Implementation of sustainable development as one way of global challenges’ solutions с.І. Тодорюк



Скачати 158.69 Kb.
Дата конвертації03.03.2017
Розмір158.69 Kb.
УДК 502.131.1(100)
ВПРОВАДЖЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ОДИН ІЗ ШЛЯХІВ ВИРІШЕННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ЛЮДСТВА

IMPLEMENTATION OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT AS ONE WAY OF GLOBAL CHALLENGES’ SOLUTIONS


С.І. Тодорюк

к.е.н., асистент кафедри економіки підприємства та управління персоналом,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Кутаренко Н.Я.

к.е.н., асистент кафедри економіки підприємства та управління персоналом,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
S. Todoriuk

Ph.D. in Economics, assistan tof Department of business economics and Human Resource management, Chernivtsi Yuriy Fedkovich National University


N. Kutarenko

Ph.D. in Economics, assistant of Department of business economics and Human Resource management, Chernivtsi Yuriy Fedkovich National University


Анотація

Розглянуто історію концепції сталого розвитку, визначено її головні принципи, окреслено розбіжності у баченні шляхів подолання глобальних екологічних загроз та зазначено основні завдання для переходу України до сталого розвитку.

Abstract

The given article treats the history of the concept of sustainable development, defines its main principles, outlines the differences in the vision of the ways to overcome global environmental threats and indicates the main task for Ukraines transition to stable development.
Ключові слова: сталий розвиток, принципи концепції сталого розвитку, соціально-еколого-економічні пріоритети розвитку.
Keywords: sustainable development, the principles of sustainable development, social, ecological and economic development priorities.
Постановка проблеми. Наприкінці ХХ століття перед людством постала необхідність формування нового світогляду, який би докорінно змінив взаємодію суспільного розвитку з навколишнім середовищем. У своїй еволюції людина пішла не шляхом пристосування до природних умов, а прагненням їх змінити відповідно до своїх потреб. Такий підхід призвів до стрімкої деградації навколишнього середовища, загрози екологічної катастрофи, виснаження екосистем та погіршення якості життя на землі. Одним із шляхів вирішення глобальних проблем людства є урівноваження економічних пріоритетів з екологічними та соціальними. Така рівновага характеризується категорією сталого розвитку.

Аналіз останніх публікацій. Питанням необхідності ощадливого та раціонального користування відтворюваними та невідтворюваними ресурсами й усунення суперечностей між законами суспільного розвитку та законами навколишнього світу, а також гармонійного економічного зростання зі збереженням екосистем, присвячені праці таких вчених, як Т. Акимова, О. Бородіна, Б. Буркинський, Н. Винокурова, О. Віленчук, З. Герасимчук, Н. Гребенюк, О. Грянник, М. Гузєв, Б. Данилишин, Н. Демченко, С. Дорогунцов, О.Єфремов, М. Замятіна, А. Ісаченко, А. Каринцева, О. Корніцька, А. Малявіна, Л. Мельник, В. Міщенко, П. Олдак, В. Прадун, А. Тихонов, В. Трегобчук, В. Феденко, М. Шапочка, В. Шевчук, Л. Шостак, О. Шубравська та ін.

Метою статті є розгляд передумов переходу на засади концепції сталого розвитку у світі та в Україні та окреслення основних завдань з метою її впровадження у вітчизняну економіку.

Основний виклад. Із позицій сталого, екологічно збалансованого розвитку стратегія людської діяльності має орієнтуватися на максимальне збереження природних ресурсів та мінімізацію втручань у біосферу. Відповідно ефективна у минулому економічна система втрачає свою доцільність унаслідок її часткової непридатності до відтворення земних екосистем і потребує суттєвої трансформації [4].

Розглядаючи історію концепції сталого розвитку [див., зокрема: 17; 24], варто зазначити, що тут важливу роль відіграли такі документи, події та заходи:



  1. наукові праці В. Вернадського про ноосферу;

  2. конференція Організації Об’єднаних Націй (ООН) з проблем навколишнього середовища (Стокгольм, 1972 р.) – визначений зв’язок економічних, соціальних і екологічних проблем;

  3. наукові доповіді Римського клубу (1972 р.);

  4. звіт Всесвітньої комісії ООН з навколишнього середовища та розвитку (1987 р.);

  5. конференція ООН з проблем навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) – саме тут концепція сталого розвитку була визнана найбільш прийнятною;

  6. глобальна конференція зі сталого розвитку малих острівних держав, що розвиваються (Бриджтаун, 1994 р.);

  7. зустріч на вищому рівні “Планета Земля” +5 (Нью-Йорк, 1997 р.);

  8. Всесвітній саміт з питань сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 р.);

  9. Маврикійська стратегія з подальшого впровадження Програми дій щодо забезпечення сталого розвитку малих острівних країн, що розвиваються (Маврикії, 2005 р.);

  10. рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат (2008 р.);

  11. спеціальна сесій Генеральної Асамблеї ООН: Майбутнє сталого розвитку (Нью-Йорк, 2009 р.);

  12. 15-та щорічна Міжнародна конференція дослідження сталого розвитку в Утрехті (Нідерланди, 2009 р.);

  13. 18-та сесія Комісії зі сталого розвитку (Нью-Йорк, 2011 р.);

  14. конференція ООН з питань сталого розвитку, відома як «Ріо +20» (Ріо-де-Жанейро, 2012 р.) та багато ін.

Концепція сталого розвитку ґрунтується на таких п’яти головних принципах (положеннях) [див., напр., 15]:

  1. Людство дійсно може надати розвитку сталого та довготривалого характеру для того, щоб він відповідав потребам людей, які живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

  2. Обмеження, які існують у сфері експлуатації природних ресурсів, – відносні. Вони пов’язані з сучасним рівнем техніки та соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

  3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на більш благополучне життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф – злидні, які стали у світі звичайним явищем.

  4. Необхідно збалансувати стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема стосовно використання енергії.

  5. Розміри і темпи росту населення повинні бути узгоджені з виробничим потенціалом змінної глобальної екосистеми Землі.

Вважаємо, що зазначені положення характеризують сутність поняття сталого розвитку, дотримуючись їх можна впроваджуючи ефективну політику сталого розвитку на всіх рівнях, хоча звичайно цей процес є доволі складним.

Крім міжнародних організацій, створених з метою запобігання незворотних наслідків людського впливу на екосистеми, наукова спільнота також пропонувала своє вирішення проблем, пов’язаних із забруднення навколишнього середовища. Розбіжності у баченні шляхів подолання глобальних екологічних загроз призвели до появи різних наукових шкіл і течій, які займалися питаннями стосовно сталого розвитку.

Так, прибічники дематеріалізації загалом негативно ставилися до соціально-економічного зростання, вважаючи, що людські потреби повинні задовольнятися з мінімальними затратами природних ресурсів за рахунок ресурсозбереження і зниження темпів споживання.

Одними з перших представників цього напряму були члени Римського клубу – Е. Ласло, Д. Медоуз, А. Печчеї, Дж. Форрестер та інші. Ними була запропонована методологія оцінювання можливостей природи з позиції врахування антропогенного тиску, який зростає особливо швидкими темпами, починаючи з ХХ століття. Звертаючи увагу на причини глобальних проблем, голова Римського клубу А. Печчеї у своїй праці «Людські якості» (1977) [10] висловив думку, що дисбаланси в економічній, соціальній та екологічній сферах виникають тому, що людство у процесі свого розвитку не встигає адаптуватися до тих змін, які ж саме спричинює.

Ще одним яскравим прибічником мінімізації людських потреб з метою ресурсозбереження виступає професор економіки університету штату Меріленд (США) Г. Дейлі, який зазначає, що ми вступили в еру, коли зростання збільшує екологічні та соціальні витрати швидше, ніж воно збільшує блага виробництва. Зростання, яке нарощує витрати більше, ніж воно збільшує блага, є неекономічним зростанням і його необхідно так і називати [5, c. 180].

Визначаючи принципову неможливість відмови від прогресу в усіх його проявах, проте вказуючи на необхідність якісного росту в розвитку людської цивілізації, М. Месарович та Е. Пестель у своїй доповіді «Людство на поворотному пункті» (1974) [26] модернізували концепцію нульового зростання, запропонувавши своє бачення «обмеженого зростання». Прихильники таких поглядів дотримувались думки, що варто узгодити інтереси всіх країн і верств населення з метою збереження природних умов існування людства.

Представники іншого напряму (Р.Барр, К. Дойч) схиляються до думки, що екологічні проблеми можна вирішити державним регулюванням ринку, використовуючи економічні або адміністративно-консервативні інструменти впливу [див. : 21, с. 21].

Враховуючи думки прибічників та противників, сформувалася когорта вчених, які дотримуються центристської позиції, наголошуючи на розробці альтернативної моделі розвитку та способу життя на засадах соціальної орієнтації вирішення екологічних проблем [21, с. 21], при цьому економічна стабільність за жодних умов не повинна досягатися за рахунок екологічної безпеки [3, с. 81].

Отже, щодо шляхів вирішення негативних наслідків екологічної ситуації, вчені розмежувались на три табори: перші вбачають настання природних катастроф у майбутньому, другі ж передрікають покращення становища за умов впровадження ефективної системи заходів щодо ресурсозбереження. А треті схиляються до думки про неможливість вирішення проблем, пов’язаних із забрудненням навколишнього середовища без безпосереднього зростання виробництва, а саме йдеться про встановлення правильного балансу між екологічними та соціально-економічними цілями, які поставлені урядами різних країн з урахуванням принципів сталого розвитку.

Керуючись загальноприйнятою світовою ідеологією сталого розвитку, в Україні перший крок до опанування даної концепції як державної стратегії ХХІ століття припадає на перше десятиріччя незалежності країни. До 1997 року ще не було формально сформовано чітко окреслених ознак системної політики в цьому напрямі, але вже в період 1997-1998 роках були зроблені перші спроби на державному рівні щодо офіційного сприйняття всесвітньої стратегії сталого розвитку.

У Національній доповіді України про стан виконання положень «Порядку денного на ХХІ століття» за десятирічний період (1992-2001 рр.) зазначається, що даний проміжок часу для країни характеризується як підготовчий етап переходу до сталого розвитку [9]. За цей час було створено Національну комісію сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України і прийнято ряд офіційних документів, серед яких «Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості води» (від 27.02.1997 р. № 123/97-вр), «Основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (від 05.03.1998 р. № 188/98- ВР), «Національний план дій з гігієни довкілля» (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо поліпшення стану гігієни довкілля на 2000-2005» (від 13.10.2000 р. № 1556), Послання Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки» (від 23.02.2000 р. № 276а/2000) та інші національні екологічні програми [9]. Розроблені стратегії, затверджені офіційними документами, базувалися на відповідності принципам сталого розвитку.

Наступним кроком переходу України на принципи сталого розвитку у відповідності до досягнутих домовленостей у Йоганнесбурзі 2002 року стало прийняття Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки» (від 26.04.2003 № 634) [13]. Важливість цієї Програми – у забезпеченні комплексного підходу до формування та реалізації державної політики, побудованої на чітко визначених ресурсо-екологічних пріоритетах розвитку.



Україна офіційно підтримала ряд міжнародних рішень щодо сталого розвитку, таких як «Порядок денний на XXI століття» [12] (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), Декларація Тисячоліття ООН (2000) [6] (2000 р.), Йоханессбурзька декларація [7] та План реалізації рішень Всесвітнього саміту ООН зі сталого розвитку [11] (Йоганнесбург, 2002 р.), «Майбутнє, якого ми прагнемо» [1] (Ріо-де-Жанейро, 2012 р.), проте досі не має загальнонаціонального плану практичного впровадження ідей сталого розвитку у життя. Важливою причиною такого стану речей є відсутність до цього часу затвердженої національної стратегії сталого розвитку та плану дій з її реалізації, і навіть концепції, а також відсутність імплементації у чинному законодавстві положень міжнародних документів і угод у даній сфері [14].

За словами В. Трегобчука, необхідність переходу на модель сталого розвитку всіх країн світу, в тому числі й України, об’єктивно зумовлена демографічним «вибухом», сучасною науково-технічною революцією, а також нинішнім кризовим станом земної біосфери, істотним зниженням її відновлювальних, відтворювальних і асиміляційних можливостей внаслідок надмірних антропотехногенних навантажень на природу [20].

Основним критерієм сталого розвитку вважається здатність економічної системи на основі збалансованого використання обмежених ресурсів задовольняти продовольчі потреби та соціальні потреби населення протягом довгострокового періоду, без позбавлення такої можливості у майбутньому, а також здатність зберігати та прирощувати природний потенціал [4], що є запорукою забезпечення перспектив розвитку майбутніх поколінь.

Усвідомлення нової парадигми розвитку людства, яка ґрунтується на раціональному використанні, збереженні та відтворені природних ресурсів, призвело до радикальних змін у всіх сферах національного господарства України. Як підсумовує Ю. Самойленко, йдеться про складний багатогранний процес, який охоплює екологізацію матеріально-технічної бази і екологічно зорієнтовану модернізацію загальнонаціонального механізму господарювання, створення інституціонально-правової основи сталого екологозрівноваженого функціонування соціально-економічної системи [18].

Так, Л. Руденко та І. Горленко наголошують, що якщо йдеться про сталий розвиток, то слід конкретизувати, якого об’єкта це стосується: держави, екосистеми чи її складових (природи, населення, господарства) або території у розумінні певної екосистеми [16, с. 290]. Це лише підтверджує широту застосування категорії сталого розвитку

Модифікація уявлень про традиційну модель господарювання торкнулася першочергово аграрної сфери економіки. Т. Глушко та Л. Корсак висловлюють таку думку з цього питання, що особливо актуальною стає проблема переходу до сталого розвитку у найчутливішій до взаємовпливу економічних та екологічних чинників сфері агропромислового виробництва, де природне середовище відіграє вирішальне значення і виступає основним чинником якості продукції як гаранта здоров’я населення [4]. Погоджуються з цим твердженням і О. Варченко та А. Карпенко, констатуючи, що агровиробництво є потужним споживачем природних ресурсів [2], а частка аграрного сектора у забрудненні та деградації довкілля становить понад третину загального обсягу деструктивного впливу [8, с. 19]. Як результат, це негативно впливає на довкілля, бо відбувається виснаження природних ресурсів внаслідок їхнього екстенсивного використання, а також при застосуванні «введених» ресурсів, а саме: отрутохімікатів, мінеральних добрив і генетично модифікованого матеріалу. Тому актуальним стає пошук альтернативних методів сільського господарства, які б відповідали вимогам сучасності та були орієнтовані на збереження і відновлення природних ресурсів, тобто спрямовані на екологозбалансований розвиток.

Використання альтернативних систем сільського господарства має зупинити зростання обсягів відходів та істотно знизити темпи споживання первинних природних ресурсів, насамперед невідтворюваних. Головний акцент при цьому робиться на збереженні довкілля для майбутніх поколінь, що і призводить до зменшення екологічних ризиків і можливих несприятливих наслідків для навколишнього середовища [25].

Ще одним переконливим фактором необхідності переходу на альтернативні методи сільського господарства, як зазначає О. Шубравська, є погіршення структури харчування більшості населення України, яка поглиблюється споживанням хімічно і біологічно забруднених харчових продуктів [22, с. 39]. При цьому на передній план висувається успішне функціонування агропродовольчої системи України, що дозволить значною мірою вирішити проблеми гарантування продовольчої безпеки країни, що, в свою чергу, відповідає одному з основних критеріїв сталого розвитку, а саме ̶ задоволення продовольчих потреб населення.

Під сталістю агропродовольчого виробництва слід розуміти його здатність зростати з дотриманням оптимальних пропорцій свого внутрішнього розвитку і збалансованості з розвитком взаємодіючих із ним екологічної та соціальної систем. Тобто розвиток галузі, за якого забезпечується певний, достатній для розширеного відтворення людського та виробничого потенціалу рівень доходів товаровиробників, у повному обсязі задовольняються потреби споживачів агропродовольчої продукції, а також дотримуються екологічні обмеження у здійсненні сільськогосподарської діяльності [23]. При цьому, як зазначає Т. Стройко, першочергову увагу слід звернути на проблеми раціонального використання сільськогосподарських земель, адже саме аграрне виробництво є сировинним базисом агропродовольчої системи країни [19], з чим варто погодитися.

Враховуючи притаманні для України географічні, демографічні, соціально-еколого-економічні особливості, основними завданнями на перехідний період до сталого розвитку країни є:



  • розв’язання проблеми бідності як основного соціального завдання;

  • раціональне використання ресурсів;

  • збалансований розвиток економіки в межах екологічного простору країни;

  • забезпечення високої якості стану навколишнього природного середовища;

  • суттєве послаблення наслідків Чорнобильської катастрофи;

  • досягнення демографічної стабільності;

  • сприяння становленню громадянського суспільства.

Отже, еволюційні зміни в сучасній політиці провідних держав світу зумовили нове наукове бачення досягнення цілей суспільно-економічного розвитку на основі збалансованого використання обмежених ресурсів для задоволення потреб довгострокового характеру. Зважаючи на об’єктивні чинники необхідності переходу на принципи сталого розвитку в Україні, сформульовані основні завдання, які покликані нівелювати існуючий дисбаланс між економічним зростанням, соціальним розвитком та збереженням довкілля.

Література:

1. Будущее, которого мы хотим [Електронный ресурс] / Организация Объединенных Наций : [веб-сайт]. – Режим доступа : http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N11/476/12/PDF/N1147612.pdf?OpenElement.

2. Варченко О.М. Концепція сталого розвитку як підхід забезпечення конкурентоспроможного й екологобезпечного сільськогосподарського землекористування / О.М. Варченко, А.М. Карпенко // Вісник Білоцерківського державного аграрного університету: зб. наук. пр. – 2009. – Вип. 65. – С. 98-101.

3. Віленчук О. Гармонізація єдиного еколого-економічного простору України / О. Віленчук // Економіка України. – 2009. – № 3. – С. 80-87. 

4. Глушко Т.П. Концепція сталого розвитку як аграрна філософія сучасної цивілізації [Електронний ресурс] / Т.П. Глушко, Л.М. Корсак // Мультиверсум. Філософський альманах. – К. : Центр духовної культури, 2007. – № 66. – Режим доступу : http://www.filosof.com.ua/Jornel/M_66/Glushko.pdf.

5. Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого розвитку / Пер. з англ. ін-т сталого розвитку. – К. : Інтелсфера, 2000. – 312 с.

6. Декларация тысячелетия Организации Объединенных Наций [Електронный ресурс] / Организация Объединенных Наций : [веб-сайт]. – Режим доступа : http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/summitdecl.shtml.

7. Йоханнесбургская декларация по устойчивому развитию [Електронный ресурс] // Организация Объединенных Наций : [веб-сайт]. – Режим доступа : http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/decl_wssd.shtml.

8. Лопатинський Ю.М. Сталий розвиток аграрного сектора національної економіки у контексті євроінтеграції / Ю.М. Лопатинський // Науковий вісник Чернівецького університету. (Серія : Економіка). ̶ Вип. 730731. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2015. – С. 17-20.

9. Національна доповідь України про стан виконання положень «Порядку денного на ХХІ століття» за десятирічний період (1992-2001 рр.). – Київ, 2002. – 55 с.

10. Печчеи А. Человеческие качества / А. Печчеи. – М. : Прогресс, 1980. – 302 с.

11. План выполнения решений Всемирной встречи на высшем уровне по устойчивому развитию [Електронный ресурс] / Организация Объединенных Наций : [веб-сайт]. – Режим доступа : http://www.un.org/ru/events /pastevents/pdf/plan_wssd.pdf.



12. «Повестка дня на XXI век» [Електронный ресурс] / Организация Объединенных Наций : [веб-сайт]. – Режим доступа : http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/agenda21.shtml.

13. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки» вiд 26.04.2003 р. № 634 [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. ̶ Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/634-2003-п.

14. «Проекти концепції сталого розвитку України: можливість їх вдосконалення та застосування». Аналітична записка [Електронний ресурс] / Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/articles/1566/.

15. Романко С.М. Принцип сталого розвитку у використанні природних ресурсів / С.М. Романко // Miedzynarodowej naukowi-practucznej konferencji «Dynamika Naukowych badan – 2013». – 2013. – Volume 5. – Prawo. – Przemysl, Polska. – Nauka I studia. – С. 42-47.

16. Руденко Л. Г., Горленко И. А. Основополагающие принципы устойчивого развития регионов и их претворение в Украине / Л. Г. Руденко, И. А. Гориленко // Географические проблемы стратегии устойчивого развития природной среды и общества. – М. : РАН, 1996.–  С. 288-301.

17. Руденко Л.Г. Роль Українських Карпат у забезпеченні сталого (збалансованого) розвитку України / Л.Г. Руденко, С.А. Лісовський // Український географічний журнал. – 2009. – № 3. – 66 с.

18. Самойленко Ю.І. Екологічна безпека як пріоритет національної безпеки України [Електронний ресурс] / Українська екологічна асоціація «Зелений світ» : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.zelenysvit.org.ua/?page=articles.

19. Стройко Т.В. Інфраструктура агропродовольчої сфери з погляду сталого розвитку та екологічної безпеки [Електронний ресурс] / Т.В. Стройко // Проблеми формування нової економіки ХХІ століття : матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 23-24 груд. 2010 р. ̶ Режим доступу : http://www.confcontact.com/20101224/10_strojko.php.

20. Трегобчук В.М. Концепція сталого розвитку для України / В.М. Трегобчук // Вісник НАН України. – 2002. – № 2. – С. 31-40.

21. Царенко О.М. Економічно-правові передумови екологічно сталого розвитку суспільства / О. М. Царенко; Сум. держ. аграр. ун-т. – К. : Вища школа, 1998. – 56 с.

22. Шубравська О.В. Зовнішньоекономічний фактор стійкого розвитку національної агросфери / О.В. Шубравська // Економіка і прогнозування. – 2006. – № 2. – С. 36-45.

23. Шубравська О.В. Чинники та індикатори сталого розвитку агросфери / О.В. Шубравська, Л.М. Корсак // Економіка АПК. – 2005. – № 12. – С. 15-20.

24. Що таке сталий розвиток [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ngo.donetsk.ua/uploads/files/text16_1.pdf.

25. Papendick Robert I. Environmental consequences of modern production agriculture: how can alternative agriculture address these issues and concerns ? / Robert І. Papendick, Lloyd F. Elliott, and Robert B. Dahlgren // American Journal of Alternative Agriculture. – 1986. –Vol. 1. ––No. 1. – Р. 3-10.



26. The official Website of the Club of Rome [Electronic resource]. – Access mode : http://www.clubofrome.org.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал