ІМ. І. Ф. Кураса мовна ситуація в україні: між конфліктом І консенсусом



Pdf просмотр
Сторінка35/38
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.82 Kb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   38
362
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
державної незалежності. Потенційно прибуткова галузь потребує,
однак, потужних інвестицій, перш ніж вироблений нею продукт дасть матеріальну віддачу. Вирішення завдання можливе через залучення до кіновиробництва іноземців на вигідних матеріальних умовах, що передбачали б також виробництво прокатних копій,
озвучених по українськи.
Інтернет — специфічне технологічне середовище, яке водночас поєднує в собі багато функцій надання оперативної інформації
про останні події (подібно до традиційних ЗМІ, різнопланова й поліфункціональна довідкова система, засіб спілкування (електронна пошта, чат, інтернет конференції, форуми і т. п, рекламне середовище, засіб для здійснення операцій купівлі продажу, надання різноманітних послуг, видовищно ігрове середовище тощо.
Усі ці процеси відбуваються із застосуванням мови, яка лише в незначній кількості випадків є українською. Сьогодні кількість користувачів Інтернету в Україні стрімко зростає, хоч і поступається поки що аудиторії телебачення й радіо. Важливо не забувати про якісні особливості інтернет спільноти, зокрема її соціальну впливовість. Великий сегменту її структурі становлять інтелектуали, журналісти, менеджери й бізнесмени середнього й молодшого покоління, представники творчих професій.
Важливим фактором є те, що Інтернет приваблює дедалі ширшу підлітково молодіжну аудиторію. Зважаючи на послаблення родини як ланки патріархального устрою, особливо сильного колись на селі, впливовість мовних стереотипів молоді зростає не тільки в країнах Західної та Центральної Європи, алей в Україні.
Завдяки ЗМІ та Інтернетові мовна практика молодшого покоління перестає бути явищем суто маргінальним і виявляє тенденцію просування з мовленнєвої периферії до центру
11
З одного боку, Інтернет майже не піддається традиційним методам адміністративного регулювання чи впливу, аз іншого, він,
як барометр, відображає зміни й коливання у сфері суспільних настроїв, оцінок, пріоритетів. До справи поширення української
мови в Інтернеті варто залучити українських знавців інформаційних технологій, оголосивши для цього конкурс, переможці якого могли б розраховувати на солідні премії та інформаційну підтримку, а також державне фінансування (повне чи принаймні часткове) запропонованих ними проектів.
Доцільно також провести нараду (семінар) з усіма зацікавленими українськими інтернет провайдерами з широкого кола питань
363
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
культурно мовного, освітнього, інформаційного спрямування. Уході розмови можуть бути сформульовані нові підходи до шляхів
і методів розширення україномовного сегмента в мережі. Проведення такої наради матиме сенс, якщо до неї буде залучено високопосадовців, принаймні нарівні заступників міністрів з дотичних міністерства також віце прем’єра з гуманітарних питань.
Варто обговорити доцільність заснування для школярів українського аналога російського сайту «Летописи», наприклад, для проведення конкурсу енциклопедичних статей за різними номінаціями на зразок Дозвілля в Україні еволюція уявлень протягом ХІХ–ХХ ст.», Богдан Хмельницький і його західноєвропейські сучасники тощо. При національних університетах (для початку, а також інших вищих навчальних закладах мають бути створені центри дистанційного навчання за програмою українська мова, орієнтовані як на українського, такі на закордонного користувача.
Система влади
За прикладом Росії варто розробити кваліфікаційні вимоги щодо використання державної мови державними службовцями,
а також методику запровадження цих нормативів у практику та систему контролю за їх дотриманням. Центри перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій при облдержадміністраціях повинні вжити заходів для поглиблення знань з української мови та розширення її використання під час виконання державними службовцями посадових обов’язків.
Необхідно вирішити, хто має порушувати питання пропри тягнення до дисциплінарної та юридичної відповідальності винних у грубих порушеннях законодавства стосовно української мови чи інших мов України.
Доцільно залучити представників академічних та освітніх установ, неурядових організацій та ЗМІ до спостереження за тестуванням на знання української мови тих, хто набуває громадянства
України, за якістю тестових завдань і самих методик тестування.
Враховуючи міжнародний досвід, варто запровадити практику проведення семінарів та інтернет конференцій для фахівців системи тестування.
364
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України

Інші сфери мовної практики
Важливим стимулом для розширення вжитку української мови стали законодавчі норми, що зобов’язують користуватися нею у сфері реклами та маркування товарів. Однак непоодинокі порушення цих законів помітні кожному небайдужому спостерігачеві. Тому слід налагодити систему контролю за дотриманням відповідних законодавчих нормі визначити відповідальність за їх порушення.
Ефективної підтримки законодавців та посадових осібна місцях потребує книговидавництво і розповсюдження книг. З особливою гостротою постає ця проблема в регіональному вимірі українську книжку, зокрема дитячу, дуже важко придбати не тільки на Сході й Півдні, а навіть у районних і сільських книгарнях центрального регіону.
Установи, що відповідають за реєстрацію прав інтелектуальної
власності, інші вповноважені органи мають подбати проте, щоб бухгалтерські комп’ютерні програми, електронні меню побутових приладів, дитячих іграшок та інші електронні продукти для масового користувача існували й поширювалися в українському варіанті,
з яким можуть співіснувати й іншомовні редакції цих програм.
Міністерство транспорту, відповідні підрозділи місцевих адміністрацій мають контролювати, щоб написи на дорожніх по казчиках, назви вулиць і площ, тексти вивісок на державних
і публічних закладах і установах були українською мовою. Важливе значення має також затвердження нормативів відтворення українських власних назв латинкою. На жаль, сьогодні на багатьох дорожніх показчиках України поруч з українським написом, наприклад, ХАРКІВ, МИКОЛАїВ, можна побачити латинізовану російську, а неукраїнську назву — KHARKOV, NIKOLAEV тощо.
Мовно інформаційний простір — це свого роду символічний державний кордоні його лінгвістичне маркування неповинно залишати місця для сумнівів, до якої держави належить відповідна територія.
Для забезпечення наукового підґрунтя мовної політики доцільно створити в Інституті мовознавства НАН України підрозділ, що спеціалізувався б на вивченні теоретичних і прикладних проблем мовної політики, здійснював систематичний аналіз мовної ситуації
і давав практичні рекомендації на близьку й віддалену перспективу.
1
Hindley R.
The death of the Irish language. A qualified obituary. — Lon don — New York, 1990. — P. 253.
365
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
За переписом населення 5–14 грудня 2001 р. українську вважають рідною мовою 67,5% громадян, російську — 29,6%.
3
J.A.Fishman
, Language and Ethnicity // Language, Ethnicity and
Intergroup Relations, (Ed.by. Howard Giles) — London — New York — San
Francisco. — Р. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р рп/99 про офіційне тлумачення Ст. 10 Конституції України поняття державної мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом конституційного поняття «конституційний лад».
5
Тут і далі соціологічні дані наводимо з дослідження Олега Медведєва
Мовний баланс в Україні // Сучасність. — 2007. — №9. — С. 69–89.
6
http://www.government.ru/government/governmentactivity/rfgovern mentplans/russian_languages_2006_2010/
7
Baker C.
Foundations of Bilingual Education and Bilingualism. —
Clevedon — Philadelphia — Adelaide, 1995. — P. 56.
8
Шевельов Ю.
Внесок Галичини у формування української літературної мови. — Львів — Нью Йорк, 1996. — С. 83, 147.
9
http://www.government.ru/government/governmentactivity/rfgovern Див Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до теорії мовного релятивізму. — Львів, 2003. — С. Про наявність таких тенденцій у сучасній французькій мові, див, зокрема Ткаченко О.О. Французька мова на межі тисячоліть (деякі тенденції
сучасного стану розвитку) // Мовознавство. — 2002. — №1. — С. 55.
366
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України

4.4. Мовний контекст політичної культури
і шляхи збалансування комунікативних
і символічних функцій мови
Здатність соціуму до самоорганізації й національного самоусвідомлення вирішальною мірою залежить відстану політичної
культури. Тональність суспільного діалогу і поведінські реакції
визначаються збігом чи незбігом ціннісних орієнтацій, мовних пріоритетів, станом політичної етики. Зрештою, рівень цивілізованості соціуму вимірюється ступенем його готовності чи неготовності формувати загальноприйнятну для більшості громадян систему цінностей і вибудовувати відповідно до неї алгоритм поведінки як на елітному, такі на масовому рівні.
Світова політична наука пережила кілька фаз феєричного піднесення інтересу до феномена політичної культури і такого ж різкого спаду цього інтересу. Існують сотні визначень політичної культури від її розгляду як індикатора зрілості соціальних колективів до зображення її лише у вигляді концепту, абстракції, умоглядної теоретичної конструкції. Саме поняття політична культура»
оголошується то надто вузьким, то надміру заїждженим і аморфним оціночне ставлення до нього варіюється в діапазоні від популярного і спокусливого концепту (Д.Елкінс і Р.Сімеон) до
«дегенеративної дослідницької парадигми (Д.Лейтін). На думку Р.Формізано, політична культура належить до числа парасолькових понять, слів пасток, які є модними саме внаслідок
їхньої невизначеності. Тривають безкінечні дискусії навколо оцінки методологічної придатності цього терміна для аналізу по літико культурних, ідентифікаційних, мовних практик.
Україна не перебуває осторонь загальносвітового процесу вона також пережила у 90 х рр. минулого століття своєрідний пік
інтересу до проблем політичної культури
2
і помітний його спаду новому тисячолітті. Те, що орієнтаційна сфера політики досліджується у нас менш інтенсивно, ніж інституційна, легко пояснити величезним тиском несправджених очікувань і браком коштів на широкоформатні, хоча б нарівні початку 90 х рр., соціологічні
дослідження. Але не можна не бачити «розмиваючого» впливу цього дисбалансу на пошук Україною консолідаційних стратегій яку суто політичній, такі умовно культурній сферах.
Не варто, зрозуміло, абсолютизувати роль політичної культури, тим більше можливості цілеспрямованого впливу на її стан.
367
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
Політична культура — складний, багатоаспектний феномен,
який до того ж відрізняється значною консервативністю. Поширені уявлення проте, що якоюсь системою заходів можна швидко підняти її рівень, давно спростовані життям. Водночас політичні
реалії підтвердили неперехідне значення політичної культури як способу семантичного конструювання політичних комунікацій
і вивчення процесу розуміння як необхідної умови конституювання політичних та інших ідентичностей. Виявилося, приміром,
що проблеми мовного простору і мовної політики, які вважаються в Україні гостро конфліктогенними, неможливо досліджувати поза контекстом політичної культури — з притаманною їй асиметрією орієнтацій, амбівалентністю ціннісних настанов, розбалансованістю владних механізмів тощо. Як система комунікації, здійснювана за допомогою звуків і символів, мова є головним інструментом пізнання світу і пояснення закономірностей його існування. Вона однаковою мірою виступає
і як засіб структурування реальності, і як канал передачі суспільного досвіду. Що ж до сфери політики, то сьогодні вже неможливо відділити систему політичних поглядів від її вербалізованих версій. Політична мова — найбільш зримий, відчутний на дотик елемент політичної культури і водночас найточніший маркер ідентичності. Інтерактивне використання мови зіставне за значимістю із демонстрацією сили і навіть із її застосуванням. Мовні
особливості здатні істотно впливати на формування тих чи інших відмінностей у політичній культурі, визначати напрям пошуку нових ідентичностей.
Зв’язок мови з політичною культурою значно глибший, ніж уявляється на перший погляд. Від символічної функції мови прокладається місток до символічної політики як особливого різновиду політичної комунікації, в якій навіювання стійких символів бере гору над раціональним осмисленням. Мова стала товаром і капіталом, а продукування мовних і політичних символів — своєрідною галуззю виробництва із власним технологічним процесом.
Використання естетичних можливостей символу доповнюється семантичним аналізом смислів і стає підґрунтям мобілізаційних технологій. У своїх крайніх проявах символізація політики перетворює останню у різновид шоу бізнесу, політичний театр».
Наскільки пропоновані вистави сподобаються публіці, великою мірою залежить від гнучкості й мобілізаційних можливостей політичної мови.
368
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
Виробництво слів евфемізмів, політичних ритуалів — сильна зброя у боротьбі за владуй статус. Існуючи удвох формах — вербальній і символічній — політична мова диктує правила гри, що ведеться між владою й громадянами. Як елемент політичної культури, мова політики може бути і засобом виховання, і знаряддям маніпуляції свідомістю. Аналіз політичної мови покликаний виявити не лише загальний напрям політики, алей зміст тих ілюзій,
міфів, стереотипів, які свідомо запускаються в суспільну свідомість і є засобом маніпулятивного впливу.
Майбутнє цивілізації землян величезною мірою залежить від того, наскільки людству вдасться осмислити загрози й виклики,
які перед ним постали у зв’язку з уніфікуючим впливом сучасних глобалізаційних процесів на мовний світ соціумів. Тріумфальна хода англійської мови, яку нині вважають рідною понад млн. чолі ще понад мільярд використовують як другу або третю — свідчення тієї ваги, якої набуває в сучасному світі комунікативна функція мови. Світ, який над усе цінує миттєве переміщення інформації, природно, тяжіє до мовного універсалізму.
Як точно підмітив І.Дзюба, питання про владу мови над особою
і про можливості впливу на сферу мовних уподобань на початку нового тисячоліття постало як одна з ключових онтологічних та гносеологічних проблем. Інноваційні пошуки стрімко переміщуються в гуманітарну сферу, і сама мова швидко набуває технологічного статусу
3
Водночас виникає інша проблема як сполучити цю технологічність із захистом природного мовного середовища і забезпечити виконання мовою її другої, не менш важливої — символічної
і культуроформуючої — функції Адже мова, за М.Гайдеггером,
це той дім буття, який водночас захищає етнічний суверенітет від нівелюючого впливу цивілізації і забезпечує міжпоколінські
зв’язки й передачу духовного досвіду. Вона виступає як єдино можливий надійний семантичний фундамент духовної культури й культурної ідентичності, як важлива ланка в ланцюгу історичної наступності.
Очевидно, що комунікаційна й символічна функції мови перебувають у складному, нерівноважному зв’язку. Як засіб комунікації мова тяжіє до якомога ширшої універсальності й уніфікації.
Символічна функція мови ґрунтується на захисті ідентичності
і тому стимулює зведення бар’єрів на шляху уніфікаційних процесів. Потреби взаєморозуміння, які обслуговує комунікативна
369
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
функція мови, і завдання збереження самобутності, насторожі яких стоїть її символічна функція, не входять між собою у суперечність лише у моноетнічних, одномовних суспільствах. В умовах поліетнічності й полікультурності, які є нормою в сучасному світі,
ці дві функції більшою чи меншою мірою суперечать одна одній. Складна взаємодія універсалізму і обстоювання самобутності,
універсалістської етики та етноетики становить спеціальний предмет дослідження цілого ряду відгалужень соціогуманітарис тики — від культурної антропології до політичної лінгвістики.
Відкритість політичного простору для нових комунікацій, взаємопроникнення інституційних запозичень покликало до життя поняття «транскультурація» (Ф.Ортіс), а діалог транскультур них об’єктів розглядається як найбільш прийнятний шлях мінімізації конфліктності у гетерогенних соціумах. Універсум відмінностей досліджується під кутом зору співвідношення демократії і свободи, функціональності і відкритості, у складному контексті взаємодії західної і східної цивілізацій, з врахуванням особливостей протестного реагування у різних культурах. Різке посилення фундаменталізму на Сході змусило всерйоз замислитися над джерелами полі і мультикультурності, релігійної нетерпимості, небезпеками політизації мовного простору. Поняття полі і мультикультурності часто ототожнюють. Це не зовсім коректно, і не лише тому, що першим зазвичай позначають об’єктивний стан речей, а другим — відповідну політику.
Останнім часом у соціогуманітаристиці дедалі більше утверджується погляд на мультикультурне і полікультурне суспільства як відмінні моделі організації етнополітичної сфери. Мульти культуралізм виходить із ліберальних трактувань суспільства як спільноти індивідів, які віддають перевагу соціокультурним чинникам самоідентифікації на основі персоноцентризму. Що ж до полікультурності, то вона закорінена в соціал демократичній традиції і трактує суспільство як суму етнічних громад, що виступають носіями колективних прав. Коли говорять про мультикультурне суспільство, мають на увазі насамперед регульований простір відмінностей, ідеологічні настанови і дії в рамках формули
«інтеграція без асиміляції. До такого розуміння мультикульту ралістських проектів сегментовані, поляризовані соціуми ще мають
«дорости», і поза безперервним суспільним діалогом розв’язання цього завдання уявляється проблематичним. Мультикультуралізм розглядається, отже, як інструмент мінімізації конфліктності,
370
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
провокованої поліетнічністю, і в кінцевому рахунку виступає як
«спроба стабілізації полікультурного суспільства»
4
У цьому контексті феномен транскультурації розглядається як символ відкритості полікультурного суспільства, пов’язаної з творенням нового простору соціальності й публічності, постійним пошуком шляхів узгодження групових інтересів, діалогом культурі мов. Сама мова при цьому розглядається як частина комунікаційної сфери й чинник міжгрупової і міжособистісної взаємодії. У соціальну сферу вона входить як сублімація колективного досвіду і як частина культури.
З другого боку, реалії сучасного інформаційного суспільства підживлюють усвідомлення того, що глобалізаційним процесам протистоїть виразна тенденція до своєрідної диверсифікації чіткого окреслення спільнотами власного культурного простору зі спробами захистити його від натиску уніфікації й стандартизації. При цьому культурно ціннісні параметри, які об’єднують ту або іншу локальну спільноту, здатні виступати не лише як маркера й як ресурс. У процесі складної взаємодії глобального
і локального, інтеграції та фрагментації виник цілий ряд нових,
«гібридних» термінів, зручних для аналізу сумісності/несуміс ності, біполярності, соціального кентавризму. Найбільш уживані
серед тих, які стосуються політико культурної сфери — «глока лізація» і «фрагмеграція». За їх допомогою ведеться пошук можливостей для переведення взаємовиключності у русло взаємодо повнення.
Мові як символу належить особлива роль — адже саме вона створює унікальне макрополе для духовної життєдіяльності
нації і забезпечує її культурний суверенітет. Серед багатьох класифікаційних ознак, які відрізняють один народ від іншого, класифікація замовою є найточнішою. Мовний код — найчіткіший маркер культури. Водночас мова є найбільш виразним символом боротьби націй та етнічних груп за підвищення власного суспільно політичного статусу.
Кожна з приблизно шести тисяч мов, якими спілкуються людина планеті, містить кодовий елемент, притаманний лише їй. Її зникнення означало б втрату, яку неможливо компенсувати. А можливість втрати у недалекій перспективі більшості нині функціону ючих мов зовсім не гіпотетична. Існують прогнози, за якими на середину ХХІ століття зникне близько 90% наявних мов. Багато країн уже сьогодні витрачають великі суми на використання
371
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
сучасних аудіовізуальних засобів (звукозапис, відеофільми) для фіксації індивідуальних рис культурі мов, що зникають, здійснюють справжні технічні революції у галузі автоматичного перекладу і т. п. Сучасне людство несе перед майбутніми поколіннями відповідальність за безповоротну втрату бодай якоїсь частини багатобарвності світу, що його оточує.
Зрозуміло, що незбіг комунікативних і символічних функцій мови повсюди в світі створює чимало ускладнень. У ЄС статус офіційних і робочих мов мають мови усіх держав членів його офіційний мовний режим — мультилінгвізм, єдність у багатоманітності. Однак в інституціях ЄС як робочі у більшості випадків використовуються англійська і французька. Співтовариству доводиться утримувати найбільшу у світі перекладацьку службу її бюджет становить 2% всього бюджету ЄС (2,28 євро нарік на кожного громадянина)
6
Природно, що кожна держава в процесі державотворення тією або іншою мірою стикалася з політичними проблемами, закоріненими умовній сфері. Надання мові у ХІХ ст. ідеологічного значення, зазначає Кеннет Д.МакРей, справило сильний вплив на шляхи формування держав протягом усього наступного періоду.
Мова часто виступала як поділяючий фактор вибір офіційної мови чи мову багатьох випадках перетворювався у серйозну політичну проблему. У цьому розумінні багатомовні суспільства можна розглядати як субкатегорію плюралістичних суспільств, що мають мовні, расові, релігійні чи інші ознаки етнічного чи культурного партикуляризму. Для аналітичних цілей К.МакРей ділить сучасні багатомовні держави натри групи, яким притаманні) домінуюча мова і одна чи кілька мовних меншин 2) дві або кілька порівнянних за чисельністю груп 3) крайня мовна дробність.
Для країн першої групи основна політична проблема полягає
у справедливому поводженні з меншинами, для другої найважливіше — зберегти міжгрупову рівновагу і політичну стабільність,
для третьої центральною проблемою є ефективні комунікації за допомогою якоїсь спільної мови
7
Україна за цієї класифікацією належить до другої групи, і, отже, головна проблема для неї — збереження міжгрупової рівноваги як передумови політичної стабільності. Але вона має і свій специфічний больовий вузол мовних проблем — спадок викривленого мовного простору, що створює диспропорції у формально правовому і фактичному становищі титульного етносу, звужує
372
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
суспільні функції державної мови. Диспропорції, які історично склалися, мають тенденцію до поглиблення внаслідок дії суб’єк тивного чинника — нестримної політизації мовної сфери, насадження викривлених авто і гетеростереотипів. Штучно створюється уявлення про конфліктний характер мовної взаємодії (аж до тези про боротьбу мов, причому це робиться або в руслі національного романтизму, або в контексті політизованого монолінг візму. Завдання забезпечення державній мові гідного статусу і належного поля впливу не може бути розв’язане поза контекстом деполітизації мовного простору і деміфологізації відповідного пласту суспільної свідомості.
Незалежна Україна успадкувала від Радянського Союзу комплекс політико культурних проблем, пов’язаних з уніфікаторським
і русифікаторським спрямуванням мовної політики правлячої
партії. Такий її напрям за радянських часів старанно маскувався,
оскільки паралельно прокламувався захист національних форм культури. Україна пережила кілька хвиль мовної «українізації»,
які, однак, не позначилися суттєво на розширенні суспільних функцій української мови. Глибоко закорінена російська мовна експансія підтримувала ставлення до неї в суспільстві у кращому разі як до необхідного святкового антуражу, а у гіршому — як до непрестижної й маловартісної мови села та невеликого прошарку диваків інтелігентів. За висновками соціолінгвістів, одна лиш російськомовна атмосфера міст породила стійкий ефект мовного диктату середовища саме вона зробила російську мову мовою пристосування, а українську — мовою протистояння»
8
Звідси своєрідний страх передмовою і замову як психокомп лекс сучасного українця, зворотним боком якого є істеричне мовне місіонерство»
9
Подвійні стандарти радянської мовної політики неминуче мали опинитися в епіцентрі дисидентського дискурсу перебудов ної» доби. Ініціатором руху за відродження української мови виступили письменники, чим пояснювалася величезна емоційна напруга дискурсу. Від концептів духовного Чорнобиля та мовного придушення легко перекидався місток до загрози національному буттю України. Оскільки метафора Чорнобиля мала виразне антиросійське спрямування, російськомовність, як правило, подавалася в категоріях «манкуртизму», «яничарства», чим у суспільство вносився небезпечний вірус розбрату. А проте будемо справедливими надання українській мові статусу державної


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал