Інтерпол організація, що займається пошуком певного об’єкту, людини, сприяє пошукам міліції. Заснована як англ



Скачати 197.04 Kb.
Дата конвертації30.04.2017
Розмір197.04 Kb.
Інтерпол

Інтерпол - організація, що займається пошуком певного об’єкту, людини, сприяє пошукам міліції. Заснована як англ.International Criminal Police Commission в 1923, а з 1956 використовується теперішня назва.

До складу входять 190 країн світу, які фінансують організацію на суму $59 мільйонів шляхом щорічних внесків; За розміром друга міжнародна міжурядова організація після ООН. Штаб-квартира знаходиться в ЛіоніФранція.

У ст. З статуту Інтерполу зафіксовано: "Організації суворо забороняється будь-яке втручання або діяльність політичного, військового, релігійного або расового характеру". Вони займаються лише координацією сил, щоб правоохоронці з інших країн набагато легше справлялись з такими речами, як особливості національного правосуддязаконодавствамовний бар'єр.

Прохання про прийняття в члени Інтерполу направляється компетентним урядовим органом Генеральному секретарю організації. Рішення про прийняття виносить Генеральна асамблея більшістю у 2/3 голосів. Після ООН це друга за кількістю держав-учасниць організація у світі.

Ресурси Інтерполу складаються із грошових внесків держав-членів, а також подарунків, пожертвувань, субсидій, дотацій та інших джерел, прийняття яких має схвалити виконавчий комітет. Робочі мови Інтерполу - англійська, французька, арабська та іспанська.

Девіз: Об'єднаємо поліцію для безпеки світу (англ. Connecting police for a safer world)

Емблема використовується з 1950 року, включає в себе наступні елементи:



  • подання земної кулі, щоб вказати, що діяльність Інтерполу є в усьому світі;

  • оливкові гілки обох сторін земної кулі символізує мир;

  • назва "Інтерпол" нижче земної кулі в центрі оливкових гілок;

  • вертикальний меч за земну кулю, що символізує дії поліції.

  • скорочення "OIPC" і "ICPO" (фр. Organisation Internationale de Police Criminelle, OIPC, англ. International Criminal Police Organization, ICPO) вище земної кулі обидві сторони від меча;

  • шкали нижче оливкові гілки символізують справедливість.

Прапор був у використанні з 1950 року. Він має світло-синьому тлі. В центрі знаходиться емблема. Чотири спалахи блискавки розташовані симетрично навколо емблеми символізують телекомунікації та швидкість в дії поліції.

Метою Інтерполу є:

а) забезпечення і розвиток широкої взаємної співпраці всіх органів (установ) кримінальної поліції в межах наявного законодавства країн і в дусі Загальної декларації прав людини;

б) створення та розвиток установ, які можуть успішно сприяти попередженню і боротьбі із загальною кримінальною злочинністю (ст. 2 статуту).

Основним завданням є координація зусиль окремих країн і проведення єдиної політики в галузі боротьби з загальнокримінальною злочинністю.

Серед інших основних завдань можна відзначити координацію міжнародного розшуку, а також боротьбу з: торгівлею людьми, організованими злочинними співтовариствами, контрабандою наркотиків, злочинами у сфері економіки та високих технологій, фальшуванням, підробкою цінних паперів та дитячою порнографією. Останнім часом велика увага приділяється громадській безпеці та боротьбі з тероризмом.

Основні напрямки діяльності Інтерполу наступні.

1. Кримінальна реєстрація. Об'єкт реєстрації - відомості про «міжнародних» злочинців і злочини, що носять міжнародний характер.

2. Міжнародний розшук. Основний вид розшуку каналами Інтерполу - це розшук злочинців. Однак у завдання Інтерполу входить і розшук осіб, зниклих без вести, викраденого майна (автомобілів, творів мистецтва тощо).

3. Розшук підозрюваних для спостереження за ними та контролю за їх переміщеннями.

4. Розшук осіб, зниклих без вести.

5. Розшук викрадених предметів (транспортних засобів, творів мистецтва, зброї та ін).

В системі Інтерполу також здійснюється збір та узагальнення статистичних даних про злочинності в державах-учасниках. При цьому особлива увага приділяється інформації про злочинності, що носить міжнародний характер, і «міжнародних злочинців».

Історія

Деякі дослідники пов'язують початок історії Інтерполу з конгресом керівників поліцейських відомств 24 держав Європи, Азії, Центральної і Південної Америки, організованим у 1914 р. у Монако главою цієї невеликої держави князем Альбертом І. У рішеннях конгресу його учасники зафіксували неефективність дипломатичних каналів у міжнародній співпраці поліцейських відомств і нагальну необхідність встановлення між ними прямих контактів. Також було вирішено заснувати спеціальну комісію для вивчення досвіду боротьби зі злочинністю в різних, країнах і поширення його у світовому масштабі. У зв'язку з тим, що незабаром після закінчення конгресу почалася Перша світова війна, його резолюції було надовго забуто.

Офіційно вважається, що Інтерпол бере свій початок з Міжнародного конгресу кримінальної поліції, що відбувся у Відні в 1923 р., в якому взяли участь 138 представників 20 держав Європи, Азії і Америки. Головне досягнення конгресу - створення у Відні постійно діючої Міжнародної комісії кримінальної поліції. 1923 р. було прийнято тимчасові положення про мету, завдання і принципи діяльності комісії. Відповідно до статуту Комісії її головною метою були: 1) сприяння формуванню практики надання взаємної службової допомоги між поліцейськими органами у межах чинних в окремих державах законів; 2) заохочення створення та успішної діяльності будь-яких установ, покликаних вести боротьбу з кримінальними злочинами. Для досягнення цієї мети створювалася необхідна структура органів.

У 1938 р. унаслідок аншлюсу Австрія стала частиною фашистської Німеччини. Міжнародна комісія кримінальної поліції потрапила під повний контроль "третього рейху". З 1941 р. контакти Комісії з іншими країнами практично повністю припинилися.

Після закінчення Другої світової війни було докладено енергійних зусиль з метою відродження Міжнародної комісії кримінальної поліції, оскільки післявоєнні розруха, голод і бідність створювали сприятливе криміногенне середовище.

В 1946 р. у Брюсселі відбувся перший післявоєнний конгрес комісії, в якому взяли участь представники поліцейських відомств із 17 держав. Учасники конгресу висловили тверду рішучість відродите Міжнародну комісію кримінальної поліції. При цьому було визначено її нове місцезнаходження - Париж. Замість старого статуту

Термін "Інтерпол" з'явився експромтом у 1947 р. на черговій сесії Генеральної асамблеї комісії в Празі. Він випадково злетів з вуст представника Італії Д. Дози стосовно організації, проте ця абревіатура назви комісії виявилася дуже вдалою з погляду фонетики і всім сподобалася. В новому статуті скорочена назва організації "Інтерпол" набула офіційного закріплення.

1949 - Організація Об'єднаних Націй надає Інтерпол консультативний статус неурядової організації.

У 1956 р. на сесії Міжнародної комісії кримінальної поліції було прийнято новий статут. З ухваленням цього основоположного документа почалася і нова історія Інтерполу.

1989 - Інтерпол переміщує свій Генеральний секретаріат в Ліон, Франція.

1995 - В рамках програми регіоналізації Генеральна Асамблея приймає керівні принципи створення і функціонування регіональних бюро.

1 998 - Інтерпол створив Кримінальну інформаційну систему бази даних.

2002 - База даних вкрадених і втрачених проїзних документів запущений.

2003 - Офіційне відкриття Центру командування і координації, що дозволяє організації працювати 24 години на добу, сім днів на тиждень.

2004 – Відкрито відділення зв'язку Інтерполу в Організації Об'єднаних Націй в Нью-Йорк

2008 - на посаду президента Інтерполу був обраний представник Сінгапуру Буй Хуей Ху.

2012 – Мірей Балестразі обрана новим президентом

Структура

Найвищим пленарним органом Інтерполу є Генеральна Асамблея, у період між її сесіями вищим адміністративним органом з більш вузькими повноваженнями та складом є Виконавчий комітет на чолі з президентом. Постійно діючим робочим органом є Генеральний секретаріат, на чолі якого стоїть Генеральний секретар. Особливе положення в системі органів управління Інтерполу займають Національні центральні бюро (НЦБ), які діють одночасно у двох системах: окремої держави та даної організації з відповідним подвійним підпорядкуванням. Замикають систему органів управління радники, які виконують виключно консультативні функції.

До складу Генеральної Асамблеї входять представники всіх країн-членів. Кількісний склад делегації ніде не обговорений. Однак Статут потребує включати сюди чиновників кримінальної поліції високого рангу, службовців, функції яких в національному масштабі пов’язані з діяльністю Інтерполу, а також спеціалістів з питань, що включені до порядку денного чергової сесії Генеральної Асамблеї (ст. 7).

 У роботі сесії можуть брати участь в якості спостерігачів представники країн, що не входять до Інтерполу, а також делегати від міжнародних організацій.

Сесії Генеральної Асамблеї проводяться щорічно, восени, на різних континентах та в різних країнах. Кожна делегація при голосуванні має один голос.

Статутні повноваження Генеральної Асамблеї:



  • визначати основні напрямки співробітництва поліції різних країн у рамках Інтерполу;

  • готувати та проводити заходи, що полегшують таке співробітництво;

  • приймати нових членів;

  • розглядати та затверджувати план роботи та бюджет на майбутній рік;

  • обирати керівників організації та вирішувати фінансові питання.

Також тут утворюються постійні та тимчасові комісії із спеціального вивчення окремих питань боротьби із злочинністю неповнолітніх, розповсюдженням наркотиків та інші резолюції Генеральної Асамблеї із внутрішньоорганізаційних та процедурних питань є обов’язковими для виконання, а резолюції на адресу поліцейських органів та урядів – рекомендаційними.

 Крім названих сесій, представники держав-членів організації регулярно проводять Регіональні конференції з проблем, які недоцільно виносити на сесію Генеральної Асамблеї. Ряд питань потребує попереднього обговорення у країнах даного регіону. Як правило, тут формується єдина точка зору ряду країн по даній проблемі, єдиний підхід до її вирішення, узгоджуються та координуються практичні зусилля по боротьбі з окремими міжнародними злочинами кримінального характеру, що розповсюджені у даному регіоні.

Виконавчий комітет виконує функції Генеральної Асамблеї у період між сесіями. Він слідкує за здійснення рекомендацій Генеральної Асамблеї, контролює діяльність Генерального секретаря та готує порядок денний чергової сесії.

Виконавчий комітет складається із Президента (строком на 4 роки), трьох Віце-президентів (строком на 3 роки), які повинні представляти різні країни та континенти (Азію, Америку, Африку, Австралію та Європу) та дев’яти делегатів, які обираються Генеральною Асамблеєю.

Президента і трьох віце-президентів обирає Генеральна асамблея з-поміж своїх делегатів. Президент обирається більшістю в 2/3 голосів. Якщо такої більшості немає, за повторного голосування буде досить простої більшості голосів. Президент і віце-президенти повинні представляти різні континенти. Президент обирається на 4 роки, віце-президенти - на 3. Після закінчення строку повноважень вони не можуть бути переобрані на ті самі посади або делегатами у виконавчий комітет.

Президент Виконавчого комітету Інтерполу фактично є головою усієї організації та керує її діяльністю у період між сесіями Генеральної Асамблеї.



Сьогодні свої завдання організація вирішує під керівництвом першої в її історії жінки-президента француженки Мірей Балестразі, яка обрана на цей пост в 2012 році і буде займати його до 2016, коли відбудуться чергові вибори в генеральній асамблеї - вищому керівному органі Інтерполу.

Усе керівництво здійснюється як через Виконавчий комітет, так і безпосередньо шляхом прийняття одноосібних рішень з поточних справ. Засідання Виконавчого комітету проводиться не менше одного разу на рік. Всі рішення приймаються більшістю голосів. Однак Президент користується своїм правом голосу тільки у тому випадку, якщо голоси останніх членів розподілились порівну. При виконання своїх функцій усі члени Виконавчого комітету діють як представники Інтерполу, а не як представники своїх країн (ст. 21 Статуту).

 Генеральний секретаріат є постійно діючою службою усієї організації, включає до себе Генерального секретаря, спеціалістів та адміністративний персонал. Він виконує рішення Генеральної Асамблеї та Виконавчого комітету, діє як міжнародний центр по боротьбі із загальною злочинністю, а також як спеціалізований та інформаційний центр, забезпечує ефективне адміністративне керівництво Інтерполом, підтримує зв’язки з НЦБ та міжнародними організаціями, готує необхідні публікації, виконує обов’язки робочого секретаріату на сесіях Генеральної Асамблеї та засіданнях Виконавчого комітету, підтримує зв’язок із Президентом тощо.

Очолює секретаріат Генеральний секретар, який призначається Генеральною Асамблеєю строком на 5 років із числа осіб, не старших за 65 років. Це головна фігура Інтерполу у справі організації боротьби із злочинністю. Своїм рішенням він підбирає персонал Генерального секретаріату та керує усіма його службами.



глава секретаріату, який займається вирішенням поточних питань - американець Роналд Ноубл, який займає цю посаду втретє.

Станом на січень 1997 р. у штаті Секретаріату нараховувалось близько 280 співробітників, з яких 16 працюють за контрактом. постійного збільшення кількості особового складу працівників. Наприклад, у 1987 р. їх було 262 особи, в 1990 р. - 280, у 2001 р. персонал ГС становив 391 особу, а у 2003 р. — 431 особу. Останні направлені сюди на роботу поліцейськими службами країн-членів організації. Усім цим співробітникам заборонено при виконанні своїх функцій запитувати або дотримуватись інструкцій будь-якого уряду або інших органів поза Інтерполом.

Вони повинні утримуватись від будь-яких дій, які можуть перешкоджати виконанню їх міжнародної місії (ст. 30 Статуту).

Всі співробітники Генерального секретаріату, крім керівних осіб, поділяються на дві категорії.

Першу категорію утворює так званий офіцерський корпус. Його представники здійснюють оперативно-аналітичні функції, пов'язані з оброблення інформації, що надходить, про злочини і злочинців, виконують прохання поліцейських відомств різних країн про надання будь-яких відомостей з архівів Інтерполу.

Друга категорія співробітників секретаріату складається з технічного та обслуговуючого персоналу: секретарі, друкарки, телефоністки, оператори картотек, бібліотечні працівники, фотографи, інженери-електронники і т. ін. Всі ці люди працюють під керівництвом генерального секретаря Інтерполу, що є основною фігурою цієї організації. Він на свій розсуд набирає персонал генерального секретаріату і керує всіма його службами.

Офіцерський корпус комплектується зі співробітників національних поліцейських відомств держав - членів Інтерполу, що мають не менше 10 років стажу практичної роботи в одній з оперативних служб, дослужилися до офіцерського чину, не нижчого за лейтенанта і не вищого за майора, які володіють, окрім рідної, англійською або французькою мовою (перевага віддається останній), мають добру фізичну підготовку. Проте це лише початкові дані кандидатів для роботи в штаб-квартирі Інтерполу. Оскільки Інтерпол є міжнародною організацією, то для роботи в генеральному секретаріаті потрібні інші якості співробітників, ніж при проходженні служби в оперативному поліцейському підрозділі. Необхідно вміти не командувати, а переконувати, бути дипломатом, потрібне вміння самостійно, швидко і кваліфіковано оцінювати ситуацію та брати на себе сміливість ухвалювати рішення. Робота офіцерського корпусу відбувається в основному в кабінетах генерального секретаріату. Ці співробітники є міжнародними чиновниками і не виконують оперативно-розшукових функцій, які входять до компетенції національних поліцейських служб.

 З 1987 р. у складі Генерального секретаріату діє Європейський секретаріат для вирішення суто регіональних проблем боротьби з незаконною торгівлею наркотиками на континенті та іншими злочинами та удосконалення поліцейського співробітництва держав у Європі. Серед інших органів Генерального секретаріату слід назвати службу Генерального секретаріату, спеціальне відділення для проведення робіт загального характеру та зміцнення безпеки організації.

На теперішній час у складі секретаріату діють 4 відділи: адміністративний, поліцейський, науково-дослідний та технічного забезпечення. Найбільший інтерес представляє діяльність поліцейського відділу, який координує співробітництво поліцейських органів-членів у боротьбі зі злочинністю. У свою чергу поліцейський відділ складається з трьох підвідділів (відділень), відомих під номерами "перший", "другий" і "третій", а також відособленої групи з боротьби з організованою злочинністю (ФОПАК). Усередині відділу і відділень є підрозділи, що позначаються буквами латинського алфавіту. Наприклад, до першого підвідділу (загальні злочини) спрямовується і там обробляється вся інформація, що надходить, про злочини проти власності й торгівлю зброєю (група С), про злочини проти особи (група Б), про міжнародний тероризм (група ТЕ).

У його структурі є підвідділи по боротьбі з незаконною торгівлею зброєю, міжнародним тероризмом. У іншому підвідділі обробляється інформація про виготовлення та збут підроблених паперових та металевих грошей, дорожніх чеків, облігацій, акцій та інших фактах фальшивомонетництва. Тут працює своя експертна лабораторія для дослідження підроблених цінних паперів, готується та видається спеціальний бюлетень «Фальшивомонетництво та підробки», передплатниками якого є більше 15 тис. банків та емісійних установ усього світу.

 Спеціальний підвідділ поліцейського відділу займається збиранням та аналізом інформації про незаконне розповсюдження наркотичних засобів. До нього входять служба керівника підвідділу із спеціальним підрозділом щодо зв’язків та співробітництва, яка знаходиться у Бангкоку (Таїланд),  група з проведення операцій та група  розвідки.

 Велику допомогу в роботі надають регіональні органи у боротьбі з цими злочинами. Керує роботою підвідділу вищий чиновник із Управління у справах про наркотичні засоби міністерства юстиції США.

Національні центральні бюро (НЦБ) створюються у структурі поліцейської служби кожної держави-члена Інтерполу. Вони є центрами міжнародного співробітництва держав по боротьбі із злочинністю, опорними пунктами Інтерполу на місцях. Як вже було відмічено, у конкретній державі НЦБ є постійно діючим органом Інтерполу. Одночасно воно є поліцейським органом цієї держави, яка наділена великими повноваженнями по боротьбі із злочинністю. Подібних органів немає в жодній міжнародній організації. Будучи опорними пунктами міжнародного поліцейського співробітництва НЦБ у своїх країнах підтримує ділові зв’язки із судом, прокуратурою, прикордонною та митною службами, а на міжнародному рівні – з ЦНБ інших країн та Генеральним секретаріатом.

 Він здійснює зв'язок з різними установами у своїй державі; з установами, що діють як національні центральні бюро в інших державах; з генеральним секретарем Інтерполу (ст. 32 статуту).

Зазвичай держава, що вступила в Інтерпол, створює в найкоротший строк у структурі свого поліцейського відомства національне центральне бюро. У доповненні до статуту Інтерполу, прийнятому в 1965 р., НЦБ називаються "національними центрами країн з питань міжнародного співробітництва органів поліції в рамках Інтерполу". Фактично НЦБ є опорними пунктами Інтерполу на місцях. З погляду міжнародного і внутрішньодержавного права НЦБ мають унікальний статус. З одного боку, НЦБ є постійно діючими органами Інтерполу в державах-членах, а з іншого - установами поліцейських відомств цих держав. Іншими словами, НЦБ одночасно входять до структури двох систем - Інтерполу і національної поліцейської служби держави-члена. В Україні НЦБ було відкрито 25 березня 1993 р.

З наукових питань Інтерпол може консультуватися з радниками, які виконують суто консультативні функції. Радники призначаються виконавчим комітетом строком на 3 роки. Штат радників формується з осіб, які мають міжнародний авторитет у галузі діяльності, що цікавить Інтерпол.

Одним з основних завдань Інтерполу є надання допомоги поліції країн-членів в обміні інформацією про розшук осіб за допомогою системи міжнародних розшукових циркулярів.

Є циркуляри для розшуку злочинців, зниклих без вісті осіб, ідентифікації невпізнаних трупів, повідомлення про небезпечних осіб і осіб, схильних до вчинення злочинів. Крім того є спеціальний циркуляр Інтерполу - Ради Безпеки ООН. Цей вид циркуляра був створений у 2005 р. відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН 1267, в якій міститься звернення до Генерального секретаря ООН спільно з Інтерполом створити інструмент для допомоги комітету Ради Безпеки 1267і на виконання мандата щодо заморожування активів, обмеження переміщення і ембарго на постачання зброї групам і особам, пов'язаним з організацією "Аль-Каїда" і рухом "Талабан".

Міжнародний розшук злочинців - це розшук, що здійснюється за межами держави, де був вчинений злочин, на території не менше ніж двох країн. Кримінальна поліція кожної з них проводить його власними силами, з дотриманням національних законів і відомчих інструкцій. Але велика в ньому і роль Інтерполу. Розшук ініціює країна, кримінальний закон якої був порушений діями особи, яка зникла після вчинення злочину з цієї країни.

Розшуковий циркуляр з червоним кутом. Правовою підставою для видачі розшукового циркуляра з червоним кутом є ордер на арешт або рішення суду запитуючої країни. Велика кількість країн - членів Інтерполу розглядає розшуковий циркуляр з червоним кутом як запит на арешт особи з метою подальшої екстрадиції. Більше того, Інтерпол є офіційним каналом для передачі запитів на арешт з метою екстрадиції у низці дво- і багатосторонніх договорів про видачу злочинців, включаючи Європейську конвенцію про екстрадицію і Конвенцію про екстрадицію Економічного співтовариства західноафриканських держав (ЕКОВАС). Генеральна асамблея Інтерполу делегувала генеральному секретаріату повноваження відмовляти країнам - членам організації у видачі розшукового циркуляра з червоним кутом, якщо запит не містить усієї інформації, необхідної для попереднього арешту фігуранта з метою подальшої екстрадиції. Інформація, що надається, також перевіряється на відповідність вимогам ст. З статуту Інтерполу, що забороняє втручання в діяльність політичного, військового, релігійного і расового характеру.

Розшуковий циркуляр з жовтим кутом. У міжнародний розшук зниклі безвісти особи оголошуються, якщо національний розшук не мав успіху, за наявності підстав вважати, що розшукуваний покинув межі держави свого постійного перебування. На кожного розшукуваного видається так званий міжнародний розшуковий циркуляр Інтерполу з жовтим кутом (Yellow Notice), в якому міститься його фотографія, опис зовнішності та зазначається номер досьє, в якому генеральний секретаріат підсумовує відомості про його розшук.

Розшуковий циркуляр з чорним кутом. У розшуковому циркулярі з чорним кутом (Black Notice) міститься інформація про виявлення невпізнаних трупів. У ньому зазначаються країна виявлення, обставини виявлення трупа, опис одягу і речей, містяться фотографії трупа, відбитки пальців, карта зубного апарату, ДНК і профіль. Такий циркуляр публікується за наявності підстав вважати, що загиблий або померлий був громадянином іншої держави.

Розшуковий циркуляр з помаранчевим кутом. 24 лютого 2004 р. в м. Ліоні (Франція) відбулася конференція, на якій ухвалено рішення про створення циркулярів Інтерполу з помаранчевим кутом (Orange Notice). Серія інцидентів з бомбами-посилками, направленими в ряд європейських організацій, змусила Інтерпол зайнятися пошуком нових шляхів підвищення ефективності боротьби з тероризмом. Украй важливо, щоб Інтерпол мав можливість швидкого поширення інформації серед країн-учасниць про нові методи діяльності терористів, а також забезпечував цією інформацією осіб, відповідальних за безпеку, включаючи представників міжнародних організацій.

Слід зазначити, що і міжнародне співтовариство в цілому, і окремі держави активно співпрацюють з Інтерполом. Що стосується співпраці України з Інтерполом, то перші контакти українських правоохоронних органів з зарубіжними колегами в рамках Інтерполу почалися в 1990 році, але не безпосередньо, а через відповідні структури колишнього СРСР. Саме тоді Постановою Ради Міністрів СРСР № 338 від 7 квітня 1990 року створено Національне центральне бюро Інтерполу в СРСР. Після проголошення незалежності Україна потребувала здійснення постійного, оперативного та ефективного міжнародного співробітництва, а також залучення передового зарубіжного досвіду для розбудови власної правоохоронної системи та протидії транснаціональній організованій злочинності. З огляду на відсутність відповідного досвіду, перші кроки у цій сфері були непростими. Можливість вступу України до Міжнародної організації кримінальної поліції вивчалася ще у квітні 1991 року, коли Українська Республіка входила до складу СРСР.

Відразу, після проголошення незалежності, за ініціативи Міністерства внутрішніх справ України, підтриманої Міністерством юстиції, Міністерством закордонних справ та Службою безпеки, від імені Уряду було подано заявку до Генерального секретаріату Інтерполу про вступ України до Організації.

Прийняття України до Інтерполу відбулося 4 листопада 1992 року на 61-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу (м. Дакар, Сенегал). Від України у сесії брала участь делегація, складу якої входили перший Заступник Міністра внутрішніх справ України Володимир Михайлович Корнійчук та начальник Штабу МВС – Олександр Михайлович Іщенко.

Після набуття членства в Інтерполі виникла нагальна необхідність створення підрозділу, який би безпосередньо забезпечив функцію Національного центрального бюро Інтерполу в Україні. З цією метою в МВС було створено тимчасову робочу групу для взаємодії з Інтерполом, керівником якої був призначений Петро Захарович Мельник.

До складу робочої групи увійшли працівники МіністерстваГригорій Іванович Стельмах, Ігор Степанович Лимарченко, Олег Олександрович Каплін, Зінаїда Володимирівна Вербенкота інші.

Ці люди провели колосальну роботу і по суті створили фундамент для подальшого розвитку українського бюро Інтерполу.

А вже 25 березня 1993 року, відповідно до зобов’язань, передбачених членством держави в Організації, рішенням Уряду України було створене Національне центральне бюро Інтерполу. В цей день також було затверджене Кабінетом Міністрів України “Положення про Національне центральне бюро Інтерполу", де визначалось, що взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби із злочинністю, яка має транснаціональний характер, або виходить за межі країни, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу. На НЦБ Інтерполу покладаються такі основні завдання:

— координація діяльності правоохоронних органів держави в боротьбі із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни;

— забезпечення взаємодії з Генеральним секретаріатом та відповідними органами держав-членів Інтерполу в боротьбі із злочинністю;

- оцінка рівня поширення в Україні злочинності, що має транснаціональний характер, і загрози злочинної діяльності громадян України за кордоном.

Діяльність НЦБ Інтерполу в Україні значною мірою має міжвідомчий характер. Одним з пріоритетних напрямків діяльності НЦБ Інтерполу в Україні залишається боротьба зі злочинами у сфері зовнішньоекономічної діяльності, паливно-енергетичного комплексу, особливо стосовно операцій з високоліквідною продукцією промислового та агропромислового комплексу, кредитно-фінансовій та банківській системах, а також злочинами міжрегіонального характеру, вчиненими із застосуванням вогнепальної зброї та вибухових речовин, незаконним обігом наркотиків, нелегальною міграцією, злочинами, пов'язаними з викраденням автотранспорту.

За період існування Українського бюро створені бази даних "Документообіг", "Особи", "Транспорт", "Фірми", "Номерні речі", "Культурні цінності", "Депортовані особи", масив яких на сьогодні складає більше 850 тисяч облікових одиниць. Подальше вдосконалення та розвиток НЦБ Інтерполу в Україні сприятиме об'єднанню поліцейських підрозділів у боротьбі проти різних проявів міжнародної злочинності.

На сьогодні Укрбюро є потужним самостійним структурним підрозділом апарату Національної поліції України, який забезпечує представництво України в Інтерполі та з 2010 року і в Європолі.

Впродовж 20 років пройдено непростий шлях кропіткої роботи щодо формування високопрофесійного колективу, запровадження правових основ роботи, покращення технічної складової діяльності підрозділу, налагодження дієвої взаємодії з правоохоронними органами України та іноземних держав.

На сьогодні Укрбюро Інтерполу – це добре організований, сучасно оснащений підрозділ, який спроможний надати ефективну допомогу правоохоронним органам України у проведенні за кордоном оперативно-розшукових та інших заходів у справах про транснаціональні злочини загальнокримінальної та економічної спрямованості.



З Укрбюро Інтерполу активно взаємодіє не тільки міліція, а й органи прокуратури, Служби безпеки, Державної фіскальної служби, Держприкордонслужби, Служби зовнішньої розвідки.

Успішний досвід співробітництва України з Інтерполом можна проілюструвати на такому прикладі. В 1997 р. з Полтавського художнього музею були викрадено дві цінні картини "Натюрморт" ("Сніданок") Клари Петерс (Фландрія, 1612 р.) і "Нічний бій турків з хрестоносцями в 1204 р." Бжена Делакруа (Франція). Викрадені шедеври були знайдені у Великій Британії під час широкомасштабної поліцейської операції, організованої Інтерполом. Британські експерти оцінили картини мінімум в 1 млн фунтів стерлінгів. На лаву підсудних англійського суду сіли п'ять співучасників: четверо - піддані Великої Британії і один - громадянин України. Таким чином, завдяки співпраці в рамках Інтерполу вдалося знайти викрадені українські картини за багато тисяч кілометрів від Полтави і в стислі строки розкрити цей злочин.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал