Інформаційно-правове забезпечення конституційних екологічних прав 12. 00. 07 – адміністративне право І процес; фінансове право; інформаційне право



Скачати 384.29 Kb.
Дата конвертації16.01.2017
Розмір384.29 Kb.
ТипАвтореферат


ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Грушкевич Тетяна Володимирівна

УДК 342.951:35.078.3:349.6



ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

КОНСТИТУЦІЙНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ

12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня


кандидата юридичних наук

Ірпінь – 2012
Дисертація є рукописом.
Робота виконана в Хмельницькому університеті управління та права

Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України


Науковий керівник: доктор наук з державного управління, професор

Сіцінський Анатолій Станіславович,

Хмельницький університет управління та права,

професор кафедри державного управління

та місцевого самоврядування.


Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Калюжний Ростислав Андрійович,

Національний авіаційний університет України,

заступник директора Юридичного інституту

з наукової роботи;


кандидат юридичних наук, доцент

Литвин Олексій Валерійович,

Національний університет

державної податкової служби України,

професор кафедри організації

оперативно-розшукової діяльності.

Захист відбудеться «27» квітня 2012 року о «13» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.855.02 Національного університету державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Карла Маркса, 31.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Національного університету державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Карла Маркса, 31.
Автореферат розісланий «23» березня 2012 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.О. Мацелик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Генезис, соціальні витоки і призначення прав людини та громадянина є однією із найактуальніших проблем історичного та соціально-політичного розвитку людства. Їх значимість не зменшується протягом тисячоліть, і залишається в центрі уваги багатьох дослідників.

Конституція України як основний системоутворюючий нормативно-правовий акт встановила ряд демократичних і концептуально важливих положень щодо охорони навколишнього природного середовища. У ній закладено певну модель взаємовідносин держави і суспільства, за якої держава обслуговує громадянське суспільство, зокрема у сфері охорони довкілля.

В умовах деградації навколишнього природного середовища, погіршення екологічних умов існування людини, виснаження природних ресурсів та порушення екологічного балансу особливого значення набувають саме правові засоби забезпечення законності в екологічній сфері. Складний стан довкілля віддзеркалює негативні, не завжди прогнозовані наслідки науково-технічного прогресу. Ускладнює ситуацію недостатня поінформованість громадян про свої права в екологічній сфері та можливості їх реалізації, а також досить часта відсутність доступу до екологічної інформації, яка б дала можливість об’єктивно оцінити ситуацію.

Одним з головних пріоритетів розвитку України є побудова соціальноорієнтованого, відкритого, демократичного суспільства, в якому кожен міг би створювати, накопичувати, поширювати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, реалізуючи тим самим свій потенціал, можливості соціального зростання.

Для забезпечення становлення інформаційного суспільства в Україні держава повинна впливати не лише на інформаційну сферу, а й на інші сфери суспільних відносин. Таким чином, побудова інформаційного суспільства, як якісно нового цивілізаційного етапу його розвитку, повинна сприйматися як загальна стратегічна мета діяльності держави в цілому, що полягає у трансформації всього комплексу суспільних відносин, з акцентом на розвиток інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин. Однією зі сфер, яка потребує належного інформаційного забезпечення у цьому контексті, є екологічна сфера.

Охорона життя і здоров'я людини від несприятливого впливу довкілля тривалий час була предметом розгляду в межах загального захисту екологічних інтересів суспільства. Закріплення у ст. 50 Конституції України права фізичних осіб на безпечне для життя і здоров'я довкілля зумовило подальшу розробку належного механізму його реалізації та захисту на галузевому рівні. Нині особливу роль у сфері забезпечення та захисту права особи на безпечне для життя і здоров'я довкілля, інших конституційних екологічних прав відіграють інформаційно-правові засоби.

Теоретичною основою дослідження послужили наукові праці вітчизняних правознавців: В.Б. Авер'янова, В.І. Андрейцева, Г.В. Анісімової, І.В. Арістової, В.Т. Білоуса, І.Л. Бородіна, К.І. Бєляков, Ю.П. Бурила, Е.В. Віленської, А.П. Гетьмана, Р.А. Калюжного, М.В. Коваля, О.Л. Копиленка, Б.А. Кормича, С.М. Кравченко, М.В. Краснової, О.В. Логінова, А.І. Марущака, М.М. Мошака, Н.Р. Нижник, О.В. Олійника, В.К. Попова, П.М. Рабиновича, Б.Г. Розовського, О.П. Рябченко, В.Ю. Степанова, М.О. Фролова, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги та інших.

Нормативною основою дисертаційної роботи є Конституція України, законодавчі акти, нормативно-правові акти міністерств та інших органів виконавчої влади, які регулюють відносини у сфері забезпечення конституційних екологічних прав.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тема роботи обрана з урахуванням заходів, що проводяться в Україні, які знайшли своє відображення у Законі України «Про Національну програму інформатизації» від 04.02.1998 р. № 74/98-ВР та в Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.05.2003 р. № 259-р.

Напрями дослідження узгоджуються з положеннями Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки»  вiд 09.01.2007 р.  № 537-V, який визначає системоутворювальний вектор державної інформаційної політики.

Деякі аспекти наукового пошуку відповідають Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» від 21.12.2010 р. № 2818-VI та Основним напрямам державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених постановою Верховної Ради України від 05.03.1998 р. 188/98-ВР.

Тема дисертаційного дослідження пов’язана з програмою «Управлінські та правові засади забезпечення сталого розвитку України як європейської держави» (держ. реєстр. № 0108U008927) Хмельницького університету управління та права.

Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз теоретичних і практичних аспектів інформаційно-правового забезпечення конституційних екологічних прав, визначення його засад та встановлення тенденцій розвитку, напрацювання та обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання даних відносин.

Для досягнення поставленої мети у дисертаційному дослідженні вирішуються завдання:



  • вивести дефініцію інформаційного простору в екологічній сфері та сформулювати пропозиції по удосконаленню законодавства України в сфері його правової регламентації;

  • проаналізувати існуючі підходи до розуміння сутності інформаційного екологічного забезпечення та їх конституційні засади;

  • дати визначення поняттю «державне управління в інформаційній екологічній сфері» та виокремити ознаки управління інформаційним простором в екологічній сфері;

  • дослідити інститут конституційних екологічних прав як об’єкта інформаційно-правового забезпечення, зокрема в процесі їх реалізації та захисту;

  • охарактеризувати особливості інформаційної екологічної безпеки особи та виокремити відповідне суб’єктивне право на інформаційну екологічну безпеку.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення конституційних екологічних прав.

Предметом дослідження є інформаційно-правове забезпечення конституційних екологічних прав.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження, його об’єкта і предмету. Методологічну основу роботи складає система загальнонаукових, філософських і спеціальних методів, застосування яких забезпечує достовірність отриманих результатів.

Діалектичний метод пізнання дозволив розглянути проблематику дослідження в єдності її соціального змісту та юридичної форми, обґрунтуванні тенденцій інформаційного забезпечення реалізації та захисту конституційних екологічних прав (пп. 3.1, 3.2, 3.3).

Використання можливостей системного аналізу дозволило дослідити інформаційно-правове забезпечення конституційних екологічних прав як цілісність в єдності його основних складових, а також системну якість як показник результативності, ефективності цього процесу (пп. 2.1, 2.2, 2.3).

Логіко-семантичний та історико-правовий методи аналізу сприяли з’ясуванню змісту основних понять та дослідженню генезису правового регулювання інформаційного простору в екологічній сфері (пп. 1.1, 2.1).

Порівняльно-правовий та системно-структурний методи дозволили вивчити досвід інформаційно-правового забезпечення конституційних екологічних прав в зарубіжних країнах та можливості його застосування у вітчизняній законотворчій та правозастосовчій практиці (пп. 3.2, 3.3).

Спеціальні методи-вчення про закономірності взаємодії суспільства і природи, нормативно-порівняльний, структурно-функціональний – послугували з’ясуванню особливостей процесу інформаційного забезпечення реалізації та захисту конституційних екологічних прав, виокремленню інституційно-функціональної складової екологічного інформаційного забезпечення тощо (пп. 1.3, 3.1, 3.2, 3.3).

Використано також науково-евристичний потенціал таких філософських методів дослідження як аналіз, синтез, абстрагування, дедукція тощо.

Комплексний підхід до використання вищезазначених наукових методів дозволив всебічно дослідити інформаційно-правове забезпечення конституційних екологічних прав.



Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням інформаційно-правового забезпечення конституційних екологічних прав, на основі якого зроблені науково-теоретичні висновки і сформульовані пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази України в даній сфері суспільних відносин та практики застосування діючих норм.

У межах проведеного дослідження одержано такі результати, які складають наукову новизну, зокрема:



вперше:

- запропоновано визначення поняття «інформаційний простір в екологічній сфері» та його ознаки;



  • визначені основні критерії оптимізації законодавства України в сфері правової регламентації інформаційного простору в екологічній сфері, зокрема, доведено необхідність прийняття Кодексу про інформацію; науково обґрунтовані особливості даної правової регламентації відповідно до зазначеної сфери правового регулювання;

  • окреслено конституційні засади інформаційного екологічного забезпечення в Україні через розкриття основних бачень розуміння сутності даного інституту з метою наукового обґрунтування та розробки основних рекомендацій до оптимізації законодавства у цій галузі;

  • сформульовані ознаки управління інформаційним простором в екологічній сфері та запропоновано авторське визначення поняття «державне управління в інформаційній екологічній сфері»;

  • здійснено комплексний аналіз особливостей інформаційної екологічної безпеки особи та виокремлено відповідне суб’єктивне право на інформаційну екологічну безпеку;

удосконалено:

  • наукові підходи до вирішення термінологічної проблеми визначення поняття навколишнього природного середовища, як об’єкта інформаційно-правового забезпечення, його співвідношення з такими поняттями, як «оточуюче середовище», «навколишнє середовище», «довкілля», «навколишнє природне середовище», запропоновано її вирішення шляхом уніфікації на користь терміну «довкілля»;

  • наукове бачення управління інформаційною та екологічною сферами, які поєднуються в інституційно-функціональному забезпеченні інформаційного простору в екологічній сфері;

  • правове регулювання механізму реалізації права громадян на екологічну інформацію, запропоновано практичні рекомендації по його застосуванню та удосконаленню;

набули подальшого розвитку:

  • понятійно-правовий апарат щодо категорії «конституційні екологічні права», яка характеризується відповідно до уточненого правового змісту сутності права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на відшкодування шкоди, завданої порушенням даного права та права на екологічну інформацію, як об’єкта інформаційно-правового забезпечення, що дозволяє вдосконалити правове регулювання суспільних відносин у цій галузі;

  • шляхи удосконалення законодавства України в сфері забезпечення конституційних екологічних прав інформаційно-правовими засобами відповідно до вимог кодифікації, стандартизації, уніфікації та потреб практики.

Практичне та теоретичне значення одержаних результатів. Результати, одержані під час дисертаційного дослідження, висновки та пропозиції можуть бути використані:

- в науково-дослідницькій сфері – висновки доповнюють і розвивають основні теоретичні положення з питань інформаційного та правового забезпечення конституційних екологічних прав, формуючи нову вихідну базу для подальшого наукового дослідження, яке може втілитись у підручниках, посібниках, а також відповідних розділах науково-практичних коментарів законодавства;

- в правотворчості – вихідні положення дисертаційної роботи можуть бути враховані в процесі підготовки та внесення змін до нормативно-правових актів, що регулюють питання інформаційного та правового забезпечення прав громадян в галузі екологічних правовідносин, які закріплені в Конституції України. Зокрема, практичне втілення результатів дисертаційного дослідження виявилось у розробці проекту Закону України «Про внесення доповнення до статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», який зареєстрований під № 7159 на 7 сесії ІV скликання Верховної Ради України (акт впровадження Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Верховної Ради України № 04-15/17-640 від 01.03.2011 р.);

- в навчальному процесі – при підготовці навчально-методичної літератури та викладанні курсів «Інформаційне право», «Екологічне право України», «Конституційне право України», ряду спецкурсів інформаційно-правового, еколого-правового та конституційно-правового спрямування. Так, положення дисертації дістали практичну реалізацію в навчальному процесі Хмельницького університету управління та права при викладанні навчальної дисципліни «Екологічне право України», спецкурсів «Захист конституційних екологічних прав», «Захист земельних прав» (акт впровадження Хмельницького університету управління та права № 0347/11 від 21.03.2011 р.), а також при проведенні навчання та розробці методичних рекомендацій для практичної роботи державних службовців та працівників органів місцевого самоврядування Хмельницької області (акт впровадження Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій № 233/1 від 20.12.2010 р.);



- у правозастосовчій діяльності – при удосконаленні практичної діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, інших інституцій щодо забезпечення конституційних екологічних прав інформаційними та правовими засобами, а також активізації правореалізаційних процесів самими громадянами під час використання можливостей, закладених у зміст даних прав та через їх захист. Розроблені в дисертаційному дослідженні рекомендації стосовно удосконалення інформаційно-правового забезпечення конституційних екологічних прав були використані в практичній діяльності Хмельницької обласної ради, зокрема, при реалізації Комплексної програми охорони довкілля Хмельницької області, затвердженої рішенням восьмої сесії Хмельницької обласної ради від 24 листопада 1999 року №11 та при підготовці Комплексної програми охорони навколишнього природного середовища Хмельницької області на 2011 – 2015 роки, затвердженої рішенням третьої сесії Хмельницької обласної ради від 02 березня 2011 року № 25-3/2011 (акт впровадження Хмельницької обласної ради № 890/01-15 від 04.05.2011 р.).

Апробація результатів дисертації. Теоретико-практичні результати дослідження, викладені у дисертаційній роботі, доповідались на наукових та науково-практичних конференціях. Зокрема, на Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Четверті осінні юридичні читання» (Хмельницький, 21 – 22.10.2005 р.); на Міжнародній науковій конференції «Шості осінні юридичні читання» (Хмельницький, 26 – 27.10.2007 р.); на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні» (Хмельницький, 14-15.03.2008 р.); на Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Сьомі осінні юридичні читання» (Хмельницький, 28 – 29.11.2008 р.); на Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Восьмі осінні юридичні читання» (Хмельницький, 13 – 14.11.2009 р.); на Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми реформування земельних, екологічних, аграрних та господарських правовідносин в Україні» (14 –15.05.2010 р.); на Международной научно-практической конференции «Актуальные вопросы реализации прав граждан» (Подольськ, 20.04.2010 р.); на Міжнародній науковій конференції «Дев'яті осінні юридичні читання» (Хмельницький, 12 – 13.11.2010 р.).

Дисертант також є співавтором довідника з правових питань «Правова азбука для населення», в якому знайшли своє висвітлення деякі положення, досліджені в дисертаційному проекті.



Публікації. Основні результати дослідження висвітлено у 13 друкованих працях, у тому числі – в 4 статтях у наукових фахових виданнях та у 8 збірниках матеріалів і тез науково-практичних конференцій та в 2 довідниках з правових питань (написані у співавторстві; особистий внесок полягає у підготовці розділу про право громадян на безпечне довкілля).

Структура та обсяг дисертації обумовлена метою, задачами та логікою дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, що об’єднують десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та 5 додатків. Загальний обсяг дисертації складає 214 сторінок друкованого тексту, з них основний текст - 183 сторінки, обсяг списку використаних джерел містить 208 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається стан наукової розробки проблеми, з’ясовується зв’язок роботи з науковими планами та програмами, розкриваються мета, завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані про їх апробацію та публікації, структуру та обсяг роботи.

Перший розділ «Теоретико-правова характеристика інформаційного екологічного забезпечення» складається з трьох підрозділів, в яких розкриваються проблеми теоретичних основ, правової регламентації та інституційно-функціонального забезпечення даного правового явища.

У підрозділі 1.1. «Теоретичні основи та правова регламентація інформаційного простору в екологічній сфері» досліджується категорія «інформаційний простір» та пов’язані з нею поняття інформаційного права. Акцентується увага на важливості інформаційного простору в екологічній сфері, виділяються його ключові ознаки, що дає можливість сформулювати дефініцію даного правового явища.

Аналіз інформаційного законодавства дозволив виокремити термінологічну проблему визначення поняття навколишнього природного середовища як об’єкта інформаційно-правового забезпечення, його співвідношення з такими поняттями, як «оточуюче середовище», «навколишнє середовище», «довкілля», «навколишнє природне середовище». Існування такого широкого спектру понять свідчить про порушення принципів системності, логічної побудови та інших принципів нормотворення, негативно впливає на процес реалізації відповідних правових норм і потребує уніфікації на користь терміну «довкілля».

Правову основу інформаційного простору в екологічній сфері складають нормативно-правові акти інформаційного та екологічного права. Їх система досить розгалужена. На основі проведеного автором аналізу було зроблено висновок про необхідність систематизації інформаційного законодавства на рівні Кодексу про інформацію. Правове забезпечення інформаційного простору в екологічній сфері має зайняти у ньому чільне місце і може претендувати на окрему главу з аналогічною назвою, де були б акумульовані всі існуючі на сьогодні та загалом необхідні для належної реалізації інформаційних еколого-правових відносин норми.

У підрозділі 1.2. «Конституційні засади інформаційного екологічного забезпечення» констатується, що інформаційне екологічне забезпечення має комплексний характер, оскільки забезпечує суспільство полівидовою екологічною інформацією. Його багатофункціональність проявляється також у різних підходах до розуміння даного інституту. Можна виділити три таких підходи: як засіб забезпечення екологічної безпеки; як відповідний напрямок державного управління щодо реалізації державою своєї національної екологічної політики; як засіб забезпечення права громадян на екологічну інформацію. Всі вони мають конституційне підґрунтя. Конституційні норми надають вектор подальшого розвитку законодавства в інформаційно-екологічній сфері. Однак, їх практичне втілення залежить від дієвості галузевого законодавства, що деталізує норми Основного Закону і передбачає процес їх реалізації.

Підрозділ 1.3. «Інституційно-функціональна складова інформаційного екологічного забезпечення» присвячено аналізу системи суб’єктів управління інформаційною екологічною сферою.

Звернуто дослідницьку увагу на понятійне значення терміну «державне управління», що існує в адміністративному праві України, на основі якого, з урахуванням специфіки об’єкта дослідження, сформульовано поняття державного управління в інформаційній екологічній сфері та виокремлено його ознаки.

Пропонується така п'ятирівнева організаційно-функціональна структура системи органів та інших інституцій, що здійснюють управління в інформаційній екологічній сфері:

- перший рівень – стратегічне управління, що здійснюється Президентом України, Кабінетом Міністрів України та Радою національної безпеки і оборони України;

- другий рівень – галузеве/міжгалузеве управління, що здійснюється центральними органами виконавчої влади, а також окремими позавідомчими органами;

- третій рівень – місцеве управління, що здійснюється місцевими державними адміністраціями, територіальними органами окремих центральних органів виконавчої влади та іншими інституціями зі сфери екологічного інформаційного забезпечення;

- четвертий рівень – локальне управління інформаційно-екологічними правовідносинами, яке здійснюють органи місцевого самоврядування, керівні органи державних підприємств, установ, організацій, що спеціалізуються на здійсненні функцій управління інформаційною діяльністю цих організацій;

- п’ятий рівень – громадське управління – здійснюється громадськими організаціями, діяльність яких має екологічне спрямування.

Другий розділ «Конституційні екологічні права як об’єкт інформаційно-правового забезпечення» складається з чотирьох підрозділів, в яких дається правова характеристика трьом конституційним екологічним правам.

У підрозділі 2.1. «Правова природа конституційних екологічних прав як об’єкта інформаційно-правового забезпечення» обґрунтовані підстави для визначення екологічних прав як окремої групи в системі конституційних прав людини і громадянина в Україні. На це, зокрема, вказують їх особливості, які відрізняють екологічні права від інших конституційних прав:


  • екологічні права за своєю сутністю покликані забезпечити екологічну безпеку людини;

  • метою їх реалізації є створення безпечних для людини умов існування в навколишньому природному середовищі;

  • закріплення цих прав сприяло переорієнтації екологічної політики держави на захист людини, її життя і здоров’я від негативного впливу довкілля, що знайшло своє відображення у чинному законодавстві.

Робиться висновок, що екологічні права є самостійною групою прав і є сукупністю юридичних можливостей і засобів, які спрямовані на задоволення потреб людини і громадянина в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

Підрозділ 2.2. «Характеристика права на безпечне для життя і здоров’я довкілля як об’єкта забезпечення інформаційно-правовим засобами» присвячено аналізу поняття, змісту та ознак даного конституційного екологічного права.

Обґрунтовується у роботі, що право на безпечне для життя і здоров’я довкілля є основним, системоутворюючим конституційним екологічним правом. Його аналіз дозволив виокремити ряд основних ознак, які розкривають юридичну природу даного права:

- тісно пов'язане з правом громадян на життя і здоров'я, що характеризує його чітку гуманістичну спрямованість та обумовлює особливу законодавчу гарантованість;

- має переважно немайновий характер;

- передбачає пріоритет охорони і захисту благ людини як біологічного і соціального організму, безпечних соціально-природних умов життя і здоров'я;

- має суб'єктивний характер, є невід'ємним елементом еколого-соціального добробуту людей, відображає спосіб та характер життя населення в конкретній екологічній обстановці під впливом існуючих екологічних загроз, соціально-економічного розвитку держави, реалізації її зовнішньої та внутрішньої екологічної політики;

- тісно пов'язане з низкою галузевих екологічних прав.

Отже, робиться висновок, що право на екологічну безпеку має абсолютний характер, реалізується у правовідносинах у сфері екологічної безпеки; всі повноваження щодо його реалізації, у тому числі й форми права захисту, належать громадянам, які кореспондують обов'язкам усіх інших осіб щодо утримання від порушення цих прав, та, зокрема, обов'язку держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу (ст. 16 Конституції України).

Проведений аналіз дає можливість констатувати, що зміст даного права має тенденцію до розширення, оскільки з розвитком законодавства, приведенням його у відповідність до міжнародних стандартів виникають нові юридичні можливості громадян реалізовувати свої екологічні інтереси.

У підрозділі 2.3. «Право на відшкодування шкоди, завданої порушенням права на безпечне для життя і здоров’я довкілля як об’єкт інформаційно-правового забезпечення» аналізується нормативне регулювання, функціональне призначення та зміст даного права.

Розкрито юридичну сутність поняття «екологічна шкода», визначено її складові частини, дано класифікації за різними підставами та охарактеризовано різні форми компенсації.

Аналіз змісту конституційного екологічного права на відшкодування шкоди, завданої порушенням права на безпечне навколишнє середовище, дав можливість констатувати, що він містить у собі такі положення: дане право є самостійним конституційним правом; належить до загальнолюдських прав; є системою юридичних засобів і норм, спрямованих на відновлення, відшкодування, компенсацію та захист матеріальних та моральних благ, що охороняються законом у галузі навколишнього природного середовища; в першу чергу, спрямовується на захист матеріальних та моральних благ, пов’язаних із життям і здоров’ям людини, її генофондом, майна фізичних та юридичних осіб; передбачає судовий та позасудовий порядок відшкодування завданих збитків; підлягає компенсації у повному обсязі, без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення довкілля та погіршення якості природних ресурсів; особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості довкілля, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням; передбачає можливість у випадку порушення зазначеного права звертатись за захистом до компетентних органів; повинно гарантуватись та забезпечуватись державою.



У підрозділі 2.4. «Право на екологічну інформацію» здійснено дослідження закріплення даного права в нормативно-правових актах національного та міжнародного законодавства. Особливу увагу приділено Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (1998 р.) та її впливу на українське правове поле після ратифікації нашою державою.

У результаті наукового аналізу встановлено, що право громадян на екологічну інформацію, з урахуванням положень законодавства, за своїм змістом охоплює сукупність відповідних можливостей, спрямованих на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законодавством України. Окрім цього, громадяни мають право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір; одержувати її в установленому порядку шляхом звернення з інформаційним запитом до уповноважених на це органів державної влади і місцевого самоврядування; оскаржувати в адміністративному та судовому порядку порушення реалізації права на інформацію про стан довкілля.



Третій розділ «Інформаційне забезпечення реалізації та захисту конституційних екологічних прав» складається з трьох підрозділів, в яких висвітлено особливості правової регламентації та тенденції правореалізаційних процесів у еколого-інформаційній сфері на перетині суспільних відносин, що виникають під час реалізації та захисту конституційних екологічних прав.

У підрозділі 3.1. «Інформаційна безпека громадян як складова права на екологічну безпеку» проаналізовано теоретичні підходи до розуміння поняття «інформаційна безпека», розкрито його класифікацію. На основі цього встановлено, що інформаційна безпека в правовому вимірі виступає невід’ємною складовою сучасної системи управління на шляху до правової держави, є суттєвим чинником формування громадянського суспільства та входить до більш широкого поняття національної безпеки. Її складовими є: інформаційна безпека особистості; здатність держави створити можливості для гармонійного розвитку і задоволення потреб особистості в інформації, незалежно від інформаційних загроз; гарантування, розвиток і використання інформаційного середовища в інтересах особистості, а також захищеність від різного роду інформаційних небезпек. Одним із напрямків забезпечення інформаційної безпеки людини є доступ до екологічної інформації.

Окрім того, що інформаційна безпека особи є різновидом загальної інформаційної безпеки, яка, у свою чергу, є складовою національної безпеки, то ця ж безпека особи є ще й регулятивною функціонально-процедурною гарантією реалізації права громадян на екологічну безпеку. Робиться висновок, що поєднання інформаційної та екологічної складової дає підстави виокремити суб’єктивне право громадян на інформаційну екологічну безпеку.



Підрозділ 3.2. «Інформаційне забезпечення як чинник ефективності відшкодування екологічної шкоди» присвячений дослідженню проблем інформаційного забезпечення судочинства, яке допомагає у пошуку найефективнішої моделі здійснення правосуддя у справах про відшкодування екологічної шкоди.

Виокремлено групи перешкод, які виникають у потенційного позивача на шляху до судової системи за даною категорією справ – інформаційні, фінансові, світоглядні. Також розкрито конкретні пропозиції щодо їх усунення, в тому числі шляхом внесення змін в законодавство України, що втілилось у розробці дисертантом проекту Закону України «Про внесення доповнення до статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

Констатується, що існують проблеми і в самій судовій системі. Підвищення результативності у відправленні правосуддя в справах про відшкодування екологічної шкоди потребує належного функціонування системи інформаційного забезпечення судів. Задля цього необхідно здійснити комплекс дій, спрямованих на вирішення проблеми адаптації інформаційного забезпечення та оперативного надходження правової інформації, а також узагальнення та систематизації матеріалів судової практики. Також потребує розв’язання проблема телекомунікаційного забезпечення інформаційної взаємодії судів з правоохоронними органами та органами державної влади України тощо.

У підрозділі 3.3. «Механізм реалізації права громадян на екологічну інформацію» обґрунтовано, що специфіка реалізації права громадян на екологічну інформацію розкривається окремим Наказом «Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації» від 18 грудня 2003 року та рядом спеціальних норм в інших нормативно-правових актах (Орхуській конвенції, Законах України «Про доступ до публічної інформації», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про звернення громадян», Цивільному кодексі України). За допомогою їх аналізу виокремлено особливості суб’єктів надання і отримання екологічної інформації, підготовки запиту про надання екологічної інформації, специфіку його розгляду (термін, відстрочка у задоволенні), характеристику витрат, пов’язаних із задоволенням запиту, дослідження відмови у наданні інформації (підстави відмови, оскарження рішення про це).

Розкриття цих питань дає можливість говорити про наявність ряду специфічних ознак і характеристик, що притаманні процесу реалізації права на екологічну інформацію.

х врахування в правореалізації є обов’язковим і, при належному застосуванні, буде важливою гарантією конституційного права на інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту.
ВИСНОВКИ
Результатом дисертаційного дослідження є розробка теоретичних положень та практичних рекомендацій по забезпеченню конституційних екологічних прав інформаційно-правовими засобами, що у сукупності вирішує конкретне наукове завдання щодо розробки пропозицій по вдосконаленню правового регулювання даних правовідносин та оновлення відповідного законодавства.

Узагальнюючи викладені в дисертаційному проекті положення, можна зробити наступні висновки:

1. Виведено авторське визначення інформаційного простору в екологічній сфері як системи зовнішніх та внутрішніх організаційних потоків інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів та предметів побуту,

яка забезпечує належне використання, відтворення, охорону природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, реалізацію та захист екологічних прав.

2. Аналіз правової основи інформаційного простору в екологічній сфері дає можливість констатувати, що її складають нормативно-правові акти інформаційного та екологічного права. Їх система не позбавлена ряду недоліків зовнішнього та внутрішнього характеру.

Проблема форми правової основи інформаційного простору в екологічній сфері полягає у занадто розгалуженій системі нормативно-правових актів інформаційного та екологічного права різної юридичної сили. Її вирішенням може стати систематизація інформаційного законодавства на рівні Кодексу про інформацію, у якому чільне місце займе правове забезпечення інформаційного простору в екологічній сфері і може претендувати на окрему главу з аналогічною назвою, де були б акумульовані всі існуючі на сьогодні та загалом необхідні для належної реалізації інформаційних еколого-правових відносин норми.

3. Дослідження конституційних засад екологічного інформаційного забезпечення дало можливість обґрунтувати нормами Основного Закону та суміжних нормативно-правових актів закріплення в Конституції України трьох підходів до розуміння сутності інформаційного екологічного забезпечення: як засобу забезпечення екологічної безпеки; відповідного напрямку державного управління щодо реалізації державою своєї національної екологічної політики; як засобу забезпечення права громадян на екологічну інформацію. Така багатофункціональність вказує, що інформаційне екологічне забезпечення має комплексний характер, оскільки забезпечує суспільство полівидовою екологічною інформацією.

4. На основі аналізу загальнотеоретичних положень про державне управління пропонується під державним управлінням в інформаційній екологічній сфері розуміти підзаконну виконавчо-розпорядчу діяльність уповноважених державних органів, їх посадових осіб із реалізації функцій і завдань держави у сфері суспільних еколого-інформаційних відносин відповідно до інтересів суспільства та виділити такі його основні ознаки:



  1. це - різновид соціального управління, що регламентується правовими нормами інформаційного та екологічного законодавства;

  2. державним управлінням в інформаційній екологічній сфері - система правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо управління в галузі інформаційного простору в екологічній сфері, що визначає його мету і завдання, функції в цій сфері, повноваження і функції суб’єктів управління, права і обов’язки фізичних і юридичних осіб та порядок їх взаємовідносин;

  3. в основу даного управління покладено цілеспрямовану діяльність органів держави, місцевого самоврядування та громадських об’єднань;

  4. управління здійснюється лише інформаційною взаємодією фізичних, юридичних осіб, тобто їх діяльністю з приводу одного й того ж об’єкта інформаційно-екологічних правовідносин;

  5. діяльність суб’єктів даного виду управління спрямована на формування відкритого інформаційного екологічного суспільства, його інтеграцію у світовий інформаційний простір з урахуванням національних особливостей і інтересів при забезпеченні інформаційної безпеки на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях задля забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, інформаційної та екологічної безпеки; реалізацію та захист екологічних прав;

  6. функції суб’єктів управління передбачають організацію, погодження, координацію і контроль за діяльністю інших суб’єктів управлінських правовідносин.

5. З урахуванням виокремлених в роботі особливостей конституційних екологічних прав доцільно вести мову про них як про окремий інститут, який включає в себе права, визначені ст. 50 Конституції України. Основним, системоутворюючим конституційним екологічним правом є право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

У дисертації сформульовано авторське визначення права громадян на відшкодування шкоди, завданої порушенням права на безпечне для життя та здоров'я довкілля як сукупності наданих уповноваженим особам юридичних можливостей отримати в процесуальному порядку відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу фізичних і юридичних осіб на навколишнє природне середовище.

Ключовим екологічним правом в сфері інформаційно-правових відносин є право громадян на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.

6. На основі аналізу законодавства, літературних джерел та окремих практичних аспектів, що мали місце в даній сфері відносин, зроблено висновок, що інформаційна безпека особи є складовою права на екологічну безпеку, яке, у свою, чергу є компонентом національної безпеки держави. Поняття інформаційної безпеки особистості та суспільства тісно пов’язані, оскільки інформаційна безпека окремої особистості формує, у кінцевому результаті, інформаційну безпеку суспільства та держави.

Спираючись на наукові дослідження та враховуючи специфіку інформаційної екологічної сфери, можна виокремити вектори, які охоплює комплекс питань інформаційної екологічної безпеки людини:


  • забезпечення інформаційних екологічних прав і свобод людини та громадянина;

  • захист людини від неправомірного інформаційного втручання в екологічній сфері;

  • забезпечення природної ідентичності від неправомірного втручання;

  • забезпечення дієздатних правових та організаційних механізмів захисту відповідних прав тощо.

Поєднання інформаційної та екологічної складової дає підстави виокремити суб’єктивне право громадян на інформаційну екологічну безпеку.

7. Аналіз причин негативного стану реалізаційних правовідносин у сфері відшкодування екологічної шкоди дозволив виділити та згрупувати ряд перешкод, що блокують реалізацію відповідних норм. До них, зокрема, належать:

- інформаційні перешкоди: недостатня обізнаність громадян зі своїми правами, носіями яких вони є; відсутність розуміння сутності та процесу реалізації прав, які існують у сфері взаємин людини та довкілля; складність отримання необхідних даних для пред’явлення такого виду позовів та доведення своїх вимог у суді;

- світоглядні бар'єри: низький рівень екологічної свідомості та правової культури населення; недовіра громадян до судової влади тощо;

- фінансові перешкоди: необхідність сплатити державне мито та інші судові витрати, зокрема й на проведення необхідних судових експертиз по справі.

З метою усунення значної частини даних перешкод, а також на виконання вимоги пункту третього статті 9 Орхуської Конвенції, нами розроблено проект Закону України «Про внесення доповнення до статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», де передбачається звільнення від сплати державного мита громадян за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

8. Аналіз механізму реалізації права громадян на екологічну інформацію через призму Конституції України, Орхуської конвенції, Законів України «Про доступ до публічної інформації», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про звернення громадян», Наказу «Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації», Цивільного кодексу України дозволив виокремити суттєву специфіку даного процесу, яку слід враховувати під час правореалізації для досягнення бажаного результату.

Дослідження даного питання показало, що у нашій державі немає єдиного нормативно-правового акту, який би регулював правовідносини, що розглядаються. Чинне законодавство частково регламентує доступ до екологічної інформації, однак наявність великої кількості нормативно-правових актів як локального, так і загальнодержавного значення перешкоджає реалізації права на екологічну інформацію. У зв’язку з цим знову приходимо до висновку про необхідність розробки і прийняття комплексного нормативно-правового акту, у якому слід було би, поряд з іншими питаннями, чітко визначити механізм реалізації права на екологічну інформацію.


СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
 у фахових виданнях

  1. Грушкевич Т.В. Питання доступу до правосуддя у справах про відшкодування шкоди, завданої внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище / Т. В. Грушкевич // Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2009. № 4 (32). – С. 64 –69.

  2. Грушкевич Т.В. Теоретико-правова характеристика права громадян на відшкодування шкоди, завданої порушенням права на безпечне для життя і здоров’я довкілля / Т. В. Грушкевич // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія «Право». – 2011. – № 9. – С. 82 – 86.

  3. Грушкевич Т. В. Конституційні засади екологічного інформаційного забезпечення / Т. В. Грушкевич // Вісник Донецького національного університету, Сер. В: Економіка і право. – Вип. 1. – 2011. – С. 604 – 608.

  4. Грушкевич Т.В. Термінологічні проблеми визначення довкілля як об’єкта інформаційно-правового забезпечення / Т. В. Грушкевич // Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2011. – № 4 (37). – С. 265 – 269.

в інших виданнях

  1. Грушкевич Т.В. Право на безпечне довкілля / Т.В. Грушкевич, В.М. Олуйко, Р.О. Стефанчук та ін. // Правова азбука для населення / за ред. В.М. Олуйка. – Хмельницький: ПП «АВІСТ», 2008. – С. 27 – 33.

  2. Грушкевич Т.В. Право на безпечне довкілля / Т.В. Грушкевич, О.М. Розум, А.С. Сіцінський та ін. // Довідник з правових питань для населення / за ред. П.В. Мельника . – Ірпінь: Національний університет ДПС України, 2010. – С. 24 – 29.

  3. Грушкевич Т.В. Деякі аспекти застосування статті 9 Орхуської конвенції в Україні / Т.В. Грушкевич // Четверті осінні юридичні читання : збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених, 21–22 жовт. 2005 р. - Хмельницький : Видавництво ХУУП, 2005. – Ч. 3. – Підтом І. – С. 64 – 67.

  4. Грушкевич Т.В. Гарантії реалізації права громадян на подання до суду позовів про відшкодування екологічної шкоди / Т.В. Грушкевич // Шості осінні юридичні читання : збірник тез Міжнародної наукової конференції, 26–27 жовт. 2007 р. - Хмельницький : Видавництво ХУУП, 2007. – Ч. 1. – С. 192 – 194.

  5. Грушкевич Т.В. Конституційні основи права на відшкодування екологічної шкоди / Т.В. Грушкевич // Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні : збірник наукових праць «Актуальні проблеми конституційного права та державотворення» Всеукраїнської науково-практичної конференції, 14 – 15 бер. 2008 р. - Хмельницький : Видавництво ХУУП, 2008. – Ч. 2. – С. 118 – 120.

  6. Грушкевич Т.В. Проблеми фінансових перешкод до правосуддя з питань відшкодування шкоди, завданої внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище / Т.В. Грушкевич // Сьомі осінні юридичні читання : збірник тез Міжнародної науково-практичної конференції, 28–29 лист. 2008 р. - Хмельницький : Видавництво ХУУП. – 2008. – Ч. 2. – С. 221 – 223.

  7. Грушкевич Т.В. Окремі випадки відшкодування шкоди, завданої правомірними діями внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище / Т.В. Грушкевич // Восьмі осінні юридичні читання : збірник тез Міжнародної наукової конференції, 13–14 лист. 2009 р. - Хмельницький : Видавництво ХУУП. – 2009. – Ч. 3. – С. 90 – 92.

  8. Грушкевич Т.В. Довкілля як об’єкт цивільного правопорушення: проблеми термінології / Т.В. Грушкевич // Актуальні проблеми реформування земельних, екологічних, аграрних та господарських правовідносин в Україні : збірник наукових праць за результатами Міжнародної науково-практичної конференції, 14–15 трав. 2010 р. - Хмельницький : Видавництво ХУУП. – 2010. – С. 239 – 241.

  9. Грушкевич Т.В. Защита конституционных экологических прав юридическими клиниками Украины / Т.В. Грушкевич // Актуальные вопросы реализации прав граждан : сборник статей Международной научно-практической конференции, 20 апр. 2010 р. - Подольск : ООО «Ваш ДомЪ». – 2010. – С. 14 – 17.

  10. Грушкевич Т.В. Юридична природа функцій управління в галузі екології / Т.В. Грушкевич // Дев’яті осінні юридичні читання : збірник тез Міжнародної наукової конференції, 12-13 лист. 2010 р. - Хмельницький : Видавництво ХУУП. – 2010. – Ч. 2. - С. 122 – 124.


АНОТАЦІЇ
Грушкевич Т. В. Інформаційно-правове забезпечення конституційних екологічних прав. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07– адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право – Національний університет державної податкової служби України. – Ірпінь, 2012.

У дисертації комплексно досліджено теоретико-правову характеристику інформаційного екологічного забезпечення через аналіз теоретичних основ та правової регламентації інформаційного простору в екологічній сфері, характеристику конституційних засад інформаційного екологічного забезпечення та його інституційно-функціональної складової. Зроблені пропозиції до законодавства щодо його систематизації та усунення прогалин, зокрема, робиться висновок про необхідність прийняття Кодексу про інформацію.

Розглянуті конституційні екологічні права з позиції визначення їх об’єктами інформаційно-правового забезпечення. Проаналізовано нормативне регулювання, функціональне призначення, поняття та зміст права на безпечне для життя і здоров’я довкілля (права на екологічну безпеку), права на відшкодування шкоди, завданої порушенням права на безпечне для життя і здоров’я довкілля (права на відшкодування екологічної шкоди) та права на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту та на її поширення (права на екологічну інформацію), дано його авторське визначення.



Досліджено інформаційне забезпечення реалізації та захисту конституційних екологічних прав. Запропоновано виокремити суб’єктивне право громадян на інформаційну екологічну безпеку. Визначено та згруповано перешкоди, що блокують реалізацію правовідносин в сфері відшкодування екологічної шкоди та запропоновано шляхи їх подолання, зокрема, звільнити позивачів по даній категорії справ від сплати державного мита. Проаналізовано механізм реалізації права на екологічну інформацію, охарактеризовано його специфіку.

Ключові слова: інформаційний простір в екологічній сфері, інформаційне екологічне забезпечення, державне управління в інформаційній екологічній сфер, конституційні екологічні права, інформаційна безпека.
Грушкевич Т.В. Информационно-правовое обеспечение конституционных экологических прав.Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право - Национальный университет государственной налоговой службы Украины. - Ирпень, 2012.

В диссертации комплексно исследована теоретико-правовая характеристика информационного экологического обеспечения через анализ теоретических основ и правовой регламентации информационного пространства в экологической сфере, характеристику конституционных оснований информационного экологического обеспечения и его институционно-функциональной составляющей.

Комплексный характер информационного экологического обеспечения дал возможность рассмотреть его как способ обеспечения экологической безопасности; как соответствующее направление государственного управления относительно реализации государством своей национальной экологической политики; как способ обеспечения права граждан на экологическую информацию.

Предлагается пятиуровневая система организационно-функциональной структуры системы органов и других институций, которые осуществляют управление в информационной экологической сфере.

Сделаны предложения к законодательству относительно его систематизации и устранения пробелов, в частности, сделан вывод о необходимости принятия Кодекса о информации.

Рассмотрены конституционные экологические права с позиции определения их объектами информационно-правового обеспечения. Проанализировано нормативное регулирование, функциональное назначение, понятие и содержание права на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду (права на экологическую безопасность), права на возмещение вреда, причинённого нарушением права на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду (права на возмещение экологического вреда) и права на свободный доступ к информации о состоянии окружающей среды, о качестве продуктов питания и предметов быта и на её распространение (права на экологическую информацию), дано его авторское определение.

Исследовано информационное обеспечение реализации и защиты конституционных экологических прав. Делается вывод, что информационная безопасность лица, кроме того, что является разновидностью общей информационной безопасности, которая, в свою очередь, есть составляющей национальной безопасности, ещё и выполняет роль регулятивной функционально-процедурной гарантии реализации права граждан на экологическую безопасность.

Предложено выделить субъективное право граждан на информационную экологическую безопасность.

Рассмотрены проблемы информационного обеспечения судопроизводства в делах о возмещении экологического вреда. Определены и сгруппированы препятствия, которые блокируют реализацию правоотношений в сфере возмещения экологического вреда и предложены пути их преодоления, в частности, освободить истцов по данной категории дел от уплаты государственной пошлины.

Проанализировано механизм реализации права на экологическую информацию, дана характеристика его специфике. В частности, выделены особенности субъектов предоставления и получения экологической информации, подготовки запроса о предоставлении экологической информации, специфики его рассмотрения, характеристика расходов, связанных с удовлетворением запроса, исследовано отказ о предоставлении информации.

Ключевые слова: информационное пространство в экологической сфере, информационное экологическое обеспечение, государственное управление в информационной экологической сфере, конституционные экологические права, информационная безопасность.

T.V. Gruschkevych. The legal security of constitutional and environmental rights. – Manuscript.

Dissertation for the degree of legal specialty 12.00.07 – administrative law and procedure, financial law, information law – National University of State Tax Service of Ukraine. – Irpin, 2012.

The dissertation deals with theoretical and legal characteristics of environmental information through the analysis of theoretical foundations of information and legal regulation of ecological space, the characterization of the constitutional principles of environmental information provision and its institutional-functional component. Proposals to the legislation and its systematic and poverty gaps were made, in particular, the conclusion about the need to adopt the Code of information.

The constitutional environmental rights of the definition of their object of legal security were considered. The regulation, the functional purpose, concept and content of the right to a safe and healthy environment (right environmental safety), the right to damages caused by violation of the right to a safe and healthy environment (right to compensation for environmental damage ) and the right to free access to information on environment, the quality of food and consumer goods and for its dissemination (right to environmental information) are analyzed and provided its author's determination.

The information for implementation and protection of environmental rights were researched. The subjective right of citizens on environmental safety information was suggested to distinguish. Obstacles that are blocking the implementation of the sphere of compensation for environmental damage were identified and grouped, and the ways were proposed to overcome it. In particular, to release the plaintiffs in these cases from the payment of state duty. The mechanism of the right to environmental information is analyzed and characterized its specificity.

Key words: environmental information space, information of environmental, governance in the information environment sector, constitutional environmental law, information security.

Підписано до друку ___.___.2012 року. Формат 60х90/16

Папір офсетний. Друк офсетний.

Друк.арк. 0,9. Тираж 100 прим.

Зам. № ___

Видруковано в Хмельницькому університеті управління та права.

29013, м. Хмельницький, вул. Театральна, 8



Редакційно-видавничий відділ університету

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал