Імені івана франка




Сторінка4/9
Дата конвертації12.12.2016
Розмір5.05 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
П


Тип
класифікації

Види міжособистісних конфліктів

1
За спрямованістю
Суспільні
Професійні
Побутові
2 2
За мотивами
Позитивні та реальні
Негативні та нереальні

3
За наслідками
Позитивні
Негативні

4
За корисністю
Внутрішньо Міжрольові



44 4 представлень учасників
- рольові
5 5
За емоційною силою впливу на учасників
Сильні та значущі
Слабкі
та незначущі

6 6
За обсягом впливу
Широкі
Локальні

7 7
За тривалістю
Короткочас ні
Довготривалі
Разові
Повторні
8 8
За формою прояву
Організова ні
Неорганізова ні
Наміре ні
C
понтанні
9 9
За джерелом виникнення
Об'єктивні
Суб'єктивні


Нерідко людина, не знаходячи відповіді на хвилюючі її проблеми, починає думати, що в цьому винні інші люди, які поставили її в таке становище. Як наслідок, така особистість починає вести себе
(діяти, думати, чинити вчинки, висловлюватися) неадекватно і провокує виникнення конфліктів.
Конкретні причини міжособистісних конфліктів різноманітні й багатозначні. Причини конфліктної взаємодії у міжособистісних стосунках класифікуються за декількома підставами: за змістом міжособистісної взаємодії; за особливостями міжособистісних взаємовідносин; за особистісними властивостями учасників
Достатньо поширеною є класифікація міжособистісних конфліктів, що запропонована В
Лінкольном з визначенням їх чинників
(табл.3)
[32].
Таблиця 3
.3.
Чинники та форми прояву міжособистісних конфліктів




н
\
п

Вид
та
зміст
чинника

Форми прояву

1 1
Інформаційні чинники неприпустимість
інформації для однієї з сторін
Неповні й неточні факти; дезінформація; передчасна інформація або інформація, що передається з запізненням; ненадійність джерел інформації; сторонні факти; неадекватна інформація


45 2
2
Поведінкові чинники недоречність, грубість, нетактовність тощо
Прагнення до зверхності; прояв агресивності; егоїзму; порушення обіцянок; позадовільне порушення комфортних стосунків
3 3
Чинники стосунків незадоволеність від взаємодії між сторонами
Дисбаланс у стосунках; несумісність цінностей, інтересів, манери поведінки і спілкування; культурні розбіжно c
т i; негативний досвід стосунків у минулому; низький рівень довіри
4 4
Ціннісні чинники протилежність принципів поведінки
Вірування та поведінка; схильність до групових традицій, цінностей, норм; релігійні, культурні, політачні моральні цінності
5 5
Структурні чинники відносно стабільні об'єктивні обставини, котрі складно піддаються змінам
Влада, система управління; право власності; норми поведінки, "правила гри" та ін.; соціальна приналежність
Міжособистісні конфлікти включені у конфліктні зіткнення
іншого рівня ніж, наприклад, міжгрупові. Коли виникають суперечності й зіткнення між групами людей, члени кожної з конфліктуючих груп найчастіше починають сприймати членів
іншої групи як своїх суперників, противників, і, навіть, ворогів.
Досить поширена наступна класифікація причин
1.
Емоційна ворожість;
2.
Конкурентна боротьба за досягнення цілей, що взаємовиключають, в ході якої конфліктуючі сторони завдають один одному збитку або шкоди.
Джерелами конфліктів в міжособистісних стосунках прихильники мотиваційного підходу називають усвідомлені несумісні спонукання і міжособистісних конфліктів, що дещо відрізняється від загального комплексу

причин конфліктів, що надані нами вище
[32]:

Обмеженість ресурсів;

Розбіжності в цілях;

Розбіжності в уявленнях, цінностях, потребах;


46

Відмінності в манері поведінки, сприйнятті життєвих ситуацій і життєвому досвіді;

Незадовільні і неефективні комунікації, наприклад, активне

самоствердження
і застосування конфліктогенів спілкування;

Незадоволеність життям і собою;

Особистісні та специфічно конфліктні властивості учасників

конфліктних зіткнень.
Конфлікти у міжособистісній взаємодії можуть приймати як

конструктивний, так і деструктивний характер. Суперечності, що виникають,

наприклад, у групі, свідчать про зміни у взаємодії, які відбуваються. Завдяки наявності суперечностей здійснюється перехід членів трупи на новий рівень

функціонування, або, навпаки, група може закінчити своє існування, оскільки всі її можливості будуть вичерпані.
Психологічне вивчення особливостей причин, видів і методів регуляції конфліктів в міжособистісних стосунках базується на наступних основинх підходах: мотиваційному; когнітивному; діяльнісному; організаційному.
Міжгруповою взаємодією зазвичай називають взаємодію як між групами людей, так і між окремими представниками цих груп, а також будь
- які ситуації, в яких учасники спілкування взаємодіють у міжгруповому вимірі, сприймаючи один одного і себе як членів різних груп.
Коли ж ідеться про міжгрупові конфлікти, то мають на увазі саме конфлікти між групами людей. Подібно до того, як розглядаються й осмислюються особистісні, міжособистісні конфлікти, міжгрупові конфлікти теж можна розглядати з позицій трьох підходів: мотиваційного, ситуаційного та когнітивного.
Мотиваційний підхід: поведінка групи й ставлення до інших групп розглядається як відображення її внутрішніх проблем.
Наприклад, аутгрупова (спрямована назовні) ворожість є наслідком внутрішньої напруженості та проблем у самій групі, її власних суперечностей та конфліктів. Таке пояснення тому й називається мотиваційним, що група схильна до зовнішнього конфлікту з метою розв’язання своїх власних проблем. Таке розуміння міжгрупових конфліктів дістало найширше трактування у працях З. Фрейда. На його думку, аутгрупова ворожість присутня в будь
- якій міжгруповій


47 взаємодії і має універсальний характер, оскільки є основним засобом підтримки згуртованості та внутрішньої стабільності групи.
Інтерпретація З. Фрейдом механізму виникнення ворожості до
―чужих‖ та прив’язаності до ―своїх‖ не дістала значної підтримки, тоді як ідея неодмінності аутгрупової ворожості (агресії, міжгрупової конфліктності та дискримінації) була сприйнята багатьма дослідниками й поглиблена в їхніх працях.
Інший варіант мотиваційного пояснення міжгрупових конфліктів
ґрунтується на ідеї фрустраційної детермінації агресії, яка дала поштовх відповідним дослідженням у галузі міжгрупової взаємодії
[32].

Соціальні конфлікти.
Конфлікт соціальний (< лат. socialis

суспільний) —
один з основних типів конфлікту, суб'єктами якого виступають елементи соціальної спільності (окремі особистості, соціальні групи, держави), що характеризується граничністю загострення соціальних суперечностей, явних або прихованих
[38].
Конфлікт у соціальній сфері є наслідком взаємодії суспільних відносин, що не збігаються між собою. Й оскільки ці відносини та їхні конкретні прояви в соціальній системі різноманітні, то конфліктна ситуація є скоріше нормою, ніж патологією суспільного розвитку. Тут конфлікт виконує конструктивну функцію. Конфлікти розгортаються між основними структурами суспільства і всередині їх: влади
(законодавчої, виконавчої, судової, чиновництва, бюрократії як самостійного соціального інституту); підприємництва (державного, колективного, приватного, корпоративного, спекулятивного, мафіозного, злочинного); виробників (інтелігенції,робітників, селян тощо).
Об'єктивна основа виникнення соціальних конфліктів полягає в протиріччях соціальної сфери, основними характеристиками якої є: 1) умови праці і дозвілля; 2) рівень доступності культурних благ та послуг
(освіти, інформації, мистецтва та ін.); 3) гарантії життєзабезпечення та безпеки (охорона здоров'я, соціальний захист, працевлаштування та
ін.); 4) можливості соціальних переміщень і життєвого самовизначення
(вибір професії, місця проживання та ін.)
[36].
Соціальні конфлікти тісно пов'язані з економікою і політикою держави і виникають як результат порушення прав і гарантій громадян, які належать до тих чи інших соціальних груп. Основними


48 формами проявлення соціальних конфліктів є невдоволення громадян, їх протест проти існуючої соціальної ситуації, акти непокори тощо. Зростаюче невдоволення громадян у соціальній сфері може призвести до соціального бунту (вибуху), який може набути політичного забарвлення, що пов'язано з поваленням існуючої влади
[32].
Отже, соціальні конфлікти
-
це особлива форма протиборства громадян з владними структурами, що зумовлена обмеженням
інтересів громадян, а також порушенням їх прав і гарантій у соціальній сфері.
Управління соціальними конфліктами
- складний
і суперечливий процес. Основним його завданням є прогнозування і попередження таких конфліктів. Особлива роль в управлінні соціальними конфліктами належить органам соціального управління
(Міністерство праці і соціальної політики, профспілкові організації, фонди соціального страхування та ін.), які на основі інформаційно
- аналітичної діяльності відслідковують причини загострення конфліктних ситуацій і проводять науково обґрунтовану соціальну політику.
Сімейні конфлікти
Сімейні конфлікти найрозповсюдженіші в суспільному житті. За оцінками спеціалістів, у 80
-
85 % сімей відбуваються конфлікти, а в 15
-
20 % виникають сварки з різних причин. Унікальність сімейних стосунків зумовлює не тільки специфіку виникнення і проходження сімейних конфліктів, але й відбивається на соціальному та психічному здоров'ї усіх її членів
[36].
Сімейні конфлікти
-
це протиборство між членами сім на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів, поглядів та інтересів.
Розглянемо особливості сімейних конфліктів, які потрібно враховувати для їх попередження і вирішення.
По
-
перше. Сімейні конфлікти зумовлені унікальністю сімейних стосунків. Найважливішою особливістю їх є те, що їх основний зміст визначають як міжособистісні відносини (любов, родинні стосунки), так
і правові й моральні обов'язки, пов'язані з реалізацією функцій сім'ї: репродуктивної, виховної, господарсько
- економічної, рекреативної
(взаємодопомога, підтримка здоров'я, організація дозвілля і відпочинку), комунікативної і регулятивної.


49
По
-
друге. Сімейні конфлікти відрізняються і за причинами.
Найважливіші з них:

обмеження свободи активності, діяльності, самовираження членів сім'ї;

відхилення в поведінці одного із членів сім'ї (алкоголізм, наркоманія та ін.);

наявність протилежних інтересів;

авторитарний тип взаємовідносин;

наявність складних матеріальних проблем;

авторитарне втручання родичів у сімейні стосунки;

сексуальна дисгармонія та ін.
Класифікацію сімейних конфліктів подано в табл.
3.4[32].
Таблиця
3. 4.
Класифікація сімейних конфліктів

Ознака
класифікації
конфлікту

Тип конфліктів

Причини
виникнення
конфліктів

1 2
3

Суб'єкти конфлікту


Подружні конфлікти
Весь спектр причин сімейних конфліктів
Конфлікт між батьками і дітьми

неправильне виховання дітей;

ригідність сімейних стосунків;

вікові кризи дітей;

особистісний фактор
Конфлікт між родичами
Авторитарне втручання родичів



Джерело конфлікту
Ціннісні конфлікти
Наявність протилежних
інтересів, цінностей, поглядів
Позиційні конфлікти
Боротьба за лідерство у сім’ї; незадоволенні потреби у визнанні значимості свого «Я».
Сексуальні конфлікти
Психологічна
і


50 сексуальна несумісність чоловіків.
Емоційні конфлікти
Незадоволені потреби позитивних емоціях
Господарсько
- економічні конфлікти
Протилежність поглядів чоловіка на ведення домашнього господарства, матеріальні проблеми.
Поведінка суб’єктів конфлікту
Відкриті конфлікти (сварка зі взаємними образами тощо)
Ті самі причи ни
Приховані конфлікти
(демонстративне мовчання, різкі жести і погляди, які свідчать про незгоду тощо)

При аналізі причин сімейних конфліктів важливо враховувати соціальні фактори мікро
-
і макросередовища. До факторів мікросередовища слід віднести: погіршення матеріального становища сім'ї; надмірну зайнятість однієї або двох осіб на роботі; неможливість бажаного працевлаштування; тривала відсутність пристойного житла та ін. Фактори макросередовища визначаються насамперед економічною ситуацією в державі, можливістю нею підтримувати і допомагати розвитку сім'ї, а також соціально
- психологічними умовами міжособистісних стосунків у суспільстві.
По
-
третє. Особливості сімейних конфліктів виявляються у їх динаміці, а також у формах протікання. У цілому динаміка сімейних конфліктів характеризується класичними етапами (виникнення суперечки, усвідомлення суперечки конфліктною,
відкрите протиборство, розв'язання конфлікту та його емоційне переживання).
Але такі конфлікти відзначаються підвищеною емоційністю, швидкістю проходження кожного з етапів, формами протиборства (докори, образи, сварки, сімейні скандали, порушення обіцянок тощо), а також способами їх розв'язання (примирення, досягнення злагоди, взаємні поступки, розлучення та ін.).
По
-
четверте. Суттєвою особливістю сімейних конфліктів є й те, що вони можуть мати тяжкі соціальні наслідки. Нерідко вони


51 призводять до різноманітних захворювань, а іноді закінчуються трагічно. Особливо тяжко сімейні конфлікті позначаються на дітях.
Кризові періоди в розвитку сімейних стосунків

При аналізі сімейних конфліктів важливо враховувати кризові періоди в розвитку сім'ї
[36].
Перший кризовий період у розвитку сім'ї спостерігається в перший рік подружнього життя. У цей період відбувається адаптація чоловіка і дружини один до одного. Вірогідність розлучень становить
30 % від загальної чисельності шлюбів
Другий кризовий період пов'язаний з появою дітей. Наро
- дження дитини для багатьох сімей є серйозним випробуванням. У чоловіків з'являються нові складні обов'язки, пов'язані з доглядом за дитиною та її вихованням. У зв'язку з цим у них суттєво обмежуються можливості для професійного зростання, реалізації своїх інтересів.
Можливі зіткнення поглядів молодят та їх батьків з питань виховання дитини. У цей період стомленість дружини, пов'язана з доглядом за дитиною, може призвести до тимчасової дисгармонії сексуальних відносин.
Третій період кризи сім'ї збігається із середнім подружнім віком
(10 -
15 років спільного життя), який характеризується насиченістю один одним, появою дефіциту почуттів.
Четвертий період кризи в сім'ї настає після
1 8 - 2 4 років подружнього життя. Основна причина сімейної кризи в цей період пов'язана з посиленою емоційною залежністю дружини, її хвилюваннями з приводу можливих зрад чоловіка.
Попередження і розв 'язання сімейних конфліктів

Попередження і розв'язання сімейних конфліктів слід розглядати як основні види управлінської діяльності. Попередження сімейних конфліктів залежить від усіх членів сім'ї і насамперед від подружжя. Часто при розв'язання сімейних конфліктів користуються послугами посередника
- друзів, знайомих, родичів та ін. При цьому слід мати на увазі, що деякі дрібні сімейні сварки можуть мати позитивну спрямованість, вони допомагають дійти згоди зі спірних питань і попередити ще більший конфлікт. Але в більшості випадків сімейних конфліктів не слід допускати.
Основні шляхи запобігання сімейним конфліктам залежать від потенційних суб'єктів конфліктної взаємодії
- подружжя, дітей, родичів тощо. По кожному конкретному випадку в спеціальній літературі


52 можна знайти специфічні корисні поради. Наведемо лише найбільш загальні шляхи попередження конфліктів цього типу, які випливають із соціально
- психологічних закономірностей розвитку сім'ї:

формування психолого
- педагогічної культури, знань основ сімейних відносин (це стосується насамперед подружжя);

виховання дітей з урахуванням їх індивідуально
- пси
- хологічних і вікових особливостей, а також емоційного стану;

організація сім'ї на принципах рівності, формування сімейних традицій, розвиток взаємодопомоги, заємовідповідальності, довіри і поваги;

формування культури спілкування
[36].
Вирішення сімейних конфліктів може бути забезпечене досягненням згоди із спірних питань. Це найбільш сприятливий варіант будь
- яких сімейних конфліктів. Але є і інші форми розв'язання конфліктів, але вони не конструктивні. Прикладом цього може бути втеча дітей із сім'ї, позбавлення батьківських прав тощо. Таке розв'язання важкою ношею лягає на плечі батьків або дітей, призводить їх до важких емоційно
- психологічних хвилювань.
Особливою формою розв'язання подружніх конфліктів є розлучення. Багатьом воно приносить звільнення від накопичених проблем,
але часто розлучення задовольняє інтереси лише однієї із сторін і спричинює важкі нервово
- психічні хвилювання в іншої.
Особливо негативні наслідки має розлучення для дітей. Крім того, треба мати на увазі, що внаслідок розлучення суспільство отримує неповноцінну сім'ю, а це, в свою чергу, призводить до злочинності, наркоманії та інших форм негативної поведінки серед підлітків.

3.
Поняття «конфліктність» та його визначення. Передумови
виникнення та розвитку.

Конфліктність особистості

риса вдачі та особистісна властивість, що припускає частоту ескалації й вступу особистості у конфлікти. Визначається комплексною дією чинників: психологічних
(темперамент, агресивність, ригідність, низька саморегуляція, актуальний емоційний стан, соціально
- психологічні установки і цінності, компетентність у спілкуванні та ін.), соціальних (умови життя


53 й діяльності, особливості середовища й соціального оточення, загальний рівень культури та ін.)
[32].
Кожна людина має власний, унікальний життєвий досвід, а також манеру поведінки,
яка склалась на основі даного досвіду. В певному розумінні люди адаптуються до усталених умов, зміни умов призводять до порушення існуючої форми адаптації людини. Загалом, люди виробляють певний погляд на речі, власну точку зору на оточуючий світ.
З порушенням усталених умов, ситуацій життєдіяльності створюється хибна картина нової ситуації.

З.Фрейд стверджував, що людина конфліктна від природи.
Визначаюча роль конфліктної поведінки належить інстинктам. При цьому значення мають два інстинкти: Ерос (сексуальний інстинкт) і
Танатос (інстинкт агресії, деструкції і руйнування)
[32].
К.Юнг вивчав проблему конфліктів через проблему комплексів.
Він розробив і ввів у психологічну практику поняття „ Комплекс
Електри‖, який стосується потягом і переживаннями дівчинки по відношенню до батька –
звідси неусвідомлена ворожість до матері
(внутрішньоособистісний конфлікт)
[32].
Е.Фром стверджував, що в психіці людини закладений конфлікт двох начал: життя та смерті. Він детально аналізує причини, форми, зміст деструктивності як основи внутрішньо особистісного конфлікту.
Особистість може змінитися лише в тому випадку, якщо людині вдається звернутися до нових способів осмислення життя. Людина повинна прийняти на себе відповідальність за саму себе і визнати, що лише власними зусиллями вона може придати смисл свого життя
[32].
К.Хорні вважає, що поведінка людини визначається безсвідомим, це породжує афективний, емоційний характер; при цьому почуття тривоги вона розглядає як базисне при дослідженні і моделюванні поведінки.
Внутрішньо особистісний конфлікт проявляється у відношеннях
[32]:

любові, прив’язаності людини (як до інших людей, так і по відношенню інших людей до неї);

пов’язаних з оцінкою „Я‖;

пов’язаних з самоствердженням;

пов’язаних з агресією;

пов’язаних із сексуальністю.
Звідси –
невідповідність поведінки до ситуації, непорозуміння, суперечки та конфлікти.


54
К. Леонгард виділяє 12 видів акцентуацій характеру (надмірний розвиток окремих характерологічних властивостей), кожна з яких визначає тип конфліктної особистості: гіпертимний, дистимічний, циклотимний, емотивний, демонстративний, збуджений, застрягаючий, педантичний, тривожний, екзальтований,
інтровертований, екстравертований.
Важливе місце в стимуляції конфліктної поведінки відіграє соціальна роль особистості. У відповідності із класифікацією акцентуацій характеру розрізняють такі типи конфліктних особистостей в залежності від соціальних ролей (С.Делікатний,
Ю.Плотнікова)
[32].

„Демонстративний‖ –
характеризується прагненням завжди бути в центрі уваги, користуватися успіхом, нерідко ідуть на конфлікт, щоб бути на виду.

„Ригідний‖ –
відрізняється підвищеною самооцінкою, небажанням і невмінням рахуватися з думкою інших, відрізняється бесцеримоністю і грубістю.

„Некерований‖ –
підвищена імпульсивність, непродуманість
і непередбачуваність поведінки, яка часто є агресивною та визиваючою.

„Зверхточний‖
- характеризується добросовісністю, скрупульозністю, пред’являє до всіх завищені вимоги. Людині властива підвищена тривожність, яка проявляється , частково, у підозрах, підчищеній чутливості до оцінки її дій оточуючими.

„Раціоналіст‖

характеризується
„расчетливостью‖, готовністю до конфлікту в будь
- який момент, коли з’являється реальна можливість досягнути за допомогою конфлікту особистої мети.

„Безвольний‖ („шестерка‖) –
нерідко стає знаряддям в руках
інших, часто мають репутацію доброї і безпечної людини, від якої не очікують підвоху.

„Склочник‖(„провокатор‖)

для нього конфлікт
є можливістю виставити протидіючі сторони в негативному світлі.


„Агресор‖ –
конфлікт для нього є найкращим способом вирішити свої протиріччя і досягнути власні цілі. Завжди реагує зі злістю і агресією на будь
- яку протидію, важко визнає свою неправоту.

„Стара діва‖ („комплекс Наполеона‖) –
найчастіше людина, яка має помітний фізичний недолік (наприклад, низький ріст,


55 незвичний колір волосся та ін.); відрізняється надмірною образливістю, схильністю агресивно реагувати навіть на незначні непорозуміння і протиріччя, висока тривожність.

„Роздратований‖

відрізняється запальністю або агресивністю, що пов’язано зі слабкою нервовою системою, перевтомами. В конфліктах легко дратується, плаче, скаржиться.
Навички візуальної діагностики особливостей поведінки дозволяють адекватно оцінити конфліктну особистість, прогнозуючи можливі завершення конфліктів у різних ситуаціях.
Щодо причин виникнення конфліктності особистості, то в конфлікти з оточуючими вступають, перш за все, люди з негнучким, ригідним характером, ті, хто не адекватно сприймає інші альтернативні форми поведінки, що є протилежним до їхніх принципів
і ціннісних критеріїв. Як правило, такі люди інертні, повільно звикають до нової обстановки, мало спілкуються, вкрай егоцентричні і не визнають компромісів.
Водночас, протилежною властивістю є емпатія. Встановлено, що емпатійні люди, які вміють враховувати думку інших, привітливі, оптимістичні, сердечні, емоційні менше вступають в конфлікти. І навпаки, люди з низькою емпатійністю жорстокі, егоїстичні, легко вступають в конфлікт.
Ще однією причиною конфліктності може бути стійке прагнення до визнання та поваги оточуючих, прагнення посідати більш престижне і впливовіше місце в групі. Така людина вважає себе головною у всьому, зазвичай не рахується з іншими.
Виникненню може сприяти також низький рівень розвитку свідомості та самосвідомості у сприйнятті різноманітних непередбачуваних соціальних ситуацій. У цьому випадку людина не вміє зважувати можливі варіанти поведінки. Їй не подобається збирати додаткові відомості, аналізувати їх, замість цього вона швидко повідомляє своє рішення.
Сприятливим підґрунтям для виникнення конфліктності є неузгодженість між загальним уявленням людини про те, якою вона повинна бути (ідеальний образ) та її реальною самооцінкою. Низький рівень особистісної адаптованості та надмірна проникливість у процесі взаємодії з оточуючою дійсністю безпосередньо пов’язані з низькою самооцінкою, з метою компенсації якої і створюється надідеальний образ. Особистість намагається привести себе у відповідність до створеного образу, розглядає власні неусвідомлені недоліки як


56 домінантні якості та інтерпретує їх як засоби для досягнення значущих цілей, так, наприклад, агресивність приймати за силу. В подальшому така людина є негнучкою у взаємодії, так як у неї неактивізоване самопізнання і бракує адекватних форм поведінки.
Завищена самооцінка детермінує
конфлікти з близьким оточенням, яке не сприймає розбіжності з реальними можливостями особистості. Адекватна самооцінка –
важлива умова не лише успішних
і конструктивних людських взаємостосунків, але і працездатності, душевного спокою особистості і сприятливої психологічної атмосфери.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал