Імені данила галицького



Сторінка12/20
Дата конвертації25.12.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   20
Тема практичного заняття №52

ІНФЕКЦІЙ ЕНДОКАРДИТ (ІЕ)

Навчальна мета заняття: вдосконалити та поглибити знання, вміння та практичні навички, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи та методи діагностики ІЕ, активізувати самостійну навчальну роботу слухачів над монографіями, підручниками, посібниками, електронними носіями інформації.

Професійно орієнтована мета:підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику ІЕ відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальніпитання:

  1. Визначення ІЕ.

  2. Збудники, які викликають ІЕ.

  3. Клінічна симптоматика ІЕ при лівосерцевій локалізації.

  4. Клінічна симптоматика ІЕ при правосерцевій локалізації.

  5. Методи діагностики ІЕ.

  6. Принципи лікування ІЕ.

Короткий зміст заняття

ІЕ – захворювання септичного ґенезу, що викликається патогенною та умовно-патогенною флорою і характеризується деструктивними змінами ендокарда, клапанів та ендотелію крупних судин.Проявляється швидким розвитком клапанної недостатності, системними емболічними ускладненнями та імуно-патологічними симптомами. Поширеність в Україні коливається від 0,22 до 2,6 випадків на 100000 населення в рік. Розрізняють ендокардит природніх та протезованих клапанів. Етіологічними факторами може бути бактеріальна інфекція (найчастіше стрептококи та стафілококи), грибкова флора, найпростіші, віруси, змішана інфекція. Класифікація ІЕ (Європейські рекомендації 2009 р.): лівосерцевий ІЕ власних клапанів; лівосерцевий ІЕ протезованих клапанів (ранній та пізній); правосерцевий ІЕ; ІЕ, пов,язаний з інтркардіальним пристроєм. За способом набуття виділяють ятрогенний ІЕ, позалікарняний ІЕ, ІЕ наркоманів. Патогенетичні фази процесу:, інфекційно-токсична, імунозапальна, дистрофічна. Варіанти перебігу: гострий, підгострий, хронічний (рецидивуючий), атиповий, абортивний. Клінічна картина захворювання поліморфна, і не завжди вказує на переважне ураження серцево-судинної системи. Найбільш часті прояви - гіпертермію (не завжди), озноби, астенічний синдром, пітливість, шкірні зміни, ознаки яромбозів та емболій, колір шкіри «кава з молоком», серцеву недостатність, спленомегалію (часто з проявами гіперспленічного синдрому) та відповідну симптоматику при ураженні інших внутрішніх органів (легенів, нирок, печінки, підшлункової залози, наднирників, судин). Діагностична програма включає обов‘язкові дослідження (скарги, анамнез, клінічний огляд, вимірювання АТ, лабораторне обстеження – загальні аналізи крові та сечі, АЛТ, АСТ, білірубін, креатинін, глюкоза крові, рівень електролітів; повторні посіви крові на стерильність та визначення чутливості крові до антибіотиків, коагулограма, ЕКГ, Ехо-КГ та Доплерівське дослідження, рентгенографія ОКГ, консультація кардіохірурга).

Додаткові дослідження: катетеризація серця, черезстравоходна Ехо-КГ, комп‘ютерна томографія. Лікувальна програма включає оперативне лікування, етіотропне лікування (антибіотикотерапія під контролем чутливості збудника, глюкокортикоїди та ін.), симптоматичне лікування серцевої недостатності та її ускладнень (інгибитори АПФ, бета-адреноблокатори, діуретики, серцеві глюкозиди, блокатори рецепторів ангіотензину ІІ при неперносимості інгібіторів АПФ). Антикоагулянти використовують у пацієнтів з постійною формою фібриляції передсердь, тромбоемболічними ускладненнями, при наявності тромбів у порожнинах серця (обов‘язковий контроль міжнародного нормалізованого співвідношення – МНО або протромбінового індексу). Рекомендується метаболічна терапія. Кінцевий очікуваний результат лікування – одужання, поліпшення клінічного стану, відсутність прогресування уражень клапанного апарату та симптомів СН. Реконвалесценти потребують постійного диспансерного нагляду у кардіолога з обстеженням не менш , як 1 раз на рік.

Профілактика ІЕ полягає в призначенні антибактеріальних препаратів у хворих

групи ризику перед проведенням інвазтвних досліджень та маніпуляцій ( бронхоскопія, цистоскопія, стоматологічні процедури, тонзил- та аденоїдектомія, транс уретральна резекція простати, гінекологічні втручання та ін..)

Контрольні питання:


  1. Причини розвитку ІЕ.

  2. Клінічна симптоматика ІЕ.

  3. Оцінка ступеня активності ІЕ.

  4. Критерії оцінки ефективності лікування ІЕ.

  5. Покази до хірургічного лікування ІЕ.

  6. Диспансерне спостереження за хворими, які перенесли ІЕ.


Тема практичного заняття №54

ПОДАГРА

Навчальна мета заняття: вдосконалити та поглибити знання, вміння та практичні навички, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи та методи діагностики подагри, активізувати самостійну навчальну роботу над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета: підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику та лікування подагри відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальні питання:

  1. Визначення та етіопатогенез подагри.

  2. Клінічний перебіг подагри.

  3. Клініко-лабараторні критерії діагностики подагри.

  4. Диференціальна діагностика подагри.

  5. Дієтичні принципи терапії подагри.

  6. Медикаментозне лікування подагри.

Короткий зміст заняття

Подагра – це хронічне захворювання, пов’язане з порушенням пуринового обміну, а саме обміну сечової кислоти (СК), підвищення її вмісту в сироватці крові (гіперурикемія) та відкладенням у тканинах уратів (кристалів натрієвої солі СК),що перебігає з рецидивними нападами гострого артриту та утворенням подагричних вузлів (тонусів) – відкладень кристалів натрію в суглобах, кістках, хрящах та м’яких тканинах.

У країнах Європи приблизно 2% дорослого населення хворіють на подагру, а серед чоловіків старше за 50 років – майже 6%, збільшення захворюваності на подагру в останні роки майже вдвічі зумовлено ожирінням, артеріальної гіпертензією, цукровим діабетом 2-го типу, гіперліпідемією та не залежить від покращення діагностики.

Розрізняють первинну (спадкову) П, яка може бути в трьох формах: метаболічній (гіперпродукція сечової кислоти), нирковій (порушення екскреції сечової кислоти з сечею) і змішаній, і вторинну, яка зумовлена масивним некрозом клітин (лейкоз), порушенням сечовиділення (ниркова недостатність), довготривалим прийомом ліків – діуретини, циклоспорин і ін.. Критерії діагнозу: 1. Підвищений вміст сечової кислоти (вище 0,42 ммоль/л у чоловіків і вище 0,36 ммоль/л у жінок). 2. Тофуси. 3. Кристали уратів в синовіальній рідині 4. Гострі приступи артриту, що виникають раптово, з повною ремісією протягом 1-2 років. Щодо суглобового синдрому – в першу чергу слід проводити диференціальний діагноз з його проявами при наступних системних захворюваннях та обмінних ураженнях (ревматоїдний артрит, реактивні артрити, ревматичний поліартрит, остеоартроз, обмінні артропатії). Діагноз П достовірний при наявності двох ознак. Лікування: рекомендується молочно-рослинна дієта з обмеженням загальної калорійності та продуктів, багатих на пурини, виключення алкоголю, масивне пиття (до 2 л на добу). Базисна терапія направлена на нормалізацію пуринового обміну. Головний її принцип – довготривале, безперервне застосування проти подагричних препаратів (урикодепресивних, урикозуричних та комбінованих) протягом всього життя. Додатково можуть призначатися НПЗП та глюкокортикостероїди коротким курсом. Хворим на подагру показане санаторно-курортне лікування на грязьових та бальнеотерапевтичних курортах з радоновими, сульфідними, йодобромистними водами. При ураженні нирок виключені курорти сульфідними водами. В основі профілактики подагри лежить дієта та зниження маси тіла, що дає змогу поліпшити або стабілізувати перебіг захворювання уникнути прогресування ниркових ускладнень, запобігти розвитку чи прогресуванню метаболічного синдрому.



Контрольні питання:

  1. Клінічні прояви гострого подагричного артриту.

  2. Системні ураження при подагрі.

  3. Типові рентгенологічні та лабораторні ознаки подагри.

  4. Урикозурики та урикостатики як базисна терапія подагри.

  5. Лікувальні заходи при подагричному кризі.

  6. Принципи кортикостероідної терапії подагри.


Тема практичного заняття №55

ХОНДРОКАЛЬЦИНОЗ

Навчальна мета заняття: вдосконалити та поглибити знання, вміння та практичні навички, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи діагностики та лікування хондрокальцинозу, активізувати самостійну навчальну роботу над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета:підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику хондрокальцинозу відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальні питання:

  1. Етіологія та патогенез хондрокальцинозу.

  2. Класифікація хондрокальцинозу.

  3. Клінічна картина хондрокальцинозу.

  4. Діагностика хондрокальцинозу.

  5. Лікування хондрокальцинозу.

Короткий зміст заняття

Хондрокальциноз (пірофосфатна артропатія, псевдоподагра)– хронічне захворювання суглобів і довкола суглобових тканин, обумовлене порушенням обміну неорганічного пірофосфату з відкладенням кристалів пірофосфату кальцію в суглобовому хрящі, яке проявляється рецидивами гострого артриту. Хондрокальциноз виникає зазвичай після 55 років, переважно в літньому віці і у людей похилого віку, причому чоловіки і жінки хворіють однаково часто.Зустрічається в 2 рази рідше, ніж подагра, однак обидва захворювання можуть поєднуватися.

Розрізняють три форми хондрокальцинозу: ідіопатичну, сімейну та вторинну. У переважної більшості хворих спостерігається ідіопатична (спорадична) форма захворювання. Сімейний (генетичний) хондрокальциноз зустрічається рідко, головним чином в ендемічних районах ряду країн, зокрема Чехії, Словаччини, Швеції, Франції, Німеччини, Голландії, Чилі. Як ідіопатична, так і сімейна форми хондрокальцинозу розвиваються на інтактних хрящах. Приблизно в 10% випадків хондрокальциноз носить вторинний характер і обумовлений захворюваннями та патологічними станами, що супроводжуються порушенням метаболізму кальцію, неорганічного пірофосфату і (або) викликають дегенеративні зміни хряща: первинний гіперпаратиреоз, сімейна гіперкальціємія, гемохроматоз, гемосидероз при спадкових гемолітичних анеміях, хвороба Вільсона-Коновалова, гемофілічна артропатія, амілоїдоз, гіпотиреозна фоні замісної терапії, нейротрофічна артропатія Шарко, гіпофосфатемія (спадкова недостатність активності лужної фосфатази), гіпомагніємія (синдром Барттера).Гостра псевдоподагра може зрідка розвиватися при хронічній нирковій недостатності внаслідок відкладення в навколосуглобових тканинах кальцію пірофосфату.

В основі розвитку хондрокальцинозулежить локальне порушення обміну пірофосфатув суглобовому хрящі(підвищення утворення або зниження його розпаду за рахунок пригнічення активності пірофосфатази). В результаті формуються кристали дигідрату пірофосфату кальцію, які відкладаються спочатку в товщі суглобового хряща і периартикулярних тканинах, при цьомурівень пірофосфату в крові та сечі залишається в межах норми. Вільні кристали пірофосфату кальцію активують розвиток запальної реакції, руйнуванняматриксу хряща, розвиток дегенеративних змін і формуванням вторинного остеоартрозу. Гострі запальні зміни в синовіальній оболонці у хворих хондрокальцинозом, так само як і при подагрі, зумовлені виходом кристалів моноурату натрію в синовіальну рідину при руйнуванні поверхневих хрящових депозитів під впливом механічної травми суглобу або зниження в крові концентрації іонізованого кальцію(гостра інфекція, прийом сечогінних, переливанні цитратної крові, видаленняпаращитовидних залоз, оперативних втручаннях і ін.).

Клінічна картина захворювання зумовлена поєднанням двох патологічних процесів: мікрокристалічного синовіїту і дегенеративних змін внутрішньосуглобового хряща (остеоартроз). Ураження суглобів найчастіше протікає по типу моноартриту тривалістю від декількох днів до двох-трьох тижнів.Частіше уражаються колінні, променезапясні, кульшові, рідше – гомілковостопні, ліктьові, променезпясткові суглобиі дуже рідко - стопи. На відміну від класичної подагри великий палець стопи при хондрокальцинозі ніколи не уражається або, за даними деяких авторів, уражається вкрай рідко. У синовіальній рідині під час нападу виявляються кристали пірофосфату кальцію. На рентгенограмах у таких хворих виявляється кальцифікація хряща у вигляді гомогенних ліній, які повторюють контур суглобової поверхні, а також кальцифікація менісків. Важливе значення в діагностиці мають результати кристалографічного дослідження синовіальної рідини в поляризованому світлі. При біопсії синовіальної оболонки можна виявити вапняні інкрустації.Для уточнення причини порушення кальцієвого обміну необхідне проведення дослідження щитовидної і паращитовидної залоз.

Лікування при гострому артриті – призначення протизапальних і знеболюючих препаратів, у разі вираженого артриту колінних суглобів –внутрішньосуглобове введення гідрокортизону.



Контрольні питання:

  1. Особливості суглобового синдрому при хондрокальцинозі.

  2. Диференційна діагностика подагри та хондрокальцинозу.

  3. Методи діагностики хондрокальцинозу.

  4. Немедикаментозні методи лікування хондрокальцинозу.


Тема практичного заняття №57

РЕВМАТИЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ (РЗ) У ОСІБ ПОХИЛОГО ТА СТАРЕЧОГО ВІКУ

Навчальна мета заняття:вдосконалити та поглибити знання, вміння та практичні навички, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи та методи діагностики РЗ у осіб похилого та старечого віку, активізувати самостійну навчальну роботу над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійноорієнтована мета:підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику та лікування РЗ у осіб похилого та старечого віку відповідно до протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Ревматичні захворювання», наказ МОЗ України №676 від 17.10.2006р.

Навчальні питання:

  1. Патогенетичні аспекти виникнення РЗ у осіб похилого та старечого віку.

  2. Особливості клініки РЗ у осіб похилого та старечого віку.

  3. Клінічні варіанти перебігу та ускладнення РЗ у осіб похилого та старечого віку.

  4. Методи лабораторної та інструментальної діагностики.

  5. Особливості лікувальної тактики РЗ у осіб похилого та старечого віку.

  6. Лікувальна тактика РЗ у осіб похилого та старечого віку.

Короткий зміст заняття

Для осіб похилого та старечого віку характерний латентний розвиток РЗ, безперервно рецидивуючий, торпідний перебіг малої інтенсивності, що є наслідком зниження загальнофізіологічної активності, імунного дефіциту з активацією імунних реакцій, змінами в серцево-судинній системі. Серед причин рецидивів є більш часті гострі бактеріальні і вірусні захворювання або загострення хронічних (тонзиліт, бронхіт, пневмонія, холецистит, пієлонефрит). Основним бактеріальним агентом є β-гемолітичний стрептокок групи А. Провокуючими факторами можуть бути: переохолодження, фізичне і емоційне перенавантаження.

В момент активації ревматичного процесу температурна реакція або відсутня, або слабо виражена. При погодинному вимірюванні температури тіла можлива монотонність лихоманки.

У хворих похилого та старечого віку характерною є не клініка запального ураження суглобів – ревматичний артрит, а артралгії, які спостерігаються у третини старшого віку хворих. Оцінка артралгій у хворих цього віку є складною внаслідок дистрофічних змін у суглобах.

Найчастіше у осіб похилого та старечого віку основним клінічним проявом активації ревматичного процесу є симптоми «немотивованого» розвитку серцевої недостатності: біль колючий, ниючий або розлитого характеру без певної іррадіації; порушення серцевої діяльності: пароксизмальні миготіння передсердь або перехід нормосистолічної миготливої аритмії в тахісистолічну, при стиханні процесу поступово зникають або переходять в більш доброякісну форму.

У геріатричних хворих спостерігається висока частота ураження судин, що проявляється гіпертензією у великому колі кровообігу.

Ревматичні ураження суглобів, хронічна недостатність кровообігу, порушення ритму серцевої діяльності, зміни гемодинамічних, реологічних, згортаючи властивостей крові є імовірність розвитку тромбоемболічних ускладнень.

У осіб похилого та старечого віку, в період активності ревматичних процесів, зростає частота мігруючих суглобів, тромбофлебітів, тромбозу ниркових артерій, тромбозів в системі дрібних артерій мозку, в системі легеневої артерії.

При фізикальному обстеженні у геріатричного пацієнта інтерпретація звукових феноменів ускладнена ураженням серцево-судинної системи атеросклеротичним процесом, при цьому слід враховувати особливості ураження відділів серця: правих – більше при ревматизмі, лівих – при атеросклерозі; миготіння передсердь відмічається при ревматизмі з високоамплітудними хвилями. Лабораторна діагностика активності ревматичного процесу у осіб похилого та старечого віку недостатньо достовірна внаслідок низької активності процесу. Нерідко не спостерігається в периферичній крові лейкоцитозу зі зсувом формули вліво, інформативнішим є: зростання ШОЕ, високі показники С-реактивного білка, сіалових кислот. Визначення рівня антистрептолізину, дифеніламінової проби. Майже завжди при загостренні ревматизму у них зростає рівень фібриногену та фракцій глобулінів в крові, особливо β, γ. Серологічні показники у хворих похилого та старечого віку знижені.

Лікування РЗ у осіб похилого та старечого віку повинно бути комплексним: глюкокортикоїди, нестероїдні протизапальні засоби, імунодепресанти, препарати 4-амінохінолінового ряду, пеніцилінамін. Паралельно з загальним лікуванням проводиться місцеве лікування уражених суглобів призначенням глюкокортикостероїдів, імунодепресивних засобів, гепарину, інгібіторів протеолітичних ферментів.



Контрольні питання:

  1. Відмінності перебігу РЗ у осіб похилого та старечого віку.

  2. Диференціальна діагностика уражень суглобів у осіб похилого та старечого віку.

  3. Визначення активності процесу РЗ у осіб похилого та старечого віку.

  4. Причини рецидиву РЗ у осіб похилого та старечого віку.

  5. Профілактика РЗ у осіб похилого та старечого віку.


Тема практичного заняття №58

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ РЕВМАТИЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ (РЗ) У ВАГІТНИХ

Навчальна мета заняття:вдосконалити та поглибити знання, вміння та практичні навички, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи та методи діагностики РЗ у вагітних, активізувати самостійну навчальну роботу над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно-орієнтована мета:підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику та лікування РЗ у вагітних відповідно до протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Ревматичні захворювання», наказ МОЗ України №676 від 17.10.2006р.

Навчальні питання:

  1. Визначення поняття та сучасні погляди на етіологію РЗ.

  2. Патогенетичні аспекти виникнення РЗ у вагітних.

  3. Особливості клініки РЗ у вагітних.

  4. Методи лабораторної та інструментальної діагностики РЗ у вагітних.

  5. Лікувальна тактика при РЗ у вагітних.

Короткий зміст заняття

Частота РЗ у вагітних становить 2,3-8,3%. Всі хворі на РЗ в ранні терміни вагітності повинні бути госпіталізовані для уточнення діагнозу, визначення критеріїв, ступеня ризику вагітності за Л.В. Ваніною.

Класифікація Ваніної по схемах ризику при пологах та вагітності при вадах серця:

І ст. – вада серця не проявляється СН, немає активності ревматичного процесу;

ІІ ст. – мінімальні симптоми порушення кровообігу, активність ревматичного процесу І ст., задишка, тахікардія при фізичному навантаженні;

ІІІ ст. – наявне порушення кровообігу, переважає правошлуночкова недостатність, ІІ ст. активності ревматичного процесу, миготлива аритмія, легенева гіпертензія;

IV ст. – декомпенсована вада серця з лівошлуночковою або тотальною недостатністю, кардіомегалія або атріомегалія, миготлива аритмія, легенева гіпертензія ІІІ ст., активність ревматичного процесу ІІІ ст.

При І, ІІ ст. ризику виношування вагітності не протипоказане. При ІІІ, IV ст. ризику необхідно переривати вагітність.

Ступінь активності визначається тричі – в найбільш часті періоди загострення РЗ у вагітних: в перші три та останні два місяці вагітності, а також після пологів.

Перебіг РЗ у вагітних підгострий, затяжний або латентний, це зумовлено гормональними змінами, які відбуваються в період вагітності.

Дуже часто вагітність, пологи, аборти можуть виявити або спровокувати початок захворювання. Вагітність у хворих на РЗ складає певний ризик для матері і плоду, дуже високою є частота ускладнень, переривання вагітності, передчасні пологи, загибель плоду – до 38-45%.

Ведення і лікування вагітних із РЗ повинно проводитися з точною нозологічною діагностикою, оцінювання фізіологічних можливостей міокарда, а при ревматичних ураженнях серця ще і визначення ступеня активності ревматичного процесу. Не використовують: канаміцин, ванкоміцин, гентаміцин, цитостатики. Біцилінотерапія не протипоказана щодо проведення профілактичного курсу.

За період вагітності госпіталізація проводиться не менше, ніж 3 рази:

І – 8-10-ий тиждень гестації (для уточнення діагнозу та вирішення питання про можливість збереження вагітності);

ІІ – 28-32-ий тиждень (для підтримання серця в період максимальних фізіологічних гемодинамічних змін);

ІІІ – 37-38-ий тиждень (для підготовки до пологів).

Породілі при перенесенні загострення ревмокардиту під час вагітності, перебувають в стаціонарі під наглядом протягом 4-6 тижнів після пологів.

Контрольні питання:


  1. Відмінності перебігу РЗ у вагітних в залежності від термінів вагітності.

  2. Покази та проти покази до патогенетичного лікування РЗ у вагітних.

  3. Можливості ускладнення терапії при РЗ у вагітних, тератогенна дія протиревматичних препаратів.

  4. Профілактичні заходи РЗ у вагітних.

  5. Покази до переривання вагітності в термін до 12 тижнів.

  6. Розродження у вагітних з ревматичними захворюваннями серця.


Тема практичного заняття №59

КЛІНІЧНА ОЦІНКА МЕТОДІВ ОБСТЕЖЕННЯ ХВОРИХ З ПАТОЛОГІЄЮ

ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

Навчальна мета заняття: вдосконалити та поглибити знання, вміння та практичні навички, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи та методи клінічної діагностики патології органів травлення, активізувати самостійну навчальну роботу над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета: підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику, обстеження хворих з патологією органів травлення відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальні питання:

1. Клінічна оцінка та діагностичне значення біохімічних досліджень крові при гастроентерологічній патології.

2. Зондові дослідження шлункової секреції та дуоденального вмісту.

3. Внутрішньо-шлункова рН-метрія, клінічне значення.

4. Клінічна оцінка результатів ендоскопічних досліджень.

5. Клінічна оцінка результатів ультразвукових досліджень.

6. Імунологічні маркери вірусних гепатитів В, С.

Короткий зміст заняття

У хворих з патологією органів травлення надзвичайно велике значення в діагностиці має правильний вибір та адекватна оцінка клініко-лабораторних .методів обстеження. Поряд з даними анамнезу в даної категорії хворих необхідне детальне клінічне обстеження, спрямоване на виявлення симптоматики, характерної для захворювання органів шлунково–кишкового тракту. Використання додаткових методів обстеження повинно надати об'єктивну інформацію про функціональний стан та патологію з боку шлунково–кишкового тракту. Для дослідження секреторної функції шлунка використовують аналіз шлункового соку та внутрішньо-шлункову рН-метрію. Секреторну функцію проксимального відділу дванадцятипалої кишки оцінюють методом зондуванням. Суттєве значення для діагностики функціонального стану органів травної системи мають копрологічні дослідження. Основними методами, які використовуються для підтвердження діагнозу гастриту та виразкової хвороби є езофагогастродуоденоскопія з прицільною біопсією та діагностика хелікобактерної інфекції (уреазний тест). У діагностиці дискінезії суттєве значення має метод фракційного зондування. Ретроградна панкреатохолангіографія особливо рекомендована при виявленні на скенограмах нерозширених внутрішньопечінкових жовчних проток у поєднанні з камінням у жовчному міхурі та для підтвердження або виключення діагнозу хронічного панкреатиту. Діагностика гепатитів і розмежування цирозу печінки, визначення етіологічного фактору, активності процесу, ступеню портальної гіпертензії та вираженості печінковоклітинної недостатності базується на комплексі даних клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень (УЗД, пункційна біопсія, фібротест по шкалі METAVIR). Стандартом в діагностиці захворювань кишківника є ендоскопічні методи з обов'язковою біопсією та гістологічним дослідженням біоптатів. В разі необхідності проводять рентгенологічні дослідження, тощо. Комплексна оцінка даних лабораторного та інструментального'обстеження та клініки є запорукою постановки вірного діагнозу.



Контрольні питання:

1. Діагностика гелікобактерної інфекції.

2. Покази для проведення ретроградної панкреатохолангіюграфії

3. Інтрагастральна реєстрація шлункової секреції та кислотоутворення.

4. Рентгенологічні методи дослідження. Комп’ютерна томографія при патології органів травлення.

5. Фіброгастродуоденоскопія – як основний метод обстеження та діагностики в гастроентерології.

6. Ультразвукові методи діагностики в гастроентерології.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал