Інформація про результати нагромаджених людством науково-технічних знань: систематизованих відомостей про природу (фізика, біологія), про людину, людське суспільство (психологія, соціологія), про результати абстрагування



Скачати 35.71 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації25.12.2016
Розмір35.71 Kb.
ТипІнформація

А. В. ЛАГУТІНА
МІСЦЕ ТЕРМІНОЛОГІЇ В НАЦІОНАЛЬНІЙ МОВІ
Термінологічна лексика побутує в тих жанрах функціональних стилів сучасної української мови, що обслуговують різновиди науки, техніки, спеціальних галузей народного господарства, в яких міститься інформація про результати нагромаджених людством науково-технічних знань: систематизованих відомостей про природу (фізика, біологія), про людину, людське суспільство (психологія, соціологія), про результати абстрагування людської думки (логіка, математика), про досягнення б галузі техніки, про виробничі, спеціальні навички (діловодство). Інакше кажучи, в термінології і за її допомогою в мові закріплені всі знання сучасної людини. Через це термінами насичені наукові, науково- популярні, навчально-дидактичні тексти з фізики, математики, техніки, наук про Землю і космос; з біології, хімії, медицини; з суспільних наук. Специфікацію таких текстів можна зробити ще дрібнішою: алгебра, кібернетика, морський транспорт, фотографія, геодезія; біохімія, фізіологія; дипломатія, педагогіка, хореографія.
Як одиниці літературної мови сучасні терміни, використовуючись у спеціальних сферах спілкування, мають свої нормативні, кодифіковані форми організації. У галузі термінології виразно і своєрідно виявляється найсуттєвіша риса літературної мови — її нормативність.
При цьому на перше місце висувається поряд з загальновживаністю не менш важлива особливість літературної норми — кодифікація. Слід пояснити, що кодифікування мовних одиниць, типів їх має на меті дати писемні приписи, створити правила, рекомендації щодо вживання цих одиниць. Усе це фіксується в спеціальних довідниках, посібниках, словниках. За цих обставин сучасний термін повинен відповідати певним вимогам, які зумовлюють його обов’язкові властивості: термін повинен мати чітке, строге визначення (дефініцію), його форма, конструкція повинні мотивуватися структурними особливостями літературної мови.
У системі літературної мови термін може бути оформлений як слово чи словосполучення спеціальної сфери вжитку. Дефініція терміна повинна визначати його як найменування наукового (в широкому розумінні) поняття. Такий термін, прикріплений до певної сфери використання, стає одиницею спеціальної семантичної системи: артроплас-
тика у хірургії — це хірургічна операція, яка відновлює рухомість суглобів; дельфійський
метод у науці — це один з методів науково-технічного прогнозування, що полягає в систе- матичному збиранні думок експертів і одержанні на цій основі надійної узагальненої думки.
Необхідність добору термінів диктується позамовними причинами — розвитком понять, реалій певної сфери. Нові терміни створюються з розрахунком на утилізацію і свідомо зводяться в кодифіковану терміносистему. Варто згадати гарячі суперечки, різносторонні обмірковування, що передують введенню терміна в список рекомендованих до використання. При такому доборі перевагу віддають більш компактним формам, бажано однослівним, зважають на строгу спеціалізацію термінотворчих афіксів, послідовно дбають про входження терміна в регулярні парадигми. Отже, термінологічна нормованість,
ґрунтуючись на особливостях норм сучасної літературної мови, не відступаючи від них, закріпляє в термінологічній системі те, що їй найбільш властиве.
Спостереження над терміном як складником літературної мови показує, що термін
— це слово або словосполучення, яке називає наукові поняття, реалії, виражаючи їх зміст у відповідності до сучасного рівня знань. Як виразник спеціальних понять термін знаходиться в зв’язках і опозиції тільки з іншими термінами і власною дефініцією. Як одиниця мови термін існує у відповідності з закономірностями природних мов, з тенденціями мовного знака. Особливістю термінів як виразників спеціальних понять є відсутність експресії, модальності, естетичних характеристик.
Вироблені вимоги до терміна в його зв’язках з іншими термінами: у терміна повинно бути лише одне значення, щоб він не займав завдяки полісемії місця інших термінів. Не
потрібні терміни омонімічні, тобто два чи кілька термінів з однією мовною формою.
Повинна зберігатися систематичність у співвідношенні одновидових термінів і термінів на позначення видових та родових понять. Завдяки мовному оформленню термін повинен просто, легко входити в граматичні співвідношення з іншими термінами. Не варто називати одне спеціальне поняття різними дублетами, синонімічними словами.
Чому ж тоді на практиці весь час доводиться стикатися з необхідністю щоразу уточнювати дефініцію терміна? Чому дуже часто наукова праця починається з того, що дослідник пояснює власне розуміння вжитої ним термінології? Чому словники фіксують випадки, коли термін має не одне, а два або кілька значень? Чому серед термінів трапляються омоніми, чому так багато в термінологіях синонімічних слів?
Відповідь на ці питання неоднозначна. Причини названих явищ можуть бути позамовними. На зміни в термінології впливає історичний розвиток наукових знань, через що доводиться уточнювати дефініції старих термінів. Цей розвиток спричиняється до появи дублетних, синонімічних слів, коли те саме відкриття і його найменування одночасно відбулися в кількох наукових осередках, в різних країнах. За них обставин наукове відкриття залишається тим самим, але його назв з’являється кілька. Спостерігають, що і стару, традиційну наукову дефініцію час від часу називають іншим словом з метою освіжити, відновити характер наукового пошуку. За цих умов та сама словесна форма може набути кількох дефініцій, ставши різними термінами, або ввібрати в себе кілька суміжних значень, породжуючи полісемію.
Можна побачити, що під час термінотворення термінологічна система вступає в контакти з усіма різновидами не тільки літературної, а й національної мови взагалі. В зв’язку з цим у термінолексиці завжди є певна кількість некодифікованих елементів, саме через це мовні функції в ній іноді виявляються нерівномірно, непослідовно.
Таке трактування термінів дає можливість побачити їх як лексичні елементи терміносистеми — невід’ємного складника сучасної української літературної мови в її певних функціональних стилях, який може в пошуках матеріалу для новотворення виходити за межі власного функціонального стилю і навіть літературного різновиду сучасної української національної мови, який здатен до мовних трансформацій і запозичень. Через це наукова уніфікація, кодифікація національної термінології, тобто приведення природної термінології в літературно-нормовану, можливі за умов розуміння природи термінів як знаків спеціальних понять, що мають суттєві ознаки. Ці ознаки певною мірою відрізняють термін від звичайного слова, бо накладають на нього велику кількість особливих обмежень.
Наукова кодифікація можлива при врахуванні основних тенденцій лексико-семантичного розвитку і творення спеціальної термінологічної лексики.
Сказаного досить, щоб визначити особливості терміна і термінології як складника української національної мови. Термін — це слово або словосполучення літературної мови, яке має точно позначати спеціальне поняття і співвідношення даного поняття з іншими поняттями певної галузі науки, техніки, виробництв, мистецтва; суспільного життя. У межах конкретної системи понять термін в ідеалі повинен бути однозначним, стилістично нейтральним. Терміни створюються шляхом термінологізації слів загальнонародної мови, запозичення або калькування іншомовних термінів. Термінотворення підкоряється словотвірним, граматичним і фонетичним правилам української літературної мови. Завдяки цим особливостям терміни і нетермінологічні слова можуть переходити одне в одне. От чому в одному словесному комплексі може ховатися термінологічна і нетермінологічна семантика: категорія — це і філософський термін на означення загального поняття, яке відображає універсальні властивості і відношення об’єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ (філософська
категорія, категорія причини), разом з тим це і загальнонаукова назва родового поняття, що позначає розряд предметів, явищ (граматична категорія), а також загальна літературна назва групи, розряду однорідних предметів, явищ, осіб (альпініст першої категорії; вища
категорія якості).

Українська термінологія створена на національній, загальнослов’янській основі з використанням термінів і терміноелементів з інших мов, зокрема інтернаціональних термінів, сформованих у європейських мовах, на ґрунті грецької і латинської. Важливу роль у формуванні української термінології відіграє російська мова. Розвиваючись у складі літературної мови, термінологія завдяки її особливому становищу носія науково-технічної
інформації піддається впорядкуванню, стандартизації, в ній постійно відбуваються процеси уніфікації й інтеграції з термінологіями інших мовних систем.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал