«Індивідуалізація в освітньому середовищі днз»



Скачати 142.47 Kb.
Дата конвертації11.12.2016
Розмір142.47 Kb.


«Індивідуалізація в освітньому середовищі ДНЗ»
План
Вступ…………………………………………………………………….....3

  1. Поняття індивідуалізації в освітньому процесі…………………..4

  2. Етапи індивідуального підходу в роботі з вихованцем…………8

  3. Умови ефективності індивідуалізації……………………………..10

Висновок …………………………………………………………………..13

Література………………………………………………………………….14

Вступ
Одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні згідно з державною національною програмою “Освіта” є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я. Роз’яснення цього завдання передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, спрямованого саме на розвиток індивідуальності кожної особистості дитини.

Педагоги і психологи все помітніше усвідомлюють гостру потребу у створенні та реалізації особистісного підходу до дитини як одного з принципів організації навчально-виховної роботи, що обґрунтовується сучасною психологією і педагогікою. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямованому та гармонійному розвиткові особистості.




Метою особистісного орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в ставленні її суб’єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні. Особистіно орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку дитини, підготовка її до життєтворчості.

Головними завданнями є:

  • розвинути індивідуальні пізнавальні здібності кожної дитини;

  • максимально виявити, ініціювати, використати індивідуальний досвід дітей;

  • допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись, а не формувати попередньо задані здібності;

  • сформувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначити лінії життя.

Технологізація особистісно орієнтовного освітнього процесу передбачає спеціальне конструювання навчального тексту дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій для його використання, типів навчального діалогу, форм контролю за особистіним розвитком дошкільника в ході навчально-пізнавальної діяльності, основою яких є індивідуальний підхід, індивідуалізація навчально – виховного процесу [3].

Головними вимогами до такої технології є:

  • навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту суб’єктивного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання;

  • у процесі навчання необхідне постійне узгодження суб’єктного досвіду з науковим змістом здобутих знань;

  • активне стимулювання дитинни до самоцінної освітньої діяльності; зміст і форми якості повинні забезпечувати можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в ході оволодівання знаннями;

  • контролювання та організація навчального матеріалу, який дає змогу вибирати доцільний зміст, вид та форму при виконанні завдань, розв’язуванні задач;

  • виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими користується дитина самостійно, продуктивно;

  • необхідно забезпечувати контроль та оцінку не тільки результату, а й головним чином навчально – виховного процесу;

  • освітній процес повинен забезпечувати побудову, реалізацію оптимальних принципів розвитку дитини.

Важливою особливістю нової парадигми дошкільної освіти є зміщення акцентів з активності дорослого, як центру відліку у традиційній педагогіці, на суб’єктну активність дитини. Дитиноцентризм означає оптимізацію навчально-виховного процесу в напрямі врахування потреб, інтересів, можливостей зростаючої особистості. Відповідно, у центрі уваги постає дошкільник як активний суб’єкт життя, діяльності, здатний в процесі навчання і виховання спиратися на власний життєвий світогляд, збагачувати його, з допомогою дорослих оволодівати вмінням довіряти йому. Тому основою побудови освітнього процесу має бути напрям індивідуалізації, що враховує відмінні, специфічні особливості розвитку кожного індивіда [2].

У філософському енциклопедичному словнику під поняттям "індивід" розуміють одиничну особу, яка не може бути розділена без втрати її самобутності, її індивідуальності і її власного буття, що ґрунтується тільки на її цілісності. З кінця середніх віків під поняттям "індивід" починають розуміти окрему людину як самостійну наділену розумом істоту.

Індивідуальність -- це сукупність якостей, особливостей, що притаманні окремому індивіду, це специфічне, неповторне, особливе в індивіді. У ''Новому тлумачному словнику української мови'' дане поняття означують так: ''Індивідуальність - сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної особистості, що відрізняють її від інших індивідів; людина як носій індивідуальних властивостей, певних характерних ознак і рис; особистість'' [ 5 ].

Під поняттям "індивідуалізація" розуміють виділення одного індивіда за його характерними особливостями; врахування особливостей кожної одиниці при вивченні сукупності предметів чи явищ.

Термін "індивідуалізація навчання" різні автори означують по-різном залежно від того, яку мету і засоби мають на увазі. В "Українському педагогічному словнику" поняття "індивідуалізація процесу навчання" означується як "організація навчально-виховного процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до навчання" [ 8 ].

В.Онищук виділяє три рівні розвитку індивідуалізації навчання. Перший рівень - це врахування загальних особливостей учнів на різних етапах їх навчання і розвитку; другий - здійснюється засобами диференційованого підходу (використання різноманітних навчальних програм і планів, навчальних завдань з різним ступенем трудності для різних груп учнів); а третій - індивідуального підходу, "який здійснюється з врахуванням індивідуальних відмінностей учнів і вчителя і створює сприятливі умови для їх спільної продуктивної діяльності" [4].

Індивідуалізацію навчання на всіх його рівнях В.Онищук розглядає як комплекс організаційних, дидактичних і методичних заходів.

Індивідуальний підхід більшість авторів (О.Бударний, Є.Рабунський, О.Кірсанов, В.Гладких) розглядають як принцип педагогіки. Індивідуальний підхід - це "принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особливих рис і умов життя".

Близьким до поняття "індивідуалізація навчання" є "індивідуалізоване навчання", під якими розуміють "навчання за суто індивідуальними програмами, змістом, формами, засобами, темпом, формами контролю і оцінювання його тощо. Воно може втілюватися в межах і на основі індивідуалізації навчання як системи відносин і передбачає:

1) всебічне знання дитини, її здібностей та можливостей;

2) наявність відповідним чином підготовлених педагогів;

3) наявність адаптованих (індивідуалізованих) курсів, програм тощо;

4) добре налагоджену й розвинуту матеріально-технічну базу".

Під поняттям '"індивідуалізація навчання" розуміють таку організацію процесу навчання, в ході якої враховуються індивідуальні особливості дітей у всіх його формах і методах. А під індивідуальним підходом до розуміють цілеспрямовану діяльність педагога з навчання і виховання кожної дитини в умовах системи навчання. Для досягнення індивідуального підходу використовується індивідуалізація та диференціація навчальної діяльності. Якщо індивідуалізація навчання спрямована на врахування специфічних індивідуальних особливостей кожного вихованця всередині груп, то диференціація передбачає врахування й подібних типових особливостей груп [ 7].

Індивідуальні відмінності -- це перш за все відмінності у фізіологічних задатках, які виражаються особливостями вищої нервової системи, на основі яких складається психологічне життя особистості з її індивідуальними психічними процесами.

Вихідним положенням принципу природовідповідності у навчанні для Ушинського К. Д. є його вислів: "Якщо педагогіка хоче виховати людину у всіх відношеннях, то вона повинна попереду пізнати її також в усіх відношеннях" [ 6].

Таким чином,індивідуалізація роботи з дітьми передбачає реалізацію принципу «індивідуальний підхід», згідно якого у навчально – виховній роботі досягається систематичний вплив на кожного з врахуванням своєрідності, неповторності кожної дитини, її потреб та перспектив.





Здійснення індивідуального підходу має враховувати наступні принципи розвитку дошкільника:

  • Принцип гуманістичної спрямованості;

  • Принцип цілісності та інтегрованості;

  • Принцип індивідуально – диференційованого підходу

  • Принцип балансу

  • Принцип створення оптимальних умов розвитку

  • Принцип варіативності

Разом з тим саме поняття « індивідуалізації» теж є необхідним принципом дошкільної освіти, який має багату історію.

Ще Песталоцці застерігав від будь – яких спроб « стригти всіх дітей під один гребінь». Ушинський говорить, що індивідуалізація має бути основою у побудові освітнього процесу. Педагог один із перших конструював навчальну систему на основі врахування закономірностей психолого-фізіологічного розвитку людини в онтогенезі, відстоював думку, щоб психологічні закономірності опиралися на фізіологічні, а вивчення анатомії і фізіології людини повинно передувати вивченню психології. К.Д.Ушинський наполегливо радив педагогам вивчати психологічний розвиток дитини і все навчання будувати на законах розвитку психолого-фізіологічної природи дітей [ 7]



Узагальнюючи теоретичні дані з літературних джерел, виділяють наступні етапи процесу індивідуалізації:

  1. Попереднє виявлення індивідуальних особливостей кожної дитини. Сюди відносять збір необхідної інформації про особистість дитини, умови її виховання, загальний рівень розвитку, життєва біографія малюка.

  2. Уточнення, деталізація отриманих даних шляхом проведення безпосереднього дослідження різноманітних аспектів розвитку дитини. Ефективними методами роботи є експертне оцінювання, педагогічні ситуації, аналіз продуктів діяльності, робота на занятті, спостереження, бесіда, анкети дорослих. Доцільним є ведення щоденника спостережень, карток, де б фіксувалися результати і в подальшому можна було спів ставити вихідні та кінцеві результати.

  3. Фіксація результатів, яка має поєднувати результати психолого- педагогічного обстеження,

  4. Систематизація, узагальнення даних, що являє собою занальну картину особливостей, шляхів розвитку дитини, її сильних та слабких сторін.

  5. Визначення завдань навчально – виховної роботи безпосередньо з дітьми та дорослими, що сприятиме всеохоплюючій роботі з максимальним впливом всіх сторін на особистість дитини.

  6. Вибір методів та засобів роботи, що має врахувати роботи батьків вдома та вихователя у садку. Методи мають забезпечити високу результативність виховного процесу, бути адекватним, доречними до дитини, апелювати до її індивідуально – психологічної природи.

  7. Визначення програми навчання та наповнення змісту, що передбачає варіювання роботи відносно умов, інтересів та завдань це своєрідний перспективний план роботи, стратегія роботи.

  8. Створення середовища, що становить собою комплекс психолого-педагогічних, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних, ергономічних, естетичних умов, що забезпечують організацію життя дітей у дошкільному закладі.

  9. Практичне втілення індивідуального підходу безпосередньо в умовах садку та вдома.

  10. Прогноз результатів, подальша профілактична та кореційно – розвивальна робота [ 3].

Таким чином, індивідуальний підхід є система, що включає ряд поетапних кроків, чинників середовища у роботі з дітьми з метою отримання високих результатів у розвитку дитини.






Необхідною умовою успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей учнів: темперамент, характер, статева належність, здібності, досвід дитини, що обумовлені такими чинниками:

  • Загальними законами розвитку (індивідуальні особливості динаміки, уваги, пам’яті, емоційної, вольової сфери, різноманітні задатки);

  • Впливом середовища ( спрямованість, мотивація, риси) [ 7].

Передусім важливо встановити довірливі, доброзичливі стосунки між педагогами і вихованцями, Зробити це часом нелегко, оскільки діти, які найбільше потребують індивідуальної виховної роботи, нерідко підозріло або вимогливо ставляться до педагогів. Велике значення при цьому має авторитет вихователя, знання ним вихованців, уміння швидко зорієнтуватися у ситуації, передбачити наслідки своїх дій.

Робота має бути систематичною, спланованою, мати творчий характер, спиратися на досвід дитини, зону перспективного розвитку.

В індивідуальній виховній роботі осмислюють і визначають термін педагогічного впливу: розрахований він на отримання очікуваних результатів негайно чи внаслідок тривалого впливу на особистість. В одних випадках реагують на вчинок одразу, в інших - детально аналізують його і лише тоді вирішують, яких заходів виховного впливу вжити [ 4].

У кожному конкретному випадку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла формуванню позитивних якостей чи усуненню негативних. Індивідуальний виховний вплив здійснюють через безпосередній вплив педагога на особистість дитини або через колектив. Ці способи взаємопов'язані, взаємодоповнюють один одного.

Безпосередній виховний вплив на вихованця педагог здійснює наодинці з ним або в присутності дітей, батьків, педагогів (що посилює виховний вплив, проте зловживати цим не слід, оскільки страждає почуття гідності дитини). В опосередкованому впливі на вихованця між ним і педагогом з'являється нова ланка - колектив. Вплив колективу може бути відкритий (вихователь явно ставить перед ним завдання впливу на конкретного вихованця), або прихований (завдання ставиться з таким розрахунком, що його виконання колективом само по собі позитивно вплине). У першому випадку вихованець знає, що виховний вплив спрямований на нього, у другому - і він, і колектив можуть лише здогадуватися про це.

В індивідуальній виховній роботі необхідно передбачити координування впливів на дошкільника педагогів, батьків і колективу. Така координація здійснюється за умови щоденного аналізу результатів виховного впливу, обміну думками з питань життя і діяльності вихованців.

Для успішного ведення цієї роботи потрібне її планування, що враховує характеристики особистості й передбачувані результати виховного впливу (проект особистості). Це дає змогу управляти процесом виховання, координувати всі виховні впливи, поглиблювати й розширювати цілі та завдання виховання. Наявність проекту на кожного (чи хоча б на педагогічно занедбаного) вихованця робить індивідуальну роботу педагогічно доцільною, цілеспрямованою [ 2].

Негативними чинниками, що нівелюють індивідуальний підхід в умовах ДНЗ є:



  • спільний режим дня

  • Однотипна обстановка

  • Установка, позиція вихователя

  • Регламентація основних видів діяльності, занять

  • Орієнтир на групу

  • Антипедагогічне розуміння дорослим методів

Ці чинники зумовлюють відносний характер індивідуалізації з таких причин:

  • як правило, враховуються індивідуальні особливості не кожного окремого вихованця, а групи, які мають приблизно схожі особливості;

  • враховуються лише відомі особливості, найбільш важливі з точки зору навчання (наприклад, загальні розумові здібності);

  • іноді враховуються тільки деякі властивості, які важливі для даної дитини (наприклад, талановитість у певній галузі);

  • індивідуалізація реалізується епізодично або в деяких видах навчальної роботи та інтегрується з груповими формами роботи.

Загалом основою успішної роботи більшість дослідників (О.Запорожець, М.Лисіна, В.Котирло) вважають педагогічну майстерність, як інтегративний показник знань, умінь, бажання педагога виховати кожну, неповторну особистість [ 7].

Отже, індивідуалізація передбачає індивідуально - орієнтовану допомогу дитині в усвідомленні власних потреб, інтересів, цілей навчання; створення умов для вільної реалізації завданих природою здібностей і можливостей; підтримку дитини у творчому саморозвитку. У свою чергу умовами здійснення ефективності індивідуалізації в основному виступають створення розвивального середовища, комфортного клімату, методичне забезпечення освітнього процесу та педагогічна майстерність дорослих.

Висновок
Індивідуалізація освітнього процесу в ДНЗ – це творчий розвиток кожної дитини, це гуманізм та любов, повага, турбота про кожного вихованця. Індивідуалізація потребує врахування індивідуального ступеню розвитку пізнавальної, емоційної, вольової та ін. сфер дитини, що обумовлені різноманітними чинниками педагогічного процесу.

Основними позитивними факторами виступає педагогічний досвід вихователя, створення матеріальної та методичної бази, співпраця з батьками задля єдиної мети – формування гармонійно розвиненої індивідуальності малюка.


Література



  1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі» / Наук. кер. та заг. ред. О.Л.Кононко . – 3-тє вид., випр. – К.: Світич, 2009. – 430 с.

  2. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання:наук-метод. посібник/Інститут змісту і методів виховання. — К., 1998. — 204 с.

  3. Індивідуалізація виховання дошкільника: [навч. Пос. Для педагогів, психологів, вихователів, батьків, студентів] / авт. колект. С.О.Ладивір та ін.; Інститут психології ім.. Г.С.Костюка АПН України.- К.: Пед.думка, 2007.- 150с.

  4. КОМЕНТАР до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук. – метод. посіб. / Наук. ред. О.Л.Кононко. – Ред.журн. «Дошкільне виховання», 2003. – 243с.

  5. Кононко О.Л. Особистісна орієнтація - пріоритет сьогодення / О. Л. Кононко // Дошкільне виховання. — 2007. - № 5. - С. 3-6.

  6. Ладивір С. Індивідуалізація виховання дитини в дитячому садку /С. ладивір /Дошкільне виховання.- 2002.-№ 1.-с. 14 – 15.

  7. Ладивір С. « Виховуючи всіх, виховувати кожного» садку

/С. ладивір /Дошкільне виховання.- 2005.- №12.- с. 3-5.

  1. Педагогічний словник / за ред. М. Д. Ярмаченко. – К.: Педагогічна думка, 2001. – 516 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал