Історія розвитку психологічної науки. Основні тенденції розвитку психологічних явищ і знань у сучасному світі. (2 години)



Сторінка4/11
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема: Психологічні теорії пам’яті (асоціативна, діяльнісна, фізіологічна та біохімічна), мислення (теорії І. М. Сєчєнова, Л. С. Виготського, С. Л. Рубінштейна, П. Я. Гальперіна, Г. С. Костюка) та емоцій (теорії Ч. Дарвіна, Джеймса-Ланге, Кеннона-Барда та ін.).

(2 години)




  1. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: ознайомити студентів із псіхологічними теоріями пам'яті, міслення та емоцій, показати їх роль у перебігу психічних процесів та станів індивіда. сформувати вміння користуватися провідними положеннями в процесі вивчення психологічних дисциплін.

  2. КОНКРЕТНІ ЦІЛІ НАВЧАННЯ:

  • Мати уявлення про психологічну теорію пам’яті, міслення та емоцій, значення цих процесів у житті та діяльності людини.

  • Знати визначення пам’яті, міслення та емоцій, характеристику основних ознак, основні підходи щодо класифікації; індивідуальні особливості та розвиток пам’яті, в різних теоріях. Вміти орієнтуватись в психологічних теоріях цих процесів.

  1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:

Вже у сиву давнину люди надавали велике значення пам’яті. У різні епохи її роль була неоднакова. У стародавні часи, коли людство ще не володіло писемністю, вимоги до стійкості і точності запам’ятовування і збереження минулого досвіду були особливо високими. Тепер же такий розвиток пам’яті, як здібність, потрібно майже буквально відновлювати, бо сприйняте раніше вже не сприймається нині. Та це й неможливо. Різко зріс обсяг інформації, яку доводиться засвоювати сучасній людині. У зв’язку з цим змінилися вимоги, що висуваються до навчання.

Відомо, що пізнання людиною об’єктивної дійсності - це відображення цієї дійсності в її мозку. Воно відбувається в різних формах: у формі відчуттів, сприймань, уявлень, думок. Однією з таких форм відображення. Тобто пізнання людиною об’єктивної дійсності, є пам’ять. Вона виявляється, по-перше, в закріпленні і зберіганні людиною даних свого пізнання дійсності, по-друге, в поновленні, відтворенні даних цього пізнання в нових умовах. Так, часто ми впізнаємо предмети, які колись бачили, згадуємо події, свідками яких були і т.д.



Пам’ять - закріплення, збереження в мозку того, що відбувалося в минулому досвіді людини. Вона є одним із феноменів розумової діяльності людини. Пам’ять - головна характеристика психічного життя людини, яка забезпечує єдність і цілісність її як особистості.

Зауважимо, що пам’ять не існує окремо від інших форм психічного життя людини. Вона нерозривно пов’язана з ним, будучи однією з сторін єдиної аналітико-синтетичної роботи нашого мозку. Невід’ємною умовою запам’ятовування тих чи інших об’єктів є їх сприймання, розуміння, уважне до них ставлення.

Пам’ять ґрунтується на здатності мозку закріплювати, зберігати і відновлювати сліди минулих вражень. Ця здатність мозку і виявляється в процесах пам’яті.

Остання має дуже важливе значення в житті і діяльно людей. Про це свідчить вже той факт, що будь-яка діяльність людини здійснюється з участю попереднього досвіду, на основі раніше набутих знань, умінь та навичок. Крім того, вона є також необхідною умовою нагромадження людиною свого власного досвіду, бо все нове набувається нею на основі її минулого досвіду. Тим самим пам’ять г необхідною умовою всього психічного розвитку людини.

Нагромадження досвіду - головна функція пам’яті. Відомий фізіолог І.М. Сєченов писав, що пам’ять лежить в основі всього психічного розвитку людини. Без пам’яті, відчуття і сприймання людина зникає безслідно, вона навічно залишилася б у стані новонародженого. Кожне відчуття і сприймання переживалось би людиною як нове, вперше, що виникло. Без пам’яті стало б неможливим мислення.

І.М. Сєченов вважав пам’ять “головною умовою психічного життя”, “наріжним каменем психічного розвитку”.



Фізіологічною основою пам’яті є утворення, збереження й актуалізація тимчасових нервових зв’язків у корі головного мозку. Вперше в історії науки фізіологічні процеси, що лежать в основі пам’яті, дослідив І.П. Павлов у своєму вченні про вищу нервову діяльність.

У різних видах діяльності переважають ті чи інші види психічної активності, кожен із яких може виявлятися у відповідних рухах, почуттях, образах, думках. В залежності від характеру цієї домінуючої активності розрізняють такі види пам’яті образну, сло- весно-логічну, емоційну та рухову.



Образна пам'ять - це пам’ять на різні конкретні образи. На кожному кроці ми уявляємо собі людей, з якими зустрічались раніше, відтворюємо образи тварин, рослин, різні фізичні явища (наприклад, образ грози, місячної ночі), різні події та ситуації свого власного життя.

Залежно від того, яким аналізатором сприймаються об’єкти при їхньому запам’ятовуванні, образна пам’ять буває зоровою, слухо- вою, дотиковою, нюховою тощо. Кожен із цих видів пам’яті розвивається в зв’язку з специфічними умовами практичної діяльності.



Образна пам’ять має велике значення в нашому житті. Наше чуттєве пізнання, зафіксоване в образах пам’яті, є джерелом наших знань про зовнішній світ. Вона досягає найбільшого розвитку в людей “художніх” професій - художників, композиторів, дегустаторів. У художників добре розвинута зорова пам’ять.

Словесно-логічна пам'ять виявляється н запам'ятовуванні і відтворенні різних видів словесно-оформленого матеріалу. Змістом її є наші думки, висловлені в слонах. Відомо, що думки не існують без мови, тому пам’ять на них і називають не просто логічною, а словесно-логічною. Вона базується на сумісній діяльності двох сигнальних систем, де головна роль належить другій сигнальній системі. Нею людина користується постійно, їй належить провідна роль у засвоєнні знань учнями.

Рухова пам’ять - це запам’ятовування, збереження і відтворення людиною різних рухів і їх систем. Це є ті рухи, які бувають необхідні при засвоюванні умінь та навичок малювати, писати, їздити на велосипеді, стріляти в ціль і т.д. Без пам’яті на рухи здійснення відповідних дій ми б були змушені кожен раз вчитися спочатку. Вона також має велике значення і в спортивній діяльності. Так, спортсмени при виконанні фізичних вправ або рухових дій повинні зберігати величезну кількість рухової інформації, за допомогою якої повніше використовуються резервні можливості спортсмена.

Емоційна пам’ять - це пам’ять на почуття. Завдяки їй, людина здатна співчувати, переживати. Відомо, що безпредметних емоцій не буває. Ця пам’ять характеризується широтою узагальнення і більшою міцністю, ніж словесно-логічна пам’ять.

Залежно від тривалості закріплення і збереження матеріалу пам’ять поділяють на короткочасну і довготривалу. Окремо виділяють ще один вид пам’яті - оперативну.



Короткочасна пам'ять - запам’ятовування на короткий строк, іноді після одноразового і дуже короткого сприйняття. Вона є ніби відлунням щойно сприйнятого. Якщо умови сприятливі, то образи її закріплюються і стають надбанням довгочасної пам’яті. Отже, короткочасна пам’ять - це своєрідний “пропускний пункт”, через який проходить уся інформація, значна частина якої залишається в довгочасній пам’яті.

Довготривала пам'ять це збереження матеріалу, частіше всього багаторазового повторення. Вона не вимагає якогось додаткового роз’яснення.

Оперативна пам‘ять - це особливий тип пам’яті, функціонування якого побудоване на сполученні інформації, що надходить із довгочасної і короткочасної пам’яті при розв’язанні певного завдання. Вона є досить тривалим і безперервним психічним процесом, у якому операції запам’ятовування, збереження, відтворення та забування увесь час чергуються та переплітаються одна з одною. Вона відіграє важливу роль у діяльності оператора, пілота, авіадиспетчера і т.д. Отже, оперативна пам’ять, за твердженням деяких вчених, має “діловий” характер.

Залежно від мети діяльності пам’ять може бути мимовільна і довільна.



Мимовільна пам‘ять - це запам’ятовування, що виникає ніби саме по собі, без визначення спеціальної мети на запам’ятовування. Мимовільне запам’ятовування не є спеціально цілеспрямованою дією.

Довільна пам‘ять - це намічене заучування або пригадування чогось. Вона проявляється тоді, коли людина має певні мотиви, ставить перед собою певну мету щось запам’ятати і використовує спеціальні прийоми для досягнення цієї мети.

Всі види пам’яті взаємно пов’язані між собою і взаємно обумовлені. Щоправда, в одних проявах пам’яті на передній план виступає один її вид, в інших - другий. Однак у різних людей часто той або інший вид пам’яті переважає над другим.

У пам’яті виділяють наступні головні процеси: запам’ятовування, збереження, відтворення та забування.

Запам’ятовування - один з головних процесів пам’яті, який полягає в закріпленні образів сприймання, уявлень, думок, дій, переживань і зв’язків між ними. Це - основа нагромадження, збереження і відтворення пізнавальної інформації. Воно буває мимовільним і довільним. Останнє здійснюється завдяки зусиллям суб’єкта, що пізнається. Крім того, залежно від ступеня розуміння запам’ятованого матеріалу, запам’ятовування може бути механічним, смисловим або логічним

Етапи логічного запам‘ятовування:



Збереження - це утримання в пам’яті знань, одержаних в процесі запам’ятовування. Зберігається в пам’яті матеріал значимий, багаторазово повторений, той, який постійно використовується в діяльності, добре зрозумілий і з настановою “запам’ятати надовго”.

Усвідомлення мети запам'ятовування

Розуміння смислу матеріалу

Аналіз матеріалу

Виявлення найбільш суттєвих думок

Узагальнення

Запам'ятовування узагальненого матеріалу

Відтворення — показник запам’ятовування, закріплення і разом з тим він є наслідком цих процесів. Відтворення є доказом наявності запам’ятовування. Відтворюється лише те, що свого часу запам’яталось і збереглось. Воно нерозривно пов’язане з мовою.

Розрізняють передусім такі види відтворення: впізнання і згадування.

Впізнання - це відтворення якого-небудь об’єкта в умовах його повторного сприймання. Впізнання здійснюється мимовільно. Але воно може набувати і довільного, цілеспрямованого характеру. Впізнання є повним і неповним.

Більш складною формою відтворення є згадування. Воно не вимагає повторного сприймання запам’ятованих матеріалів, а відтворюється.

Одним із видів відтворення є спогади. Спогади - це локалізовані в часі і просторі відтворення образів нашого минулого в тій послідовності, в якій вони відбувалися.

Своєрідним антиподом запам’ятовування є забування. Воно так само універсальне, як і запам’ятовування.



Забування - процес, що відбувається в пам’яті і виявляється у втраті чіткості відтворення подій, фактів, зменшенні обсягу запам’ятованого. Воно буває тимчасовим і тривалим. Крім того, воно залежить від часу. Забування є особливо інтенсивним у перші 48 годин після заучування чогось або сприйняття і залежить від утримання матеріалу, його усвідомлення та обсягу. Крім того, за перші 9 годин губиться близько 2/3 засвоєної інформації повторювати вивчене слід не тоді, коли воно вже забуте, а на початковій стадії забування.

Індивідуальні відмінності пам'яті особистості виявляються швидкості і точності запам’ятовування, тривалості збереження запам’ятованого і в обсязі пам’яті. Вони виявляються також у тому, яким чином людина краще запам’ятовує, тобто у типові пам’яті. У психології розрізняють такі типи пам’яті: наочно-образний, словесно-логічний і змішаний.\

  1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ДО ЗАНЯТТЯ:

  1. Охарактеризуйте найважливіші особливості пам’яті як пізнавального процесу.

  2. Якою є роль пам’яті в психічному житті людини?

  3. Що є фізіологічною основою пам‘яті?

  4. Які вам відомі різні психологічні теорії та механізми пам’яті?

  5. Якою є природа асоціації?

  6. Охарактеризуйте основні процеси пам’яті.

  7. Що таке запам‘ятовування і які його основні види?

  8. Розкажіть про смислове і механічне запам’ятовування та їх місце і роль у засвоєнні знань.

  9. Розкрийте основні умови успішного довільного запам‘ятовування.

  10. Що таке відтворення, його види та роль у процесі засвоєння знань?

  11. Що таке забування, які його причини?

  12. Як запобігати забуванню важливого матеріалу?

  13. За якими принципами пам’ять поділяють на різновиди?

  14. Охарактеризуйте види пам‘яті.

  15. У чому полягає відмінність між короткочасною та оперативною пам’яттю?

  16. Вкажіть, який вид пам‘яті є провідним для лікаря?

  17. Якими є головні умови продуктивного запам’ятовування?

  18. Чи можна стверджувати, що ефективність запам‘ятовування зростає з кількістю повторень?

  19. У чому полягають індивідуальні відмінності пам’яті?

  20. Назвіть відомі вам розлади пам’яті.




  1. СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ:

1. Поясніть, в якій групі студенти краще запам’ятають матеріал і чому?

У двох групах студентів провели нове практичне заняття. У першій групі повідомили, що матеріал заняття буде перевірятися на іспиті наприкінці сесії. У другій групі такого повідомлення не зробили. В обох групах перевірили матеріал через два тижні.



2. Поясніть, чому багато людей для кращого запам‘ятовування вдаються до коротких записів. Чому такий спосіб сприяє кращому запам‘ятовуванню матеріалу?

3. Чим пояснити, що студент, який вчить матеріал лише для того,

щоб скласти іспит з психології, швидко його забуває?


  1. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:

  1. Яке з наведених нижче визначень пам'яті є найбільш повним і правильним:

Пам’ять - це:

а) збереження раніше набутих вражень;

б) основна умова набуття людського досвіду;

в) створення в голові людини образів раніше сприйнятого;

г) збереження, запам’ятовування і відтворення раніше сприйнятого?

2. В якому з рядків дано правильну класифікацію видів пам’яті за характером психічної активності:

а) образна, рухова, словесно-логічна, короткочасна;

б) образна, зорова, рухова, словесно-логічна, короткочасна;

в) слухова, образна, словесно-логічна, емоційна, рухова, довільна;

г) дотикова, образна, словесно-логічна, рухова?

3. На які види поділяється запам'ятовування в залежності від участі мислення в його роботі:

а) словесно-логічне, механічне, образне;

б) образне, смислове, механічне;

в) механічне, смислове?




  1. ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ:

Амнезія Відтворення Впізнання

Гіпомнезія Гіпермнезія Довільна нам'ять Довготривала пам'ять Забування Запам'ятовування



Збереження Короткочасна пам’ять Механічна пам’ять Мимовільна пам’ять Оперативна пам'ять Пам’ять

Смислова пам’ять





  1. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

  1. Загальна психологія. /За заг. ред. Максименка С.Д. – К., 2000.

  2. Загальна психологія./За заг. ред.. акад. С.Д. Максименка. Підручник. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – Вінниця:Нова книга 2004.

  3. Лазуренко О.О. Основи психології: навчально-методичний посібник. – К., 2002.

  4. Лазуренко О.О. Навчально-методичні вказівки з організації та проведення самостійної позааудиторної роботи студентів з курсу «Основи психології та педагогіки». – К.- Ніжин, 2005.

  5. Лазуренко О.О. Основи психології та педагогіки. Навчально-методичний комплекс. – Київ, 2011.

  6. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – Видання 2-ге перероблене та доповнене. – К., 2004.

  7. Максименко С.Д., Євтух М.Б., Цехмістер Я.В., Лазуренко О.О. Психологія та педагогіка. – Київ, 2012.

  8. Максименко С.Д., Євтух М.Б., Коваленко В.В., Цехмістер Я.В., Лазуренко О.О. Психологія та педагогіка. /За ред.. С.Д. Максименка. – Київ, 2013.

  9. Максименко С.Д. Психологія особистості. – К., 2008.

  10. Психологія і педагогіка / За ред. С.Д.Максименка. – Вінниця, 2007.

  11. Фіцула М.М. Педагогіка. – Тернопіль, 1997.


Додаткова:

  1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи: курс лекцій. – К., 1993.

  2. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. – К. Здоров‘я. 1994.

  3. Галузинський В.М., Євтух М.З. Педагогіка (теорія та історія). – К., 1995.

  4. Грехнів В.С. Культура педагогічного спілкування. – К., 1990.

  5. Данилюк І.В. Історія психології в Україні. Західні регіони. – К., 2002.

  6. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г. Практикум з педагогіки. – К., 1996.

  7. Комплексне вивчення психології та педагогіки. Вступ до психології та педагогіки. Навчальний посібник. За ред. Скрипниченко О.В., Бурлака Я.І. та ін. – К., 1992.

  8. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності. – К., 2003.

  9. Лазуренко О. О. Програма, плани практичних занять, методичні вказівки та рекомендації до виконання контрольних робіт з дисципліни «Основи психології та педагогіки». – К, 2005

  10. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. – К., 2000.

  11. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник для самостійного вивчення. – К., 1999.

  12. Лозова В.І., Москаленко П.С., Троцко Г.В. Педагогіка. Навчально-методичний посібник. – К., 1993.

  13. Методичні рекомендації та завдання з курсу «Основи педагогіки» /укл. О.О. Лазуренко та ін. Вид. 2-е. – К., 2001.

  14. Пелеха Ю.І. Основи психології та педагогіки. Навчально-методичний посібник. – К., 1999.

Автори: ас., к.мед.н. Шустерман Т.Й., ас. Широков О.В.


Затверджено на засіданні кафедри

«____»_____________ 2015 року. Протокол № ________

Методична вказівка

до самостійної аудиторної та позааудиторної роботи

для студентів 1- го курсу спеціальностей

"Лікувальна справа", "Педіатрія",

"Медико –Профілактична справа" та "Стоматологія"

з дисципліни «Основи психології. Основи педагогіки».



Тема: Соціальні групи. (2 години)


  1. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ:

Ознайоміти студентів з цілями, проблемами, ієрархиєю та структурою соціальних груп; сформувати вміння користуватися отриманими знаннями при подальшому вивченні психологічних дисциплін.

  1. КОНКРЕТНІ ЦІЛІ НАВЧАННЯ:

  • Мати уявлення про поняття соціальні групи, їх види, розміри та структуру; класифікація груп, загальні якості групи.

  • Знати визначення поняття: соціальна група.

  • Вміти класифікувати соціальні групи за видами, розміром та структурою.




  1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:

Психологія соціальних груп

Проблема груп, у яких об’єднані люди у процесі своєї життєдіяльності, - важливе питання соціальної психології.



Група – це деяка совокупіость людей, дивлячись с точки зору соціальної, виробничої, економічної, побутової, професійної, вікової і ін. спільності . Одразу слід оговориться, що у суспільних науках у принципі може мати місце двояке використання поняття “група”. З одної сторони, у практиці, наприклад, демографічного аналізу, у різних гілках статистики маються на увазі умовні групи свавільні об’єднання (групування) людей по якому-небудь спільному признаку ,необхідному в даній системі аналізу.
Групи: їх види, розміри, структура.

Групи бувають: великими і малими, від двох людей і більше, условними і реальними. Реальні групи розділяють на малі і великі, офіційні і не офіційні, стійки і ситуативні , організовані і стихійні, контактні і неконтактні . Стихійні - К.К. Платонов назвав «неорганізованими групами».

Групи складаються з людей, суспільство - із груп. Індивіди, групи і суспільство - це три сучасні реальності, вони взаємозв’язані. Всі групи більш чи менш спеціалізовані. Їх спеціалізація залежить від потреби людей. Індивіди участвують у багатьох групах. Деякі групи предполагають фізичну присутність її членів. Одночасно можна участвовати у декількох групах. Існують постійні, тимчасове, випадкові чи спорадичні групи. Деякі групи споруджені для тривалого існування і тягнуться до цього: школи, село, підприємства Інші групи приречені на недовге існування (туристи). Деякі групи є вільними, інші - є обов’язковими. Так, з’явившись на світ, ми не вибираємо сім’ю, чи націю, інші групи, куди вступають по бажанню: спортивный клуб, культурні суспільства чи соціальне об’єднання. Формальні групи характеризуються організованою структурою. Соціальні відносини тут носять безособисний характер. У неформальній групі існують особистісні, соціальні відношення, які здійснюються у ролях, визначаємих внутрішньою середою, симпатіями. Первинна чи обмежена група є основою для людини це - сім’я. В ній проходить процес культуризації. Вторинні групи – великі за розміром і відносини в них формальні Наприклад: баскетбольний клуб, в який входять декілько команд, - це вторинна група. А одна команда – первинна група.

Соціальна психологія починає багатократні спроба побудувати класифікацію груп. Американський дослідник Ювенк вичленив сім різних принципів, на основі яких будувались такі класифікації. Ці принципи були самими різносторонніми: рівень культурного развитку, тип структури, задачі і функції, переважаючий тип контактів у групі. Однак загальна риса усіх запропонованих класифікацій - форми життєдіяльності групи.

Для соціальної психології значимий розподіл груп на умовні і реальні. Вона застосовує своє дослідження на реальних групах. Але серед тих реальних є і такі, які переважно фігурують у загальнопсихологічних дослідженнях - реальні лабораторні групи. На відміну від них існують реальні природні групи. Соціально-психологічний аналіз можливо відносно до тої чи іншого рідновиду реальних груп. Однак найбільше значення мають реальні природні групи. У свою чергу ці природні групи діляться на так звані “великі і малі» групи.

Під малою групою розуміється небагаточисленна по складу група, члени якої об’єднані загальною соціальною діяльністю і находяться в безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів.

Що ж стосується великих груп, то питання про їх дослідження значно важче і потребує особливого розглядання Важливо підкреслити, що ці “великі” групи також представлені у соціальній психології неравноцінно: одни з них має солідну традицію дослідження на Заході (це по переважно великі, не організовані, стихійно виникненні “групи”, сам термін “група» по відношенню к яким вельми умовний), інші ж, подібно класам, націям значно слабше представлені у соціальній психології в якості об’єкту дослідження. В групах першого виду, процеси, які протікають в них, добре описані в деякіх разділах соціальної психології, приватно при дослідженні засобом впливу в ситуаціях поза колективної поведінки.

Ця класифікація може бути наочно представлена у вигляді схеми:


Група



реальні

умовні



природні

лабораторні



ставати

організовані

великі

малі



колективи

не організовані

Іноді склад мікрогрупи і відповідно структура відносин в ній носять більш складний характер. Наприклад, у старших класах школи нерідко можна зустріти об’єднання дітей, які включають по 4-5 чоловік, об’єднаних близькими дружніми зв’язками. Однак в більшості реальних груп на практиці такі об’єднання школьників зустрічаються дуже рідко. Тому можна вважати, що групи-діады і групи-тріады представляють собою наибільш типічні мікрогрупи, з яких складається люба мала група. Їх уважне вивчення може дати дуже корисної інформації для розуміння більш складної системи взаємовідносин, які маються в малій групі чи колективі.


Різноманітна структура великих груп, в які входять малі:

соціальні класи;

різні етнічні групи;

професійні групи;

вікові групи (в якості групи можуть бути розглянуті, наприклад, молодь, жінки, старі люди і ін.).

Загальні якості групи.



Безпосередньо загальні якості групи:

  1. Інтегративність - міра єдності, злиття, спільність членів групи один з одним, (відсутність інтегративності – роз’єднаність, дезінтеграція).

  2. Мікроклімат визначає самопочуття кожної особистості у групі, ЇЇ задовільність групою , комфортність знаходження в ній.

  3. Референтність - ступінь прийняття членами групи групових еталонів.

  4. Лідерство - ступеінь ведучого впливу тих чи інших членів групи на группу в цілому в направленні існування групових задач.

  5. Інтрагрупова активність - міра активізації групової складаючих ї особистостей.

  6. Інтергрупова активність - ступінь впливу даної групи на іші групи.

Крім цих якостей розглядаються ще такі:



  1. Направленість групи - соціальна цінність принятих цілей, мотивів діяльності, цінностних орієнтацій і групових норм;

  1. Організованість - реальна способність групи до самоуправліния;

  1. Емоційність – міжособистісні зв’язки емоційного характеру, переважно емоційний настрій групи;

  1. Інтелектуальна комунікативність - характер міжособистого сприйняття і встановлення взаєморозуміння, нахождення спільної мови;

  1. Волева комунікативність - здібність групи противостояти труднощі і перешкоди, її надійність в екстремальних ситуаціях.

  2. Соціальна колективність. Відносини між індивідом і групою.

Розвиток колективу проходить скрізь ряд етапів: номінальна група, група-асоціація, група-кооперація.

Від кооперації до коллективу група проходить рівень автономізації, для якого характерно довольно висока внутрішня єдність по усім загальним якостям, крім інтергрупової активності. Майже на цьому рівні члени групи ідентифіцирують себе з нею. Однак група-автономія може відійти у бік від колективу. можливий розвиток групи в негативному направленні, коли розвиток групи приводить її до положення замкнутого поза групою, але відрізняючою усередині групової антипатією, міжособистісним егоцентризмом і егоїзмом, агресивнісью.

Люба взаємодія людей, навіть при мінімальній їх кількості, починається з розподілу функцій. Без цього неможливо існування групи як єдиного цілого Група може бути зрозумілою завдяки особистості, так як людяна особистість є головним матеріалом для її побудови. А.В. Петровський рахує при класифікації груп визначати ступінь їх розвитку, враховуючи характер міжособистісних відноснн , формуючих в залежності від ціносно-орієнтаційної єдності групи (оптимальний збіг цілей, пов’язуючих особистість, групу, суспільство).


Ієрархія реальних контактних груп може бути представлена слідуючим образом:

  1. Дифузна група - в ній взаїмовідносини опосередуються не змістом групової діяльності, а тільки симпатіями і антипатіями.

  2. Асоціація - група, у який взаємовідносини опосередуються тільки особистісно значущими цілями.

  3. Корпорація - взаємовідносини опосередуються особистісно значущими, але асоціальним за своїм установам змістом групової діяльності.

  4. Колектив – взаємодія опосередуються особистісно значущим і суспільно цінним змістом групової діяльності (бригада, екипаж, розрахунок).

В дійсності при безлічі різних обставин і особливо, коли потребуються зміни, відбувається зворотнє: переважає напруга і розхождення в думках. Значні кількість соціальних установок людини має відношення до однієї чи декільком соціальним групам чи пов’язані з ними . Характер цього зв’язку не є простим, ясним. З одного боку - установки людини пов’язані з соціальними установами, звичайно виявляється у групах, до яких він належить.. З іншого боку – змін впливу престижу, лідерства думки, обездолення членських груп теми хто займає в них низький статут, а також вплив зовнішних груп на рівень притязань показує, що соціальні установки часто бувають пов’язані з нечленськими групами.

Як признання цього факту - термін “референтна група”, уперше використаний Хаймоном, став використовуватись для обозначення любої групи, з якою індивід співвідносить установки. Одночасно стала розвиватись загальна теорія референтних груп.

Різниця між індивідами є основним двигуном розвитку взаємодії і їх саміх, як особистостей. Протилежності (але не крайністі) породжують розвиток системи, в даному випадку - групи людей. Навіть мовчалива присутність групи людей змінює психічну діятельність людини, заставляє вести себе інакше.


Таким чином, в регуляції ефективностиі колективної діяльності беруть участь самі різні системи факторів:

  1. Поза групові (фізичні і соціальні)

  2. Усередині групові (норми, міжособистісні відношення)

  3. Поза особистісні (однорідність - різнорідність з індивідуально-психологічних параметрів).

  4. Усередині особистісні (індивідуально-психологічні особливості членів групи, їх стан, вихідні думки, оцінки).

Фактором, пов’язуючим усі перелічені системи, пронизуючим їх, є фактор суспільної значущості, сумісної діяльності групи людей. Він є стержневим, оптимально сполучаючим особистісно значущі і суспільно цінні орієнтації групи.


  1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ДО ЗАНЯТТЯ:

  1. За якими ознаками поділяються групи?

  2. Яка група може стати для особистості референтною?

  3. Які ознаки мають групи різного ступеня організації?

  4. Назвіть істотні ознаки колективу.

  5. У чому полягає істотна відмінність між офіційним та неофіційним лідерами групи?

  6. Чим визначається статус особистості в колективі?

  7. Як можна виявити психологічний клімат в групі?

  8. У чому полягає суть методу соціометрії і в чому обмеженість його у варіанті, запропонованому Дж. Морено?

  9. За якою соціометричною шкалою визначається статус члена групи?

  10. Як впливає група, колектив на формування особистості?




  1. СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ:

        1. Чим зумовлена внутрішньогрупова диференціація групи? Які чинники на неї впливають?

        2. Чим визначаються ціннісні критерії лідерства у різних за природою колективах?Наведіть приклади.

        3. До яких психологічних деформацій може призвести тривале перебування особистості у статусі “ізольованої’ Обґрунтуйте свою відповідь.

        4. Назвіть найістотніші фактори, що впливають на створення колективу.

        5. Чи однаковими є критерії згуртованості при характеристиці будь-якого колективу? Якщо так, то поясніть чому?




  1. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:

  1. Група це:

а) форма колективу;

б) соціальна сукупність людей, пов‘язаних системою стосунків, загальними цінностями та нормами;

в) сукупність людей, що прагнуть до спільної діяльності з метою досягнення загальних цілей;

г) сукупність людей, що володіють певними загальними ознаками?

  1. Чи правильно наведена класифікація груп: велика, мала, реальна, умовна, референтна, офіційна, неофіційна, формальна, неформальна, колектив:

а) так,

б) ні?

  1. Чи завжди референтна група є для особистості взірцем (еталоном) поведінки, особистісних якостей:

а) так,

б) ні?

  1. ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ:

Група

Колектив

Лідер

Міжособистісні відносини



Неофіційна група

Офіційна (формальна) група



Психологічний клімат

Психологічна сумісність

Реальні групи

Референтна (еталонна) група

Сумісність

Умовна група



8. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

        1. Загальна психологія. /За заг. ред. Максименка С.Д. – К., 2000.

        2. Загальна психологія./За заг. ред.. акад. С.Д. Максименка. Підручник. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – Вінниця:Нова книга 2004.

        3. Лазуренко О.О. Основи психології: навчально-методичний посібник. – К., 2002.

        4. Лазуренко О.О. Навчально-методичні вказівки з організації та проведення самостійної позааудиторної роботи студентів з курсу «Основи психології та педагогіки». – К.- Ніжин, 2005.

        5. Лазуренко О.О. Основи психології та педагогіки. Навчально-методичний комплекс. – Київ, 2011.

        6. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – Видання 2-ге перероблене та доповнене. – К., 2004.

        7. Максименко С.Д., Євтух М.Б., Цехмістер Я.В., Лазуренко О.О. Психологія та педагогіка. – Київ, 2012.

        8. Максименко С.Д., Євтух М.Б., Коваленко В.В., Цехмістер Я.В., Лазуренко О.О. Психологія та педагогіка. /За ред.. С.Д. Максименка. – Київ, 2013.

        9. Максименко С.Д. Психологія особистості. – К., 2008.

        10. Психологія і педагогіка / За ред. С.Д.Максименка. – Вінниця, 2007.

        11. Фіцула М.М. Педагогіка. – Тернопіль, 1997.


Додаткова:

              1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи: курс лекцій. – К., 1993.

              2. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. – К. Здоров‘я. 1994.

              3. Галузинський В.М., Євтух М.З. Педагогіка (теорія та історія). – К., 1995.

              4. Грехнів В.С. Культура педагогічного спілкування. – К., 1990.

              5. Данилюк І.В. Історія психології в Україні. Західні регіони. – К., 2002.

              6. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г. Практикум з педагогіки. – К., 1996.

              7. Комплексне вивчення психології та педагогіки. Вступ до психології та педагогіки. Навчальний посібник. За ред. Скрипниченко О.В., Бурлака Я.І. та ін. – К., 1992.

              8. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності. – К., 2003.

              9. Лазуренко О. О. Програма, плани практичних занять, методичні вказівки та рекомендації до виконання контрольних робіт з дисципліни «Основи психології та педагогіки». – К, 2005

              10. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. – К., 2000.

              11. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник для самостійного вивчення. – К., 1999.

              12. Лозова В.І., Москаленко П.С., Троцко Г.В. Педагогіка. Навчально-методичний посібник. – К., 1993.

              13. Методичні рекомендації та завдання з курсу «Основи педагогіки» /укл. О.О. Лазуренко та ін. Вид. 2-е. – К., 2001.

              14. Пелеха Ю.І. Основи психології та педагогіки. Навчально-методичний посібник. – К., 1999.

Автори: ас., к.мед.н. Шустерман Т.Й., ас. Широков О.В.


Затверджено на засіданні кафедри

«____»_____________ 2015 року. Протокол № ________


Методична вказівка

до самостійної аудиторної та позааудиторної роботи

для студентів 1- го курсу спеціальностей

"Лікувальна справа", "Педіатрія",

"Медико –Профілактична справа" та "Стоматологія"

з дисципліни «Основи психології. Основи педагогіки».



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал