Іншомовна лексика в епістолярії Ольги Кобилянської



Скачати 404.31 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації01.01.2017
Розмір404.31 Kb.
  1   2
Тези

Іншомовна лексика в епістолярії Ольги Кобилянської

Автор Витвицька Юлія Степанівна

Івано-Франківське обласне відділення Малої академії наук України

Калуська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 Калуської міської ради, 11-А клас

Науковий керівник Івашко Ірина Володимирівна, учитель-словесник Калуської загальноосвітньої школи І- ІІІ ступенів № 7 Калуської міської ради

Науково-дослідницька робота складається зі вступу і двох розділів:

І. До питання теоретико-методологічних засад епістолярного стилю та іншомовної лексики;

ІІ. Лінгвістичні особливості іншомовних слів в епістолярній спадщині

О. Кобилянської;

висновків, списку використаних джерел, додатків.

У першому розділі, по-перше, розкриваються проблеми визначеності/ невизначеності епістолярного стилю, його функціонування, основні ознаки, жанри; по-друге, дається розлога інформація про запозичення, їх походження та функціонування в мові.

У другому – представлено іншомовні слова за розробленою нами класифікацією:

1) іншомовна лексика з погляду походження;

2) лексико-семантичні групи запозичень;

3) семантична адаптація їх.

Метою роботи є визначення семантичної структури запозичень у листуванні Ольги Кобилянської.

Поставлена мета передбачає такі завдання:

- показати виокремлення епістолярного стилю з-поміж інших функціональних стилів;

- опрацювати листи Ольги Кобилянської й виділити іншомовну лексику – запозичення загального характеру й терміни;

- визначити приналежність іншомовних слів до тематичних груп на основі їх семантики;

- розкрити семантичну адаптацію запозичень в українській мові.

Актуальність роботи зумовлена тим, що дане питання недостатньо висвітлене в науковій літературі й потребує подальшого вивчення.

Епістолярна спадщина О. Кобилянської відображає поповнення лексичного фонду української літературної мови іншомовними запозиченнями, дозволяє простежити процес засвоєння розмовно-побутовим мовленням цих поповнень.

Деякі іншомовні слова так адаптувалися в українській мові, підпорядкувавшись її законам, що майже не виказують свого походження.

Дослідивши іншомовні слова з погляду походження, я виявила запозичення з грецької, латинської, французької, німецької, італійської, польської, англійської, російської, старослов’янської мов. Найбільше латинізмів (89), а найменше – англійського походження (2).

Аналіз семантики іншомовної лексики за тематичною приналежністю показав, що в епістолярії Ольги Кобилянської вжито 72% загальномовних і 28% термінологічних запозичень. Серед загальномовних найбільшу групу складає лексика, пов’язана із суспільним державним ладом (18%), а найменшу – ігор (0,6%).

Слова, які утворилися уже із запозичень на українському грунті,

становлять 12%.

Термінологічна лексика представлена загальнонауковими (4,5%), галузевими (5,5%) і міжгалузевими (34%) термінами. Інтернаціоналізми становлять 9% від усієї кількості виявлених запозичень.

Використання письменницею іншомовної лексики в листуванні приводить до висновку про високу освіченість її, про збагачення нею словникового складу української літературної мови доцільними й виправдано вжитими запозиченнями.


Зміст

Вступ 3

Розділ І. До питання теоретико-методологічних засад епістолярного стилю та іншомовної лексики 6

1.1. Функціонування епістолярного стилю, його основні ознаки, жанри 6

1.2. Архітектоніка епістоли 8

1.3. Загальне поняття про іншомовну лексику, її класифікація 9

Розділ ІІ. Лінгвостилістичні особливості іншомовних слів в епістолярній

спадщині Ольги Кобилянської 14

2.1. Загальний огляд запозичень у контексті листування письменниці 15

2.2. Іншомовна лексика з погляду походження 19

2.3. Лексико-семантичні групи слів іншомовного походження 22

2.4. Семантична адаптація запозичень 26

Висновки 29

Список використаних джерел 31

Додатки

Додаток А



Додаток Б

Додаток В

Додаток Г
ВСТУП

В останнє десятиліття ХХ століття зросла увага до письменницького листування, що позначилося на масовому виданні раніше невідомої чи забороненої приватної кореспонденції та науковому коментуванні цих творів. Зацікавленість мовознавців епістолярним стилем зумовлена наближеністю листування до ситуації безпосереднього невимушеного спілкування, свободою вибору мовних засобів.

Вивчення мови листів українських письменників-класиків ХІХ – початку

ХХ століття являє собою досить значний інтерес із теоретичної і практичної точок зору.

Українські письменники Т. Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький, М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська та інші залишили надзвичайно цінну й самобутню епістолярну спадщину. У кращих своїх зразках вона вражає широтою охоплення суспільно-політичних, художньо-творчих питань, глибиною психологічного аналізу різних суспільних подій, мовно-епістолярних проблем

[18, с. 8].

Епістолярні матеріали українських письменників актуальні сьогодні як із погляду мови, так і порушеними в них проблемами.

В українському мовознавстві тему епістолярного стилю висвітлювали

К. Ленець, М. Пилинський, Л. Мацько, Т. Радзієвська. Функціонування етикетних формул в епістолярії досліджували С. Богдан, А. Демченко, О. Геращенко. Про особливості слововживання в епістолярному стилі йдеться в роботах

Л. Тарновецької, О. Корніяки, В. Святовець. Проблеми нормування нової української літературної мови, висвітлені в епістолярії другої половини ХІХ – початку ХХ століття, досліджувала Л. Лушпинська. Більшість лінгвістичних праць, правда, присвячені дослідженню мови українського епістолярію XVI – XIX століть (М. Назарук, Ю. Пелешенко, В. Передрієнко, Б. Шарпило).

Важливість лінгвістичного дослідження епістолярної спадщини письменників підкреслює і професор В. Грещук: „Насамперед мова письменників є самодостатнім лінгвістичним феноменом, що вимагає окремого спеціального дослідження” [4,

с. 167].


Із погляду мови листам українських письменників все ще не приділено належної уваги. Майже не досліджені, зокрема, характерні специфічні особливості епістолярних текстів, які виявляються, наприклад, у функціонуванні в них іншомовної лексики.

Мало досліджений із цієї точки зору й епістолярій Ольги Кобилянської, мовна творчість якої відігравала значну роль у розвитку художньої мовної практики в Україні, зокрема на Буковині, у кінці ХІХ століття. Її епістолярій зосереджує в собі важливі соціальні, моральні, естетичні ідеали тогочасності, розкриває глибину мислення авторки, гостроту світосприймання. Іншомовна лексика в листах письменниці використовується як атрибут індивідуального стилю, бо, за висловлюванням Бориса Шарпила, „в листах по-особливому розкриваються характери митців, їх художньо-естетичні пошуки, глибокий інтелектуалізм і громадянська активність” [15, с. 107].

Із вищезгаданого випливає формулювання теми нашої роботи: «Іншомовна лексика в епістолярії Ольги Кобилянської».

Обєктом дослідження є приватне листування Ольги Кобилянської, зібране у п’ятому томі п’ятитомного видання [11, 360 с.].

Предметом дослідження є іншомовні слова епістолярію О. Кобилянської.

У роботі аналізується близько 300 іншомовних слів.



Актуальність роботи зумовлена тим, що питання недостатньо висвітлене в науковій літературі і потребує подальшого вивчення.

Наукова новизна полягає в ґрунтовному аналізі іншомовної лексики з погляду походження та її лексико-семантичних груп.

Метою роботи є визначення семантичної структури запозичень у листуванні Ольги Кобилянської.

Поставлена мета передбачає такі завдання:

- показати виокремлення епістолярного стилю з-поміж інших функціональних стилів;

- опрацювати листи О. Кобилянської і виявити іншомовну лексику – запозичення загального характеру й терміни;

- визначити приналежність іншомовних слів до тематичних груп на основі аналізу їх семантики;

- розкрити семантичну адаптацію запозичень в українській мові.

Мета та завдання визначили методи дослідження: теоретичний, метод суцільної вибірки, спостереження, аналіз і синтез.

Із метою тлумачення значень виявлених запозичень використовувалися дані «Словника іншомовних слів» / За ред. Л. І. Нечволод. Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2011;„Словника іншомовних слів” / За ред.. О.С.Мельничука. К.: УОЕ, 1977; „Словника української мови” в 11-ти томах. – К.: Наукова думка, 1970 – 1980.


Науково-дослідницька робота складається зі вступу і двох розділів:

І. До питання теоретико-методологічних засад епістолярного стилю та іншомовної лексики;

ІІ. Лінгвістичні особливості іншомовних слів в епістолярній спадщині

О. Кобилянської;

висновків, списку використаних джерел, додатків.

Теоретичне та практичне значення науково-дослідницької роботи полягає в тому, що зібрані й опрацьовані матеріали можуть бути використані вчителями-словесниками та старшокласниками загальноосвітніх навчальних закладів, студентами філологічних факультетів під час вивчення тем «Епістолярний стиль», «Іншомовні запозичення з погляду походження» та «Мова епістолярію Ольги Кобилянської».



РОЗДІЛ І

Епістолярний стиль та його місце в системі функціональних стилів сучасної української літературної мови

Використовуючи мову в своєму повсякденному житті, всі люди вдаються до різних мовних засобів. Істотні відмінності в мовному оформленні думки залежно від обставин, теми, на яку говорить людина, від ставлення її до предмета розмови і багатьох інших причин і призвели до виникнення в науці про мову поняття стилю.

Стиль літературної мови – різновид мови (її функційна підсистема), що характеризується відбором таких засобів і багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування в даних умовах [7, с. 18].

Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий і конфесійний [7, с.19].

У сучасній лінгвостилістиці епістолярний стиль та його місце в системі функціональних стилів сучасної української літературної мови визначається по-різному. На проблему визначеності / невизначеності епістолярного стилю в мовознавстві вказують Е. Виноградов, Л. Кецба, Я.Щерба та ін. [2, с. 66-69].
1.1. Функціонування епістолярного стилю, його основні ознаки, жанри
На думку Л. Кецби, епістолярний стиль характеризується високим ступенем проникливості, яка обумовлює його „особливе проміжне місце в системі функціональних стилів” [9, с. 10]. В епістолярному стилі автор виділяє два підстилі: офіційно-ділове листування з різновидами комерційних і дипломатичних листів та приватне листування з різновидами інтимно-побутових та літературних листів. Крім того, Кецба робить спробу визначити взаємозв’язки епістолярного стилю з іншими функціональними стилями. Представники другої точки зору взагалі заперечують наявність епістолярного стилю як самостійного (О. Гвоздєв, Т. Зоріна. М. Кожина, Е. Різель та ін.) [6, с. 44]. Наприклад, на думку Д. Розенталя, «не може в наш час претендувати на самостійне існування і так званий епістолярний стиль, жанри якого пов’язані або з розмовним мовленням…, або з мовленням офіційним… чи публіцистичним» [24, с. 86].

З іншого боку, ряд дослідників виділяє листи в епістолярний жанр (І.К.Білодід. Ю. Тиняков, М. Бахтін та ін.) [2, с. 66-69].

Належність епістолярного стилю до системи функціональних стилів сучасної української мови стверджується М. Гайдуліною і О. Єфремовим без належної аргументації.

Як бачимо, тривалий час мовознавці недооцінювали теорії епістолярного стилю. Виділення епістолярного стилю з-поміж інших функціональних стилів сучасної української літературної мови ґрунтується на таких ознаках:

1) сфера використання – заочна комунікація, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя у формі епістолярію;

2) функції – обслуговує сферу заочного спілкування; відповідно до мети висловлювання та прагматичної настанови автора регулює стосунки між комунікантами;

3) жанри текстів: листи (епістоли), записки, щоденники, мемуари.

Основним жанром епістолярного стилю є епістола як відображення епістолярної діяльності. Вона має характерні ознаки на всіх мовних рівнях:

- специфічну архітектоніку;

- прагматичні часово-просторові координати;

- особливий епістолярний етикет – формули письмового спілкування, що підтримують контакт в обраній тональності, визначені взаємними офіційними чи неофіційними стосунками.

За функціонально-стилістичними ознаками виділено такі типи епістол:

- офіційні (службові, ділові);

- наукові;

- публіцистичні;

- художні;

- неофіційні (приватно-побутові);

- електронні.



1.2. Архітектоніка епістоли
Архітектоніка конкретної епістоли залежить від суб’єктивних чинників, зокрема настрою автора під час написання листа, бажання чи небажання писати в цей момент, ставлення до адресата, оцінки автором стану стосунків з адресатом, часових та просторових відстаней між комунікантами, їх ставлення до епістолярного спілкування.

Для епістолярного дискурсу характерні сюжетність, залежність від фактора адресата та фонових знань, непрямий і непостійний контакт між комунікаторами через їх віддаленість у просторі та часі, вплив фактора безпосередніх зустрічей, полідискурсивність епістоли, вияв індивідуальної творчості, застосування синтаксично-стилістичних фігур.

Індивідуальність мовної творчості знаходить вияв в архітектоніці листа, де кожний структурний компонент виконує свою роль залежно від наміру автора. Епістолярній діяльності властиві специфічні комунікативно-мовні формули, визначені соціокультурним статусом комунікаторів. Вони охоплюють мовні формули-кліше, стилістично забарвлені мовні засоби, готові й зручні у використанні одиниці, що несуть експресивне та образне навантаження.

Від адресата, його стосунків з адресантом, від обставин спілкування залежить рівень інтимізації епістолярних текстів [ 1, с. 46].

Листування видатних людей – епістолярій – міжособове мовне спілкування у вигляді взаємного обміну листами та деяких супровідних жанрів типу щоденників. У лінгвостилістичному аспекті – це діалог на відстані з вільним застосуванням авторських монологів суб’єктивного характеру. Кожен лист – це своєрідне мистецьке явище, у якому поєднані структурно-стилістичні, граматичні й лексико-фразеологічні особливості. Таке листування – не звичайні побутові листи, у ньому обов’язково виражена індивідуальність, своєрідність таланту їх автора. Воно засвідчує становлення і розвиток сучасного українського усного літературного мовлення, появу в ньому багатьох елементів, спільних із писемним різновидом української літературної мови.

Загальне поняття про іншомовну лексику, її класифікація

Лексика української мови формувалася протягом багатьох століть у тісному зв’язку з іншими мовами. Близько 90 % української лексики становлять успадковані слова. Решта лексичного складу (приблизно 10%) – слова, запозичені з інших мов

[13, с. 132].

Проблемі іншомовних запозичень і процесам їх засвоєння присвячено чимало наукових досліджень у мовознавстві. Серед них слід пригадати роботи І. І. Огієнка, С. Смаль-Стоцького, О. Потебні та ін. Цієї проблеми торкалися й такі мовознавці, як В. Жайворонок, М. Жовтобрюх, Ю. Жлуктенко, С. Семчинський, Л. Симоненко та ін.

Між народами постійно здійснюються різного виду зв’язки – економічні, політичні, культурні тощо. Внаслідок цього до кожної мови проникають слова з інших мов, здебільшого позичаючи в ній найменування нових понять, засвоєних від того народу, від якого запозичене слово. „У світі немає жодної мови, у лексиці якої не було б запозичень, тому що ні однин народ , носій і творець своєї мови, не живе ізольовано, відокремлено від інших народів” [23, с. 121].

Процес засвоєння слів якоюсь мовою з інших мов є одним з істотних шляхів збагачення її словникового складу, робить її гнучкішою, виразнішою. Слова, запозичені з інших мов, „завжди відповідним чином пристосовуються до законів фонетики, граматики, словотворчих моделей та семантичної системи тієї мови, до лексичного складу якої вони ввійшли” [5, с. 75].

Запозичуватися можуть як цілі слова та вирази, так і окремі їх елементи. „Серед лексичних елементів, запозичених з інших мов, слід розрізняти:

а) ті, що з’явилися внаслідок прямого запозичення, якими є слова та вирази;

б) ті, що ввійшли за посередництвом слів (таким шляхом засвоюються іншомовні морфеми);

в) ті, що потрапили в мову внаслідок „калькування” [23, с. 122].

Процес поповнення української лексики іншомовним словами безперервний , але ступінь засвоєння таких слів неоднаковий: одні з них цілком засвоєні, так що важко відрізнити їх від корінних українських слів, інші – менш засвоєні, їх іншомовне походження виразно відчутне.

Українські вчені, письменники, культурні та політичні діячі по-різному ставилися до використання іншомовних слів: одні з них рішуче виступали проти будь-якого їх уживання, пропонуючи заміняти всі іншомовні слова своїми власними (О. Сумарков, В. Даль) (пуризм), інші (М. Жовтобрюх, Б. Кулик, І. Білодід)– виступали як проти невиправданого надмірного вживання іншомовних слів, так і проти намагань усунути з мови всі іншомовні слова, незалежно від їх значення та ступеня засвоєння. Мабуть, не стільки важливо, звідки запозичене слово, а головним є те, наскільки вагоме його використання.

Не можна заперечувати, що сучасна культурна людина не може вживати іншомовну лексику, а надто у сфері науки.

Якщо для називання якогось поняття в українській мові є власне слово, то запозичення, що не дає нічого нового, зайве.

Мові однаково шкодять і надмірний пуризм, тобто безоглядне викорінювання будь-яких іншомовних слів, і надуживання іншомовною лексикою, переобтяження нею письмових та усних текстів, особливо призначених для пересічного читача або слухача [13,с. 128].

Отже, лексика іншомовного походження, коли нею користуватися без зловживань і перекручень, є одним із засобів збагачення словникового складу мови.

Сучасні мовознавці, зокрема ті, які укладають шкільні підручники (С. Караман, О. Караман , М. Плющ, В. Тихоша), поділяють слова іншомовного походження на дві групи:

- запозичення зі слов’янських мов;

- запозичення з неслов’янських мов.

М. Кочерган розрізняє матеріальні запозичення й калькування, виділяючи ще окремими різновидами семантичні й словотвірні запозичення, також серед запозиченої лексики виокремлює інтернаціоналізми.

Мені більше імпонує класифікація за М. Жовтобрюхом, який з-поміж запозичень виділяє:

а) інтернаціоналізми;

б) запозичення;

в) власне іншомовні слова.



Інтернаціоналізми – це слова, які вживаються в багатьох споріднених і неблизько споріднених мовах і водночас зберігають спільність семантики та фонетико-морфологічної будови, переважають у сфері понять із галузі культури, науки, політики, мистецтва; як правило:

а) не мають відповідників у мові поширення:

телефон, радіо, театр, еволюція;

б) морфематичні інтернаціоналізми:

біо-, мікро-, макро;

в) назви античних реалій:



агора – „майдан, де відбуваються народні збори в Давній Греції” [20, с. 20],

хітон – „одяг у давніх греків” [20, с. 737].

Лексичними інтернаціоналізмами є також слова, створені на основі грецьких та латинських коренів: відеотелефон, гідропоніка, біоніка.

Одні слова запозичені давно, вони глибоко увійшли в мову, підпорядкувавшись усім її законам, і майже нічим не зраджують свого іншомовного походження. Крім давнини та шляхів запозичення, цьому сприяє також близькість їх фонетичної структури до звукового складу власне українських слів – це запозичення: левада, лиман, троянда, бандура, папір, колір; особові імена: Андрій, Іван, Василь, Катерина, Олена, Данило, Мусій, Микола, Наталя, Валентина, Михайло, Ганна. Особливо це стосується імен, що зазнали значних фонетичних змін на українському ґрунті: Горпина, Оксана, Ілько.

Найбільшу групу становлять власне іншомовні слова, запозичені в різний час і різними шляхами [16, с. 72-79].

Час і шляхи запозичення іншомовних слів, а також характер лексики та активність її засвоєння з тієї чи іншої мови перш за все залежить від того, що в конкретно-історичні періоди життя українського народу його стосунки з іншими народами неоднакові, виявляються по-різному й можуть відбуватися в різних сферах сучасної діяльності.

У словниковому складі сучасної української мови з погляду походження можна виділити такі найголовніші шари іншомовної лексики:

1) грецизми: корабель, баня, мигдаль, Євангелія, демон, фізика, етика, лексика, синтаксис;

2) латинізми: дедукція, аудиторія, туберкульоз, декламація, експозиція, регрес, радіус, література, казус, прокуратура;

3) тюркізми: урюк, халва, бакалія, караул, акин, батир;

4) германізми: майстер, вексель, штат, штаб, шприц, арфа, мольберт;

5) лексичні запозичення з французької мови: жанр, комюніке, сюжет, аванс, реверанс, лейтенант, режисер;

6) запозичення з англійської мови: футбол, френч, тролейбус, лідер, чемпіон, клуб, джентльмен, фініш;

7) лексичні запозичення із західноєвропейських мов:

- голландської: гавань, лоцман, касота;

- італійської: алегро, адажіо, бас, соната;

- іспанської: карамель, армада, кокаїн;

- португальської: кобра, каста, макака;

8) запозичення західнослов’янських мов: сербської, болгарської, чеської (влада, гасло, ганьба – прийшли через польську мову), найбільше запозичень із польської – полонізмів: жупан, мазурка, краков’як, ковадло, повидло.

Окремо зі стилістичного погляду стоїть українська лексика старослов’янського походження. Це слова, що ввійшли в східнослов’янські мови зі старослов’янської, сформованої в ІХ столітті на основі діалекту староболгарської мови. Поширення цієї лексики пов’язане із запровадженням християнства у Київській Русі. Це старослов’янізми: град, єдиний, приязнь, учитель, святиня, небеса, братство, знайомий та інші.

Крім перелічених типів слів іншомовного походження, в українській мові є слова, що позначають назви реалій із життя інших народів. Це так звані екзотизми, або етнографізми: пюре, леді, лорд, аул, кишлак, полісмен.

Від екзотизмів слід відрізняти варваризми, які, як правило, оформлюються засобами іншого алфавіту, хоч можуть відтворюватися й літерами української абетки: alma mater, хепі енд тощо [5, с. 33-37].

Таким чином, іншомовні слова є одним із важливих компонентів лексичного складу української мови, як і будь-якої мови взагалі. Вони приходять разом із поняттями. Адаптувавшись у мові поширення, збагачують її словниковий арсенал. Спроби викинути слова лише за те, що вони іншомовні, здебільшого не мають успіху. Але надмірне захоплення чужою лексикою, не вмотивоване ні номінальними, ні стилістичними міркуваннями, є свідченням низького рівня філологічної освіченості, недостатньої обізнаності з можливостями рідної мови.


Розділ ІІ

Лінгвостилістичні особливості іншомовних слів в епістолярній спадщині О.Ю. Кобилянської

Ольга Кобилянська належить до того періоду історії української літератури, який прийнято називати літературою ХІХ – початку ХХ століття. Це була нова епоха у нашому красному письменстві – епоха шукання нових шляхів, нових обріїв. Література того періоду своїми художніми якостями, своєю мелодійністю й образністю максимально наближалася до інших видів мистецтва - музики і малярства. Найбільш визначними представниками цієї епохи були в Галичині, в Західній Україні Марко Черемшина, Лесь Мартович, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська.

Майбутня письменниця народилася на Буковині, яка в той час перебувала під гнітом Австро-Угорщини, де панівною мовою у школах та урядових установах була німецька. Поза школою О.Кобилянська вчилася українською мовою. Всього три-чотири місяці її навчала вчителька Процюкевич. Класик української літератури, видатний майстер прози, митець із тонким відчуттям відтінків слова вчилася рідної мови в самого народу. Якої мужності й любові потрібно було, щоб стати українським письменником у ті роки!

У Кімполунзі починається шлях до широких знань, які О.Кобилянська здобувала самотужки.

Перший свій твір, оповідання „Вона вийшла заміж”, письменниця пише німецькою мовою. Софія Окуневська, згадує Ольга Кобилянська, „заговорила до мене українською мовою, переконуючи мене, що мені треба писати не по-німецьки, а для свого народу по-українськи” [11, с. 235].

Пізніше руку допомоги початкуючій письменниці подали Осип Маковей, Михайло Павлик, Микола Устиянович, Леся Українка, Денис Лук’янович, Михайло Коцюбинський та інші [Додаток А], дружні стосунки з якими відбиваються в листуванні з ними. „Листи є також свідченням високої мовної майстерності Ольги Кобилянської, шанобливого ставлення до рідного слова. У них ми бачимо її як високоосвічену людину, талановиту письменницю і вмілого художника слова” [3, с. 136].



3.1. Загальний огляд запозичень у контексті листування письменниці
При дослідженні листів О. Кобилянської з лексичного погляду привертає увагу використання письменницею іншомовних слів та виразів.

Як уже було сказано вище, письменниця досконало володіла німецькою мовою, добре знала польську і російську, тому багато перекладала, зокрема з української мови на німецьку і навпаки. Це позначилося на мові листів О. Кобилянської, у яких знаходимо достатню кількість германізмів, полонізмів, росіїзмів, запозичень із класичних мов – грецької та латинської.

Питання про германізми в листах О. Кобилянської вимагає спеціального дослідження. Адже майже в кожному листі (особливо до Осипа Маковея та Михайла Павлика) є слова, вирази, речення німецькою мовою, які й передаються по-німецьки. Письменниця вміло вміщає улюблені німецькі слова в свої листи та ще й у німецькій графіці.

Наприклад, слово „gut” (добре, добрий) О. Кобилянська використовує найчастіше. В листах до О.Маковея читаємо:

1. Будьте „gut” (добрим) і поправте мову і я вправді писала те відразу по-руськи, але що тепер пишу рідно по-руськи, то пишу ще гірше, як звичайно. (Лист від 24 вересня 1897 р. до Осипа Маковея, с.301) [11 тут і надалі].

2. „Нині я собі знов роздумала, що Ви є „gut”, - і пишу Вам все, що в мене намулилося, але не приходіть на сей лист – прошу Вас, - бо я собі зараз зроблю закид, що то мій лист примусив Вас до того, бо без нього Ви прецінь не приходили!” (Лист від 8 – 9 жовтня 1897 р. до Осипа Маковея, с.304).

3. „Ну, але „gut”, що хотять видавати наші праці”. (Лист від 22 квітня 1899р. до Осипа Маковея, с.401).

4. „Не беріть се за фразу, та й будьте gut”. (Лист від 17 лютого 1901 р. до Осипа Маковея, с.473).

Досить часто вживається німецька „zu Mute” (на душі):

1. „Мені тепер є страшно прикро zu Mute”. (Лист від 8-9 жовтня 1897 р. до Осипа Маковея, с.303).

2. „Напишіть мені небавом, мені чогось так прикро zu Mute, що я сама себе не розумію” .(Лист від 17 вересня 1898 р. до Осипа Маковея, с.359).

На початку літературної діяльності О.Кобилянська не дуже добре володіла українською мовою, тому в листах до В.Лукича, О.Маковея, Д.Лук’яновича називає цю проблему „der wunde Punkt meiner Seele” (це моє болюче місце).

1. ”Чи буду коли-небудь вправно по-руськи писати? Се є der wunde Punkt meiner Seele„ .(Лист від 26 грудня 1897 р. до Василя Лукича, с.260).

2. „Вона єсть вже готова, але хтіла би-м, щоб покорегували ще мову, бо, як писала-м Вам вже давніше ласкавий пане, es ist mein wunder Punkt, що не володію як слід руською мовою”. (Лист від 7 листопада 1894 р. до Василя Лукича, с.269)

Часто вживається образний вислів „Morgenseele” (поранкова зоря).

1. „Я боюся, що потерпіла, але Ви мені скажете одверто, пане Стефаник, - не так?” (Лист від 23 лютого 1899 р. до Василя Стефаника, с.396).

2. „Das ist meine Morgenseele – і вона іде до Вас, не зачиняйтеся перед нею, пане Маковей, бо вона не зробить Вам нічого злого”. (Лист від 8-9 жовтня 1897 р. до Осипа Маковея, с.304).

3. „Die Mergenseele ist ein Neutrum, і говорить zum lachenden Lŏwen!” (Поранкова зоря є середнього роду і говорить до лева, який сміється). (Лист від

8-9 жовтня 1897 р. до Осипа Маковея, с.304).

Прикладів уживання німецьких слів, виразів, речень, навіть текстів листів є дуже багато, і вони потребують окремого дослідження.

Мовою оригіналу передаються також назви часописів і журналів:

- „Zeit” („Час”)

- „Neiue Zeit” (Новий час)

- „Vorwärst” („Вперед”)

- „Geseleschaft” („Суспільство”)

- „Magazin für de Literatus” („Магазин літератури”) (с.472)

Прізвища німецьких авторів і назви їх творів О.Кобилянська теж переважно пише по-німецьки:

1. „Дістану сими днями і Гауптмана MarchendramaDie versunkene Glocke” (драма-казка „Затоплений дзвін”). (Лист від 10-13 січня 1898р. до Осипа Маковея, с.312).

2. „Прочитала-м недавно одну повість (друковану в Будзиновського), „Berliner Rundschau” („Берлінський огляд”), котру відбираю з книгарні і по перечитанні йому відсилаю” з шведського Hermanna BangaAm Wege” (Германа Банга „На шляху”). (Лист від 6 травня 1898 р. до Осипа Маковея, с.343).

Як бачимо, Ольга Кобилянська була на той час однією з найінтелектуальніших жінок, обізнаних зі світовою літературою, пресою, культурою.

Порівняно часто вживаються в епістолярії О. Кобилянської і полонізми, деякі з них передає письменниця по-польськи:

1. „Я дуже жалкувала, що мене не було вчора дома – ale stalo sie” (але так сталося). (Лист від 19 травня 1895 р. до Осипа Маковея, с.275).

2. „Се не zachcianka (забаганка) з моєї сторони, о се я Вас поважно прошу”. (Лист від 13 січня 1899 р. до Осипа Маковея, с.387).

3. „Обробляли мене з Лесею моцно (дуже) і одушевлялись”. (Лист від

15 червня 1899 р. до Осипа Маковея, с.411).

4. „Я ждала, щоби Вам щось цікавого написати, але що не маю ще нічого особливого того, а може, і не діждуся борзо (швидко) – я посилаю Вам кілька слів” (Лист від 15 червня 1899 р. до Осипа Маковея, с.409).

5. „І ви давно не писали так, а про те Ваша мова була пєнкна (гарна)” (Лист від 15 червня 1899 р. до Осипа Маковея, с.346).

Майже у кожному листі зустрічаються росіїзми. Найчастіше вживаються слова: если (якщо, коли), писатель (письменник), образований (освічений), особенный (особливий), средства (засоби), чувство (почуття), письмо (лист), около (біля,близько), читатель (читач), знакомство (знайомство) та інші. Наприклад:

1. „Єсли люди се радо читають – мене се тішить, але щоби я з того, що пишу, робила якийсь особенний культ – се мені ніхто не може закинути”. (Лист від 23 вересня 1898 р. до Осипа Маковея, с.362).

2. „Вірте мені, що я писала б радо і безплатно, але повірте і те, що мені треба над собою працювати, і що средств спеціально до того не получаю від нікого і єсьм цілком на себе полишена”. (Лист від 23 вересня 1898 р. до Осипа Маковея, с.278).

3. „Товариство руських женщин в Станіславові розписано конкурс на повісті для дітей”. (Лист від 20 липня 1895 р. до Євгенії Ярошинської, с.277).

4. „Надіюсь, однак, що все-таки редакція, як і читателі „Зорі”,привітають радо мою „Людину”. (Лист від 10 жовтня 1892 р. до Василя Лукича, с.259).

5. „Мені дуже много залежить не тім, щоб себе повістка вийшла”. (Лист від 26 грудня 1892 р. до Василя Лукича, с.260).

У багатьох листах Ольга Кобилянська дає оцінку творчості сучасних українських і зарубіжних авторів, пише про власні творчі задуми. При цьому вона використовує літературознавчу термінологію. Так для найменування літературних напрямів вживає терміни: реалізм, модернізм; літературних родів і жанрів: драма, роман, гумореска, комедія, легенда.

1. „Всякі реалізми і натуралізми відіграли свою роль і сповнили свою задачу в літературі”. (Лист від 15 грудня 1902 р. до Осипа Маковея, с.520).

2. „А щодо мене, то я ніколи декаденткою не була і не буду, бо мені всякий декадентизм противний”. (Лист від 15 грудня 1902 р. до Осипа Маковея, с.520).

3. „Грубих тенденцій в белетристику вкладати я не люблю”. (Лист від

6 січня 1903 р. до Осипа Маковея, с.530).

4. „Я ходжу , сповняю свою хатню роботу, і все маю на думці Вашу драму – ту драму, котру Ви задумуєте писати”. (Лист від 26 червня 1903 р. до Петко Тодоровича, с.549).

5. „Може, я декотру поезію зле поняла, - ну, але це вже мій гріх буде, а не Ваш”. (Лист від 7 грудня 1898 р. до Осипа Маковея, с.374).

6. „Гумореска справді основана на однім з цитатів його, і о нім згадка в ній частіше”. (Лист від 14 серпня 1895 р. до Осипа Маковея, с.278).

7. „Впрочім, я не знаю, але мені здається, що саме такі критичні або й характеризуючи малюнки се, власне, Ваш „жанр”, і що Ви в тім сильні, і що з Вас вийшов би з часом такий руський Герман Бар” .(Лист від 21 лютого 1898 р. до Осипа Маковея, с.323).

Досліджуваний матеріал дає змогу здійснити класифікацію іншомовної лексики з погляду походження, а на основі аналізу її семантики згрупувати за тематичною приналежністю.
3.2. Іншомовна лексика з погляду походження
У використаних в епістолярії О. Кобилянської запозиченнях із погляду походження можна виділити такі шари:

1) найбільше (90) виявлено латинізмів:



Таблиця 1

абсолютно

інтелігенція

натуралізм

секція

акція

іритація

нота

скандал

амбітний

календар

нотатка

спеціально

амбіція

кандидат

нотувати

стилістичний

вілла

колонія

опус

стипендія

гонор

комбінація

орендар

суб’єктивно

гонорар

коментар

орендаторство

тенденція

гумореска

композиція

орнаментика

термін

дата

компонувати

патент

титул

дисертація

конкурент

презентувати

толерантний

дискусія

конкуренція

премія

туберкульоз

доктор

конкурс

проект

фабрикант

докторат

кооперація

пропозиція

фантазія

документ

корегований

професор

фігура

евентуальний

корегування

публіка

цензура

елемент

коректний

реалізм

емансипація

коректувати

реальний

емігрант

кредит

резиденція

ілюстрація

культ

резонатор

імпонувати

культура

рекомендований

інстинкт

курація

релігія

інстинктивно

лектура

референт

інститут

література

сатисфакція

інституції

манускрипт

сенатор

інструмент

монумент



2) лексичні запозичення з французької становлять 49 одиниць:

Таблиця 2


авантура

жанр

модель

софа

адреса

журнал

модерністичний

театр

алея

журналіст

партер

фізіономія

балет

ідеал

паспорт

фонд

барон

ідея

педант

форсувати

белетристика

імпозантний

перспектива

фрагмент

белетристичний

ініціатор

презент

франк

брошура

калібр

профіль

гарантія

колосальний

радикал

гувернантка

комерс

редакція

декадент

комітет

реклама

декадентизм

комплімент

роман

ескіз

кузина

символіст




мільйонер

сконстатувати

3) слова грецького походження (39):

Таблиця 3


автобіографія

істерія

поезія

філолог

аристократ

клініка

політика

філософія

археологічний

комічний

політичний

фонетика

афоризм

магічний

психіатр

фотографія

бібліотека

меланхолія

ревматизм

фраза

горизонт

метаморфоза

скептик

хронологічний

демон

містика

телеграма

драма

містицизм

темат

енциклопедія

орфографічний

тематика

епізод

параліч

фантастичний

ідилія

патріотизм

фарисейство



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал