Інновації в управлінні освіти, як складова діяльності керівника професійно-технічного навчального закладу



Скачати 100.43 Kb.
Дата конвертації23.01.2017
Розмір100.43 Kb.
О. М. Урсуляк,

викладач спецдисциплін вищої категорії ,

майстер виробничого навчання першої категорії

(м. Чернівці, Чернівецький професійний ліцей сфери послуг)
ІННОВАЦІЇ В УПРАВЛІННІ ОСВІТИ, ЯК СКЛАДОВА ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
У статті розкрито використання інновацій в управлінні навчальним закладом; висвітлено бачення управлінських проблем на основі впровадження сучасних принципів та інноваційних технологій, розглянуто стан і шляхи розвитку навчального закладу для забезпечення економіки України висококваліфікованими кадрами. Відведене місце аналізу впровадження інноваційних педагогічних технологій у навчальний процес.

Ключові слова: управління навчальним закладом, принцип інноваційності,, педагогічна технологія, кваліфіковані кадри.

The article describes the use of innovation in the management of the institution; highlights the vision of management problems through the introduction of modern principles and innovative technologies, the state of, and prospects of the institution to ensure Ukraine's economy highly qualified personnel. Space provided analysis of the implementation of innovative educational technologies into the learning process.

Keywords: school management, the principle of innovation,, educational technology, qualified personnel.
Ми стоїмо на порозі інформаційної цивілізації, де наукові знання та інформація загалом подвоюються і потроюються фактично щороку. Це означає, що людина і суспільство щорічно мають справу з новими знаннями і виробничими технологіями, інструментами і матеріалами, новими вимогами до якості виробничої діяльності, новими регулятивними і нормативами засобами передачі інформації, зрештою, з новим соціальним і культурним середовищем, в якому розгортається суспільна й індивідуальна діяльність. Школа, яку ми тепер маємо, це школа середини минулого століття, мета: підготувати кадри для аграрно-індустріального розвитку тодішньої держави. Із цим завданням у минулому школа досить успішно впоралася. Нині ситуація у світі кардинально змінилася. Лідирують країни, які обрали інноваційний шлях розвитку, заснований на сучасних економічних знаннях. Революція в освіті відбувається у двох напрямах: використання потенційних можливостей людського розуму й інформатизація освітнього процесу. У цьому суть інноваційної політики освіти і держави загалом [1].

Проблема сьогодення – підготовка конкурентноспроможних фахівців, забезпечення їх високого професійного рівня та мобільності, створення умов для максимального розкриття талантів і творчого потенціалу молодих робітників, спонукає до розвитку та оновлення всіх сфер соціального і духовного життя суспільства, потребує якісно нового рівня професійної освіти, який відповідав би міжнародним стандартам.

В умовах розбудови національної системи освіти важливого значення набуває інноваційна діяльність загальноосвітніх навчальних закладів, яка характеризується системним експериментуванням інновацій в освітньому процесі.



Новітня педагогічна технологія – це строго обґрунтована система педагогічних засобів, форм і методів, їхня поетапна націленість на вирішення конкретних навчально-виховних завдань сучасності.

Відповідно до цього, інноваційність має характеризувати професійну діяльність кожного педагога навчального закладу, тому, що нововведення (інновації) не виникають самі собою, а є результатом наукових пошуків, аналізу, узагальнення педагогічного досвіду [2, с. 69–71].

Основним проблемам освітньої інноватики в сучасній теорії і практиці присвячені роботи І. Бома, Л. Буркової, Л. Ващенко, Л. Даниленко, Д. Джонсона, П. Дроб’язка, О. Дусавицького, В. Живодьора, О. Козлової, М. Крюгера, Дж. Мейерса, А. Підласого, Н. Погрібної, С. Подмазіна, О. Попової, І. Пригожина, Г. Селевка, К. Ушакова, Н. Федорової, А. Хуторського, Н. Юсуфбекової.

Ці роботи свідчать про те, що науково-педагогічна думка поступово іде шляхом розробки та стимулювання розвитку освіти. Однак, поки що залишаються недостатньо розробленими технології управління процесом впровадження інновацій, які б відповідали сучасним потребам освіти. [3, с. 104].

Тому саме сьогодні напрацьовано засоби для вирішення багатьох завдань, що постають перед адміністрацією при управлінні інноваційним розвитком, проте досвід сьогодення свідчить, що керівництву навчального закладу не достатньо лише знань про ці засоби, а й вміння їх застосовувати. Відмінності об'єктів управління не можуть не відбиватися на змісті і методах вирішення управлінських завдань, тому для того, щоб удосконалювати існуючі системи управління інноваційним розвитком, потрібна відповідна наукова база [4].

Ось чому на якість та ефективність інноваційної діяльності впливає низка факторів, які є взаємозалежними: наукові, змістові, соціальні, організаційні, управлінські, економічні, інформаційні, технологічні, методичні, педагогічні, творчі, маркетингові, технічні та інші. Потреба впровадження інновацій в освіті зумовлена комплексом причин по-перше, в основі цього процесу – вплив ринку праці, соціально-економічної ситуації в державі, запитів суспільства; по-друге, це зумовлено інформаційно-технологічним розвитком суспільства і, по-третє, зазначений процес суттєво пов'язаний з інтеграцією у світовий освітній простір тощо [3, с. 132].

Отже, сучасний етап розвитку освіти характеризується глобальними нововведеннями, тому актуальною на сьогодні, в аспекті розв’язання поставлених перед освітою задач, є проблема нововведень (інновацій) в управлінні навчальним закладом.

Шлях європейської та світової інтеграції, обраний Україною, зумовлює необхідність інтенсивних змін у різних сферах суспільного життя, зокрема й в освіті. У Національній доктрині розвитку освіти проголошено орієнтацію на новий тип гуманістично-інноваційної освіти, що означає перехід від спонтанних, періодичних нововведень до нововведень як способу існування системи, яка слугує основою цілеспрямованого, контрольованого й керованого розвитку.

Провідні цілі та завдання реформування освітньої системи України, пріоритетні напрями й основні способи радикальних перетворень в управлінні системою освіти визначені Конституцією України [5], Державною національною програмою «Освіта» (Україна ХХІ століття) [6], Законами України: «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту» [7], Указом Президента України «Про національну програму «Діти України», Національною доктриною розвитку освіти. Зазначені документи підтверджують об'єктивну необхідність цілеспрямованої зміни системи управління освітою, зокрема професійною. Так, у Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття) зазначено, що «управління освітою має бути спрямованим на організацію та забезпечення оптимальних умов функціонування галузі освіти, створення системного механізму саморегуляції на загальнонаціональному, регіональному, місцевому рівнях та у навчально-виховних закладах і наукових установах освіти». Тому вкрай необхідно виробити універсальний алгоритм адаптації до даної ситуації. Таким алгоритмом повинно стати модернізоване управління. Необхідно навчити людину оперативно, системно та послідовно опановувати нові знання, інформацію в міру їх перманентного накопичення і розвитку, тобто забезпечити освіту впродовж життя, яка повинна стати способом і стилем суспільно-індивідуального буття людини в інформаційному суспільстві.

У контексті управління навчальними закладами такий феномен розглядають через методи і діяльність із забезпечення вимог якості освіти. Саме цим зумовлене в педагогіці виникнення нового напряму — педагогічної інноватики, яка стала соціальною галуззю наукового пізнання, що характеризується певним змістом, принципами, тенденціями та закономірностями розвитку. Педагогічні інновації — це результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних вирішень різноманітних педагогічних проблем. За педагогічними інноваціями виникли нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї, форми та методи навчання і виховання, освітні моделі і, як наслідок, нестандартні підходи до управління.

Питання освіти повинне належати до одних із найважливіших у кожній державі. Так сталося, що в останні роки Україна потерпає від перенасичення економістами та юристами і водночас відчуває суттєвий брак спеціалістів технічного спрямування. Тому модернізація управління освітою, особливо професійно-технічною, є нагальною потребою. Треба відзначити, що й департамент розвитку професійно-технічної освіти, і відділ професійно-технічної освіти інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України працюють під гаслом: «Інноваційні технології – як шлях реформування професійно-технічної освіти», організовуючи в даному напрямі й роботу всієї системи ПТО.

Керівництво професійно-технічним навчальним закладом має враховувати мету інноваційних механізмів розвитку ПТО, а саме:

  • створення творчої атмосфери в ПТНЗ;

  • культивування інтересу педагогічних працівників до ініціатив та нововведень;

  • ініціювання пошукових освітніх систем і механізмів;

  • інтеграцію перспективних нововведень у реально діючі пошукові та експериментальні освітні системи;

  • створення соціокультурних умов для впровадження і дії різноманітних, доцільних у практиці ПТНЗ нововведень.

Інноваційна складова в діяльності керівника професійно-технічного навчального закладу повинна пронизувати всі управлінські функції, всі напрями роботи.

О. Гаврилюк на матеріалі конкретних досліджень доводить думку про те, що ПТНЗ сьогодні повинен мати змогу забезпечити маневреність у своїй діяльності в ринкових умовах. Тому керівник відповідно має бути висококваліфікованим, уміти працювати з інвесторами і меценатами, зі спонсорами, прогнозувати результати навчальної діяльності та коригувати її, враховуючи науково-технічні досягнення й відповідні зміни в технологіях виробництва, здійснюючи аналіз ринку праці, його запити до випускника, педагога й керівника ПТНЗ. Інноваційна складова при цьому стає не окремою частиною діяльності керівника, а власне діяльністю [8]. Актуальним стало питання повного управління навчальним процесом, відтворення всіх навчальних дій, корекції навчального процесу, оперативного зворотного процесу з метою отримання гарантії досягнення запланованих результатів, виражених у діях тих, хто вчиться, та послідовній орієнтації педагога на чітко сформульовані цілі навчання. Щодо управлінських технологій, то наш досвід переконав, що результативності в роботі сприяють (за В. Паржницьким):

  • встановлення вихідного стану процесу, який підлягає керуванню;

  • виявлення актуальних для вивчення даної теми знань, умінь, досвіду учнів, їхніх індивідуально-психологічних особливостей;

  • визначення програми дій: вибір педагогічних технологій засвоєння;

  • отримання інформації про засвоєння: контроль знань та вмінь учнів;

  • опрацювання інформації про засвоєння з метою визначення оцінки;

  • відпрацювання коригуючих впливів і прийняття рішення про доповнення до програми дій для кращого засвоєння навчального матеріалу [9].

В умовах демократизації функціонування ПТНЗ, педагогічний колектив стає суб'єктом управління, якщо йому притаманні: спільність, надійність, надлокальний зв'язок; єдине і достатньо монолітне усвідомлення себе як певного важеля, почуття самобутності, співдружності і приналежності; внутрішня солідарність; єдність поведінки та дій усіх учасників навчально-виховного процесу; налаштованість членів педколективу на демократизацію функціональних засад закладу освіти.

Уміле використання директором ПТНЗ управлінських інструментів організації та регулювання відносин у педагогічному колективі сприяє виробленню управлінських рішень і бажаної моделі поведінки суб'єктів навчально-виховного процесу, організації педагогічного колективу як єдиної згуртованої команди, в якій кожен виявляє найвищий рівень професіоналізму та творчості і робить максимально важливий внесок у досягнення цілей навчального закладу. Освітні реформи вимагають модернізації ролі директора та освітнього менеджменту [10].

Керівник сучасного навчального закладу повинен володіти певними вміннями, що дозволять виконувати ті або інші професійні функції і соціальні ролі. Для здійснення управлінських інновацій керівник професійно-технічного навчального закладу повинен бути творчою особистістю, вмотивованою на управлінську діяльність, професійно обізнаним з основними навчально-виховними теоріями. Для успішного управління варто мати на увазі, що це – специфічна діяльність, яка висуває до людини специфічні вимоги. І тут є чимале поле для наукової діяльності, оскільки дослідники ще не прийшли до єдиної моделі керівника ПТНЗ з суттєвою інноваційною складовою в діяльності. Так само існують розбіжності в поглядах науковців на функції такого керівника[11].

Отже, теоретично і політично ми підготовлені до інновацій. Однак нашу готовність не слід перебільшувати. Прийняття доктрини і низки заходів щодо її реалізації не вирішують усіх освітянських питань. Проблема залишається надзвичайно складною, суперечливою і потребує інтелектуальної і практичної уваги.

Дане дослідження не вичерпує себе, а ставить за мету продовжити теоретичне обґрунтування та практичне підтвердження переваг використання інноваційних технологій в управлінні над традиційними формами управління. Складність цієї проблеми, є надзвичайно актуальна і вимагає подальшого поглиблення змісту інноваційних управлінських технологій в роботі навчального закладу.


Література:
1.  Лутай В. С. Філософія сучасної освіти: Навч. по-сіб. — К.: Центр «Магістр-S», творча спілка вчителів України, 1996.

2. Ничкало Н. Педагогічна інноватика у профтехосвіті // Професійно-технічна освіта. - №3. -2007. - 69-71 с.

3. Мисик О.С. Теоретичні засади педагогічної інноватики. // Професійна підготовка педагогічних кадрів в умовах інноваційної перебудови української національної освіти: сучасний стан, проблеми, перспективи розвитку: Матеріали Міжвузівської науково-практичної конференції (11 жовтня 2007 р.). -Хмельницький: ХГПА, 2007. - 309 с.

4. Харківська А. А. Теоретичні і методичні засади управління інноваційним розвитком вищого навчального педагогічного закладу: дис. канд. пед. наук :

5.  Конституція України. - К.: Право, 1995. - 141 с.

6.  Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття). - К., 1994. - 62 с.

7. Національна доктрина розвитку освіти // Професійно-технічна освіта. - №3. -2002. - 2-8 с.

8.  Гаврилюк О.О. Розробка перспектив розвитку навчального закладу відповідно до потреб ринку праці та професійно-кваліфікаційних вимог до фахівців: Навчально-методичний посібник. - Хмельницький, ХНУ: 2005. - 46 с.

9. Паржницький В.В. Інноваційні педагогічні технології та шляхи впровадження їх у навчальний процес ПТНЗ // Професійно-технічна освіта: інноваційний досвід, перспективи; Науково-методичний збірник /Упорядник Н.І. Бугай. - Вип. 1. - К., 2005. - 236 с.

10.  Єльникова Г.В. Управлінська компетентність // Бібліотека шкільного світу. - К.: Ред. загальнопед. газ, 2005. - 128с.

11.  Ващенко Л. Управління інноваційними процесами // Директор школи. - №23-24 (455-456). - 2007. - 53 - 61 с.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал