Інститут педагогіки дидактичні засади диференціації навчання в основній школі монографія




Сторінка24/27
Дата конвертації08.01.2017
Розмір3.78 Kb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27
практично-рефлексивний (готовність здійснити продуктивну діяльність, проаналізувати процес отримання продукту – інтелектуального чи практичного, самоаналіз).
Вихідним у формуванні компетентності є мотиваційно-цільовий етап.
Початком будь-якої діяльності є усвідомлення мети. Метою навчання передбачається кінцевий результат, суть якого – у розвитку особистості учня, його здібностей та талантів. Мета може конкретизуватись як розвиток в учнів інтелектуальних і творчих здібностей, засвоєння знань, формування вмінь та навичок, оволодіння уміннями спілкуватися і контактувати з іншими людьми, уміння відшуковувати й опрацьовувати інформацію тощо. Отже, на першому етапі формування компетентностей реалізується мета як особистісна ціль учня щодо забезпечення внутрішньої потреби в досягненні мети, як передумова вияву для цього найкращих якостей.

187
Бондар С. П.
Якість реалізації першого етапу формування компетентності залежить від рівня розвитку мотивації навчання учня. Мотив має особливе значення серед взаємозумовлених складових навчальної діяльності і є передумовою результативності діяльності. У розмаїтті мотивів, які спонукають учнів навчатися, психологічно найвагомішими є, звичайно, потяг до знань та інтерес до процесу їх здобування. Основа мотивів – первинні (природні) і вторинні (набуті) потреби, які в мотивах відображаються у формі переживань, почуттів, інтересів, уявлень, думок, ідей, понять, переконань тощо Згідно з дослідженнями психологів, людина активно долучається до будь-якої діяльності тільки тоді, коли це їй потрібно, коли в неї є певні мотиви для її здійснення. Мотиви відображають потреби, які стали актуальними для учня в певний момент. На- віть нав’язана зовні діяльність може бути мотивованою. Чим Прагненням уникнути неприємностей, не бути покараним, не чути докорів батьків, вчителів. Природно, що такі мотиви спонукають не до ефективної, а до формальної діяльності, мета якої – прагнення якомога скоріше подолати неприємну ситуацію. Підкреслимо головне людина активно залучається в діяльність тільки тоді, коли її участь є мотивованою. Щоб викликати, підігріти і посилити мотив, треба актуалізувати пов’язану з ним
потребу. Для цього використовуються стимули. Стимулце сукупність факторів, певних обставин, що спонукають людину (або групу людей) до діяльності. Стимул охоплює як особистісні, так і суспільно значущі потреби людей, а також усі види
об’єктів, на які вони спрямовані.
Психологи зазначають, що потреби – рушійна сила активності й розвитку лю- дини. Спочатку потреба виникає як суто енергетичний імпульс, який нагнітає напруження і спонукає до діяльності. Коли чітко виокремлюється предмет потреби, вона стає мотивом. У зв’язку з цим мотив учіння може бути визначений як опредметнена
потреба, що спрямована на предмет навчання і зумовлює активність учня у засвоєнні навчального предмета.
Загалом стимули навчання мають двоякий характер. По-перше, вони можуть бути
зовнішніми і виступати як вимоги навчальних планів, програм, школи, вчителів, батьків та ін. Ці стимули формують мотиви обов’язку перед суспільством, сім’єю, учителем,
товаришами. У їх основі – переконання в доцільності певної діяльності, почуття відповідальності, повага до вимог школи, бажання зміцнити свою репутацію доброго учня тощо. По-друге, стимули можуть бути внутрішніми потребами, які пов’язані з інтересами особистості, її переконаннями, намірами, мріями, ідеалами. Дія зовнішніх стимулів і внутрішніх мотивів (я повинен імені хочеться) має бути врівноваженою. Абсолютизація внутрішнього зацікавлення звужує фактичні можливості учня, а сухий підхід з позицій зовнішніх вимог позбавляє процес навчання емоційного забарвлення. Проте в усіх випадках найменшу користь надають негативні зовнішні стимули – залякування поганою оцінкою тощо. Психологічний механізм впливу стимулів полягає втому, що вони спричиняють в учнів переживання внутрішніх суперечностей між тим, як вони вчаться, і як повинні вчитися, і стимулюють їх прагнення оволодіти знаннями. Відомий дидакт М. О. Данилов стверджував, що переживання внутрішніх суперечностей між знанням і незнаннями є рушійною силою учіння,

188
Розділ 7. МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ
пізнавальної активності учнів. Що ж приводить удію цю рушійну силу На формування потреби в оволодінні знаннями суттєво впливає педагогічна ситуація, в якій учень переживає задоволення від успіхів у навчанні. Оскільки мотивація має велике значення у навчанні будь-якого навчального предмета, вчителеві важливо своєчасно стимулювати, збудити, зберегти і підтримати її, щоб викликати активну навчально-пізнавальну діяльність учня.
Конкретними мотивами – стимулами навчальної діяльності – школяра можуть бути
інтерес, прагнення до заохочення, страх покарання за неуспіх тощо. Головну роль у навчальній діяльності відіграє навчально-пізнавальний інтерес. Саме він орієнтує учня безпосередньо на процес розв’язання змістових навчальних завдань. А для цього необхідно насамперед створити певні умови. По-перше, учень має з’ясувати, навіщо йому потрібні нові знання і внутрішньо прийняти завдання для розв’язання. По-друге, завдання, поставлене перед учнем, має бути побудоване на суперечності думок, явищ, подій. На першому етапі формування компетентності вчителеві потрібно збудити і закріпити в дитини стійке позитивне ставлення до навчальної діяльності, викликати допитливість, пізнавальний інтерес, закріпити особистісно значущий сенс навчальних дій, сформувати внутрішню потребу самостійно навчатися. Мотиви учіння у кожної дитини глибоко особистісні, індивідуальні. Щоб стимулювати мотивацію учіння, варто намагатися збагачувати зміст навчання особистісно орієнтованим матеріалом, розвивати в учнів допитливість та інтерес, виховувати відповідальне ставлення до навчання, вольові зусилля, прагнення долати труднощі.
Задоволення від навчання, настановлення на навчання, вміння вчитися – ключова
компетенція, важливість якої ніхто не заперечує. Немає такої педагогічної філософії, яка б говорила ми хочемо, щоб наші учні виходили зі школи зі стійкою огидою до навчання. Водночас бажання впродовж всього життя вчитися, захоплення і активний інтерес до навчання – на жаль, рідкісна властивість випускника сучасної школи.
Другим етапом формування ключової компетентності є інформаційно-змісто-
вий. Компетентнісний підхід вимагає, щоб зміст освіти був спрямований на набуття школярами досвіду різноманітної діяльності навчально-пізнавальної, практичної, соціальної. Тому в Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти особливе місце відведено діяльнісному компоненту змісту освіти, реалізації варіативних способів діяльності, умінням і здатностям застосувати набуті знання і вміння у життєвих ситуаціях. Важливим пріоритетом залишається формування загальнона- вчальних умінь та навичок.
Компетентна людина – передусім людина, яка володіє необхідними знаннями. Компетентність формується на основі оволодіння учнями змістом освіти, який є багатокомпонентним і багатоаспектним. Він містить, зокрема, такі обов’язкові компоненти, як аксеологічний, когнітивний, діяльнісно-творчий, особистісний. Ці компоненти до міри відповідають основним елементам структури компетентності. Життя вимагає, щоб у школі створювалися умови для формування досвіду розв’язання проблемі нестандартних завдань, досвіду спілкування, емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу та до себе самого.

189
Бондар С. П.
Стимулом до активної діяльності є метод аналізу, який сприяє структуруван-
ню навчального матеріалу, що полегшує його сприйняття і засвоєння. Якщо чітко виокремлено головне, якщо одні ідеї випливають із попередніх, якщо зв’язок чіткий і
обґрунтована послідовність знань, які вивчаються, то школярі краще їх сприймають, швидше усвідомлюють, глибше осмислюють і надовше запам’ятовують. Логічний, яскравий, захоплювальний виклад спонукає школярів уважно слухати те, про що мовить учитель, повністю увійти у світ пізнання. Для цього застосовуються різноманітні прийоми, своєчасне чергування різних розумових дій, більш напружених і короткочасних послаблень (фізкультурні паузи, фрагменти телепередач, музика тощо, що дають необхідний відпочинок, зміцнюють працездатність, знімають втому і викликають бажання активно працювати далі. Важливим стимулом пізнання є новизна навчального
матеріалу і характер пізнавальної діяльності. У дітей, безумовно, виникає гострий інтерес до раніше невідомого, якщо воно, звичайно, пов’язане з тим, що вони вже знають. На яку потребу учнів за цього спиратися педагогу На їх природну допитли-
вість, бажання все знати. Безглуздо повторювати дітям на уроці давно відомі істини або факти без додавання чогось нового. Діти в такому випадку втрачають будь-який інтерес до навчання. Завдання вчителя – завжди в будь-якому навчальному матеріалі, чи це урок повторення або закріплення, знаходити нове, цікаве, невідоме дітям.
У формуванні компетенцій важлива роль належить практичному значенню і кори-
сті знань для самих школярів. Життя часто ставить людину у безвихідне становище, а пізнання допомагає знайти із нього правильний вихід. Тільки ті знання, які використовуються, залишаються у нашій свідомості (Д. Карнегі). Невипадково школярі виявляють великий інтерес до інформації, що допомагає їм вирішувати життєві проблеми. А це сприяє формуванню компетентностей.
Велику роль у навчанні відіграють методи організації процесу навчання. Це пов’я- заноз чітким визначенням цілей і завдань навчання, а також з усвідомленням і прий-
няттям їх учнями. Цільові настановлення навчання формуються через стимулювання, виокремлення суперечності, актуалізацією потреби і виникненням внутрішнього мотиву (бажання, інтересу, необхідності) засвоїти навчальний матеріал. Вони сприяють розумінню суті та способів організації навчально-пізнавальної діяльності. Доведення до свідомості учнів мети та завдань навчального заняття збільшує можливість активізації пізнавальної діяльності школярів, їх свідомої і послідовної праці протягом усього заняття. Отже, учитель за допомогою методів навчання і прийомів повинен створити такі педагогічні ситуації, щоб в учня виникло переживання необхідності того, чого йому бракує, тобто постала потреба в оволодінні знаннями, уміннями, навичками.
Навчальний матеріал має наповнюватись збагаченими життєвими ситуаціями, змістом, важливим для дитини, емоційно насиченим, щоб він потребував не тільки відтворення, ай творчого опрацювання. Учитель змістом навчання насамперед повинен викликати і посилити у школярів власні корисні мотиви діяльності, актуалізувати пов’язані з ними потреби, пропонувати учням навчальний матеріал, який має новизну, практичну спрямованість, відповідає їхнім життєвим інтересам.

190
Розділ 7. МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ
Третій етап – операційно-діяльнісний. Щоб його реалізувати, учень має оволодіти способами діяльності, знайти, виявити, відшукати необхідну інформацію, освоїти її, критично сприйняти, переробити, здійснити необхідну навчально-пізнавальну діяльність.
Змістовий бік формування компетентностей реалізовується через форми і методи навчання. Визначальною рисою застосованих формі методів навчання є активна діяльність учнів як суб’єктів навчального процесу. Основними вимогами домети і методів навчання, які формують компетентність учня, мають бути активне залучення самого учня в навчально-пізнавальну діяльність, яка організовується на основі внутрішньої мотивації організація спільної діяльності, партнерських відносин суб’єктів навчального процесу, участь дітей у педагогічно доцільних виховних стосунках у процесі навчальної діяльності забезпечення діалогового спілкування не тільки між учнями і вчителями, ай між самими учнями в процесі здобування нових знань.
Стимулами навчально-пізнавальної активності учнів є методи і прийоми навчання, за яких учень перетворюється зоб єкта впливу на суб’єкт навчального процесу, коли він переживає потребу в навчанні, коли ним рухають здорові мотиви та інтерес до оволодіння новим матеріалом. Для цього вчитель стимулює, створює такі педагогічні ситуації, застосовує такі методи навчання, які в учнів викликають переживання і потребу в оволодінні знаннями, вміннями і навичками, вияв настирливості, самостійності, терпіння під час долання труднощів.
Методи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів в умовах проблемного навчання матеріалу – евристична бесіда, діалог, дискусія, мозковий штурм, проблемне завдання, рольова гра тощо. До активних методів залічуємо і метод стимулювання
цікавістю, тобто уведення в навчальний процес цікавих прикладів, дослідів, парадоксальних фактів. Успішно застосовуються на уроці розповіді про реалізацію в су-
часних умовах тих чи інших передбачень наукових фантастів, показ цікавих дослідів.
Наприклад, можна використати досліди, присвячені незвичним природним явищам вогні Ельма» (сяяння іскор над антеною трансформатора Н. Тесли), полярні сяйва світіння гейслерових трубок) тощо.
Важливим методом засвоєння навчального змісту є подання його у формі суперечли-
вих суджень. Якщо людина натрапляє на суперечність, тобто взаємовиключні знання про якийсь предмет або протилежні пояснення процесу, то у неї виникає бажання з’ясу- вати проблему, щоб зняти цю суперечність. Чому суперечності збуджують пізнавальну активність Це пов’язано з вродженою потребою і прагненням людини до гармонії, до впорядкованості. Суперечність руйнує цю гармонію і відповідно в людини виникає бажання глибше зрозуміти цю ситуацію і відновити порядок речей. Найбільш видимими, які часто виникають, є суперечності міжособистісним досвідом школяра і науковими знаннями, що набуваються в школі. Наприклад, учні переконані, що будь-яке залізо тоне у воді, а величезний крейсер зі сталі – плаває сіль обов’язково входить до складу харчів людини, тоді як її хімічна формула складається з двох отруйних речовин – натрію і хлору. Завдання педагога знаходити, конструювати корисні для пізнавального процесу суперечності, залучати школярів до їх обговорення та розв’язання.

191
Бондар С. П.
Інтерес до учіння стимулює метод цікавих аналогій. Наприклад, учнів захоплює аналогія між виучуваними фізичними явищами і природними об’єктами (біоніка. Так, під час вивчення явищ локації проводиться аналогія зі способами орієнтації кажанів, під час розгляду підйомної сили крила літака – аналогія з формою крила птаха. Цінним методом стимулювання інтересу до навчання є метод пізнавальних ігор, який спирається на створення в навчальному процесі ігрових ситуацій. У практиці роботи школи використовуються настільні ігри з пізнавальним змістом, такі як, наприклад, гра-подорож, електровікторина тощо, за допомогою яких вивчаються тваринний світ певних регіонів, типи літаків, кораблів тощо. У школі часто використовують метод рольової гри, за якого учням необхідно ухвалювати рішення відповідно до ситуації, спираючись на здобуті знання. Наприклад, пропонується скласти дієти харчування для певної групи людей тощо.
Формуванню компетентностей сприяють спеціально орієнтовані на розвиток самостійності учня методи навчання самостійні дослідні завдання, вікторини, аукціони, творчі роботи, лабораторні роботи, ділові ігри, дебати, прес-конференції, брей-ринг тощо.
Для організації єдиного пізнавального процесу засвоєння знань, наукової творчості й практичної діяльності застосовують такі методи, як метод проектів, творчі роботи, дослідній пошукові завдання, ділові ігри, індивідуальний освітній проект тощо.
Ключові компетентності не можуть формуватися без застосування методів, які
ґрунтуються на діалозі, моделюванні, ситуаціях вибору, вільного обміну думками, авансування успіху. Ці методи названі інтерактивними. Протез огляду на великі переваги активних та інтерактивних методів, слід зауважити, що традиційні інформа- ційно-рецептивні й репродуктивні методи навчання формують базу для реалізації активних методів навчання так само, як діяльність репродуктивного рівня має стати підґрунтям конструктивної та творчої діяльності. Хоча питома вага цих методів має бути зменшена на користь активних методів навчання.
Важливу роль у навчальному процесі відіграють методи, які забезпечують сприят-
ливе навчальне середовище школярам. До таких методів залічуємо ті, що, по-перше, забезпечують демократичній гуманістичні стосунки між суб’єктами навчання. Центром навчально-виховного процесу має стати дитина з її складним багатогранним світом думок, почуттів. По-друге, цілеспрямована організація міжсуб’єктної взаємодії
школярів, їхнього спілкування в колективі. По-третє, стимули, які враховують потреби школярів різного віку. Так, школярі молодшого віку люблять грати і мріяти, розгадувати загадки і розкривати таємниці. Вони прагнуть до пригод. Серйозна одноманітна і тривала робота швидко їх стомлює. Для підвищення пізнавальної активності корисно частіше вводити в заняття з ними гру або ігрові елементи, частіше використовувати невеликі екскурсії і виходи за територію школи.
У підлітків свої особливості, насамперед бажання уникнути будь-якої рутинної роботи, одноманітності й формалізму, інтерес до фантазії і взагалі до незвичного, прагнення до подвигу. Якщо вчитель частіше розповідає про подвиги дослідників чи захисників Вітчизни і влаштовує обговорення героїчних учинків, про незвичні та

192
Розділ 7. МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ
маловідомі явища природи чи подій, частіше змінює організацію уроку і вводить у нього несподівані елементи, то він відчуває явне бажання підлітків пізнати більше і взагалі – краще вчитися. Для підлітків характерні потреби у справедливості, нетерпи-
мість до приниження, прагнення дорослості. Тактовне ставлення до кожного учня, навіть коли він слабко вчиться, коли немає рації – такий стиль відносин вчителя й учня задовольняє вікові потреби підлітків, атому стимулює їх бажання до навчання. Підлітки люблять випробовувати свої можливості: хто сильніший, хто спритніший, хто більше знає і вміє, хто кмітливіший. Прагнення учнів до суперництва можна використати, залучаючи їх до різних конкурсів, вікторин, шкільних змагань, які є стимулами пізнавальної діяльності. Прагнення підлітків до спілкування й об’єднання в групи, страх уникнути ізоляції, вчитель має використати, об’єднуючи їх у групи (команди) для спільного вивчення нового матеріалу, проведення дослідів, розроблення спільного проекту тощо. Таке об’єднання задовольняє потребу в спілкуванні, а в результаті покращуються їхні навчальні досягнення, формуються комунікативні компетентності.
Завершальним етапом формування компетентностей є практично-рефлек-
сивний. На ньому передбачається отримання учнем певного продукту, який має стати результатом інтелектуальної або практичної діяльності.
На цьому етапі формується досвід творчої діяльності, пов’язаної з розвитком здібностей учня. На думку академіка В. А. Обручева, здібності, якім язи, ростуть тільки в разі тренування, хоча й зрозуміло, що факт природної обдарованості людини є незаперечним. Для розвитку творчих здібностей учня застосовують педагогічні технології, які ґрунтуються на проблемних методах навчання (проблемний виклад знань, частково-пошуковий, дослідницький).
Для набуття навичок науково-практичної та дослідно-пошукової діяльності застосовують різні методи, зокрема прогнозування, моделювання, аналогій, творчих
завдань, проектів, дослідних завдань, аналітичний, спостережень, експерименту,
лабораторних і практичних робіт тощо. Рефлексивна діяльність учня веде довід- чуття задоволення чи незадоволення проведеною навчальною роботою. Як відомо, вагомим постійним стимулом мотивації навчання є задоволення учня від самого
процесу. Задоволення від навчальної праці зумовлюється такими двома чинниками. По-перше, радістю досягнення результату, яка спочатку випливає з окремих успіхів, а згодом може стати постійною внутрішньою потребою, нормою. Потреба в успіху формується за умов, коли учень постійно домагається позитивних результатів.
В. О. Сухомлинський підкреслював, що навчання втрачає виховну цінність, якщо не забезпечує реальних успіхів дитини. По-друге, задоволення від навчання зумовлюється тим, що в його процесі реалізується потреба інтелектуальної діяльності
закладена в людині еволюцією. Завдяки цій потребі людина тягнеться до переборення труднощів навіть тоді, коли це немає для неї практичного значення. Прикладом є участь в інтелектуальних іграх тощо. Вдале розв’язання проблеми забезпечує нове, ширше розуміння дійсності, що й викликає в людини почуття задоволення. Рефлексивна діяльність учня сприяє відчуттю радості від досягнення успіху.

193
Бондар С. П.
Формування в учнів досвіду практичної і творчої діяльності – це насамперед формування в них готовності й здатності до застосування знань у нетипових, життєвих ситуаціях бачення нової функції об’єкта та його структури бачення альтернативного розв’язку; знаходження нового способу розв’язання проблеми отримання результату інтелектуального чи практичного).
Таким чином, запропонована технологія формування ключових компетентностей учнів потребує зламу певних стереотипів яку змісті навчального матеріалу, такі в застосуванні формі методів організації навчання. Для цього необхідні і нова практика навчання, і ґрунтовні теоретичні напрацювання.
7.4. Дидактичні умови застосування методів активізації навчально-пізнаваль-
ної діяльності школярів в умовах диференціації навчання
З метою виявлення дидактичних умов застосування методів активізації навчаль- но-пізнавальної діяльності учнів основної школи вивчалася педагогічна практика. Важливо було з’ясувати, як учителі реалізують диференційований підхід у педагогічній діяльності. Основними методами дослідження було обрано відвідування уроків, співбесіди з учителями та учнями, анкетування. Результати аналізу показали, що більшість учителів (70 %) позитивно ставляться до диференціації навчання, особливо, коли це стосується врахування можливостей дітей, які схильні до природничих, чи гуманітарних наук. На уроках учителі пропонують переважно диференційовані завдання під час виконання самостійних робіт. Вони також враховують індивідуаль- но-типологічні особливості дітей при організації рольових ігор, інсценувань, під час роботи в парах, групах тощо.
Вивчалася практика застосування різноманітності методів навчання в роботі вчителів. Відвідування й аналіз уроків показали, що більшість учителів (65 %) уміло використовують метод розповіді, намагаються її збагачувати діалогом, цікавими емоційними фрагментами, незакінченими розповідями із залученням учнів для продовження думки, виявлення помилок у розповіді вчителя. Тобто прагнуть урізноманітнювати прийоми навчання, щоб активізувати навчально-пізнавальну діяльність учнів, збагатити традиційні методи навчання.
Психологи зазначають, що головним чинником активізації діяльності учнів є мотиви навчання, тому необхідно було з’ясувати, які методи мотивації і стимулювання застосовують вчителі у навчальному процесі. Їм була запропонована анкета, в якій вчителеві необхідно було оцінити рівень своєї діяльності зі створення умов для мотивації роботи на уроці. В анкеті пропонувалося чотири групи методів мотивації пізнавальні, емоційні, вольові та соціальні. Вчитель мав за кожним із запропонованих методів проставити бал, який найбільше відповідає варіанту відповіді 2 – застосовує регулярно 1 – застосовую інколи 0 – не застосовую. Обробка та узагальнення результатів анкети вчителів дали такі результати. Тільки 21 % вчителів застосовують регулярно пізнавальні методи (опора на ситуації життєвого досвіду, пізнавальний інтерес, створення проблемних ситуацій, мозковий штурм, спонукання до пошуку альтернативних розв’язків, виконання творчих завдань, рольова гра, тоді як 79 % застосовують їх епізодично. Емоційні методи мотивації (створення яскравих наочно-образних



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал