Інститут педагогіки дидактичні засади диференціації навчання в основній школі монографія



Pdf просмотр
Сторінка8/27
Дата конвертації08.01.2017
Розмір3.78 Kb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   27
59
РОЗДІЛ 3
ДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ ДОПРОФІЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ ШКОЛЯРІВ
ОСНОВНОЇ ШКОЛИ
3.1. Психологічний аспект диференціації допрофільної підготовки учнів
Допрофільна підготовка і профільне навчання – дві послідовно взаємопов’язані складові процесу вільного самовизначення особистості у виборі напряму здобуття освіти і подальшої професійної діяльності. Важливим моментом цього процесу є диференціація як окремий випадок індивідуалізації навчання, зумовлена потребами суспільства, які поєднані із запитами і правами особистості. Диференціація процесу професійного становлення особистості передбачає такі складові а) пропедевтичне ознайомлення з інтересами, нахилами і здібностями учня б) допрофільну підготовку, основна мета якої – формування в школярів здатності робити свідомий вибір подальшого профілю навчання в) профільне навчання, яке реалізується за одним із передбачених навчальним планом профілів г) соціалізацію випускників завдяки звуженню діапазону професійного вибору, визначенню альтернативи соціалізації, адаптації до умов життя і діяльності в колективі співробітників (протягом двох-трьох постшкіль- них років) [2]. Цей період хоча й відбувається за межами школи, проте вона не може залишатися до нього байдужою, а мусить вживати заходів, що полегшують підготовку до процесу самовизначення і професійного становлення.
Отже, у процесі професійного самовизначення учнів ми виокремлюємо такі етапи і підетапи (стадії. Пропедевтичний етап а) ознайомчо-розвивальна стадія (початкова школа б) стадія аналітично-діагностична стадія (й класи в) орієнтаційно-прогностична стадія (й клас г) рефлексивно-підготовча стадія (й клас. Етап допрофільної підготовки (й клас. Етап профільного навчання (й класи. Етап соціалізації випускників.
Найтривалішим за часом є пропедевтичний етап (від семи до 14–15 років. У цей період формуються повага до людей праці, позитивне ставлення досвіту професій. У початковій школі відбувається перше ознайомлення з найбільш масовими професіями лікар, продавець та ін. На основі життєвих спостережень діти граються в лікаря хворого, продавця – покупця тощо. Поступово, в міру адаптації дошкільного життя, діяльність ігрова змінюється на навчальну, значно серйознішу, бо гру батьки могли в будь-який момент припинити, а навчальна діяльність стає обов`язковою. У цей період вибір професії має характер фантазії. Молодші підлітки уявляють, ким вони хочуть бути незалежно від реальних умов, потреб, здібностей, можливостей (наприклад, космонавтами, чарівниками та ін.). Для них характерна нестійкість професійних інтересів та намірів, у них ще не виникає питань про зміст та умови роботи за професією. На цьому етапі роль вчителя полягає в реалізації позитивних природних задатків кожної дитини (до малювання, ліплення тощо, в ознайомленні з відповідними професіями (художник, скульптор тощо).

60
Розділ 3. ДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ ДОПРОФІЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ ШКОЛЯРІВ

ОСНОВНОЇ ШКОЛИ
Завдання школи полягає в створенні умов, адекватних специфіці здібностей кожного учня, у забезпеченні розвитку творчості. У цей період вчитель має помітити, в яких дітей краще розвинені розумові, а в яких – мнемічні чи перцептивні компоненти інтелекту, і прагнути розвинути їх. Тому ця стадія фактично ознайомчо-розвивальна. Роль вчителя початкової школи полягає у виявленні хоча б паростків здібностей, нахилів, обдарувань, що допоможе учневі визначитись із переважаючою галуззю його інтересів. У х класах діти стають старшими, здатнішими до самовизначення, проте цей вік ще характеризується нестійкістю інтересів. Школярі шукають себе в різних сферах докладання своїх схильностей, причому зміни інтересів можуть бути раптові, атому учні починають відвідувати багато різних гуртків, секцій. Проте інтерес до одних з них згасає, а до інших поступово стає стійкішим. У цей період розвиток
«тінейджерів» зумовлений біологічними і соціальними чинниками [19, с. 194–195]. Тобто поведінка учнів х класів пов`язана з особливостями соціалізації в певний період. Як відомо, наприклад, діти війни за поведінкою здаються старшими, ніж їхні однолітки мирного часу. Перехід від дитинства до дорослішання певною мірою залежить також від генетичних задатків.
П’ятикласники, що перейшли від єдиних вимог класовода початкової школи до різних вимог учителів-предметників стають адаптованішими до зовнішніх умов. Вчителям, які працюють з п’яти- і шестикласниками треба пам`ятати, що школярів цього віку приваблюють лише певні види навчальної діяльності. Тож учителю треба намагатися розширити коло пізнавальних інтересів, стимулюючи перші кроки [19, с. 200]. Як свідчить практика, в учнів розвиваються саме ті задатки, які отримали схвалення дорослих. Націй стадії відбуваються пошуки й зондування професійної спрямованості, примірювання до певних професій. Педагогам, що працюють з цими дітьми, треба уважно спостерігати за поведінкою дітей, вивчати їхні нахили, здібності й мотиваційні потреби, проводити разом із психологом попередню діагностику дітей за інтелектом, здібностями, характером, темпераментом, спрямуванням особистості. Для визначення цих якостей варто застосовувати аналітико-діагностичну бесіду, експертний аналіз навчальної і позанавчальної діяльності. Тому цей віковий період з позиції подальшого самовизначення школярів ми назвали аналітико-діагностичним.
На цій стадії визначитися з власними інтересами щодо деяких професій школярам може допомогти психолог на основі спостережень та анкетування учнів за картою інтересів О. Ю. Голомштока, за діагностикою здібностей Є. П. Ільїної, за результатами ознайомлення з типами професій за предметом праці Є. О. Климова (людина – природа, людина – техніка, людина – людина, людина – знакова система, людина – художній образ. Учні дізнаються про якості, які повинна мати людина, якщо обирає професію з певної категорії. Націй стадії учень «примірює» ту чи іншу професію, дізнається про поняття профнепридатність, медичні заборони щодо певної професії. Допомога психолога зі значною часткою ймовірності виявить домінуючі інтереси підлітків і визначить напрями інтересів хоча б за галузями знань.

61
Липова Л. А.
Стадію го класу іноді називають стадією здібностей, тобто в цей період вони стають значно помітнішими навколишнім [23, с. 20]. На цьому етапі учні більше дізнаються прорізні професії, про вимоги до орієнтовно наміченої професії і підготовки до неї. Вони починають зіставляти свої здібності з вимогами певної професії.
У свою чергу, вчителі й психологи продовжують вивчати індивідуальні особливості семикласників з метою прогнозування їх подальшого самовизначення. Тому ця стадія орієнтаційно-прогностична. Відбувається зміна в орієнтації на вибір майбутньої професії, часто за компанію з друзями. Щоб запобігти цьому, вчитель має зважати нате, що позитивного ставлення від учня легше досягти під час індивідуального спілкування.
Як відомо, у підлітковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та розвитку особистості [19, с. 195]. Це стосується не лише семи- класників, ай восьмикласників. Проте дорослішання нарік приводить до того, що восьмикласники стають поміркованішими у поведінці, більше піддаються рефлексії осмисленню власних дій і мотивів своїх учинків. Спонукання учнів до рефлексії збоку вчителя надзвичайно важливе для розумового розвитку, для свідомого вибору напряму професійного шляху в майбутньому [16, с. 239]. Тому цю стадію професійного самовизначення учнів ми назвали рефлексивно-підготовчою.
У цей період розвитку підлітків здійснюється активна пропедевтична підготовка через уже відомій перевірені на ефективність форми і методи предметні гуртки, факультативи, студії, секції тощо. Крім традиційних застосовуються й порівняно нові інтерактивні форми і методи акції на підтримку певних подій, турніри, брифінги, бенефіси тощо. Це сприяє розвиткові природних здібностей, формуванню творчої особистості, орієнтації учнів на вибір певного предметного профілю.
Дев’ятий клас – етап допрофільної підготовки. Це етап диференціації пізнавальних здібностей школярів і м’якої профілізації навчання. Він характеризується формуванням особистісного сенсу вибору сфери діяльності, умінням співвідносити суспільні цілі вибору професії зі своїми уподобаннями, з урахуванням своїх психологічних і фізіологічних можливостей (хочу, можу, маю, треба. У цей віковий період порівняно з попереднім чіткіше визначаються мотиви – спонуки діяльності, що складаються під впливом умов життя учня і визначають напрям його активності. Якщо для учнів початкової школи характерна аморфна структура спонук, то у дев’ятикласни- ків мотивація поступово перетворюється на складнішу структуру. У старших класах вона стає вже централізованою розумово-вольовою системою управління поведінкою, с. 149]. Уміння вчителя створювати і використовувати певні ситуації для впливу на систему мотивації професійного самовизначення є важливим компонентом педагогічної майстерності вчителя. У більшості дев`ятикласників посилюється усвідомлений інтерес до певних навчальних предметів і відповідних галузей науки, техніки, мистецтва. Ми спостерігали, що у деяких підлітків обсяг знань з одного чи кількох навчальних предметів значно перевищував вікову норму, тому що учні самостійно шукали інформацію, яка їх цікавить, розширювали обрій знання.

62
Розділ 3. ДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ ДОПРОФІЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ ШКОЛЯРІВ

ОСНОВНОЇ ШКОЛИ
Найефективнішими для розвитку особистості є умови, за яких набуття знань стає для підлітка суб`єктивно необхідним і важливим. Саме в цьому віці з`являються нові мотиви навчання, пов`язані з формуванням ідеалу, життєвої перспективи, професійних намірів [19, с. У цей період учні мають відвідувати короткочасні (п’ять-шість годин) пропедевтичні, предметні, міжпредметні й орієнтувальні курси з метою ознайомлення з новими предметами чи новою інформацією з уже виучуваних предметів. Мета таких курсів – зацікавити певною галуззю знань, а завдання вчителя – створити стимулюючі умови для ширшого ознайомлення з відповідними галузями.
Основою мотивації у підлітковому віці стають цінності (аксіологічний аспект. Однак система ціннісних орієнтацій, світогляд перебуває ще на стадії формування. Тож завданням вчителя є формування світогляду підлітка як основи його переконань.
Засвоєння навчальної інформації відбувається ефективніше у разі використання неординарних форм навчання, інтерактивних методів. Це різні типи сучасних уроків
(«урок-брейн-ринг», «урок-аукціон», «урок-суд») з презентацією нових видів наочності (наприклад, комп`ютерної графіки, використанням дискусій, диспутів, винахідництва тощо. Все це сприяє легшому засвоєнню навчального матеріалу, вияву інтересу до майбутніх профільних предметів В основній школі в учнів формується мотивація досягнень – елемент мотиваційної сфери, що характеризується прагненням до успіхів у різних видах діяльності. Засвідченням вчених, життєвого успіху в післяшкільний період досягають випускники, в яких у період навчання домінувала мотивація успіху [8, с. 218]. Отже, діяльність педагогів має спрямовуватися на формування в учнів мотивації успіху для високих професійних досягнень у майбутньому.
На характер навчальної мотивації, що визначає шкільні успіхи, впливають також
ґендерні відмінності, які зумовлюють різні типи сприйняття, мислення, емоційного стану. Таким чином, у допрофільній підготовці вчителям треба враховувати й ґендерну диференціацію, що сприятиме вдалішому самовизначенню особистості яку профільному, такі в професійному виборі Наприкінці дев`ятого класу школярі більше дізнаються про вимоги, які висуваються бажаною професією до претендента на неї, прорізні заклади освіти за цією професією, її профільні предмети, порівнюють вимоги професії зі своєю ціннісною орієнтацією та реальними можливостями. Остаточно процес самовизначення діагностується чотирирівневою структурою а) цілі, прагнення, плани і бажання учня одиниця самовизначення – хочу б) потенційні психічні можливості й здібності можу в) наявні стійкі фізичні якості (маю г) вимоги суспільства до суб`єкта самовизначення (треба, вимагають) [24, с. 18]. На етапі допрофільної підготовки така діагностика стосується вибору за змістом напряму і профілю навчання, а на етапі випуску із школи – вибору певної професії і навчального закладу для продовження освіти з метою набуття омріяної професії.

63
Липова Л. А.
3.2. Диференціація змісту допрофільної підготовки школярів
У сучасному світі освіта стає одним із провідних чинників конкурентоспроможності державі націй на міжнародній арені. Проте й найкраща освіта нездатна забезпечити успішну кар’єру більше ніжна п’ять-сім років у зв’язку зі стрімкими темпами оновлення технологій у всіх сферах людської діяльності, тому світове співтовариство змушене постійно розробляти новий диференційований зміст навчання для різних галузей освіти і напрямів економіки. Відтак стратегічним орієнтиром розвитку змісту освітив сучасному навчально-виховному процесі є його диференціація як за концептуальними підходами до його формування такі за варіативністю й дозованістю самої навчальної інформації.
Концептуальні підходи до формування змісту нині визначаються ціннісно цільовими пріоритетами освітньої діяльності загалом. Вчені-педагоги прагнуть осмислити інноваційну, диференційовану, зазвичай різноспрямовану, суперечливу педагогічну реальність нашого часу в її цілісності, хоча думки щодо змісту навчального матеріалу залишаються різними.
Одні вчені (С. У. Гончаренко, О. О. Карпов, В. М. Монахов, В. А. Садовничий та ін.) є прибічниками фундаментальності змісту освіти [4; 15]. Вони вважають, що спеціальна підготовка може будуватися лишена базі хорошої загальноосвітньої, а оволодінню практичними вміннями має передувати глибоке вивчення теоретичних основ, що «знаннєвий» підхідна пострадянському просторі забезпечив вищий рівень підготовки вітчизняного випускника, ніж його зарубіжного однолітка. Прибічники науково-раціонального підходу, не принижуючи роль розвивального навчання у формуванні особистості, вважають основним завданням школи оволодіння основами наук. На їхню думку, декларація проте, що кожен повинен створити в собі особистість, не суперечить тому, що кожен має бути долучений до науки та істини. Не всі учні стануть вченими, але основи наукового знання знадобляться всім. Адже саме наукова освіта дає можливість молоді використовувати методи сучасної науки, займатися творчістю, яка виходить за межі предметного змісту. Відтак учень під керівництвом наставника може заглибитися у вибрану тему й пов’язати своє захоплення з професійним самовизначенням. Отже, парадигма, що склалася в педагогіці індустріального суспільства, орієнтована на цінність знань (знання – сила, тому в ній теоретичними настановленнями є принципи класичної дидактики, а методологія відповідає логіці науки, адже без знань жодна цілеспрямована діяльність людини неможлива. Цей підхід призвів до педагогічно керованого руху учня від незнання до знання, де йому відводилася роль об’єкта. Проте сьогодні, у зв’язку зі зміною ролі науки, став потрібен випускник, який не тільки оволодіває знаннями, ай реалізує себе завдяки їм.
З огляду на нове соціальне замовлення, зміст освіти зазнає зміну бік культурологічного підходу, який на противагу знаннєвому, предметоцентриському висунули ВВ. Кра-
євський, І. Я. Лернер і ММ. Скаткін близько 30 років тому. За цим підходом усі компоненти людської культури (мова, ідеологія, право, мораль, наука, мистецтво) мають бути представлені в змісті шкільної освіти рівнозначно, хоча за обсягом і відрізнятися вивчення основ наук потребує більше навчального часу. Знання, відповідно, стають одним із компонентів змісту поряд з іншими формами людської свідомості.

64
Розділ 3. ДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ ДОПРОФІЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ ШКОЛЯРІВ

ОСНОВНОЇ ШКОЛИ
Згідно з цією думкою пріоритети в побудові змісту змістили акценти із суспільних компонентів на особистісні. Саме суб’єктивні людські здібності є другим важливим елементом культури, які поки що мало відображені в змісті шкільної освіти. Одним із можливих способів розв’язання цієї проблеми є компетентнісний підхід в освіті (компетентність – самостійно реалізована здатність до практичної діяльності, до розв’язання життєвих проблем, основана на набутому навчальному і життєвому досвіді, цінностях і нахилах учня [14, с. 44]). Компетентнісний підхід може надати змісту загальної освіти діяльнісну спрямованість, що охоплює лише суб’єктний аспект змісту загальної середньої освіти. Таким чином, до структури змісту входить і навчальна діяльність, яка також стає змістовою основою освіти. Тож учені – прихильники другої концепції – переконані, що зміст навчання не повинен зводитися до вивчення основ наук. Адже ще в давнину римляни вважали, що треба вчитись не для школи, а для життя (non scholam, sed ad vitam discimus). Знання наук – це хоча й важлива, але все ж частина людської культури, до якої людина долучається завдяки освіті. Отже, культурологічна концепція освіти стає дедалі потрібнішою [2; 5; 14; Нині поширюється аксіологічний аспект побудови змісту, адже теперішні учні хочуть знати не лише те, що саме їм треба вивчати, ай навіщо. А звідси випливає й суттєве значення мотиваційного аспекту побудови і засвоєння змісту. Саме така постановка питання в інформаційному суспільстві дає змогу досягти головної мети освіти – розвитку творчих здібностей, які забезпечують можливості самовизначення, самореалізації та самозбереження. Тож основним завданням навчання стає передача засобів і методів, які дають змогу учневі самостійно здобувати навчальну інформацію та використовувати її для розв’язання певних життєвих проблем. Тобто акцент робиться не на знанні заради знань, а на знанні як засобі життєдіяльності. Тоді в кожного учня формується своя система цінностей, складовою якої є соціальний перелік цінностей. Він доповнюється й уточнюється в процесі відбору змісту освіти. Диференціація змісту поступово, у міру переходу від основної школи до старшої, може подрібнюватися навіть до індивідуальних програм засвоєння змісту залежно від мотивів, потреб учнів і пріоритету їхніх цінностей. Тобто учневі надається право вибору що вивчати поглиблено, а що поверхово, залежно від вибору попередньо наміченого профільного і, далі, професійного шляху.
Отже, під час формування й засвоєння змісту згідно з культурологічною концепцією вчителю необхідно спиратися на специфічні особливості конкретного учня. Завдання основної школи зводяться до формування цілісного уявлення просвіт, набуття досвіду діяльності, підготовки до вибору шляхів професійного самовизначення [5]. Згідно з цими завданнями на допрофільному етапі формується зміст навчання – як інваріантна, такі варіативна його частина. Остання надає можливість більшої диференціації для кожного учня, розширення і поглиблення знань у будь-якій з галузей, що його цікавлять.
У допрофільній підготовці діяльність учнів неможливо реалізувати без певної мотивації, в основу якої покладено ціннісні ставлення особистості. Наголос робиться на діяльнісному аспекті змісту навчання, а знання стають засобом, без якого неможливо провадити діяльність, тобто йдеться про функціональність, дієвість знань, які допоможуть учню реалізувати себе у виборі профілю навчання, а потім і певної професії.

65
Липова Л. А.
Культурологічна концепція розвитку шкільного змісту освіти передбачає особистісно орієнтований підхід, згідно з яким у центр освітнього процесу ставиться особистість учня, створюються умови для розвитку його здібностей і можливостей для самовизначення й самореалізації. Цей підхід передбачає дидактичне і методичне ві- дображення змісту в такий спосіб, щоб навчальний матеріал був сприйнятий учнем. Тобто має враховуватися сприйняття на особистісному рівні, розвиваючи цікавість учнів до навчальної інформації. На допрофільному етапі навчання особистість ще недозріла, зазвичай вона не може безпомилково усвідомити свої інтереси й потреби, а її очікування від змісту, що вивчається, нерідко примітивні. Усвідомлення своїх реальних потреб настає пізніше, коли основний етап освіти вже пройдено. Крім того, запити окремої особистості можуть не збігатися з інтересами держави. Тому завданням педагогічних колективів є допомога школярам основної школи в розвитку інтересів, поведінкових установок, ціннісних смислів щодо вибору спочатку профілю навчання, а потім і професії. Концепція самореалізації особистості має яскраво виражений практико-орієнтований характер.
Необхідним етапом успішності самореалізації є диференціація не лише типів загальноосвітніх навчальних закладів, ай змісту навчального матеріалу, відображеного в начальних програмах, утому числі індивідуальних освітніх траєкторіях [1]. Для цього потрібні вивчення індивідуальних здібностей і мотивів поведінки кожного учня, організація профорієнтаційної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі, внесення корективу навчальний процес на основі неперервного моніторингу.
Сьогодні життя вимагає віднести до цілей освіти також цілі профілювання і проф- орієнтації, які особливо враховують інтереси особистості, а структура освітньої системи має бути настільки пластичною і динамічною, щоб створені освітою умови надавали б можливість кожному навчатися і розвиватися у заданому його природою генетичному полі. У такому разі сукупність спадкових даних підлітка (генотип) за допомоги навчання якомога повніше трансформується у реальні ознаки й властивості особистості (фенотип, тобто коефіцієнт кореляції між фенотипом і генотипом нескінченно зменшуватиметься з віком людини. Виникає необхідність створювати умови для розвитку підлітка без штучних перешкод. Отже, необхідна кореляція між освітнім і розвивальним компонентами змісту в основній школі, у міру дорослішання учнів на допрофільному етапі освітній компонент змісту превалює над розвивальним Оскільки основним видом діяльності підлітків є навчання, той зміст навчання поступово розширюється, причому набуття знань зазвичай виходить за межі навчальних програм школи і здійснюється самостійно й цілеспрямовано, особливо в галузях, які цікавлять учнів. Учні середніх класів шукають себе, відвідують гуртки, секції, клуби за інтересами. Позаяк у цей віковий період інтереси ще мінливі, то школярі одні гуртки полишають, а іншими захоплюються і відвідують далі. Поступово в них чіткіше вимальовується тенденція до вибору спочатку улюблених предметів, а потім і певного профілю навчання. У період допрофільної підготовки в багатьох учнів з’являється стійке прагнення до самостійної розумової роботи, оволодіння новими знаннями та вміннями, у деяких – ще й бажання працювати руками, створювати певні вироби, виявляється стійкий інтерес до відповідних галузей науки, техніки,

66
Розділ 3. ДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ ДОПРОФІЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ ШКОЛЯРІВ

ОСНОВНОЇ ШКОЛИ
мистецтва. Учні відшукують відповідну їхнім інтересам навчальну інформацію з додаткових джерел. У таких підлітків обсяг знань з галузей, що їх цікавлять, значно перевищує вікову норму. Їх приваблюють самостійні, особливо проективні завдання, складний навчальний матеріал, можливість його виконання.
У найкращих школах країни вчителі дбають про створення оптимальних умов для розвитку особистості, її життєвого і професійного становлення. Лише в такому разі засвоєння навчального змісту стає для учня основної школи суб’єктивно необхідним і важливим, усвідомлюється роль навчання вжитті особи і суспільства. Саме в період допрофільної підготовки з’являються нові мотиви навчання, пов’язані з формуванням ідеалу, життєвої перспективи, професійних намірів. Далекій близькі цілі організовують і скеровують самостійну діяльність учнів. Завдяки виконанню пізнавальних і продуктивно-творчих завдань навчання набуває особистісного сенсу, перетворюється на самоосвіту, стимулює самовдосконалення школяра. Незадоволення своїми досягненнями і прагнення реалізувати замислене живлять його пізнавальну активність під час засвоєння нового, часто суто індивідуального змісту.
Тільки за доцільно організованих міжособистісного спілкування, трудової і суспільно корисної діяльності, навчання, спорту відбувається повноцінний психічний розвиток та особистісне становлення підлітка, формується його професійна спрямованість, с. 200–201]. Тож педагог покликаний допомагати учням у період допро- фільної підготовки у виборі індивідуальних засобів самовираження, засобів самоствердження, спрямовувати розвиток мотиваційної сфери на навчання, формування світогляду.
З позиції нашого дослідження на допрофільному етапі підготовки учнів важливим показником розвитку їхньої мотиваційної сфери є інтереси – форма вияву пізнавальної потреби, яка забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності й сприяє ознайомленню з новими явищами дійсності. У цьому віці починають формуватися інтереси до вивчення предметів певного профілю та дисциплін, які в школі взагалі не вивчаються. Учнів диференціюють за вибором найцікавіших, на їхню думку, предметів вони відвідують гуртки, курси за вибором, щоб поглибити знання, які стануть їм у пригоді під час вибору спочатку профілю навчання, а потім і професії. У сфері таких інтересів виявляються спрямованість, інтелектуальна та емоційна активність особистості. На етапі становлення стійких інтересів до профільних предметів поступово окреслюється і закріплюється головний професійний інтерес. Романтичні прагнення поступаються місцем прагматичному вибору найстійкішого інтересу, здебільшого безпосередньо пов’язаного з основною професійною лінією життя учня, вибору, який і визначає спрямованість його особистості. Стійкі інтереси учнів переростають у захоплення. Більшість професійних захоплень, навіть якщо вони не стають остаточними, сприяють розвитку мислення школярів, задовольняють їхню потребу впізнанні нової інформації, підвищують інтелектуальну активність, стимулюють допитливість [19, с. 23]. Учні прагнуть показати свої здібності у виконанні складних пізнавальних завдань, виявити творчість, самостійність, гнучкість у виборі методів розв’язання задач, проведенні експерименту з улюбленого предмета та оформленні висновків.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   27


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал