Інформація про орган місцевого самоврядування 9 Інформація про об’єднання громадян і засоби масової інформації 10 Історична довідка 11 Коротка характеристика області та району 16



Сторінка2/16
Дата конвертації16.01.2017
Розмір1.34 Mb.
ТипІнформація
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

1.2. Інформація про орган місцевого самоврядування


До Волочиської міської ради обрано 34 депутати.


  1. Кількість депутатських мандатів, отриманих місцевими організаціями політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі

Утворено дві депутатські фракції:

  • депутатську фракцію політичної партії «Поруч», яка оголосила про формування більшості у Волочиській міській раді спільно з депутатами ПП «Блок Петра Порошенка «Солідарність»;

  • депутатську фракцію політичної партії «Об’єднання «Самопоміч».


1.3. Інформація про об’єднання громадян і засоби масової інформації


На обліку у Волочиському районному управлінні юстиції знаходиться 57
громадських організацій із них 38 зареєстровано, 19 легалізовано шляхом письмового повідомлення про заснування.
Кількість громадських організацій за спрямуванням: правозахисна організація - 3; об'єднань ветеранів та інвалідів - 7; професійного спрямування - 3, молодіжна - 3, молодіжних організацій - 2, дитячих - 1, національних та дружніх зв'язків - 3, освітніх, культурно - виховних об'єднань - 1, організацій фізкультурно-спортивної спрямованості - 3.



  1. Кількість громадських організацій за спрямуванням

На території міста Волочиська та сіл, що входять до складу ОТГ легалізовані наступні громадські об’єднання:



  • Користовецький первинний осередок інвалідів Волочиського районного товариства інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України»;

  • Волочиська міська організація ветеранів Великої Вітчизняної війни та праці;

  • Волочиське міське товариство інвалідів;

  • об’єднання громадян с. Маначин «Обрій»;

  • громадська організація с. Курилівка «Надія».

Найбільш активними є:

  • ГО «Жіноча рада»;

  • ГО «Майдан Волочиського району»;

  • ГО «Спілка воїнів АТО Волочищини»;

  • Спілка ветеранів війни в Афганістані.

На території громади випускаються наступні засоби масової інформації: Волочиська районна газета «Зоря» (засновники – трудовий колектив редакції газети, Волочиська районна рада, Волочиська районна державна адміністрація,) рекламно-інформаційна газета «Ріг» (засновник Фандера В.О.) та www.volochysk-miskrada.info, газета «Хлібодар Поділля» - ТОВ «Волочиськ-агро» агропромхолдингу «Астарта-Київ», інформаційний бюлетень «Завжди поруч».

І громадські організації, і засоби масової інформації впливають на думку мешканців, особливо активізуються під час виборів. Залучають ресурси для свого розвитку.

Газета «Хлібодар Поділля» має регулярний вихід, розповідає про організаторів та фахівців агровиробництва, висвітлює хід сільськогосподарських робіт, досягнення у вирощенні врожаїв. Мешканці міста і сіл громади мають можливість порівняти роботу своїх господарств з іншими, дізнатися про роботу щодо перетворенні сіл: ремонт доріг, проведення водопроводів, освітлення вулиць.

Інформаційний бюлетень «Завжди поруч» закликає працювати відкрито і напряму з людьми, націлює на покращення життя кожного мешканця громади.

Особливий вплив на формування думки мешканців громади має районна газета «Зоря», яка виходить тижневиком кожного четверга. На її сторінках дається глибокий аналіз життя населених пунктів, їх минулого і сучасного, висвітлюється досвід у залученні ресурсів для розвитку району, громади.



1.4. Історична довідка

Історія адміністративно-територіального устрою сучасного Волочиського краю зокрема була складною і строкатою.


Перші письмові згадки про населені пункти Волочиської ОТГ стосуються переважно періоду перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського (XV-XVI ст.). Зокрема містечко Ожигівці вперше згадано під 1430 роком, села Волочище та Порохня – під 1463 роком тощо. Адміністративно з 1569 року волочиська земля належала до Кременецького повіту Волинського воєводства Речі Посполитої.
У складі Російської імперії (1793-1918) населені пункти сучасної Волочищини належали до Старокостянтинівського повіту Волинської губернії з центром в м.Житомир та Проскурівського повіту Подільської губернії з центром в м. Кам’янець-Подільську. Укрупнення повітів та формування їх територій в основному завершилося у 1804 році. Повіти були поділені на волості. Населені пункти сучасної Волочиської ОТГ належали до Авратинської, Волочиської, Маначинської Старокостянтинівського повіту, Сарнівської волості Проскурівського повіту.
Після встановлення радянської влади відповідно до постанови ВУЦВК від 1 лютого 1922 року «Про впорядкування та прискорення робіт по адміністративно-територіальному поділу УРСР» у березні 1923 року в Подільській губернії після ліквідації повітів і волостей на території сучасної Хмельницької області створено Кам’янецьку і Проскурівську округи, за цією ж постановою у Волинській губернії – Шепетівську округу. Тоді ж означення «містечко» офіційно замінено на «селище міського типу». З 7 березня 1923 року Волочиськ стає районним центром Проскурівської округи (1923-1930). До складу району ввійшли населені пункти Волочиської та Маначинської волостей, а у березні 1924 року сюди були віднесені 10 населених пунктів колишніх Авратинської та Купільської волостей. Територія району становила 296 кв. км з населенням у 39,5 тис. жителів.
З 1932 по 1937 рік Волочиський район знаходився у складі Вінницької області (у 1935-37 існував Проскурівський прикордонний округ) – великого адміністративно-територіального формування з 71 району. 22 вересня 1937 року постановою ЦВК СРСР утворена Кам’янець-Подільська область з центром у місті Кам'янці-Подільську, у складі якої з 1937 по 1954 рік перебували населені пункти сучасної Волочищини.
В адміністративно-територіальному поділі Волочиського району періодично відбувалися зміни. У 1946 році землі Авратинської сільської ради належали до Базалійського району; Гречанецької, Зайчиківської, Постолівської, Соломнянської сільських рад – до Сатанівського району.
З нагоди відзначення 300-річчя Переяславської ради Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 лютого 1954 року Кам’янець-Подільську область перейменовано на Хмельницьку, а її центр з 1941 року - місто Проскурів – на Хмельницький. У 1956 році Волочиськ, об’єднавшись із селом Фридрихівкою, отримує статус селища міського типу.
7 червня 1957 року Гвардійський, а 23 вересня 1959 року - Базалійський і Сатанівський райони були ліквідовані.
30 грудня 1962 року за новою адмінреформою в області створено 10 районів. До Волочиського району належали смт. Базалія, Волочиськ і Теофіполь, сільради Волочиського та колишнього Мануїльського районів, а також Бокиївської, Великобубнівської, Личівської, Чабанівської, Шмирківської сільрад Чорноострівського району.
4 січня 1965 року запроваджено нове районування, за яким в області створено 16 районів. 8 грудня 1966 року відновлено Теофіпольський район. Відповідно, окремі населені пункти виведені з підпорядкування Волочиського району. Надалі відбувалися незначні адміністративно-територіальні зміни.
Територія сучасної Волочиської об’єднаної територіальної громади була заселена задовго до появи перших письмових згадок. В околицях міста Волочиська виявлено ряд археологічних пам’яток різних епох. Це, зокрема, чотири поселення бронзового віку (II-I тис. до н.е.) на берегах Збруча, одне з яких належало носіям культури шнурової кераміки; поселення раннього залізного віку на західній, північно-західній та північній околицях; кілька поселень доби Київської держави XII-XIII ст. До Державного реєстру нерухомих пам’яток України внесено також багатошарове поселення в с. Поляни (бронзова доба, ранній залізний вік, ранньослов’янський період, давньоруська доба), поселення в с.Мислова та курган в с. Яхнівці (II –I тис. до н.е., бронзова доба), поселення раннього залізного віку та ранньослов’янського періоду в с.Бальківці, поселення черняхівської культури (III ст.) в с. Федірки. Окрім того відомо про кілька десятків археологічних об’єктів різних епох.
Назва міста Волочиськ, на думку відомого українського історика XIX ст. Ісидора Шараневича, пов’язана з дієсловом «волочити». Очевидно, на р.Збруч в ранньому Середньовіччі існувала митниця, яку купці намагалися оминати стороною, аби не платити податок. Вони змушені були перетягувати човни болотистим берегом, волочити їх. Тому-то цей відрізок шляху був відомий як «волочище».
Перша документальна згадка про сільце Волочище (первісна назва Волочиська) стосується 9 липня 1463 р., коли було підписано акт про поділ спадщини між синами князя Василя Збаразького. Тоді поселення, що входило до складу Колоденського ключа, перейшло у власність наймолодшого сина Семена Васильовича. Первісно воно розташовувалося на обох берегах Збруча, та незабаром правобічна частина відокремилася і в документах з 1545 р. фігурує вже два поселення (сучасні Волочиськ та Підволочиськ, районний центр Тернопільської області). Князь Владислав Андрійович в 1557 р. отримав від уряду привілей на закладення тут містечка. Збаразькі володіли ним з перервами до 1631 р., коли династія по чоловічій лінії припинила існування. Після утворення Речі Посполитої (1569 р.) адміністративно Волочиськ належав до Кременецького повіту Волинського воєводства, був центром волості. Знаходячись на сумнозвісному «Чорному шляху», містечко неодноразово зазнавало нападів татарських орд.
Наступними власниками Волочиська були полонізовані та окатоличені князі Вишневецькі. Дмитра Вишневецького як господаря волочиського замку згадує в своїх подорожніх нотатках голандський мандрівник Ульріх фон Вердум (1651 р.). Населення містечка брало участь у визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Ще 1648 р. укріплення тут були спалені козаками, а після Берестецької битви населення постраждало від карателів С.Лянцкоронського.
Через певні родові обставини волочиська спадщина Вишневецьких наприкінці XVII ст. перейшла до володінь київського воєводи Ю.Потоцького. 1772 р. Волочиськ з околицями викупив за 1,7 млн. злотих великий коронний маршалок, відомий політичний діяч та економіст Фрідерік-Йозеф Мошинський, позашлюбний внук польського короля Августа II від його фаворитки Анни Констанції Козель.
Містечку було надано право проводити щорічні ярмарки напередодні свята Трійці. Зусиллями Ф.Мошинського тут побудовано нові житлові споруди, волосний банк, костел, мануфактури, ґуральню, відкрито фундушеве народне духовне училище, де навчалося 100 дітей. За 4 версти на схід від містечка засновано маєток, який названо за іменем власника Фридрихівкою (сучасний центр міста та паркова зона відпочинку). Для внутрішніх розрахунків з селянами карбувалися грошові жетони з латуні. Рід Мошинських користувався гербом «Наленч», на щиті якого зображувалася срібна хустина, зав’язана у вузол.
На управління Мошинського припадає період входження Волині до складу Російської держави внаслідок трьох поділів Польщі. Частина населених пунктів сучасної Волочищини стала частиною Подільської, а інша – Волинської губерній (в т.ч.й Волочиськ). Кордон між Росією та Австрією встановили по р. Збруч і Волочиськ стає прикордонним форпостом аж до 1921 р. За особливим повелінням цариці Катерини II 1795 р. тут відкрито сухопутну митницю першого класу, яка через півстоліття займе одне з провідних місць в державі за обсягами товарообороту, особливо експорту зерна (4-6 млн. пудів щорічно).
Серед власників містечка, нащадків Фрідеріка-Йозефа, слід згадати полум’яного польського патріота Петра (Пйотра) Мошинського, близького до масонських та декабристських кіл. Граф був особисто знайомий з такими відомими особами, як А.Міцкевич, Т.Чацький, П.Пестель, К.Рилєєв та ін. Волинський губернський маршалок Мошинський в 1826 р. був заарештований та засуджений до 10 років заслання за участь в зібраннях польського Патріотичного товариства. Останні роки життя провів в Кракові, де й був похований у Вавельському пантеоні. Його дочка Юзефія змушена була в 1860 р. продати волочиський маєток своїм знайомим Ледоховським, що володіли ним до 1918 р.
Цей період характерний бурхливим економічним зростанням Росії. З 1870 р. Волочиськ стає вузловою станцією Південно-Західної залізниці, цього ж року німецьким АТ «Збруч» тут збудовано цукровий завод. З’являються в містечку дрібні підприємства легкої та харчової промисловості, що належали поміщицькій родині чи орендарям. Волочиськ з цього часу стає своєрідними ворітьми у Європу, через які часто російська аристократія виїздила влітку відпочивати на відомі курорти Карлові Вари, Баден-Баден тощо. Про це розповідається в художній літературі (оповіданнях А.Чехова, О.Купріна).
З останньої третини XIX ст. у містечку квартирують частини регулярної армії – Стародубський драгунський, Оренбурзький козачий, 45-ий Азовський та 46-ий Дніпровський піхотні полки. В останньому протягом 1893-1894 рр. служив у чині підпоручика майбутній класик російської літератури О.І.Купрін. Пізніше, на основі волочиських вражень, ним написана повість «Поєдинок» та півтора десятка оповідань. Із Волочиська Купрін переписувався з петербурзьким літературним журналом «Русское богатство».
Велику роль в житті містечка грала 19-та Волочиська бригада прикордонної сторожі, реорганізована в 1907 р. В радянський період на її базі утворений 22-ий Волочиський прикордонний загін, який ніс службу аж до початку Другої світової війни. В 1938 р. по Збручу збудовано оборонні споруди 13-го Проскурівського укріпрайону, що збереглися до сьогодні і є цікавими фортифікаційними пам’ятками. Неформально усі укріплення на західному кордоні СРСР називалися «лінією Сталіна».
Волочиськ став місцем перебування штабу Південно-Західного фронту у період бойових дій Першої світової війни. В 1916 р. тут проводилася нарада командуючих чотирьох армій, на якій генерал О.Брусилов окреслив план стратегічної операції російської армії, відомої згодом як «Брусилівський прорив».
Під час Визвольних змагань 1917-1921 рр. містечко неодноразово знаходилося в епіцентрі боротьби різних військово-політичних сил. У вирі тих трагічних подій за нез’ясованих обставин був страчений останній поміщик Лев Ледоховський. За однією із версій він став прототипом одного з героїв незакінченого роману М.Островського «Народжені бурею». В листопаді 1920 р. у Волочиську перебувала остання тимчасова столиця уряду Директорії УНР на чолі з головним отаманом С.В.Петлюрою. 21 листопада українська армія змушена була перейти кордон під тиском радянських військ, що складалися з кавалерійської бригади Г.І.Котовського та Червонного козацтва В.М.Примакова. Ця подія довгий час вважалася останнім епізодом Громадянської війни.
Після підписання Ризького мирного договору 1921 р. остаточно встановлено кордон між УРСР та Польщею. У міжвоєнний період Волочиськ неодноразово змінював свій адміністративний статус, будучи районним центром Кам’янець-Подільської, Вінницької областей, Проскурівської округи.
Не оминули мешканців міста і району Голодомор 1932-1933 рр. та роки сталінського терору. Від голодної смерті гинули сотні сільських жителів. Особливо це стосувалося сіл Пахутинець, Яхновець, Кушнирівки. Постраждало етнічне польське населення, яке звинуватили в приналежності до фіктивної «Польської організації визвольної» і в 1936-1937 рр. депортували сім’ями до Казахстану. Безневинні громадяни з різних верств населення (селяни, партійні активісти, прикордонники, інтелігенція) були страчені в застінках НКВС. Владою було розграбовано церковне майно, в 1934 р. демонтовано Покровську парафіяльну церкву (1853-1860 рр.), храм св. Олександра Невського (1892 р.), спаплюжено католицький тринітарський костел (1817 р.).
У вересні 1939 р. через Волочиськ перетнули кордон радянські війська, а незабаром Західну Україну приєднано до УРСР. Місто позбавилося статусу прикордонного.
З перших днів Великої Вітчизняної війни жителі міста добровільно записувалися на фронт. Окупаційний період приніс району збитки на суму 105 млн. крб. У Волочиську гітлерівцями було зруйновано, спалено або підірвано більшість адміністративних будівель, закладів культури та освіти. Фашистами розстріляно в районі 9297 мирних мешканців, 3932 людей вивезено на примусові роботи до Німеччини. Активно діяли підпільні диверсійні групи у Волочиську (керівник – В. Ніжник) та Фридрихівці (М.Фузейн).
Місто було визволене радянською армією 17 березня 1944 р. в ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції. Особливо відзначилися частини 10-го Уральського добровольчого танкового корпусу, що входив до складу 4-ї танкової армії 1 Українського фронту. Нині у Волочиську по вул. Лисенка встановлено пам’ятний знак на честь визволителів – самохідну артилерійську установку на п’єдесталі. Вулиці районного центру названо на честь героїв Великої Вітчизняної – Уральських танкістів, Чесака, Галі Гордієвич, Семибратова. Нині в районі є 26 братських могил, де лежать у вічному спокої понад 3000 солдатів і офіцерів. Четверо жителів краю були удостоєні звання Героя Радянського Союза (А.Атаман, Ц.Маліновський, А.Мальон, П.Скалацький), ще шестеро одержали цю нагороду за визволення Волочищини.
У післявоєнний період містечко відбудовується. Село Фридрихівка та Волочиськ об’єднуються в один населений пункт. Із утворенням у 1954 р. Хмельницької області Волочиськ входить до її складу, а 1970 р. офіційно отримує статус міста. Велику роль у розбудові та осучасненні районного центру зіграла діяльність першого секретаря райкому партії (1965-1972), Героя Соціалістичної праці Макара Івановича Починка. В цей час побудовано машинобудівний завод, плодоконсервний та маслосирзаводи, трикотажну фабрику, 2 просторі бібліотеки, будинок культури, багатоповерхову школу, лікарню та поліклініку, 2 дитячі садки, музичну школу. Місто газифікується, прокладається каналізація і водопровід.
Пройшовши період економічної стагнації, місто зберегло поступальний розвиток на сучасному етапі. Флагманом промисловості Волочиська сьогодні є машинобудівний завод, філія ВАТ «Мотор-Січ» (м. Запоріжжя), що займається виробництвом двигунів та комплектуючих деталей для авіаційної промисловості. В 2000-2002 рр. у парковій зоні, на місці колишнього поміщицького маєтку було відкрито санаторій «Райдуга» ПАТ «Мотор-Січ» на основі стаціонарних скважин родовища мінеральних вод типу «Нафтуся».
Містечко Волочиськ згадується в таких творах художньої літератури як оповідання «Аріадна» А.П.Чехова, повість «Літо красне» Шолом-Алейхема, романи «Походження бравого солдата Швейка» Я.Гашека, «Вогнем і мечем» Г.Сенкевича, нарисі «Вздовж австрійського кордону» В.Крестовського, щоденниках М.Пришвіна та А.Цвєтаєвої (сестри поетеси). Тут у різний час перебували І.Франко, Л.Українка, П.Чубинський, імператор Микола II, В.Винниченко, В.Чапаєв, М.Калінін, М.Хрущов.
У 1908 р. засновано волочиське земляцтво у США, в м. Спрінгфілд біля Нью-Йорка існує пам’ятник розстріляним волочиським євреям. Уродженцями міста були: доктор медицини, засновник курорту в Куяльнику Е.Андрієвський; контр-адмірал, командуючий флотилією Північного Льодовитого океану Л.Іванов; бригадний генерал Франції, командор ордена Почесного Легіону С.Андоленко; німецький та американський біохімік С.Рапопорт; американський художник-авангардист Б.Марго; російський музикознавець Л.Кулаковський; письменник-публіцист та літературознавець І.Дузь; Народний художник України І.Тартаковський; засл. артист України Ю.Федоров; лауреат Державної премії ім.Шевченка; композитор В.Гронський; відомий скульптор по дереву В.Лупійчук; багаторазовий чемпіон світу з греблі В.Вешко. Довгий час у Волочиську працював український письменник-сатирик, головний редактор журналу «Перець» І.Сочивець; проживала організатор Червоного Хреста УПА, багаторічна борець за національну ідею К.Зарицька. Волочиський край є батьківщиною академіка АН України, історика В.Смолія (с.Авратин) та всесвітньовідомої камерної співачки, народної артистки України О.Басистюк (с.Поляни).
Самобутню історію має й село Тарноруда. Місцева школа займає будинок власників села початку XX ст. – родини Мордвінових. Костел Матері Божої Святого Скапулярія зведено князями Чарторийськими 1754 року. Храм колись був відомий, як місце паломництва до чудотворного образу Ісуса Милосердного. Саме його змалював відомий білоруський художник Наполеон Орда під час подорожей нашим краєм. Навіть тарнорудський став з висоти пташиного польоту нагадує стопу із розп’яттям. У Тарноруді народився граф Ігнатій Сцибор-Мархоцький – засновник відомої «Миньковецької держави», найбільший дивак на Поділлі, котрий не визнавав державної влади та скасував у своїх володіннях кріпацтво. Цікавими поховальними пам’ятками вважаються християнське та єврейське кладовища XVIII – поч. XX ст.
В братській могилі с. Тарноруда похована «подільська Жанна Д’Арк» - молодший лейтенант медичної служби 29-ї Унечської мотострілецької бригади 26-річна Галина Гордієвич, колишня студентка філософського факультету Московського державного університету, котра в березні 1944 року самостійно у ворожому оточенні організувала оборону фельдшерського пункту в с. Петрівка, де перебувало 250 поранених воїнів. Галина Гордієвич була по-звірячому закатована фашистськими окупантами. Зберігся підвал будинку, де розташовувався медичний пункт. Тут встановлено пам’ятний знак на честь Г.Гордієвич. Її іменем названа одна з вулиць Волочиська.
Інші цікаві пам’ятки історії:

  • Меморіальний комплекс Другої світової війни (Меморіал Слави) у м. Волочиськ (вул. Музейна, 19). Розташований у сквері поруч із залізничним вокзалом. До складу комплексу входять братська могила радянських воїнів, могила Героя Радянського Союзу Григорія Сергійовича Чесака (1922-1987), пам’ятний знак на честь загиблих воїнів-земляків, символічна скульптура Кобзаря.

  • Пам’ятний знак на честь військових частин, які визволяли Волочиський район від німецько-фашистських загарбників – розташований у міському парку культури та відпочинку, поруч із стадіоном «Юність» (вул. Лисенка, 5). На п’єдесталі встановлено самохідну артилерійську установку (САУ – 152), плиту із зазначенням переліку військових з’єднань, що зіграли вирішальну роль у визволенні Волочиського району під час Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції (березень 1944 року). Пам’ятний знак урочисто відкрито у 1984 році.


Обєкти архітектури історичного значення:

  • Церква св. Петра і Павла (1912-1914 р.) в с. Копачівка;

  • Церква св. Косьми та Даміана (поч.XX ст.) в с. Ріпна.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал