюк І.В. Історія психології в Україні. Західні регіони. – К., 2002.

              6. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г. Практикум з педагогіки. – К., 1996.

              7. Комплексне вивчення психології та педагогіки. Вступ до психології та педагогіки. Навчальний посібник. За ред. Скрипниченко О.В., Бурлака Я.І. та ін. – К., 1992.

              8. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності. – К., 2003.

              9. Лазуренко О. О. Програма, плани практичних занять, методичні вказівки та рекомендації до виконання контрольних робіт з дисципліни «Основи психології та педагогіки». – К, 2005

              10. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. – К., 2000.

              11. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник для самостійного вивчення. – К., 1999.

              12. Лозова В.І., Москаленко П.С., Троцко Г.В. Педагогіка. Навчально-методичний посібник. – К., 1993.

              13. Методичні рекомендації та завдання з курсу «Основи педагогіки» /укл. О.О. Лазуренко та ін. Вид. 2-е. – К., 2001.

              14. Пелеха Ю.І. Основи психології та педагогіки. Навчально-методичний посібник. – К., 1999.

Автори: ас., к.мед.н. Шустерман Т.Й., ас. Широков О.В.


Затверджено на засіданні кафедри

«____»_____________ 2015 року. Протокол № ________

Методична вказівка

до самостійної аудиторної та позааудиторної роботи

для студентів 1- го курсу спеціальностей

"Лікувальна справа", "Педіатрія",

"Медико –Профілактична справа" та "Стоматологія"

з дисципліни «Основи психології. Основи педагогіки».



Тема: Розвиток особистості в процесі виховання і навчання. Психологічна характеристика вікових етапів розвитку особистості. (2 години)


  1. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: з’ясувати рівень засвоєння студентами основних етапів розвитку особистості, розкрити зв’язок розвитку особистості із формуванням наукового світогляду лікаря.

2. КОНКРЕТНІ ЦІЛІ НАВЧАННЯ:

- Мати уявлення про рівні розвитку особистості в онтогенезі, спадковість та показники фізичної і соціальної зрілості особистості.

- Знати поняття розвитку особистості, періодизацію психічного розвитку і формування особистості в процесі виховання і навчання.

- Вміти пояснити значення виховання і освіти у формуванні особистості; вміти враховувати вікові особливості у навчально-виховному процесі та лікарській діяльності.



  1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:

Розвиток людини включає кількісні та якісні зміни в анатомофізіологічній будові тіла, в удосконаленні її нервової системи і психіки, пізнавальних здібностей, у збагаченні світогляду, суспільно-політичних переконань, моралі. Це процес становлення і формування особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких цілеспрямоване навчання і виховання відіграє провідну роль.
Напрямки розвитку: анатомо-фізіологічний, психічний, соціальний.
Теорії розвитку особистості:

  • біогенетичний напрям;

  • соціогенетичний напрям;

  • психогенетичний напрям.

До зовнішніх факторів розвитку належать: середовище, суспільне виховання; до внутрішніх - спадковість, біологічні задатки, самовиховання тощо. Індивідуальним є процес оволодіння уміннями й навичками, досвідом продуктивної праці, самовдосконалення.


Основні закономірності процесу розвитку:

  • послідовність;

  • необоротність;

  • стрибкоподібний характер.

Поняття "розвиток”, “формування , “виховання людини тісно пов'язані. Адже особистість це не сума окремих сторін, а поєднання компонентів і властивостей, притаманних індивіду.

Під розвитком особистості розуміється дія притаманних людині та суспільству філософських, соціальних, біологічних закономірностей.

Під формуванням особистості розуміються ті якості і властивості, що виникають в результаті розвитку.

Під вихованням розуміється процес цілеспрямованого формування певних властивостей особистості на основі закономірностей розвитку та суспільства.

Знання закономірностей розвитку і формування особистості дозволяє ставити завдання виховання і реалізувати їх.

Під факторами формування особистості розуміють ті суперечності, що стають рушійною силою її розвитку.

Виховання виступає фактором формування певних якостей особистості.

Рушійними силами формування особистості є суперечності, що проявляються в біологічних і соціальних закономірностях розвитку людини.

На основі цього можна виділити дві групи факторів формування особистості: біологічні і соціальні.

Серед біологічних факторів найважливішим є спадковість. Це відновлення у нащадків біологічної подібності. Завдяки спадковості, людина зберігається як природна істота. Спадковість визначає будову мозку та тіла, колір волосся та очей, зовнішній вигляд, властивості нервової системи, а також деякі хвороби. Спадковість, як фактор формування властивостей особистості, знаходиться в залежності від соціального впливу, від соціальних умов життя людини.

До біологічних факторів належить також період внутрішньоут- робного розвитку дитини і перші місяці після народження й піклування про власне здоров’я.

Соціальні фактори формування особистості визначаються соціальним положенням людини в суспільстві, її активністю та відношенням до праці, інших людей, до самої себе.

у групі цих факторів можна виділити: навчання та виховання, освіту й культуру, працю, науку, сім’ю, літературу, мистецтво тощо.

Особливість цих факторів полягає в тому, що вони створюють можливість розвитку. А як особистість використовуватиме їх, буде залежати від неї самої.

У середовищі людина соціалізується. Соціалізація - процес двосторонній. З одного боку індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, властиві суспільству, а з іншого - активно входить у систему соціальних зв‘язків і набуває соціального досвіду.

Особливим фактором формування особистості є виховання.

Вікова періодизація - поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові періоди, що вимірюються роками. Межі вікових періодів відносно рухливі. Кожній віковій групі характерні певні анатомофізіологічні, психічні та соціальні властивості, які називаються віковими особливостями. У кожній віковій групі є значні індивідуальні відмінності, які визначаються природними задатками, різними життєвими умовами і вихованням. Ці особливості називаються індивідуальними.


Кожен віковий період висуває свої педагогічні проблеми;

Новонародженість


виховання зводиться в основному до фізичного розвитку дитини і піклування про її здоров'я; важливим завданням є створення умов для активного функціонування органів чуття, що забезпечує розвиток нервової системи, мозку

Немовлячий період


виховуючий, освітній, навчаючий вплив здійснюють на дитину дії з предметами, спілкування з дорослими; завдання виховання полягає у забезпеченні можливості всіх пізнавальних процесів

Раннє дитинство


від виховання залежить засвоєння моральних норм, вимог, якими оволодіває дитина; завдання - забезпечити різнобічну діяльність, різноманітні форми спілкування, що сприяє розвитку самостійності

Дошкільний період


фізичний розвиток передбачає охорону здоров'я, розвиток рухових вмінь; розумове виховання формує систему уявлень про навколишній світ, інтелектуальні вміння; в моральному вихованні, спираючись на наслідування, формуються моральні норми, відношення до людей, до себе; естетичне виховання сприяє розвитку творчих сил дитини, формує естетичний смак

Молодший шкільний вік

Цілеспрямоване виховання здійснюється в процесі учбової діяльності; важливо формувати особливості особистості

Підлітковий вік

найважливішими умовами результативності виховних впливів є їх відповідність думкам, пережинанням і почуттям підлітків

Юнацький вік

головним є проблема формування життєвої позиції, світогляду, переконань; проблема вираження своїх почуттів, тощо

Період зрілості

виховання здійснюється в продуктивній діяльності; проблема виховання власних дітей; Проблема необхідності для інших

Період старіння

прийняття свого життєвого шляху як єдино можливого; переоцінка цінностей минулого; виникнення цілісності особистості

Виділяють ряд показників (критеріїв) соціальної зрілості людини:

  • рівень знань, вмінь, навичок;

  • моральність особистості;

  • активність особистості;

  • культура особистості;

  • розвиток вольових якостей особистості;

  • рівень розвитку мислення;

  • рівень розвитку здібностей;

  • рівень ставлення до праці,

    1. навчання;рівень розвитку вищих почуттів (моральних, інтелектуальних,, естетичних тощо) тощо.

РОЗВИТОК, ВИХОВАННЯ, ФОРМУВАННЯ

ПРОЦЕС

Становлення особистості, безперервного руху зміни і вдосконалення її фізичних та духовних сил; відбувається на основі природжених особливостей індивіда у взаємодії з середовищем

РУШІЙНІ СИЛИ

Діалектичні суперечності між рівнем вимог до учня наявними його можливостями

ФАКТОРИ

Біологічні (спадкові); соціальні (умови, оточення); цілеспрямоване виховання і особиста діяльність людини

ЗАКОНОМІРНОСТІ

Єдність розвитку, виховання і навчання; відповідае навчально-виховного процесу рівневі розвитку



  1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ДО ЗАНЯТТЯ:

  1. Що належить до зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку особистості?

  2. Що таке формування особистості?

  3. Що таке фактори формування особистості?

  4. У чому полягає особливість соціальних факторів формування?

  5. У чому полягає особливість біологічних факторів формування?

  6. У чому полягають педагогічні проблеми у виховані різних вікових груп?

  7. Які існують основні показники фізичної та соціальної зрілості людини?

  8. Що таке задатки? Чи передаються вони спадково?

  9. Яка роль задатків у спадковості інтелектуальних якостей?

  10. Як впливає на розвиток особистості виховання?

  11. Для чого необхідно враховувати вікові властивості у навчально-виховному процесі? Поясніть.

  12. Що таке індивідуальні властивості розвитку особистості і які існують погляди на їх врахування у навчально-виховному процесі?

  13. Яка існує залежність між віком особистості та темпами його духовного розвитку?

  14. У чому полягає сутність нерівномірності розвитку? Наведіть приклади.

  15. Як впливає оточення на розвиток особистості?

  16. Як впливає діяльність на розвиток особистості?

  17. Чи можна стверджувати, що спадковість не залежить від соціальних умов життя? Обґрунтуйте свою відповідь.

  18. Чи завжди соціальні умови життя призводять до формування бажаних властивостей особистості? Чому?

  19. Як ви розумієте поняття “соціальна зрілість”? Які, на вашу думку, показники соціальної зрілості?

  20. Чи залежить розвиток від активності особистості? Як?

  21. Чи вважаєте ви себе всебічно розвиненою особистістю? Поміркуйте.




  1. СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ:

Підготувати повідомлення та одну з тем (за вибором):

  • Психолого-педагогічні особливості віку новонародженості.

  • Психолого-педагогічні особливості немовлячого періоду та раннього дитинства.

  • Психолого-педагогічні проблеми дошкільного та молодшого шкільного віку.

  • Психолого-педагогічні проблеми підліткового та юнацького віку.

  • Психолого-педагогічні аспекти періоду зрілості.

  • Психологія старіння.

  1. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:

1. Що складає основу педагогічної періодизації розвитку особистості:

а) фізичний розвиток;

б) психічний розвиток;

в) умови виховання;

г) властивості нервової системи;

ґ) соціальний досвід?

2. Дайте визначення спадковості. Які належать відносяться до спадкових:

а) особливості інтелектуальної діяльності;

б) властивості характеру;

в) тип нервової діяльності, темперамент;

г) здібності;

ґ) колір очей, волосся;

д) соціальний досвід;

е) деякі хвороби.

3. Що називається формуванням особистості:

а) цілеспрямований процес формування необхідних поглядів та якостей;

б) становлення людини як соціальної істоти, що проходить в результаті розвитку та виховання;

в) кількісні та якісні зміни організму, що відбуваються в процесі життя особистості?




  1. ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ:

Акселерація Всебічний розвиток особистості Дорослість

Зрілість особистості Молодший шкільний вік Підлітковий вік

Розвиток особистості Розумовий розвиток Сенситивний вік

Соціалізація особистості Формування особистості Цикл життєвий

Юнацький вік


  1. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

        1. Загальна психологія. /За заг. ред. Максименка С.Д. – К., 2000.

        2. Загальна психологія./За заг. ред.. акад. С.Д. Максименка. Підручник. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – Вінниця:Нова книга 2004.

        3. Лазуренко О.О. Основи психології: навчально-методичний посібник. – К., 2002.

        4. Лазуренко О.О. Навчально-методичні вказівки з організації та проведення самостійної позааудиторної роботи студентів з курсу «Основи психології та педагогіки». – К.- Ніжин, 2005.

        5. Лазуренко О.О. Основи психології та педагогіки. Навчально-методичний комплекс. – Київ, 2011.

        6. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – Видання 2-ге перероблене та доповнене. – К., 2004.

        7. Максименко С.Д., Євтух М.Б., Цехмістер Я.В., Лазуренко О.О. Психологія та педагогіка. – Київ, 2012.

        8. Максименко С.Д., Євтух М.Б., Коваленко В.В., Цехмістер Я.В., Лазуренко О.О. Психологія та педагогіка. /За ред.. С.Д. Максименка. – Київ, 2013.

        9. Максименко С.Д. Психологія особистості. – К., 2008.

        10. Психологія і педагогіка / За ред. С.Д.Максименка. – Вінниця, 2007.

        11. Фіцула М.М. Педагогіка. – Тернопіль, 1997.


Додаткова:

              1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи: курс лекцій. – К., 1993.

              2. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. – К. Здоров‘я. 1994.

              3. Галузинський В.М., Євтух М.З. Педагогіка (теорія та історія). – К., 1995.

              4. Грехнів В.С. Культура педагогічного спілкування. – К., 1990.

              5. Данилюк І.В. Історія психології в Україні. Західні регіони. – К., 2002.

              6. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г. Практикум з педагогіки. – К., 1996.

              7. Комплексне вивчення психології та педагогіки. Вступ до психології та педагогіки. Навчальний посібник. За ред. Скрипниченко О.В., Бурлака Я.І. та ін. – К., 1992.

              8. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності. – К., 2003.

              9. Лазуренко О. О. Програма, плани практичних занять, методичні вказівки та рекомендації до виконання контрольних робіт з дисципліни «Основи психології та педагогіки». – К, 2005

              10. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. – К., 2000.

              11. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник для самостійного вивчення. – К., 1999.

              12. Лозова В.І., Москаленко П.С., Троцко Г.В. Педагогіка. Навчально-методичний посібник. – К., 1993.

              13. Методичні рекомендації та завдання з курсу «Основи педагогіки» /укл. О.О. Лазуренко та ін. Вид. 2-е. – К., 2001.

              14. Пелеха Ю.І. Основи психології та педагогіки. Навчально-методичний посібник. – К., 1999.

Автори: ас., к.мед.н. Шустерман Т.Й., ас. Широков О.В.


Затверджено на засіданні кафедри

«____»_____________ 2015 року. Протокол № ________

Методична вказівка

до самостійної аудиторної та позааудиторної роботи

для студентів 1- го курсу спеціальностей

"Лікувальна справа", "Педіатрія",

"Медико –Профілактична справа" та "Стоматологія"

з дисципліни «Основи психології. Основи педагогіки».





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал