Інститут педагогіки дидактичні засади диференціації навчання в основній школі монографія



Pdf просмотр
Сторінка1/27
Дата конвертації08.01.2017
Розмір3.78 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ
ДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ
ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ
В ОСНОВНІЙ ШКОЛІ
Монографія
За науковою редакцією кандидата педагогічних наук В. І. Кизенка
Київ
«Педагогічна думка»
2012

УДК 373.5.02
ББК 74.2
Д50
Рекомендовано до друку вченою радою
Інституту педагогіки НАПН України
(протокол № 12 від 19 грудня 2011 р.)
Рецензенти:
Н. М. Буринська, доктор педагогічних наук, професор Інституту педагогіки НАПН України, почесний академік НАПН України, заслужений вчитель України
О. Г. Ярошенко, доктор педагогічних наук, професор Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, член-кореспондент НАПН України, заслужений працівник освіти
України
Дидактичні засади диференціації навчання в основній школі : монографія / [авт. кол. : ВІКи- зенко, ГО. Васьківська, С. П. Бондар й ін.] ; за наук. ред. В. І. Кизенка. – К. : Педагогічна думка,
2012. – 216 с 978-966-644-281-2 До монографії увійшли матеріали досліджень лабораторії дидактики Інституту педагогіки НАПН України з теми Дидактичні засади диференціації навчання в основній школі. Розкрито теоретико-методичні засади диференціації навчання в основній школі, сутність факультативів як форми диференціації навчання, дидактичні засади допрофільної підготовки школярів, особливості формування в учнів системи знань про людину, диференційований підхід до формування загальнонавчальних компетентностей учнів, форми організації навчальної діяльності учнів, методи активізації навчально-пізна- вальної діяльності учнів, особливості самостійної роботи учнів на навчальних заняттях.
Для науковців, викладачів і студентів педагогічних навчальних закладів, аспірантів, докторантів, слухачів інститутів і курсів підвищення кваліфікації працівників освіти, учителів, методистів й управлінців.
Автори розділів і глав канд. пед. наук В. І. Кизенко (передмова, І, ІІ, висновки канд. пед. наук ГО. Васьківська (І, І канд. пед. наук С. П. Бондар (VІІ); канд. пед. наук О. В. Барановська (І канд. пед. наук О. К. Корсакова (І, І, І канд. пед. наук Л. А. Липова (ІІІ); канд. пед. наук С. Е. Трубачева (V), Р. І. Осадчук (VІІІ).
УДК 373.5.02
ББК 74.2
© Кизенко В. І, Васьківська ГО Бондар С. П. й ін.
© Інститут педагогіки НАПН України, 2012
ISBN 978-966-644-281-2
© Педагогічна думка, 2012
Д50

3
З МІСТ bibПЕРЕДМОВАbib
5
Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ
В ОСНОВНІЙ ШКОЛІ

7
1.1.

Дидактична сутність диференціації навчання


7 1.2.

Проблема здійснення диференційованого підходу до учнів у вітчизняній та зарубіжній педагогіці


13 1.3.

Способи й засоби рівневої організації навчальної діяльності школярів


18 1.4.

Упровадження диференційованого підходу до учнів у навчанні


25
Список використаних джерел


36
Розділ 2. ФАКУЛЬТАТИВИ ЯК ФОРМА ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ
В ОСНОВНІЙ ШКОЛІ

38
2.1.

Педагогічні функції і зміст факультативного навчання


38 2.2.

Форми і методи факультативного навчання


42 2.3.

Організаційно-педагогічні аспекти факультативного навчання


51
Список використаних джерел


57
Розділ 3. ДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ ДОПРОФІЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ ШКОЛЯРІВ
ОСНОВНОЇ ШКОЛИ

59
3.1.

Психологічний аспект диференціації допрофільної підготовки учнів


59 3.2.

Диференціація змісту допрофільної підготовки школярів

63 3.3.

Організаційно-педагогічні умови диференціації допрофільної підготовки школярів


69
Список використаних джерел


87
Розділ 4. ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЗНАНЬ ПРО ЛЮДИНУ В УЧНІВ
ОСНОВНОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО НАВЧАННЯ


88
4.1.

Методологічні засади формування в учнів системи знань про людину


88 4.2.

Особливості диференційованого підходу до формування в учнів системи знань про людину


96 4.3.

Технології формування в учнів системи знань про людину в умовах диференційованого навчання


103
Список використаних джерел


112
Розділ 5. ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ
ЗАГАЛЬНОНАВЧАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ
115
5.1.

Дидактична сутність загальнонавчальних компетентностей учнів

115 5.2.

Психолого-педагогічні основи диференційованого формування загальнонавчальних компетентностей учнів


120 5.3.

Дидактичні умови реалізації диференційованого підходу до формування загальнонавчальних компетентностей школярів


129 5.4.

Модель формування загальнонавчальних компетентностей учнів

134
Список використаних джерел


141

4
Розділ 6. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ
ОСНОВНОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО НАВЧАННЯ


142
6.1.

Становлення та розвиток форм організації навчальної діяльності учнів у педагогіці


142 6.2.

Сутність категорії форми організації навчальної діяльності учнів та їх класифікація


148 6.3.

Дидактичні можливості варіативності форм організації навчальної діяльності учнів в умовах диференційованого навчання


157 6.4.

Реалізація системи форм організації навчальної діяльності учнів в умовах диференційованого навчання


162
Список використаних джерел


165
Розділ 7. МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ


167
7.1.

Навчально-пізнавальна активність учнів сутність, структура, види та рівні

167 7.2.

Зміст, структура, функції та види методів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів

172 7.3.

Методи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів як складова технології формування ключових компетентностей


183 7.4.

Дидактичні умови застосування методів активізації навчально-пізнавальної діяльності школярів в умовах диференціації навчання


193
Список використаних джерел


198
Розділ 8. ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ УЧНІВ ОСНОВНОЇ
ШКОЛИ НА НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТТЯХ


200
8.1.

Педагогічна сутність диференціації самостійної роботи учнів


200 8.2.

Педагогічні умови диференціації самостійної роботи школярів


207 8.3.

Рівнева диференціація самостійної роботи учнів на навчальних заняттях


209
Список використаних джерел


212
ВИСНОВКИ

213

5
ПЕРЕДМОВА
У розвинутих державах Західної Європи, у США, в Японії та інших країнах широко розгорнулося реформування освіти з метою піднесення її якості, створення умов для рівного доступу молоді до якісної освіти, формування особистості, здатної до самореалізації, професійного зростання й мобільності в умовах сучасного суспільства. Одним із важливих напрямів реформування є диференціація (диверсифікація) освіти й навчання. Здійснюється значна робота зі створення курсів за вибором, інтегрованих навчальних предметів. Тож дослідження дидактичних засад диференціації навчання в основній школі є актуальною проблемою.
Диференціація навчання – це врахування індивідуально-типологічних особливостей учнів завдяки їх організації в групи, різні за побудовою процесу навчання.
Із визначення випливає, що в диференціації виокремлюються три основних компоненти) завважування індивідуально-типологічних особливостей особистості
2) групування учнів 3) різна побудова процесу навчання у групах. Якщо у процесі навчання наявний лише один із компонентів, то таке навчання не можна вважати диференційованим. Групування учнів можливе, наприклад, за місцем проживання, але це не диференціація навчання, оскільки не беруться до уваги індивідуально-типоло- гічні особливості учнів. Якщо групування відбувається з огляду на індивідуальні особливості учнів (наприклад, створюються класи різного рівня навченості, але процес навчання в цих класах будується однаково, то йдеться лише про поділ дітей на групи.
Які особливості учнів завважуються в умовах диференційованого навчання Насамперед психофізіологічній психологічні основні системи сприймання інформації (аудіальна, візуальна, кінестетична), особливості пам’яті, уваги, мислення (образне, логічне, критичне. В основу диференціації процесу навчання можуть бути покладені здібності учнів до пізнавальної, художньої, спортивної та інших видів діяльності.
Організація диференційованого навчання в основній школі ґрунтується на таких принципових положеннях. Диференціація навчального процесу – не самоціль, вона має забезпечувати комфортні моральні, психологічні та педагогічні умови для здобуття освіти, загального розвитку і, що особливо актуально, – для самовизначення учнів. Ідеться про визначення школярів у сфері свого інтересу та виявлення їхніх здібностей до діяльності у цій сфері.
Тож уведення диференційованого навчання в практику конкретної школи передбачає передусім ретельне вивчення контингенту учнів і запровадження таких його форм, які відповідають розвиткові школярів, задовольняють їхні запити. Неприпустиме механічне перенесення форм диференційованого навчання з інших шкіл [8, с. 26–27].
2. Завдання і форми диференційованого навчання в основній школі повинні відповідати вимогам наступності щодо початкового й старшого ступенів і мати специфіку, що бере до уваги вікові особливості учнів. Форми диференційованого навчання в основній школі мають вибиратися з огляду на такі індивідуально-типологічні особливості школярів пізнавальні інтереси, пізнавальні можливості й здібності.

6
На основну школу як проміжну ланку в системі шкільного навчання, що має забезпечити його наступність, покладається значне навантаження щодо самовизначення особистості. Це зумовлено низкою особливостей підліткового віку, що припадає на цей ступінь навчання, істотними змінами у фізіологічному і психологічному розвитку організму. Вони дають підстави психологам вважати цей вік сприятливим для вибору майбутньої професії, що ґрунтується на свідомому ставленні учнів до своїх інтересів і здібностей.
Отже, система диференційованого навчання в основній школі має сприяти професійному самовизначенню учнів. Раннє самовизначення, природне, без примусу й насильства над дитиною, уможливлює успішний подальший розвиток особистості. Для реалізації потенційних можливостей підлітків щодо самовизначення потрібно забезпечити певний рівень розвитку всіх сфер особистості – емоційно-вольової, інтелектуальної та діяльнісної, певний рівень комунікативності. Цього можна досягти завдяки систематичному розширенню інформованості учнів про навколишній світ, створенню можливостей для «мігрування» особистості, задоволенню її вибіркового й мінливого інтересу до певних знань і видів діяльності, наданню можливості випробувати себе у різних її видах і виявляти свої здібності до оперування предметами праці.
До певної міри цим вимогам відповідають такі форми диференційованого навчання, як факультативи різних типів і видів.
Система диференційованого навчального процесу в основній школі доповнюється позакласними об’єднаннями за інтересами (гуртки, клуби, товариства, секції тощо. Якщо факультативи забезпечують широке інформування учнів і вибір предмета пізнавального інтересу, то позакласні об’єднання за інтересами – його розвиток і закріплення в діяльності. Тобто ці форми доповнюють одна одну, створюючи сприятливі умови для самовизначення особистості.
Для диференціації навчання в сучасній школі потрібно урізноманітнювати його форми та узгоджувати їх із методами й технологіями навчального процесу [18, с. Ефективність диференційованого навчання зумовлюється його ґрунтовним психолого-педагогічним забезпеченням наявністю в школах доступних діагностичних методик для вивчення індивідуальних особливостей учнів, різнорівневих програм, навчальних посібників тощо.
Проблема диференціації навчання є комплексною як за основними аспектами її розв’язання, такі за теоретичними засадами. Постала потреба проаналізувати її з позицій набутого практичного досвіду освітян таз погляду наповнення цього важливого дидактичного принципу новим змістом, а також осучаснити тлумачення концептуальних засад диференціації навчання [16, с. 6–8].

7
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ
НАВЧАННЯ В ОСНОВНІЙ ШКОЛІ
1.1. Дидактична сутність диференціації навчання
Диференціація навчання розглядається як засіб досягнення цілей особистісно орієнтованої освіти [3, с. 35]. В умовах особистісно орієнтованого навчання диференціація набуває нового значення. Диференціація надає кожній дитині можливість визначитися у власних інтересах і нахилах, робить процес навчання комфортнішим, адаптуючи його до особливостей і потреб школярів, дає їм змогу успішно засвоювати зміст освіти, необхідний для повноцінної життєдіяльності та самореалізації.
Соціально-економічні та політичні зміни, що відбулися в Україні зароки незалежності, визначили і сформували перед школою як соціальним інститутом невідкладне завдання створити оптимальні умови для всебічного розвитку особистості, здатної жити і працювати в період формування ринкових відносин та високих технологій. Відповідно до вимог часу освіта XXI ст. «…повинна стати невід’ємним механізмом консолідації нації та розвитку національної самосвідомості – явищем, за допомогою якого кожний народ приходить до усвідомлення своєї історичної долі, свого місця та ролі в розвитку світової цивілізації і культури [33, с. В умовах відновлення всіх сфер життєдіяльності суспільства найважливішим завданням сучасної освіти є формування особистості, здатної до реалізації своїх можливостей, соціально стійкої, яка прагне виробляти й змінювати власну позицію у мінливих життєвих обставинах, брати активну участь у демократичних перетвореннях, адже освіта і знання відкривають нині небачені можливості для подальшого розвитку суспільства і людини. Можна говорити про видатні відкриття в генетиці, переконструювання біологічних основ людини, революцію в інформаційному забезпеченні, досягнення в нанотехнологіях, про динаміку культури, про таїни історії, але в будь-якому випадку головна увага зосереджуватиметься тільки на людському вимірі цих та інших феноменів сучасного буття [17, с. Відмітними ознаками філософії освіти, яка стала визначальною в трансформації освіти XXI ст., є особистісний сенс навчання як чинник розвитку індивідуальності дитини, спрямованість освіти на екзистенційні потреби людини (свободу буття, вільний вибір життєвого шляху, світогляд, самостійність і відповідальність, самореалізацію і саморозвиток, самовизначення і творчість. Реалізація особистісно орієнтованого підходу до навчання потребує запровадження ідеї людиноцентризму в освіті і, відповідно, вдосконалення навчального процесу, модернізації змісту освіти, нових формі методів організації навчання дітей. Варто зазначити, що диференціація навчання також набуває нового забарвлення в контексті філософії людиноцентризму в освіті. Ця філософія, покладена в основу парадигми сучасної освіти, ставить людину, неповторну її індивідуальність у центр педагогічної взаємодії, визнає людину з її особистісними потребами і власним внутрішнім світом якнайвищу цінність суспільного буття.

8
Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ

В ОСНОВНІЙ ШКОЛІ
Метою загальної середньої освіти є створення умов для всебічного розвитку індивідуальності дитинина основі виявлення її задатків і здібностей, виховання її як громадянина України, національно свідомої, демократичної, життєво і соціально компетентної особистості. Одним із ключових напрямів реформування шкільної освіти є диференціація навчання, тобто такий навчальний процес, для якого характерні врахування індивідуальних особливостей учнів, їх глибоке вивчення, виокремлення націй основі типологічних групі організація їхньої діяльності за допомогою різних методів і прийомів. Диференціація навчання є засобом втілення індивідуалізації й означає перехід дитинина власні план та програму розвитку.
Реалізація особистісно орієнтованої парадигми освіти актуалізувала проблему диференціації навчання на всіх рівнях освіти, незважаючи нате, що її історія налічує багато років практичного втілення. Якщо простежити розвиток і впровадження диференційованого навчання у педагогічній теорії й практиці минулого століття, то помітні такі тенденції. У х роках XX ст. пропагувався особистісний підхід сутність основних науково-педагогічних досліджень полягала у пошуках шляхів реалізації навчання з огляду на індивідуальні особливості учнів. У х роках була спроба запровадити індивідуальний та диференційований підходи до навчання основні дослідження спрямовувалися на пошук способів і методів самостійної роботи учнів на основі їх групування за окремими якостями. У ті роки вже розглядалися принципи індивідуалізації і диференціації навчання наукові дослідження скеровувалися на розроблення дидактичних вимог до організації навчального процесу на основі врахування
індиві дуально-типологічних особливостей учнів. Саме тоді була створена відповідна концепція, сутність якої полягала в розкритті особливостей цілісної навчальної діяльності на основі принципів індивідуалізації та диференціації навчання. Для х років характерним був наголос на необхідності розроблення технологій індивідуалізованого та диференційованого навчання. Дослідження цього періоду орієнтувалися переважно на створення моделей диференціації та індивідуалізації навчання на основі технологічних позицій, повне розмежування технологій індивідуалізації та диференціації навчання. Для сучасного етапу розвитку освіти характерні поєднання технології індивідуалізованого та диференційованого навчання в педагогічній системі особистісно орієнтованого навчання учнів і розроблення педагогічних засад цього процесу.
Доцільно розглянути, які цілі та завдання ставили науковці у процесі його впровадження у практику.
Із соціального погляду, метою диференціації навчання є цілеспрямований вплив на формування творчого, інтелектуального, професійного потенціалу суспільства, прагнення до повнішого використання можливостей кожного представника суспільства (ЮК. Ба- банський, О. О. Бударний, М. О. Данилов, І. М. Осмоловська, ММ. Шахмаєв та ін.).
З психологічного погляду, мета диференціації навчання передбачає створення сприятливих умов для переходу на суб’єктно-суб’єктні відносини в системі учень – учитель, коли кожний учасник педагогічної взаємодії стає умовою і засобом розвитку іншого. В основі цих відносин лежить спільна продуктивна діяльність учителя й учнів, яка забезпечує їхній саморозвиток (Б. Г. Ананьєв, Л. С. Виготський, ДБ. Ельконін, Л. В. Занков та ін.).

9
Кизенко В. І, Васьківська ГО, Корсакова ОКУ дидактичному аспекті метою диференціації навчання є створення оптимальних умов для виявлення задатків, розвитку інтересів і здібностей кожного школяра через реалізацію сукупності формі методів, засобів навчання, які впроваджуються відповідно до індивідуальних особливостей учнів з метою протидії нівелюванню особистості. Найважливішим засобом для досягнення цієї мети є надання учням можливості вибору ЮК. Бабанський, НМ. Бібік, О. О. Бударний, В. К. Буряк, ЮЗ. Гільбух, М. О. Дани- лов, В. І. Загв’язинський, В. І. Кизенко, А. О. Кирсанов, В. О. Онищук, В. Ф. Паламарчук, ЄС. Рабунський, ПІ. Сікорський, I. E. Унт, І. М. Чередов, О. Г. Ярошенко та ін.).
З методичного погляду, метою диференційованого навчання є розв’язання назрілих проблем загальноосвітнього навчального закладу завдяки створенню досконалішої методичної системи, яка ґрунтується на зовнішній (селективній і елективній) і внутрішній (рівневій) диференціації навчання за обов’язкового дотримання освітніх стандартів (О. І. Бугайов, НМ. Буринська, МІ. Бурда, ЗІ. Слєпкань, Т. М. Хмара, О. Г. Ярошенко та ін.).
Виконання зазначених завдань у середніх загальноосвітніх школах дає можливість
1) кожному учневі, незалежно від його здібностей і вподобань, засвоїти зміст освіти, що необхідно для повноцінної життєдіяльності особистості, її розкриття і самореалізації ужитті) адаптувати процес навчання до особливостей учня 3) ураховувати індивідуальні особливості, завдяки чому вчитель може спиратися на наявні способи пізнання світу особистістю і розвивати ті, які недостатньо сформувалися 4) диференціювати навчання, що допомагає учневі самовизначатися у своїх інтересах і схильностях, вибирати ті напрями вдосконалення освіти, які він вважає для себе особливо важливими [19, с. Отже, основним напрямом діяльності сучасної середньої загальноосвітньої школи має бути використання особистісно орієнтованих педагогічних технологій, в основі яких – глибоке вивчення індивідуальних особливостей дитини. Це сприятиме її всебічному розвитку, духовному зростанню та самовизначенню. Впровадження особистісно орієнтованої моделі навчання, сутнісними ознаками якої є здійснення навчального процесу на засадах індивідуалізації, створення умов для саморозвитку і самонавчання учнів, визначення та осмислення ними своїх потенційних можливостей і життєвих цілей, потребує глибокого усвідомлення педагогами необхідності побудови нової педагогічної системи.
Для розкриття сутності диференціації навчання звернімося до тлумачення понять, пов’я заних із диференціацією.
Диференціація (лат. differentia – різниця) означає поділ, відмінність, розчленування, розшарування цілого нарізні частини, форми, ступені [27, с. 383]. Дифе ренціація
навчання – це умова функціонування освітніх систем диференційоване навчання ха- рактерна ознака навчального процесу диферен ційований підхід – особливий підхід до організації навчання.
Попри значний досвід дослідницької і практичної діяльності з розв’язання проблеми диференціації навчання, треба зауважити, що єдиного трактування цих понять науковцями не сформульовано. У різні періоди були здійснені спроби тлумачення диференціації навчання створення спеціалізованих класів і шкіл, які спрямовані на



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал