Імені івана франка




Сторінка8/9
Дата конвертації12.12.2016
Розмір5.05 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Діагностика конфлікту
(< грец. diagnostikos

здатний розпізнавати) —
діяльність з визначення сутності, проявів та й особливостей конфлікту на основі його аналізу, а також сукупність методів і принципів вивчення конфліктів.
Діалогічне спілкування
форма спілкування, яка припускає ухвалення партнерів спілкування один одним, цінностей один одного, орієнтацію на розуміння й визнання цінностей іншого. Виступає як продуктивна безконфліктна форма конструктивного спілкування.
Домінантність

особистісна властивість, що характеризується схильністю до придушення інших, домінування в спілкуванні.
Еволюція конфлікту
одна з основних категорій аналізу конфлікту, що обумовлює безперервний розвиток конфлікту від простих до більш складних форм.
Егоїзм
(< франц. egoisme,
< лат. ego

я) —
морально
- етичний принцип, що характеризує поведінку людини, яка прагне до задоволення лише власних потреб, нехтує інтересами інших людей та суспільства. Може виступати як конфліктоген спілкування й причина конфлікту.


97
Еготизм
(< франц. egotisme

самозакоханість < лат. ego

я)

перебільшена думка щодо власної персони, власних достоїнств, самозакоханість. Виступає як стимулятор конфліктів.
Егоцентризм
(< лат. ego

а + centrum

центр) —
нездатність індивіда, який занадто концентрується на власних
інтересах, змінити вихідну пізнавальну позицію по відношенню до об'єкта, думки або уявлення навіть перед лицем зміни отриманої
інформації й досвіду, що суперечать; сприйняття себе «фігурою» або
«фоном»; крайня форма індивідуалізму та егоїзму, що дратує й стимулює виникнення й ескалацію конфліктів.

Експресія (< лат. expression

вираз) —
виразність, сила вияву почуттів, переживань у міміці, голосі, жестах і т. п. Надмірна або недостатня Е., її неадекватність конкретній ситуації може служити одним із джерел конфліктів у взаємостосунках людей.
Емоційність (< лат. emovere

порушувати, хвилювати) —
властивість особистості, яка обумовлює схильність до швидкого і яскравого вияву емоцій, легку збудливість.
Емпатія
(< грец. empatheia

співпереживання) —
властивість особи, що полягає у збагненні емоційного стану, проникненні, розумінні переживань і відчуттів іншої людини. Протилежне конфліктності особистості.

Ескалація конфлікту —
характеристика динаміки конфлікту, що міститься в його розпалюванні, зростанні, поширенні й розгортанні.
Завершення конфлікту

етап у динаміці конфлікту, що полягає у припиненні, закінченні конфлікту з будь
- яких причин.
Завершення конфлікту може протікати в наступних формах: вирішення конфлікту, врегулювання, загасання конфлікту, переростання в інший конфлікт, усунення конфлікту.
Заздрість (заздрощі)

негативне й вороже почуття або намір людини відносно успіхів, популярності, моральної переваги, статусу
іншої людини. Викликає бажання досягти того, що є у іншої людини
, або позбавити іншу людину бажаного об'єкта заздрості.
Заміщення (перенесення)
(< лат. substitucio

заміщувати) —
захисний механізм, діючий несвідомо, при якому недосяжна або неприйнятна ціль, емоція або який
- небудь об'єкт замінюється свідомо на більш прийнятні.


98
Заперечення (відмова)

форма психологічного захисту, за допомогою якого свідомо перенесені думки, бажання, факти й вчинки заперечуються шляхом несвідомої відмови від них.
Захисні механізми

психологічна «огорожа», запобігання сфери свідомості від негативних переживань, що психотравмують особистість, Забезпечують психологічний захист та психологічну безпеку особистості.
Захист психологічний (< лат. deffensio psychologica)

спеціальна регулятивна система стабілізації особистості, направлена на усунення або зведення до мінімуму відчуття тривоги, пов'язаного з усвідомленням конфлікту і здійснювана захисними механізмами
(компенсацією, гіперкомпенсацією, втечею, раціоналізацією, витискуванням, ідентифікацією, заміщенням або перенесенням, регресією, агресією й аутоагресією, протестом або відмовою, сублімацією, конверсією, фантазуванням).
Згуртованість (< англ. cohesiveness)

відчуття «Ми» —
ступінь зв'язку членів групи один з одним, за рахунок взаємної симпатії.
Зона конфлікту (< грец. zone

пояс
)

сукупність інтересів, поглядів, позицій, які учасники відстоюють у конфлікті.
Імідж
(< англ. image

образ, зображення, подібність) —
образ, який склався в масовій свідомості, емоційно
- забарвлений характер або стереотип; цілеспрямовано сформований образ кого
- небудь або чого
- небудь, наприклад, створити свій імідж. Може сприяти як виникненню, так і затуханню конфліктів.
Імпульсивність
(< лат. impulsus

поштовх, удар; спонукання)

риса вдачі й відносна стійка особистісна властивість, що виявляється у мимо
- вшьності, нестриманості, нерозважливості, схильності діяти під впливом раптового бажання чи спонукання. Може сприяти виникненню інцидентів, конфліктних ситуацій та ескалації конфліктів.
Інтеракція

когнітивна взаємодія людей, в якій у кожного учасника актуалізується образ, із яким він взаємодіє. В разі неадекватності образу може переходити у конфліктну протидію.
Інцидент
(< лат. incident

який трапляється) —
неприємний випадок або непорозуміння, дія або сукупність дій учасників конфліктної ситуації, шляхом яких провокується різке загострення суперечності й початок боротьби між ними.


99
Катарсис (< грец.
Katharsis

очищення) —
очищення, емоційна розрядка. З позиції катарсису конфлікт знаходить наступне пояснення —
конфліктне спонукання, прагнення вступити в конфлікт ослаблюється, коли суб'єкт «вивільняє» конфліктогенну енергію або за допомогою використання конфликтогенів, які сприяють ескалації конфлікту, або за рахунок переживання уявного конфлікту.
Клімат соціально
-
психологічний
загальна соціально
- психологічна характеристика стану малої групи, особливості людських відносин, які склалися в ній.
Когнітивний дисонанс (< англ. cognitive dissonance)

напруга, яка з'являється при усвідомленні несумісності яких
- небудь двох знань і може стимулювати внутрішньоособистісний конфлікт.
Компенсація
(< лат. compensatio

урівноваження, зрівнювання) —
захисний механізм, що полягає в заміщенні реально
існуючої або уявної психічної або фізичної неповноцінності за допомогою досягнення соціальної престижності, самоповаги, результатом якої може бути соціально корисна або деструктивна активність, у тому числі й конфліктність поведінки.

Компроміс
(< лат. compomissum

угода) —
угода, якої досягають за допомогою обопільних поступок; стратегія поведінки суб'єкта в конфлікті, орієнтована на певні поступки замість часткових поступок з боку учасника конфлікту.
Конвенція
(< лат. conventio

договір) —
угода, що встановлює взаємні обов'язки і права учасників конфлікту.
Конкуренція
(< лат. concurrere

стикатися) —
суперництво, активне змагання на якомусь терені між окремими особами, зацікавленими в одній і тій же меті, легко перехідне в конфлікт при відповідному збігу обставин і активному застосуванні конфліктогенів спілкування.
Консенсус
(< лат. consensus

згода) —
згода щодо спірного питання, якої досягають у результаті компромісів та переговорів; збіг думок, принципів; злагоджене ухвалення конфліктного рішення усіма учасниками.
Конфлікт
(< лат. conflictus

зіткнення) —
процес різкого зіткнення, загострення протилежно направлених цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентів чи суб'єктів взаємодії; сприйнята несумісність дій або цілей; серйозне непорозуміння, суперечка.


100
Конфлікт адаптаційний

конфлікт, що виникає на основі порушень процесу соціальної або професійної адаптації.
Конфлікт внутрішньоособистісний

один з основних типів конфліктів, в якому учасниками конфлікту є різні психологічні чинники внутрішнього світу особистості, що є несумісними і що характеризується переживаннями подвійності почуттів і тривалою боротьбою мотивів, інтересів, потягів, що відображають суперечливі зв'язки із соціальним середовищем і затримують ухвалення рішення.
Конфлікт деструктивний

конфлікт, що перешкоджає ефективній взаємодії й ухваленню рішень.
Конфлікт конструктивний

конфлікт, що сприяє ухваленню обгрунтованих рішень і розвитку взаємостосунків. Виступає джерелом самовдосконалення й саморозвитку особи.
Конфлікт латентний

один з основних видів конфлікту, психічний стан, що тяжко переживається, викликається довгою боротьбою мотивів, цінностей, потягів, які відображають суперечливі зв'язки із соціальним середовищем, затримує реалізацію прийнятого рішення.
Конфлікт міжгруповий

конфлікт між мікрогрупами в колективі або між різними соціальними групами, що відстоюють протилежні інтереси, які переслідують несумісні цілі і протидіють один одному.
Конфлікт міжособистісний

найпоширеніший тип конфлікту, що характеризується протиборством між двома взаємодіючими суб'єктами, обумовлений різноспрямованістю ціннісно
- мотиваційної орієнтації, боротьбою за обмежені ресурси, формуванням негативного ставлення один до одного.

Конфлікт нереалістичний
(безпредметний) —
конфлікт, що має на своїй меті відкритий вираз негативних емоцій, що нагромадилися, а також образ, ворожості, коли гостра конфліктна взаємодія стає не засобом досягнення конкретного результату, а самоціллю.
Конфлікт реалістичний
(реальний, наочний) —
конфлікт, що викликаний незадоволенням певних вимог учасників або несправедливим (на думку одного або обох учасників) розподілом між ними будь
- яких переваг, що спрямований на досягнення конкретного результату.


101
Конфлікт рольовий

конфлікт, що характеризується тим, що різні ролі людини пред'являють до неї суперечливі вимоги.
Конфлікт соціальний
(< лат. socialis

суспільний) —
один з основних типів конфлікту, суб'єктами якого виступають елементи соціальної спільності (окремі особистості, соціальні групи, держави) що характеризується граничністю загострення соціальних суперечностей, явних або прихованих.
Конфліктна взаємодія

один з основних (разом із конфліктною ситуацією) структурних елементів конфлікту; сукупність способів, форм і прийомів взаємодії, які додають конфлікту динамізм; етап динаміки конфлікту, власне конфлікт, що характеризується зовнішніми діями й конфліктною протидією.
Конфліктна людина

це людина, яка найчастіше створює й залучає інших людей у конфлікти і конфліктні ситуації, активно використовує конф
- ліктогени спілкування, сприяє ескалації конфліктів.

Конфліктна протидія

конфліктне суперництво.
Конфліктна ситуація
(< лат. situs

положення) —
один з основних (разом із конфліктною взаємодією) структурних елементів конфлікту, це ситуація прихованого або відкритого протиборства двох або декількох сторін
- учасників, кожний з яких має свої цілі, мотиви, засоби або способи рішення проблеми, має особисту значущість для кожного з її учасників.

Конфліктність особистості

риса вдачі та особистісна властивість, що припускає частоту ескалації й вступу особистості у конфлікти. Визначається комплексною дією чинників: психологічних
(темперамент, агресивність, ригідність, низька саморегуляція, актуальний емоційний стан, соціально
- психологічні установки і цінності, компетентність у спілкуванні та ін.), соціальних (умови життя й діяльності, особливості середовища й соціального оточення, загальний рівень культури та ін.).
Конфліктогени

вербальні й невербальні компоненти поведінки особистості або групи, які сприяють виникненню й ескалації конфліктів.
Конфліктні форми поведінки
це такий тип поведінки, який профокує виникнення конфлікту між учасниками взаємодії.

Конформність
(< лат. conformis

подібний, відповідний) —
некритичне ухвалення й прийняття людиною чужої неправильної


102 думки (найчастіше супроводжується нещирістю відмови від власної думки й позиції),
у вірності якої людина невпевнена.
Конфронтація
(< лат. соп —
разом + fron

чоло) —
протидія, зіставлення, гостре зіткнення сторін, інтересів, цілей, позицій.
Криза життєва
стан душевного розладу, який виникає при незадоволенні людини собою і своїми відносинами з навколишнім світом.
Критерій розв'язання конфлікту (< грец. kriterion

засіб для думки) —
ознака, мірило, на підставі якого проводиться оцінка запропонованого варіанта рішення проблеми, що лежить в основі конфлікту (наприклад, правова норма, етична норма, думка авторитетної особистості для обох учасників конфлікту; прецеденти рішення аналогічної проблеми у минулому, традиції, прийняті в певному соціумі).
Лабільність
(< лат. labilis

ковзаючий, нестійкий) —
одна з основних властивостей нервової системи, що характеризує швидкість виникнення і припинення нервових процесів, рухомість нервової та м'язової тканин; нестійкість організму щодо змін зовнішнього й внутрішнього середовища, напр., у конфліктах, психічних станах та ін.
Лідер (< англ. leader

ведучий) —
член групи, за яким група визнає право ухвалювати відповідальні рішення в значущих для неї ситуаціях, тобто найбільш авторитетна особа, що реально грає центральну роль в організації спільної діяльності і регулюванні взаємостосунків.
Локалізація конфлікту
(< грец. localis

локальний, місцевий)

обмеження розширення, розповсюдження конфлікту за межі актуального стану його меж.
Локус контролю
(< лат. locus

місце, місцеположення + франц. controle

перевірка) —
ступінь, в який люди сприймають своє життя, свої дії —
як контрольовані «зсередини» за допомогою власних зусиль і дій, як контрольовані «ззовні» іншими силами.
Маніпулятор

людина, яка прагне контролювати інших і управляти ними відповідно до своїх прихованих бажань і цілей; закрита, недовірлива, що перекладає відповідальність на інших.
Межі конфлікту

зовнішні й динамічні межі конфлікту.
Виділяють: суб'єктивні (кількість основних учасників); просторові


103
(територія, на якій відбувається конфлікт); тимчасові межі (тривалість конфлікту).
Міжособистісні стосунки
взаємозв'язки між людьми, які суб'єктивно переживаються, а також об'єктивно виявляються у характері й способах взаємовпливу, що надається людьми один на одного в процесі спільної діяльності і спілкування.
Мотив у конфлікті (< лат. movere

приводити в рух, штовхати) —
спонукання до вступу у конфлікт, що пов'язане із задоволенням потреб учасника конфлікту; сукупність зовнішніх і внутрішніх умов і причин, які викликають конфліктну активність суб'єкта.
Мотивація

спонукання, сукупність мотивів (причин), що викликає активність людини й визначає її спрямованість.
Напруженість психічна —
психічний стан, який зумовлюється передбаченням несприятливого для суб'єкта розвитку подій, та супроводжується відчуттям загального дискомфорту, тривоги, страхами.
Напруженість соціальна
особливий стан суспільної свідомості і поведінки, специфічна ситуація сприйняття та оцінки дійсності, щ
0
створює особливу соціально
- психологічну атмосферу, яка супроводжує соціальні конфлікти.
Насильство

спосіб дії певної особистості (соціальної групи, держави) у конфлікті за допомогою різних форм примушення іншої особистості (соціальної групи, держави) з метою придбання або збереження (матеріального, політичного, психологічного або іншого опанування,
завоювання тих або ініцих позицій); тип дії або поведінки соціальних об'єктів у конфлікті, при яких їх опонент (особа, група) піддається фізичному тиску або прямому фізичному збитку.

Негативізм
(< лат. negatio

заперечення) невмотивована поведінка людини, що виявляється в діях, які протилежні вимогам і очікуванням інших індивідів або соціальних груп, та характеризується установкою людини на незгоду, заперечення форм спілкування, очікувань членів тієї або іншої соціальної групи, на протест по відношенню до даної групи і відкидання тієї або іншої особистості.
Нейротизм

стан, що характеризується емоційною нестійкістю, тривогою, низькою самоповагою, вегетативними розладами.


104
Ненависть

відносне стійке, активне моральне почуття, що характеризується гостро негативною спрямованістю на людей і явища, які суперечать потребам, переконанням або цінностям особистості, і виступає як енергоємне переживання, що нерідко робить поведінку особистості надзвичайно цілеспрямованою.
Несумісність

взаємне неприйняття партнерів із спілкування, діяльності, що базується на розбіжності ціннісних орієнтацій, соціальних установок, інтересів, потреб, характерів, темпераментів, темпів і ритмів психофізіологічних реакцій, а також значущих для міжособистісного спілкування
індивідуально
- психологічних характеристик.
Об'єкт конфлікту
конкретна матеріальна (ресурс), соціальна (влада) або духовна (ідея, принцип, норма) цінність, до володіння або користування якої прагнуть обидва учасники конфлікту.
Опір

механізм психологічного захисту, що виявляється в опозиції усвідомлено витиснутих і неприйнятих комплексів.
Опонент (< лат. opponent

заперечуючий) —
протилежна сторона, що вступила у протидію та заперечує об'єкт в суперечці, дискусії, конфлікті, має точку зору, погляди, переконання та аргументи, які протилежні й відмінні від основних або первинних.
Пантоміміка

система виразних рухів, що здійснюється за допомогою тіла.
Переговори

механізм або технологія вирішення
(врегулювання, розв'язання) конфлікту; сумісна діяльність опонентів із пошуку взаємного рішення проблеми. Переговори найчастіше проводяться за допомогою помічника або третьої сторони.
Переживання
будь
- який емоційно забарвлений стан і явище дійсності, безпосередньо представлене в свідомості людини, й виступає для нього як подія його власного життя.
Перенесення
(англ. displacement)

переключення агресії в конфлікті з джерела фрустрації на інший об'єкт, що сприймається як нешкідливе або більш соціально прийняте.
Подолання конфлікту
управляючий вплив на конфлікт, у якому центр тягаря зусиль зміщується в бік найшвидшого припинення конфлікту, а не дозвіл суперечності, що лежить в його основі.
Помічник
третя сторона у врегулюванні конфлікту, функції якої містяться в удосконаленні процеса обговорення проблеми,


105 невтручанні в полеміку з приводу змісту проблеми і прийнятті остаточного рішення.
Попередження конфлікту
організація взаємодії й співіснування людей, що виключає або зводить до мінімуму вірогідність виникнення конфліктів між ними; діяльність суб'єктів взаємодії (або одного з них), а також третіх осіб (посередників) з усунення об'єктивних і суб'єктивних причин назріваючого конфлікту.
Посередник

людина, що не являється учасником конфлікту, а здійснює врегулювання конфлікту. Забезпечує конструктивне обговорення проблеми, але остаточне рішення ухвалюється учасниками конфлікту самостійно.

Посередництво (< англ. mediation)

спроба нейтральної третьої сторони вирішити конфлікт шляхом поліпшення комунікації й висунення пропозицій.
Потреба

стан людини, створюване випробовуваною нею потребою в об'єктах, необхідних для його існування й розвитку, що виступає джерелом його активності. Потреби виявляються в мотивах
(потягах, бажаннях і т. п.), які спонукають до діяльності, та стають формою прояву потреб.
Предмет

конфлікту
уявна або реально існуюча проблема, виступаюча як джерело протидії між сторонами, а також основна суперечність (влада, володіння тими або іншими цінностями, проблема сумісності, істинності знання, ідеї), через яку людина вступає в конфлікт.
Причини конфлікту
сукупність ряду обставин (об'єктивних і суб'єктивних), наявність або дія яких веде до виникнення конфліктів.
Проблема
(< грец. problema

задача, завдання) —
усвідомлення суб'єктом неможливості дозволити труднощі і суперечності, що виникли в даній ситуації, засобами наявного знання й досвіду.
Проблемна або передконфліктна ситуація

поєднання життєвих обставин (соціальних, організаційних, матеріальних, духовних) і особистісних інтересів, які в комплексі створюють грунт для виникнення конфліктної протидії між соціальними суб'єктами.
Провокація конфлікту
(< лат. provocation

виклик) —
створення, конструювання й реалізація приводу для конфлікту, нерідко створюється стороною, охочою розв'язати конфлікт і через нього реалізувати свої інтереси.


106
Прогнозування конфлікту
(< грец. prognosis: pro

вперед + gnosis

пізнавання) —
обґрунтоване припущення про можливе майбутнє виникнення або розвиток конфлікту.
Проекція
(< лат. projectio

викидання вперед ) —
форма заміщення, спосіб захисту, при якому власні несвідомі (неусвідомлені) риси, спонукання й мотиви (агресивні та ін.) приписуються іншим, проектуються на них.
Психологічна травма

залишкові явища переживань особистості, що супроводжуються афектом, викликані зовнішніми подразниками, надають патогенну дію на особистість, що породжує психічний дискомфорт, внутріш
- ньоособистісні конфлікти, розвиток ряду особистісних властивостей
і особливостей поведінки
(тривожність, страхи, відчуття турботи, агресивність, конфліктність та
ін.).
Результат

конфлікту
результат конфлікту з погляду стану сторін та їх ставлення до об'єкту конфлікту у формі усунення однієї або обох сторін, припинення конфлікту із збереженням можливості його виникнення, перемоги однієї із сторін, тиску об'єкту конфлікту, відмови обох сторін від посягань на даний об'єкт та ін.
Рефлексія конфлікту (< лат. геґіехіо —
обіг назад) —
найважливіший елемент суб'єктивної сторони конфлікту, що припускає віддзеркалення в свідомості суб'єкта конфлікту, уявлення про подальші плани, бажання й наміри інших учасників конфлікту, самопізнання своїх внутрішніх психічних актів і станів.
Ригідність —
властивість особистості, що виявляється в негнучкості, стереотипності, інертності поведінки, нездатності до швидкої його зміни й реагування на різні ситуації різним чином.
Рівень домагань
вибір суб'єктом мети чергової дії, що формується в результаті переживання успіху або неуспіху, ряду минулих дій; бажаний рівень самооцінки особистості.
Самоактуалізація

прагнення особистості до можливо більш повного виявлення й розвитку своїх можливостей.
Самооцінка в конфлікті —
оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей та особливостей, свого місця серед інших у конфліктних ситуаціях.


107


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал