Історія розвитку психологічної науки. Основні тенденції розвитку психологічних явищ і знань у сучасному світі. (2 години)



Сторінка11/11
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема: Культура мови і мовлення як психолого-педагогічна проблема (словниковий запас, шляхи оволодіння культурою мови, самовираження особистості в мові, виховання мовленнєвої культури лікаря ). (1 година)

        1. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ:

ознайомити студентів із значенням спілкування в діяльності лікаря, мовними здібностями медичного працівника; поглибити знання з основ оволодіння культурою мови та мовлення; засвоїти провідні чинники формування культури мови і мовлення студента - майбутнього медичного працівника.

        1. КОНКРЕТНІ ЦІЛІ НАВЧАННЯ:

Мати уявлення про філогенетичні та онтогенетичні особливості розвитку спілкування; зв’язок спілкування з мовленням; самовираження особистості в мові; шляхи оволодіння культурою мови; психологічні особливості спілкування в контексті надання медико-психологічної допомоги.

Знати загальну характеристику спілкування як форми діяльності людини, його структуру; основні функції, види та засоби спілкування; співвідношення понять “мова” та “мовлення”, їх функції та види; причини виникнення конфліктів.

Вміти розвивати комунікативні здібності; розрізняти механізми міжосо- бистісного сприймання; визначати позитивний вплив зовнішніх умов у між- особистісних контактах, психологічні феномени під час аналізу конкретних комунікативних ситуацій; використовувати техніку та прийоми спілкування; враховувати вікові особливості спілкування людей у професійній діяльності.

        1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:

У колі питань медичної педагогіки окреме місце займає проблема виховання лікаря. Щоб бути здатним нести високу відповідальність, лікар повинен бути не лише обізнаним у своїй спеціальності, а й вихованим відповідно до її вимог. Кожен лікар мусить бути психологічно та психотерапевтично підготовленим.

Враховуючи необхідність отримання лікарем хоча б елементарних знань у галузі психології та педагогіки, виховання його особистості є важливим завданням медичної педагогіки.

Розуміння хворого, його моральних якостей, переживань та страждань є важливим моментом в професійній діяльності медичного працівника, однією з умов гуманності лікарської спеціальності загалом.

Процес лікування будь-якої хвороби супроводжується певними психологічними явищами, пов‘язаними з особистістю хворого, особистістю лікаря та методами лікування. Вміння лікаря враховувати психологічні фактори лікування дозволяє йому більш глибоко оцінювати ефективність терапії і прогнозувати перебіг хвороби.

Умовою виникнення позитивних психологічних взаємині довіри між медичними працівниками та хворими є кваліфікація та досвід лікаря, діяльність якого належить до важких професій. Людина, яка присвятила себе медицині, повинна мати до неї покликання, прагнення допомогти іншим, що завжди вважалось корисною властивістю особистості, зокрема лікаря. Гуманізм, усвідомлення бов’я іку, витримка і самовладання у відносинах з хворим, завжди вважались основними характеристиками лікаря.

Також можна зазначити ще цілий ряд загальних рис особистості, які треба виховувати у лікаря: висока загальна культура, організованість у роботі, любов до порядку, акуратність тощо.

Величезне значення для налагодження контакту з хворим має авторитет лікаря, який складається, перш за все, з глибоких знань в своїй галузі, вміння спокійно, впевнено і правильно зрозуміти хворого, ті проблеми, що його турбують, обрати таку тактику лікувальної поведінки, яка б забезпечувала найбільш повне і швидке одужання пацієнта; з особистої чарівності лікаря, що розкриває його доброзичливість, щирість, сердечність та природну скромність.

Професія лікаря вимагає від нього не тільки професійної майстерності, а й великої емоційної самовіддачі. І тільки емоційно зріла, цілісна особистість у змозі вирішувати подібні завдання і справлятися з подібними труднощами.

Важливою стороною взаємодії медичного працівника і пацієнта є етика та деонтологія — вчення про належну поведінку медичного працівника в процесі виконання ним професійних обов‘язків. Медична етика визначає закони моралі, які пов‘язані з умовами професійної діяльності і регулюють внутрішньо-професійні відносини. Професійна мораль лікаря підпорядкована охороні життя і здоров‘я людини. Звідси й відомий етичний принцип лікування: “Не зашкодить!”.

На відміну від багатьох інших медичних наук, знання деонтології необхідне представникам всіх медичних спеціальностей. Медична етика включає в себе сукупність норм поведінки та моралі, створює підгрунтя для почуття обов’язку та честі, моральних переваг медичного працівника.



До основних якостей особистості лікаря, які слід виховувати, відносять:

морально-вольові - співчуття, доброзичливість, совість, щирість, оптимізм, чесність, самовідданість, терпіння, ввічливість, уважність, ніжність, лагідність, мужність, рішучість, скромність, принциповість, почуття власної гідності, ініціативність, дисциплінованість, вимогливість до себе і оточуючих;

естетичні - акуратність, охайність, потяг до краси, непримиримість до огидного і “сірості” в побуті, прагнуті покращити умови в яких перебуває хворий;

інтелектуально-пізнавальні - ерудованість, спостережливість, логічність, прагнення пізнати сутність явища, систематичне підвищення рівня професійних знань і кваліфікації, уміння бути уважним співбесідником, комунікабельним у спілкуванні з хворімі та їх родичами, здібність осмислювати отриману інформацію і ефективно використовувати її в лікувально-профілактичному процесі.

Ці позитивні якості прикрашають кожну людину, але у випадках, що стосуються медика - це професійні якості.

Зупинимось на найважливіших рисах особистості медика.

Передусім медик повинен бути спостережливим. Люди суттєво відрізняються між собою щодо спрямованості спостережливості. Одні добре помічають все, що відноситься до неживих предметів, інші краще бачать особливості внутрішнього світу людини, її душевний стан, переживання, потреби, надії, страхи тощо.

Для професійної діяльності медика необхідно розвивш и в собі обидва види спостережливості, лікар повинен помічати що відбувається в душі людини, розуміти її внутрішній стан, відгадувати її думки.

Важливою особливістю медичної професії є гуманізм. Він випливає із самої сутності професії, бо не можна любити професію медика, не люблячи людину.

Однією з головних моральних якостей медика є милосердя. Гуманізм і милосердя базуються на доброті. Медична деонтологія вимагає від медика бути добрим по відношенню до хворих, його родичів і близьких.

Доброта, гуманізм і милосердя медика повинні органічно поєднуватись з рішучістю і принциповістю, делікатністю і тактовністю. Останні є проявом внутрішньої інтелігентності людини, яка досягається вихованням. Виховання - це не лише хороші манери, це поняття більш глибоке. Воно передусім формує внутрішню інтелігентність людини, котра включає повагу до людей, уміння встановити з ними контакти.

Інтелігентність визначається не лише рівнем освіти, а передусім вихованням. акуратність повинні бути і в стилі поведінки, і в зовнішньому вігляді лікаря.

Ввичливість і увага по відношенню до хворих. Це не лише правила етікету. Неввічливе, а тим більше презирливе чи огидне ставлення до хворого, фамільярність травмує психіку хворого, що несприятливо позначається на перебігу хвороби.

Невід’ємною частиною діяльності медика є оптимізм. Медику доводіться лікувати дуже тяжкохворих. Необхідно всіляко переконувати їх в позитивному результаті. А для цього необхідно самому бути оптимістом, вірити в успіх і всіляко досягати цього.

Мужність - це властивість не боятись труднощів в роботі, не ухилятись від відповідальності. Вона повинна поєднуватись з рішучістю. Інколи в медичній практиці доводиться ризикувати. Але доля ризику повинна бути адекватною обставинам. У лікувальній роботі ризик допустимий лише в межах наявних знань і досвіду. Не можна ризикувати за рахунок здоров’я і життя хворих.

Ці чи інші позитивні якості можуть бути вираженими тією чи іншою мірою. Від їх розвитку та формування залежить ступінь відповідності фахівця тій посаді, яку він обіймає. Цей комплекс властивостей не є природженим та незмінним, він розвивається в процесі виховання та самовиховання, досвіду практичної діяльності. Навчання та виховання лікаря не повинно допускати, щоб вміння застосовувати різноманітні методи діагностики та лікування, послабляло його увагу до хворого з усіма його індивідуальними відмінностями.



Майбутній лікар мусить розвивати в собі любов до своєї праці, до хворого, відповідну спрямованість та інтерес до професійної діяльності.

        1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ДО ЗАНЯТТЯ:

  1. Яке місце займає спілкування в процесі навчання, виховання та освіти?

  2. Що таке педагогічне спілкування?

  3. Як ви розумієте висловлювання, що педагогічне спілкування – це творчість?

  4. Перерахуйте основні функції педагогічного спілкування.

  5. Від чого залежить вибір стилю спілкування?

  6. Яке, на вашу думку, значення мови в педагогічній діяльності?

  7. Яке ваше розуміння змісту терміна “професіоналізм спілкування”?

  8. Поясніть зміст наукового терміна “мовна культура особистості”.

  9. У чому виявляється “суб’єктивність” спілкування викладача з учнем?

  10. Що таке мовні здібності педагога?

  11. Назвіть причини виникнення конфліктів у педагогічному спілкуванні.

  12. Якими властивостями повинна відрізнятись мова лікаря?



        1. СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ:

  1. Підготуватись до обговорення наступних тем:

  • Професіоналізм спілкування: мова лікаря.

  • Категорії педагогічної етики.

  • Етичні основи спілкування лікаря з пацієнтом.

  1. Підготувати повідомлення на одну з тем:

  • Педагогічне спілкування як інноваційний компонент у системі роботи закладів медичної освіти.

  • Мовленнєвий розвиток студентів з різною сформованістю комунікативної культури.

  • Професійна підготовка лікарів: ретроспективний огляд - сучасність — перспективи (комунікативний аспект)



        1. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:

1. Які з основних показників рівня вихованості лікаря відсутні в наведеному переліку:

А) зовнішній вигляд лікаря,



Б) громадська активність,

В) сформованість наукового світогляду та національної свідомості,

Г) орієнтованість на майбутню професію?
2. Чи правильними є ознаки спилкування.

А) спілкування - це духовна потреба особистості як суспільної істоти,

Б) спілкування - це глибоко соціальне явище,

В) спілкування зумовлено контактами між людьми та потребами їх соціальної діяльності,

Г) спілкування повязане із діяльністю,

Д) всі відповіді правильні?

3. Засобами спілкування є:

А) мова,

Б) мовлення,

В) жести, міміка, інтонація,

Г) всі відповіді правильні.


        1. ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ:

Виховуюче навчання Деонтологія Медічна етика

Навчально-інформаційний стрес Наставництво Професійна орієнтація

Професійна придатність Професійне самовизначення

Професіоналізм Психологія виховання

        1. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

              1. Загальна психологія. /За заг. ред. Максименка С.Д. – К., 2000.

              2. Загальна психологія./За заг. ред.. акад. С.Д. Максименка. Підручник. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – Вінниця:Нова книга 2004.

              3. Лазуренко О.О. Основи психології: навчально-методичний посібник. – К., 2002.

              4. Лазуренко О.О. Навчально-методичні вказівки з організації та проведення самостійної позааудиторної роботи студентів з курсу «Основи психології та педагогіки». – К.- Ніжин, 2005.

              5. Лазуренко О.О. Основи психології та педагогіки. Навчально-методичний комплекс. – Київ, 2011.

              6. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – Видання 2-ге перероблене та доповнене. – К., 2004.

              7. Максименко С.Д., Євтух М.Б., Цехмістер Я.В., Лазуренко О.О. Психологія та педагогіка. – Київ, 2012.

              8. Максименко С.Д., Євтух М.Б., Коваленко В.В., Цехмістер Я.В., Лазуренко О.О. Психологія та педагогіка. /За ред.. С.Д. Максименка. – Київ, 2013.

              9. Максименко С.Д. Психологія особистості. – К., 2008.

              10. Психологія і педагогіка / За ред. С.Д.Максименка. – Вінниця, 2007.

              11. Фіцула М.М. Педагогіка. – Тернопіль, 1997.


Додаткова:

        1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи: курс лекцій. – К., 1993.

        2. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. – К. Здоров‘я. 1994.

        3. Галузинський В.М., Євтух М.З. Педагогіка (теорія та історія). – К., 1995.

        4. Грехнів В.С. Культура педагогічного спілкування. – К., 1990.

        5. Данилюк І.В. Історія психології в Україні. Західні регіони. – К., 2002.

        6. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г. Практикум з педагогіки. – К., 1996.

        7. Комплексне вивчення психології та педагогіки. Вступ до психології та педагогіки. Навчальний посібник. За ред. Скрипниченко О.В., Бурлака Я.І. та ін. – К., 1992.

        8. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності. – К., 2003.

        9. Лазуренко О. О. Програма, плани практичних занять, методичні вказівки та рекомендації до виконання контрольних робіт з дисципліни «Основи психології та педагогіки». – К, 2005

        10. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. – К., 2000.

        11. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник для самостійного вивчення. – К., 1999.

        12. Лозова В.І., Москаленко П.С., Троцко Г.В. Педагогіка. Навчально-методичний посібник. – К., 1993.

        13. Методичні рекомендації та завдання з курсу «Основи педагогіки» /укл. О.О. Лазуренко та ін. Вид. 2-е. – К., 2001.

        14. Пелеха Ю.І. Основи психології та педагогіки. Навчально-методичний посібник. – К., 1999.

Автори: ас., к.мед.н. Шустерман Т.Й., ас. Широков О.В.



Затверджено на засіданні кафедри

«____»_____________ 2015 року. Протокол № ________

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал