Імені данила галицького



Сторінка15/20
Дата конвертації25.12.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20
Тема практичного заняття №71

ЦИРОЗИ ПЕЧІНКИ (ЦП)

Навчальна мета заняття: вдосконалити та поглибити знання, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи та методи діагностики та лікування ЦП, активізувати самостійну навчальну роботу слухачів над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета: підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику та лікування ЦП відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальні питання:

  1. Етіологія, патогенез та класифікація ЦП.

  2. Клінічний перебіг, діагностичні критерії ЦП.

  3. Основні синдроми при ЦП та їх клінічні прояви.

  4. Біохімічні показники основних синдромів при ЦП.

  5. Ускладнення ЦП, їх діагностика.

  6. Принципи сучасного лікування ЦП.

Короткий зміст заняття

ЦП – хронічне поліетіологічне прогресуюче захворювання печінки, що характеризується дифузним розростанням сполучної тканини з утворенням фіброзних септ, вузлів гіперрегенерації печінкової тканини, які складаються з функціонально неповноцінних гепатоцитів, зміною архітектоніки печінки з розвитком псевдочасток, портальної гіпертензії, значним зменшенням маси гепатоцитів і різним ступенем гепатоцелюлярної недостатності. Клінічна оцінка стадії ЦП (початкова, виражених клінічних проявів, термінальна) та ступеня важкості ЦП базується на вираженості портальної гіпертензії та гепатоцелюлярної недостатності. На даний час розроблені клінічні шкали, які дозволяють оцінити стадію ЦП. Основною шкалою являються діагностичні критерії Чайльда-П‘ю. Клініка всіх форм цирозу печінки має ряд загальних рис. Одним з найбільш частих об’єктивних симптомів є гепатомегалія. В більшості випадків печінка має щільну консистенцію, загострений край. Селезінка збільшується більше ніж у половини хворих. Підвищення тиску у воротній вені сприяє розвитку колатерального кровообігу з утворенням варикозного розширення венозних вузлів під слизовою стравоходу та кардіального відділу шлунка. Всмоктування компонентів крові в тонкій кишці після кровотечі з варикознорозширених вен сприяє появі інтоксикації з розвитком коми та гепаторенального синдрому. Застій у портальній системі сприяє утворенню асциту перебудова судинного русла при цирозі та колатеральний кровообіг приводять до випадіння детоксикаційної функції печінки, в результаті чого адсорбовані з тонкої кишки аміак, ароматичні амінокислоти, похідні фенолу і індолу попадають в загальний кровоплин і викликають нейропсихічні розлади – печінкову енцефалопатію та кому. Компенсована стадія ЦП характеризується появленням астено-вегетативних та диспептичних розладів. Скарги на болі в правому підребер’ї. Можливо підвищення активності амінотрансфераз. Стадія субкомпенсації супроводжується швидким клінічно вираженим прогресуючим перебігом захворювання. На перший план виступають фукнкціональних порушення печінки: жовтяниця, помірно виражений геморагічний синдром, незначний асцит. Анемія часто носить гіпохромний мікроцитарний характер. Декомпенсована стадія цирозу характеризується наявністю вираженої паренхіматозної і/або судинної декомпенсації. Перебіг цирозу печінки характеризуються активністю патологічного процесу в печінці, стадією печінково-клітинної недостатності та вираженістю портальної гіпертензії. Медикаментозне лікування при компенсованому неактивному ЦП не проводиться, а призначається лише при субкомпенсованому ЦП. При декомпенсованому цирозі проводиться симптоматична терапія для продовження життя хворого. Серед найтяжчих ускладнень, що виникають при ЦП – кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу, тромбоз в системі воротної вени гепаторенальний синдром приєднання бактеріальної інфекції формування раку печінки. Клінічний і трудовий прогноз у більшості випадків не сприятливий.



Контрольні питання:

  1. Класифікація ЦП.

  2. Біохімічні показники основних синдромів при ЦП.

  3. Ступень функціональних порушень при ЦП (критерії Чайльда-П’ю).

  4. Принципи сучасного лікування ЦП.

  5. Інтерпретація пункційної біопсії при алкогольних ЦП.

  6. Етіопатогенез, клініка та лікування при вторинному біліарному ЦП.


Тема практичного заняття №72

УСКЛАДНЕННЯ ЦИРОЗІВ ПЕЧІНКИ ТА ЇХ ЛІКУВАННЯ

Навчальна мета заняття: вдосконалити та поглибити знання, вміння та практичні навички, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи та методи діагностики та лікування ускладнень цирозів печінки, активізувати самостійну навчальну роботу над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета: підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику та лікування ускладнень цирозів печінки відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальні питання:

  1. Харчування при ускладненнях цирозу печінки.

  2. Лікування набряково-асцитичного синдрому.

  3. Лікування кровотеч з варикозно розширених вен стравоходу.

  4. Лікування гепато-ренального синдрому.

  5. Лікувальна тактика при печінковій енцефалопатії.

Короткий зміст заняття

Лікувальна програма при цирозі печінки (ЦП): лікувальне харчування, етіологічне лікування, патогенетична терапія, дезінтоксикаційна тактика та лікування ускладнень: набряково-асцитичного синдрому, гепато-ренального синдрому, кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу, спонтанного бактеріального перитоніту, енцефалопатії і коми; хірургічне лікування.

Харчування повинне бути 5-6 разовим. При ознаках печінкової недостатності кількість білка обмежується 40 г на добу шляхом переведення пацієнта на вегетаріанство.

Медикаментозне лікування при компенсованому неактивному ЦП не проводиться, а призначається при субкомпенсованому ЦП. При декомпенсованому ЦП проводиться лише симптоматична терапія для продовження життя хворого.

Етіологічне лікування означає призначення при активному вірусному компенсованому ЦП противірусного лікування (інтерферони, індуктори інтерферонів, антиметаболіти). При застійному ЦП потрібне повноцінне лікування недостатності кровообігу, вторинному біліарному – лапароскопічна холецистектомія, при ЦП на грунті гемохроматозу – кровопускання.

Патогенетичне лікування включає призначення медикаментів, що діють на окремі ланки патогенезу захворювання: порушення метаболізму в гепатоцитах, імунний дисбаланс, холестаз, фіброз, активацію ретикуло-ендотеліальної системи (гіперспленізм). Для цього призначають полівітамінні препарати або гепатопротектори рослинного походження протягом 2-3 місяців ліпоєву кислоту, мембранні стабілізатори (есенціале, ліволін), гепатопротектори, що містять амінокислоти (гептрал, глутаргін та гепа-мерц). При вираженому холестазі призначають УДХК протягом 2-3 місяців, преднізолон 20-30 мг на день протягом 3-4 тижнів з переходом на підтримуючу дозу 5-10 мг на протязі 1-2 місяців.

Дезінтоксикаційна терапія включає довенні щоденні вливання 5% розчинів глюкози з кокарбоксилазою, аскорбіновою кислотою, розчину Рінгера, реополіглюкіну з одночасним введенням лазіксу. При вираженій гіпоальбумінемії 1 раз на 2-3 дні вливають 150-200 мл 10% розчину альбуміну або суміші амінокислот (гепасол-нео).

Набряково-асцитичний синдром лікується призначенням верошпірону, а при недостатній ефективності додають через день-два фуросемід, урегіту або тріампур. При гіпоальбумінемії і гіпокаліємії рефрактерність асциту до сечогінних усувається вливаннями білкових препаратів і розчину хлориду калію. При безуспішності цього лікування виконується парацентез з наступним довенним заміщенням втрати білка.

Гепато-ренальний синдром лікується обмеженням білка в дієті до 30-40 г, рідини до 800-1000 мл, введенням кожних 2 години альбуміну і розчину манітолу з переходом потім на фуросемід і верошпірон.

Спонтанний бактеріальний перитоніт лікується негайним дoвенним призначенням антибіотиків цефалоспоринового ряду (цефотаксим, цефтриаксон) та метронідазолу, тієнаму довенно.

Кровотеча з варизкозно розширених вен стравоходу лікується введенням протягом першої доби 1-3 л рідини: плазма, альбумін, розчин Рінгера, розчин амінокапронової кислоти, реополіглюкін, 10% розчин глюконату кальцію, вікасолу, дицинону, кокарбоксилази, вітаміну В6 і аскорбінової кислоти. Для відновлення об’єму циркулюючої крові при геморагічному шоці легкого ступеню досягається введенням таких інфузіонних розчинів, у яких волемічний ефект забезпечується за рахунок колоїдно-осмотичних властивостей: реополіглюкін, желатиноль, сорбилакт.

Для попередження енцефалопатії кожні 8 гoдин проводять високі очищувальні клізми, після чого з клізмою вводять 2-4г неоміцину. Для профілактики стресових виразок призначають Н2-гістаміноблокатори або інгібітори протонової помпи парентерально. Більш ефективним є соматостатин (стиламін), який вводиться довенно крапельно по 250 мкг щогодинно в перші 2 доби, а після 12-годинної перерви - ще 1 добу. При триваючій кровотечі вводять 20 ОД пітуїтрину довенно крапельно протягом 20 хвилин в розчині глюкози, при необхідності вводять медикамент кожні 4-6 годин. При тpиваючій кровотечі ставлять зонд Блекмора, Зенгстакена. Для профілактики кровотеч хворі роками приймають бета-адреноблокатори або нітрати виконується також планова ендоскопічна склеротизація вен.



Печінкова енцефалопатія і кома лікуються вегетаріанством, очищувальними клізмами (двічі на добу), введенням через назогастральний зонд кожні 4 години антибіотику (неоміцин, канаміцин,) і розчину лактулози. Довенно вводиться орнітин-аспартат, преднізолон (гідрокортизон). З метою дезінтоксикації вводяться довенно крапельно до 1 л розчину глюкози на добу з кокарбоксилазою, вітаміном В12 та ліпоєвою кислотою, інсуліном. Тричі на добу вводять глютамінову кислоту довенно.

Хірургічне лікування при декомпенсованому ЦП зводиться до різних методів портокавального шунтування (при рефрактерному асциті і рецидивуючих кровотечах з варикозно розширених вен стравоходу), а також трансплантації печінки.

Контрольні питання:

  1. Діагностика гепато-ренального синдрому.

  2. Діагностика кровотеч з варикозно розширених вен стравоходу.

  3. Діагностика набряково-асцитичного синдрому.

  4. Діагностика печінкової енцефалопатії.

  5. Діагностика синдрому гіперспленізму.

  6. Діагностика гепато-пульмонального синдрому.


Тема практичного заняття №73

КЛІНІЧНА ОЦІНКА МЕТОДІВ ОБСТЕЖЕННЯ ХВОРИХ З ПАТОЛОГІЄЮ НИРОК

Навчальна мета заняття:вдосконалити та поглибити знання, вміння та практичні навички, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи та методи клінічної діагностики патології нирок, активізувати самостійну навчальну роботу інтернів над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета:підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику патології нирок відповідно до протоколу за спеціальністю «Нефрологія», наказ МОЗ України №593.
Навчальні питання:

  1. Анамнез та об’єктивне обстеження хворих з патологією нирок.

  2. Параметри загального аналізу сечі в нормі. Бактеріологічні долідження.

  3. Клінічна оцінка та діагностичне значення біохімічних досліджень крові.

  4. Рентгенологічна діагностика хвороб нирок.

  5. УЗД та ендоскопічна діагностика хвороб нирок.

Короткий зміст заняття

Нирки – органи, завдяки яким підтримується постійний об’єм, а також хімічний склад рідини в організмі людини.

Порушення функції нирок є несприятливим прогнозом при захворюваннях серцево-судинної, ендокринної систем, ревматологічних захворюваннях, гострих отруєннях.

Часто безсимптомний початок, швидке прогресування захворювання може бути причиною хронізації процесу або передчасної смерті хворих. Тому питання ранньої діагностики захворювань нирок є дуже актуальним.

Першочергово, при зверненні хворого до лікаря проводиться аналіз скарг, анамнезу захворювання та життя. При цьому необхідно враховувати стать хворого, вік, спадковість, професію, спосіб життя пацієнта (надмірне харчування, зловживання алкоголем, куріння, гіподинамія).

Наступним етапом є проведення діагностичних критеріїв згідно наказу МОЗ України №593. Клінічні критерії: основні прояви (симптоми ендогенної інтоксикації, олігурія, набряки, нудота, блювота), можливі прояви (артеріальна гіпертензія, макрогематурія чи мікрогематурія, порушення сечопуску, свербіння шкіри, крововиливи). Лабораторні критерії: аналіз сечі (протеїнурія, гіпоізостенурія, циліндрурія, можлива абактеріальна лейкоцитурія, можлива гематурія), клінічний аналіз крові (анемія, збільшення ШОЕ, можливий помірний лейкоцитоз зі зрушенням лейкоцитарної формули вліво, можлива тромбоцитопенія), біохімічний аналіз крові (збільшення рівнів сечовини, креатиніну, залишкового азоту, загальних ліпідів, β-ліпопротеїдів, гіперкаліємія, гіпокоагуляція, гіпокальціємія, гіперфосфатемія, гіперхолестеринемія, можлива гіподиспротеїнемія).

Функціональні ниркові проби. Метод кліренсу застосовується при необхідності визначення інтенсивності ниркового кровоплину, клубочкової фільтрації, канальцевої секреції тощо. Кліренс – це показник швидкості очищення біологічних рідин. Характеризується об’ємом плазми крові, який повністю очищується нирками від певної речовини за 1 хвилину. Як тест речовини-маркеру застосовують інсулін, ендогенний креатинін тощо.

Інструментальні дослідження. УЗД є важливим методом ранньої діагностики виявлення патології нирок. УЗД дає можливість виявити різні аномалії розвитку нирок: аномалію кількості (подвійна нирок, додаткові нирки, відсутність нирки), аномалію розмірів (аплазія, гіпоплазія, гіперплазія), аномалію положення і структури.

На оглядовій рентгенограмі визначають розміщення нирок, форму, контури і розміри, визначають наявність патологічних тіней, їх щільність. Як додатковий метод, для верифікації діагнозу проводять комп’ютерну томографію, МРТ.

Екскреторна урографія – проводиться при змінах в аналізі сечі, артеріальній гіпертензії, нирковій коліці, при тривалих порушеннях функції сечовиділення. Одним з важливих елементів трактування екскреторної урографії є оцінка функціонального стану нирок і здатності сечових шляхів проводити евакуацію сечі. Під функцією нирок при рентгенконтрастному дослідженні розуміють здатність нефрона фільтрувати контрастний препарат і концентрувати його в канальцевій системі.

Ангіографія нирок. Основним показом для проведення є наявність стійкої артеріальної гіпертензії. Важливе місце займає ангіографія при ессенціальній гематурії, нефроптозі, гідронефрозі, пухлинах і кістозних захворюваннях.

Для контрастування ниркових артерій застосовують аортографію і селективну артеріографію. При аортографії контрастуються судинні гілки, які відходять від черевної аорти. З допомогою артеріографії можна встановити місце відходження ниркових артерій від аорти, їх діаметр, характер розгалуження в нирках, судинний рисунок в корковому шарі. Велике діагностичне значення має виявлення безсудинних зон або ділянок підвищеної васкуляризації, які вказують на можливість кістозних або пухлинних захворювань в нирках.

Біопсія нирки. В клініці використовують три типи біопсії нирки: через шкірна, піввідкрита (ограничена люмботомія) і операційна. Морфобіоптичні дослідження проводять з метою діагностики і диференціальної діагностики, наприклад прояви НС при гломерулонефриті і нирковому амілоїдозі.Ниркова біопсія допомагає встановити етіологію і патогенез деяких захворювань, наприклад імунокомплексний нефрит. Покази для біопсії: протеїнурія і гематурія неясної етіології; гіпертонія неясного ґенезу; нефротичний синдром з гіперплазією і/або гематурією і НС при неефективності стероїдної терапії; торпедний перебіг нефропатії; неефективність терапії при будь-якому варіанті гломерулонефриту; підозра на наявність ниркового амілоїдозу; визначення прогнозу при нефросклерозі. Протипокази: геморагічний діатез; термінальна стадія ХНН; паранефрит або піонефроз; аневризма ниркова артерії; нирковий туберкульоз.

Комплексна оцінка даних лабораторного і інструментального обстеження та клініки є запорукою постановки вірного діагнозу.



Контрольні питання:

  1. Роль фізикального обстеження хворих з патологією нирок.

  2. Інтерпретація даних лабораторних досліджень.

  3. Диференційна діагностика патології нирок за даними інструментального обстеження.

  4. Покази до пункції та біопсії нирок.

  5. Інтерпретація змін білкового спектру крові в плані диференціальної діагностики хвороб нирок.


Тема практичного заняття №74

ХРОНІЧНА НИРКОВА НЕДОСТАТНІСТЬ (ХНН)

Навчальна мета заняття:вдосконалити та поглибити знання, вміння та практичні навички, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи та методи методи діагностики ХНН, активізувати самостійну навчальну роботу над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета:підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику ХНН відповідно до протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Нефрологія», наказ МОЗ України №593.

Навчальні питання:

    1. Визначення, етіопатогенез ХНН.

    2. Класифікація ХНН.

    3. Клінічний перебіг ХНН, стадії захворювання.

    4. Функціональна діагностика ХНН.

    5. Диференціальна діагностика різних форм ХНН та іншої патології нирок.

    6. Лікування ХНН.

Короткий зміст заняття

ХНН – симптомокомплекс, зумовлений стійкими множинними порушеннями основних ниркових функцій внаслідок незворотного критичного зменшення маси функціонуючих нефронів на заключних етапах прогресування захворювань нирок. Частота ХНН коливається в різних країнах в межах 100-600 на 1 млн. дорослого населення і збільшується з віком. Розвиток і прогресування будь-якої форми ХНН пов’язують зі зниженням числа функціонуючих клубочків, їх склерозуванням та інтерстиціальними змінами, лімфоїдною інфільтрацією канальців, що зумовлено дефектом Т-клітинного імунітету.

У хворих з ХНН спочатку з’являються скарги на зниження апетиту, сухість і неприємний смак у роті, нудоту, важкість в епігастрії. Типові поліуріурія, швидка втомлюваність, порушення сну, тонічні судоми литкових м’язів. При важкому гіпертонічному синдромі приєднуються болі голови, ускладнення з боку серця, судин мозку і очного дна зі зниженням зору, аж до повної сліпоти. При огляді – блідість та сухість шкіри з жовтушним відтінком, з геморагіями та слідами розчісування. Маса тіла знижена. Характерні часті носові кровотечі, набряк обличчя, уринозний запах з рота (при вираженій уремії). Хворі в’ялі, апатичні, сповільнені в рухах та мові. В термінальній стадії уремії виникає важка гіпергідратація (анасарка, інтерстиціальний набряк легень, гостра лівошлуночкова недостатність, набряк мозку), декомпенсований метаболічний ацидоз (періодичне дихання Кусмауля), гіперкаліємія, перикардит, сопорозний стан, який переходить в уремічну кому.

Лікування проводять в залежності від стадії ХНН, застосовують консервативне і активне лікування. Режим – полегшений з обмеженням важкої фізичної праці, перегрівання, переохолодження, малобілкової дієти з обмеженням білка (0,25 – 0,3 г/кг на добу), з обмеженням солі (від 10-3,0 г/добу) в залежності від розвитку набрякового синдрому. В якості сорбентів використовують ентеродез або карболен по 5 г на 100 мл води 3 рази в день через 2 год. після їжі. З метою видалення з кишківника азотистих шлаків використовують промивання кишки, кишечний діаліз, сифонні клізми, препарати з послаблюючим ефектом (сорбіт, ксиліт), а також протиазотемічні засоби (хофітол, леспенефрил). Лікування АГ включає: призначення натрійуретиків – фуросемід 80-140-160 мг на добу, урегіт; інгібітори АПФ. При лікуванні інфекційних ускладнень у хворих з ХНН потрібно зменшувати дози антибіотиків на 1/31/2 необхідної дози, а також пам’ятати про нефротоксичність деяких антибактеріальних препаратів (гентаміцин, канаміцин, стрептоміцин, тобраміцин, бруламіцин). Не є нефротоксичними такі антибіотики: левоміцетин, макроліди (еритроміцин, олеандоміцин), оксацилін,метицилін, пеніцилін. В пізніх стадіях ХНН консервативні методи лікування малоефективні, тому в термінальному періоді проводять активні методи лікування: перитонеальний діаліз, програмний гемодіаліз, пересадка нирки.



Контрольні питання:

  1. Патогенетичні механізми хронічної ниркової недостатності.

  2. Лаборараторні та інструментальні критерії діагностики хронічної ниркової недостатності.

  3. Принципи дієтотерапії при хронічні ниркові недостатності.

  4. Консервативне лікування основних порушень при ХНН.

  5. Перитонеальний діаліз, програмний гемодіаліз: накази, покази, техніка.

  6. Профілактика ХНН.


Тема практичного заняття №75

ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ (ГН)

Навчальна мета заняття:вдосконалити та поглибити знання, вміння та практичні навички, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи та методи методи діагностики ГН, активізувати самостійну навчальну роботу інтернів над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета:підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику ГН відповідно до протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Нефрологія», наказ МОЗ України №593.

Навчальні питання:

  1. Визначення, етіопатогенез ГН.

  2. Класифікація ГН.

  3. Клінічний перебіг ГН, стадії захворювання.

  4. .Функціональна діагностика ГН.

  5. Диференціальна діагностика різних форм ГН та іншої патології нирок.

  6. Лікування ГН.

  7. Профілактика ГН.

Короткий зміст заняття

ГН – двобічне імуноопосередковане ураження нирок з переважно клубочковою локалізацією патології.

Гострий ГН перебігає в трьох формах: розгорнутій (39% випадків), нефротичній (11%), малосимптомній (50%). Розгорнута (класична) форма проявляється тріадою синдромів: нефротичним, артеріальною гіпертензією, сечовим. Нефротичний синдром - це поєднання набряків з протеїнурією (більше 3-5г/добу), гіпоальбумінемією, гіперхолестеринемією. Сечовий синдром включає альбумінурію, гематурію, циліндрурію.

Лікування ГГН починається з повного виключення кухонної солі в продуктах, обмеження прийнятої рідини 200-300 мл і білка 25-30 г на добу. В подальшому вказані обмеження припиняються. Медикаментозне лікування при сечовому синдромі, який не має зв'язку з інфекцією, в перші 3 тижні суто симптоматичне. У випадку виникнення сечового синдрому після перенесеної інфекції призначають на 3-4 тижні антиагреганти (курантил 200-400 мг або ксантинол-нікотинат 450-900мг на добу). При сечовому синдромі з гематуричним компонентом хворі приймають: унітіол 5,0мл 5% довенно щодня та димефосфон 100мг/кг на добу протягом місяця; делагіл 0,25г або плаквеніл 0,2 г двічі на день протягом 1 місяця, а потім в половинній дозі ще 5-12 місяців разом з альфа-токоферолом по 1 капсулі (50мг) на день. При відсутності позитивної динаміки клініко-лабораторних показників, а при наявності нефротичного синдрому з першого дня призначають кортикостероїди (преднізолон по 1мг/кг перорально протягом 4-6 тижнів). Потім дозу його зменшують наполовину і додають цитостатик (хлорбутин 0,2мг/кг або циклофосфамід 2мг/кг) протягом 6 тижнів. Через 12 тижнів лікування преднізолон (0,5 мг/кг) дають через день з відміною кожного місяця 5 мг препарату. Дозу хлорутину зменшують до 0,1мг/кг. При необхідності застосовують пульс-терапію кортикостероїдами, плазмофорез, гемосорбцію, за показаннями - дезагреганти і антикоагулянти.

Хронічний гломерулонефрит (ХГН) – групове поняття, яке включає захворювання клубочків нирок з загальним імунним механізмом пораження і поступовим погіршенням ниркових функцій з розвитком ниркової недостатності. Морфологічна класифікація ХГН: дифузний проліферативний; мезангіопроліферативний; мембранозний; мембранопроліферативний (мезангіокапілярний); фокальносегментарний гломерулосклероз; фібропластичний гломерулонефрит.

Клінічна картина ХГН визначається варіантом (з сечовим або нефротичним синдромом) та стадією (догіпертензійна, гіпертензійна).

Ускладнення ХГН: ниркова недостатність; лівошлуночкова недостатність; гостре порушення мозкового кровообігу; інкурентні інфекції; тромбози. Прогноз: летальність від 1,86 до 5,18 на 100000 населення.

Контрольні питання:


  1. Клінічні критерії діагностики гострого гломерулонефриту.

  2. Лабораторні та інструментальні дослідження ГН.

  3. Перебіг та прогноз ГН.

  4. Алгоритм лікування ГН.

  5. Санаторно-курортне лікування ГН.

  6. Профілактика ГН.

  7. Диспансерне спостереження хворих з ГН.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал