Інноваційні моделі підвищення кваліфікації працівників психологічної служби І консультантів пмпк



Сторінка3/8
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Орієнтовний програмний зміст спецкурсу (тренінгів) для курсової перепідготовки завідувачів та консультантів ПМПК.

Модуль 1. Конвенція ООН про права інвалідів та її вплив на діяльність психолого-медико-педагогічні консультацій.


Тема 1. Аналіз Конвенції ООН про права інвалідів та змін в концептуальних засадах діяльності психолого-медико-педагогічних консультацій . 

Тема 2. Інколюзивно/інтегровані форми навчання як напрямок реформування освіти України.



Модуль 2.  Особливості розвитку та задоволення освітніх потреб дітей з особливими освітніми потребами та з інвалідністю в сучасних умовах

Тема 3.  Особливі освітні потреби дітей з різним станом зорової функції.

Тема 4. Зміни освітньої парадигми у напрямку соціокультурного підходу в освіті осіб з порушеннями слуху.

Тема 5. Сучасні технології раннього виявлення порушень мовлення у дітей.

Тема 6. Особливості навчання та соціально-трудової реабілітації дітей з інтелектуальними порушеннями в єдиному освітньому просторі.

Тема 7. Проблема аутизму у дітей та особливості корекційної роботи з ними.

Тема 8. Девіантна поведінка у дітей, напрямки корекції та шляхи попередження.

Тема 9. Психологічні особливості контролю та оцінки навчальних досягнень дітей з особливими освітніми потребами.



Модуль 3. Експертно-діагностична функція психолого-медико-педагогічних консультацій.

Тема 10. Аналіз підходів до оцінки психічного розвитку і навчальних труднощів дітей особливими освітніми потребами.

Тема 11. Аналіз технології навчально-діагностичного методу.

Тема 12. Процедура, діагностичний інструментарій та оформлення психолого-педагогічного вивчення в психолого-медико-педагогічних консультаціях.

Теми практичних занять:.

1. Аналіз Положення про психолого-медико-педагогічні консультації відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів з позицій :

2. Визначення провідних труднощів розвитку дітей з різними видами порушень:

3. Складання індивідуального навчального плану.

4. Ведення протоколу психолого-педагогічного вивчення дитини на засіданні консультації.

б) Професійне самовдосконалення, форми міжкурсової підготовки.

Професійне самовдосконалення можна розглядати як форми самостійної активності фахівця, спрямованої на підвищення готовності до здійснення професійної діяльності в умовах соціально-економічних змін. Серед них можна назвати наступні:

- самостійне вивчення фахової науково-методичної літератури з метою оновлення, поглиблення і узагальнення знань;

- опанування кращого практичного досвіду, оволодіння новими методами, техніками і технологіями,

- підготовка доповідей,

- проведення майстер-класів;

- сертифікація власного досвіду на володіння навичками здійснення психолого-педагогічного вивчення в технології навчально-діагностичного методу;

- актуалізація установки на розвиток психологічної готовності до здійснення професійної діяльності в умовах соціальних трансформацій ((за Бондарчук О.І., Карамушкою Л.М.)

Як самостійна галузь педагогічного знання спеціальна педагогіка перебуває у постійному розвитку, її понятійний апарат, система знань продовжують складатися в залежності від соціально-економічних і соціокультурних змін у суспільстві та концепцій допомоги дітям із особливими потребами. Після ратифікації Україною Конвенції ООН про права інвалідів та Факультативного протоколу до неї основні положення її стають визначальними у підтримці дітей з особливими потребами в Україні, розробці державної політики щодо них у сфері освіти і відповідного її реформування. З цією метою запроваджуються і вводяться в дію спеціальні програми, плани дій, заходів, розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, розпорядження та інструктивні листи Міністерства освіти і науки України. Активними учасниками щодо розробки і виконання окремих напрямків названих програм та планів дій і заходів, проектів, реалізації концепцій, запровадженні інновацій у сфері освіти є, зокрема, психолого-медико-педагогічні консультації системи освіти України. Прийняття Конвенції ООН про права інвалідів істотно вплинуло на перегляд концептуальних засад і принципів організації і змісту діяльності психолого-медико-педагогічних консультацій і знайшло закріплення в проекті нового Положення.

Названі обставини породжують проблеми психологічної готовності педагогічних працівників консультацій до професійної діяльності в умовах соціальних трансформацій, що супроводжуються зламом стереотипів, необхідністю прийняття нових ідей і вимог, потребою в нових знаннях, в умінні аналізувати особливості власної професійної діяльності, визначати, що потрібно для її вдосконалення, зокрема, які особистісні якості необхідні для продуктивної соціально-трудової адаптації (1).

Тема розвитку психологічної готовності до здійснення професійної діяльності завідуючих та консультантів ПМПК є дуже актуальною і важливою. Основними завданнями її реалізації є:

1) оволодіння знаннями про шляхи розвитку психологічної готовності;

2) оволодіння методами діагностики особистісних якостей та характеристик, актуальних для розвитку психологічної готовності до здійснення професійної діяльності (готовності прийняття змін, самоставлення, рефлективності, рівня «емоційного вигорання», особистісної саморегуляції, креативного потенціалу тощо);

3) розвиток особистісних якостей і властивостей, актуальних для забезпечення психологічної готовності до професійної діяльності в умовах соціальних трансформацій, а саме: а) позитивної мотивації професійної діяльності; б) толерантності до невизначеності; в) креативного потенціалу; г) рефлексивності; д) позитивного самоставлення до себе; є) особистісної саморегуляції, здатності до попередження професійного стресу, «емоційного вигорання» і професійної деформації особистості персоналу;

4) оволодіння консультантами і завідувачами ПМПК вміннями і навичками застосовувати набуті психологічні знання у професійній діяльності.

Література:



  1. Бондарчук О.І.Карамушка Л. М. Психологічна підготовка педагогічних працівників до діяльності в умовах соціально-економічних змін./ Спецкурс для слухачів очно-дистанційної форми навчання в системі післядипломної педагогічної освіти. Навчально-методичне видання. Університет менеджменту освіти АПН України.- К. – 2009. 36 с.

  2. Конвенція ООН про права інвалідів та Факультативний протокол до неї (ЗУ №1767-УІ від 16.12.2009).

  3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» від 15 серпня 2011 р. №872

  4. Інструктивно-методичний лист «Організація інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах». Лист МОНмолодспорту від 18.05.12 №1/9-384.

  5. Наказ Міністерства освіти і науки України від 06.10.2010 р. №930 «Про затвердження Типового положення про атестацію педагогічних працівників (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №1473 від 20.12.2011 р.(пункти 2.13.1; 2.14.1)


Розділ 2 Сучасні підходи до міжкурсової підготовки – складової підвищення кваліфікації фахівців психологічної служби системи освіти
2.1 Сутність, структура і зміст міжкурсової підготовки
Сучасна післядипломна освіта знаходиться на шляху трансформацій, які покликані змінити її сутність, працювати не стільки на підтримку функціонування системи освіти, скільки на її розвиток, що передбачає зміну ретрансляційних завдань на дослідницькі, на виявлення освітніх потреб, вивчення специфіки освітніх процесів в системі післядипломної освіти, участь в розробці регіональних програм розвитку освіти тощо.

У контексті зазначених завдань має будуватись й міжкурсова підготовка фахівців. Подолати протиріччя між сучасними вимогами до педагогічних працівників та реальним станом їх професійної компетентності – виклик, на який можливо відповісти лише якісно змінивши зміст, форми, методи, підходи післядипломної освіти педагогічних кадрів.

Аналіз стану та перспектив міжкурсової підготовки працівників психологічної служби системи освіти неможливо здійснити без чіткого уявлення про її місце в загальні структурі системи освіти. Як складова освітньої системи, післядипломна освіта педагогів у свою чергу є складним системним утворенням, що функціонує й розвивається відповідно власним законам й обумовлює розвиток своїх структурних компонентів, підсистем. Однією з підсистем макроструктури післядипломної освіти педагогічних кадрів є система підвищення кваліфікації. Зважаючи на реальну вагу даної підсистеми, її можна вважати центральною ланкою у системі післядипломної освіти педагогів. Усвідомленню місця і ролі підвищення кваліфікації у системі післядипломної та відповідно безперервної педагогічної освіти сприяло посилення уваги науковців і практиків до проблеми підвищення професіоналізму дипломованих спеціалістів, освіти дорослих, фахівців з певним життєвим і професійним досвідом.

Проблеми теорії та практики навчання фахівців у системі підвищення кваліфікації зокрема та післядипломної педагогічної освіти, взагалі, висвітлені у роботах І.Ф.Анциферової, І.К.Белецького, Є.П.Белозерцева, Н.В.Борисової, Т.Г.Браже, В.М.Буренко, Л.О.Гранюк, Л.І.Даниленко, В.С.Демчук, А.М.Єрмоли, К.Зарипова, М.Ю.Красовицького, Ю.М.Кулюткіна, В.І.Маслова, О.І.Мармази, І.Ф.Олександрової, В.В.Олійника, Н.Г.Протасової, В.І.Саюк, Н.А.Ситникової, В.І.Пуцова, Г.С.Сухобської, Г.І.Сущенко, Е.П.Тонконогої, М.М.Чегодаєва та ін.

На підставі аналізу наукових джерел динамічну модель системи післядипломної освіти можна представити у вигляді трьохкомпонентної структури: курсова підготовка, міжкурсова підготовка та самоосвіта, де самоосвіта – процес, який має постійний цілеспрямований характер, курсова підготовка – забезпечує зв'язок фахівця із новими здобутками науки та практики, а міжкурсова підготовка – здійснює методичний супровід професійного розвитку фахівця, професійні комунікації, формування та обмін досвідом.

самоосвіта

Між курсова підготовка

Курсова підготовка

Між курсова підготовка
Ключовим суб’єктом цієї структури є фахівець, який, на сучасному етапі, має стати активним учасником власного професійного розвитку, тим самим стимулюючі зміни у системі з боку на інших суб’єктів.

Сьогодні багато уваги приділяється проблемам інноваційних змін у системі післядипломної освіти. Інновації можуть стати суттєвим механізмом ефективності здійснення перетворень. Потребує певного уточнення наше розуміння інноватики в освіті.

Серед доробку, який розкриває інноваційні підходи у післядипломній освіти, можна відзначити технологічний підхід в розвитку професійної компетентності практичних психологів (О.Сироватко, Г.Селевко, В.М.Монахов).

Виділяючи вертикальну та горизонтальну структури технологій розвитку професійної компетентності практичних психологів системи освіти, автори пропонують у вертикальній ієрархії виокремити чотири класи освітніх технологій, відповідно до рівнів організаційних структур у системі післядипломної освіти.




Метатехнології

Освітній процес на рівні реалізації соціальної політики в галузі освіти. Загальнопедагогічні технології, які охоплюють технології підвищення кваліфікації в системі післядипломної освіти.

Макротехнології

Галузеві педагогічні технології, які охоплюють діяльність у межах відповідної освітньої практики (загально педагогічний та загально методичний рівні). Це – загально педагогічні та психологічні технології, які охоплюють технології розвитку професійної компетентності практичних психологів в системі післядипломної освіти.

Мезотехнології

Модульно-локальні технології, являють собою технології здійснення окремих модулів освітнього процесу, спрямовані на вирішення окремих локальних, професійних, методичних, практичних завдань (технології окремих видів діяльності – консультування, діагностика, корекція, методична робота тощо).

Мікротехнології

Спрямовані на вирішення оперативних завдань та належать до індивідуальної взаємодії або самовпливу суб’єктів освітнього процесу (контактно-особистісний рівень). Це специфічні технології формування орієнтації на здоровий спосіб життя, організації роботи із обдарованими дітьми, тренінгів корекції окремих проявів поведінки тощо.

Горизонтальна структура містить три основних аспекти [2]:



  • Науковий: технологія є науково розробленим рішенням проблем підвищення кваліфікації практичних психологів системи освіти, що базується на досягненнях сучасної теорії та практики;

  • Формально-описовий: технологія є моделлю, описом цілей, змісту, методів та засобів, алгоритмів дій, які застосовуються для досягнення запланованих результатів у діяльності практичних психологів;

  • Процесуально-діяльнісний: технологія представляє власне процес здійснення діяльності працівників психологічної служби, їх цілепокладання, планування, організування, реалізація цілей та аналіз результатів.

З урахуванням вищезазначених підходів нами було побудовано декілька організаційних моделей науково-методичного супроводу (відповідно до рівнів) фахівців психологічної служби системи освіти.

Організаційну модель науково-методичного забезпечення діяльності психологічної служби представлено у табл.1. Така структура зумовлена обсягом функцій та завдань, які реалізуються підрозділами кожного рівня та відтворює ту складову системи, яка забезпечує реалізацію вимог держави до підвищення кваліфікації фахівців.


Таблиця 1. Організаційна модель науково-методичного забезпечення діяльності психологічної служби системи освіти


Рівень

Організаційна структура

Основні завдання

ІІІ рівень

Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи

науково-методичне забезпечення психологічної служби системи

освіти України;

розробка методичних вимог до змісту діяльності психологічної

служби, координація науково-прикладних досліджень та методичних розробок



ІІ рівень

Навчально-методичний кабінет (центр) в Автономній Республіці Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські

участь в організації підвищення кваліфікації

спеціалістів психологічної служби, їх атестації та професійного

зростання, кадровому забезпеченні психологічної служби;

організація діяльності методичних об'єднань практичних

психологів і соціальних педагогів.


І рівень

Районні (міські) навчально-методичні кабінети (центри), методисти

створення умов розвитку педагогічної майстерності, творчої ініціативи педагогічних працівників, удосконалення форм і методів підвищення їх кваліфікації, в тому числі з використанням дистанційних форм навчання;

вивчення потреб і надання практичної допомоги молодим спеціалістам та іншим педагогічним працівникам, у тому числі в період підготовки їх до атестації; участь у роботі атестаційних комісій, надання на звернення відділу (управління) освіти оцінки якості навчально-виховної роботи педагогічних працівників, що атестуються;


Аналіз діяльності обласних та районних (міських) центрів (на підставі звітів про результати діяльності за 2011-2012 н.р.) свідчить про розмаїття та подекуди певну неузгодженість у кількості та змісті заходів, які здійснюються для одних категорій працівників (наприклад, практичних психологів), і фактично не мають місця для інших. Всі заходи методичного характеру (конференції, тренінги, наради) повинні мати свого адресата.

Саме тому, потребує визначеності як зміст цих заходів так і категорії учасників. Цілком обґрунтованим, з огляду на таку потребу, виглядає необхідність визначення організаційно-методичної одиниці (як категорії слухачів, учасників), для якої плануються та на яку розраховуються програми, заходи тощо.

Цілком природнім, на нашу думку, буде визначення в якості первинної організаційно-методичної одиниці – методичного об’єднання практичних психологів (соціальних педагогів) району. З огляду, що кількість фахівців на рівні навчального закладу зазвичай не більше 2 осіб, саме районне методичне об’єднання є найбільш ефективною формою діяльності і одиницею структури. Забезпечити специфіку проблем, які потребують вирішення, пов’язану із різними типами навчальних закладів, можуть утворені в структурі РМО сектори (практичних психологів ЗНЗ, або практичних психологів і соціальних педагогів ДНЗ). Це підтверджується типовим положенням про районне методичне об’єднання (додаток 5). Зокрема, там зазначається, що підрозділами РМО є творчі групи вчителів,творчі лабораторії, майстер класи, педагогічні студії.

Чисельність фахівців, які утворюють районне методичне об’єднання визначається не менше 20, тому виникає питання щодо організації роботи із спеціалістами, чисельність яких в районі не перевищує 20. До таких, зокрема належать практичні психологи і соціальні педагоги ПТНЗ, ВНЗ І-ІІ рівня акредитації, спеціальних, допоміжних шкіл тощо. На нашу думку, об’єднанням і роботою з цією категорією фахівців має опікуватись обласний центр практичної психології. Така практика має розповсюдження в деяких областях. Наприклад, в Дніпропетровській, Донецькій створено методичні об’єднання практичних психологів і соціальних педагогів ВНЗ І-ІІ рівня акредитації, допоміжних, санаторних, шкіл-інтернатів, ПТНЗ тощо.

Таким чином, найбільш доцільною нам видається організаційна модель, де районні методичні служби забезпечують супровід методобєднань практичних психологів і соціальних ЗНЗ, ДНЗ, а обласні центри (кабінети) здійснюють загальне науково-методичне керівництво, забезпечують організацію науково-методичних, масових, публічних заходів та організацію супроводу методичних об’єднань фахівців, чисельність яких на рівні районів не досягає необхідної (для утворення РМО). Безумовно, важливою складовою науково-методичного супроводу діяльності РМО є створення на рівні області методичних об’єднань методистів з психологічної служби, керівників центрів практичної психології і соціальної роботи. У таблиці 2 представлено варіант теоретичної моделі, де зазначено розподіл напрямів та видів методичної діяльності між районним та обласним рівнями психологічної служби.


Таблиця 2. Теоретична модель розподілу напрямів та видів науково-методичної діяльності в рамках регіону (області)

Рівень__Напрям,_вид_діяльності'>Рівень

Напрям, вид діяльності

Обласний центр практичної психології і соціальної роботи

  • робота з методистами з психологічної служби (методоб’єднання, наради, семінари);

  • організація обласних науково-практичних заходів (конференції, семінари);

  • організація масових, публічних заходів (фестивалі, конкурси, дні психолога, служби тощо)

Районні (міські) навчально-методичні кабінети (центри), методисти

  • організація та методичний супровід профільних методичних об’єднань (практичні психологи, соціальні педагоги);

  • забезпечення в рамках функціонування методоб’єднань організації проблемних, навчальних, практичних семінарів, тренінгів для окремих категорій фахівців (школа молодого спеціаліста, школа обміну досвідом);

  • організація індивідуальної консультативної роботи (супервізія, тьюторство, наставництво тощо);

На підставі аналізу змісту, форм та періодичності здійснення заходів методичного характеру, які переважно зустрічаються у практиці, нами було розроблено модельну програму організації міжкурсової підготовки фахівців психологічної служби системи освіти, з урахуванням їх періодичності.


Модельна програма організації міжкурсової підготовки фахівців психологічної служби


Рівень

Форми роботи

Періодичність

Обласний центр практичної психології і соціальної роботи

  • МО методистів з психологічної служби області

1 раз на місяць

  • МО практичних психологів і соціальних педагогів спеціалізованих НЗ

1 раз на 2 місяці

  • Науково-практичні заходи (конференція, семінар)

2 рази на рік

  • Публічні, презентаційні заходи (фестивалі, конкурси, дні психолога, психологічної служби тощо)

1 раз на рік

Районні (міські) навчально-методичні кабінети (центри), методисти

  • МО практичних психологів району із секційним поділом (за типом навчального закладу)

1 раз на місяць

  • МО соціальних педагогів району із секційним поділом (за типом навчального закладу)

1 раз на місяць

  • Навчальні, практичні, методичні семінари, тренінги, майстер-класи,

1 раз на місяць

  • Школа молодого спеціаліста,

1 раз на 2 місяці

  • супервізійна група, творчі, проблемні групи

4 рази на рік

Хочеться наголосити, що до модельної програми було включено ті форми, які безпосередньо, на нашу думку, спрямовані на професійний розвиток працівників психологічної служби. Таке уточнення необхідне для розмежування заходів, які організуються методичними службами за участі фахівців психологічної служби, але мають на меті вирішення інших завдань. Наприклад, тренінги для педагогів та батьків, або круглі столи з тем, які опосередковано стосуються професійного розвитку психологів, соціальних педагогів, консультантів ПМПК. Безумовно, будь-яка професійна активність впливає на розвиток людини, проте, вона має вкладатись в його особистий план розвитку і не бути заходом «на всяк випадок».

Зазначена періодичність проведення заходів базується наступному баченні процесу. Фахівець, який працює в навчальному закладі має один методичний день на тиждень (чотири на місяць). Робота методичного об’єднання проводиться в різних формах (теоретичні семінари,доповіді, повідомлення, семінари-практикуми, диспути-дискусії, ділові та рольові ігри тощо), але планується відповідно до запитів її учасників і повинна розраховуватись з огляду реальні часові можливості.

Як має формуватись план роботи методичного об’єднання? На наш погляд, ключовими основами планування виступають п’ять типів запитів:



Запит

Форма реалізації

Періодичність проведення

Хто проводить

Адаптація молодих спеціалістів

Школа молодого спеціаліста

1 раз на місяць

Методист, наставники з числа досвідчених фахівців, членів МО

Обмін досвідом, потреба у майданчику для публічних виступах (в т.ч. у підготовці до атестації)

Школа передового досвіду (у формах майстер-класів, круглих столів, відкритих заходів)

1 раз на місяць

Фахівці, що проходять підготовку до атестації

Експертна діяльність

Методична (експертна) рада

4 рази на рік

Члени методичної (експертної) ради з числа досвідчених членів МО

Актуальні проблеми професійної діяльності

Проблемні, творчі групи, семінари, тренінги, майстер-класи

Семінари, тренінги проводяться за потреби, але не більше одного разу на місяць

Кожна проблемна (творча група) планує свою роботу індивідуально, про результати доповідає (презентує) один раз на рік



Досвідчені фахівці, що спеціалізуються за відповідними проблемами

Актуальні проблеми регіонального, всеукраїнського масштабу

Круглі столи, науково-практичні семінари

Періодичність визначається обласним планом (програмою), але не може бути частіше ніж 1 разу на півріччя

Методист, залучені фахівці

Таким чином, навантаження на фахівця протягом місяця в середньому не виходить за межі чотирьох методичних днів. Звичайно, запропонований підхід є, певною мірою, загальним, але найважливішою умовою планування роботи на районному та обласному рівнях є акцент на необхідності враховувати потребу у професійному розвиткові конкретного фахівця.

Окремої уваги заслуговує зміст методичних заходів, що проводяться для спеціалістів психологічної служби. Як зазначає Т.Артеменко, методичне навчання спеціалістів, спрямоване на окремі, фрагментовані ділянки в їхній роботі, є малоефективним. Тому від тематично розроблених навчальних занять, семінарів, які, як правило, присвячені роботі або з певною поведінковою характеристикою особистості (“Робота з агресивними дітьми”, “Робота з обдарованими дітьми”) або з певною категорією (“Робота з педагогами”) слід перейти до якісно іншого змісту методичної підготовки. Вивчення роботи спеціалістів на місцях показує, що значна частина їх не може застосувати на практиці якийсь виокремлений матеріал, скажімо, провести те ж групове заняття з агресивними дітьми, тому що не володіє, як ми уже сказали, базовими практичними навичками ведення групової роботи.[1]

Сучасне бачення безперервної освіти фахівця, зокрема працівника психологічної служби, презентує активне включення його як суб’єкта ініціювання та організування власного професійного розвитку. Саме тому потребують змін підходи до методичної роботи, зміну інструктивного підходу на сервісний, супроводжувальний в діяльності методичних служб.

Так, на думку Т.І.Свирської, в основі реалізації методичного сервісу лежить створення системи методичних послуг та організація процесу обслуговування освітніх запитів педагога, фахівця. В першу чергу, це стосується методичних служб (методистів) районного (міського) рівня. Саме перший рівень системи може забезпечити безперервність та послідовність методичного супроводу практичних психологів, соціальних педагогів навчальних закладів різних типів. Отже, методист РМК має стати консультантом в питаннях проектування індивідуальної програми професійного розвитку, тобто допомогти розробити індивідуальний методичний маршрут. Важливо, що при цьому самоосвіта і методична робота не нав’язуються зовні, а зростають із професійного інтересу спеціаліста.

Варто акцентувати увагу на ймовірних проблемах психологічного характеру, пов’язаних із типовою поведінкою суб’єкту міжкурсового процесу. Мається на увазі, коли відповідальність за результат діяльності (професійного розвитку) автоматично покладається на когось одного (або фахівця, який не виконав, не взяв участь, або методиста, який не поінформував, не навчив, не дав).

Говорячи про методичний супровід, ми вбачаємо не будь-яку допомогу, а, власне, підтримку, в основі якої збереження максимуму свободи та відповідальності учасника суб’єкта розвитку за вибір варіанту вирішення актуальної проблеми.

Важливою умовою такого підходу є варіативність запиту фахівця, забезпечення права вибору методичної послуги. До таких варіантів методичного сервісу можна віднести наступні послуги:


  • інформаційні (ресурсне забезпечення, взаємодія фахівця та методиста);

  • навчально-методичні (сприяння в освоєнні нових освітніх технологій, педагогічних технологій, форм організації освітнього процесу, навчально-методичних комплектів);

  • науково-методичні (дослідницькі);

  • організаційно–методичні (визначення основних напрямів діяльності, розвитку, удосконалення методик і технологій);

  • експертно–аналітичні (система моніторингу якості освітніх результатів);

соціально–психологічна та правова підтримка (психолого-педагогічний супровід професійної діяльності, профілактика та зняття професійних конфліктів, збагачення соціального досвіду дорослих і дітей)[1].

Організація діяльності методичної служби, методиста за сервісного підходу може здійснюватись за наступним алгоритмом:



  • прогнозування набору методичних послуг, які користуються попитом;

  • вивчення попиту на кожен вид методичної послуги з боку суб’єктів освітнього процесу, виявлення рівня попиту на неї;

  • розробка концепції методичного обслуговування ;

  • розробка механізмів реалізації послуги ;

  • реалізація методичної послуги шляхом взаємодії із замовником ;

  • моніторинг результатів методичного сервісу суб‘єктів освітньої системи і самої освітньої системи.

Література:



  1. Артеменко Т.Б. До питання методичного супроводу післядипломної підготовки практичних психологів. //Матеріали Всеукраїнського проблемного семінару «Науково-методичний супровід розвитку професійної компетентності практичних психологів в системі післядипломної освіти» 17-18 листопала 2011 р. //Електронний ресурс: http://virtkafedra.ucoz.ua/el_gurnal/pages/vyp6

  2. Сироватко Е.И. Развитие профессиональной компетентности практических психологов в системе последипломного образования Запорожской области. //Матеріали Всеукраїнського проблемного семінару «Науково-методичний супровід розвитку професійної компетентності практичних психологів в системі післядипломної освіти» 17-18 листопала 2011 р. //Електронний ресурс: http://virtkafedra.ucoz.ua/el_gurnal/pages/vyp6

  3. Т.І.Свирська. Методичний супровід профсеійної діяльності педагога позашкільного навчального закладу.// Електронний ресурс: http://ippo.org.ua/files/Методична робота/порадник методиста



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал