Інститут педагогіки дидактичні засади диференціації навчання в основній школі монографія



Pdf просмотр
Сторінка5/27
Дата конвертації08.01.2017
Розмір3.78 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27
34
Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ

В ОСНОВНІЙ ШКОЛІ
1. Дійсно, справді, безперечно, на жаль. По-перше, до речі, здається, зокрема. Пробачте, даруйте, будь-ласка, без сумніву. Кажуть, між іншим, на мою думку, мовляв.
• Прочитайте, визначте стиль тексту, знайдіть вставні слова. До якої групи зазначенням вони належать Чому вставні слова саме цієї групи використовуються у тексах цього стилю Як виміркували. Щоб розв’язати розрахункову задачу, необхідно, по-перше, проаналізувати її текст, з’ясувати, що дано і що потрібно знайти по-друге, визначити способи знаходження невідомих величині знайти їх по-третє, записати рівняння хімічної реакції по-четверте, спланувати послідовність операцій, тобто скласти алгоритм розв’язання задачі. Уночі, йдучи звідкись чи кудись, раптом згадаєш про небо… Може, зірки всьому надають іншого сенсу. Вони сповнюють твою душу відчуттям легкості, якого ти, здається, не помічав раніше. І дивишся, і сподіваєшся, що, зірвав- шись, зірка спалахне в іншому місці. На жальне спалахнула…
• Прочитайте. Про які вставні слова йдеться в цьому тексті За якими ознаками слід їх відрізняти від інших слів Складіть два подібних речення, запишіть, поставте розділові знаки.
На щастями вийшли… Не подумайте, що ми вийшли на щастя. Там, куди ми дісталися, нічого такого не було, але ми так довго йшли і так втомились, що коли нарешті вийшли, то зітхнули з полегшенням…
На щастями вийшли…
Уся річ у цій комі, яка відділила щастя від нас, перетворила його у вставне слово. Може, зовсім не те слово, яке у цьому випадку треба було вжити…
Може, не те. А може, й те.
Може вже нічого не може, тому що означає не дію, а якусь визначену вірогідність. І тут річ знову в комі. Скільки цих ком І, головне, не знаєш, куди їх поставити.
Головне тут зовсім неголовне, це знову вставне слово. Виділяєш його комами з обох боків, тому воно і вважає себе головним. А насправді навіть і недругорядний член речення.
• Прочитайте діалог. З якою метою використані в ньому вставні слова Скажіть, чому спочатку бабуся погано чула свого онука. Як вставні слова характеризують того, хто їх уживає Який можна зробити висновок?
Звертається онук до бабусі Допоможіть мені, бабусю Тебе я погано чую Допоможіть мені, будь ласка, бабусю Тепер я тебе чую.
Подібним чином організується робота під час виконання наступних завдань різного ступеня складності.
Формування комунікативних умінь і навичок вживати вставні слова
у відомих (знайомих) мовленнєвих ситуаціях
• Складіть і запишіть, користуючись таблицею у підручнику, п’ять речень із вставними словами, різними зазначенням. Розкажіть, як ви їх відрізняєте.

35
Кизенко В. І, Васьківська ГО, Корсакова О. К.
• Випишіть по два речення із вставними словами із текстів різних стилів мовлення. Чому вжиті слова саме цієї групи зазначенням Розкажіть, за якими ознаками слід відрізняти вставні слова від слів, які є членами речення. Наведіть приклади.
• Які вставні слова і в якій ситуації спілкуваннями найчастіше використовуємо 1) у розмові з друзями 2) з дорослими 3) під час відповіді на уроці Складіть і запишіть з ними по два-три речення, поясніть свій вибір.
• Перебудуйте речення так, щоб їхній зміст відповідав ситуаціям, які пропонуються. Зробіть висновок про важливість того, де розміщене вставне слово у реченні, як це впливає на зміст висловлювання. Дійсно, на екскурсію до Києва наш клас поїде восени:
а) ви впевнені, що поїде ваш клас;
б) ви впевнені, що поїде до Києва;
в) ви впевнені, що поїде восени. Мабуть, ми з товаришем наступного тижня підемо до музею:
а) ви невпевнені втому, що підете до музею;
б) ви невпевнені втому, коли підете;
в) ви невпевнені втому, куди підете.
• Прочитайте, визначте роль вставних слів у тексті. Як зміниться його зміст, якщо замінити їх антонімами Запишіть. Які зі вставних слів не можна замінити Чому?
Тільки праворуч!
Чому і люди, і машини під час зустрічі забирають саме праворуч, а не ліворуч Звідки таке правило?
Воно з’явилося дуже давно. Колись, тисячу, а може, і більше років тому, люди завжди ходили озброєними. Не тільки готуючись добою, ай просто збираючись, наприклад, у гостів інше місто, брали із собою меч, сокиру або булаву. Адже мандрувати в ті часи було дуже небезпечно.
Йде людина чи їде верхи. У правій руці у неї зброя, у лівій – щит. Бачить, хтось іде або їде назустріч. Як з ним розійтися Безперечно, так, щоб бути на всякий випадок прикритим від нього щитом.
Ось такі з’явилася, вочевидь, звичка під час зустрічі триматись правого боку.
• Обговоріть у парах результати виконання попереднього завдання чи сподобався вам текст, про що ви дізналися з нього, як ви виконували завдання – якими були ваші дії, чи були труднощі, як ви їх долали тощо. Вживайте вставні слова під час обговорення.
Творче застосування комунікативних умінь і навичок:
• Складіть діалог, використовуючи вставні слова, який містив би відомості й міркування щодо проблем екології.
• Складіть діалог, вживаючи різні зазначенням доброзичливі вставні слова, і розіграйте його в класі. Які значення вони надають вашому мовленню?
• Проаналізуйте мову будь-якого літературного персонажа. Визначте, які вставні слова він уживає. Як це його характеризує?
• Складіть і запишіть у кількох реченнях свої міркування щодо надмірного вживання вставних слів.

36
Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ

В ОСНОВНІЙ ШКОЛІ
• Напишіть твір-роздум За якої умови людина припинить шкодити природі, вживаючи вставні слова. Який стиль мовлення в цьому тексті?
• Поспостерігайте замовленням навколишніх людей. Запишіть свої висновки, відповідаючи на запитання Коли вставні слова можуть бути зайвими?»
• Уявіть, що ви хочете ознайомити своїх друзів з тим, як робити вітальну листівку. Розкажіть, вживаючи вставні слова, що необхідно для цього зробити.
• Гра Швидко і правильно. Доберіть до вставного слова у цьому реченні синоніми.
Сьогодні, здається, буде теплий вечір. Якщо до слова можна дібрати синонімічне вставне слова, то це доводить, що перед нами, а не. У реченні, крім вставного слова, є чотири члени речення. Скільки і які ситуації можна визначити цим реченням, якщо змінювати в ньому місце логічного наголосу, порядок слів, зв’язок з ним вставного слова Наведіть приклади.
Упровадження запропонованих підходів забезпечуватиме створення найбільш сприятливих умов для навчання і розвитку кожного учня відповідно до його індивідуальних особливостей.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бабанский ЮК. Оптимизация педагогического процесса (в вопросах и ответах) / ЮК. Бабанский, ММ. Поташник. – К, 1982. – 192 с. Бабанский ЮК. Оптимизация процесса обучения: Об щедидактический аспект / ЮК. Бабанский. – М. : Педа гогика, 1977. – 254 с. Бібік НМ. Індивідуально-диференційований підхід як засіб формування пізнавальних інтересів учнів / НМ. Бібік // Диференціація навчання нарізних ступенях загальної середньої освіти теорія, практика, перспективи : матер. методол. семінару АПН України, 20 листоп. 2008 р, Київ. – К. : Пед. думка, 2009. – 188 с. Бугайов О. І. Диференціація навчання в сучасній середній школі / О. І. Бугайов. – К. : Рад. шк.,
1991. – № 8. – С. 7–16.
5. Буряк В. К. Диференціація навчання на уроці / В. К. Буряк // Рідна школа. – 1990. – № 3. – С. 58–64.
6. Вишпінська Т. М. Індивідуально-диференційований підхід до навчання іноземної мови учнів старшої школи / Т. М. Вишпінська // Педагогіка і психологія. – 2001. – № 2 (31). – С. 46–51.
7. Выготский Л. С. Избранные психологические исследо вания / Л. С Выготский. – М. : Педагогика,
1956. – 504 с. Вороніна Л. П. Диференціація навчання в основній школі / Л. П. Вороніна // Інформаційний бюлетень Академії педагогічних наук України. – 1993. – Вип. 3-4. – С. 26–29.
9. Гончаренко С. У. Український педагогічний енциклопедичний словник / С. У. Гончаренко. – Вид. 2-ге, допов. і випр. – Рівне : Волинські обереги, 2011. – 552 с. Енциклопедія освіти / Академія пед. наук України ; гол. ред. В. Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер,
2008. – 1040 с. Забранський В. Я. Система уроків при диференційованому навчанні / В. Я. Забранський // Рідна школа. – 1991. – № 2. – С. 39-40.
12. Калмыкова З. И. Психологические принципы развиваю щего обучения / З. И. Калмыкова. – М. :
Знание, 1979. – 48 с. Кирсанов А. А. Индивидуализация учебной деятельности как педагогическая проблема / А. А. Кир- санов. – Казань : Изд-во Казанского унта, 1982. – 224 с. Концепція загальної середньої освіти (річна школа) // Інформ. зб. МОН України. – 2002. –
№ 2. – С. 2–22.

37
Кизенко В. І, Васьківська ГО, Корсакова О. К.
15. Корсакова О. К. Зміст сучасної шкільної освіти Дидактичний аспект / О. К. Корсакова, С. Е. Тру- бачева. – К. : ФАДА ЛТД, 2003. – 56 с. Кремень В. Г. Передмова (вступне слово президента АПН України В. Г. Кременя) / В. Г. Кремень // Диференціація навчання нарізних ступенях загальної середньої освіти теорія, практика, перспективи : матер. методол. семінару АПН України, 20 листоп. 2008 р, Київ. – К. : Пед. думка, 2009. – 188 с. Кремень В. Г. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору / В. Г. Кремень. – К.
: Пед. думка, 2009. – 520 с. Ляшенко О. І. Диференціація як основоположний принцип шкільного навчання / О. І. Ляшенко // Диференціація навчання нарізних ступенях загальної середньої освіти теорія, практика, перспективи : матер. методол. семінару АПН України, 20 листоп. 2008 р, Київ. – К. : Пед. думка, 2009. – 188 с. Осмоловская И. М. Дифференциация процесса обуче ния в современной школе : учеб. пособие / И. М. Осмо ловская. – М. : Изд-во Моск. психол.-соц. ин-та ; Воронеж : Изд-во НПО «МОДЭК», 2004. – 176 с. Павленко І. І. Індивідуальна робота з учнями / І. І. Павленко // Рідна шк. – 1990. – № 4. – С. 88–90.
21. Педагогічний словник / за ред. дійсн. члена АПН України М. Д. Ярмаченка]. – К. : Пед. думка,
2001. – 514 с. Перевозный A. B. Дифференциация школьного образо вания: сущностные характеристики и структура. Пе ревозный // Школьные технологии. – 2007. – № 2. – С. 49.
23. Самовол ПИК проблеме дифференцированного обучения / П. И. Самовол // Матем. в школе. –
1991. – № 4. – С. 17–19.
24. Селевко Г. К. Современные образовательные техноло гии : учеб. пособие / Г. К. Селевко. – М. : Народ. образо вание, 1998. – 256 с. Сисецький П. В. Диференційовані завдання для учнів / П. В. Сисецький // Рідна шк. – 1975. –
№ 7. – С. 34–37.
26. Сікорський ПІ. Теорія і методика диференційованого навчання / ПІ. Сікорський. – Л. : Сполох,
2000. – 422 с. Украинская Советская Энциклопедия : в 12 т. – Т. 3. – К, 1980. – 575 с. Унт И. Э. Индивидуализация и дифференциация обуче ния / И. Э. Унт. – М. : Педагогика, 1990. – 192 с. Ушинський КД. Педагогические сочинения : в 6 т. / Редкол.: МИ. Кондаков (гл. ред.) и др. ; АПН
СССР. – М. : Педагогика, 1988. – 414 с. Федотова М. Е. Дифференциация обучения и уровни усвоения знаний / М. Е. Федотова // Фило- софия образования. – 2008. – № 2 (23). – С. 52–58.
31. Чередов И. М. Система форм организации обучения в советской общеобразовательной школе / И. М. Чередов. – М. : Педагогика, 1987. – 152 с. Черепанова Л. В. Методы и приемы развития у школьников рефлексии / Л. В. Черепанова // Рус.
словесность. – 2004. – № 8. – С. 37–41.
33. Швець М. А. Кадрова політика в процесі реалізації адміністративної реформи в регіоні / М. А. Швець // Нива знань. – Д. : Промінь, 2001. – С. 10.
34. Якиманская И. С. Личностно-ориентированное обучение в современной школе / И. С. Якиман- ская. – М. : Сентябрь, 2000. – 112 с. Ярошенко О. Г. Дидактичні та методичні матеріали до організації групової роботи на уроках хімії
/ О. Г. Ярошенко // Методичний лист. – К. : Освіта, 1993. – 46 с.

38
РОЗДІЛ 2
ФАКУЛЬТАТИВИ ЯК ФОРМА ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ
В ОСНОВНІЙ ШКОЛІ
2.1. Педагогічні функції і зміст факультативного навчання
Серед форм диференціації, які створюють передумови для активізації самостійної діяльності школярів і сприяють реалізації творчого потенціалу особистості, чільне місце посідають факультативи.
Аналіз теоретичних надбань з проблеми шкільних факультативів дає підстави для висновку, що не всі її аспекти досліджено достатньо вичерпно. Маємо на увазі, зокрема, загальні дидактичні основи факультативного навчання, обґрунтування педагогічних функцій і завдань факультативів нарізних рівнях шкільної освіти. Не розроблено чіткої дидактичної класифікації й відповідної їй системи факультативів, які забезпечували б реалізацію цих функцій.
Факультативне навчання підпорядковане меті й завданням шкільної освіти, тому його загальні функції збігаються з функціями обов’язкового навчання, розвивальною, освітньою і виховною метою. Щоб реалізувати першу й третю з цих функцій, факультативні заняття мають більше потенційних можливостей, ніж обов’язкові, що зумовлено передусім їх організаційними особливостями (добровільність вибору, порівняно малий кількісний склад груп, психолого-педагогічні особливості учнів, широкий контингент керівників занять тощо).
Одна з істотних особливостей навчально-виховного процесу в підлітковий період має полягати в інтенсифікації інформаційної, загальнорозвивальної його функційна основі широкого, різнобічного інформування підлітків про довкілля і власну особистість та залучення їх до нових видів діяльності. Через обмеженість навчального часу не можна задовольнити цю вимогу на обов’язкових заняттях. Саме факультативне навчання має значні резерви. Співвіднесення загальної спрямованості доцільних впливів на особистість підлітків з визначеними функціями факультативів свідчить, що такі впливи можуть здійснюватися головно в процесі реалізації розвивальної функції факультативів. Саме тому ця функція має стати в основній школі провідною й позначитися як на змісті факультативів, такі на організації їх вивчення.
Передусім зміст факультативів має орієнтуватися на підлітків (а їх більшість, які мають різнобічні інтереси, але ще не визначилися з головним, а отже, має охоплювати різноманітність проблем, висвітлювати різні аспекти навколишнього світу, показувати учням, чим потрібно цікавитися і що робити, задовольняти принцип науковості. Інформація має бути досить глибокою й вірогідною, відповідати сучасному науковому розумінню предмета розгляду, а обсяг і зміст знань такими, щоб, з одного боку, відобразити інформацію, достатню для розуміння сутності наукової картини світу, аз іншого – забезпечити доступність навчання, орієнтуватися на зону найближчого розвитку. Водночас зміст факультативного навчання слід систематизувати відповідно до основних сфер довкілля, щоб учням легше було сприймати великий обсяг інформації, структурувавши в певний спосіб відповідні наукові відомості.

39
Кизенко В. І.
У навколишньому світі вирізняють три тісно взаємопов’язані сфери природу, суспільство, культуру. Оскільки людину як суб’єкт і продукт суспільного розвитку в руслі ідей гуманізації освіти можна виділити в окремий предмет вивчення, то, відповідно, є чотири блоки наукових знань.
Блок наукових знань про природу.
Природа в найширшому розумінні – це матеріальний світу численних його формах Всесвіт, власне природа Землі, людина. Так розглядають природу філософи [7]. Природознавство, природничі науки розуміють природу вужче (це нежива й жива природа Землі. Найуживанішим у науці й практичному досвіді є розуміння природи як сукупності природних умов існування людського суспільства. Сучасне природознавство істотно збагатило розуміння природи уявленням про її розвиток і специфічні його закономірності, прорізні форми руху матерії й структурні рівні організації природи, типи причинних зв’язків тощо.
З цього комплексу знань доцільними і доступними для учнів основної школи є дані про сутність широкого, вужчого і найуживанішого розуміння природи ідеї єдності природи зв’язку природи з суспільством. Оволодівши цими знаннями, підлітки ліпше орієнтуються в довкіллі.
Блок наукових знань про людину.
1. Людина (індивідуум, індивід) – окрема, одинична природна істота (представник виду Homo Sapiens), у якій втілено найвищий ступінь розвитку життя, суб’єкт суспіль- но-історичної діяльності. Людина як суб’єкт і продукт творчої діяльності в суспільстві є системою, в якій фізичне й психічне, генетично зумовлено й формується протягом життя природне й соціальне утворюють нерозривну єдність [20].
2. Індивідуальність – людина характеризується соціально значущими відмінностями від інших людей своєрідність психіки й особистості індивіда, її неповторність. Виявляється в рисах темпераменту, характеру, в специфіці інтересів, якостей перцеп- тивних процесів та інтелекту, потребі здібностей індивіда. Передумовою формування індивідуальності є анатомо-фізіологічні задатки, які, перетворюючись у процесі виховання, породжують широку варіативність виявів індивідуальності [9; 20].
3. Особистість – це системна якість, якої набуває індивіду предметній діяльності та в спілкуванні, що характеризує його в аспекті включення в суспільні відносини. Для особистості характерні такі ознаки активність, прагнення суб’єкта розширити сферу своєї діяльності, діяти за межами вимог ситуації і рольових настанов спрямованість стійка панівна система мотивів, інтересів, переконань тощо глибинні смислові утворення (динамічні смислові системи, які формуються у спільній діяльності групі колективів ступінь усвідомленості свого ставлення до дійсності настанова, диспозиція тощо [9; 20; 30].
4. Спілкування – вид спільної діяльності людей, який полягає у переданні повідомлення одне одному, контактах, взаємодії з певною метою. Спілкування найчастіше входить до інших видів діяльності – трудової, навчальної, ігрової, спортивної, є важливим чинником соціалізації особистості. Функціональна структура спілкування охоплює такі основні елементи його завдання, зміст, засоби і соціально-психологічні наслідки. Результативність спілкування залежить від усіх його структурних елементів, гармонійності й відповідності реальним умовам [20].

40
Розділ 2. ФАКУЛЬТАТИВИ ЯК ФОРМА ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ

В ОСНОВНІЙ ШКОЛІ
Важливість цих знань переконує, що учні х класів повинні одержати про людину відповідно узагальнене уявлення. Не маючи таких знань, учні часто не вміють будувати свої стосунки, спілкуватися в педагогічному процесі та поза ним. Це нерідко спричиняє дискомфорт особистості, позначається негативно на результативності педагогічного процесу, розвитку особистості, адаптації випускників школи в соціумі.
Блок наукових знань про суспільство.
У широкому розумінні суспільство – це сукупність певних відносин, що пов’язують людей у процесі виробництва й відтворення їхнього матеріального життя сукупність форм спільної діяльності людей, які склалися історично. Суспільство є особливим, найвищим ступенем розвитку живих систем, який виявляється у функціонуванні й розвитку соціальних організацій, інститутів, груп тощо [16; 20; Реальною основою ставлення людини до природи є діяльність, яка відбувається в природі й зданим нею матеріалом. Через діяльність суспільство впливає напри- роду. Тому поняття природа вживається для позначення не тільки природних, ай створених людиною матеріальних умов її існування [16; 20; 30]. Історично ставлення суспільства до природи визначалося передусім зміною спрямованості й масштабів людської діяльності. Спочатку її провідним мотивом було одержати й обробити матеріали природи, тобто споживання природи пізніше – ґрунтовно переробити матеріал природи, надати їм нових, надприродних властивостей. Споживацьке ставлення змінилося наставлення освоєння, експлуатації природних ресурсів [7; 25; Знання школярів про суспільство, з огляду на цей блок наукових даних, мають бути логічним продовженням їхніх уявлень про спілкування людини, зокрема в процесі виробництва потрібних їй для існування цінностей. Важливою складовою цих знань є розуміння прямого й зворотного впливу, який існує між людиною (суспільством) і природою, а також зміни ставлення людини до природи в процесі історичного розвитку.
Блок наукових знань про культуру.
1. Продуктом діяльності й розвитку суспільства є культура – сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством упродовж його історії. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності та її результати (засоби виробництва, сполучення, зв’язку, житло, предмети повсякденного вжитку, одяг тощо. Духовна культура охоплює сферу свідомості, духовного виробництва (пізнання, мораль, виховання і освіту, зокрема право, філософію, етику, естетику, науку, мистецтво, літературу, міфологію, релігію. Обидва види культури тісно взаємопов’язані. Водночас матеріальній культурі належить вирішальна роль у її розвитку [25].
2. Високий рівень суспільного розвитку матеріальної й духовної культури називають у науці цивілізацією Наукові дані про культуру серед усіх розглянутих найдоступніші учням. Ідеться і про розуміння сутності понять культура, матеріальна і духовна культура, цивілізація, і про обізнаність з різними сферами культури.
На основі ознайомлення з усіма схарактеризованими науковими відомостями учні отримують узагальнене уявлення про основні сфери навколишнього світу та наукові дані про них. Важливою складовою цих знань є розуміння зв’язків: людина – людина людина – суспільство людина – природа людина – культура суспільство – природа суспільство – культура.

41
Кизенко В. І.
Деякі з цих відомостей є в змісті обов’язкових навчальних предметів різних циклів. Проте це лише невелика частина наукової інформації про довкілля, яка не формує цілісних уявлень про його сфери – природу, суспільство, культуру. Зовсім мало висвітлені роль і місце особистості в природі, суспільстві, особливості комунікації, співіснування з іншими індивідами тощо. Тому серед факультативів за розвивальною метою виокремлюють такі їх види ті, що розкривають розвиток людської цивілізації та її проблеми, місце і значення досвіду людства у всесвіті ті, що розкривають зміст різних видів людської діяльності в сфері матеріальної й духовної культури ті, що ознайомлюють зі способами, технікою виконання конкретного виду діяльності, із сутністю та способами творчої діяльності ті, що розкривають структуру особистості, умови розвитку її психічних функцій, значення і способи самопізнання та самовдосконалення ті, що розкривають сутність і значення людського спілкування, виявляють рівень розвитку особистості, її нахили та здібності тощо Описаний науковий зміст можна відобразити в багатьох факультативних курсах конкретного спрямування. Проте їх велика кількість призведе до розпорошеності й фрагментарності знань. Учні не встигнуть прослухати й десятої частини цих курсів. Можливий інший шлях – один синтетичний факультативний курс висвітлюватиме довкілля, відображатиме зазначені основні блоки інформації, вивчатиме його протягом двох-трьох років навчання. Протеза такого підходу важко створити учням умови для вільного пошуку себе, задовольнити запити тих, хто вже визначився зі сферою свого інтересу, оскільки факультативний курс містить багато зайвої з огляду на цей інтерес
інформації.
Отже, доходимо висновку про доцільність створення банку факультативів, який включає певний орієнтований мінімум назв. Під таким банком розуміємо певний їх набір, підпорядкований одній меті – загальному розвиткові підлітків. Ця тема об’єднує зміст факультативних курсів, зумовлює подібність їх структури, а також організацію й методику вивчення.
Зміст та структура факультативних курсів для учнів х класів, гой х класів мають певні особливості. У факультативних курсах для учнів х класів (15–20 назв) найважливіші сфери дійсності викладено узагальнено, оглядово. Основними особливостями структурування змісту є забезпечення системності знань та поєднання індуктивного та дедуктивного методів розгляду матеріалу з переважанням дедуктивного, що дає змогу лаконічно викладати зміст.
Лаконічні факультативні курси у х класах мають такі переваги над тривалими курсами) учні можуть задовольняти змінний інтерес, випробувати себе в різних галузях знання) створюються умови для перегрупування учнів щоразу, коли розпочинається вивчення нового курсу (три-чотири рази впродовж навчального року, що значно розширює сферу спілкування учнів.
Кожному блоку наукових знань про довкілля в банку факультативів відповідає певна їх група. Основу банку утворюють 15 факультативних курсів.
Наукову інформацію про природу викладено вдвох курсах 1. Земляни і космос,
2. Як врятувати природу».



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал