Інститут педагогіки дидактичні засади диференціації навчання в основній школі монографія



Pdf просмотр
Сторінка22/27
Дата конвертації08.01.2017
Розмір3.78 Kb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27
171
Бондар С. П.
Найповніше схарактеризувала види і показники пізнавальної активності В. І. Лозова. Вона виокремила такі види активності 1) потенційну – допитливість, короткий інтерес 2) функціональну, яка виявляється нарізних рівнях репродуктивному, реконструктивному, творчому [25, с. Функціональна активність особистості може мати ситуативний, епізодичний
характер або підніматися до стійкої особистісної якості – інтегративної актив- ності. Ситуативна активність виявляється в окремих видах діяльності, у певних умовах, тоді як інтегративна активність – це стійка якість особистості, що визначає її загальну спрямованість. Інтегративна активність особистості свідчить проте, що учень не тільки з бажанням засвоює зміст освіти, але його характеризує міцно сформульована потреба в якісній пізнавальній діяльності, сильній стійкі її мотиви [25, с. 28–32]. Пізнавальна активність реалізується через пізнавальну потребу, ініціативу, самоактуалізацію, саморегуляцію, які є її визначальними характеристиками. Пізнавальна активність має мотиваційно-вольову природу, оскільки пов’язана з вольовими рисами особистості (цілеспрямованість, організованість, самостійність, рішучість, а також з усіма утвореннями особистості, які є виявами її внутрішньої активності (цілісними орієнтаціями, спрямованістю. Отже, активність виявляється яку об’єктивному плані (результати діяльності, такі в суб’єк- тивному – мотивах, потребах, інтересах.
На основі особистісно орієнтованого та діяльнісного підходів науковці вирізняють такі компоненти структури навчально-пізнавальної активності, які характеризуються такими показниками) мотиваційний компонент – позитивним чи негативним ставленням до навчання, стійкістю й тривалістю інтересу школярів до навчального матеріалу наявністю потреби у пізнавальній діяльності) змістово-процесуальний компонент – умінням володіти потрібними розумовими прийомами, що спрямовані на активне пізнання нового (уміння виділяти головне, аналізувати матеріал, систематизувати, порівнювати тощо самостійністю під час виконання завдань прагненням поділитися з іншими набутими знаннями, виконанням навчальних дій без спонукань вчителя розв’язуванням завдань підвищеного рівня складності) емоційно-вольовий компонент – ставленням до змісту і процесу учіння (захопленість матеріалом, що вивчається наявністю наполегливості, завзятості, терпіння, старанності, самостійності під час подолання труднощів самоорганізованістю під час навчальної діяльності морально-вольовими якостями особистості (самокритичність, упевненість у собі, почуття власної гідності, уміння обстоювати власну позицію тощо) контрольно-оцінний компонент – часом, затраченим учнями на виконання роботи в новій ситуації бажанням брати участь у роботі класу, доповнювати і виправляти відповіді інших учнів об’єктивністю самоконтролю та самооцінки навчання.
Ці компоненти і показники були покладені в основу критеріїв навчально-пізнаваль- ної активності школярів у різних підходах до обґрунтування видів та рівнів навчаль- но-пізнавальної активності.

172
Розділ 7. МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ
Отже, пізнавальна активність – це інтегральне складне утворення особистості,
що містить мотиваційний, змістово-операційний і емоційно-вольовий та контроль-
но-оцінний компоненти.
На основі аналізу психолого-педагогічної літератури та практики навчання школярів виявлено, що найчастіше дидактичними факторами розвитку пізнавальної активності школярів є 1) проблемне навчання (А. М. Алексюк, А. М. Матюшкін, МІ. Махмутов, В. Оконь); 2) методи навчання й окремі його прийоми (ЮК. Бабан- ський, Д. В. Вількеєв, В. І. Лозова, В. Ф. Паламарчук, І. Ф. Харламов, ТІ. Шамова);
3) навчальне середовище сприятлива атмосфера стосунків, які формуються в процесі навчання (О. В. Киричук, В. І. Лозова 4) різні форми організації навчальної діяльності В. О. Онищук, В. Ф. Паламарчук, ТІ. Шамова).
Навчально-пізнавальна активність передбачає формування загальнонавчальних, інтелектуальних, організаційно-пізнавальних умінь, навичок контролю і самоконтролю, компетенцій (як ключових, такі предметних).
У результаті аналізу навчально-пізнавальної активності як особливого виду активності, що виявляється під час учіння, представлені та схарактеризовані рівні її сформованості в учнів, які містять чотирикомпонентну структуру досліджуваного феномену, не тільки можуть бути використані з метою діагностики вчителем певної якості особистості, ай дають можливість простежити значною мірою динаміку розвитку її у школярів.
Таким чином, навчально-пізнавальна активність – це діяльнісний стан учня, який характеризується прагненням власними зусиллями думки бачити нове і розглядати його в різних аспектах прагнення до розумового напруження і вияву вольових зусиль у процесі оволодіння знаннями, уміннями, навичками, компетенціями прагнення до самостійності з метою вирішення проблемно-пошукових навчальних і життєвих завдань.
7.2. Зміст, структура, функції та види методів активізації навчально-пізна-
вальної діяльності учнів
Проблема використання в навчально-виховному процесі методів активізації нав- чально-пізнавальної діяльності учнів особливо актуальна на сучасному етапі становлення національної системи освіти і збагачення її новим змістом.
Психолого-педагогічна теорія підходить до розгляду питань застосування методів активізації навчально-пізнавальної активності учнів багатопланово, вивчаючи як загальнотеоретичний аспект проблеми, такі психолого-педагогічні механізми впливу окремих методів або їх груп на активність особистості. Тому актуальна проблема розвитку навчально-пізнавальної активності і самостійності учня в навчальному процесі. Як забезпечити глибоке і міцне засвоєння знань, як навчити самостійно здобувати їх, розвивати пізнавальні потреби, підвищувати пізнавальний інтерес, сприяти розвитку пізнавальної діяльності та її вищої якості – пізнавальної активності, що приводить у рух низку загальних проблем, які хвилюють педагогічну думку, педагогічні колективи шкіл Особливого значення у зв’язку з цим набуває організація навчального процесу на основі застосування таких педагогічних технологій, які найефективніше сприяють якісному засвоєнню змісту освіти, засобами розвитку творчої активності учнів.

173
Бондар С. П.
Дослідження вчених переконують, що без належної активності учнів не може бути успішним засвоєння знань, неможливий повноцінний їх розвиток. Активність – джерело внутрішніх сил дитини, що породжує енергію для подолання труднощів, підсилює бажання вчитися, яке за деякими винятками, властиве всім школярам. Активність у навчанні дає змогу школяреві швидше й успішніше оволодівати соціальним досвідом, розвиває комунікативні здібності, формує ставлення до навколишньої дійсності. Пізнавальна активність забезпечує інтелектуальний розвиток дитини.
Активність самої людини – обов’язкова умова розвитку її можливостей і обдарувань, досягнення успіху. Активність – важлива умова досягнення цілі в освіті і тому її можна вважати основоположною категорією дидактики, – підкреслює І. А. Зязюн [21, с. 40]. Які б прекрасні вчителі не опікали дитину, без власної праці вона мало чого досягне. Вислови дати знання, отримати знання в прямому значенні не мають сенсу, є побутовими. Педагогічного тлумачення вони не мають. Будь-яке надбання людини – результат власної діяльності. Ще А. Дістервег наполегливо підкреслював, що розвиток і освіта жодній людині не можуть бути дані чи повідомлені. Кожний, хто бажає до них долучитися, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, власною напругою.
У Правилах навчання, які стосуються учня, суб’єкта, А. Дістервег писав недостатньо, щоб учень був уважним, сприймав матеріал, який вивчається, його за- пам’ятовував і був у змозі відтворити. Ні Примусь учня працювати, працювати самодіяльно, привчи його до того, щоб для нього було немислимо інакше, як власними силами що-небудь засвоїти [19, с. 172]. КД. Ушинський зазначав, що учень повинен навчатися сама педагог дає йому матеріал для навчання, керує навчальним процесом, спонукає до активної діяльності. Активність учня може бути внутрішньою, коли, зрозумівши суть визначеної проблеми, учень свідомо й наполегливо шукає шляхи її вирішення, або зовнішньою, метушливо показною, коли він механічно виконує вказівки вчителя.
Традиційна дидактика недооцінювала активність учнів. Як наголошував Г. Г. Ва- щенко, справжня і навіть здорова активність учнів у процесі навчання вимагає застосування методів навчання вчителем. Пасивний, байдужий учитель не зможе організувати справжньої активної діяльності учнів це буде хаосі анархія, а неактивність, с. 94–95]. Зрозуміло, що саме таке застосування принципу активності в навчанні особливо потрібне в українській школі, бо якраз нам треба перебороти ту пасивність, що віками вироблялась у нашого народу, і розвинути ініціативу та творчі здібності нашої молоді, – зауважував Г. Г. Ващенко [15, с. Сучасна дидактика спирається на активність суб’єктів учіння за керівної ролі суб’єктів викладання. Вона вимагає від суб’єктів учіння не тільки зрозуміти, запам’я- тати й відтворити набуті знання, ай, найголовніше, – вміти ними оперувати, творчо їх розвивати. Досягненню цієї мети сприяють методи активізації навчально-пізнаваль- ної діяльності, спрямовані на розвиток творчого мислення і самостійного розв’язан- ня завдань. Використання цих методів забезпечує тісний зв’язок теорії з практикою, розвиток нестандартного стилю мислення, рефлексивної сфери мислення (самосвідомості) й саморегуляції розумової діяльності, створення атмосфери співробітництва, розвиток навичок спілкування.

174
Розділ 7. МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ
В останнє десятиріччя великого значення набувають пошук нових або реконструкція старих, добревідомих педагогічній науці методів навчання, які б найбільшою мірою забезпечували активність учнів у навчально-виховному процесі. Наведемо як приклад деякі з них ділова гра (дидактична, ситуативно-рольова, проблемно-рольова, творча, метод занурення, метод випереджального навчання, метод мікровідкриттів, метод синектики (побудований на застосуванні аналогій і асоціацій, метод мозкового штурму, ситуативний метод, інтерактивні методи, метод проектів тощо. Особливу увагу практичні працівники почали приділяти методам, які найбільше інтенсифікують процес навчання, збуджують потребу в інтелектуальному розвитку і самостійності мислення школярів, тобто методам активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Розроблення теорії методу навчання має давню історію. Проте і в сучасних умовах, особливо з пошуком шляхів перебудови системи освіти, зокрема визнання особистісно орієнтованого підходу новою парадигмою освіти, посилилася увага до пошуку нових і реанімації застосовуваних методів навчання.
Спочатку коротко схарактеризуємо родове поняття метод навчання. Методи навчання є одним з найважливіших структурних компонентів навчального процесу. Метод серцевина процесу навчання, ланка, яка сполучає запроектовану ціль і кінцевий результат. Слово метод (від грец. methodos) у перекладі означає дослідження, спосіб, шлях досягнення мети. Етимологія цього слова відображається і на трактуванні його як наукової категорії. Методу найзагальнішому значенні – спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність – зазначено у Філософському словнику [38, с. 287]. Метод пов’язаний із законами і категоріями мислення як формами відобра- ження загальних можливостей і зв’язків дійсності, загальних законів руху і розвитку матерії. Тому його можна визначити як свідоме й планомірне використання законів і категорій мислення, які є відображенням загальних властивостей, зв’язків дійсності та пізнання. Це об’єктивна складова методу. Іншими словами, метод, який застосовується у всіх галузях діяльності людини, є засобом, способом, шляхом досягнення людиною поставленої мети. У цьому виявляється суб’єктивна складова методу.
Глибоко і всебічно проаналізував сутність поняття метод навчання А. М. Алексюк [2]. Методи навчання, на його думку, слід розглядати як категорію на-
уки і як засіб практичної діяльності вчителя і учнів. Саме тому суть методу навчання можна розкрити, аналізуючи співвідношення мети, засобу і результату [2]. Мета, засіб і результат діяльності людини тісно взаємодіють і взаємозумовлюють одне одного. Як стверджують філософи, мета завжди повинна з’єднатися із засобом реалізації, перейти в предмет діяльності. Щоб стати реальною, мета має з’єднатися з практичною діяльністю людини. Процес навчання, як відомо, – це не що інше, як процес досягнення цілей навчання, він є сукупністю двох взаємопов’язаних видів діяльності. Це, з одного боку, діяльність вчителя та його система засобів і прийомів із другого боку, діяльність учня з його специфічною системою засобів і прийомів пізнання дійсності. Крім того, процес навчання передбачає таку взаємодію діяльності вчителя і учнів, коли обидва суб’єкти діяльності активні. Структуру методу навчання, яка враховує три родові ознаки методу – мету, взаємодію вчителя і учнів та засоби діяльності, розробив відомий вчений-педагог І. Я. Лернер [24, с. 16].

175
Бондар С. П.
Мета, яку поставив вчитель (наприклад, сформулювати поняття, властивість, правило, уміння і навички, узагальнити, застосувати тощо, має бути сприйнята учнем. Мета учня не завжди цілком має збігатися з метою вчителя. Але мета має бути усвідомлена і сприйнята учнем. Інакше учень, який не сприйняв мети, не виробив належної мотивації навчальної діяльності, чинитиме опір впливу на нього. У кращому разі буде байдужий до поставлених завдань вчителя. Більшість невдачу навчанні школярів зумовлені несприйняттям багатьма з них навчальних цілей і завдань. Дослідження вчених, зокрема І. П. Підласого, довели, що за вагомістю впливу на результат навчання на першому місці стоять саме мотиви усвідомлення і сприйняття мети та інтересу до нього [31, с. 359–409]. З метою досягнення позитивного результату вчитель добирає засоби навчання (зміст навчального матеріалу, прибори, підручник, фрагменти фільмів тощо, які разом із застосовуваним методом, таким чином, спрямовує свою діяльність, щоб викликати активну діяльність учня. Для досягнення сприйнятої й усвідомленої мети учень дієза допомогою засобів предметних й інтелектуальних. Наприклад, засвоїти певний зміст чи опанувати новий спосіб розв’язку задачі тощо. Учень у процесі діяльності змінюється і сам. У нього збільшується обсяг і підвищується якість знань з певного предмета, удосконалюються уміння і навички, формуються здібності, розвивається інтерес до знань або до діяльності тощо, тобто змінюється особистість суб’єкта навчання. Кінцевим моментом застосованого методу має стати певний результат. Співвідношення мети і результату навчання і є критерієм ефективності застосованого методу.
Сутність методів навчання розкривається у світлі відношень між категоріями мети, засобу і результату. Метод навчання – певний спосіб цілеспрямованої, упорядкованої взаємопов’язаної діяльності вчителя і учнів з реалізації мети навчання.
Загальне визначення методу не дає змоги передбачити характер пізнавальної діяльності учнів, їх розумову роботу, а також керівництво цією діяльністю збоку вчителя. Цю суперечність помітили вченій стали досліджувати різні суттєві аспекти методу навчання змістовий, психологічний, логічний, процесуальний. З історії філософії відомо, що метод розглядався як поняття багатовимірне. Це і засіб наукового дослідження (Ф. Енгельсі спосіб діяльності (Дж. Мілль), і форма руху змісту (Г-В. Ф. Гегель).
Філософи зазначають щоб глибше проникнути в сутність поняття, необхідно виокремити дві сторони – явище і сутність, зовнішнє і внутрішнє, форму і зміст. Такий аналіз змісту поняття метод навчання здійснив А. М. Алексюк, вирізнивши зовнішню і внутрішню сторону методу навчання [2, с. 36–42]. До зовнішньої (фор-
мальної) сторони методів навчання він зарахував різні способи вияву методів, які можна безпосередньо спостерігати. Зовнішній, або формальний, бік методів навчання є певною формою обміну інформацією між тими, хто вчить, і тими, хто вчиться це а) словесно-слухова форма навчання б) наочно-зорова (різні форми застосування наочності в) практична (практичні роботи учнів як важлива форма обміну інформацією з учителем. До зовнішнього аспекту методів навчання належить мистецтво вчителя як особистості (здійснювати навчально-виховний процес, керувати навчально-пізна- вальною діяльністю учнів, контролювати навчальні досягнення учнів).

176
Розділ 7. МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ
Внутрішній, або змістовий, бік методу не підлягає зовнішньому спостереженню.
Виокремлені ознаки методу характеризують його внутрішню сутність і багатоякіс- ність. До них належать такі) бути формою руху пізнавальної діяльності, зокрема, а) бути певним логічним засобом засвоєння знань, умінь та навичок (індукція, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, дедукція тощо б) бути певним видом і рівнем пізнавальної діяльності учнів (репродуктивний, евристичний, дослідницький, вбути певним засобом стимулювання і мотивації учіння»;
2) бути щоразу специфічним пізнавальним рухом основ наук, що вивчаються в школі, завдяки якому поєднуються змісті методи навчання) бути певним способом керування пізнавальною діяльністю учнів зокрема, способом викладу знань, умінь і навичок для учнів (вчитель, книжка, навчальна машина, телебачення тощо [2, с. Кожна з наведених видових ознак, взята окремо, дає можливість визначити метод навчання. Тому в педагогічній літературі ми бачимо різні визначення методу навчання, залежно від того, якій видовій ознаці дослідник надає перевагу. Проте кожне з таких визначень буде неповне, бо не розкриває всіх сторін об’єкта пізнання. Звичайно, виникає потреба дати оптимальне визначення, що має охоплювати родові (загальні) і специфічні (суттєві) ознаки. Як зазначає А. М. Алексюк, можливій потрібні різні визначення, які залежно від потреб шкільної практики і пізнавальних ситуацій розкривали б різні істотні сторони цієї важливої дидактичної категорії [2, с. Методологічного підходу доз ясування сутності методу навчання як багатоякіс- ного, багатомірного явища, який має різні аспекти вияву, дотримуються вітчизняні А. М. Алексюк, НМ. Бібік, В. І. Бондар, В. І. Лозова, І. В. Малафіїк, Л. Л. Момот, Н. Є. Мойсеюк, В. О. Онищук, В. Ф. Паламарчук, І. П. Підласий, О. Я. Савченко) та зарубіжні (ЮК. Бабанський, Д. В. Вількеєв, ММ. Левіна, І. Я. Лернер, МІ. Махму- тов, В. Оконь, В. О. Сітаров, ММ. Скаткін та ін.) дидакти. Проте вчені прагнуть дати оптимальне визначення. Найзагальнішим можна вважати таке методи навчання – це впорядковані способи взаємопов’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на розв’язання навчально-виховних завдань [30, с. Вивчення сутності методу навчання в різних аспектах дало можливість ученим розкрити багатогранність цієї педагогічної категорії та її цінність під час застосування в різних навчальних ситуаціях. Метод навчання – складне, багатовимірне утворення. Якби вдалося побудувати його просторову модель, томи побачили б унікальний кристал, що переливається багатьма гранями і постійно змінюється. Саме таку конфігурацію може створити ЕОМ як наочну модель методу навчання.
У сучасних умовах у зв’язку зі зміною парадигми освіти, спрямованістю навчання на особистість особливо актуальною стала проблема дослідження методів в аспекті активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, посилення самостійної пізнавальної діяльності, розвитку внутрішніх стимулів до засвоєння удосконаленого змісту освіти, враховуючи диференційований підхід до навчання школярів.

177
Бондар С. П.
Отже, ми схарактеризували метод навчання як багатоякісну педагогічну категорію, яка має багато сторін вияву. Важливою внутрішньою характеристикою методу навчання, особливо в сучасних умовах розбудови національної школи, є те, що метод спосіб руху пізнавальної активності й самостійності учнів.
З’ясуємо зміст поняття метод активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Цей метод щодо методу навчання має видові ознаки загальної категорії, атому також йому властиві зовнішня і внутрішня сторони. Зовнішня сторона показує, яким способом за формою набуваються знання, уміння та навички, відбувається інтелектуальний та практичний розвиток учня. Такими формами є словесно-слухова (розповідь, пояснення, бесіда, інструктаж тощо, різні форми застосування наочності (демонстрації, ілюстрації, комп’ютерні малюнки, схеми тощо, практичні роботи учнів (вправи, проекти, творчі завдання тощо) як важлива форма обміну інформацією між учителем і учнями. До зовнішнього аспекту методів належить також майстерність учителя, його вміння знайти методи та прийоми, щонайкраще спонукають учнів до продуктивної діяльності.
Внутрішній бік методу характеризує невидимі процеси, які ведуть до результату щодо досягнення поставленої навчальної мети. Метод – це спосіб) стимулювання учнів до активного оволодіння навчальним змістом) активізації мислительної діяльності учнів) сприяння актуалізації пізнавальної потреби і розвитку позитивної мотивації учнів) спонукання до самостійної діяльності) формування інтересу до вивчення нового навчального матеріалу) забезпечення позитивних емоцій, задоволення від навчально-пізнавальної ді- яльності.
Зважаючи на істотні ознаки методу, можна дати таке визначення:
Методи активізації навчально-пізнавальної діяльності – це сукупність прийомів
і способів психолого-педагогічного впливу на учнів та їх організації, що насамперед
спрямована на засвоєння знань, умінь і навичок, розвиток самостійного мислення
учня, активізацію його пізнавальної діяльності, формування творчих навичок та вмінь
нестандартного розв’язання проблемі вдосконалення навичок спілкування.
Застосування методів активізації сприяє впровадженню в дидактичний процес технології особистісно орієнтованого, диференційованого навчання та забезпечує особистісну спрямованість кожного навчального заходу.
Яка ж структура методу активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів Навчальний процес, як відомо, є процесом досягнення цілей навчання, він є сукупністю двох взаємопов’язаних видів діяльності – вчителя (викладання) і учня (учіння). Ці два види діяльності певним чином між собою пов’язані. Як доводять психологи, особистість людини і формується, і виявляється в її діяльності (С. Л. Рубінштейн). У будь-якій діяльності людина так чи інакше осмислює мету, цілі своїх дій, уявляє їх кінцевий результат, сприймає й оцінює умовив яких вона діє, обумовлює послідовність операцій, докладає вольові зусилля, спостерігає за перебігом діяльності, аналізує діяльність, переживає успіх і невдачу.

178
Розділ 7. МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ
У структурі методу активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, яка є підструктурою загальної структури методу навчання, можна виокремити такі елементи мета навчання, діяльність учителя, діяльність учня, результат. Причому мета навчання є непросто елементом системи, а зовнішнім системоутворювальним елементом системи. Але в кожній системі діє і внутрішній системоутворювальний чинник, стосовно якого можна стверджувати, що у системі метод активізації навчально-пізнавальної діяльності діють психологічні закономірності розвитку пізнавальної активності та закономірності засвоєння навчального матеріалу.
Самі закономірності є основою, у просторі якої відбувається взаємодія всіх елементів. Без такої основи об’єднання названих елементів принципово неможливе, адже йдеться про методи навчання людей. У структурі методу діяльність учителя і учнів взаємопов’язана як елементи системи. Між ними є органічний зв’язок, суть якого – підпорядкування. Мета вчителя має бути усвідомлена і стати метою учня. Діяльність учителя керується закономірностями активізації пізнавальної діяльності учнів. Способи діяльності вчителя викликають появу адекватних способів діяльності учня. І тільки спільна взаємопов’язана діяльність через внутрішні закономірності засвоєння знань учнів забезпечує досягнення мети.
Таким чином, структура методу активізації навчально-пізнавальної діяльності складається з таких основних елементів цілі навчання, способи діяльності вчителя та учня, закономірність активної пізнавальної діяльності і закономірність засвоєння змісту навчання та досягнута мета.
Викладене дає підставу для побудови схеми системної структури методу активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів (рис. 7.1).
Рис. 7.1.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал